Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Оповідачка ніби подорожує у глибину століть, захопивши із собою читача, який відкриває для себе загублений у часі світ”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Зазираючи в безодню Середньовіччя, або Про що свідчать приховані і явні соціальні метаморфози з далекої минувшини

Слово Просвіти, №47 за 2025 рік

Тарас ГОЛОВКО Саме медієвістиці викладачка столичного університету Стефа! нія Демчук присвятила своє нау! ково!популярне видання “Доба постів і карнавалів. Як жили, пи! ли і кохалися у середньовіччі”, випущене київським видавниц! твом “Віхола”. Дати йому оригі! нальну назву авторку надихнула картина Пітера Брейгеля Стар! шого “Битва між Карнавалом і Постом”, у якій знаменитий фла! мандський художник візуально приховав святковий календар, поширюваний у пізньому серед! ньовіччі. Подібних таємниць да! лекої минувшини, розкритих на сторінках книги, чимало. Охопивши основні етапи життя середньовічної людини, науковиця оперує цікавими спо! стереженнями про освіту, вихо! вання й навчання дітей, кохання і шлюб, медицину, їжу та напої, різноманітні свята у давнину. Вражає кількість використаних у книзі джерел. Коли йдеться про середньовічні уявлення стосовно періодів людського життя, Сте! фанія Демчук згадує греко! єгипетського вченого Клавдія Птоломея, його працю “Альма! геста” (або “Велика побудова”) і розроблену теорію руху Місяця, Сонця, планет. Спираючись на неї, прадавні мислителі вислови! ли припущення, що ці небесні світила певним чином не лише впливають, а й визначають май! бутню долю людини. Місяць, як можна дізнатися з книги, переда! вав людській природі свою не! постійність, несформованість і нестабільність, Меркурій, навпа! ки, сприяв розумовій активності малолітньої дитини і засвоєнню нею початкових знань, Сонце стимулювало прагнення вже зрі! лої особистості до слави й успіш! ної кар’єри, Марс налаштовував зробити щось вагоме за життя, Юпітер робив літніх чоловіків і жінок поміркованішими та спов! неними гідності… У розділах книги “Народжен! ня дітей та їхнє вигодовування”, “Іграшки та ігри”, “Як виховати дитину: середньовічні рекомен! дації”, “Селянське дитинство: робота від колиски?” авторка ви! черпно ілюструє етапи дорослі! шання дітей у середньовічні часи, акцентуючи увагу читачів на їх! ньому вихованні і здобутті почат! кової освіти. Великий вплив на те, що і як потрібно вивчати, ма! ла, зокрема, дидактична поема “Вірші до Астролябія” французь! кого філософа широко цитовано! го у книзі П’єра Абеляра. Інший стародавній мудрець, на якого посилається дослідниця, був Ше! вальє Жоффруа, автор “Книги повчань для дочок лицаря де Ла Тура”, де подається низка реко! мендацій не лише як вдало вийти заміж молодій дівчині і створити щасливу сім’ю, а й як майбутній дружині та матері отримати від! повідну освіту, щоб бути на рів! них у суспільстві, вчасно відріз! няти добро від зла. Показово, що в цей ряд середньовічних інте! лектуалів Стефанія Демчук ста! вить і київського князя Володи! мира Мономаха, автора визнач! ного наставницького твору часів Київської Русі “Повчання”, в якому все, починаючи із заклику бути милосердними у стосунках між людьми християнської віри, закінчуючи порадою постійно набиратися знань, зокрема вив! чати іноземні мови. “Отже, се! редньовічні трактати передусім апелювали до моральних якостей і релігійності, що їх мали з моло! ком матері й із цими сторінками всотати діти, – доходить виснов! ку авторка історичної розвідки. – Повчання, орієнтовані на хлоп! чиків, містили поради, що ґрун! тувалися на загальнолюдських цінностях: більшість з них усе ще звучить актуально”. Перед читачем у книзі з’явля! ється риторичне питання: “У Се! редньовіччі сексу не було?” (саме таку назву має один із розділів), оскільки, мовляв, темні часи, ха! рактерні для описуваної епохи, аж ніяк не сприяли інтимності, що завжди супроводжує кохання, шлюб і родинні взаємини. Автор! ці складно щось заперечити, бо тотальний голод, постійні війни, інфекційні захворювання, ви! кликані чумою, що в середньо! вічні часи забрала життя мільйо! нів людей, робили їхнє існування нестерпним, відбиваючи будь! яке бажання шукати ще й якусь втіху. Може, тому авторська роз! повідь, присвячена цій тематиці, починається із книг або збірни! ків, які використовувалися свя! щенниками для проведення та! їнства покаяння (сповіді). Такі посібники містили перелік ймо! вірних гріхів, скоєних вірянами, а також покаянні норми (епітимії) у вигляді інструкцій і таблиць, що визначали відповідні покарання, наприклад, пости, молитви, па! ломництва – за кожен конкрет! ний гріх. Як стверджує дослідни! ця, найважчим сексуальним проступком уважався інцест із родичами першого і другого сту! пеня споріднення, крім того по! дружня зрада, кохання з люди! ною тієї ж самої статі чи зґвалту! вання жінки. За такі прогрішення на винного чи винну накладалось покарання у вигляді дев’яти або десяти років покаяння, що озна! чало дотримання трьох сорока! денних постів. Ще гірша кара підстерігала тих, кого викрили у кровозмішенні: на винуватця че! кало чотирнадцять років виснаж! ливого самообмеження, позбав! лення їжі, заборона їздити верхи, відвідування церкви. Виникла потреба виробити методику, за якою б класифікува! лись провини і встановлювались норми покарання для людей, викритих у непристойній пове! дінці в інтимній сфері. Цю місію у ранньому середньовіччі взяв на себе італійський теолог, філософ Тома Аквінський, праця якого “Сума теології” детально аналізу! ється в книзі. Багатьом може ви! датися дивним те, що християн! ський богослов категорично за! суджував секс, коли той служив задоволенню, а не заради продов! ження роду. В його розумінні це був гріх хтивості, який мав ще й різні типи тяжкості. Свою аргу! ментацію засновник теологічної і філософської школи томізму ув’язував з біблійним вченням, зокрема з порушенням природ! ного порядку, встановленого Бо! гом для людської інтимності. Своєрідну естафету викорі! нення різноманітних статевих збочень підхопив одноплемінник Аквінського – філософ і церков! ний діяч Петро Даміані, який так само постає у книзі “Доба постів і карнавалів”, а його трактат з про! мовистою назвою “Книга Гомор! ри” є предметом докладного роз! гляду дослідниці. Цей неприми! ренний поборник фізіологічної цноти увійшов в історію світової церкви різким виступом і розло! гим нападом на плотські гріхи та сексуальну розпусту серед духо! венства. Він запропонував класи! фікацію гріхів, широко розпов! сюджених на той час серед кліру, вимагав суворі покарання для кліриків, викритих у різних про! ступках, аж до позбавлення сану, тюремного ув’язнення та тілес! ного покарання. Як випливає з висновку авторки щодо ролі і значення Петра Даміані в очи! щенні церковного життя від плотської скверни, йому справді вдалося після оприлюднення “Книги Гоморри” посилити дис! ципліну і зміцнити мораль серед духовенства в рамках проведення Григоріанської реформи. Оповідачка ніби подорожує у глибину століть, захопивши із со! бою читача, який через маловідо! мі факти відкриває для себе за! гублений у часі світ. Часто заради наочності виклад доповнюється рідкісними ілюстраціями зі ста! ровинних фоліантів, репродукці! ями живописних полотен серед! ньовічних майстрів пензля. При! міром, коли йдеться про вчення апостола Павла, цього найви! значнішого християнського місі! онера, котрий у своїх проповідях надавав перевагу безшлюбності задля служінню Всевишньому аніж подружньому співжиттю, то цей фрагмент в історичній роз! відці проілюстровано колорит! ною, з доволі глибоким підтек! стом, картиною “Нерівна пара”, створеної фламандським худож! ником Квентіном Массейсом в ХV ст. Молода симпатична жінка, зображена на полотні поруч з підстаркуватим чоловіком, сприймає того не інакше, як без п’яти хвилин рогоносцем. Середньовіччя неможливо уя! вити без катастрофічних панде! мій, наслідком яких стало масове вимирання людей на європей! ському континенті. Тодішній рі! вень медицини, на жаль, не запо! біг цьому планетарному лихові. Стефанія Демчук дуже аргумен! товано переконує читача у тому, що саме “батько сучасної меди! цини”, видатний давньогрецький лікар і філософ Гіппократ та грецький лікар, хірург і філософ римської доби Гален Пергам! ський заклали основи середньо! вічної медичної практики й тео! рії. Їхні праці “Прогностика”, “Мистецтво медицини”, “Афо! ризми”, а ще трактати “Ізагог” Йоганніціуса, “Про пульси” Фі! ларета, “Про сечу” Теофіла Про! тоспафарія увійшли до збірки під загальною назвою “Articcela” – “Маленьке мистецтво”, яку сту! денти медицини постійно вивча! ли впродовж століть. Описуючи вплив античної медицини на її розвиток як науки у середні віки, лікування жінок у давнину, уявлення про гігієну, вплив пір року на людське здо! ров’я, шкоду, завдану лікарями! шарлатанами, авторка водночас розкриває секрети діагносту! вання різноманітних захворю! вань по зорях, тим самим вказу! ючи на тісний зв’язок цієї по! ширеної у Середньовіччі медич! ної практики із псевдонаукою астрологією. В книжці вміщено рідкісну мініатюру “Зодіакаль! на людина” нідерландських жи! вописців братів Лімбургів, взяту з рідкісного манускрипту XV століття. Нагадаємо, що зодіаком прадавні мислителі називали по! яс на небі, що складався з дванад! цяти зодіакальних сузір’їв, через які, за їхнім уявленням, проходи! ло Сонце. Послуговуючись згаду! ваною мініатюрою, дослідниця подає цікаве пояснення залеж! ності стану здоров’я середньовіч! ної людини від розташування планет на небосхилі, спиняється на впливі того чи іншого світила на фізичний стан людини з дале! кого минулого, підводячи читача до думки: людству знадобилися століття для остаточного усвідом! лення хибності так званої медич! ної астрології, бо відсутність нау! кового обґрунтування та доказо! вої бази робили будь!які діагнози тієї чи іншої хвороби висмокта! ними із пальця. Ще задовго до написання книги “Доба постів і карнавалів” Стефанія Демчук стала однією із засновниць науково!просвіт! ницького проєкту “Symbolon. Центр середньовічних та ранньо! модерних студій”, який започат! кував популяризацію медієвісти! ки та ранньої новістики. В межах проєкту науковиця кілька років тому опублікувала розвідку “Від бобра до фазана. Їжа західноєв! ропейського Середньовіччя”. Ця тема присутня і в книзі, зокрема у розділі “Смачно їсти, смачно пи! ти”, де в деталях розповідається що і як споживав середньовічний люд, чому юність, зрілість і ста! рість потребували різних продук! тів, як пори року впливали на підбір дієти. Аби не виглядати го! лослівною у своїх оціночних суд! женнях, особливо тоді, коли йдеться про відмінність у застіль! ному меню звичайних бідняків і маєтних бюргерів, авторка від! найшла у віртуальних запасниках музеїв Роттердама і Нью!Йорка наповнені глибоким змістом ста! ровинні гравюри Пітера Брейге! ля Старшого “Кухня гладких” і “Кухня худих”. Якщо одні в ті да! лекі часи задовольнялися страва! ми із м’яса й іншими делікатеса! ми, то інші – здебільшого рибою, виловлену у морі чи у річках. Свою обізнаність із кухнею, характерною для середини мину! лого тисячоліття у Франції, ав! торка доповнює ще й рецептами приготування таких екзотичних для нас страв як бланманже – хо! лодне нефруктове желе або ніж! ний пудинг/мус, а також грюель – густа каша або юшка з вівсяної крупи, що вживалася переважно бідним населенням Європи впродовж минулих віків. А щодо напоїв, то в Середньовіччі пере! важали пиво, ель, сидр, перрі (зброджений сік з груш) та вино. При цьому цінним є суттєве зау! важення: “Найголовніше, чого мали дотримуватися всі, неза! лежно від статусу чи статків, – ритм їжі, який керувався алго! ритмом церковного календаря: звичайні дні змінювалися пос! том, після якого був час свят пе! ред поверненням до повсякден! ня”. Перефразовуючи знаменитий крилатий вираз “Бути чи не бу! ти?” на “Бити чи не бити?”, у се! редньовічній Європі обирали ос! таннє – бити як дієвий спосіб стимулювати недбалих учнів до навчання. У книзі авторка доко! пується до причин виникнення і застосування тілесного покаран! ня у тодішній школі, без якого неможливо було уявити навчаль! ний процес. Цей вид екзекуції прийшов, на думку Стефанії Демчук, ще з часів античності, які багато чого іншого, одухотворе! нішого, втіленого не лише в осві! ті, а й у будівництві, архітектурі, художній справі (мозаїка, фрес! ки, іконографія, скульптура). Найвагоміші зрушення у се! редньовічний час пов’язані з пе! ріодом правління Карла Велико! го – короля франків і першого імператора Заходу, котрий був ініціатором так званого Каро! лінгського відродження – деся! тиліть інтелектуального та куль! турного піднесення, яке зупини! ло занепад знань у Західній Євро! пі. Саме в роки його володарю! вання повсюди засновувались монастирські та кафедральні школи, запроваджувалась освіт! ня програма “семи вільних мис! тецтв” (тривіум: граматика, рито! рика, діалектика; квадривіум: арифметика, геометрія, астроно! мія, музика). Крім того, було проведено реформу писемності, що підвищило рівень грамотності серед еліти, заклало основи для формування єдиної західноєвро! пейської культури й системи ос! віти. Реформи, проведені Карлом Великим в освітній галузі, дали вагомий результат вже в наступ! ному столітті. У книзі називаються перші у Європі вищі навчальні заклади, засновані у ранньому Середньо! віччі: університет у Болоньї (1253 р.) і славетний університет Сор! бонна в Парижі (1257 р.). В Укра! їні для порівняння Острозька слов’яно!греко!латинська акаде! мія була утворена 1576 року, Киє! во!Могилянський колегіум – 1632 року, а університет Св. Воло! димира у Києві – 1834 року. З ме! тою унаочнення, як здобувалися знання у ті давні роки учнями у Європі, починаючи зі школи, за! кінчуючи університетом (за умо! Вважається, що ключовою епохою в історії людства є Середньовіччя. Чи багато знаємо про цей історичний період, коли зародився феодалізм, суспільні стани – вої) ни, селяни, духовенство, національні держави, в яких виникли міста – своєрідні цен) три ремесел і торгівлі, остаточно утвердилось християнство як одна з трьох світових релігій? По суті, Середньовіччя стало фундаментом для сучасного європейського роз) витку, уявним містком між античністю та новим часом, коли формувалися ключові по) літичні, соціальні, інституційні й культурні основи, тим самим визначивши подальший поступ людської цивілізації.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин