Театр · “Італійсько)український культурний діалог має безліч точок дотику”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Випробування на людяність
Слово Просвіти, №48 за 2019 рік
Новою постановкою Національної опери України стала всесвітньо відома опера Джа+ коммо Пуччіні “Богема”.
“Якби існував гіпотетичний рейтинг успіху опер, створених за майже п’ять останніх століть, “Богема” Дж. Пуччіні посіла б одну з вершинних позицій. Зараз неможливо хоча б приблизно порахувати, скільки постановок цього твору відбулося на провідних оперних сценах світу. Саме з пуччінівської “Богеми” починалися зіркові біографії багатьох видатних вокалістів”, — пише заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич. У 1891 році лібретисти Луїджі Ілліка та Джузеппе Джакоза звернули увагу Джакомо Пуччіні на роман французького поета Анрі Мюрже “Сцени з життя богеми”, яким зачитувалася тогочасна європейська молодь, і запропонували своє лібрето за сюжетом роману для написання опери. У творі йшлося про талановитих, але бідних митців — поетів, художників, журналістів, акторів, які проживали в холодних і незатишних мансардах паризького Латинського кварталу. Композитору сподобалося лібрето. У цьому глибоко реалістичному творі йшлося про те, що в молодості пережив і сам Пуччіні. Йдучи від сюжету роману А. Мюрже, Дж. Пуччіні збагатив зміст твору багатьма цікавими і дуже промовистими сюжетними лініями, виразними уточненнями. Автор прагнув по-новому трактувати насамперед побутові моменти романтичної оповіді про непросте життя героїв, він відбирає найтиповіше для духу богемного середовища із новою силою виявляє прихований гострий конфлікт — творча молодь і обиватель. Саме це й робить оперу “Богема” завжди сучасною і актуальною. Суттєво змінилося щодо роману А. Мюрже оперне лібрето у співвідношенні комедійної і ліричної лінії, водночас композитор розкриває трагізм людської долі. Композитор, блискуче володіючи життєвим матеріалом, підпорядкував свою музичну драматургію насамперед логіці, зодягнувши прозаїчні події в прекрасні щирі почуття і кохання, обарвлені ще й жагучим стремлінням знайти своє місце в цьому складному світі, де панують міщанські моральні принципи, звичаї, традиції, в яких немає місця щирості почуттів, чистоті стосунків. Герої “Богеми” вміють жертвувати, страждати, радіти сонцю і життю. Можливо, не тільки прекрасною музикою, а й закладеними у твір морально-етичними принципами опера залишається в контексті мінливого часу і на вістрі випробувань на людяність. Музика “Богеми”, як і всіх інших опер Дж. Пуччіні, наповнена щирим теплом. Над партитурою композитор працював вісім місяців, дедалі більше переймаючись долями героїв своєї майбутньої опери, які попри перипетії бідного буття жили світлими мріями і надіями. Їх не лякав ні холод, ні голод, а турбувало лише одне — знайти своє місце у великому і бурхливому світі творчої богеми. Вони були дітьми свого часу і взаємин, які тоді складалися в суспільстві, якому вони кидали виклик. Герої опери “Богема” мали прототипів, вони наче з паризьких вуличок прийшли на театральну сцену. За свідченням біографа Дж. Пуччіні А. Фраккаролі, композитор закохався у своїх героїнь — Мімі і Мюзетту. У цих ніжних і тонких образах юності і любові він знайшов джерело натхнення. Завершуючи оперу, він відверто написав в одному зі своїх листів до Джуліо Рікорді: “Я плакав як дитина”. Можна сказати, що саме в цій опері відбилася і особиста доля уславленого композитора. Світова прем’єра твору відбулася на сцені Туринського театру Реджо (Teatro Regio di Torino) 1 лютого 1896 року під керуванням 28-річного Артуро Тосканіні, вже досить відомого в музичному світі маестро, блискучого інтерпретатора насамперед музики Ріхарда Вагнера. Незважаючи на дуже високі оцінки нового твору Дж. Пуччіні його оточенням — музикантами і близькими до видавничого дому Рікорді музичними критиками — з “Богемою” трапилася та сама прикрість, що і з більшістю опер композиторів другої половини ХІХ століття. І хоча оперу не “освистали”, проте туринська публіка прийняла її досить прохолодно, що дуже здивувало і засмутило композитора, який не сумнівався в успіху свого нового твору. Розчарування у публіки викликав сюжет опери. На думку партерних меломанів, сюжет дуже відрізнявся від еталонних стандартів жанру, який базувався на шекспірівських пристрастях і вже далеко не автентичних текстах німецьких і французьких історичних хронік. Тому шанувальники не могли змиритися з таким приземленим, на їхню думку, сюжетом, що ліг в основу опери “Богема”. Але вже зовсім скоро театри почали наперебій включати цю оперу до своїх репертуарів. Сприяли зростанню популярності пуччінівського твору його прем’єри в Парижі (1898) та Відні (1903). У Києві “Богему” вперше поставили 1904 року. Потім були постановки 1913 і 1958 років. 1969-го здійснили поновлення вистави. А потім — нові постановки у 1986-му і 1998 роках. Не так давно у Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва) “Богему” поставив Віталій Пальчиков. У різні роки головні партії у київських інтерпретаціях виконували Т. Пономаренко, Г. Шоліна, К. Радченко, Г. Ципола, Л. Забіляста, І. Даць, О. Нагорна, І. Семененко (Мімі); В. Тимохін, А. Солов’яненко, О. Востряков, В. Федотов, В. Гришко (Рудольф); Є. Чавдар, Є. Мірошниченко, М. Стеф’юк, Л. Семененко, В. Степова (Мозетта);
М. Ворвулєв, Б. Пузін, А. Мокренко, Р. Майборода, М. Коваль, П. Приймак, В. Базир (Марсель); М. Шостак, О. Загребельний, В. Манолов, В. Лупалов (Шонар); В. Пазич, В. Пивоваров, Б. Гнидь, М. Шопша, Б. Тарас, Ю. Хомич (Коллін); В. Герасимчук, В. Лосицький, Г. Красуля (Бенуа); О. Чулюк-Заграй, С. Скубак, С. Матвєєв (Альциндор); Т. Феоктитстов М. Хорунжий, М. Шуляк, Ю. Химич (Парпіньоль). У новій постановці опери “Богема”, за задумом постановників вистави, герої перебувають у дещо іншому часовому вимірі. Їхнім середовищем стала друга половина ХХ століття, яке неначе зближує сучасних глядачів із пуччінівськими героями. — Ми не випадково обрали саме цей твір для чергового спільного проєкту з багаторічними друзями з Посольства Італії та Італійського інституту культури в Україні, адже оперу “Богема” Джакомо Пуччіні називають “зимовою казкою”, — зазначив Генеральний директор-художній керівник Національної опери України, народний артист Петро Чуприна. — Це наш святковий подарунок усім поціновувачам витонченого оперного мистецтва і насамперед — молоді, яка все частіше з’являється в нашій глядачевій залі. — Італійсько-український культурний діалог має безліч точок дотику, але є особливо плідним у царині оперного мистецтва, про що свідчить наше багато-бути людиною. То чи можливо знайти поруч когось справжнього? За багато років служіння у Театрі драми і комедії народний артист України Анатолій Ященко створив галерею яскравих образів, більшість з яких столичний глядач запам’ятав надовго. А роль Райне — одна з найпомітніших у його творчому доробку останніх років. Цей персонаж — людина добра, душевна, як сказано у назві п’єси — людяна. Він ладен жертвувати своїми інтересами заради інших. Приміром, сплачує рахунки сусідки, бо йому шкода її. Намагається порозумітися з сином, утішити 14-річну онучку, таку ж самотню людину, як і він сам. Не залишають байдужим і щира, душевна гра Акмала Гурєзова (син), Ірини Ткаченко (дружина сина), Оксани Жданової (онука), Лесі Самаєвої (колишня
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
