Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №47 за 2025 рік

16 с. · 33 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 47 (1327), 27 листопада — 3 грудня 2025 МИКОЛА КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Президент України Віктор Ющенко, народні депутати України Іван Заєць і Володимир В’ятрович долучилися до відвідувачів Національного музею Голодомору-геноциду 22 листопада. Про події з ушанування пам’яті виморених голодом українців читайте на стор. 2—5 ЄВГЕН БУКЕТ ОЛЕГ МАКСИМЕНКО
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

“Довершилась України кривда стара…” Звернення Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка до українців

В інформаційному агентстві “Наголос” 17 листопада 2025 року відбувся круглий стіл “Екзистенційні загрози Україні: корупція і зрада”, зініційований Центральним правлінням ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка через гучний скандал, названий у народі “Міндічгейтом”. Унаслідок обговорення поточної ситуації із системною корупцією в державі, керованою чи, в кращому разі, толерованою найвищими посадовими особами, на круглому столі було прийнято таку резолюцію: Країну сколихнуло викриття НАБУ й САП масштабної корупційної схеми в енергетичній сфері, серед організаторів якої фігурують як “учорашній” і чинні міністри, так і людина, яка не обіймала жодних посад і була лише “другом президента”. І це поки що. Бо мусуються чутки, що коло підозрюваних може суттєво розширитися, щонайменше до сорока фігурантів. Корупція є неприпустимим, ганебним явищем у демократичному суспільстві, яким ми себе вважаємо. Тим паче антидержавною й антинародною вона є в час Визвольної війни проти російської агресії, коли на кону стоїть саме існування України, української культури й українців як нації. Тому відповідне суворе покарання винуватців є першою й беззаперечною вимогою української спільноти до найвищої влади та правоохоронних структур в Україні. Це перший крок, але за ним потрібно зробити цілу низку відповідних кроків-дій із очищення влади й суспільства. Аналіз корупційної схеми в “Енергоатомі” показує, що склалася вона не вчора й не позавчора, а має багаторічну історію. Окремі фігуранти справи мають давні злочинні стосунки з утікачем до росії, державним зрадником Андрієм Деркачем, який очолював “Енергоатом” у 2006–2007 роках, поставив на потік викачування грошей із цієї структури. Символічним і показовим є те, що учасники “міндічгейту” навіть не міняли “штаб-квартири” схематозу, закладеної ще Деркачем. Можемо припускати, що й у проміжку від Деркача до Міндіча там теж перебували інші ватажки й учасники розкрадання державних коштів через “Енергоатом”. Те ж саме стосується й інших державних виробничо-фінансових гігантів, бо невипадково було видано розпорядження перевірити всі їх наглядові ради (члени наглядових рад – це теж учасники злочинних корупційних схем, які сприяли їм не обов’язково своїми діями, а передусім бездіяльністю, отримуючи кожен із них за це щорічно мільйони гривень). Більшість корупційних схем формувалися ще з кінця 1990-х років, зазнаючи незначних трансформацій, лише із часом удосконалюючись і розростаючись. Бенефіціари й учасники змінювалися, а схеми залишалися “вічними”. Довгий час уважалося, що на відкуп президентам віддавався “Нафтогаз України”, вони мали “харчуватися” від нього. Саме через це в Україну завели “Росукренерго” як згусток корупційного зла. Пральнею для відмивання державних коштів усі роки Незалежності були державні шахти. На найвищому щаблі державної влади затверджувалася схема “Роттердам+”. Змінювалися коаліції, прем’єри, президенти, але “тендерна мафія” лише розросталася, охоплюючи всі рівні влади, від верху донизу. Змінювалися народні депутати, їх об’єднання, але незмінно вже на рівні формування держбюджету закладалися корупційні ніші. Це саме стосувалося й місцевих бюджетів. Колишній керівник “Укренерго” Володимир Кудрицький перераховує цілу низку корупційних схем у різних енергетичних корпораціях і в Міністерстві енергетики. У мафіозному спруті сплелися криміналітет, органи державної влади на всіх рівнях, правоохоронні структури, що забезпечує безкарність корупціонерів, понад те – загрожує кримінальним переслідуванням тим, хто наважується викривати корупційні дії та схеми. Існує ледь не від перших років Незалежності система хабарів за призначення на керівні посадив державних установах, міністерствах тощо, й це неминуче призводить до множення корупції, бо ж кожен новопризначений посадовець прагне якомога швид- Продовження на стор. 2 12–13 ПЕРЕДПЛАТА—2026 Тижневик "Слово Просвіти" (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях "Укрпошти" за допомогою "Каталогу видань України" І півріччя 2026 року (стор. 50). Вартість є такою: 1 міс. — 74 грн. 3 міс. — 222 грн. 6 міс. — 444 грн. Будьмо, друзі, разом!
Позиція · “Ми вважаємо за необхідне ініціювати створення загальнонаціональної платформи, спрямованої на зміцнення єдності суспільства та держави”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «“Довершилась України кривда стара…” Звернення Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка до українців», с. 1

“Довершилась України кривда стара…” Звернення Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка до українців

Закінчення. Поч. на стор. 1 ше “відбити” витрачені на хабар кошти. Корупція просякла всі державні структури, прикладом чого може бути розподіл коштів Мінкультури й Інституту україн! ської книги на книговидання ні! бито на конкурсній основі, але чомусь переважно одним і тим самим видавництвам. Безкар! ність породжувала нахабство й розперезаність фігурантів “мін! дічгейта”, але й те саме спостері! гаємо серед видавців, які не лише хапнули державні кошти за суттє! во завищеними цінами за видан! ня книг, а й надрукували мізерну їх кількість, так і не донісши їх до широкої читацької аудиторії. Зараз, у час Визвольної війни, як ніколи актуально ставити за! питання про нерозривний зв’язок корупції з державною зрадою. Розкрадання по приват! них кишенях державних коштів б’є по гаманцях усіх українців. Але також це виведення коштів, які можна би було витратити на закупівлю зброї, обмундируван! ня, харчування, навчання вій! ськовиків, захисні, оборонні спо! руди і яких так катастрофічно не вистачає. Зрощення українських корупціонерів у “Енергоатомі” з Деркачем і його структурами зму! шує замислитися: захист елек! тричних розподільчих підстанцій ігнорувався лише тому, що для міндічгейтівців він і справді був марудним і фінансово невигід! ним, чи це були одночасно й сві! домі дії, спрямовані на беззахис! ність енергетичної системи перед російськими ударами? Просуван! ня напролом закупівлі росій! ських реакторів у болгар замість активної розбудови мікроенерге! тики – це лише прагнення отри! мати відповідні відкати чи свідо! ме вимивання коштів із енерге! тичної сфери, аби паралізувати її? Країна зараз перебуває на ста! дії глибокої політичної кризи. Але кожна криза – це також і вік! но можливостей, оновлення, ко! ли треба наважитися на рішучі, інколи – хірургічні втручання з метою оздоровлення суспільства, бо бездіяльність, ігнорування проблем є смертельно небезпеч! ними для держвлади та держави загалом. Тому недостатньо обме! житися звільненням двох мініс! трів, провадженням слідства що! до десятка фігурантів міндічгейта та яловими санкціями (“аж” на три роки!) проти Міндіча й Цу! кермана. Вимагаємо належного покарання розширеного кола ко! рупціонерів, щонайменше “Алі! Баби й сорока розбійників”, пе! резавантаження уряду, бо не мог! ли теперішня й попередній прем’єри, міністри економіки, фінансів не знати про масштабне розкрадання коштів. Та значно важливіше провес! ти повне перезавантаження ви! конавчої гілки влади від найниж! чих до найвищого щабля. Замі! нити корумповане чиновництво, найчастіше – некомпетентне, часто – керівників, прокурорів, призначених із числа кумів, бра! тів, сватів, індиферентних (у кра! щому разі) чи й ворожих до укра! їнських національно!державних цінностей. На їх місце повинні прийти люди, які поєднують ви! соку фаховість, патріотизм і по! рядність. І важко визначити, що тут є важливішим, але кожен із цих чинників обов’язково пови! нен бути невід’ємною рисою для кожного претендента на владну посаду. Очолити таке перезаванта! ження влади повинен новий Каб! мін, який називають урядом на! ціональної єдності, урядом наці! ональної стійкості… Попри те, як він не називався, передусім важ! ливо, щоби при його формуванні не звели все до традиційної коа! ліції з партійними чи якимись ін! шими квотами, віддаванням для різних партійно!кланових струк! тур тих чи тих органів виконавчої влади. Значно важливіше привес! ти на найвищі посади фахівців у своїй сфері, енергійних, компе! тентних, а головне тих, для кого державний інтерес – понад усе, для кого неприпустимим є змі! шувати власні фінанси з держав! ними. Перезавантаження потребує також гуманітарна політика та сфера. Високопосадовці, керів! ники від культури, освіти повин! ні зробити для себе найвищими гуманітарними цінностями укра! їнську мову, українську культуру, українську національну ідею та неухильно й безперестанно ут! верджувати їх у всіх сферах сус! пільного життя, передусім в осві! ті, масмедійній галузі, мистецтві. Для цього потрібно надавати від! повідну матеріально!грошову підтримку, навіть в умовах, коли катастрофічно бракує коштів на оборонну сферу. Бо потрачені на українську культуру кошти – це також і кошти на підвищення обороноздатності України. Із цією метою вважаємо за не! обхідне оперативно скликати Конгрес патріотичних сил, на якому окреслити стратегію, а за можливістю – вже й тактику дер! жаво! і націєцентричного переза! вантаження органів виконавчої влади та гуманітарної політики й органів її втілення в життя. Таке оздоровлення влади й суспільства буде ознакою не стільки держав! но!політичної кризи, скільки свідченням суспільної стійкості, незламності українців, здатності згуртуватися для гідної відсічі ро! сійській агресії. Не менш важли! вим є те, що будуть закладені під! валини оновленого суспільства в Україні, здатного до належного самоочищення й саморегуляції відповідно до національних і за! гальнолюдських цінностей, зара! ди матеріального й духовного добробуту нас, українців. *** Беручи до уваги історичну мі! сію Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевчен! ка, яке від часу свого заснування у 1868 році здійснювало системну культурно!освітню, суспільно! просвітницьку та ідентифікацій! ну діяльність, сприяло форму! ванню української національної свідомості, консолідації україн! ського народу та збереженню ук! раїнської мови й культури попри колоніальні, репресивні та асимі! ляційні політики московсько!ро! сійських окупаційних режимів. Усвідомлюючи неперервність мі! сії “Просвіти” як історичного інституту української національ! ної ідеї та духовно!культурного опору, а також визнаючи роль То! вариства у процесах державотво! рення, опору тоталітаризмам і ут! вердження української ідентич! ності у світі, ми вважаємо за не! обхідне ініціювати створення за! гальнонаціональної платформи, спрямованої на зміцнення єднос! ті українського суспільства та держави. Заслухавши доповіді учасни! ків засідання Круглого столу, зо! сібна українських інтелектуалів, поетів, мислителів, правознавців, науковців, митців та інших пред! ставників громадськості, а також враховуючи масштабне москов! сько!російське вторгнення на те! риторію України, розпочате 24 лютого 2022 р., що призвело до катастрофічних наслідків, зокре! ма до руйнування об’єктів освіт! ніх та наукових установ, цілес! прямованого знищення україн! ської мови, літератури та істори! ко!культурної спадщини. Зброй! на агресія російської федерації проти України супроводжується, зокрема, систематичними обстрі! лами та бомбардуваннями ци! вільних об’єктів, а також протип! равними діями, що призвели до загибелі та поранення цивільного населення. Незважаючи на умови воєнного стану, корупційна спра! ва, відома в суспільному дискурсі як “міндічгейт”, продовжує бути предметом активного обговорен! ня в українському суспільстві та за кордоном, у тому числі в між! народних засобах масової інфор! мації. Особи, які є фігурантами зазначеної справи, своїми діями могли завдати істотної матеріаль! ної та нематеріальної шкоди Ук! раїнській державі в умовах воєн! ного стану, що потребує належної правової оцінки компетентних органів, прийнята ухвала: ЗВЕРНЕННЯ Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка до органів державної влади України щодо створення “Платформи національної єдності” Шановні представники зако! нодавчої, виконавчої та судової гілок влади! Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, керуючись положеннями Статуту Товариства і чинного законодавства, зосібна Конституції України (ст. 1, 3, 11, 15, 17) а також усвідомлюючи виклики, спричинені збройною агресією російської федерації проти України та функціонуванням держави в умовах воєнного стану, звертається з ініціативою щодо створення “Платформи національної єдності” як системного, суспільно!державного комунікаційно! координаційного інституту. Обґрунтування В умовах масштабної війни, інформаційно!психологічного тиску, спроб внутрішньої дестабі! лізації та можливих суспільно! політичних ризиків особливої ак! туальності набуває консолідація суспільства на основі української ідентичності, історичної пам’яті та загальнонаціональних ціннос! тей. Необхідним є формування стійкого комунікаційного прос! тору між державою, громадян! ським суспільством, науково!ос! вітнім середовищем, культурни! ми інституціями та українською діаспорою. Одним з дієвих механізмів для цього є створення постійно дію! чої “Платформи національної єд! ності”, робота якої має бути спрямована на стратегічну коор! динацію, просвітницьку політи! ку, формування довіри, аналіз ри! зиків та протидію внутрішнім деструктивним чинникам. Мета ініціативи Забезпечення національної консолідації на основі демокра! тичних цінностей, історичної відповідальності й державниць! ких пріоритетів. Налагодження партнерської комунікації між представниками держави, громадянського сус! пільства та провідних україн! ських інституцій. Протидія інформаційним і соціальним загрозам, що мають на меті розкол суспільства й ос! лаблення Української держав! ності. Підтримка та поширення ук! раїнської національно!культур! ної, історичної та мовної політи! ки в Україні та світі. Очікувані результати Створення постійного струк! турованої платформи для обгово! рення стратегічних державниць! ких рішень у гуманітарній і сус! пільно!ціннісній сфері. Мінімізація внутрішніх кон! фліктів та інформаційних мані! пуляцій. Зміцнення національної єд! ності та посилення політичної суб’єктності українського народу. Опрацювання та впроваджен! ня просвітницьких, культурних, правових і комунікаційних прог! рам на рівні держави. Поглиблення співпраці між державними органами, освітніми й науковими закладами, ветеран! ськими спільнотами, волонтер! ськими рухами, громадськими організаціями, закордонними ук! раїнськими спільнотами. Формування стратегічної мо! делі української ідентичності як чинника стійкості держави у дов! гостроковій перспективі. Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка просить розглянути можливість створення “Платформи національної єдності” як державно! громадського партнерського формату, із залученням: представників усіх гілок влади; органів місцевого самоврядування; профільних міністерств; провідних культурних та освітніх установ; представників громадських організацій; уповноважених представників зазначеного товариства як засновника згаданої ініціативи відповідно до високого рівня громадянської та політичної відповідальності. Зважаючи на викладене та у зв’язку з воєнним станом вирі! шення окреслених питань потре! бує оперативних дій з боку відпо! відних державних інституцій за для консолідації українського суспільства та зміцнення націо! нальної безпеки та наближення Перемоги України. Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло МОВЧАН жави і права імені В. Корецького НАНУ; Володимир Пилипчук, доктор юридичних наук, акаде! мік, директор Науково!дослідно! го інституту інформатики і права НАПрН; Василь Марочко, док! тор історичних наук, провідний співробітник Інституту історії Ук! раїни НАНУ; Михайло Василен! ко, член НСПУ, кандидат наук із соціальних комунікацій; Микола Герасименко, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, керівник слідчо!оператив! ної групи у розслідуванні справи №475 з Голодомору!геноциду; Іван Заєць, український політик, депутат Верховної Ради України багатьох скликань та інші.
Позиція · “Ми вважаємо за необхідне ініціювати створення загальнонаціональної платформи, спрямованої на зміцнення єдності суспільства та держави”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Науковці про геноцид

Сергій ПРИСУХІН, доктор філософії, член Головної ради ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Всеукраїнський науковий круглий стіл “Геноцид українців московським імперським, кому! ністичним тоталітарним та путін! ським рашистським режимами: встановлення масштабу та нас! лідків злочинів” з нагоди вшану! вання пам’яті жертв відбувся в Києві в Українському державно! му університеті імені Михайла Драгоманова. Модератор – доктор історич! них наук, професор Петро Черне! га. Виступили: Павло Мовчан, го! лова ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка; Олеся Стасюк, док! тор історичних наук, голова Наці! ональної асоціації дослідників ге! ноциду українців; Валерій Фран! чук, український митець, член Національної спілки художників України; Наталія Дзюбенко! Мейс, письменниця, членкиня Національної асоціації дослідни! ків геноциду українців; Олек! сандр Скрипнюк, доктор юри! дичних наук, заслужений юрист України, директор Інституту дер!
Суспільство · “Новий уряд має створюватися з обережністю, щоб туди не попали люди, що працюватимуть на свої “розкоші турецькії та лакомства нещаснії”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Попри все – вистоїмо і переможемо!

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, голова Полтавського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, депутат Полтавської облради І коли Андрій Єрмак пише у Politico, що Президент Зелен! ський не причетний до корупції його друзів і його призначенців у сфері енергетики, у це зовсім не віриться. А якщо й так. То нащо армада правоохоронців, яким зарплату платить український на! род, як і Президенту, якщо вони не здатні виконувати свої обов’язки, або ж, знаючи про все, доповідають йому, уряду та ВР брехню. Тільки ж очолюють всі ці органи також люди, призначені Президентом, як і увесь уряд та депутатська більшість. Тож, на превеликий жаль, усі вони не служать Закону, а Закон підпо! рядковують собі. Відтак немає надії і на суди і не варті виїденого яйця всі звину! вачення голови Офісу Президен! та у праці на Росію тих, хто пише і говорить про злочинні схеми влади, вимагає відставки уряду і створення нової парламентської коаліції та уряду порятунку. Бо сьогодні вже не про перемогу йдеться, хоч ми, попри все, віри! мо всі у неї, а про порятунок дер! жави. На росію працювали ті , хто розкрадав державні гроші у тім числі і з фінансової допомоги со! юзників і не меншою мірою ті, хто прикривав або й благослов! ляв створення таких злочинних схем. Думаю, що НАБУ та САП заявлять про це у ході подальшо! го розслідування з максимально можливою відвертістю. Ще гірше те, що влада послі! довно, винахідливо і вперто по! вертала суспільство, його мо! рально!психологічний стан до часів Януковича. Тобто віднов! лювала авторитарне управління державою, ба, ще й з не малою дозою тоталітарних практик. Нагляд за усіма, хто хоч трохи має незалежну думку, шиття кримі! нальних справ опонентам, всіля! кі дрібні провокації та приховані погрози, щоб залякати людину івона й пікнуть боялася, а не те, щоб висловлювати свою думку. Звичайно, якщо така людина має вплив на якусь групу людей, хай і невелику. Зрозуміло, що іншого шляху влади, причетної до всіляких фі! нансових махінацій, у неї не мо! же й бути. Але ще очевидніше, що такий шлях веде до поразки у війні, бо замість суспільного єд! нання для найвищої, яка тільки може бути у нації, мети разом із своєю Армією перемогти підлого, безжального історичного ворога, з’являється зневіра, розчаруван! ня, лакейство та всі інші квіти зла. Армія і суспільство, тобто тил, пов’язані між собою тисяча! ми ниток. Успіхи на фронті – оживає і тил, суспільство стає більш об’єднаним, стабільнішим, зникають дрібні суперечності, збільшується допомога, зростає впевненість і перемозі, на душі радість. У тилу скандали, коруп! ція – падає бойовий дух Армії, зменшується завзяття, росте зне! віра. У тилу “…згода в сімействі, мир і тишина” – він усім, чим тільки може, допомагає фронту, скрізь панує любов і повага до на! ших лицарів – в Армії росте бо! йовий дух і віра у перемогу. В Ар! мії багато значить командування, у суспільстві влада. Якщо там і там, м’яко кажучи, негаразди, то фи” та подвірні обшуки забрала насіннєві запаси, овочі і навіть готову їжу, а згодом щодо сіл зас! тосували режим “чорних дощок” та інші каральні заходи. В резуль! таті мільйони українців залиши! лися без жодних засобів до існу! вання. Щоб вижити, доведені до відчаю голодуючі люди змушені були вживати в їжу сурогати – тобто замінники їжі, які лише не! великою мірою мали поживні властивості справжніх харчових продуктів або не мали їх взагалі, але давали людям шанс на поря! тунок. Люди їли листя і кору де! рев, траву, коріння козельцю та інших рослин, полову, жолуді та насіння, старі вироби зі шкіри, а також собак, котів, щурів, ми! шей, їжаків, диких птахів, пуго! ловків, жаб, ящірок і навіть ко! мах, тобто те, чого в традиційно! му харчовому раціоні ніколи не було. Серед рослин, які вживали в очікуй біди. Усім нам гріє душу, коли го! рить!палає на болотах, і одразу стає гірко, коли чуєш про серйоз! ний прорив на півдні. Як ядучі змії заповзають у душу підозри та водночас біль, хоч до зневіри ще далеко. Попри все, ми ще віримо у перемогу. Але все!таки який ви! хід із цього величезного коруп! ційного скандалу, який водночас і оздоровлює суспільство, і руй! нує його. Оздоровлює, бо хочеть! ся думати, що це дуже вагомий крок до знищення корупції. Руй! нує, бо давить образа на всю вла! ду, хоч у ній є купа чесних праців! ників, за підлість, нечесність, ци! нізм, лицемірство, байдужість до українського народу, який віддає своїх найкращих синів і дочок на війну з ворогом. Хоч, безумовно, у владі більшість службовців хоті! ли б працювати чесно та відпо! відно до своїх обов’язків. Руйнує, бо чесно кажучи, мало знайдеть! ся громадян, що вірять у пока! рання винних і викорінення са! мого явища, принаймні, серйоз! не зменшення його масштабів. Утім числі я. То який же вихід? Вибори провести неможливо. Не дай Бо! же комусь придумати вибори під час війни. Сам виборчий процес тільки на руку ворога. Та й сама фігура Президента у воюючій країні важить дуже багато. Ось він буде чогось зустрічатись з Вєтковим у Стамбулі (офіційної інформації про таку зустріч не бу! ло. – Ред.). У мене немає наймен! шого сумніву, що той буде умов! їжу, були: молочай, льон, щавель, кропива, лобода, паслін та інші. Молочай їли, знімаючи шкірку зі стебла, щоб позбутися гіркоти, іноді вимочували у воді, після чо! го перетирали і споживали. З льо! ну вживали переважно насіння, яке часто слугувало основою для сурогатних страв, різних млинців та затірок. Щавель їли сирим, ва! рили з ним суп чи борщ, додавали до “баланди”, замішуючи з щири! цею і кураєм, виготовляли “ма! торженики”. Молоді пагони та листя глухої кропиви поєднували з іншими сурогатами або їли си! рими окремо. З листя, цвіту, на! сіння і бруньок липи готували “лип’яники”. Зараз ми сприймає! мо ці рослини лише як бур’ян, а під час Голодомору вони рятували людям життя. Пам’ятати – означає бути!”. Представництво УІНП в Полтаві ляти Президента погодитись на умови пуйла віддати захоплену територію і заключити мир. Зе! ленський вже заявив, що ніякого миру на умовах по суті капітуля! ції, попри туманні обіцянки без! пеки від союзників, Україна не підпише. То хіба ми можемо не підтримати таку позицію Прези! дента. І представники опозиції і представники громадянського суспільства та й увесь україн! ський народ, що додасть впевне! ності президенту стояти твердо. А йому це сьогодні ой як потрібно та й нам усім. Але й Зеленський має зробити по!справжньому рішучі кроки, а не симулювати їх для заспокоєн! ня громадської думки, спрямова! ні на подолання корупції і повне зруйнування всіляких хитрих схем розкрадання коштів держа! ви, що вкрай необхідні для фрон! ту та захисту критичної інфрас! труктури. Наголошую – справжні рішучі кроки, а не симулювати їх для заспокоєння громадської думки. І єдино можливим інстру! ментом сьогодні є знову ж таки створення нової коаліції та пов! ністю нового уряду і обов’язкова співпраця усіх гілок влади для пе! ремоги над ворогом. І новий уряд має створюватися з максималь! ною обережністю, щоб туди зно! ву не попали люди, що працюва! тимуть на свої “розкоші турецькії та лакомства нещаснії”, як співа! ється у думі, а не на державу та її перемогу. Бо якщо це буде не так, то вже тоді лютий і нещадний прояв безпосереднього народо! владдя по!українськи, тобто Майдан, – забезпечений. Президенту треба починати зі свого офісу і насамперед з Алі! Баби, тобто з голови офісу Андрія Єрмака й усіх його кадрів. Якщо з’ясується, що й Президент фігу! рує на плівках Міндіча, хотілося, щоб цього не було, то для нього є процедура імпічмента, що також послабить державу. Та закон є за! кон. Насторожує і непокоїть ра! шистська готовність до перегово! рів саме у час цього скандалу і їх! нього прориву на Запоріжжі. Та й приїзд американців, на чиїй вони стороні? Приїхали підтримати чи тиснути віддавати захоплені те! риторії? Усім нам треба бути дуже виваженими і впевненими у на! ших союзниках!європейцях, що твердо стоять на засадах нашої територіальної цілісності та на! данні нам військової допомоги. Це додаватиме нам віри у пере! могу. Якщо все!таки буде створе! ний уряд національної єдності та порятунку, то йому негайно слід працювати разом з європейцями над залученням добровольців з усього світу до лав ЗСУ. Ні уряд Шмигаля, ні Свириденко над цим не працювали, а те, що пос! тане проблема з чисельністю ЗСУ, було очевидно з перших днів широкомасштабного втор! гнення. Для української влади настав критичний час на виправ! лення помилок, недбалості, лік! відації злочинних схем алібабів та міндічів, кадрових змін, невідво! ротності покарання, усіх, хто пе! реступає закон, якщо хочемо пе! ремогти, вижити і впевнено ди! витися у майбутнє своє, своїх ді! тей і внуків, чого ми усі так спраг! ло бажаємо. Все буде Україна! Вистоїмо! Переможемо! З розгортанням скандалу стає все очевиднішою причетність Президента та його Офісу до створення по суті мафіозної структури, яка підпорядкувала собі суди, ДБР, СБУ, прокуратуру та інші державні інституції, обов’язок яких стояти на сторожі Закону, прав і свобод громадян, дотримання фінансової дисципліни у сфері державного та міс) цевих бюджетів.
Суспільство · “Новий уряд має створюватися з обережністю, щоб туди не попали люди, що працюватимуть на свої “розкоші турецькії та лакомства нещаснії”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Заклик вивчати Голодомор

Політичні та громадські діячі, а також історики з Німеччини, Польщі та України звернулися до Міністерства освіти Німеччини з листом, у якому закликали вклю! чити тему Голодомору 1932–1933 років до шкільних курсів з історії. Мета ініціативи – підвищити обізнаність широкої громад! ськості про цю трагедію україн! ського народу. Лист надіслали федеральній міністерці освіти Карін Прін з підписами близько 20 відомих діячів. Лист приурочений до Дня вшанування жертв Голодомору. Серед підписантів – мер Лейпци! га Бурхард Юнг, колишня депу! татка Європарламенту Гізела Калленбах, дисидент зі Східної Німеччини Вольф Бірман та ук! раїнська письменниця і громад! ська діячка Оксана Забужко. Іні! ціатори закликають інших при! єднуватися до листа та підтриму! вати включення теми Голодомору в освітні програми. “У 2022 році Бундестаг Ні! меччини класифікував Голодо! мор як геноцид та закликав феде! ральний уряд підвищувати обіз! наність у Німеччині та Європі про цей злочин через освітні програми. Втім, відтоді майже ні! чого не відбулося. Лише одна фе! деральна земля включила тему Голодомору у свою програму – і-то як “тему на вибір”, – зазнача! ють автори листа. Вони підкреслюють, що у ні! мецьких школах нині навчаєть! ся багато дітей з України, які опинилися там через війну, се! ред них – нащадки тих, хто втратив близьких під час Голо! домору. “Німецькі підлітки дізнають! ся про похмуре минуле пращурів своїх однокласників лише у разі, якщо мають вчителя, який відчу! ває своїм обов’язком підняти цю тему”, – наголошують вони. Автори листа також вказують на історичну паралель між злочи! нами нацистського режиму про! ти євреїв та сталінського – проти українців. “Голокост і Голодомор об’єд! нують не лише перші склади у словах, хоча вони мають різне значення, але передусім масшта! би злочину. В обох випадках йдеться про вбивство мільйонів людей. Ми час від часу чуємо, що Шоа був унікальним випадком. Для цього, звісно, є підстави – але це не означає, що масовий злочин, що стався на десятиліття раніше і на той час був найбіль! шим злочином проти європей! ського народу – просто ігнору! ється”, – йдеться у листі. До дня пам’яті жертв Голодо! мору, який відзначають у четвер! ту суботу листопада, низка країн виступили із заявами на згадку про ці злочини сталінського ре! жиму та провели паралелі з поді! ями сьогодення. Нагадаємо, у 2024 році парла! мент Швейцарії визнав Голодо! мор геноцидом. На сьогодні Го! лодомор визнали геноцидом ук! раїнського народу парламенти близько трьох десятків країн сві! ту, а також Європарламент і ПА! РЄ, повідомляє “Європейська правда”.
Суспільство · “Новий уряд має створюватися з обережністю, щоб туди не попали люди, що працюватимуть на свої “розкоші турецькії та лакомства нещаснії”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Пам’ятати – означає бути!

Комунальне підприємство Полтавської міської громади “Де! коративні культури” у сквері на перехресті вулиць Європейської, Панаса Мирного і Володимира В’язуна поруч із пам’ятним зна! ком жертвам Голодомору!геноци! ду у місті Полтава цьогоріч влітку висадило молочай, льон, щавель, глуху кропиву та ін. Всі рослини багаторічні та декоративні. А ци! ми днями комунальники встано! вили сучасну інформаційну таб! лицю із історичним описом того, як ці рослини допомагали вижити під час московського геноциду українського народу. У такий своєрідний спосіб ко! мунальне підприємство “Декора! тивні культури”, Національний музей Голодомору!геноциду та Український інститут національ! ної пам’яті (УІНП) вшанували в пам`ять мільйонів українців, вби! тих в роки Голодомору і нагадали: навіть рослини можуть стати од! ним із символів незламності та бо! ротьби за життя. Згадані рослини згадуються у зібраннях свідчень про Голодомор — у проєктах УІНП, музейних, Інституту історії України НАН та ін. Про це сповіс! тив представник УІНП в Полтав! ській області Олег Пустовгар. Оприлюднюємо повний текст напису на інформаційній таблиці “Ці рослини під час Голодомору рятували людям життя”: “У 1932–1933 роках комуністичний режим вчинив злочин геноциду української нації – Голодомор. Спершу влада силоміць вилучила у людей урожай зернових, потім через так звані “натуральні штра!
Геноцид · “Цимбал зароблені гроші пускав на громадську і культурну діяльність українців діаспори. Він завжди прагнув повернутися в Україну”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Віктор Цимбал: історія гімназиста, який втік від батька на війну і став голосом правди про Голодомор

Нещодавно в Національному музеї Голодомору)геноциду презентували книгу істори) ка Андрія Іванця ““Рік 1933” Віктора Цимбала – живописний першотвір про Голодомор”. Віктор Цимбал – всесвітньовідомий український маляр, графік і художник книги. Але ще будучи гімназистом, він пішов добровольцем до Дієвої Армії УНР, щоб захищати Ук) раїну від московської навали зі зброєю в руках. Про це спілкуємося з кандидатом історичних наук, провідним науковим співробітни) ком Національного музею Голодомору)геноциду, дослідником життя і творчості Віктора Цимбала Андрієм Іванцем. – Тож перше моє запитання про становлення Віктора Цимбала як особистості, і чому він пішов воювати? – Це насправді дуже важливе запитання, оскільки Віктор Цим! бал виростав не в традиційній для російської імперії родині. Обоє його батьків були вчителями. Ро! дина займала чітко проукраїн! ську позицію, виховувала дітей як українських патріотів, як лю! дей, які мусять служити громад! ській справі, які розмовляють і вдома, і на вулиці українською мовою. Звісно, що все це не могло не датися взнаки за часів російської імперії. Батько Віктора був ув’яз! нений, позбавлений права викла! дати. Мама також була позбавле! на права викладати. Тим не мен! ше, український дух у родині во! ни зберігали і плекали. Тому коли в 1917 році після лютневої рево! люції в росії розпочалася україн! ська революція, вся родина Цим! балів зустрічала її дуже радісно і діяльно. Віктор Цимбал був учнем Другої української гімназії імені Кирило!Мефодіївського брат! ства в Києві. Там навчалися всі діти родини Цимбалів. І в умовах революції Віктор Цимбал не міг не займатися громадською діяль! ністю. Він був в об’єднанні серед! ньошкільної молоді міста Києва, яке збиралося в клубі “Родина”, в приміщенні, де зародилась Укра! їнська Центральна Рада. Разом з іншими юними українськими патріотами Віктор вступив у зна! менитий Студентський курінь, що пізніше воював під Крутами. П’ятнадцятирічний юнак кілька разів охороняв Централь! ну Раду, будучи гімназистом сьо! мого класу. УНР була проголошена в лис! топаді 1917 року, а вже наступно! го місяця радянська росія напала на неї. Нависла загроза над Киє! вом, і студенти з гімназистами, які були членами Студентського куреня, виїхали у січні 1918 року на Бахмацький напрям, щоб зу! пинити наступ російських військ на столицю Української Народ! ної Республіки. Віктор Цимбал також прагнув їхати, але батько силою його не пустив. Є версія, що він заховав синові чоботи, і Віктор просто не зміг вийти з до! му взимку. Після того не минуло й року, як Віктор Цимбал у свої 16 утік із дому і таки вступив доброволь! цем до лав армії УНР у лютому 1919 року. Він ще не завершив Андрій Іванець навчання, був учнем восьмого класу вищезгаданої 2!ї україн! ської гімназії. До речі, класним керівником у нього був Микола Костьович Зеров, відомий поет, педагог і науковець. Також він навчався у Київській художній школі. У Віктора дуже рано про! явилися мистецькі здібності, і він відчував, що це його доля. Але ще більше в цей момент, на початку 1919 року, він відчував обов’язок стати на захист Бать! ківщини. – Розкажіть детальніше про Віктора Цимбала як вояка Дієвої Армії УНР. – Отже, він вступає до лав Ді! євої Армії Української Народної Республіки. Займається досить ризикованими справами. Є спо! гади, в яких говориться, що Вік! тор Цимбал був зв’язковим між повстанськими групами, займав! ся розвідувальною діяльністю. І так продовжувалося фактично весь 1919 рік. Ми знаємо, що це надзвичай! но драматичний і трагічний рік для України, тому що з одного боку об’єдналися дві українські держави, які виникли на уламках російської та Австро!Угорської імперій. Це було велике досяг! нення, свідчення того, що українці хотіли створити свою соборну державу. Але нова держава опинилася в кільці ворожих фронтів. Сьогодні ми воюємо на одному фронті та знаємо наскільки це важко. Ново! народжена УНР воювала одразу з білою росією, чер! воною росією, Польщею, ще була проблема з отаман! щиною. На півдні висади! лися війська Антанти, не! дружні до Української На! родної Республіки. Антанта не дозволяла завозити в Ук! раїну не тільки амуніцію, а навіть ліки, хоча шаліли по! шесті. Армія УНР була зму! шена перейти до партизан! ських форм боротьби у груд! ні 1919 року, а головний ота! ман Симон Петлюра виїхав у Варшаву, для того, щоб укласти союз із цією держа! вою, якій також загрожува! ла радянська росія, щоб спільно вести боротьбу за визволення. Сестра Віктора Цимба! ла, яка чудово декламувала ів майбутньому стала актри! сою, написала яскраві спо! гади, у яких згадує, що її брат був ад’ютантом Симо! на Петлюри. Промайнула інфор! мація, що коли Петлюра вів пере! говори у Варшаві, то його єдину доньку Ольгу навчав малювати Віктор Цимбал. Мені пощастило працювати в Києві з архівом Цимбалів, який родичам у Київ передали із США (можливість опрацювати архів Андрієві Іван! цю надав військовослужбовець ЗСУ Антон Цимбал. – Авт.). Ці! каво, що у ньому є фотографія, де молодий Віктор Цимбал у новій військовій формі. А на звороті написано: “Варшава 9 лютого 1920 р.”. Тобто він дійсно перебу! вав на початку року у Варшаві. Коли ж збройна боротьба за сво! боду Української Народної Рес! публіки навесні відновилася, Віктор знову опинився в Україні, вступив у Спільну юнацьку шко! лу для того, щоб бути професій! ним військовим. Ця школа в ре! зультаті бойових дій переміщала! ся по різних містах України. І Цимбал пересувався разом із нею, брав участь у бойових діях, зокрема, восени 1920 року. На жаль, як ми знаємо, той союз, який Симон Петлюра ук! лав з Юзефом Пілсудським, де! факто був зраджений польською стороною. В договорі між УНР і Річчю Посполитою йшлося про те, що сторони не будуть уклада! ти угоди одна проти одної. А Польща у жовтні таки уклала пе! ремир’я із радянською росією, в результаті українські війська за! лишилися сам на сам із перева! жаючими силами більшовиків, які загалом нараховували близько 5 млн людей. А в Україні у серпні 1920 року діяла понад мільйонна червона армія росії. Звісно, що без зовнішньої підтримки воюва! Картина “Рік 1933” ти з настільки пере! важаючими силами ворога довго не було змоги. Організована збройна боротьба продовжувалася до 21 листопада 1920 року. 105 років тому вона завершилася. Україн! ські війська змушені були відійти за Збруч і Віктор Цимбал опи! нився в таборі для ін! тернованих. – На жаль, Віктор Цимбал розділив долю армії своєї країни… – Була в україн! ського керівництва ще надія, що бороть! ба буде відновлена, саме тому в таборах для інтерно! ваних на території Польщі кон! центрувалися українські війська, які могли бути використані, як! що зміниться військово!політич! на ситуація. Віктор Цимбал був в Ланьцуті, Каліші і Вадовицях. Там, попри песимізм у частини людей, продовжувалася активна діяльність і художня, і літератур! на, проводилися просвітницькі і культурницькі заходи. В них Цимбал брав активну участь, оформляв різні видання, афіші, спектаклі, які ставились для вій! ськових. Він намалював серію ка! рикатур “Типи інтернованих”. Вони були надруковані в Варша! ві, в газеті “Українська трибуна”. До речі, мистецтвознавці їх до! сить високо оцінюють, як цікаву графіку, що фіксує побут україн! ських військових у цих таборах. У 1923 році стало ясно, що найближчим часом організована збройна боротьба не відновиться. Тоді Цимбал вирушив в Прагу, нелегально пере! йшовши кордон Чехосло! ваччини, де продовжив навчання. Він отримав в Празі вищу освіту – в Че! хословацькій державній художньо!промисловій школі і в Українській сту! дії пластичного мисте! цтва. – Тобто він уже остаточно пішов по мистецькому шляху? – Віктор Цимбал ще в дитинстві проявив здіб! ності до образотворчого мистецтва. Він у два роки перемалював лева на по! душку. Потім його творчі здібності бачили і відзна! чали в гімназії, він відві! дував Київську художню школу. На час збройної боротьби за самостійну Українську Народну Рес! публіку Цимбал відійшов від активної творчої ді! яльності, але вже в табо! рах для інтернованих фак! тично до неї повернувся. Є спогади, що він ходив дуже бідно одягнений, але завжди із папірцем та олівцем і замальовував те, що відбувалось навколо. Його душа завжди прагнула реалізуватися в мистецтві. Але прославився він вже на чужині. У Чехословаччині він обидва заклади, про які я згадував, закін! чив з відзнакою і виграв у 1925 році, ще будучи студентом, чесь! кий загальнонаціональний кон! курс на створення портрета “батька чеської історіографії” Франтішека Палацького, в якому брали участь близько 100 худож! ників. Серед них було дуже бага! то досвідчених чеських графіків, а перемогу здобув нікому не відо! мий студент!українець. Коли він в 1928 році опинив! ся в Аргентині, то став одним з провідних графіків Південної Америки. До нього зверталися найвідоміші фірми, як аргентин! ські, так і філії міжнародних ком! паній, серед інших – Coca!Cola, Martini & Rossi, Ford, Opel, Nes! tle, Bank of New York. Але цікаво, що Цимбал зароблені гроші пус! кав на громадську і культурну ді! яльність українців діаспори. Він завжди прагнув повернутися в Україну. Під час Другої світової війни навіть просив дозволу на переїзд до України у влади Тре! тього рейху, але йому відмовили. А потім він побачив, що ці оку! панти нічим не відрізняються у ставленні до України від інших окупантів. До кінця життя, навіть коли пізніше в 1960 році він пере! їхав до Сполучених Штатів Аме! рики, Віктор Цимбал спостері! гав, що відбувається в Україні, вболівав за українські справи, прагнув сюди повернутися. – Зокрема, під час Голодомору він був одним із тих людей, які несли правду світу. – Це було ризиковано. Навіть на іншому континенті в Аргенти! ні люди побоювалися помсти більшовицького режиму… Дружина Цимбала Тетяна Ми! хайлівська, до речі, в 1920 році бу! ла в повстанському загоні на По! діллі, воювала з більшовиками, потім змушена була емігрувати. Вони зустрілися в Аргентині і одружилися. Вона згадувала, що одна людина, яка приїхала в Ар! гентину, побоювалась помсти і та! ки була вбита в Аргентині. Була пі! дозра, що це зробили саме радян! ські комуністичні спецслужби. Але Цимбала ніколи не зупи!
Геноцид · “Він створив першотвір у живописі на тему Голодомору, який став одним із провідних візуальних символів трагедії в світі”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

няли такі загрози. Він у 1933 році писав статті, малював на тему Го! лодомору, закликав чинити тиск на радянський союз, відкривав очі оточенню на те, що відбува! лося в Україні в той момент. Це була настільки масштабна ката! строфа, настільки грандіозний злочин, що його не можна було просто ігнорувати. 1 жовтня 1933 року Цимбал написав статтю “Трагедія на Дністрі” в газеті “Українське сло! во” – офіційному органі Това! риства “Просвіта” в Аргентині, де він описав те, що українців знищують жахливим способом. Що оскільки “чрезвичайки”, Со! ловки, Сибіри не допомогли, то тепер українців просто вбивають голодом. Він писав, що потрібно самоорганізовуватись, бо тих вті! качів, які перепливли Дністер – вижили у хвилях і не були вбиті радянськими прикордонниками, можуть видати назад в срср, тому що не вистачає грошей на їх ут! римання. Він закликав збирати кошти, щоб допомагати таким людям. До речі, ця стаття супровод! жувалась малюнком, що не під! писаний, але ми знаємо, що Цимбал активно друкував свої зображення в ЗМІ, і, ймовірно, це був його твір, на ньому зобра! жена жінка, яка несе дитину на руках і гнівно волає. І пізніше, у грудні 1933 року, він через газету робив ще один заклик збирати допомогу українцям. А головне, що він зробив, чим він, власне, і став відомий в контексті Голодо! мору, – створив першу картину на тему Голодомору. В 1933–1936 Віктор Цимбал. Варшава, лютий 1920 р. роках він намалював картину, яка називається “Рік 1933”, де дух, душа матері тримає в руках по! мерлу дитину і злітає крізь темні небеса, хмари і зірки догори, до світла і гнівно волає. Це крик до непідкупного Небесного Судді про те, що не можна знайти спра! ведливість на Землі. – Як Віктор Цимбал зміг дізнатися про Голодомор? Іноді думають, що срср вдалося повністю перекрити канали інформації… – У 1933 році українці, які жили в західних областях, захоп! лених Польщею, та в діаспорі зробили дуже багато, щоб донес! ти світу інформацію про злочин, який вчинив радянський союз проти українців. Навіть вийшли на рівень Ради Ліги націй. Завдя! ки письменниці і журналістці Мілені Рудницькій вдалося до! мовитися з очільником Ради Ліги націй, прем’єр!міністром Норве! гії Йоганом Людвігом Мовінке! лем про розгляд цього питання. Він тричі ставив на голосування питання про допомогу українцям на закритому засіданні Ради Ліги націй у Женеві у вересні 1933 ро! ку, але, на жаль, цю пропозицію більшість учасників засідання не підтримала. Хоча до нібито найвищого ор! гану на планеті на той момент бу! ла донесена інформація про го! лод в Україні, але було сказано, що оскільки срср не член Ліги на! цій, то ми вмиваємо руки, нехай цим займається Міжнародний Червоний хрест. Останній звер! нувся до Червоного хреста і пів! місяця срср, звідти надійшла від! повідь, що голоду ніякого немає, допомоги не потребують. Іна тому все завершилось. А от Цимбал через це ду! же глибоко переживав. Він створив першотвір у живо! писі на тему Голодомору, який став одним із провід! них візуальних символів трагедії в світі. Цей образ досі тиражується в журна! лах, газетах, надихає інших митців на інтерпретації, зокрема графічні. Сам Цимбал вивіз кар! тину до США і до 30!х роко! вин злочину комуністичної москви подарував її Україн! ській вільній академії наук в Нью!Йорку. А Вільна акаде! мія наук, яка час від часу виставляла цей мистецький твір на своїх заходах, стик! нулася з потребою зберіган! ня його в особливих умовах. УВАН консервувала твір, але цього було замало. Тому вже в наш час представники діаспори, родичі Віктора Цимбала, які жи! ли в Києві, Національний музей Голодомору!геноциду і україн! ська влада звернулися до УВАН з проханням передати картину в Україну. І в лютому 2020 року по! лотно з Нью!Йорка було переда! не до Національного музею Голо! домору!геноциду, де пройшло реставрацію і зберігається нині. Тепер ця картина виглядає на! ближено до того, як її бачив сам Віктор Цимбал і минулого року вона була занесена до державного реєстру Національного культур! ного надбання. – Наскільки мені відомо, Віктор Цимбал був членом Аргентинської “Просвіти” в Буенос-Айресі. Розкажіть про це детальніше. – Він брав участь в україн! ських громадських справах за кордоном. Вже в Аргентині Цим! бал став прихильником гетьман! ського руху, але підтримував від! носини і з УНРівцями, з якими спільно проводили заходи, і з на! ціоналістами. І, звісно, що він не міг не підтримувати центральну організацію аргентинських укра! їнців – Товариство “Просвіта”. Він був її членом, віддав цінну ді! лянку землі для будівництва на! родного дому “Просвіти”. Його визнано фундатором цього укра! їнського культурного центру в Буенос!Айресі. Дуже багато захо! дів відбувалося у “Просвіті”, які оформляв або організовував Вік! тор Цимбал. Зокрема митець вис! тупав у 1953 році у її приміщенні на Жалібних сходинах до 20!х ро! ковин Голодомору, яке до того ж високомистецьки оформив до цього заходу. Зокрема, того разу він продемонстрував п’ятиметро! ве графічне панно із образом з картини “Рік 1933”. Він був обда! рований і як режисер, і як актор, і як постановник різних публіч! них акцій, академій. Є інформація, що картина “Рік 1933” вперше була показана в 1953 році саме в “Просвіті”. Вже потім, через три роки, вона була виставлена на більш широ! кий огляд в галерею Рози Марії. Тож співпраця з “Просвітою” бу! ла надзвичайно тісною і плідною. Можна сказати, що родина Цим! балів була “просвітянською”, ад! же його дружина також була ак! тивісткою цієї організації. “Просвіта” в Аргентині існує до сьогоднішнього дня. Коли ми проводили презентацію книжки про картину “Рік 1933” в Музеї Голодомору, то її відвідала над! звичайний і повноважний посол Аргентинської Республіки в Ук! раїні Елена Летісія Тереса Міку! сінскі. Вона високо оцінила вне! сок Цимбала у життя Аргентини і української громади. А наприкін! ці заходу взяла автограф для очільника “Просвіти” в Аргенти! ні пана Юрія Данилишина. – Чому вас зацікавила постать Віктора Цимбала? – Варто відзначити особисті якості митця. Він надзвичайно приваблива та різнобічно обдаро! вана особистість, є взірцем само! пожертви. Віктор Цимбал не тільки готовий був воювати за Україну зі зброєю в руках, коли була така потреба. Він все життя на ділі намагався служити україн! ській справі. Де б він не жив, а жив він у п’яти країнах на трьох континентах, – завжди пам’ятав про Україну. Без перебільшення, це був подвижник, життя і твор! чість якого варто вивчати, пам’ять про якого необхідно по! вертати в Україну. Спілкувався Євген БУКЕТ Фото автора
Геноцид · “Він створив першотвір у живописі на тему Голодомору, який став одним із провідних візуальних символів трагедії в світі”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Чорні з півночі вітри…

Стаття про Голодомор в аргентинській газеті У день жалоби за ініціа! тиви Німецько!україн! ського товариства у Гайль! бронні зібралися українці, щоб згадати тих, хто віддав своє життя за свободу рід! ного народу, загинув від рук більшовиків під час го! лодоморів, тих, хто з 2014 року до сьогодні відстоює свою незалежність, хто пе! ребуває у полоні – застін! ках російських катівень. Зустріч розпочалася з молитви українською і ні! мецькою мовами. У свій промові Анаста! сія Козак, голова НУТ, розповіла історію перепоховання 60 українських військовополоне! них 1939–1945 років. Відбувалося це у 60!х роках минулого століт! тя. Жінка цікавилася історією з юнацьких літ. Має повний спи! сок українців, які лежать у цій землі. Є намір випустити невели! ку брошуру німецькою для біль! шого розуміння місцевого насе! лення історії України. Мені як письменниці, яка на! писала книжку “Пустеля. Голодо! мор. Український південь”, близька тема винищення нашого народу. Про три хвилі репресій збоку більшовиків, спрямованих на вбивство українців, майже ніх! то з письменників, журналістів не розповідав. Інформація про! бивалася у світ. Колег із!за зару! біжжя НКВД возило спеціально розробленими маршрутами, аби ті написали те, що потрібно було тодішній владі. Цю тему було за! боронено, існувала цензура, що ширилася у Європі. Її вплив від! чувала і я. Тому книга “Жовтий князь” Василя Барки, який еміг! рував до США, сприйнялася як художня енциклопедія Голодомо! ру, незважаючи на те, що правда-таки дійшла до різних країн і во! ни визнали Голодомор як гено! цид українського народу, у тому числі Німеччина. Ця тема має бути постійно на виду і на слуху. Радію за Тетяну П’янкову, колежанку з Івано! Франківська, яка у 2022 році ви! дала роман “Вік червоних му! рах”, присвячений темі Голодо! мору. Його перекладено поль! ською та німецькою мовами, ро! ман має міжнародне визнання, його було представлено на Франк! фуртському книжковому ярмарку. До цієї теми звертаються мої колеги, але цього замало, коли все той же ворог, уже в іншому обличчі, продовжує справу гено! циду мого народу. Тим паче, є про що говорити. Нещодавно в інтер! неті з’явилася ще одна сторона тих страшних років: нажива ко! муністичного режиму на горі лю! дей, які, щоб врятувати родини від голоду, віддавали коштовності за шматок хліба, за жменьку бо! рошна. За цей час партійно!ко! муністична каса збагатила казну на 66 тонн золота, 1439 тонн сріб! ла, діаманти й антикваріат. Страшно уявити, скільки люд! ських життів загублено за цими цифрами! Це наймасштабніший і найефективніший грабунок лю! дей, що вигадали нелюди. Занепокоєнням і турботою про полонених, які перебувають у в’язницях росії, була пронизана промова Олени Хаваліц, заступ! ниці голови НУТ. Військовопо! лонені перебувають у надзвичай! но тяжких умовах. Росія не до! тримується міжнародних правил, конвенції. Знущання, побої, го! лод. Ось що відбувається у застін! ках в’язниць. Вимагати звільнити наших захисників – один із обов’язків суспільства, наголоси! ла Олена Хаваліц. У словах Анни Федоренко звучали стурбованість про сього! дення, про війну, нав’язану росі! єю волелюбному народові, про жертовність і мужність воїнів, про тих, кого знищує путінський загарбник. Ми віддали шану загиблим у війні росії проти України хвили! ною мовчання. Вдячні за участь Анні Доблер, співачці, яка виконала пісні ні! мецькою та українською мовами, спрямовані проти війни. Особли! ві емоції викликали слова Дітріха Бонгефера, священника, замор! дованого у німецькому таборі. Надійшов запис з України. Наші приятелі з ансамблю “Зер! нятко” підтримали нас піснею Тараса Петриненка “Господи, по! милуй нас” та наймолодшої учас! ниці ансамблю Єви Заклецької, яка дзвінким голосом подарувала нам молитву “Отче наш”. Вдячні телеоператору Юрію Руху, який зафіксував цю подію. Віра МАРУЩАК, письменниця, журналістка
Гостра тема · “Лише поодинокі джерела в Україні розповіли громадянам те, що викладено вище, аби заспокоїти їх”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

“КукАрєшнік!” – кукурікнув путін. Повірили і рознесли

“Лукашенка сказав: путіна вмовляли вдарити “Арєшніком” по Банковій, але він від) мовив”, “9 травня в разі атак на Росію путін вдарить по Україні “Арєшніком”, “Помста за операцію “Павутина”: очікується удар по Україні “Арєшніком”. Пам’ятаємо ці заголов) ки… Лячно? Вже якось не дуже. Давайте з самого початку. Сергій ЛИТАРЕНКО, журналіст Двадцятого листопада 2024 року в українському інфопросто! рі виникла тривожна напруга. Ряд іноземних посольств в Києві припинили роботу – “через під! вищений ризик повітряних атак”. Українські структури поде! куди відреагували: але чомусь так, як перед 24.02.2022 р.: “Зно! ву буржуї чимось лякають, нема приводу для паніки!”. Протягом доби з’ясувалося: загроза була. Буржуїв попередили про пуск тієї загрози московити – згідно договорів про ракетно!ба! лістичні пуски: щоб не отримати від США і Європи кількасот ядерних боєголовок від Калінін! града до Петропавловська у від! повідь на безневинні московит! ські ракетні випробування. Втім, люди у місті Дніпро тієї доби не безпричинно були пере! лякані атакою кремлівських на! цистів. На біду, була ще й хмар! ність. Тож картинка, як вогняні предмети летять з неба, освітлю! ють горизонт крізь хмари і апока! ліптично падають на землю, була не смішною. І швидко розійшла! ся світом як нова біда, яку несе людям маніяк путін. Інформації про жахливі руй! нування у Дніпрі не надходило. Та кремлівський кордуплик Вла! дімір після цього енергійно, пра! цюючи особисто в кадрі, погнав пургу, що ото він був запустив по Україні новітню смертоносну ра! кету “Арєшнік”. І що тепер всім гаплик. Владімір з традиційно ідіот! ською посмішкою розказав при! дворному “рєпартьору Зарубіну”, що швидкість вундерваффе – ма! ло не швидкість світла. А темпе! ратура падаючого залізяччя – майже як на поверхні Сонця: всіх ворогів попече і попалить! Щодо достовірності інформації зазна! чив: “как рассказалі мнє наши учьониє і ваєнниє”. Ці казочки Владімір став енергійно поширювати за кордо! ном. У нього був плановий візит до Казахстану: там перед інозем! ною пресою повторив лякалки про “Арєшнік”. Лідер казахів Ка! сим!Жомарт Токаєв змушений був вислуховувати про шалену швидкість і температуру Сонця тієї Вовчиної ракети замість об! говорювати двосторонні відноси! ни. Катастрофічні новини шири! лися світом. Перервемося задля конкретики. Компетентні мілі! тарні джерела у світі іронічно за! значили: ні про який “Арєшнік” мова не йде. Московські військо! ві злочинці запустили стару раке! ту середньої дальності РС!26 “Ру! бєж”. Розрахована на доставку ядерних боєголовок ворогам росії. Спорядити ракету ядеркою у Москві, як влучно кажуть ву! личні підлітки, “засцяли” зі зро! зумілих причин. На Дніпро пада! ли розпечені від тертя у атмосфе! рі залізяки. Що то за “Рубєж” такий? Зга! даймо 1970!і роки. СРСР кон! фліктував з Європою і США: хто крутіший в плані повоювати? Московські комуняки погнали на озброєння ракети середньої дальності РСД!10 “Піонер”. Але нарвалися на відповідь: Європа розмістила нові американські ра! кети “Першинг”. Совєцькі газети лементували, що буржуї хочуть “Першингами” знищити миро! любний Радянський Союз, і що підпалювачі війни мають негайно прибрати ті ракети геть . У народі гуляв анекдот: захід! ний олігарх в Москві закохався в красуню!робітницю, зміг її ви! везти на Захід і готує весілля. Тож питає кохану – що їй подарувати в день одруження: може, шикар! ний лімузин? Але кохана відмов! ляється! Може, розкішний має! ток? Знову – ні! А чого ж ти хо! чеш, люба? “Приберіть “Пер! шинги” з Європи!” – відповіла совєцька громадянка з промитим пропагандою мозком. Та історія завершилася обо! пільним знищенням ракет серед! ньої дальності за радянсько!аме! риканським договором про РСМД від 1987 року. Та у Москві хотіли мати подібну зброю, і на початку ХХІ століття на базі ра! дянських розробок допиляли РС! 26 “Рубєж”. Провели пробні пус! ки у 2012!13 роках, мали б прий! мати ракету на озброєння. Однак у 2018 році відмовилися: пуйло захопився супер!пупер!гіпер зброєю “Авангард”, “Бурєвєс! тнік”. РС!26 вже виглядав “мєл! ковато”. Але ракети ж після того ли! шилися на складах. І у Кремлі за принципом “нє пропадать же добру” вирішили пульнути за! лишком “Рубежа” по Дніпру. Ефект був: відео атаки розійшло! ся, полякали Україну, Європу і США “новєйшим русскім оружи! єм”, пообіцяли масово його ви! робляти та застосувати, коли щось піде не по!їхньому. Після того в Україні були повітряні три! воги щодо можливого застосу! вання “Арєшніка” №2. Однак посольства вже не припиняли ро! боту. За даними різних розвідок, у Москви могло бути всього 2 ек! земпляри РС!26, придатних до використання. Це побічно під! твердив і голова СБУ В. Малюк 31 жовтня, повідомляючи, що на полігоні Капустин Яр позамину! лим літом знищили “один з трьох “Арєшніків”. Лишилося два. Один запустили по Дніпру з вип! робувального стенду Капустино! го Яру. Запустити ракету штатно з тягача!пускової установки РС!26 не могли: їх у росії немає. Другий екземпляр причепили на той же стенд з іншою метою. Відомий австрійський військо! вий аналітик Том Купер з гумо! ром описав, що московити час від часу імітують “двіжуху” біля стенду – аби космічна розвідка сприйняла це як підготовку до за! пуску. Звідси й наступні повітряні тривоги “Ахтунг, “Арєшнік!”. Попри те, що кремлівський нацист з тією ж ідіотською по! смішкою пропонував Україні влаштувати змагання її ППО “Петріот” проти “Арєшніка”, другий пуск РС!26 навряд чи від! будеться. Бо після перегляду ві! део прильоту по Дніпру західні фахівці, вірогідно, “чисто поржа! ли” над ракетними спроможнос! тями РФ. За проектом, РС!26 має доставити до цілі 6 боєголовок, кожна з яких розділиться на 6 суббоєприпасів: 36 падаючих частин. Порахуймо на відео з Дніпра, наскільки менше там впало крізь хмари. Подивимося ютуб вій! ськового історика!авіаінженера Марка Солоніна: він детально розібрав приліт “Арєшніка” і кваліфікував його як скандаль! ний провал РФ. Навів відео ви! пробування аналогічної західної ракети, де бойові частини прилі! тають з чітким інтервалом у рів! новіддалені місця. На цьому тлі відео з Дніпра нагадує дії бру! тального голуба, який всівся на голову пам’ятника Пушкіну і ви! порожнився під себе, не розбира! ючи, куди воно летить. Уточнимо: РС!26 призначена для доставки ядерних зарядів, і закласти у неї вибухівку для влу! чання по Дніпру ніхто б не нава! жився. Нештатно рвонуло б у по! льоті. На Дніпро падали порожні залізяки. Це також небезпечно: у них висока швидкість, розігріті, несуть кінетичну енергію, це спричиняє щось на зразок вибу! ху. Не дай Боже, щоб таке впало поруч з вами. Однак приліт “Іс! вих, зокрема координацію роботи дронів, які взаємоді! ють між собою: одні вияв! ляють цілі, інші атакують або обходять об’єкти, пере! дають дані до командних центрів. Подібно до бойо! вих підрозділів, роботизо! вані системи працюють зла! годжено, виконуючи різні завдання, включно з логістикою та евакуацією поранених. “Ставиться завдання, наприклад, евакуювати пораненого. Робота людини мінімізована. Це дає можливість захищати і від радіоелектронної боротьби, і тихо переміщатися, не виявляючи себе противником”, – пояснив він. Тимочко наголосив, що пов! на автономія ураження цілей поки що неможлива й небезпеч! на – рішення завжди ухвалює людина. “Програмування робить лю! дина, супроводжує дрон опера! тор. Команду на ураження він має отримати від людини. Зав! жди буде присутній людський фактор”, – сказав він. кандера” буде більш руйнівним, ніж падіння такої залізяки. А “Рубеж” набагато дорожчий, ніж “Іскандер”, і не підійде йому на заміну… …Втім, лише поодинокі дже! рела в Україні розповіли громадя! нам те, що викладено вище, аби заспокоїти їх. Офіційні особи і ЗМІ чомусь погнали інформацію майже на підтвердження недолу! гого базікання кремлівського кордуплика. Зрозуміло: ніхто не хотів применшувати загрозу. А ну, як ще прилетить “Арєшнік”, і ав! тори заспокійливих заяв будуть схожі на ту депутатку, яка на по! чатку вторгнення закликала сиді! ти вдома, бо московити туди не стрілятимуть. Але ж і нагнітати не варто бу! ло! Але вийшло. Оперативно від! реагували розвідники: вони явно хотіли показати, що розвідали більше, ніж ото напатякав путін. І заявили, що це не “Арєшнік”, а комплекс “Кедр”. Повідомлення було малоінформативним і ко! ристі для заспокоєння суспіль! ства не принесло. Назва “Кедр” більше практично ніде не фігуру! вала. Далі підключилися журна! лістська братія, депутати, експер! ти. І чого тільки не розповіли! Не будемо називати прізвища, щоб не розводити срачі, розповімо про тенденцію. Досить притом! ний експерт мілітарного сайту Вадим в ефірі відповідає журна! лістам, скільки “Арєшніков” здатна виробляти Московія. Ка! же: якщо ті клепають пару десят! ків “Іскандерів” на місяць, то і двадцять “Арєшніков” зроблять. Відповідь дезінформаційна. І глядачам лишається дофантазу! вати, як щомісяця пекельні вогні крізь хмари сиплються на два де! сятки українських міст. Від цього експерта чи ні, але тема про мож! ливі прильоти до 300 “Арєшні! ків” на рік ще погуляла в нови! нах. Потужно “попрацювало” те! лебачення. Там своя біда: все, що про “Арєшнік” начитав корес! пондент, монтажер має перекри! ти якоюсь картинкою. І пішло в ефір відео ворога: здоровенні тя! гачі тягнуть гігантські ракети. Тай страшний “Арєшнік” – жахну! лися українці. Нагадаємо, Мос! ковія не має тягачів–пускових ус! тановок для РС!26, запускала ра! кету з випробувального стенду Капустиного Яру. Долучилися народні депута! ти. Член “оборонного” комітету ВР видав порожню тираду на за! питання ЗМІ: як протидіяти “Арєшніку”? Мовляв, він та інша зброя – наслідок неефективних санкцій проти РФ, бо там до 80% іноземних компонентів. А ще Ук! раїна не отримала від союзників всієї далекобійної зброї, а надану не має права застосувати вглиб РФ – ганьбив буржуїв нардеп. Протидіяти “Арєшніку” немож! ливо – робив висновок глядач. На аналітично!панікерському тлі запам’ятався хіба телеефір військового експерта Олексія Гетьмана, який спробував донес! ти правду: “Арєшнік” – стара ра! кета середньої дальності, серйоз! ної загрози не несе. Настирні ве! дучі продовжили вимагати відпо! відь як далі жити з цією бідою, і Гетьман влучно порадив дивити! ся на поведінку західних по! сольств у Києві. Якщо, як 20 лис! топада, припинять роботу – за! гроза є. В іншому випадку – не! має. Та нервові інфоприводи все лізли і лізли. У рештках ракети знайшли деталі, датовані 2017 ро! ком. Ракета ж стара, зі складу, не новітня. Експерти розповіли: московити модернізували ракету перед запуском. Ну мусили ж мо! дернізувати те, що припало пи! лом на складі. Журналісти зрозу! міли по!своєму, і поїхало: РФ за! пустила по Дніпру не простий, а модернізований “Арєшнік”! Попри путінські спроби роз! крутити апокаліпсис з РС!26, те! ма здувалася. Нових пусків не бу! ло, компетентні люди розуміли, що і не буде. Але в Україні так і не вийшло дохідливо пояснити лю! дям: трилер з “Арєшніком” – повне лайно, не варте серйозної уваги. Натомість міфічна загроза знову лізла у інфопростір. По! важний воєнкор Андрій бере змістовне інтерв’ю у головноко! мандувача. І навіщось питає про “Арєшнік”, про який всі вже під! забули. Головнокомандувач відпові! дає “взагалі”: прильоти з РФ по! стійні, ЗСУ шукає засоби проти! дії проти всього – ракет, дронів, “Арєшніка”. іншої зброї. Після виходу інтерв’ю ЗМІ видають за! головки: “ЗСУ готуються відби! вати атаки “Арєшніка”. Отакої. Зрозуміло, чому та холєра №2 не полетить з Капустиного Яру. Атака РС!26 з мінімальним до! сягнутим ефектом дасть козирі ворогам РФ. А якщо “аналогов! нєтна” ракета самознищиться в польоті або буде збита “Петріо! том” – буде ганьба Московії на весь світ. На цьому все? Ні. У липні тему коментувала розвідка на запит однієї з агенцій. Розвідник пояснив: РС!26 серій! но не виготовляють, запускався по Україні один раз, немає ознак, що запустять ще. Свята правда… Але наприкінці жовтня та ж роз! відка заявила: “Арєшнік” розміс! тять у Білорусі на Могилівщині – “за попередніми даними”. Та ці “дані” напередодні оголосила бацькова прессекретарка! Пові! рили їй? Чи здобули 100% розвід! дані? Лука з пуйлом напевне зроблять якийсь відосик про двіж під Могильовом, як начебто тяг! нуть “бойовий “Арєшнік”. То вже ховатися чи ні? Від прильоту путінської вун! дерваффе минув рік. Про “Арєш! нік” зудить головно бульбофю! рер: на навчаннях з московитами у вересні “тренувався воювати “Арєшніком”. Тобто над Капус! тиним Яром вкотре на кілька днів оголосили безполітну зону. Мало кого це налякало, крім україн! ських ЗМІ: пішла “аналітика ра! кетних загроз”. 25 жовтня о 4 ранку в Україні була чергова три! вога “Ахтунг, Арєшнік”. І знову пшик. Та за три дні пуйло витяг нову лякалку “Бурєвєстнік”, потім “Посєйдон”. Останній шедевр: “Арєшнік” дадуть Венесуелі про! ти США! Фахівці сміються. Але історія з “Арєшніком” в нашому інфопросторі вийшла не сміш! ною. Кожен раз “наша пєсня хо! роша, начінай сначала”, як ка! жуть московити. Якби ж одразу тему вичерпно коментували ком! петентні особи… Шукаймо та! ких.
Гостра тема · “Лише поодинокі джерела в Україні розповіли громадянам те, що викладено вище, аби заспокоїти їх”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ШІ до бою готовий

В Україні активно застосову! ють штучний інтелект на полі бою для підвищення ефектив! ності бойових операцій та зни! ження ризиків для військовос! лужбовців. Про це в ефірі теле! каналу “Апостроф” розповів го! лова Ради резервістів Сухопут! них військ ЗСУ Іван Тимочко. За його словами, впровад! ження сучасних технологій ста! ло можливим завдяки державній підтримці та грантам міжнарод! них партнерів. ШІ використову! ється для управління роботизо! ваними системами, контролю поля бою та збору розвідданих. Штучний інтелект бере на себе частину функцій військо!
Суспільство · “Українська наука має міцне коріння, сміливі мрії та партнерів, які вірять у наш потенціал”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

ад’юнктів військових навчальних закладів – 10000 грн на місяць. Стипендії виплачуватимуть до! датково до призначеного стипен! діату грошового та іншого забез! печення. Видавництво Ukraїner пред! ставило книжку фоторепортера Євгена Малолєтки “Облога Ма! ріуполя” — документальне свід! чення перших двадцяти днів обо! рони міста, що стало основою для оскароносного фільму “20 днів у Маріуполі”. Про це пові! домляє видання “Читомо”. Книга фоторепортера “Обло! га Маріуполя”, створена на осно! ві унікального матеріалу, який журналіст зібрав разом із колега! ми в перші тижні повномасштаб! ного вторгнення росії. До книж! ки увійшли світлини Малолєтки, зроблені в Маріуполі у лютому! березні 2022 року, а також тексти! рефлексії, написані самим авто! ром. Найдавніший мурований храм на Буковині – Воз! несенська церква в Лужа! нах – досі залишається нічийною. Станом на за! раз у реєстрі майно має статус безгосподарного. І поки розбираються, хто все ж таки стане власни! ком, унікальна пам’ятка, спорудження якої дату! ють серединою 15!го сто! ліття, а то й раніше, зане! падає. Про це ідеться у публікації “Молодого Бу! ковинця”. Підготував Ігор ЗОЦ ни Віктор Грінченко, який спів! працює з Малою академією наук від початку її створення. Глядачів телемосту також привітав Анато! лій Бабічев – віце!президент Харківського територіального відділення МАН України, про! ректор із науково!педагогічної роботи Харківського національ! ного університету ім. В. Н. Кара! зіна. Він також приділив увагу співпраці харківських фізиків із молоддю. Цікаву інформацію щодо залучення старшокласни! ків до наукових досліджень та їх досягнень на цьому шляху надав керівник гуртка “Фізика” КЗ “Харківська обласна Мала акаде! мія наук Харківської обласної ра! ди” Валентин Лимар. Глядачі телемосту з інтересом слухали доповідь спікерки Т. Гри! ньової, ставили цікаві запитання. Харківська обласна МАН продовжує надихати та об’єдну! вати навколо науки – у мирний час і в сучасний найскладніший період. Символічно, що святку! вання 30!річчя відбулося в супро! воді яскравого міжнародного діа! логу. Це підтверджує: українська наука має міцне коріння, сміливі мрії та партнерів, які вірять у наш потенціал. Телеміст із ЦЕРН став не лише науковою подією, а й ак! том солідарності, підтримки та віри в майбутнє молодого поко! ління дослідників. За це Харків! ська обласна МАН щиро вдячна Малій академії наук України та українським ученим, які співпра! цюють з ЦЕРН. Саме завдяки таким заходам юні дослідники Харківщини від! чувають себе частиною світової наукової спільноти, надихаються прикладом українських учених за кордоном й усвідомлюють: вели! кі відкриття не десь там, у недо! сяжному майбутньому, а поруч, у реальності, яку вони вже почина! ють створювати.
Суспільство · “Українська наука має міцне коріння, сміливі мрії та партнерів, які вірять у наш потенціал”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Огляд медіа та соціальних мереж

У ніч та вранці 25 листопада російська армія завдала ракетно! дронового удару по Україні. На! слідки зафіксовані в Києві та низці областей України. Є жер! тви, постраждалі та руйнування. За останніми даними, у столиці внаслідок російського удару вже шестеро загиблих, 13 постражда! лих, серед яких одна дитина. 18 людей вдалося врятувати, пові! домляє “Главред”. У Білому домі вважають, що переговори щодо припинення війни в Україні були продуктив! ними, але залишається кілька розбіжностей. Про це заявила прессекретар Білого дому Керо! лайн Лівітт, повідомляє РБК!Ук! раїна з посиланням на SkyNews. Лівітт також повідомила, що зу! стріч президентів США та Украї! ни цього тижня не планується. У Тернополі 22 листопада за! вершили пошуково!рятувальні роботи після російського обстрі! лу багатоповерхівки, які тривали 4 доби за участю підрозділів ДСНС з 9 областей. Унаслідок атаки 19 листопада загинули 34 людини, травмовано 94, врятова! но 46 осіб, та 6 людей вважаються безвісти зниклими. В Україні зафіксували новий рекорд у вмінні ефективно про! тистояти російським дроновим атакам. Так, боєць 1020!го зеніт! ного ракетно!артилерійського полку збив за одну ніч 24 ударні дрони “Шахед”. Автором рекор! ду став військовий із позивним “Мігель”, повідомляє 24 Канал з посиланням на команду “Дикі Вікторія ЛУНІНА, директорка Комунального закла! ду “Харківська обласна Мала академія наук Харківської облас! ної ради”, кандидатка педагогіч! них наук Цьогоріч Комунальний за! клад “Харківська обласна Мала академія наук Харківської облас! ної ради” відзначає 30!річчя з дня свого заснування. Тридцять років – це не просто ювілей, а символ шляху, що вимірюється поколін! нями юних дослідників, сотнями проєктів і тисячами ідей, які ожили в стінах Харківської об! ласної Малої академії наук. Від перших гуртків наукового спрямування в Палаці дитячої та юнацької творчості на початку ХХ століття до сучасного осеред! ку інновацій Харківська МАН пройшла значний шлях. Ключо! вою датою стало 23 березня 1995 року, коли було підписано Наказ “Про створення Харків! ського територіального від! ділення МАН і наукових то! вариств учнів України”. Важливою віхою в роз! витку закладу став 2012 рік, коли 1 вересня розпочав свою діяльність Комуналь! ний заклад “Харківський центр дослідницько!експе! риментальної діяльності “Будинок учителя” Харків! ської обласної ради”. А вже 1 вересня 2017 року в Хар! ківській області створено єдиний регіональний осере! док діяльності МАН шляхом перейменування Комуналь! ного закладу “Харківський центр дослідницько!експе! риментальної діяльності “Будинок учителя” Харків! ської обласної ради” в Ко! мунальний заклад “Харків! ська обласна Мала академія наук Харківської обласної ра! шершні”, яка виготовляє дрони! перехоплювачі STING. У День Гідності та Свободи на стіні Національного академічно! го драматичного театру імені Іва! на Франка презентували пам’ят! ну мініскульптуру, присвячену Андрію Мовчану – майстру зі світла у театрі, активному учас! нику Революції Гідності, Герою України й Герою Небесної Сотні. 20 лютого 2014 року, рятуючи по! ранених біля Жовтневого палацу, він загинув. Про це повідомляє театр імені Івана Франка. Для пам’ятного знаку театр обрав образ лагідної пташки! горихвістки, що присіла на ма! ленький театральний софіт – са! ме з таким освітлювальним об! ладнанням Андрій працював щодня у театрі. “Тепер це світло залишиться з нами назавжди”, – зазначають у театрі Франка. Щороку від отруєння алкого! лем у росії гине близько 10 тисяч людей, а за останнє десятиліття зафіксовано майже 408 тисяч ви! падків гострого алкогольного от! руєння. Масові трагедії продов! жують траплятися: у Саратов! ській області цього року вже 126 смертей, у Ленінградській – 49 за один інцидент. Економічні чинники лише підсилюють проблему. Низькі до! ходи населення стимулюють по! пит на дешевий сурогат. У 2025 році продаж самогонних апаратів зріс на 37%, росіяни володіють 2,5 млн таких пристроїв, а до! машній самогон становить близько 20% ринку міцного алко! голю. Кустарний продукт часто містить метанол, що робить його не менш небезпечним, повідом! ляється на сайті Служби зовніш! ньої розвідки України. Міністерка енергетики Світ! лана Гринчук, за каденції якої ви! ник серйозний корупційний скандал у сфері енергетики, за підсумками жовтня 2025 року за! робила на своїй посаді 158335 гривень. Після сплати податків зарплата міністерки склала 121933 гривні. Про це у відповідь на інформаційний запит від ви! дання “Обозрєватєль” повідоми! ли у Міністерстві енергетики Ук! раїни. Голова Державної служби фі! нансового моніторингу Філіп Пронін опинився в центрі скан! далу через низку звинувачень, що стосуються його мож! ливої бездіяльності у сфері протидії відми! ванню коштів, участі у потенційних корупцій! них схемах та родинних зв’язків із компаніями, пов’язаними з підсан! кційним олігархом Дмитром Фірташем. Інформація про це з’явилася після публі! кації у соцмережах жур! налістських розслідува! чів та експертів, які вказують на низку ри! зикових факторів у діяльності по! садовця, повідомляє видання “Ненька інфо”. В уряді ухвалили постанову про запровадження академічних стипендій на честь військових, які віддали життя за незалежність і територіальну цілісність Украї! ни. Про це повідомили у прес! службі Міністерства цифрової трансформації України, пише Антикризовий медіа!центр. Від! тепер 30 таких стипендій будуть виплачувати курсантам, слухачам і ад’юнктам військових вищих навчальних закладів. Стипендії призначатимуть за результатами успішності. Порядок відбору кандидатів для отримання сти! пендій та їхній розподіл визнача! тимуть у Міноборони. Розмір стипендії складе: для курсантів військових навчальних закладів, які здобувають освітні ступені “бакалавр” або “магістр”, – 4000 грн на місяць; для слухачів та
Суспільство · “Українська наука має міцне коріння, сміливі мрії та партнерів, які вірять у наш потенціал”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

Від Харківщини до Женеви Як Мала академія наук об’єднує молодь і вчених світу

ди”, що забезпечує діяльність 12 наукових відділень, а також коор! динацію дослідно!експеримен! тального напряму позашкільної освіти в регіоні. Харківська МАН – це місце, де народжуються ідеї, формуєть! ся наукове мислення, де юні та! ланти вчаться досліджувати, від! кривати, творити. Випускники академії стають переможцями престижних міжнародних кон! курсів, навчаються та працюють у провідних наукових установах світу. І цей шлях – не лише заслу! га талановитої молоді. За кожним успіхом стоїть невтомна праця педагогів, науковців, які не лише навчають, а й надихають. Відзначення 30!річчя Харків! ської обласної Малої академії на! ук викликало прояв поваги й дружньої інформаційної та мо! ральної підтримки з боку вчених, які працюють з Європейською організацією ядерних досліджень – ЦЕРН (м. Женева, Швейцар! ська Конфедерація). Успішно проведено телеміст, який симво! лічно з’єднав Національний центр “Мала академія наук Укра! їни” (Київ) та ЦЕРН (Женева) із Комунальним закладом “Харків! ська обласна Мала академія наук Харківської обласної ради”. Тема телемосту – “Експери! мент ATLAS: пошуки нових явищ на Великому адронному колайде! рі в CERN” – для Харківщини вибрана з урахуванням багаторіч! ної плідної співпраці харківських фізиків із ЦЕРН. Спікеркою стала Тетяна Гриньова – Ph.D., наукова співробітниця групи ATLAS! LAPP, Лабораторії фізики части! нок Аннесі (LAPP/IN2P3/CNRS), Франція; організаторка й спікерка навчальних програм ЦЕРН для учнів та педагогів України з 2016 року. Важливо зазначити, що про! тягом останніх років Т. Гриньова приділяє особливу увагу навчаль! ним дистанційним програмам для нашої молоді та вчителів. Модераторами телемосту ста! ли Олександр Юров – Ph.D., провідний фахівець НЦ “МА! НУ”, голова Всеукраїнського клубу почесних послів науки ЦЕРН в Україні, який від початку повномасштабного ро! сійського вторгнення є символічним почесним посланником освітян нескорених міст України; і Ганна Лісовська – зас! тупник директора Кому! нального закладу “Хар! ківська обласна Мала академія наук Харків! ської обласної ради”. Варто зазначити, що те! леміст був відкритий для всіх, хто здійснив онлайн! реєстрацію. Крім того, він викликав значний ін! терес серед старшоклас! ників, учителів й учених. Науковий захід не обійшовся без урочистос! тей з нагоди 30!річчя Харківської обласної Ма! лої академії наук. З ві! тальним словом до учас! ників телемосту звернув! ся академік НАН Украї! Педагогічний колектив Харківської обласної Малої академії наук України. 2024 р.
Культура без провінції · “Кожен з нас особисто мав можливість доторкнутися душею і рукою до історичного спадку цього политого кров’ю, героїчного краю”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Подорож на благословенну Тернопільську землю делегації Асоціації земляцтв України на чолі з координатором Асоціації, головою Тернопільського земляцтва в Києві Іваном Башняком

Зоя РУЖИН, членкиня Правління ГО “ВО “Земляки Придніпров’я” Подорож Надзбручанським краєм Наприкінці вересня представники земляцтв областей України відвідали знакові в історії нашого народу духовні, історичні та рекреаційні місця Тернопільщини. Поїздка організована Головою Тернопільського земляцтва Іваном Башняком, який взяв естафету координатора діяльністі Асоціації земляцтв України від Голови ГО “ВО “Земляки Придніпров’я” Леоніда Костюченка. Представницьку делегацію у поїздці очолював голова Асоціації земляцтв України Віктор Ткаченко. Мета поїздки – вшанування подвигу воїнів УПА та Дня козацтва. Знаковим є те, що на Тернопільщині у містечку Вишнівець народився Дмитро-Байда Вишнівецький – засновник Запорізької Січі, а в селі Антонівці Шумської громади знаходився Штаб УПА-Південь славних вояків національно-визвольних змагань. Кожний учасник делегації ще раз прагнув доторкнутись до святих місць України – Зарваниці і Почаївської лаври – та помолитися за Перемогу України над московитами. Голова земляцтва Леонід Михайлович Костюченко доручив мені, як члену Правління, представити ГО “ВО “Земляки Придніпров’я” у цій поїздці. До складу делегації Асоціації земляцтв в поїздці на Тернопільщину увійшли: Віктор Вікторович Ткаченко – Голова Асоціації земляцтв України; Іван Степанович Башняк, Михайло Ярославович Ратушний, Ярослав Федорович Жовнірчик, Микола Володимирович Загалюк Михайло Йосипович Мацієвський, Ігор Йосипович Мороз – ГО Тернопільське земляцтво ум. Києві “Тернопілля”; Галина Павлівна Мазурчук – ГО “Товариство “Вінничани у Києві”; Микола Олександрович Ярмолюк – ГО “Волинське братство”; Зоя Володимирівна Ружин – МГО “Земляки Придніпров’я”; Віктор Ілліч Третяков, Олена Валеріївна Лановенко – МГО “Асоціація Донеччина”; Йосип Антонович Запаловський – МГО “Земляцтво Житомирян”; Валерій Іванович Цибух – ГО “Земляцтво Буковинців у м. Києві “Буковина”; Марія Андріївна Климпуш – ГО “Товариство закарпатців у м. Києві”; Володимир Кирилович Федорченко, Юрій Володимирович Шикуло – ГО “Земляцтво Запоріжжя”; Лариса Анатоліївна Гриджук – ГО “Івано-Франківське земляцтво”; Микола Андрійович Якимчук, Галина Михайлівна Якимчук– МГО “Рівненське земляцтво”; В’ячеслав Анатолійович Кучер – ГО “Земляцтво Херсонщини”; Сергій Олексійович Пасько – ГО “Черкаське земляцтво “Шевченків край” у м. Києві”; Валерій Андрійович Демченко, Наталія Василівна Кравченко– ГО “Товариство “Чернігівське земляцтво”; Сергій Олександрович Сорока – ГО “Земляцтво “Хмельниччина”. З Києва виїхали рано-вранці. Під час тривалої дороги про історію та особливості Тернопільського краю розповідали Іван Башняк та Михайло Ратушний, які тісно пов’язані з цією прекрасною землею. Після перетину адміністративної межі Рівненської та Тернопільської областей нас зустріли заступник голови Кременецької ВЦА Василь Хортик з колегами. Тож разом ми відвідали славні Антонівці і Лішню. Парафія святої праведної Анни села Лішня Біля церкви нас зустрів отець Андрій Любунь, митрофорний протоієрей, настоятель храму-пантеону Всеукраїнського меморіалу “Пам’ять жива” парафії Святої праведної Анни села Лішня Кременецького району Тернопільської Єпархії Православної церкви України. На меморіальних плитах меморіалу, згідно з задумом архітекторів, вписуються імена полеглих героїв в російсько-українській війні. Змістовно та натхненно отець Андрій ознайомив присутніх з історичними особливостями цього святого місця. Відбулось знайомство з художником-іконописцем Ярославом Жупенюком, який розписує храм-пантеон живописними полотнами, на яких немов оживають святі образи. В бесіді з Валерієм Цибухом митець розповів про свої задуми, прагнення збагатити зображення святих в ореолі національних та народних символів, що будуть утверджувати віру та любов до Бога і до України. Звершивши молитву та об’ємну розповідь в храмі, делегацію запросили згодом пройти до джерела Святої Анни, де кожен омив обличчя й доторкнувся до животворчої води джерела. Члени земляцтва залишили записи в Книзі пам’яті, яка вже багато років ведеться в цьому святому місці героїчного краю. І звичайно ж, всі вирішили після тривалої подорожі організувати трапезу зі своїми припасами. Звісно, кожен прагнув взяти в дорогу щось найсмачніше, щоб пригостити друзів – представників земляцтв України. Музей штабу УПА-Південь в Антонівцях Урочисто приймала Шумська громада гостей-представників всіх земляцтв України, та своїх земляків з тернопільського земляцтва, що нині проживають у столиці. Заступник Шумського міського голови Олександр Макаревич зустрів делегацію у музеї під відкритим небом, поруч Штабу УПА “Волинь – Південь” в селі Антонівці. Іван Башняк та Михайло Ратушний поклали на вівтар каплички поруч з музеєм ікону Покрови Пресвятої Богородиці, вшановуючи пам’ять усіх повстанців, які боролися за вільну Україну. Цю ікону вони перед виїздом освятили в київському православному храмі. Також від Асоціації земляцтв України поклали вінок з вплетеними шишками з острова Хортиця (Запоріжжя). Лунав гімн України. Молилися до Пресвятої Покрови Богородиці за Перемогу. Інколи вражає збіг обставин. Коли виготовляла вінок для вшанування пам’яті воїнів УПА, вплела в нього шишки, зібрані вм. Запоріжжі на острові Хортиця (разом з Президентом Всеукраїнської Федерації “Спас” Олександром Притулою). Коли ж під час проведення екскурсії почула, що ціле село було переселено в Запорізький край, моєму здивуванню не було меж. Цього року сюди приїздила родина Козариків- Бойчунів, які посадили вишню і залишили напис на дощечці: “Знак вшанування пам’яті наших батьків, корінних жителів села Антонівці, які у 1951 році були депортовані у Запорізьку область. Козарика В. Г., Козарик (Бойчун) Л. С. та дідусів: Бойчун С. А., Бойчун М. А., Козарика Г. Т., Козарик В.М.”. За цим велика трагедія цілого села, яке силоміць переселили з нажитих осель в далекий край. Агресія московитів продовжується. Те, за що воювали воїни УПА, перекликається ів сьогоденній війні з москалем-агресором-окупантом, який віроломно напав на Україну, прагнучи позбавити незалежності та ідентичності. Надзвичайно важливе значення має наша мова. Трагедія українців полягає у тому, що багато людей задурманені і не усвідомлюють величину нанесених збитків державі своєю “російськомовністю”, даючи цим самим енергетичну підтримку ворогові. Екскурсовод Світлана Кузьмич (Данилюк) на конкретних історичних довідках знайомила нас з подіями, які відбувалися тут – на півночі Тернопільщини та Волині. У музеї знайомились з документами, зокрема з листівкою, в якій написано наступне: “Воля народам! Воля людині! Україні! Жодний українець в Україні хай не говорить російською мовою! Геть з України російську мову – мову російськобільшовицьких окупантів! Українські повстанці”. Відомо, що 17 тисяч енкаведистів було переодягнено в бандерівців, щоб своїми жахливими діями дискредитувати українських повстанців. Протистояння воїнів УПА історично перекручене для одурманення українців східних та центральних і південних районів України. Оглянули музей та схрон, споруджений у той час. Спільно з членами ради тернопільського земляцтва прикріпили вінок на стіні музею та розгорнули червоно-чорний прапор в знак нашої поваги і вдячності воїнам УПА, які в жорстоких умовах вели боротьбу за незалежність України. Про ті героїчні дні написано не одну документальну та художні книги, чимало публікацій в періодичній пресі. Але сьогодні, кожен з нас особисто мав можливість доторкнутися душею і рукою до Іван Башняк та Зоя Ружин в Антонівцях на Волині історичного спадку цього политого кров’ю, героїчного краю. Вишнівецький палац Біля воріт музейного комплексу нас зустріла чарівний екскурсовод Валентина Брега, яка розповіла про виникнення та життєдіяльність цієї перлини архітектури Тернопілля. Також до нас долучилася завідувачка відділу, креативна і натхненна Анна Кіщенко. Із зали в залу блискуче передавалася інформація про Вишнівецький палац. Пані Валентина відкривала все нові сторінки з часу його започаткування, розквіту та згасання в контексті історичних подій. Перша згадка про Вишнівець зустрічається в документах 1395 року. Великий князь Литовський Вітовт, позбавивши князівства Дмитра Корибута Сіверського, надав йому взамін поселення на Волині, в тому числі Вишнівець. Тоді ж на правому березі річки Горинь було зведено фортецю для захисту від татаро-турецьких набігів. Пізніше Корибути назвали себе Вишнівецькими. Тарас Шевченко на Волині Ім’я Тараса Григоровича Шевченка золотими літерами вписане в історію буття українського народу. У 1846 році, будучи професійним художником та учасником новоствореної археографічної комісії Тарас Шевченко відправляється на Волинь із завданням дослідити вцілілі пам’ятки архітектури та зібрати місцевий фольклор. Документально підтверджено відвідини Тарасом Шевченком Почаєва та Кременця. Дослідники вважають, що Тарас Шевченко виконав замальовки замку зі сторони Старого Вишнівця і призамкової церкви з півдня, змальовував види містечка. Відомо, що, будучи у Почаєві, Тарас Григорович записав у місцевих мешканців декілька народних пісень: “Гуля-гуля селезень”, “Ой пила, вихилила”, “Ой у саду, саду гуляла кокошка”. А от головним доказом його перебування у Вишнівці є спогади місцевого мешканця Федора Кружилки, записані літературознавцем Василем Щуратом у 1905 році. Про це написав він у своїх спогадах “Шевченко про Галичину в 1846 році”. Але й сьогодні вишнівчани розповідають, що, дізнавшись Свята Почаївська Лавра, яка має належати до Православної Церкви України Меморіальний комплекс штабу УПА-"Південь". Зліва направо: М. Загалюк, І. Мороз, М. Ярмолюк, І. Башняк, В. Ткаченко, Я. Жовнірчик
Культура без провінції · “Всі ми були вражені величчю храмів, їх розписом, тими святинями, які там перебувають”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

про різні витівки власника палацу, Шевченко довго ходив, співаючи пісню “Ой горе тій чайці”. Також його часто бачили в оточенні гурту місцевих жителів на парковій лавці. Мешканці Вишнівця увічнили пам’ять про перебування тут Тараса Григоровича. До 150-річчя від його народження при вході у палац була урочисто відкрита меморіальна таблиця. З нагоди 175 роковин поета встановлено пам’ятник (1989, скульптор В. Одрехівський, архітектор В. Скочеляс) на центральному майдані Вишнівця. Напередодні 100-річчя з дня смерті Тараса Шевченка тато Івана Степановича Башняка, Степан Іванович – голова Кривченської сільської Ради організовував у 1961 році установлення бюсту Великому Кобзарю, біля якого з року в рік вшановують пам’ять Тараса Григоровича. Нині в селі Кривче є два пам’ятники Тарасу Шевченку. Знаково, що під час перебування в музеї відбулося спілку- Іван Башняк (ліворуч) і Андрій Левицький в Зарваниці вання між Анною Кіщенко, Іваном Башняком та Зоєю Ружин про те, щоб висадити “Тарасову вербу” біля лави, на якій сидів і працював Тарас Шевченко. Домовилися про те, що саджанці верби буде надіслано для висадження на території музейного комплексу. Зустріч із Тарасом Пастухом Тарас Пастух – заступник голови Тернопільської обласної військової адміністрації. Тривалий час був помічником народного депутата Верховної Ради України Михайла Ратушного по Збаражу, Кременцю та навколишніх селах. Це був територіально один із найбільших виборчих округів України, зауважив пан Михайло під час свого виступу. Згодом Тарас Пастух також став депутатом ВРУ. Під час зустрічі з Тарасом Пастухом виступили представники земляцького руху України: голова Асоціації земляцтв України Віктор Ткаченко разом із своїм заступником Валерієм Демченком (керує Чернігівським земляцтвом) вручили пану Тарасу сувеніри та фірмовий настінний годинник Чернігівського земляцтва. Координатор земляцтв Іван Башняк передав Тарасу Пастуху унікальне сучасне видання “Євангеліє Бучацьке”. Вагому добірку книг передано представником Рівненського земляцтва Миколою Якимчуком. Також історичну книгу “Лемківщина крізь віки” (яку Михайло Мацієвський підготував і видав спільно з професором Дмитром Степовиком) пан Михайло подарував заступнику голови адміністрації. Зоя Ружин від земляцтва ГО “ВО “Земляки Придніпров’я” передала книгу “Сонцелюби-миролюби” та продекламувала авторського вірша і пообіцяла співпрацювати з відділами культури та освіти Тернопільщини. Змістовно виступив Михайло Ратушний. Він пишається героїчним шляхом свого земляка і побратима Тараса Пастуха, який тривалий час був на передовій захисту України, отримавши тяжкі поранення. Нині пан Тарас пересувається на протезі, але робить це так, що важко помітити його тяжку травму. Для всіх членів Асоціації земляцтв України Тернопільська обласна військова адміністрація передала подарунки на згадку про мальовничий та славний історією людських подвигів край. Кришталева печера Кришталева печера знаходиться в мальовничому місці серед високих пагорбів. Біля підніжжя входу до неї, нас зустріло ціле містечко крамничок, де пропонувалися найрізноманітніші вироби декоративно-прикладного мистецтва. Звісно, всі члени делегації придбали на свій смак подарунки-сувеніри для близьких та рідних. Підіймалися вгору тривалий час, біля печери на нас чекала екскурсовод. Привітна жінка обізнано ознайомила з правилами безпеки і узагальнююче повідомила про ключові факти, пов’язані з Кришталевою печерою. Кришталева печера – геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Розташована на південно-західній околиці села Кривче. Вважається, що печеру відкрив монах єзуїтського ордену Габріель Жанжинський. У виданій ним у 1721 році книзі “Натуральна історія королівська Польського” вперше згадується печера. Дослідження печери продовжувалися протягом XIX і на початку XX століть. Але детальне її вивчення було проведено спелеологами лише у 1961–1971 роках. Тоді ж було здійснено і картування печери. Досліджена довжина близько 28 км. Туристичний маршрут має протяжність 2,5 км та триває близько півтори години. Перші 480 м прокладені в вимитому природньому тунелем, стіни якого виблискують гіпсами, що нагадують листя папороті. На маршруті чергуються коридори і зали, окремі витвори природи отримали власні назви – голова бика, ящірка, слон тощо. Назву “Кришталева” печера отримала завдяки кристалам гіпсу білого, кремового та рожево-бурштинового кольору, що покриває її стіни. Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить “Кришталеву” найперспективнішим об’єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Перший відрізок шляху, близько 500 м. ми пройшли до кам’яної великої зали, над якою зі стелі звисали кам’яні брили і було чітко видно витвір природи з каменю – голову бика. Маючи певні проблеми з ногою, вирішила не ризикувати іти іще 2 км по екскурсійному маршруту. Хоча і від пройденого одержала незабутні враження. Зарваниця Зупинилися на ночівлю в готелі греко-католицької парафії в Зарваниці. Після ранкового сніданку, вийшовши на подвір’я, почули передзвін дзвонів, під мелодію яких в супроводі ієрархів місцевого духовенства Тернопільська спілка бджолярів вже вісім років здійснює паломництво. Ішли вони урочистою ходою з хоругвами до головного собору 3арваницької Матері Божої. Вражають розписи із зображенням святих ликів. Прочан зібралося багато. На чолі з Преосвященнійшим архієпископом і митрополитом Тернопільсько-Зборівським Теодором (Мартинюком) відбулася служба. Всі учасники делегації земляцтв України були присутні в храмі, молилися за свої родини, за мир, за Перемогу! Загальне ознайомлення з історією Зарваниці та зокрема Хресної дороги нам провів брат Вищої духовної семінарії ім. патріарха Йосифа Сліпого Андрій Левицький. Починається Дорога ліворуч від дзвіниці і піднімається угору. Тексти для Хресної дороги у Зарваниці, як і в інших місцях, зазвичай складаються з 14 стацій. Кожна із чотирнадцяти стацій – це одностінна каплиця із чотиригранних кам’яних блоків з гранітною плитою, на якій відображено певний фрагмент Хресного ходу Спасителя на Голгофу, кожна з яких позначена графічним малюнком на граніті про певну подію страждань Ісуса Христа. Поруч можна прочитати відповідні тексти. Загальна структура текстів представляє молитву, роздуми про страсті Христа та біблійні цитати, наприклад, про Його падіння під хрестом, зустріч з матір’ю, зняття з хреста та покладення до гробу. Підіймаючись Хресною дорогою Спасителя, знайомилися зі змістом написів, усвідомлюючи ту жертву, яку приніс Ісус Христос в ім’я людства. Завершується Хресна дорога символічним Гробом Господнім і каплицями Воскресіння та Вознесіння. Вражали доглянутість довкілля, архітектурна гармонія споруд та їх колірне співвідношення. Розкішна зелень, мальовничі галявини квітів засвідчували красу землі, яка тримає на собі багаття скарбів людської долі під Божим благословенням. Спускаючись крутою дорогою від меморіального комплексу – перлини християнства, – нам зустрівся висічений із каменю янгол, а за ним, аж до храмів простелилося жоржиново-трояндове полотно, дивуючи світ мальовничими барвами. А тут вже долучилася до нас представниця Закарпатського земляцтва, посестра-мироносиця Марія Пісна. Перед храмом 3арваницької Матері Божої відбулася цікава зустріч з місцевими прихожанами храму. Почувши, що я з Києва, жінка запитала: “А ви бува не знаєте Петра Андрійчука?” “Звісно, знаю”, – відповіла я. Тож ми з того дива зробили спільне фото, і тут же із Зарваниці надіслала його пану Петру до Києва… Ось яким близьким є людський світ… Коли всі зібралися біля автобуса, Іван Степанович повідомив, що мав зустріч з Преосвященнішим архієпископом і митрополитом Тернопільсько-Зборівським Теодором (Мартинюком). При зустрічі він передав владиці книгу “Софія Київська – тисячолітній символ Української держави” (Надія Нікітенко, Чорна Світлана, видавництво “Дніпро”, Київ). Натомість на згадку про цю зустріч владика освятив державний прапор та передав його київській делегації. Почаївська Лавра У Почаєві нас зустрів Микола Миколайович Матвіюк – заступник Кременецького міського голови, який і увів до християнської святині. Його змістовні розповіді були наповнені історичними знаннями про події, пов’язані Лаврою. Ми довідалися, що засновником Почаївської лаври традиційно вважається преподобний Мефодій Почаївський, який започаткував чернече життя на Почаївській горі близько 1220 року (за легендою, що сягає XIII століття). Першими приміщеннями монастиря були печери в товщі гір, а першою будівлею – невелика дерев’яна церква Успіння, яку звели в 13 ст. на терасі північного схилу пагорба. Саме тоді за легендою і з’явилася ченцям Богоматір у вогняному стовпі над Почаївською горою, після чого на одній з скель начебто залишився відбиток її стопи. В комплекс монастиря, крім численних культових будівель, входять кам’яні і дерев’яні оборонні споруди XVII ст. (вежі та стіни), адже монастир за свою історію витримав не одну облогу. Всі ми були вражені величчю храмів, їх розписом, тими святинями, які там перебувають. Була одностайною думка про те, що цю перлину духовності світового значення необхідно передати християнам Православної церкви України. Дивує те і засмучує, що під час агресивного нападу Відлуння. Стопа Богородиці Стопа Богородиці святістю сяє. З джерельних глибин душі всі наповняє. У силі любові народів спасіння З Тернопільщини на усі покоління… Почаївська Лавра і Зарваниця, над ними здійнята Господня десниця. Іде благодать з неба й благословіння на щастя, на долю, на воскресіння! 21.10.2025 р., Зоя Ружин росії на Україну, під час кровопролитної війни в незалежній державі України діють осередки московського патріархату. Як це може бути? Коли ж, нарешті, восторжествує справедливість з Божого повеління? Українці, коли ми нарешті прозріємо? У місті Кременець з нами попрощався наш гід, людина неймовірної ерудиції і знань. Бурхливими оплесками дякували Миколі Матвіюку за змістовну і цікаву екскурсію Почаївською Лаврою. Попереду була дорога до Києва. З нами залишилися дивовижні враження, отримані в поїздці у неймовірний Тернопільський край – перлину нашої країни- України! Матеріал про поїздку 26–28 вересня 2025 року на Тернопільщину підготовлено авторкою на основі відвіданих локацій, особистих вражень, наданих історичних матеріалів та документів музеями, газетних публікацій, довідкової інформації з інтернету про історичні місця Тернопільщини та Вікіпедії про видатних особистостей. Зліва направо: М. Мацієвський, М. Ратушний, Т. Пастух, З. Ружин, І. Башняк Спільна світлина про перебування делегації в оздоровчому центрі "Орися"
Про-читання · “Оповідачка ніби подорожує у глибину століть, захопивши із собою читача, який відкриває для себе загублений у часі світ”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Зазираючи в безодню Середньовіччя, або Про що свідчать приховані і явні соціальні метаморфози з далекої минувшини

Тарас ГОЛОВКО Саме медієвістиці викладачка столичного університету Стефа! нія Демчук присвятила своє нау! ково!популярне видання “Доба постів і карнавалів. Як жили, пи! ли і кохалися у середньовіччі”, випущене київським видавниц! твом “Віхола”. Дати йому оригі! нальну назву авторку надихнула картина Пітера Брейгеля Стар! шого “Битва між Карнавалом і Постом”, у якій знаменитий фла! мандський художник візуально приховав святковий календар, поширюваний у пізньому серед! ньовіччі. Подібних таємниць да! лекої минувшини, розкритих на сторінках книги, чимало. Охопивши основні етапи життя середньовічної людини, науковиця оперує цікавими спо! стереженнями про освіту, вихо! вання й навчання дітей, кохання і шлюб, медицину, їжу та напої, різноманітні свята у давнину. Вражає кількість використаних у книзі джерел. Коли йдеться про середньовічні уявлення стосовно періодів людського життя, Сте! фанія Демчук згадує греко! єгипетського вченого Клавдія Птоломея, його працю “Альма! геста” (або “Велика побудова”) і розроблену теорію руху Місяця, Сонця, планет. Спираючись на неї, прадавні мислителі вислови! ли припущення, що ці небесні світила певним чином не лише впливають, а й визначають май! бутню долю людини. Місяць, як можна дізнатися з книги, переда! вав людській природі свою не! постійність, несформованість і нестабільність, Меркурій, навпа! ки, сприяв розумовій активності малолітньої дитини і засвоєнню нею початкових знань, Сонце стимулювало прагнення вже зрі! лої особистості до слави й успіш! ної кар’єри, Марс налаштовував зробити щось вагоме за життя, Юпітер робив літніх чоловіків і жінок поміркованішими та спов! неними гідності… У розділах книги “Народжен! ня дітей та їхнє вигодовування”, “Іграшки та ігри”, “Як виховати дитину: середньовічні рекомен! дації”, “Селянське дитинство: робота від колиски?” авторка ви! черпно ілюструє етапи дорослі! шання дітей у середньовічні часи, акцентуючи увагу читачів на їх! ньому вихованні і здобутті почат! кової освіти. Великий вплив на те, що і як потрібно вивчати, ма! ла, зокрема, дидактична поема “Вірші до Астролябія” французь! кого філософа широко цитовано! го у книзі П’єра Абеляра. Інший стародавній мудрець, на якого посилається дослідниця, був Ше! вальє Жоффруа, автор “Книги повчань для дочок лицаря де Ла Тура”, де подається низка реко! мендацій не лише як вдало вийти заміж молодій дівчині і створити щасливу сім’ю, а й як майбутній дружині та матері отримати від! повідну освіту, щоб бути на рів! них у суспільстві, вчасно відріз! няти добро від зла. Показово, що в цей ряд середньовічних інте! лектуалів Стефанія Демчук ста! вить і київського князя Володи! мира Мономаха, автора визнач! ного наставницького твору часів Київської Русі “Повчання”, в якому все, починаючи із заклику бути милосердними у стосунках між людьми християнської віри, закінчуючи порадою постійно набиратися знань, зокрема вив! чати іноземні мови. “Отже, се! редньовічні трактати передусім апелювали до моральних якостей і релігійності, що їх мали з моло! ком матері й із цими сторінками всотати діти, – доходить виснов! ку авторка історичної розвідки. – Повчання, орієнтовані на хлоп! чиків, містили поради, що ґрун! тувалися на загальнолюдських цінностях: більшість з них усе ще звучить актуально”. Перед читачем у книзі з’явля! ється риторичне питання: “У Се! редньовіччі сексу не було?” (саме таку назву має один із розділів), оскільки, мовляв, темні часи, ха! рактерні для описуваної епохи, аж ніяк не сприяли інтимності, що завжди супроводжує кохання, шлюб і родинні взаємини. Автор! ці складно щось заперечити, бо тотальний голод, постійні війни, інфекційні захворювання, ви! кликані чумою, що в середньо! вічні часи забрала життя мільйо! нів людей, робили їхнє існування нестерпним, відбиваючи будь! яке бажання шукати ще й якусь втіху. Може, тому авторська роз! повідь, присвячена цій тематиці, починається із книг або збірни! ків, які використовувалися свя! щенниками для проведення та! їнства покаяння (сповіді). Такі посібники містили перелік ймо! вірних гріхів, скоєних вірянами, а також покаянні норми (епітимії) у вигляді інструкцій і таблиць, що визначали відповідні покарання, наприклад, пости, молитви, па! ломництва – за кожен конкрет! ний гріх. Як стверджує дослідни! ця, найважчим сексуальним проступком уважався інцест із родичами першого і другого сту! пеня споріднення, крім того по! дружня зрада, кохання з люди! ною тієї ж самої статі чи зґвалту! вання жінки. За такі прогрішення на винного чи винну накладалось покарання у вигляді дев’яти або десяти років покаяння, що озна! чало дотримання трьох сорока! денних постів. Ще гірша кара підстерігала тих, кого викрили у кровозмішенні: на винуватця че! кало чотирнадцять років виснаж! ливого самообмеження, позбав! лення їжі, заборона їздити верхи, відвідування церкви. Виникла потреба виробити методику, за якою б класифікува! лись провини і встановлювались норми покарання для людей, викритих у непристойній пове! дінці в інтимній сфері. Цю місію у ранньому середньовіччі взяв на себе італійський теолог, філософ Тома Аквінський, праця якого “Сума теології” детально аналізу! ється в книзі. Багатьом може ви! датися дивним те, що християн! ський богослов категорично за! суджував секс, коли той служив задоволенню, а не заради продов! ження роду. В його розумінні це був гріх хтивості, який мав ще й різні типи тяжкості. Свою аргу! ментацію засновник теологічної і філософської школи томізму ув’язував з біблійним вченням, зокрема з порушенням природ! ного порядку, встановленого Бо! гом для людської інтимності. Своєрідну естафету викорі! нення різноманітних статевих збочень підхопив одноплемінник Аквінського – філософ і церков! ний діяч Петро Даміані, який так само постає у книзі “Доба постів і карнавалів”, а його трактат з про! мовистою назвою “Книга Гомор! ри” є предметом докладного роз! гляду дослідниці. Цей неприми! ренний поборник фізіологічної цноти увійшов в історію світової церкви різким виступом і розло! гим нападом на плотські гріхи та сексуальну розпусту серед духо! венства. Він запропонував класи! фікацію гріхів, широко розпов! сюджених на той час серед кліру, вимагав суворі покарання для кліриків, викритих у різних про! ступках, аж до позбавлення сану, тюремного ув’язнення та тілес! ного покарання. Як випливає з висновку авторки щодо ролі і значення Петра Даміані в очи! щенні церковного життя від плотської скверни, йому справді вдалося після оприлюднення “Книги Гоморри” посилити дис! ципліну і зміцнити мораль серед духовенства в рамках проведення Григоріанської реформи. Оповідачка ніби подорожує у глибину століть, захопивши із со! бою читача, який через маловідо! мі факти відкриває для себе за! гублений у часі світ. Часто заради наочності виклад доповнюється рідкісними ілюстраціями зі ста! ровинних фоліантів, репродукці! ями живописних полотен серед! ньовічних майстрів пензля. При! міром, коли йдеться про вчення апостола Павла, цього найви! значнішого християнського місі! онера, котрий у своїх проповідях надавав перевагу безшлюбності задля служінню Всевишньому аніж подружньому співжиттю, то цей фрагмент в історичній роз! відці проілюстровано колорит! ною, з доволі глибоким підтек! стом, картиною “Нерівна пара”, створеної фламандським худож! ником Квентіном Массейсом в ХV ст. Молода симпатична жінка, зображена на полотні поруч з підстаркуватим чоловіком, сприймає того не інакше, як без п’яти хвилин рогоносцем. Середньовіччя неможливо уя! вити без катастрофічних панде! мій, наслідком яких стало масове вимирання людей на європей! ському континенті. Тодішній рі! вень медицини, на жаль, не запо! біг цьому планетарному лихові. Стефанія Демчук дуже аргумен! товано переконує читача у тому, що саме “батько сучасної меди! цини”, видатний давньогрецький лікар і філософ Гіппократ та грецький лікар, хірург і філософ римської доби Гален Пергам! ський заклали основи середньо! вічної медичної практики й тео! рії. Їхні праці “Прогностика”, “Мистецтво медицини”, “Афо! ризми”, а ще трактати “Ізагог” Йоганніціуса, “Про пульси” Фі! ларета, “Про сечу” Теофіла Про! тоспафарія увійшли до збірки під загальною назвою “Articcela” – “Маленьке мистецтво”, яку сту! денти медицини постійно вивча! ли впродовж століть. Описуючи вплив античної медицини на її розвиток як науки у середні віки, лікування жінок у давнину, уявлення про гігієну, вплив пір року на людське здо! ров’я, шкоду, завдану лікарями! шарлатанами, авторка водночас розкриває секрети діагносту! вання різноманітних захворю! вань по зорях, тим самим вказу! ючи на тісний зв’язок цієї по! ширеної у Середньовіччі медич! ної практики із псевдонаукою астрологією. В книжці вміщено рідкісну мініатюру “Зодіакаль! на людина” нідерландських жи! вописців братів Лімбургів, взяту з рідкісного манускрипту XV століття. Нагадаємо, що зодіаком прадавні мислителі називали по! яс на небі, що складався з дванад! цяти зодіакальних сузір’їв, через які, за їхнім уявленням, проходи! ло Сонце. Послуговуючись згаду! ваною мініатюрою, дослідниця подає цікаве пояснення залеж! ності стану здоров’я середньовіч! ної людини від розташування планет на небосхилі, спиняється на впливі того чи іншого світила на фізичний стан людини з дале! кого минулого, підводячи читача до думки: людству знадобилися століття для остаточного усвідом! лення хибності так званої медич! ної астрології, бо відсутність нау! кового обґрунтування та доказо! вої бази робили будь!які діагнози тієї чи іншої хвороби висмокта! ними із пальця. Ще задовго до написання книги “Доба постів і карнавалів” Стефанія Демчук стала однією із засновниць науково!просвіт! ницького проєкту “Symbolon. Центр середньовічних та ранньо! модерних студій”, який започат! кував популяризацію медієвісти! ки та ранньої новістики. В межах проєкту науковиця кілька років тому опублікувала розвідку “Від бобра до фазана. Їжа західноєв! ропейського Середньовіччя”. Ця тема присутня і в книзі, зокрема у розділі “Смачно їсти, смачно пи! ти”, де в деталях розповідається що і як споживав середньовічний люд, чому юність, зрілість і ста! рість потребували різних продук! тів, як пори року впливали на підбір дієти. Аби не виглядати го! лослівною у своїх оціночних суд! женнях, особливо тоді, коли йдеться про відмінність у застіль! ному меню звичайних бідняків і маєтних бюргерів, авторка від! найшла у віртуальних запасниках музеїв Роттердама і Нью!Йорка наповнені глибоким змістом ста! ровинні гравюри Пітера Брейге! ля Старшого “Кухня гладких” і “Кухня худих”. Якщо одні в ті да! лекі часи задовольнялися страва! ми із м’яса й іншими делікатеса! ми, то інші – здебільшого рибою, виловлену у морі чи у річках. Свою обізнаність із кухнею, характерною для середини мину! лого тисячоліття у Франції, ав! торка доповнює ще й рецептами приготування таких екзотичних для нас страв як бланманже – хо! лодне нефруктове желе або ніж! ний пудинг/мус, а також грюель – густа каша або юшка з вівсяної крупи, що вживалася переважно бідним населенням Європи впродовж минулих віків. А щодо напоїв, то в Середньовіччі пере! важали пиво, ель, сидр, перрі (зброджений сік з груш) та вино. При цьому цінним є суттєве зау! важення: “Найголовніше, чого мали дотримуватися всі, неза! лежно від статусу чи статків, – ритм їжі, який керувався алго! ритмом церковного календаря: звичайні дні змінювалися пос! том, після якого був час свят пе! ред поверненням до повсякден! ня”. Перефразовуючи знаменитий крилатий вираз “Бути чи не бу! ти?” на “Бити чи не бити?”, у се! редньовічній Європі обирали ос! таннє – бити як дієвий спосіб стимулювати недбалих учнів до навчання. У книзі авторка доко! пується до причин виникнення і застосування тілесного покаран! ня у тодішній школі, без якого неможливо було уявити навчаль! ний процес. Цей вид екзекуції прийшов, на думку Стефанії Демчук, ще з часів античності, які багато чого іншого, одухотворе! нішого, втіленого не лише в осві! ті, а й у будівництві, архітектурі, художній справі (мозаїка, фрес! ки, іконографія, скульптура). Найвагоміші зрушення у се! редньовічний час пов’язані з пе! ріодом правління Карла Велико! го – короля франків і першого імператора Заходу, котрий був ініціатором так званого Каро! лінгського відродження – деся! тиліть інтелектуального та куль! турного піднесення, яке зупини! ло занепад знань у Західній Євро! пі. Саме в роки його володарю! вання повсюди засновувались монастирські та кафедральні школи, запроваджувалась освіт! ня програма “семи вільних мис! тецтв” (тривіум: граматика, рито! рика, діалектика; квадривіум: арифметика, геометрія, астроно! мія, музика). Крім того, було проведено реформу писемності, що підвищило рівень грамотності серед еліти, заклало основи для формування єдиної західноєвро! пейської культури й системи ос! віти. Реформи, проведені Карлом Великим в освітній галузі, дали вагомий результат вже в наступ! ному столітті. У книзі називаються перші у Європі вищі навчальні заклади, засновані у ранньому Середньо! віччі: університет у Болоньї (1253 р.) і славетний університет Сор! бонна в Парижі (1257 р.). В Укра! їні для порівняння Острозька слов’яно!греко!латинська акаде! мія була утворена 1576 року, Киє! во!Могилянський колегіум – 1632 року, а університет Св. Воло! димира у Києві – 1834 року. З ме! тою унаочнення, як здобувалися знання у ті давні роки учнями у Європі, починаючи зі школи, за! кінчуючи університетом (за умо! Вважається, що ключовою епохою в історії людства є Середньовіччя. Чи багато знаємо про цей історичний період, коли зародився феодалізм, суспільні стани – вої) ни, селяни, духовенство, національні держави, в яких виникли міста – своєрідні цен) три ремесел і торгівлі, остаточно утвердилось християнство як одна з трьох світових релігій? По суті, Середньовіччя стало фундаментом для сучасного європейського роз) витку, уявним містком між античністю та новим часом, коли формувалися ключові по) літичні, соціальні, інституційні й культурні основи, тим самим визначивши подальший поступ людської цивілізації.
Літературні новини · “Народ здатен відродитися, зміцнитися й збагатитися”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

ви наявності коштів для сплати за навчання), Стефанія Демчук як обізнаний мистецтвознавець роз! криває алегоричний зміст вміще! ної у книзі гравюри з енциклопе! дії “Перлина філософії” німець! кого ченця Грегора Райша. Перед читачем постає зображення рим! ської богині Нікострати, за одні! єю із версій – винахідниці алфа! віту, котра ніби запрошує майбут! ніх спудеїв до уявної башти знань. Долаючи в ній поверх за поверхом, що символізують нау! кові дисципліни, людина засво! ює знання, приміром, з логіки, пов’язаної з ім’ям Аристотеля, риторики і поезії (Цицерон), арифметики (Боецій), музики (Піфагор), геометрії (Евклід), астрономії (Птолемей), філософії (Аристотель і Сенека). Тим, кому пощастить дістати! ся вершини величної будівлі, привідкриються таємниці теоло! гії і фізики, згадувані в праці “Сентенції” католицького філо! софа Петра Ломбардського. Цей тернистий шлях в опануванні знань авторка книги характери! зує виразом, який нібито нале! жить одному з давньогрецьких філософів: “Коріння навчання гірке, але плоди – солодкі”. Як! що ж пошукати в українській фразеології подібне сказаному, тов пам’яті відразу спливає влучне народне прислів’я: “Знання здо! бувати все одно, що голкою яму копати”. Багато поживи для роздумів дають дбайливо зібрані дослідни! цею маловідомі факти, що стосу! ються середньовічних свят, яким у книзі присвячено цілий розділ. Скажімо, цікаво буде дізнатися, що день Святого Миколая – улюбленого різдвяного персона! жа дітвори, – виник ще у ранньо! му християнстві, а крім того, ним вшановувалась конкретна істо! рична особа – єпископ Мерли! кійський часів Римської імперії і Візантії, котрий ще за життя прославився як великий благо! дійник і захисник нужденних. За однією із легенд, він допоміг бід! ному батьку коштами для прида! ного трьом його донькам. Саме після цього гуманного вчинку за єпископом Мерликійським, яко! го церква після смерті канонізу! вала і зробила Святим Микола! єм, закріпилось уявлення про йо! го покровительство дітям, а ще морякам, мандрівникам і знедо! леним. Але виявляється, поруч з ним був ще один містичний пер! сонаж, згадуваний у книзі. Йдеться про Чорного Піта чи Крампуса. Ця антропоморфна іс! тота була повною протилежністю Святому Миколаю. Якщо пер! ший нагороджував подарунками слухняних дітей, то інший – від! повідав за покарання неслухня! них, зокрема, замість смаколиків залишав їм вугілля, або забирав із собою у далеку Іспанію – країну, яку, скажімо, голландці сприйма! ли у середні віки лише негативно, вважаючи землею, де панував ре! лігійний фанатизм, кровожерли! вість і користолюбство. Як пояс! нює Стефанія Демчук, Чорний Піт не прижився серед європей! ців у минулому столітті, тому що в давнину його зображували в об! разі темношкірого хлопчика чи юнака!слуги, відтак в емігрант! ському середовищі це викликало несприйняття і навіть породжу! вало антирасистські настрої. Так само із плином часу чо! мусь занепало свято Адама і Єви, яке впродовж століть широко від! значалось напередодні Різдва. Може, тому, що ці двоє міфоло! гічних персонажів згрішили пе! ред Богом і не один раз: коли Йо! го не послухали, спробувавши за порадою Змія!спокусника забо! ронений плід, а вдруге, коли не змогли витримати доволі жорсто! ких випробувань, що давали їм змогу повернутися до Едему. Ав! торка не випадково згадала у книзі цей призабутий старозапо! вітний апокриф, бо він дає ключ до розуміння наріжного питання біблійного богослов’я: суті гріхо! падіння, вчиненого прабатьками людства. Адже Первородний Гріх – це не просто порушення пра! вил, а корінна зміна людської природи та стосунків із Всевиш! нім. Це був вияв непослуху, недо! віри та гордості, які привели до втрати святості, наближеності до Бога і набуття схильності до зла, що у підсумку передалося всьому людству. Книга “Доба постів і карнава! лів” закінчується розділом “Тем! не середньовіччя” з промовистим підзаголовком “Смерть уявна і реальна”. Тут її авторка спробува! ла проаналізувати, як у давноми! нулі часи змінювалось ставлення європейців до смерті, особливо тоді, коли ця невблаганність ста! вала масовою. Бубонна чума, ві! дома як “Чорна смерть”, спалах! нула в Європі у середині XIV сто! ліття і тривала шість років, заб! равши від 75 до 100 мільйонів життів, що скоротило кількість населення континенту на 30!60 відсотків. Ця пандемія, на думку дослідниці, залишила по собі не лише численні жертви, а й суттє! во травмувала психіку не одного покоління людей, позбавивши їх через загрозу смерті елементарної гуманності, деформувала мораль! но!етичні норми в їхній поведін! ці. І першою взялася за виправ! лення дикої ситуації церква, її найвідданіші слуги – теологи! священники, а за ними науковці, поети, художники, музиканти, актори. Всі вони прагнули вивес! ти зі стану заціпеніння людські маси від бубонного апокаліпсису, подати смерть не як грізного во! рога для всього живого на землі, а радше як посланця з іншого світу, наскрізь заповненого духовними субстанціями. З церковних амвонів почали проповідувати не лише мистец! тво жити, як наголошує Стефанія Демчук, а ще й мистецтво поми! рати. У книзі є посилання на трактат “Ars moriendi” (“Мистец! тво вмирати”), датований 1415–1450 роками, в якому опо! відається про процедури, що пе! редують праведній смерті, пояс! нюється, як “померти добре” від! повідно до християнських запові! дей пізнього середньовіччя. На жаль, авторка у книзі не згадує класичну працю із цієї ж темати! ки “Людина перед лицем смер! ті”, написану ще в 1977 році французьким істориком Філіп! пом Ар’єсом. А тим часом у ній виділено п’ять основних історич! них етапів, які ілюструють ево! люцію ставлення до смерті в за! хідній культурі, її сприйнятті як до невідворотної соціальної мета! морфози. У післямові до основного тек! сту книги висловлюється споді! вання, що читачі, котрі ознайо! милися з її змістом, не залишили! ся байдужими до надзвичайно ці! кавого історичного періоду в іс! торії людства – Середньовіччя, яке досі інтригує нерозкритими таємницями, манить приховани! ми духовними скарбами, дає ро! зуміння витоків соціальних кон! фліктів, відголоски яких ниніш! нє покоління людей відчуває й досі. У кого зберігся інтерес до середньовічної доби, Стефанія Демчук радить обов’язково озна! йомитися з працями Карла Гінз! бурга, Жана Делюмо, Жоржа Дю! бі, Умберто Еко, Жака Ле Гоффа, Емануеля Ле Руа Ладюрі, Йогана Гейзенга. Чому саме ці автори з їхніми творами пропонуються потенційному читачеві? На це за! питання авторка дає пряму відпо! відь: “Саме там ховаються речі, які змінять тебе назавжди”.
Літературні новини · “Народ здатен відродитися, зміцнитися й збагатитися”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Наповнена світлом і духовним одкровенням зустріч

Іван ДЕРДА, народний артист України Днями в рамках IV обласного книжкового фестивалю “Бук! Фест” Чернівці, за ініціативи Чернівецького обласного об’єд! нання громадської організації “Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевчен! ка”, на факультеті педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федько! вича відбулася подія, що залиши! ла глибокий слід у серцях і дум! ках присутніх. Георгій Філіпчук, академік НАПН України, доктор педагогічних наук, професор, по! чесний доктор Чернівецького на! ціонального університету імені Юрія Федьковича, перший за! ступник голови ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, виступив перед студентами та викладачами з тригодинною лекцією “Незбо! римість українського духу”, яка стала справжнім духовним та ін! телектуальним одкровенням. Його слово було не просто промовою – це була жива розмо! ва з авдиторією, проникнення у сутність соціальних і політичних процесів, ідеологічних доктрин та культурно!освітніх практик. З притаманним йому світобачен! ням він доносив до молоді істину: народ може втратити багато, ін! коли майже все… Але здатен від! родитися, зміцнитися й збагати! тися, якщо збереже найголовніше – власну душу, своє національне, патріотичне і моральне “Я”. Лейтмотивом виступу стали цінності: україноцентризм і дер! жавність, соборність і духовність, націокультурність, свободолюб! ність і хоробрість українського народу. Атмосфера в авдиторії була особливою – повна залученість слухачів, тиша, що народжувала! ся від глибини думки промовця, і хвиля натхнення, яка підіймала кожного. Студенти активно ста! вили запитання, прагнучи почути від шановного гостя відповіді на найболючіші проблеми сього! дення, що стосуються україн! ської нації, державотворчих про! цесів та духовної стійкості. Цей діалог став справжнім мостом між поколіннями, між досвідом і молодістю. Окремим дарунком для університетської спільноти став авторський книжковий доробок Георгія Філіпчука – науково!популярні видання та монографії, що відкрива! ють нові обрії науки, освіти й культури: “Громадянське суспільство: освіта, етно! культура, етнополітика” (2002), “Духа не вгашайте!” (2016), “Напередодні “24”” (2022), “…24: ідентичність, державність у вимірі війни” (2023), “Незборимість духу” (2024) та інші. До глибини серця звору! шила академіка Георгія Фі! ліпчука дарована йому про! світянами Буковини книга Дмитра Никифоряка “Істо! рії мужності й самопожер! тви” – про воїнів Збройних Сил України з Вижниччини, які, від! давши найдорожче, відійшли у вічність, захищаючи рідну землю від московських загарбників. Ця праця, на думку Г. Г. Філіпчука, стала вагомим внеском автора в сучасну українську історію та культуру. “У кожній її сторінці живе світла пам’ять про героїв, чия жертовність постала духов! ним щитом і прикладом незлам! ної любові до України”, – наголо! сив наш вельмишановний гість. Зустріч завершилася гучними оплесками на честь провідного інтелектуала сучасності. Георгія Георгійовича Філіпчука, одного з іменитих випускників Черні! вецького національного універ! ситету імені Юрія Федьковича, привітали: заступник декана фа! культету з виховної роботи, до! цент Наталія Нікула, доктор пе! дагогічних наук, професор ка! федри педагогіки та методики початкової освіти Марія Іванчук, Пам’ятник на місці огляду ро! сійських військ на честь перепра! ви через Дунай (1828–1829, 1838 рр.), розташований на південно! східній околиці міста Болград, бі! ля траси Болград – Одеса. Пам’ятник на честь перепра! ви російського війська через Ду! най у період російсько!турецьких воєн (1828–1829, 1838 рр.), розта! шований в 1 км від міста Болград на автошляху Болград – Ізмаїл. Бюст двічі Героя Радянського Союзу, маршала СРСР Семена завідувач кафедри музики, до! цент Вадим Лісовий, представ! ник Чернівецької обласної ради Петро Брижак, відповідальний секретар обласного об’єднання “Просвіта” Марія Дудидра, зас! лужений діяч мистецтв України Остап Савчук. Організатором події виступив Іван Дерда – голова Чернівець! кого обласного об’єднання гро! мадської організації “ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевчен! ка”, народний артист України, професор кафедри музики, лав! реат Народної премії імені Тараса Шевченка, який створив простір для щирої розмови й духовного єднання. Ця зустріч стала справжнім святом думки й слова, нагадала про незборимість української ідентичності та показала, що уні! верситет був і залишається осе! редком формування національ! ного духу та громадянської свідо! мості. Тимошенка (1967 р.), розташова! ний у селі с. Фурманівка Кілій! ської громади, біля будинку куль! тури. Пам’ятники офіційно виклю! чені з об’єктів культурної спад! щини, через те, що вони пов’яза! ні з російсько!імперською та ра! дянською історією. Офіційне виключення пам’ятників з переліку об’єктів культурної спадщини відкриває можливість для подальшого їх де! монтажу.
Літературні новини · “Народ здатен відродитися, зміцнитися й збагатитися”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Вже не спадщина

Міністерство культури Ук) раїни ухвалило рішення не заносити до Державного ре) єстру нерухомих пам’яток три об’єкти, розташовані на території Болградського та Ізмаїльського районів. Про це повідомляє видання “Ма) хала” з посиланням на відпо) відний документ. З переліку культурної спад! щини виключено такі об’єкти:
Письменники і час · “Переслідування вело або до в’язниці, або до еміграції, або до заборони друкувати твори патріотично налаштованих літераторів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Життям і словом з Донеччиною

Побачила світ книга “Життям і словом з Донеччиною”. Упорядник цієї праці – член НСПУ Олег Леонідович Максименко. Довідник висвітлює в широкому сенсі долі українських письменників Донеччини, твори яких у свій час радянська вла) да не друкувала. Вивчаючи джерела про літе! ратурний процес в Донецькій об! ласті протягом 1924–2024 рр., ук! ладач приходить до висновку, що деякі творчі особистості на тере! нах Донеччини так і не стали (офіційно) членами Спілки про! летарських письменників Донба! су “Забой”, а також не стали і членами Донецької обласної ор! ганізації Національної спілки письменників України. На те є певні обставини. Коли розглядати літератур! ний рух 20!30!х років ХХ століт! тя, то можна побачити, як радян! ський уряд переслідував україн! ську творчу інтелігенцію. А пе! реслідування вело або до в’язни! ці, або до еміграції, або до забо! рони друкувати твори патріотич! но налаштованих літераторів, а конкретно кажучи — націоналіс! тів. Через ці перешкоди україн! ські літератори Донеччини були поза межами творчих об’єднань. Однією з головних причин своє! часного не визнання літератур! ного таланту українських пись! менників радянською владою бу! ла їх патріотична налаштова! ність. За це не тільки не прийма! ли до СП України, а й виключали з неї, а частіше кидали за грати. Є також категорія талановитих літературних особистостей родом з Донеччини, яким не судилося стати членами Донецької облас! ної організації НСПУ. Але вони все ж таки стали членами НСПУ, вступивши до Спілки в інших об! ластях України. Це в більшості ви! падків пов’язано з їхнім від’їздом з Донеччини на навчання, або на місце праці. Ось дехто, про кого йдеться в книзі “Життям і словом з Донеччиною”. Емма Андієвська. Народилася 19 березня 1931 року в місті Донецьк (під час радянської окупації Сталіно). 1943 року мати з дітьми виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи в Німеччині, Андієвська відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, у неї вкотре загострилися проблеми зі здоров’ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку, хвора на туберкульоз хребта, і після цього вісім років ходила в корсеті. У 1955–1957 роках Андієвська працювала вільнонайманою на радіо “Свобода” у Мюнхені. У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володи! мира Державина магістерську ро! Емма Андієвська боту на тему: “Причинки до за! садничих питань з новітньої ук! раїнської метрики”. Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью!Йорка, де пра! цювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью!Йор! ку Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній біблі! отеці разом з Мирославом Ла! буньком — майбутнім ректором Українського вільного універси! тету. 1992 року авторка вперше піс! ля тривалої перерви відвідала Ук! раїну. Після 2000 року Андієвська декілька разів відвідала свою ма! лу батьківщину – Донеччину. Там вона мала виставку картин у До! нецькому художньому музеї, пре! зентацію та зустріч із земляками, відвідала Український культуро! логічний центр. Емма Андієвська є авторкою 29!ти поетичних збірок, п’яти книжок короткої прози, трьох романів та понад 9000 картин. Виставки художниці Андієвської відбувалися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетка належить до НСПУ з 1994 року, українського ПЕН!клубу та Професійного об’єднання художників Баварії. Григорій Костюк. Народився 12 (25) жовтня 1902 року в селі Боришківці, нині Кам’янець! Подільський район, Хмельницька область. Середню освіту здобув у Кам’янці!Подільському. У 1929 році закінчив Київський інститут народної освіти, потім аспірантуру інституту імені Тараса Шевченка НАН України в Харкові, захистив кандидатську дисертацію. Викладав історію української літератури в Харківському педагогічному інституті професійної освіти, від початку 1934 року — в Луганському інституті народної освіти. У листопаді 1934 року його звільнено “за націоналістичні прояви в лекціях” та “перекручування програми”. 25 листопада 1935 року його було заарештовано в Києві. Постановою Особливої наради при НКВС від 3 липня 1936 року за! слано на 5 років у концтабір у Воркуті. Григорій Костюк був звільнений 25 листопада 1940 року, та згідно з приписом НКВС оселився у Слов’янську. Влітку 1941 року одружився з Раїсою Бутко. Від грудня 1940 року до липня 1944 року жив і працював (здебільшого не за фахом) у Слов’янську, Києві, Львові. У липні 1944 року емігрував на Захід, де був одним із заснов! ників та деякий час лідером Ук! раїнської революційно!демокра! тичної партії, після її розколу на! лежав до лівого крила (групи “Вперед”). До 1951 року — у та! борах для “переміщених осіб” в Німеччині. У лютому 1952 року виїхав до США, де працював у Дослідному центрі Колумбій! ського університету та інших ус! тановах. Був ініціатором створен! ня ОУП “Слово” та першим його головою (1954!1975). У 1959!1964 роках очолював Мистецьку комі! сію Комітету з побудови пам’ят! ника Тарасові Шевченку у Ва! шингтоні. Григорій Костюк був реабілітований 22 червня 1989 року. Леонід Лиман. Народився 13 серпня 1922 року в селі Малі Сорочинці на Полтавщині в родині священника. Доля й час були не- Леонід Лиман милосердними до його сім’ї. Батька розстріляли більшовики, трагічно обірвалося життя й мами. Від голоду й страшного животіння в радянському сиротинці, який мало чим відрізнявся від зони, його врятували чужі люди, перед якими Л. Лиман вважав себе боржником до кінця свого життя. Передвоєнна юність його пройшла на Донеччині, в Крама! торську. Під час Другої світової війни він потрапив на Захід, а згодом перебрався до США, в Нью!Йорк, де жив, працював і помер. Хронологія долі Леоніда Лимана типова для того покоління: Хар! ківський учительський інститут — війна — ви! гнання, переселенські та! бори — чужина... Почавши писати поезії, Л. Лиман відразу заявив про себе як талановитий поет. Літературна критика укра! їнської діаспори в другій половині 40!х років високо оцінювала творчий доробок нашого земляка. Талант йо! го був багатообіцяючим. Почитавши його перші по! езії, Євген Маланюк сказав, що це — геніально. За виз! нанням Маланюка, “Лиман є поетом “чистокровним”, уродженим”. Микола Руденко. Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр’ївка (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР, тепер Лутугинського району, Луганської області) у родині шахтаря. Коли Миколі було шість років, його батько, Данило Руденко, загинув під час трагедії на шахті. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком “нового життя”. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, і Голодомор в Україні. Складати вірші почав у ди! тинстві, їх друкували піонерські газети, був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомпросу. У 1939 році вступив на філологіч! ний факультет Київського уні! верситету імені Шевченка. 1970!ті роки — активно залу! чився до захисту прав людини, утому числі національних. Під! тримує стосунки з московськими дисидентами, в першу чергу з Андрієм Сахаровим. Член радян! ського відділення Руденко пише лист Хрущову, критикуючи пар! тійну систему, виступає на від! критих зборах. 1975 року — ви! ключений з СПУ. 18 квітня 1975 року — вперше заарештований за “антирадян! ську пропаганду”, але ще під час слідства з нагоди тридцятої річ! ниці перемоги в німецько!радян! ській війні амністований як учас! ник війни. 55!літній Руденко ди! вом врятувався від запроторення в “психіатричку”. 1988 року — позбавлений гро! мадянства СРСР. 1990 року — об! раний Дійсним членом Україн! ської Вільної Академії Наук (США). Лавреат літературної премії Українського фонду куль! тури імені В. Винниченка 1990 року. 7 вересня 1990 року повер! нувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований. У 1991 році осліп і на праве око, але через пів року йому відкрилося ліве, яке перед тим не бачило 63 роки. Василь Стус. Народився 6 січня 1938 року, в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, був четвертою дитиною в сім’ї. У 1944–1954 рр. Василь навчався в Донецькій міській середній школі №265 і закінчив її зі Микола Руденко Олекса Тихий срібною медаллю. Василь вступив на історико!літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (Донецьк). У студентські роки Стус постійно і наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об’єднання “Обрій”. Закінчивши в 1959 році навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. 12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоля! торі. Саме тоді було створено збірку “Час творчості”. На почат! ку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в “антирадянській агітації й пропа! ганді” та засудив до 5 років поз! бавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордов! ських і магаданських таборах. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини. Попри те, що його здо! ров’я було підірване, Стус зароб! ляв на життя, працюючи робіт! ником на підприємствах. У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особ! ливо небезпечним рецидивістом іу вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років за! слання. Суд проходив за зачине! ними дверима. З листопада 1980 року перебував у таборі ВС! 389/36!1 в Кучино (тепер Чусов! ського району Пермського краю, Росія). Йому заборонили бачити! ся з родиною, останнє поба! чення було навесні 1981 року. Олекса Тихий. Олекса (Олексій) Іванович Тихий народився 27 січня 1927 року на хуторі Їжівка, Артемівська округа, Україна. Закінчив філософський факультет Московського університету. У 1948 році вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецької) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал Міністерства внутрішніх справ Українського округу замінив покарання на умовне. З 1950 року працював учителем біології у Новокостянтинівській школі (тепер Приазовського району Запорізької області). З 1953 року мешкав у селі Рубці (тепер Лиманського
Письменники і час · “У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентичність, завдання науки, культури, освіти – особливі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

району Донецької області), викладав у школі. 1954 року — вчитель історії у рідному селі. Заарештований у лю! тому 1956 року за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти вве! дення військ Варшав! ського договору в Угор! щину. 18 квітня 1957 року на закритому засіданні Сталінського обласного суду (м. Донецьк) на під! ставі ст. 54!10 ч. 1 Карно! го кодексу УРСР “за ан! тирадянську агітацію та пропаганду” засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадян! ських прав. Літературна і правоза! хисна діяльність Тихого стала причиною його дру! гого арешту на початку лютого 1977 року. Справу Тихого було об’єднано зі справою колишнього сек! ретаря парткому Спілки письменників України М. Руден! ка. У червні липні 1977 року під час судового процесу (“процес у справі Руденка!Тихого”) в Друж! ківці (Донецької області) Олексія Тихого було звинувачено в “анти! радянській агітації і пропаганді” та у “незаконному зберіганні зброї” (було підкинуто гвинтів! ку). 21 липня 1977 року оголоше! но вирок: за ст. 62 ч.2 КК УРСР Тихого позбавлено волі на 10 ро! ків із засланням на 5 років та за ст. 222 ч. І — на 3 роки; остаточно — 10 років позбавлення волі у виправно!трудовій колонії особ! ливого режиму з засланням на 5 років. Суд визнав його “винятко! во небезпечним рецидивістом”. Місцем покарання визначено та! бір особливого режиму ЖХ! 385/1, с. Сосновка в Мордовії, звідки його етапували до лікарні в м. Нижній Тагіл. Спиридон Черкасенко. Народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг. Після закінчення учительської семінарії з 1895 року вчителював, зокрема на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецьк). Тут Черкасенко познайомився з важкою працею шахтарів та їхньою боротьбою за економічні і політичні права, з життям інтелігенції. Перебуваючи на Донбасі, С. Черкасенко активно включився в літературний процес, виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями і драматичними творами в українських журналах “Літературно!науковий вісник”, “Нова громада”, “Дзвін”, в альманахах “Перша ластівка”, “В неволі”, “Терновий вінок”. З 1910 року письменник переїздить до Києва, працює в газеті “Рада”, а пізніше — в журналі “Дзвін”. Деякий час працював в Ужго! роді в місцевому театрі разом з Миколою Садовським. 1932 року за активне співробітництво з ук! раїнською діаспорою під тиском влади Черкасенко був змушений покинути місто над Ужем і виїхати до Праги. За кордоном поет про! довжував літературну діяльність, видавши протягом 1919–1921 ро! ків три томи “Творів”. У кінці 20!х років він написав кілька драматичних речей: вір! шовану трагедію “Коли народ мовчить” та історичну драму “Северин Наливайко”, яка мала стати першою частиною задума! ної трилогії “Степ”. С. Черкасен! ко був автором роману у віршах “Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта”. Слід відзначити, що відразу після революційних подій в Україні творчість С. Черкасенка
Письменники і час · “У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентичність, завдання науки, культури, освіти – особливі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Як слід перекладати Шекспіра?

Юрій МОСЕНКІС, заслужений діяч мистецтв Украї! ни, доктор філологічних наук Попри виняткову важливість для літератури художньої форми, мало хто буде сперечатися, що перекладати треба насамперед зміст твору. А для цього зміст слід адекватно розуміти – особливо тоді, коли він багатоплановий і далеко не зовсім явний. Так, “Одіссея” – не казка про вірність героя Пенелопі, а астрономічний довідник, чиї символи потребу! ють розуміння, а нерідко й де! шифрування. Те саме стосується багатьох мітів, казок, давніх літе! ратурних текстів. Шекспірові сонети за часом та культурним контекстом знач! но ближчі до нас, аніж Гомерові гекзаметри. Вони доволі абстрак! тно!філософічні, конкретної ін! формації в них мінімум – і тому, здавалося б, їх легко перекладати. Але ні – вони, очевидно, нале! жать до так званих стеганограм: на відміну від криптограм, прихо! вано не тільки інформацію, а й сам факт шифрування! Якщо оригі! нальний англійський текст міс! тить закодоване послання, то й переклад має хоч якось передати його зміст, а не відтворювати тільки зовнішню форму!прик! риття. Другою особливістю Шекспі! рових сонетів, окрім відсутності прив’язання до історико!куль! турних реалій, є їхня повна супе! речність біографії автора. Доку! ментальний Шекспір ніколи не залишав Англії, нічого не відомо про його перебування за кордо! ном, відірвано від друзів, зраду в дружбі та коханні. А саме про це оповідають сонети. Сонети присвячено “містеро! ві W.H.” – скільки чорнил списа! но в пошуках цієї особи! Навіть Оскар Вайлд присвятив худож! ньому дослідженню цього питан! ня цілий твір. Питання зрештою вирішилося дуже просто – це WalsingHam, друг і покровитель поетів, але не Шекспіра, а його сучасника Кристофера Марлоу, що започаткував продовжену Шекспіром форму драматургії. У сонеті 91 розташовані неподалік слова wealth… garments кодують те саме прізвище Walsingham, а в со! неті 36 twaine, Although передає Thomas Walsingham (twain “под! війний” має те саме значення, щой ім’я Thomas – “близнюк”). Багато сонетів Шекспіра міс! тять захований у рядках підпис Марлоу (Marlowe): more louely (со! нет 18), loue thee more (сонет 150) та ін. У сонеті 76 сказано, що майже кожне сонетне слово міс! тить ім’я автора, й далі двічі пов! торено love “кохання”. Справді, це ключове слово сонетів. Але англійського love явно недостат! ньо для кодування Marlowe. Тут слід згадати, що тогочасний анг! лійський сонет узорувався на французький – зокрема, співця кохання П’єра де Ронсара. А в його сонетах ключове слово – l’amour “кохання”. Для розшиф! рування слід знати, що поети не! рідко кодують інформацію за до! помогою анаграм – звукових на! тяків одними словами на інші. Переставивши літери у слові l’amour, отримуємо marlou – так вимовляли, а писали Marlowe. У багатьох сонетах закодовано імена та титули тогочасного прем’єр!міністра Вільяма Сесіла лорда Бьорлі. Наприклад, у соне! ті 75 will steale his treasure символі! зує William (спрощена форма Will) Cecil, the Lord Treasurer (найви! щий скарбник – так тоді назива! ли голову кабінету міністрів). Са! ме він разом із вищезгаданим Волсингемом зімітували загибель талановитого поета Кристофера Малоу, який далі таємно виступав одним зі співавторів Шекспіра. Зі студентських років Марлоу був не тільки поетом, а й розвідником. І коли його за вільнодумство стала переслідувати церква, високі пок! ровителі інсценізували його заги! бель та зберегли для літератури. Отже, перекладачі відомих під іменем Шекспіра сонетів мають ураховувати не тільки їх зовніш! ню форму, а й закодовану інфор! мацію, і думати над тим, як пере! давати в перекладі і її.
Письменники і час · “У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентичність, завдання науки, культури, освіти – особливі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Виклики і поклики українського шекспірознавства

Микита Шаповал з дружиною Ольгою. Прага, 1922 р. не оцінювалась як ворожа. У тру! дових школах діти вчились за складеною ним читанкою. Микита Шаповал. Народився 26 травня (8 червня) 1882 року в селі Сріблянка Бахмутського повіту. Початкову освіту здобув в на! родній та двокласній школах (1894–1898 рр.), фахову середню — в державній лісничій школі містечка Новоглухівка Куп’янсь! кого повіту Харківської губернії (1900 рік) та в юнкерській піхот! ній школі в Чугуєві (1906 рік). Один з організаторів і лідерів УПСР і член її ЦК. Здійснив за! мах на пам’ятник Олександру Пушкіну в місті Харків, він вва! жав, що “доки на Україні нема пам’ятника Шевченкові — не сміє стояти ніякий інший пам’ят! ник”. Голова Всеукраїнської Лісової Спілки, член Центральної і Ма! лої Рад (1917–1918), міністр пошті телеграфу в уряді Володимира Винниченка (після 3 Універсалу), співавтор 4 Універсалу, комісар Київського повіту, генеральний секретар, згодом голова Україн! ського національного союзу (14 листопада 1918 року по січень 1919 року), співорганізатор про! тигетьманського повстання (1918 рік), міністр земельних справ в уряді Володимира Чехівського за Директорії (грудень 1918 рік — лютий 1919 рік); з лютого 1919 року в Галичині, де уряд ЗУНР за його соціалістичну демагогію та підбурювання до державного пе! ревороту не дав йому дозволу на перебування. Згодом у еміграції, секретар дипломатичної місії УНР у Буда! пешті (1919–1920 рр.), потім у Празі, де, користуючись з під! тримки Томаша Масарика, роз! винув активну громадсько!полі! тичну і культурну діяльність. Як письменник (під псевдоні! мом М. Сріблянський і М. Бутен! ко) опублікував збірки поезій: “Сни віри” (1908 рік), “Самот! ність” (1910 рік), нариси “Жерт! ви громадської байдужості” (1910 рік) та інші. Також у книзі “Життям і сло! вом з Донеччиною” згадані такі постаті як Василь Голобородько, Василь Горбачук, Іван Дзюба, Олександр Добровольський, Во! лодимир Литвинов, Олександр Лозиков, Володимир Сосюра та інші літератори, які народилися на Донеччині або певний час мешкали в краї. Підготував Юрій ДОЦЕНКО, член НСПУ, Донеччина Дмитро КОЛЯДЕНКО, президентський стипендіат 2025 року, лавреат Міжнародної німецько!української премії імені Олеся Гончара У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентич! ність, завдання науки, культури, освіти – особливі. Час і обстави! ни не дозволяють гаяти час на дрібні теми й маломасштабні пи! тання. Як українська зброя, гак і українська наука мають голосно й масштабно говорити про себе – на весь світ. Винятково висока планка, установлена українськи! ми воїнами, має залишатися ви! сокою і для науковців. Сказане стосується й шекспі! рознавства. Ось уже близько пів! тора століття існує традиція укра! їнського перекладу творів Шек! спіра – кожен перекладач пере! ливав у відточені рядки свою творчу душу. Тривалою є й тради! ція ставити Шекспіра в україн! ських театрах. Однак шекспіріана залишається неповною без пов! ноцінного шекспірознавства, а воно, як і будь!яка наука, має розвиватися за міжнародними вимогами на найвищому рівні. Так, як українська астрономія або математика. У час війни дер! жава може дозволити собі тільки найпередовішу науку – саме в цьо! му і полягає місія науковців-патрі! отів. Шекспір давно приваблює і звичайних читачів, і фахових дос! лідників загадками й парадокса! ми. Знаменитий творами “висо! кий Шекспір” різко суперечить відомому з документів “низькому Шекспірові” – неначе це дві різ! ні особи. Зберігся заповіт, звідки не видно ні бібліотеки, ані руко! писів. Жодних свідчень про вмін! ня дружини та дітей Шекспіра читати й писати – а в самого пое! та небачений для сучасників словниковий запас у 20!30 000 слів (за різними підрахунками). У творах детально описано різні країни – на тлі цілковитої відсут! ності свідчень про те, що драма! тург хоч коли!небудь залишав Англію. Не секрет, що “традиційне”, “класичне” шекспірознавство жорстко опирається вільному об! говоренню “незручних” проб! лем. Замість дискусій – маргіна! лізують креативних дослідників, що шукають нову інформацію. Ситуація нагадує заборону в ко! лишньому ссср сумніватися в справжності “Слова про Ігорів похід”. Падіння заборони разом із ссср показало, що “Слову” ніч! ного не загрожує. Сумніви вия! вилися безпідставними, аргумен! ти скептиків невагомими. Давно настав час вільно обго! ворити “шекспірівське питання” – невідповідність творчості і бі! ографії. Замовчування та заборо! ни не сприяють утвердженню іс! тини, а лише підігрівають інтерес до заборонених загадок. Якщо Шекспір справжній, то відверта дискусія йому не загрожує. Якщо ж він не такий, як його малюють, то світ має право дізнатися про це. Нещодавно журнал “Мова та історія” взяв на себе неабияку сміливість започаткувати диску! сію про авторство шекспірівсько! го канону текстів, оприлюднив! ши низку нових аргументів. Зок! рема, було запропоновано роз! шифрування “Гамлета” та соне! тів. Нещодавно трапилися дві по! дії, буквально революційні для світового шекспірознавства, По! перше, офіційним співавтором однієї з п’єс Шекспіра вперше оголосили Кристофера Марлоу. Для деяких текстів Шекспіра й раніше допускали співавторство. Сенсація в тому, що геній Марлоу вважають рівновеликим із Шек! спіровим, і якби не загибель Марлоу ще перед публікацією ранніх творів Шекспіра – ще не! відомо, кого визнали би першим. Іще наприкінці ХІХ століття (вручну!) було підраховано, що з усіх сучасників тільки тексти Марлоу за довжиною слів відпо! відають Шекспіровим. Щоби зберегти обличчя, консервативна наука пішла на те, що оголосила цей метод визначення авторства не валідним – аби тільки не під! твердити небажаний результат. Другою сенсацією стало встанов! лення у Вестмінстерському абатстві Лондона меморіалу на честь Марлоу, де дата його смерті (1593) супроводжена знаком пи! тання. Майже всі “кандидати у Шекспіри”, яких декілька десят! ків, належать до аристократії. А в Шекспірі і демократичний Захід, і колишній ссср хотіли бачити представника “соціальних ни! зів”. Для такого стереотипу Мар! лоу особливо незручний – його батько, як і батько Шекспіра, був простим ремісником. У сучасному українському (які загальносвітовому) Шекспіро! знавстві назріває дискусія: чи не міг саме Марлоу бути основним автором у “творчому колективі”, відомому нині під іменем Шек! спіра? Фахівці повинні мати можливість вільно без уперед! жень сказати своє слово.
Пошта “СП” · “Можливість реалізувати такі ініціативи у непростий час є важливим кроком до осмислення нашої історії та ідентичності”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

“Інтерактивний музей Гуцульщини”

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини – центр культурного надбання Гуцульщини, експозиції та фонди якого представляють унікальну й багату іс) торико)мистецьку та етнографічну спадщину – близько п’яти тисяч експонатів – кращих збірок виробів з дерева, кераміки, шкіри, металу, гуцульського одягу та вишивки, був відкритий у 1969 році. Марія ПОРОХ, членкиня Клубу інтелігенції, РО “Просвіта” Світлини Наталії ЮРОВОЇ Оновлення експозиції музею розпочалося в 2021 році. Велика заслуга в цьому Вікторії Яремин – завідувачки музею, яка стала авторкою концепції “Інтерактив! ний музей Гуцульщини” з ураху! ванням досвіду провідних євро! пейських музеїв та рекомендацій Міжнародної ради музеїв (ІСОМ). Головна мета – поетапне перетворення експозиції на інтер! активний освітній простір з час! тковою адаптацією для незрячих відвідувачів. Перший проєкт реекспозиції Залу історії косівської кераміки був реалізований Косівською міською радою у партнерстві з музеєм: 2021 рік, перемога у кон! курсі грантів Асоціації Єврорегі! он!Карпати!Україна. Конкурс “Культура у фокусі громад”, проведений Благодій! ним фондом “МХП!Громаді” спільно з Українським культур! ним фондом на початку 2025 ро! ку, допоміг Косівському музею вже в червні презентувати перед громадою виграний другий про! єкт (7!ме рейтингове місце серед 170 конкурсантів з різних облас! тей України). Основна його мета – репрезентація, збереження, розвиток та ефективна популяри! зація локальних традицій худож! ньої обробки дерева. На одній із зустрічей з ко! сів’янами Вікторія Яремин роз! повідала про концепцію і іннова! Мирон ФЕДОРІВ, просвітянин Валентин Сєдов припускав, що вони були слов’янами, які увібрали в себе залишки скіф! ського та сарматського етносів Північного Причорномор’я. Так! Ви, напевно, здогадалися, що ни! ні йдеться про великий і могутній союз слов’янських племен під за! гальною назвою анти. Етимологія назви міжплемін! ного союзу, певно, походить з тюркської “ant”, що означає “клятва”, або ж з монгольської “ans” (“anda”), що перекладаєть! ся як “побратим”. Мирослав По! пович вважає, що слово “Анти” є іранського походження і означає “Ті, котрі проживають на околи! ці, на рубежі”. Спільність мови антів зі слов’янськими засвідчу! ють сучасники. У літописах на! віть збереглися імена відомих ан! тів, а саме: візантійський полко! водець слов’янського походжен! ня Всегорд, начальник фракій! ських військ ант Анагаст, чи то голова Дунайської провінції Східної Римської імперії Хвали! буд, знаними залишились і ант! ські князі Бож і Межамир. Ну як? Ці імена вам нічого не нагаду! ції проєкту: “Передбачається не просто оновлення інтер’єру та вітрин, а створення сучасного ос! вітнього простору, в якому тради! ції місцевих ремесел заговорять мовою новітніх технологій. Такий підхід вже показав свою ефектив! ність у створеному раніше інтерактивному Залі історії косівської кераміки, який діє в музеї”. Проєкт “Інтерактивний музей Гуцульщини – популяризація традицій художньої обробки де! рева шляхом модернізації части! ни експозиції Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини” за підтримки Укра! їнського культурного фонду та Благодійного фонду “МХП!Гро! маді” в межах конкурсної програ! ми “Культура. Регіони” – увін! чався успіхом: вже 23 жовтня 2025 року в залі Косівського музею на! родного мистецтва та побуту Гу! цульщини відбулося відкриття оновленого інтерактивного залу художньої обробки дерева. Музейний простір зібрав тих, кому небайдуже народне мистец! тво. Модерувала захід Вікторія Яремин. Вона представила при! сутнім гостей, серед яких: Яро! слава Ткачук – генеральна дирек! торка Національного музею на! родного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського; Уляна Баранова – керівниця гру! пи соціального розвитку Благо! дійного Фонду “МХП!Громаді”; Мирослава Корнелюк – заступ! ниця начальника управління культури, національностей та ре! лігій Івано!Франківської ОВА; Богдан Палагнюк – заступник голови Косівської РВА, Юрій Плосконос – міський голова, Ірина Дімбровська – головна спеціалістка відділу промоції, зв’язків і економічного розвитку Косівської міської ради. Продовжуючи захід, керівни! ця проєкту цікаво і змістовно до! несла слухачам головні ідеї та особливості нової експозиції залу. Побачити і почути різьбяра Петра Корпанюка, нащадка най! відомішої різьбярської династії Шкрібляків!Корпанюків, пра! правнука Юрія Шкрібляка, майстра!інкрустатора Миколу Грепіняка з Річки, бондаря Йоси! па Приймака у власних майстер! нях можна через три встановлені екрани з відеосупроводом, які розкривають лаштунки створен! ня виробів та технології, що май! же не змінилися за сто років. Історію трьох славних патрі! архів гуцульської різьби — Юрія Шкрібляка, Марка Мегединюка, Василя Девдюка відкривають для відвідувачів рухомі панелі — чо! тиригранні модулі, що оберта! ються, з інфографікою та архів! ними світлинами. Додаткову ін! формацію надає сенсорний мо! ноблок. Періоди розвитку гуцульсько! го різьбярства, їх особистості ці! каво висвітлюються на стендах з описами двома мовами: україн! ською та англійською. Для людей з порушенням зо! ру – тактильні зразки експонатів – об’ємні зірки, хрестики, ром! би, анотації та путівник шрифтом Брайля з описом, який допомагає орієнтуватися в приміщенні і розповідає про те, що тут знахо! диться. Це перший в Україні дос! тупний для незрячих відвідувачів музейний простір на тему худож! ньої обробки дерева. Не можна відірвати погляду від чудової краси – церковного панікадила, яке, за словами ди! ректорки, датується XVIII–XIX століттями. Воно 55 років збері! галося у фондах, трохи підрестав! роване, а зараз стало окрасою за! лу і буде милувати відвідувачів. Від імені обласної та районної адміністрацій Мирослава Корне! люк та Богдан Палагнюк радо ки поблизу населених пунктів Перещепине та Підгороддя. Основою господарства антів було землеробство. Також анти не нехтували риболовлею та мис! ливством. Найбільшим металур! гійним центром представників пеньківської культури – антів – був Гайворонівський. Там же була зосереджена і розвинена мережа ковальських майстерень. Як стверджують історики, ковальс! тво у антів було поставлено на ви! сокому, як на той час, рівні. Кова! лі виготовляли металеві плуги для орання землі, мечі та металеві на! конечники для стріл та списів. Наконечники списів типові для слов’ян VI–VII ст. – ланцетопо! дібні з масивною втулкою і корот! ким вістрям, довжиною 25–30 см. Серед наконечників стріл перева! привітали музейників та команду Косівської міської ради із успіш! ним завершенням проєкту, який дозволить зберігати, пропагувати та покращувати обізнаність про давню традицію гуцульського ху! дожнього дереворізьблення. Мер міста висловив щирі сло! ва подяки Українському культур! ному фонду, Благодійному фонду “МХП!Громаді” за можливість реалізувати такі ініціативи у не! простий час, що є важливим кро! ком до осмислення нашої історії та ідентичності. Теплі слова подяки лунали і з уст Вікторії Яремин всім причет! ним до реалізації проєкту, а саме: Українському культурному фон! ду, Благодійному фонду “МХП! Громаді”, Ірині Дімбровській – фінансовій менеджерці проєкту; Кірі Степанович – київській фа! хівчині з тифлоадаптації виста! вок, яка працює у ProtezFundati! on з ветеранами, які втратили зір; Йосипові Приймаку та Миросла! ву Радишу – місцевим майстрам, які вручну з дерева виготовили пробні тактильні зразки; першим В інтерактивному залі відвідувачам – Василині Кікін! чук з гірського села Замагора, яка протестувала всі тифлоадаптова! ні частини експозиції та високо оцінила їх якість; Дмитру Мазу! ряку – музиканту, сопілкарю гур! ту “Казка”, за допомогу та кон! сультації, який не лише спогля! дав експонати, а й дав змогу по! слухати, як звучить флояра. До щирих привітань долучи! лись Юрій Стефурак – директор Національного природного пар! ку “Гуцульщина”, Михайло Він! тонюк – кушнір із Коломийщи! ни, косівські майстри – Петро Корпанюк, Йосип Приймак та Олена Прокоп’юк – дочка відо! мого різьбяра Дмитра Шкрібля! ка, які високо оцінили титанічну працю музейників, зичили нас! наги та ентузіазму, успіху та про! цвітанню новому інтерактивному простору. Власні твори митців Петра Корпанюка, Мирослава Радиша, Йосипа Приймака, Олени Про! коп’юк, Михайла Вінтонюка, от! римані в дарунок, доповнять му! зейні експонати. капища, де в обов’язковому по! рядку стояли ідоли з каменю або дерева. Гончарство і створення культових керамічних виробів бу! ло поставлено на дуже високому професійному рівні. Серед знай! дених археологами речей керамі! ка була представлена перш за все горщиками біконічної форми. Що підтверджує наші припущен! ня про розвиток язичництва се! ред більшості мешканців міжпле! мінного союзу. Також трапляють! ся горщики тюльпаноподібної форми і з загнутими до середини кінцями вінця. Мистецтво антів ще потребує глибокого дослідження вчених. Але те, що і донині ювелірні та гончарні вироби антів виклика! ють захоплення серед шануваль! ників прекрасного, наснажує нас вірити, що об’єднавча сила духу серед антів мала успіх завдяки постійним і послідовним діям керманичів племінного союзу, спрямованих на розвиток культу! ри і духовності населення. І неда! ремно тривалий час від IV до VII століття нашої ери анти утриму! вали велику територію і були своє! рідними захисниками для менш войовничих слов’янських пле! мен, подібно до венедів. Майстер<різьбяр Петро Корпанюк, Вікторія Яремин, Ірина Дімбровська, Юрій Плосконос
Пошта “СП” · “Можливість реалізувати такі ініціативи у непростий час є важливим кроком до осмислення нашої історії та ідентичності”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Хто вони – анти

Всесвітньо відомий історик і просвітянин Михайло Гру) шевський вважав їх предками українського народу. Вчені археологи вважають їх представниками Пеньківської ар) хеологічної культури. За Йорданом, вони жили між Дніс) тром і Дніпром. За словами візантійського історика Про) копія (490–562 рр.), їхні оселі були побудовані на сході Азовського моря. ють?! Так!так! Подібні імена час! то і густо зустрічатимуться в літо! писах Київської Русі. Серед археологічних знахі! док, які є пам’ятками антів, в своїй переважній більшості це прикраси до одягу та кінської збруї зі срібла та бронзи. Чимало прикрас виготовлялося антами із благородних металів: золота та срібла. Майстерність антів у виготов! ленні слов’янських фібул викли! кала щиросердне захоплення се! ред мешканців Візантії та Риму. Як стверджують мистецтвознав! ці, центр виробництва фібул з ви! їмчастою емаллю знаходився у стародавньому Києві. Також на згадку про себе анти залишили скарби із золотих та срібних прикрас, про це свідчать розкоп! Слов'янська фібула жають масивні трилопатові віс! тря, які передбачають викорис! тання потужних складних луків. Тож і військова справа серед антів була в пошані. Недаремно цезар Вілізарій запрошував на до! помогу до свого війська в Італії гарно навчених антів!оборонців (536–540 рр.). Анти обожнювали сили при! роди. На шляху просування і пе! ребування антів створювались
Арт-калейдоскоп · “Різні акценти, різне бачення і дві різні вистави. Кожна по<своєму цікава. Власне, за це ми й любимо театр”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Як пісня подовжила життя

Цісик і художницею Катери! ною Білокур. Є документаль! ні свідчення, що батьки Квітки були на виставці кар! тин Катерини Білокур у США, тож я вирішив поєд! нати цю подію зі своєю істо! рією. Після цього робота пішла ще швидше, ніби під! тверджуючи правильність ав! тором такого сюжетного ви! бору. Отож, за доволі корот! кий час п’єса була готова. Але доля кожної п’єси непередбачувана. До 2018 року нею ніхто не цікавився, хоча вона й пропонувалася різним те! атрам і навіть була надрукована у збірці “Таїна буття”. Це перша антологія біографічної драми в Україні, де були представлені чу! дові твори таких цікавих та зна! них авторів, як Валерій Герасим! чук, Ярослав Верещак, Неда Неждана, Тетяна Іващенко, Анна Багряна. У 2018 році п’єсою зацікавив! ся Вінницький театр імені Мико! ли Садовського. Виставу поста! вила народна артистка України Таїсія Славінська, з якою вже бу! ло успішне сценічне втілення мо! єї драми “Ассо та Піаф, або Ще один тост – за Мермоза!” Нині поста! новка “Квітки” вінни! чан має чималий успіх, її показують як в Украї! ні, так і за кордоном. Нещодавно театр по! вернувся з Німеччини, де виставу з успіхом представили в багатьох містах. Також була поста! новка у Миколаївсько! му національному ака! демічному театрі драми та музичної комедії. Ставив виставу відомий режисер із Херсона, заслужений діяч мис! тецтв України Сергій Павлюк. Я ще цієї вис! тави не бачив, проте знаю, що її дуже тепло прийняли глядачі. Сподіваюся, що колись теж опинюся серед шанувальників цього театру під час вистави “КVITKA на три мі! сяці”. Наступна прем’єра була в Ко! ломийському театрі імені Івана Озаркевича (режисер!постанов! ник, народний артист України Валерій Невєдров). Під час цієї роботи мене попросили скороти! ти кількість персонажів, а замість Катерини Білокур Квітка зустрі! чається у снах зі своїм батьком Володимиром. Родина Цісиків бере свій початок саме з Покуття, тому в театрі хотіли, аби вистава була закцентована на цьому краї. Довелося переписувати п’єсу, тож вона тут дещо інша. Вистава і сьогодні в репертуарі театру імені Івана Озаркевича. Ще одну виставу в Одеському театрі музичної комедії поставив заслужений артист України Олександр Щесняк. Це дуже ці! каве рішення, оскільки в інших виставах, зокрема у Вінниці та Коломиї, звучать записи пісень у виконанні самої Цісик. А в одесь! кому театрі співають самі актори. Був на прем’єрі цієї вистави і щи! вторгнення книжкова галузь заз! нала потужного удару, однак сьо! годні ми бачимо, що вона поступо! во відновлюється і зростає. Книги продовжують виходити, з’явля! ються нові книгарні та видавниц! тва”, — наголосила Тетяна Бе! режна. Окрему увагу вона приділила програмі “Власна справа: Креа! тивні індустрії”, яка відтепер по! ширюється і на книговидавців, авторів та суміжні творчі профе! сії. Програма передбачає мікрог! ранти від 100 тис. до 1 млн грн на розвиток бізнесу – від редагу! вання до закупівлі обладнання, маркетингу та створення робо! чих місць. Подання заявок від! бувається через “Дію”. Йшлося також про результа! ти ключових державних прог! рам: “єКнига” – понад 221 тис. отримувачів у 2025 році, 147 млн грн витрачено на купівлю кни! жок; закупівлі Українського інс! титуту книги – 114,5 тис. при! мірників нових видань для біблі! отек на 23,35 млн грн. Під час дискусії учасники об! говорили питання розвитку книжкового ринку, підтримки книгарень та модернізації дер! ро порадів ще одній цікавій само! бутній постановці. Коли дивишся вистави в Оде! сі та Вінниці, то часом складаєть! ся враження, що вони написані різними авторами. Різні акценти, різне бачення і дві різні вистави. Кожна по!своєму цікава. Власне, за це ми й любимо театр. Ми мали також можливість поспілкуватися з людьми, безпосередньо причетними до створення нової вистави. Олександр Щесняк, заслужений артист України, режисер! постановник та виконавець ролі Едді Раковича: “Цю п’єсу до нашого театру приніс Алекс Гутмахер (його у виставі грає Владислав Кутуєв). Виставу вже поставили в кількох українських містах, а Алекс оде! сит і дуже хотів, щоб її поставили і в Одесі. П’єса незвичайна. Працюва! ти спочатку було непросто, але згодом процес пішов. Нехай мені пробачить драматург, але я багато що змінив. Звісно, з його дозволу. Всі персонажі у мене вийшли за! коханими. Це сталося якось само собою. жавних програм у сфері культури й читання. Йшлося про необхід! ність прискорення змін до зако! нодавства та пошуку джерел фі! нансування, збільшення витрат на промоцію української книги та посилення спроможності УІК, розширення дії програми “єКнига”, що на думку учасни! ків, дозволить підвищити ефек! тивність використання коштів; пільгове страхування та підтрим! ку виробництва біля лінії фрон! ту; оновлення бібліотечних фон! дів й посилення роботи з грома! дами у цьому напрямку. Міністерка підкреслила, що команда Міністерства культури готова до відкритого діалогу та працює над прозорими рішення! ми. Міністерство працює над за! лученням додаткових ресурсів для галузі з різних джерел – дер! жавного бюджету, міжнародної допомоги, фондів, програм зай! нятості. Тетяна Бережна подякувала учасникам за відкритий діалог, який допоможе підвищити ефективність політики у сфері книговидання. За інформацією Мінкультури У нас багато співачок із прек! расними голосами. А Квітка Ці! сик вразила мене не лише цим. Вона народилася в Америці, але її батьки зберегли рідну культуру івона знала українську мову. Це дуже важливо – в іншій країні розмовляти українською мовою і найголовніше – співати україн! ські пісні. Тим більше, що вона лише один раз недовго була в Ук! раїні. Коли вирішив, що ставитиму цю виставу, то з’явилася бандура. Вона мені дуже допомогла. Також дуже вдала вставка зі сном, завдя! ки якій пов’язали Квітку Цісик з Катериною Білокур. Робота йшла легко і швидко. Також зізнаюся, що я не тільки режисер, а й актору другому складі. Оскільки вико! навець не зміг приїхати до Києва з технічних причин, то я зіграв Едді Раковича. Ми не намагалися зробити копії людей, яких граємо. Можна сказати, що всіх персонажів, крім Квітки, просто вигадали. Не мо! жу не назвати виконавців. Це Ірина Гусак (Квітка Цісик), Ліля Духновська (Мадлен), Володи! мир Марущенко (Бернард Шус! тер), Юліана Ігнатовська (Ма! рія), Ірина Візіренко (Катерина Білокур), Владислав Кутуєв (Алекс Гутмахер) та Сергій Мал! дрик (Бандурист). Із технічних причин не змог! ли привезти до Києва свої деко! рації, серед яких велика репро! дукція картини Катерини Біло! кур. В Одесі вистава йде на малій сцені, а тут зовсім інший сценіч! ний майданчик. Тож декорації дещо різняться. До речі, це наші перші гастролі з цією виставою. Сподіваюся, що ми продовжимо цей досвід. Гутмахер пропонує їхати у Вінницю, Полтаву та Львів. Побачимо, як складеться. У Києві вельми специфічна театральна публіка. Це вже мій другий досвід гастролей до столи! ці. Вперше привозив фантасма! горію про собаку “Сільвія”. У нас в Одесі якщо смішно, то глядачі відразу починають сміятися. А тут спершу сидять тихо, уважно слухають. Від незвички на сцені відчуваєш певний дискомфорт, адже не розумієш реакцію. Лише під кінець вистави люди почина! ють виявляти свої емоції. А зага! лом класна публіка. Зараз працюємо над п’єсою про одного відомого персонажа. Це буде рок!опера або мюзикл. Проте говорити конкретно ще за! рано”. Ірина Гусак, виконавиця ролі Квітки Цісик: “Не можу сказати, що при створенні цього образу я повніс! тю відсторонилася від себе. Все! таки тут моя сутність, моя плас! тика, мій голос. Все це диктує, як я буду працювати над роллю. То! му, звісно, вкладала і щось своє. Дивилася інтерв’ю Квітки, як во! на поводилася, розмовляла. Але у нас не було завдання її копіюва! ти. Вважаю Квітку легендою. А зіграти легенду водночас і приєм! но, і важливо для кожної актри! си. Сподіваюся, що у мене з цією роллю склалося. Олександр вже сказав, що у нас вистава йде на камерній сце! ні. Там глядач зовсім близько. А грати у такому великому залі трішки незвично, для нас це ін! ший формат. Тому намагалися все робити дещо інакше. Прем’єра вистави відбулася у квітні. Змінюємося ми, зміню! ються й наші персонажі. Думаю, що Квітка Цісик у моєму вико! нанні щоразу дещо інша”. Одеський академічний театр музичної комедії імені Михайла Водяного предста) вив у Києві свою виставу “Два кольори однієї долі” за п’єсою Олега Миколайчука) Низовця “Квітка на три місяці”. Показ відбувся у Великій залі імені Василя Сліпака Національної музичної академії України.
Арт-калейдоскоп · “Різні акценти, різне бачення і дві різні вистави. Кожна по<своєму цікава. Власне, за це ми й любимо театр”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Відкритий діалог

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА “Два кольори однієї долі” – це мелодраматична розповідь про один із тих неповторних голосів, що своїм незабутнім співом до! помагав усім, хто за будь!яких обставин серцем залишається з далекою Батьківщиною. Тим, хто одного дня опинився на чужині і вже не зміг повернутися. Її ім’я – Квітка Цісик, яка вже стала легендою України. Її пісні – наче птахи, що пролетіли через душу кожного українця та відгук! нулися в серці любов’ю та смут! ком. Актори запросили киян прожити з Квіткою три місяці її життя, щоб зазирнути у світ му! зики, живопису та любові до сво! єї країни. – Задум п’єси виник завдяки публікації в одному з часописів, – пригадує Олег Миколайчук- Низовець. – Це була докумен! тальна історія про боротьбу Квіт! ки Цісик із важкою хворобою. Після інтенсивного та тривалого лікування поважні та досвідчені медики зібралися на консиліум і винесли вердикт, що життєва до! рога їхньої пацієнтки добігає кін! ця і в неї залишилося десь три мі! сяці. Такий суворий вердикт ліка! рів не зламав співачку, і Квітосла! ва (її ім’я від народження) вирі! шує присвятити ці три місяці творчості – запису українських пісень. Спонсорів не знайшлося, тому за підтримки родини вклала в дороговартісну роботу всі свої заощадження (на той час доволі значна сума). Найвідоміший її диск був записаний, три місяці минуло, а Квітка після того про! жила ще сім років… Лікарі так і не змогли пояснити, чому раптом відступила хвороба. Це вважало! ся дивом. Ця історія, безумовно, мене зачепила. Так, коли у житті зали! шається обмаль часу, кожен роз! поряджається ним по!своєму і найчастіше присвячує цей час со! бі. Квітка ж вирішила розпоряди! тися цим часом не для себе, а щоб залишити щось людям, Україні, яка десь ген за океаном. І яки! мось незбагненним чином про! довжила собі життя. Це і стало фабулою п’єси. 2015 рік. Другий рік тривала війна проти України. Хотілося внести у наше життя якийсь по! зитив, аби цей твір допомагав ук! раїнцям у їхній нелегкій борні. І п’єса писалася на диво швидко та легко. Для мене самого це стало несподіванкою. Є твори, які пишуться довго, деякі – ціле життя. А цього разу всі пазли зійшлися. Також надих! нула уявна історія між Квіткою 18 листопада в київській книгарні “Сенс” відбулася зустріч віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики – міністерки культури України Тетяни Бережної з книжковою спільнотою. До розмови долучилися понад 50 учасників – видавці, представники книгарень та професійної спільноти. Тетяна Бережна представила напрями роботи Міністерства, програми підтримки галузі та нові можливості для книгови! давців і книгорозповсюджувачів. Серед пріоритетів державної по! літики у сфері міністерка визна! чила: підтримку українських ви! давців через грантові та фінансо! ві інструменти; захист інформа! ційного простору, санкції проти російських видавництв і недопу! щення продукції країни!агресо! ра на український ринок, а та! кож популяризація читання та підтримка української мови й ідентичності. “Нашим спільним ключовим пріоритетом залишається під! тримка українських видавців. Після початку повномасштабного
16 Театр · “У нас фантастична команда, мої колеги – неймовірні актори”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

зультат, я ж обожнюю процес. Це завжди величезний стрес. Але я люблю прем’єри за те, що ти перевіряєш, чи працює твій задум, чи резонує з глядачами, чи не підвела тебе інтуїція. Я люблю те, як відчувають себе актори після прем’єри і все одно чекають твоїх зауважень, як після кожного прогону. Я люблю цю єдність і відчуття колективного мистецтва. – Моя героїня дуже сильна, незважаючи на юний вік, вона доволі доросла й мудра, – зазначила Олеся Надєєва, виконавиця ролі Дороті. – Дівчинка чутлива, емпатична до інших персонажів. Вона знає, що досягне свого – все-таки потрапить додому, тому надає перевагу друзям. І це багато про що говорить. А якщо коротко – Дороті рішуча, емпатична і дуже добра. Я була шокована, наскільки моя історія схожа з історією Дороті. Я родом із Херсонської області, і у мене немає дому, його зруйнували росіяни. Можна сказати, що немає і мого села – воно стерте під нуль. Тому тема дому для мене дуже важлива. Не знаю, як ця роль натрапила саме на мене. Мабуть, це знак долі. Все, що я кажу, кожну репліку проживаю зі своєю героїнею. Тому це для мене така чуттєва і така важлива вистава. Як і Дороті, я дуже дружелюбна. У мене багато друзів, намагаюся приділяти їм більше часу. Мені пощастило з друзями. З режисеркою Крістіною Авакян знайома давно. Чула про неї багато хороших відгуків від друзів. Зокрема, від Артема Сухини, який теж грає у цій виставі. Ходжу на всі її вистави. Вона неймовірно талановита, і під час роботи з нею я в цьому переконалася. Мене вражає її підхід до роботи, розбір персонажів. Те, як вона наповнює цю історію і як проживає її разом із нами. Щаслива, що трапилася нагода попрацювати разом з Крістіною. Сподіваюсь, це не остання наша спільна робота. У нас фантастична команда, мої колеги – неймовірні актори. Це мій перший досвід – грати виставу для юного глядача. Основна авдиторія вистави – діти, але ми ставили її як для дорослих. Тобто віддаємося на повну, вкладаємо у свої ролі великі сенси і, сподіваюсь, глядач це відчуває. Кілька днів після вистави я відходила від тієї шаленої енергетики, яка була в залі, на сцені. Мені здається, нам усе вдалося. Дуже важливо, що в залі були присутні мої мама і сестра. У нас спільна трагедія – втрата домівки. І кожна моя фраза просто розривала мені душу. Це вистава про нас, про наш дім. І усвідомлення того, що моя сім’я сидить у залі, додавало більше трепету. Думаю, що з кожним новим показом ми віднаходитимемо якісь нові сенси. Можливо, зараз я чогось не помічаю, а з часом це якось проявиться. Це шлях пошуку, який, напевно, триватиме довго. Сподіваюсь, ми на правильному шляху.
16 Театр · “У нас фантастична команда, мої колеги – неймовірні актори”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Більше ніж вистава

Вистава “Чарівна країна Оз” театру “Особистості” створена за мотивами “Чарівника країни Оз” Лімана Френка Баума. Вона про пошук найважливішого в собі та про те, що сила всередині кожного з нас. Едуард ОВЧАРЕНКО За сюжетом загадковий випадок переносить дівчинку Дороті з Канзасу в чарівний світ країни Оз. Першою вона зустрічає добру відьму Глінду, яка підказує їй знайти жовтий цегляний шлях та не сходити з нього. Адже саме так Дороті зможе зустріти того, хто допоможе їй повернутися додому. Подорожуючи, дівчинка знайомиться із Солом’янкою, Бляшаним Лісорубом та Левом, які відчайдушно мріють попросити у чарівника Оза світлий розум, щире серце та справжню сміливість. Дороті та компанія нових друзів потрапляють у неймовірні пригоди, оберігають одне одного, дорослішають та найголовніше – відкривають у собі те, що їм справді потрібно. – Це вже друга моя постановка в Театрі “Особистості”, – розповідає режисерка та авторка інсценізації Крістіна Авакян. – Першою була вистава “Пеппі Довгапанчоха”, прем’єра якої відбулася 6 грудня минулого року. Цього разу до мене звернулася директорка театру Марія Писаренко з пропозицією поставити дитячу виставу на відкриття сезону. Тема нового сезону в “Особистостях” – сім’я. Ми з Марією шукали матеріал для сімейного перегляду, щоб це була вистава, цікава і дітям, і дорослим. Врешті визначилися саме з цим матеріалом. Мені дуже подобається тема пошуку себе, особливо в ранньому дитячому віці. Зацікавила саме ця тема. Чому Дороті потрапляє в країну Оз? Щоб знайти себе. І цегляна дорога – це її життєвий шлях до мети. У неї є чітка мотивація, і вона до неї впевнено прямує. Всі персонажі – Лев, Бляшаний Лісоруб, Солом’янка – є віддзеркаленням Дороті. Дівчинка проходить етапи дорослішання, досягає своєї мети. Це крутий матеріал для акторської гри, бо у персонажів є все. Хоча це не драматургічний матеріал, але насправді тут закладена сильна драматична основа. У творі забагато персонажів, я залишила тільки шість, аби дати можливість сповна розкритися кожному з них. Робота над виставою проходила злагоджено, у дружній атмосфері. Це справжня магія, що ми встигли зробити її лише за місяць. Продуктивно працювала з художником-постановником та художником по костюмах Максимом Кочнєвим, з яким раніше робила “Білочку-детективку Жозефіну Горішок”. Під час роботи над виставою був справжній пошук у кожного з акторів. Розмови про виставу тривали не лише під час репетицій, а й після них. І в акторів, і в мене було багато домашньої роботи. Олеся Надєєва грає Дороті. Це був перший досвід нашої спільної роботи. Три людини грають у кожній моїй виставі. Це Ганна Сухомлин, Артем Сухина та Павло Буковський. Це завжди максимальна синергія. А з Даніїлом Маржецем я вперше працювала як з актором. Раніше він ставив пластику у моїх виставах. Це був крутий експеримент. З Мариною Ейсмонт теж хотіла попрацювати разом. Спеціально для неї я переробила персонажа – зробила з чоловічої ролі жіночу. У персонажі Солом’янки у нас феміністичний посил. З художником Максимом Кочнєвим ми придумали три вежі, які символізують для кожного з персонажів щось своє. І ці вежі виростають, коли герої потрапляють до Оза. Цікавий вийшов Бляшаний Лісоруб. Довго думали над тим, як зробити його не комічним і не таким, як його багато хто бачить. Врешті зробили його пауренжером і трохи Тоні Старком – залізною людиною. Артем Сухина довго обживав цей образ, врешті він полюбив свій костюм, а костюм полюбив його. У Солом’янки мав бути зручний, еластичний костюм, але водночас стильний. Глінда (Ганна Сухомлин) мала бути розкішною, обов’язково в рожевій сукні. Оз (Даніїл Маржець) теж розкішний, у нього обов’язково мав бути плащ. А в Дороті неодмінно мала бути сукня. Я не люблю прем’єри, тому що це ре-
16 Театр · “У нас фантастична команда, мої колеги – неймовірні актори”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЗЗввееррннеенннняя до наших читачів, передплатників, просвітян

Друзі! Тижневик “Слово Просвіти” – один із небагатьох нині існуючих островів незалежного українського слова в інформаційному морі — за певного “сприяння” нашої влади опинився на межі припинення свого існування. І тільки ми самі, хто любить, шанує і дорожить українським правдивим і об’єктивним словом можемо допомогти “Слову Просвіти”. Будьяка фінансова підтримка видання – це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити: АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305299) вiдкрито рахунок: № UA263052990000026004036804116; отримувач: ГО “Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДРПОУ: 00031756. Призначення платежу заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж. Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Літературна редакторка Галина ДАЦЮК Коректорка Олена ГЛУШКО Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Бухгалтерія 279-41-46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001 E-mail: slovo_prosvity@ukr.net Надруковано в ТОВ “Мега-Поліграф”, 04073 м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14. Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
16 Театр · “У нас фантастична команда, мої колеги – неймовірні актори”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АНОНС

Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Шеф-редактор Павло МОВЧАН Головний редактор Ігор ЗОЦ Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова) Павло МОВЧАН Микола ТИМОШИК Георгій ФІЛІПЧУК Микола ГОЛОМША Юрій ГАНДЗЮК Галина ДАЦЮК Євген БУКЕТ
Емблема «Просвіта»Просвітянин