Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Переслідування вело або до в’язниці, або до еміграції, або до заборони друкувати твори патріотично налаштованих літераторів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Життям і словом з Донеччиною

Слово Просвіти, №47 за 2025 рік

Побачила світ книга “Життям і словом з Донеччиною”. Упорядник цієї праці – член НСПУ Олег Леонідович Максименко. Довідник висвітлює в широкому сенсі долі українських письменників Донеччини, твори яких у свій час радянська вла) да не друкувала. Вивчаючи джерела про літе! ратурний процес в Донецькій об! ласті протягом 1924–2024 рр., ук! ладач приходить до висновку, що деякі творчі особистості на тере! нах Донеччини так і не стали (офіційно) членами Спілки про! летарських письменників Донба! су “Забой”, а також не стали і членами Донецької обласної ор! ганізації Національної спілки письменників України. На те є певні обставини. Коли розглядати літератур! ний рух 20!30!х років ХХ століт! тя, то можна побачити, як радян! ський уряд переслідував україн! ську творчу інтелігенцію. А пе! реслідування вело або до в’язни! ці, або до еміграції, або до забо! рони друкувати твори патріотич! но налаштованих літераторів, а конкретно кажучи — націоналіс! тів. Через ці перешкоди україн! ські літератори Донеччини були поза межами творчих об’єднань. Однією з головних причин своє! часного не визнання літератур! ного таланту українських пись! менників радянською владою бу! ла їх патріотична налаштова! ність. За це не тільки не прийма! ли до СП України, а й виключали з неї, а частіше кидали за грати. Є також категорія талановитих літературних особистостей родом з Донеччини, яким не судилося стати членами Донецької облас! ної організації НСПУ. Але вони все ж таки стали членами НСПУ, вступивши до Спілки в інших об! ластях України. Це в більшості ви! падків пов’язано з їхнім від’їздом з Донеччини на навчання, або на місце праці. Ось дехто, про кого йдеться в книзі “Життям і словом з Донеччиною”. Емма Андієвська. Народилася 19 березня 1931 року в місті Донецьк (під час радянської окупації Сталіно). 1943 року мати з дітьми виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи в Німеччині, Андієвська відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, у неї вкотре загострилися проблеми зі здоров’ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку, хвора на туберкульоз хребта, і після цього вісім років ходила в корсеті. У 1955–1957 роках Андієвська працювала вільнонайманою на радіо “Свобода” у Мюнхені. У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володи! мира Державина магістерську ро! Емма Андієвська боту на тему: “Причинки до за! садничих питань з новітньої ук! раїнської метрики”. Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью!Йорка, де пра! цювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью!Йор! ку Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній біблі! отеці разом з Мирославом Ла! буньком — майбутнім ректором Українського вільного універси! тету. 1992 року авторка вперше піс! ля тривалої перерви відвідала Ук! раїну. Після 2000 року Андієвська декілька разів відвідала свою ма! лу батьківщину – Донеччину. Там вона мала виставку картин у До! нецькому художньому музеї, пре! зентацію та зустріч із земляками, відвідала Український культуро! логічний центр. Емма Андієвська є авторкою 29!ти поетичних збірок, п’яти книжок короткої прози, трьох романів та понад 9000 картин. Виставки художниці Андієвської відбувалися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетка належить до НСПУ з 1994 року, українського ПЕН!клубу та Професійного об’єднання художників Баварії. Григорій Костюк. Народився 12 (25) жовтня 1902 року в селі Боришківці, нині Кам’янець! Подільський район, Хмельницька область. Середню освіту здобув у Кам’янці!Подільському. У 1929 році закінчив Київський інститут народної освіти, потім аспірантуру інституту імені Тараса Шевченка НАН України в Харкові, захистив кандидатську дисертацію. Викладав історію української літератури в Харківському педагогічному інституті професійної освіти, від початку 1934 року — в Луганському інституті народної освіти. У листопаді 1934 року його звільнено “за націоналістичні прояви в лекціях” та “перекручування програми”. 25 листопада 1935 року його було заарештовано в Києві. Постановою Особливої наради при НКВС від 3 липня 1936 року за! слано на 5 років у концтабір у Воркуті. Григорій Костюк був звільнений 25 листопада 1940 року, та згідно з приписом НКВС оселився у Слов’янську. Влітку 1941 року одружився з Раїсою Бутко. Від грудня 1940 року до липня 1944 року жив і працював (здебільшого не за фахом) у Слов’янську, Києві, Львові. У липні 1944 року емігрував на Захід, де був одним із заснов! ників та деякий час лідером Ук! раїнської революційно!демокра! тичної партії, після її розколу на! лежав до лівого крила (групи “Вперед”). До 1951 року — у та! борах для “переміщених осіб” в Німеччині. У лютому 1952 року виїхав до США, де працював у Дослідному центрі Колумбій! ського університету та інших ус! тановах. Був ініціатором створен! ня ОУП “Слово” та першим його головою (1954!1975). У 1959!1964 роках очолював Мистецьку комі! сію Комітету з побудови пам’ят! ника Тарасові Шевченку у Ва! шингтоні. Григорій Костюк був реабілітований 22 червня 1989 року. Леонід Лиман. Народився 13 серпня 1922 року в селі Малі Сорочинці на Полтавщині в родині священника. Доля й час були не- Леонід Лиман милосердними до його сім’ї. Батька розстріляли більшовики, трагічно обірвалося життя й мами. Від голоду й страшного животіння в радянському сиротинці, який мало чим відрізнявся від зони, його врятували чужі люди, перед якими Л. Лиман вважав себе боржником до кінця свого життя. Передвоєнна юність його пройшла на Донеччині, в Крама! торську. Під час Другої світової війни він потрапив на Захід, а згодом перебрався до США, в Нью!Йорк, де жив, працював і помер. Хронологія долі Леоніда Лимана типова для того покоління: Хар! ківський учительський інститут — війна — ви! гнання, переселенські та! бори — чужина... Почавши писати поезії, Л. Лиман відразу заявив про себе як талановитий поет. Літературна критика укра! їнської діаспори в другій половині 40!х років високо оцінювала творчий доробок нашого земляка. Талант йо! го був багатообіцяючим. Почитавши його перші по! езії, Євген Маланюк сказав, що це — геніально. За виз! нанням Маланюка, “Лиман є поетом “чистокровним”, уродженим”. Микола Руденко. Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр’ївка (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР, тепер Лутугинського району, Луганської області) у родині шахтаря. Коли Миколі було шість років, його батько, Данило Руденко, загинув під час трагедії на шахті. Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком “нового життя”. Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, і Голодомор в Україні. Складати вірші почав у ди! тинстві, їх друкували піонерські газети, був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомпросу. У 1939 році вступив на філологіч! ний факультет Київського уні! верситету імені Шевченка. 1970!ті роки — активно залу! чився до захисту прав людини, утому числі національних. Під! тримує стосунки з московськими дисидентами, в першу чергу з Андрієм Сахаровим. Член радян! ського відділення Руденко пише лист Хрущову, критикуючи пар! тійну систему, виступає на від! критих зборах. 1975 року — ви! ключений з СПУ. 18 квітня 1975 року — вперше заарештований за “антирадян! ську пропаганду”, але ще під час слідства з нагоди тридцятої річ! ниці перемоги в німецько!радян! ській війні амністований як учас! ник війни. 55!літній Руденко ди! вом врятувався від запроторення в “психіатричку”. 1988 року — позбавлений гро! мадянства СРСР. 1990 року — об! раний Дійсним членом Україн! ської Вільної Академії Наук (США). Лавреат літературної премії Українського фонду куль! тури імені В. Винниченка 1990 року. 7 вересня 1990 року повер! нувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований. У 1991 році осліп і на праве око, але через пів року йому відкрилося ліве, яке перед тим не бачило 63 роки. Василь Стус. Народився 6 січня 1938 року, в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, був четвертою дитиною в сім’ї. У 1944–1954 рр. Василь навчався в Донецькій міській середній школі №265 і закінчив її зі Микола Руденко Олекса Тихий срібною медаллю. Василь вступив на історико!літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (Донецьк). У студентські роки Стус постійно і наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об’єднання “Обрій”. Закінчивши в 1959 році навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. 12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоля! торі. Саме тоді було створено збірку “Час творчості”. На почат! ку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в “антирадянській агітації й пропа! ганді” та засудив до 5 років поз! бавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордов! ських і магаданських таборах. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини. Попри те, що його здо! ров’я було підірване, Стус зароб! ляв на життя, працюючи робіт! ником на підприємствах. У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особ! ливо небезпечним рецидивістом іу вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років за! слання. Суд проходив за зачине! ними дверима. З листопада 1980 року перебував у таборі ВС! 389/36!1 в Кучино (тепер Чусов! ського району Пермського краю, Росія). Йому заборонили бачити! ся з родиною, останнє поба! чення було навесні 1981 року. Олекса Тихий. Олекса (Олексій) Іванович Тихий народився 27 січня 1927 року на хуторі Їжівка, Артемівська округа, Україна. Закінчив філософський факультет Московського університету. У 1948 році вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецької) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал Міністерства внутрішніх справ Українського округу замінив покарання на умовне. З 1950 року працював учителем біології у Новокостянтинівській школі (тепер Приазовського району Запорізької області). З 1953 року мешкав у селі Рубці (тепер Лиманського

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин