Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Оригінал українською · переклад оновлюється

ТВЕРДИНЯ ДУХУ

Слово Просвіти, №48 за 2008 рік

Ніна ГНАТЮК “На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилось містечко Буша з тверджеюзамком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями-баштами”. Так писав про цю “вартову наддністрянську стражницю” у повісті “Облога Буші” класик української літератури Михайло Старицький, який понад сто літ тому побував у цих краях і написав прекрасні твори про наших предків, їхні подвиги. Фото Ніни Гнатюк Як стверджують археологи, сім тисяч років тому тут, поміж Дністром і Мурафою, серед крутогорів з піщаника, де багато джерел дзвонкової цілющої води, вже жили наші далекі предки. Вони обробляли землю і випасали стада, вирощували виноград і тесали камінь. Та надто багатою і мальовничою була ця земля, щоб довго тривав мир. Наче зловісні осінні тучі, налітали на цей край з вогнем і мечем численні нападники. Та, мабуть, найкривавішим за всю історію Буші був 1654 рік. Двічі, в лютому і березні, польсько-шляхетські завойовники прагнули заволодіти цим “Малим Кам’янцем”, але безуспішно. Сторожове прикордонне містечко Буша восени 1654 року налічувало 16 тисяч мешканців. Тільки церков у Буші височіло аж сім. Це був значний оборонний центр Придністров’я, взяти який ані штурмом, ані облогою полякам не вдавалося. Тому вони, збираючи сили для третього, вже листопадового штурму Буші, винищували всі села й містечка дорогою до подільської твердині. Ось рядки з історичної хроніки: “Де тільки не траплялося містечко, слобода чи село, вирубали хлопство, вогнем кінчали решту. Пройшовши сею дорогою до Немирова, добре вкрили трупами його вулиці”. Були знищені Стіна, Кальник, Дашів, Городок, впали Шаргород і Ямпіль, інші села та містечка. Даремно Богдан Хмельницький писав царю Олексію Михайловичу, благаючи про допомогу. Та московити не зрушили з місця. І ось наприкінці листопада у Шаргороді збирається численне польське військо. Було там 20 тисяч кінноти і стільки ж піших нападників, два полки німецьких найманців-ландскнехтів і витривала татарська кіннота — приблизно 60 тисяч вояків. Керували цим військом коронні гетьмани Станіслав Потоцький, Станіслав Лянцкоронський і Стефан Чарнецький. Отримавши відомості про намір поляків іти на Бушу, Богдан Хмельницький наказує Брацлавському, Кальницькому та Вінницькому полкам вирушати на поміч 4-тисячному гарнізонові Буші, але козацькі сили не встигли, бо погрузли у прикордонних сутичках. Мов чорне вороння, сунули на Бушу полки Стефана Чарнецького. А решта польського війська йшла слідом, винищуючи все навколо. Впродовж кількох днів скорилися фортеці у Мурафі, Красному та Чернівцях. І ось вона, Буша, 28 листопада. Військо Чарнецького розташувалося табором на високій Татарській горі. Уся Буша, мов на долоні — замок на високих скелях, став, що оточує водами фортецю, сім церков із золотими банями, млини, товсті кам’яні мури, що оточують селянські обійстя… Перший штурм фортечних валів вдалося відбити. Усі дзвони у бушанських церквах ожили — здається, не лише козацька твердиня, а небо й земля, кожен камінь і кожне серце святкували перемогу. Та торжествувати було зарано. Підійшло підкріплення, вдарили гармати й розпочався другий штурм, на цей раз нижньої брами. Через пролом у стіні полякам вдалося увірватися до міста. Та їх зустріла суцільна вогняна лава. І знову хоробрим бушанцям вдалося зупинити ворожу навалу, скинути нападників з пагорба, на якому височіла кутова вежа. Сам Чарнецький був поранений у ногу, а командир гусарів Гемберт і багато його вояків полягли в тому вогняному пеклі. Польські гетьмани Потоцький і Лянцкоронський, щоб зберегти шляхтичів, вдалися до переговорів. Вони сподівалися, що козаки, ряди яких теж поріділи, злякаються польських і татарських шабель і складуть зброю. Сурмача-парламентаря бушанський гарнізон пропустив, та, прочитавши в листі, крім вимоги про капітуляцію, безліч безсоромних, ганебних слів про козаків і їхню старшину, оборонці Буші не витримали глуму. Честь дорожча за життя! Козаки не скидають шапок перед тими, хто глумиться над їхніми святинями. І захисники підняли мушкети… Розпочався третій штурм. Поляки, німці, татари, злізши з коней, подряпалися на скелі, щоб подолати вали. Оборонці лили на них гарячу смолу, кидали каміння, спускали з пагорбів велетенські жорна. І на цей раз із великими втратами чужинці відступили. Минав другий день страшної облоги. І лише третього дня завдяки хитрощам Чарнецького, який наказав уночі розкопати греблю і спустити ставок, польській і турецькій кінноті вдалося замерзлим дном ставка прорватися до нижніх валів, де було найменше оборонців, спішитися і штурмувати. Водночас основні сили пішли на фортецю збоку скель, вдаючи, що тут головний напрямок удару. Нападникам цього разу вдалося ввірватися до міста. Загинув Фото Ніни Гнатюк Ганна Чубач з родиною Пірняків

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин