Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Українці звикли працювати тяжко, проте непродуктивно, поза новітніми технологіями”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «СУСПІЛЬСТВО», с. 4

СУСПІЛЬСТВО

Слово Просвіти, №48 за 2008 рік

Фото Оксани Цеацури “таким”, конче потрібна державність (2); якою може і мусить стати майбутня Українська держава (3)? На думку Рудницького, українську бездержавність спричиняла дія двох чинників — історичного й географічного. Спроба С. Рудницького дослідити вплив геочинника на етносоціальні процеси і, зокрема, на державотворчий процес, була свого роду етапною в розвитку, визріванні політичного мислення українців. “Адже свого часу українські інтелектуали зверталися передовсім до лінгвістичних, етнографічних, історичних знань, щоб довести мовну, етнічну іт.п. окремішність українців. С. Рудницький спробував залучити нове знання — із галузі географії, щоб вже через його призму осмислити та пояснити історичні, політичні процеси на українських теренах” (М. Карамзіна). Україна лежить на межі Європи й Азії, на межі європейської смуги складкових гір і Східноєвропейського плато, на геоморфологічній та кліматичній межі. Протягом усього етногенезу українці займали землі, які розмежовували цивілізований світ і нецивілізовані народи на півночі Європи. З XV до XVIII ст. Україна стояла на рубежі трьох світів: західноєвропейського, орієнтально-мусульманського та кочового азійського. Саме це страшне пограниччя в той чи інший спосіб зумовлювало долю українців. “Тут стикаються, — писав С. Рудницький, — раси, культурні кола, народи. Україна — це не тільки гранична країна, це також країна границь. Україна була межею елліністичного світу, а з початком Середньовіччя стала кордоном, який розмежував середземноморський й переднєазійський світ від півночі, а ще — окраїнною землею осілих хліборобських народів супроти кочівників-азійців”. Історичним віддзеркаленням географічних чинників стала експансія на українські терени сусідів, насамперед Польщі та Росії. Тема занадто відома, щоб обговорювати її в цьому місці. Проте варто торкнутися деяких аспектів психологічного звучання. “Бездержав! ність українців”, писав Рудницький, ніколи не була тією питомою ментальною ознакою, яка спричинилася до їхнього колоніального статусу: вогнем, мечем, кров’ю та спланованим нищенням культури ворожі нам імперії вирощували потрібного їм васала — “бездержавника”. Українська інтелігенція не зрадила свого народу, а була від нього відчужена — поступово (але надовго) і примусово (але не лише батогом). Така зміна термінів (банальна на перший погляд) суттєва, якщо розглядати її разом з іншою тезою Рудницького: відчуження інтелігенції — плата за ту особливість українців, яка дозволила їм жити, множитися і вижити в умовах “страшного пограниччя”; ні готи, ні гуни, ні інші зайди не втрималися на наших теренах, бо вони не доросли до тих засад самоорганізації, що стали підмурком нашого біологічного виживання і — попри все — збереження мови й етнографічних основ культури в умовах постійного гноблення. Наприкінці XX ст. аналогічні ідеї пропагували Л. Гумільов та Ю. Бородай. Обстоюючи думку про зв’язок народу й території, Гумільов наголошував на конечності виникнення своєрідного “химерного етносу” в умовах зовнішньої експансії. На думку Бородая, в таких умовах починав виявлятися вандалізм, який деформував і окупантів, і окупованих. В Україні таким “химерним етносом” спочатку стали “малороси” (хохли, ренегати-яничари), а пізніше — “совки”, ментально скалічені ідеями комуністичної утопії. ІНДІАНЦІ ВІД ПУТИВЛЯ ДО КАРПАТ? Навіщо українцям держава? Для гарантії самозбереження. Якою Українська держава мусить бути? Етнографічні межі майбутньої України, вивчивши численні історичні та географічні джерела, Рудницький визначив як землі на Закарпатті, в Галичині, Буковині, Холмщині, на Підляшші, а також в Бессарабії, Курщині, Вороніжчині, Дощині, Підкавказзі та над Каспієм: після кількасотлітньої пустки там наново оселилися саме українці. Не маємо в своїх кордонах всього, зазначеного в цьому переліку (бо, зрештою, географія — наслідок історії так само, як історію зумовлюють географічні чинники). Україні та українцям вистачить того, що маємо. Але чи почуваємося українцями на своїх землях? Чи подолали, чи долаємо збоченість “химерного етносу”? Чи насправді відчуження інтелігенції від питомих цінностей — не її зрада, бездержавна психологія народу свідчить про його активну пластичність заради виживання в “страшному пограниччі”, а не про пасивне пристосуванство, історичний самоплив? Хто виріс у селі й знає тамтешній люд (який буває водночас брутальним, ніжним і неймовірно терплячим), відчуває ту комбінацію народної слабкості й сили, яку мав на увазі Рудницький. Сакраментальне питання: чи є достатньо здатності до “аварійного виживання” для прогресу в нових умовах, які потребують проривів, принаймні в царині державного менеджменту і нових технологій? Осип Мороз, вісімдесятирічний професор з Нью-Йорка, доктор економіки, багато років працювавши радником в апараті Кабміну та Верховної Ради, вельми скептично поціновує наші реалії (2007). Ось так: 1. “Управління в Україні — вкрай болюче питання. Почнімо з того, що Україна має касу, а не бюджет. А президент зовсім не використовує можливостей своєї по- Запрошуємо до розмови Постколоніальний, постгеноцидний і посттоталітарний спадок українців: що з ним робити? Чи почуваємося українцями на своїх землях? Чому найкращим із нас, українців, завжди було так важко навіть у своєму питомому середовищі? Чи потрібно заборонити партії, які мають за мету знищення демократії у своїх країнах? Якою може і мусить стати українська держава?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин