Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Мистецтво сьогодні є зброєю у захисті нашої держави”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Найбільша трагедія у картинах

Слово Просвіти, №48 за 2019 рік

У Муніципальній галереї мистецтв Деснянського райо+ ну столиці відкрили виставку відомого українського ху+ дожника Валерія Франчука “Розгойдані дзвони пам’яті”, присвячену 86+й річниці Голодомору в Україні, та вистав+ ку творів графіка з Ужгорода Олесі Улибіної, виконаних в оригінальній техніці паперової пластики. Також відбулася презентація книжок Василя Кушерця, Василя Василашка і Валерія Франчука. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора У документальному фільмі, знятому 2012 року, 94-річна Марія Броніславівна Кобилянська- Франчук розказала про жахіття, які творилися у селі Зелена Красилівського району на Хмельниччині у 1932—33 роках минулого століття. Згадала понад 50 односельців, які загинули від голоду. — Ми оновлюємо експозицію, намагаємося представляти кращі твори столичних художників та митців з інших регіонів України, — зазначив арт-менеджер Муніципальної галереї мистецтв Деснянського району Києва Олег Смаль. — Художникам завжди хочеться малювати щось світле, добре, весняне і веселе. Але деякі митці працюють для того, щоб розхитувати дзвони пам’яті. У своїх роботах вони зберігають генетичну пам’ять нашого народу. До таких належить і Валерій Франчук — народний художник України, лауреат Шевченківської премії, який через своє серце, через спогади своєї мами пройнявся цією важкою темою. На більшості його картин немає облич. Це тіні, ангели. Це ти- Олена КУШНІРУК Верховина — квітучий Гуцульський край, яку великий Каменяр назвав гуцульською столицею, коли вперше приїхав у Жаб’є. Це не просто столиця, а справжній центр гуцульської культури! Містечко завжди вабило відомих письменників, композиторів, громадських діячів, надихало й надихає на створення шедеврів. Тут чимало музеїв, один із них — регіональний історико-краєзнавчий музей Гуцульщини, відкритий ще в 1938 році і відновлений уже 2004-го, експонуються виставки митців краю. Саме тут 7 листопада 2019 року у виставковому залі відбулося урочисте відкриття одинадцятої персональної виставки “Графіка та живопис” Антона Григорука. А. А. Григорук — член Національної спілки художників України, член Спілки художників “Клуб українських митців”, дипломант Всеукраїнської програми “Золотий фонд нації” та Міжнародної програми “Україна. Європа. Світ”. За участь у міжнародній художній виставці “Мистецький Олімп” нагороджений медаллю “За високий професіоналізм”. Здобув сертифікат Всеукраїнської програми “Vivat, Україно” (2018). Більше п’яти десятків робіт живопису і графіки представив митець верховинцям та гостям міста. Тут різнопланові твори останніх років, виконані переважно в техніках олійного та акварельного живопису на полотні сячі, мільйони людей, які покинули цей світ, але залишилися з нами. — Голодомор — це Голгофа України, — наголосив голова правління Товариства “Знання” України Василь Кушерець. — Цю трагедію не повинні забувати, вона має бути нам пересторогою на майбутнє. З Москви нам хочуть нав’язати думку, що у 1932—33 роках від голоду в Україні померло 3,5 мільйона людей, хоча насправді загиблих було більш ніж 10 мільйонів. Спочатку був напад духовний. Припинили українізацію, почалося зросійщення, далі — боротьба з релігією. Зі 100 тисяч церков, які були в Радянському Союзі, знищили 90 відсотків. Нашим ворогом була і є Росія, кілька століть Україна була її колонією. Весь цей час нас намагалися зробити рабами. Навіть у роки Другої світової війни українців загинуло менше, ніж за 500 днів Голодомору. Картини Франчука — це філософія про вічність людини. Лише подивіться на ці полотна і ви зрозумієте, яку велику трагедію пережив наш народ. Також Василь Кушерець розповів про книжку “Україна. Голгофа ХХ століття”, яка нещодавно побачила світ у Товаристві “Знання” України, про інші видавничі проєкти. Скульптор і поет Михайло Горловий підкреслив, що лише одиниці митців можуть з такої силою висловити почуття болю за долю рідного народу. Заслужений журналіст України Василь Василашко у своєму виступі наголосив, що Європа мовчала про Голодомор. Відразу після Голодомору президент США Франклін Рузвельт визнав СРСР, а прем’єр-міністр Франції, який того страшного року відвідав Одесу, заявляв, що ніякого голоду в Україні немає. Першими це питання почали піднімати представники української діаспори. Саме завдяки їм правда почала пробиватися ще до проголошення незалежності України. Ми повинні пам’ятати про Голодомор, аби він не повторився, бо центр, який його організував, існує й нині. Художник Андрій Кулагін зазначив, що Голодомор — не лише трагедія українського народу, від нього постраждали й інші народи радянської імперії. Від нього вимерла половина населення Казахстану, серед цих людей було багато переселенців з України. Народна артистка України Валерія Басалаєва назвала Валерія Франчука особистістю, яка робить надзвичайно багато для соборності України. Через живопис, через мистецтво художник будить нашу пам’ять. Фотохудожник Євген Ковтонюк переконаний, що мистецтво сьогодні є зброєю у захисті нашої держави. Важливо, щоб на таких виставках було більше молоді, аби молоді люди знали минуле, пам’ятали про тих, хто віддав своє життя за незалежність України. Художниця Аполінарія Франчук зазначила, що на картинах її чоловіка не лише показано тему Голодомору, а й історію України, її сучасність. Директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін розповів про багаторічну творчу дружбу, яка єднає очолюваний ним музей і Валерія Франчука. — Нещодавно створив третю частину циклу “Розгойдані дзвони пам’яті”, — зізнався Валерій Франчук. — Це зовсім нові роботи, які я раніше ніде не представляв. Це янголи, це душі померлих. Їм там краще, ніж нам тут. Вони вже у світі божественному. Маємо пам’ятати мільйони невинно убієнних українців, майже кожна родина зазнала непоправних втрат від цієї страшної трагедії. У кожного з цих людей була своя неповторна доля. Дехто з них не згаданий і досі. Разом з моїми картинами на виставці представлено роботи Олесі Улибіної. Її колосальна графіка дуже глибока, вона надзвичайно суголосна нашому сучасному і нашому майбутньому. Також Валерій Олександрович розповів про свою збірку-триптих “Ти по що?” Леся Улибіна нині працює в царині графіки та авторської паперової пластики. Вона закінчила Ужгородське музичне училище по класу фортепіано та філологічний факультет Ужгородського державного університету. “Павло Юрійович Бедзір був першим, хто підтримав мої творчі спроби, — згадує мисткиня. — Без критики, повчань, бо таким був. Сказав просто: “малюйте, малюйте як умієте”. І це було дуже важливо для подальшої творчості, впевненості у своїх творчих можливостях. Пізніше художники-друзі Василь Сочка, Олена Тріщук-Гораль підштовхнули до творення об’ємних форм, матеріалом для яких обрала папір. Паперова пластика захопила. Техніки виконання різні, але авторські. Поєднання геометрії в творчості, просторове бачення додали сміливості уяві. Папір — чутливий матеріал, не простий, але перспективний. Згодом відбулося знайомство з художницею Еммою Романівною Левадською. Вона і вивела мене в публічний простір два роки тому. Окрема подяка пану Андрію Будкевичу за зустрічі, розмови і підтримку”. На відкритті виставки “Розгойдані дзвони пам’яті” відбувся концерт фольклорно-етнографічного хору “Гомін” імені Леопольда Ященка, який виконав кілька творів: “Гей розіслався сивий туман”, “Пам’ять” та “Порвалась остання струна, згадаємо всіх поіменно”. Музику і слова до цих пісень написав засновник і багаторічний керівник хору Леопольд Ященко. А в Національному музеї літератури України відкрили виставку “Янголи сумують”, на якій Валерій Франчук представив свої нові картини, присвячені темі Голодомору 1932—33 років. рав власне майбутнє — вирішив стати художником. Тому після закінчення Обертинської школи та служби в армії навчався у Косівському технікумі народних художніх промислів на відділі художньої обробки металу, потім — в Одеському педагогічному університеті ім. К. Ушинського на художньо-графічному факультеті. Безпосередніми викладачами-наставниками були заслужений художник України доцент Анатолій Калитко, заслужені художники України, професори Юрій Злочевський, Володимир Власов, доценти Валерій Гегамян, Анатолій Недошитко, які допомагали опанувати таємниці та закони малярства, стати фаховим художником”, — розповів про своїх учителів А. Григорук. Не кожному дано бути педагогом та ще й художником. Тут треба дякувати Богу, що нагородив такими талантами. На долю митця, котрого змалечку полонив світ прекрасного, випала ще й освітня праця. Антон Антонович покликаний вести здібну молодь у країну високого мистецтва, відкривати прекрасне у простих, здавалося б, речах. Він навчає студентів з повагою ставитись до мистецьких надбань, гідно продовжувати багаті й невмирущі народні традиції. Творче кредо художника висловлене фразою Анатоля Франса: “У мистецтва є два найнебезпечніші вороги: ремісник, позбавлений таланту, і талант, що не володіє ремеслом”, — тому він сам прагне досягти висот і вчить цього своїх студентів. Василь Кушерець, Олеся Улибіна, Валерій Франчук, Василь Василашко і Олег Смаль

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин