“Пишаюся, що новий роман «Ролі й манекени. Із життя · Соломії Крушельницької» випущено за підтримки Українського · інституту книги, і тепер книжку матимуть усі бібліотеки країни”. Культурний день 6 · с. 6сторінка оригіналу ↗
Із Соломією – від Чернівців до Сицилії
Слово Просвіти, №48–49 за 2025 рік
Ми із світлої пам’яті композитором Леонідом Нечипоруком створили пісню
Олександр БАЛАБКО, письменник, публіцист
Ця доля ось уже майже вісім років пов’язана із постаттю Соломії Крушельницької: подорожі Україною та Європою, де ступала їх нога, презентації першого роману “Кімоно для Баттерфляй”, відзначення 150-ліття від дня її народження і 70-ліття від дня пам’яті, який, до речі, припадає на 16 листопада. А початок цьогорічного ознаменувався тим, що я, нарешті, мав змогу тримати в руках, гортати, гладити, навіть нюхати щойно виданий і надрукований у чернівецькому видавничому домі “Букрек” примірник нового роману “Ролі й манекени. Із життя Соломії Крушельницької”. Пишаюся, що його випущено за підтримки Українського інституту книги, і тепер книжку матимуть усі бібліотеки країни.
Вісім років я не був у Чернівцях, хоча з його представниками, зокрема і директоркою “Букреку” Дариною Максимець, у ці роки не раз зустрічався на Книжковому Арсеналі. І, нарешті, випала нагода вперше презентувати новий роман там, де він видається. Як це відбулося уже далекого 2011 року, коли тут вийшла моя повість за листами митця “Київ, Ірининська, Лифарям” — у конференцзалі готелю “Буковина” за участі видавців, сестри Володимира Івасюка Оксани, також киян — давньої другині, публіцистки і ведучої радіо Галини Дацюк і співачки, яка виконує пісні на мої слова, Ірини Персанової. А тепер “Ролі й манекени” вперше постали перед студентами і викладачами кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича! Приємно, але й відповідально було звітувати мені, який пише романи про видатних митців, перед фахівцями та майбутнім українського мистецтва.
"Ролі й манекени"
У цей день, до речі, з Божого благословення теплий і сонячний, сталося кілька щасливих збігів — зустріч відбулася відразу після дня пам'яті Соломії Крушельницької, у День студентів, а головне — за присутності моїх любих видавців Дарини і Миколи Максимців, Ольги Бризицької; чернівчан, випускників цього університету, які прочитали всі мої книжки і були в очікуванні нової, — подружжя Тетяни Насоненко і Бориса Шабашкевича, батька якого, пана Григорія, заступника головного редактора газети “Буковина”, знало не одне покоління журналістів. А як же листопад без пісні “Полюбіть листопад”? І якраз подружжя, — журналістка Лариса Татаринова і народний артист України Олег Дзюба, — опинилися у потрібний час і в потрібному місці. З організаторами, — завідувачем кафедри музики Вадимом Лісовим і викладачем, заслуженим працівником культури України Іваном Гатричем, які майстерно керували звуком і відео, — ми домовилися, що від 13-ї до 14-ї, коли є світло, ми віддамо перевагу пісням і відео, а після — презентація нового роману й вікторина на його основі серед студентів. Спів Олега став окрасою зустрічі: виконував не лише наші з Леонідом Не
З Вадимом Лісовим і Дариною Максимець серед студентів чипоруком пісні, а й відомі світові хіти у перекладі українською. Звучала і польська мова, адже Олег Андрійович — ще й заслужений діяч культури Республіки Польща.
письменник, професор історії та теорії музики. Він був засновником Інституту музикознавства Віденського університету, Міжнародного товариства музикознавства. Власне, він уперше запровадив до наукового обігу термін “музикознавство”.
Далі я розповів про історію своїх зацікавлень постаттю Соломії, які почалися спільною працею у редакції газети “Культура і життя” з відомим музикознавцем Михайлом Головащенком, якому присвячено перший роман “Кімоно для Баттерфляй”. Викладачі кафедри, звісно, ознайомлені із доробком Михайла Івановича, його дослідженнями, присвяченими Соломії Крушельницькій, Модесту Менцинському, Олександру Мишузі, Олександру Кошицю. Він товаришував і багато писав про творчість народного артиста України, Шевченківського лауреата Андрія Кушніренка, за ініціативи якого 1992 року й створено цю кафедру музики.
У концерті взяв участь і вже на той час відомий галицький піаніст та педагог Тарас Шухевич. Представникам цієї славної родини приділено чимало уваги у моєму новому романі. А сестрі Соломії, Ганні, першу частину — “Сестра”. До речі, юна Ганна також виступала у Чернівцях, на тій самій сцені, в березні 1906 року в рамках проведення Шевченківських вечорів: співала “Садок вишневий” та “Якби, мені, мамо, намисто” на музику Миколи Лисенка.
З визначною для буковинців і всієї України постаттю пов’язано ще один епізод роману: Соломія з друзями на автомобілі подорожує Європою, і в Кордові вони чують чудові андалузькі пісні у виконанні юнака. Просять його ще співати. Він соромиться. Тоді Крушельницька, аби його спонукати, починає тужливо-ліричну пісню: “Заграй, ми цигане старий, такої, як бажаю...”. Звісно, це Сидір Воробкевич, письменник, композитор, редактор, художник, педагог! У репертуарі співачки був ще один його солоспів — “Рідна мова”, строфою з якого і знімком Крушельницької біля книжкової полиці дизайнерка “Букреку” Анна Андреєва прикрасила другу сторінку обкладинку роману “Ролі й манекени”. Його можна читати як продовження попереднього, — “Кімоно для Баттефляй”, про який читачі “Слова Просвіти” дізнавалися завдяки інтерв’ю, численним презентаціям, — і як окремий твір. Видатна примадонна, донька греко-католицького священика, а тепер — дружина масона Чезаре Річчоні, — постає у віллі “Саломея”, у вікні якої на манекені мало не щодня змінюють костюми героїнь співачки. Цей сюжетний хід допомагає згадати минулі тріумфи на оперних сценах, а далі — і на концертних, — зібрати під дахом вілли у Віареджо видатних гостей. Приміром, Елеонору Дузе і Айседору Дункан, яка після концерту Соломії вчить її сестру Ганну танцювати на пляжі. Було багато сподівань на її успішну кар’єру, але на заваді — війна, закриття більшості театрів і “ворожий” австрійський паспорт. Широка панорама подій на основі реальних фактів, домислу і уяви автора переносить читача до Риму, де опиняється Ганна; Мілана, де Соломія має останню оперну прем’єру; Неаполя, де відбуваються її прощальні вистави.
Мені приємно було познайомитися перед початком вечора з її професором і відомим солістом-вокалістом, народним артистом України, ларвеатом Народної премії імені Тараса Шевченка Іваном Дердою. А героїня моїх романів безпосередньо пов’язана із Чернівцями. 1911 року українська культурна громадськість Галичини і Буковини відзначала 100 років від дня народження Маркіяна Шашкевича, і співачка, відклавши виступи у Львові, приїхала сюди на запрошення “Товариства плекання музики на Буковині”. Єдиний концерт (до речі, у листопаді!) відбувся в залі “Музичного товариства”. Публіка була у захваті! Ще маючи аж дев’ять років інтенсивних виступів на оперних сценах світу, Соломія саме у Чернівцях, провела репетицію своєї подальшої творчої долі — концертів під гаслом “Пісні народів світу”. Рецензент німецькомовної газети “Bukowiner Post” написав: “Коли ці прекрасні уста відкриваються і починає звучати на чужій для мене мові теплий, гнучкий і дзвінкий голос, то здається, що потрапляєш у якийсь приємний, ніжний гіпноз. Все стає загадковим, далеким, незвичайним. Свідомість повністю вимикається, а почуття витає у блаженстві найвищих насолод... Співачку нагородили бурхливими оплесками, вона мусила співати на біс. Вона ще співала польською, німецькою та італійською мовами... Професор Адлер, достойний співачки акомпаніатор, мусив їй поступитися місце біля роялю. Вона сама сіла за рояль, повернулася до публіки і заспівала українських народних пісень... У цьому вільному, подібному на речитатив співі відчувалися і сім’я, і народ, відчувалася якась дуже близька інтимність”.
На цьому тлі — окупація царськими вій
Одним із запитань вікторини було саме ськами Львова, заборона українських видань; заслання до Сибіру родичів і друзів родини Крушельницьких; смерті Павлика про акомпаніатора. А Ґвідо Адлер – австрійський музичний критик і педагог,
і Франка; радість від удержавлення України. А після поразки ЗУНР і УНР Крушельницька у концертах містами Італії, Галичини, за океаном означує себе українською співачкою. Під час подорожей за кермом власного автомобіля має низку несподіваних зустрічей, як от з учнем маестро Чекетті Сержем Лифарем, який втік із більшовицького Києва. Популярні й в Італії соціалістичні ідеї спричинили прихід до влади фашистів, яких підтримали багато учених та митців. А оголошення поза законом масонства позначилося й на становищі Соломії та її чоловіка. Його смерть, також Джакомо Пуччині, еміграція багатьох друзів, зокрема Артуро Тосканіні, Тітта Руффо, самотність постійно кличуть Крушельницьку до сестер, їх родин. Вона приїздить до Галичини щороку, це сталося і в серпні 1939-го. Гадалося, що в гості, а виявилося — назавжди.
А наступного дня на мене чекала неймовірна, незабутня презентація роману у Чернівецькому меморіальному музеї Володимира Івасюка, куди городян і гостей міста запрошувала яскрава афіша, розміщена у Фейсбуці й на міських сайтах. Радісно було зустрітися тут, біля портретів і раритетних речей видатного митця, який, як і його велика попередниця Соломія Крушельницька, утверджувала українство у світі, із сестрою композитора Оксаною Івасюк, її чоловіком, першим мером Чернівців за незалежної України Віктором Павлюком, моїми видавцями, працівниками бібліотек, науковцями, журналістами. Цього разу розлоге слово про роман виголосила його букреківська редакторка Маріанна Антонюк, якій випало двічі прочитати текст — у комп’ютерному наборі й у верстці. Мені було дуже комфортно працювати з пані Маріанною онлайн — намагалися відшліфувати текст так, аби не було огріхів і, приміром, різних написань. Але вона зупинилася на змісті, широкою панорамою подій у світі й Україні, в долі героїні від початку першої світової війни до початку другої. А літературною редакторкою роману, як попереднього “Кімоно для Баттерфляй”, стала Галина Дацюк.
Цього ж вечора я і делегація у складі заступниці директорки видавничого дому “Букрек” Любові Прокопишин, дизайнерки Анни Андреєвої, заступниці начальника відділу розвитку територій та інвестиційних проєктів Чернівецької обласної ради Валентини Фудули взяли курс на Італію! Кілька місяців тому видавничий дім “Букрек” завдяки підтримці Національного конгресу українських асоціацій Італії, української асоціації у Реджо-Калабрії “S.ME.RE.CA” (“Смерека”) налагодив взаємини із відомим італійським видавництвом “Леоніда Едіціоні”, що запросило нас на міжнародну культурномистецьку конференцію “Голоси Сходу та Кавказу”. Воно вже мало спільні заходи з Грузією та Вірменією, а Україна буде представлена вперше саме нашою делегацією. І задовго до подорожі нею стала перейматися з високості люба героїня моїх романів.
Річ у тім, що спершу випадало летіти іншим напрямком, без пересадок, але примадонна Соломія вирішила, що я маю ще раз вклонитися місту її юності, її навчання і подальших тріумфів — Мілану! Тож увесь шлях — туди і назад лежав через Мілан. Вирушивши із засніженого летовища Ясс, ми прилетіли ніби в український жовтень, коли ще дерева стоять у різнобарвному вбранні й зрідка виблискує сонце. І чи не найяскравіше постають ці пишноти осені з берегів озера Комо. Без перепочинку ми відправилися туди, піднялися старовинним фунікулером нагору і милувалися цією перлиною Ломбардії...На звороті знову буде цілий день у Мілані, що припаде на 22 листопада, коли на майдані Дуомо перед величним собором ми візьмемо у велелюдній маніфестації українців та італійців з вшанування жертв голодоморів в Україні.
А ось і Калабрія, що вночі нас зустріла
“Полюбіть листопад”, де є такі рядки: “Полюбіть листопад, хоч і сонце ще десь за горами, хоч і мерзне на гіллі пташина в гаю, Полюбіть листопад, в ньому творяться вірші й романи, коли хочеться знову сказати “люблю”. Вірш цей написаний багато років тому, а я ніби напророчив: відтоді листопад справді став визначальним у моїй творчій долі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
