Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентичність, завдання науки, культури, освіти – особливі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Виклики і поклики українського шекспірознавства

Слово Просвіти, №47 за 2025 рік

Микита Шаповал з дружиною Ольгою. Прага, 1922 р. не оцінювалась як ворожа. У тру! дових школах діти вчились за складеною ним читанкою. Микита Шаповал. Народився 26 травня (8 червня) 1882 року в селі Сріблянка Бахмутського повіту. Початкову освіту здобув в на! родній та двокласній школах (1894–1898 рр.), фахову середню — в державній лісничій школі містечка Новоглухівка Куп’янсь! кого повіту Харківської губернії (1900 рік) та в юнкерській піхот! ній школі в Чугуєві (1906 рік). Один з організаторів і лідерів УПСР і член її ЦК. Здійснив за! мах на пам’ятник Олександру Пушкіну в місті Харків, він вва! жав, що “доки на Україні нема пам’ятника Шевченкові — не сміє стояти ніякий інший пам’ят! ник”. Голова Всеукраїнської Лісової Спілки, член Центральної і Ма! лої Рад (1917–1918), міністр пошті телеграфу в уряді Володимира Винниченка (після 3 Універсалу), співавтор 4 Універсалу, комісар Київського повіту, генеральний секретар, згодом голова Україн! ського національного союзу (14 листопада 1918 року по січень 1919 року), співорганізатор про! тигетьманського повстання (1918 рік), міністр земельних справ в уряді Володимира Чехівського за Директорії (грудень 1918 рік — лютий 1919 рік); з лютого 1919 року в Галичині, де уряд ЗУНР за його соціалістичну демагогію та підбурювання до державного пе! ревороту не дав йому дозволу на перебування. Згодом у еміграції, секретар дипломатичної місії УНР у Буда! пешті (1919–1920 рр.), потім у Празі, де, користуючись з під! тримки Томаша Масарика, роз! винув активну громадсько!полі! тичну і культурну діяльність. Як письменник (під псевдоні! мом М. Сріблянський і М. Бутен! ко) опублікував збірки поезій: “Сни віри” (1908 рік), “Самот! ність” (1910 рік), нариси “Жерт! ви громадської байдужості” (1910 рік) та інші. Також у книзі “Життям і сло! вом з Донеччиною” згадані такі постаті як Василь Голобородько, Василь Горбачук, Іван Дзюба, Олександр Добровольський, Во! лодимир Литвинов, Олександр Лозиков, Володимир Сосюра та інші літератори, які народилися на Донеччині або певний час мешкали в краї. Підготував Юрій ДОЦЕНКО, член НСПУ, Донеччина Дмитро КОЛЯДЕНКО, президентський стипендіат 2025 року, лавреат Міжнародної німецько!української премії імені Олеся Гончара У час екзистенційної війни, коли Україна збройно відстоює право на незалежність та ідентич! ність, завдання науки, культури, освіти – особливі. Час і обстави! ни не дозволяють гаяти час на дрібні теми й маломасштабні пи! тання. Як українська зброя, гак і українська наука мають голосно й масштабно говорити про себе – на весь світ. Винятково висока планка, установлена українськи! ми воїнами, має залишатися ви! сокою і для науковців. Сказане стосується й шекспі! рознавства. Ось уже близько пів! тора століття існує традиція укра! їнського перекладу творів Шек! спіра – кожен перекладач пере! ливав у відточені рядки свою творчу душу. Тривалою є й тради! ція ставити Шекспіра в україн! ських театрах. Однак шекспіріана залишається неповною без пов! ноцінного шекспірознавства, а воно, як і будь!яка наука, має розвиватися за міжнародними вимогами на найвищому рівні. Так, як українська астрономія або математика. У час війни дер! жава може дозволити собі тільки найпередовішу науку – саме в цьо! му і полягає місія науковців-патрі! отів. Шекспір давно приваблює і звичайних читачів, і фахових дос! лідників загадками й парадокса! ми. Знаменитий творами “висо! кий Шекспір” різко суперечить відомому з документів “низькому Шекспірові” – неначе це дві різ! ні особи. Зберігся заповіт, звідки не видно ні бібліотеки, ані руко! писів. Жодних свідчень про вмін! ня дружини та дітей Шекспіра читати й писати – а в самого пое! та небачений для сучасників словниковий запас у 20!30 000 слів (за різними підрахунками). У творах детально описано різні країни – на тлі цілковитої відсут! ності свідчень про те, що драма! тург хоч коли!небудь залишав Англію. Не секрет, що “традиційне”, “класичне” шекспірознавство жорстко опирається вільному об! говоренню “незручних” проб! лем. Замість дискусій – маргіна! лізують креативних дослідників, що шукають нову інформацію. Ситуація нагадує заборону в ко! лишньому ссср сумніватися в справжності “Слова про Ігорів похід”. Падіння заборони разом із ссср показало, що “Слову” ніч! ного не загрожує. Сумніви вия! вилися безпідставними, аргумен! ти скептиків невагомими. Давно настав час вільно обго! ворити “шекспірівське питання” – невідповідність творчості і бі! ографії. Замовчування та заборо! ни не сприяють утвердженню іс! тини, а лише підігрівають інтерес до заборонених загадок. Якщо Шекспір справжній, то відверта дискусія йому не загрожує. Якщо ж він не такий, як його малюють, то світ має право дізнатися про це. Нещодавно журнал “Мова та історія” взяв на себе неабияку сміливість започаткувати диску! сію про авторство шекспірівсько! го канону текстів, оприлюднив! ши низку нових аргументів. Зок! рема, було запропоновано роз! шифрування “Гамлета” та соне! тів. Нещодавно трапилися дві по! дії, буквально революційні для світового шекспірознавства, По! перше, офіційним співавтором однієї з п’єс Шекспіра вперше оголосили Кристофера Марлоу. Для деяких текстів Шекспіра й раніше допускали співавторство. Сенсація в тому, що геній Марлоу вважають рівновеликим із Шек! спіровим, і якби не загибель Марлоу ще перед публікацією ранніх творів Шекспіра – ще не! відомо, кого визнали би першим. Іще наприкінці ХІХ століття (вручну!) було підраховано, що з усіх сучасників тільки тексти Марлоу за довжиною слів відпо! відають Шекспіровим. Щоби зберегти обличчя, консервативна наука пішла на те, що оголосила цей метод визначення авторства не валідним – аби тільки не під! твердити небажаний результат. Другою сенсацією стало встанов! лення у Вестмінстерському абатстві Лондона меморіалу на честь Марлоу, де дата його смерті (1593) супроводжена знаком пи! тання. Майже всі “кандидати у Шекспіри”, яких декілька десят! ків, належать до аристократії. А в Шекспірі і демократичний Захід, і колишній ссср хотіли бачити представника “соціальних ни! зів”. Для такого стереотипу Мар! лоу особливо незручний – його батько, як і батько Шекспіра, був простим ремісником. У сучасному українському (які загальносвітовому) Шекспіро! знавстві назріває дискусія: чи не міг саме Марлоу бути основним автором у “творчому колективі”, відомому нині під іменем Шек! спіра? Фахівці повинні мати можливість вільно без уперед! жень сказати своє слово.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин