Геноцид · “Цимбал зароблені гроші пускав на громадську і культурну діяльність українців діаспори. Він завжди прагнув повернутися в Україну”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Віктор Цимбал: історія гімназиста, який втік від батька на війну і став голосом правди про Голодомор
Слово Просвіти, №47 за 2025 рік
Нещодавно в Національному музеї Голодомору)геноциду презентували книгу істори) ка Андрія Іванця ““Рік 1933” Віктора Цимбала – живописний першотвір про Голодомор”. Віктор Цимбал – всесвітньовідомий український маляр, графік і художник книги. Але ще будучи гімназистом, він пішов добровольцем до Дієвої Армії УНР, щоб захищати Ук) раїну від московської навали зі зброєю в руках. Про це спілкуємося з кандидатом історичних наук, провідним науковим співробітни) ком Національного музею Голодомору)геноциду, дослідником життя і творчості Віктора Цимбала Андрієм Іванцем.
– Тож перше моє запитання про становлення Віктора Цимбала як особистості, і чому він пішов воювати? – Це насправді дуже важливе запитання, оскільки Віктор Цим! бал виростав не в традиційній для російської імперії родині. Обоє його батьків були вчителями. Ро! дина займала чітко проукраїн! ську позицію, виховувала дітей як українських патріотів, як лю! дей, які мусять служити громад! ській справі, які розмовляють і вдома, і на вулиці українською мовою. Звісно, що все це не могло не датися взнаки за часів російської імперії. Батько Віктора був ув’яз! нений, позбавлений права викла! дати. Мама також була позбавле! на права викладати. Тим не мен! ше, український дух у родині во! ни зберігали і плекали. Тому коли в 1917 році після лютневої рево! люції в росії розпочалася україн! ська революція, вся родина Цим! балів зустрічала її дуже радісно і діяльно. Віктор Цимбал був учнем Другої української гімназії імені Кирило!Мефодіївського брат! ства в Києві. Там навчалися всі діти родини Цимбалів. І в умовах революції Віктор Цимбал не міг не займатися громадською діяль! ністю. Він був в об’єднанні серед! ньошкільної молоді міста Києва, яке збиралося в клубі “Родина”, в приміщенні, де зародилась Укра! їнська Центральна Рада. Разом з іншими юними українськими патріотами Віктор вступив у зна! менитий Студентський курінь, що пізніше воював під Крутами. П’ятнадцятирічний юнак кілька разів охороняв Централь! ну Раду, будучи гімназистом сьо! мого класу. УНР була проголошена в лис! топаді 1917 року, а вже наступно! го місяця радянська росія напала на неї. Нависла загроза над Киє! вом, і студенти з гімназистами, які були членами Студентського куреня, виїхали у січні 1918 року на Бахмацький напрям, щоб зу! пинити наступ російських військ на столицю Української Народ! ної Республіки. Віктор Цимбал також прагнув їхати, але батько силою його не пустив. Є версія, що він заховав синові чоботи, і Віктор просто не зміг вийти з до! му взимку. Після того не минуло й року, як Віктор Цимбал у свої 16 утік із дому і таки вступив доброволь! цем до лав армії УНР у лютому 1919 року. Він ще не завершив
Андрій Іванець навчання, був учнем восьмого класу вищезгаданої 2!ї україн! ської гімназії. До речі, класним керівником у нього був Микола Костьович Зеров, відомий поет, педагог і науковець. Також він навчався у Київській художній школі. У Віктора дуже рано про! явилися мистецькі здібності, і він відчував, що це його доля. Але ще більше в цей момент, на початку 1919 року, він відчував обов’язок стати на захист Бать! ківщини. – Розкажіть детальніше про Віктора Цимбала як вояка Дієвої Армії УНР. – Отже, він вступає до лав Ді! євої Армії Української Народної Республіки. Займається досить ризикованими справами. Є спо! гади, в яких говориться, що Вік! тор Цимбал був зв’язковим між повстанськими групами, займав! ся розвідувальною діяльністю. І так продовжувалося фактично весь 1919 рік. Ми знаємо, що це надзвичай! но драматичний і трагічний рік для України, тому що з одного боку об’єдналися дві українські держави, які виникли на уламках російської та Австро!Угорської імперій. Це було велике досяг! нення, свідчення того, що українці хотіли створити свою соборну державу. Але нова держава опинилася в кільці ворожих фронтів. Сьогодні ми воюємо на одному фронті та знаємо наскільки це важко. Ново! народжена УНР воювала одразу з білою росією, чер! воною росією, Польщею, ще була проблема з отаман! щиною. На півдні висади! лися війська Антанти, не! дружні до Української На! родної Республіки. Антанта не дозволяла завозити в Ук! раїну не тільки амуніцію, а навіть ліки, хоча шаліли по! шесті. Армія УНР була зму! шена перейти до партизан! ських форм боротьби у груд! ні 1919 року, а головний ота! ман Симон Петлюра виїхав у Варшаву, для того, щоб укласти союз із цією держа! вою, якій також загрожува! ла радянська росія, щоб спільно вести боротьбу за визволення. Сестра Віктора Цимба! ла, яка чудово декламувала ів майбутньому стала актри! сою, написала яскраві спо! гади, у яких згадує, що її брат був ад’ютантом Симо!
на Петлюри. Промайнула інфор! мація, що коли Петлюра вів пере! говори у Варшаві, то його єдину доньку Ольгу навчав малювати Віктор Цимбал. Мені пощастило працювати в Києві з архівом Цимбалів, який родичам у Київ передали із США (можливість опрацювати архів Андрієві Іван! цю надав військовослужбовець ЗСУ Антон Цимбал. – Авт.). Ці! каво, що у ньому є фотографія, де молодий Віктор Цимбал у новій військовій формі. А на звороті написано: “Варшава 9 лютого 1920 р.”. Тобто він дійсно перебу! вав на початку року у Варшаві. Коли ж збройна боротьба за сво! боду Української Народної Рес! публіки навесні відновилася, Віктор знову опинився в Україні, вступив у Спільну юнацьку шко! лу для того, щоб бути професій! ним військовим. Ця школа в ре! зультаті бойових дій переміщала! ся по різних містах України. І Цимбал пересувався разом із нею, брав участь у бойових діях, зокрема, восени 1920 року. На жаль, як ми знаємо, той союз, який Симон Петлюра ук! лав з Юзефом Пілсудським, де! факто був зраджений польською стороною. В договорі між УНР і Річчю Посполитою йшлося про те, що сторони не будуть уклада! ти угоди одна проти одної. А Польща у жовтні таки уклала пе! ремир’я із радянською росією, в результаті українські війська за! лишилися сам на сам із перева! жаючими силами більшовиків, які загалом нараховували близько 5 млн людей. А в Україні у серпні 1920 року діяла понад мільйонна червона армія росії. Звісно, що без зовнішньої підтримки воюва!
Картина “Рік 1933”
ти з настільки пере! важаючими силами ворога довго не було змоги. Організована збройна боротьба продовжувалася до 21 листопада 1920 року. 105 років тому вона завершилася. Україн! ські війська змушені були відійти за Збруч і Віктор Цимбал опи! нився в таборі для ін! тернованих. – На жаль, Віктор Цимбал розділив долю армії своєї країни… – Була в україн! ського керівництва ще надія, що бороть! ба буде відновлена, саме тому в таборах для інтерно! ваних на території Польщі кон! центрувалися українські війська, які могли бути використані, як! що зміниться військово!політич! на ситуація. Віктор Цимбал був в Ланьцуті, Каліші і Вадовицях. Там, попри песимізм у частини людей, продовжувалася активна діяльність і художня, і літератур! на, проводилися просвітницькі і культурницькі заходи. В них Цимбал брав активну участь, оформляв різні видання, афіші, спектаклі, які ставились для вій! ськових. Він намалював серію ка! рикатур “Типи інтернованих”. Вони були надруковані в Варша! ві, в газеті “Українська трибуна”. До речі, мистецтвознавці їх до! сить високо оцінюють, як цікаву графіку, що фіксує побут україн! ських військових у цих таборах. У 1923 році стало ясно, що найближчим часом організована збройна боротьба не відновиться. Тоді Цимбал вирушив в Прагу, нелегально пере! йшовши кордон Чехосло! ваччини, де продовжив навчання. Він отримав в Празі вищу освіту – в Че! хословацькій державній художньо!промисловій школі і в Українській сту! дії пластичного мисте! цтва. – Тобто він уже остаточно пішов по мистецькому шляху? – Віктор Цимбал ще в дитинстві проявив здіб! ності до образотворчого мистецтва. Він у два роки перемалював лева на по! душку. Потім його творчі здібності бачили і відзна! чали в гімназії, він відві! дував Київську художню школу. На час збройної боротьби за самостійну Українську Народну Рес! публіку Цимбал відійшов від активної творчої ді! яльності, але вже в табо! рах для інтернованих фак! тично до неї повернувся. Є спогади, що він ходив дуже бідно одягнений, але завжди із папірцем та олівцем і замальовував те, що відбувалось навколо.
Його душа завжди прагнула реалізуватися в мистецтві. Але прославився він вже на чужині. У Чехословаччині він обидва заклади, про які я згадував, закін! чив з відзнакою і виграв у 1925 році, ще будучи студентом, чесь! кий загальнонаціональний кон! курс на створення портрета “батька чеської історіографії” Франтішека Палацького, в якому брали участь близько 100 худож! ників. Серед них було дуже бага! то досвідчених чеських графіків, а перемогу здобув нікому не відо! мий студент!українець. Коли він в 1928 році опинив! ся в Аргентині, то став одним з провідних графіків Південної Америки. До нього зверталися найвідоміші фірми, як аргентин! ські, так і філії міжнародних ком! паній, серед інших – Coca!Cola, Martini & Rossi, Ford, Opel, Nes! tle, Bank of New York. Але цікаво, що Цимбал зароблені гроші пус! кав на громадську і культурну ді! яльність українців діаспори. Він завжди прагнув повернутися в Україну. Під час Другої світової війни навіть просив дозволу на переїзд до України у влади Тре! тього рейху, але йому відмовили. А потім він побачив, що ці оку! панти нічим не відрізняються у ставленні до України від інших окупантів. До кінця життя, навіть коли пізніше в 1960 році він пере! їхав до Сполучених Штатів Аме! рики, Віктор Цимбал спостері! гав, що відбувається в Україні, вболівав за українські справи, прагнув сюди повернутися. – Зокрема, під час Голодомору він був одним із тих людей, які несли правду світу. – Це було ризиковано. Навіть на іншому континенті в Аргенти! ні люди побоювалися помсти більшовицького режиму… Дружина Цимбала Тетяна Ми! хайлівська, до речі, в 1920 році бу! ла в повстанському загоні на По! діллі, воювала з більшовиками, потім змушена була емігрувати. Вони зустрілися в Аргентині і одружилися. Вона згадувала, що одна людина, яка приїхала в Ар! гентину, побоювалась помсти і та! ки була вбита в Аргентині. Була пі! дозра, що це зробили саме радян! ські комуністичні спецслужби. Але Цимбала ніколи не зупи!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
