Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“А тим часом, тисячам виробів васильківської · майоліки, зібраних у маленькій світличці, · потрібен простір, світло і квадратні метри!” Культурний день 8 · с. 8сторінка оригіналу ↗

Свято серця в Василькові

Слово Просвіти, №48–49 за 2025 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка На виставці представлено 11 його робіт. На стендах фахово оформлені світлини, малюнки, документи. В оточенні васильківської майолікової краси виставка скидається на самобутній художній витвір. На плечах Михайла Бібіка підприємство поставало і міцніло. А в 30-х, за його участі народжувалося як артіль "Керамік". Михайлові Никифоровичу довелося налагоджувати виробництво в умовах, коли навіть вода не була підведена. А що таке гончарство без води? Все одно що жито без дощу. Вів справу Михайло Никифорович зі знанням, умінням і розумінням. І мав звичку записувати передумане та заплановане. А ще малював на всьому, що потрапляло під руки. Навіть на обгортках від цукерок. І сьогодні ці зібрані і збережені родиною записи, записочки, малюнки, креслення, дивовижні вироби Майстра – скарб. Михайло Бібік вийшов на пенсію у 79 років, а за гончарним кругом працював до останнього дня. Прожив 94. Коли онука художника Ольга Вєтрова зацікавилася родинною історією і запропонувала дослідження для публікації, тоу відповідь почула, що це не актуально. Тепер до багатьох людей приходить прозріння, що подібні записи, начерки, фотографії безцінні. Вони ніби запускають відновлення пам'яті про феномен васильківської майоліки. І не треба стверджувати, що українська кераміка досліджена. Лише за кілька годин спілкування відкрилися прецікаві факти і про вироби, і про народних майстрів, і про їхні часи, які досі були невідомі. Зовні – краса, що милує око і тішить розрадою серце. А під зеленою поливою, у запечених шматочках вічної глини – помисли і почуття творців. Що думалося художнику? Як йому велося? Що він знав таке, чого ніхто крім нього не знав? У кожній тарелі, вазі, мисці, глечику, чашці – під поливою животворяща магма! Інформація, яка доводить, що у цьому містечку било потужне джерело української самобутньої культури. А скільки труду вкладено! Щоб випалити навіть маленький глечик, потрібні не лише вогонь, глина, вода, а й обране небом серце Майстра, що рухає круг як планету. Про це на 9 машинописних сторінках Михайло Бібік залишив короткі, але детальні і правдиві спогади. З них ми дізнаємося, що артіль «Керамік» була заснована майстром-гончарем Олександром Усовим у 1923 році, зорганізував здоровських та васильківських гончарів. Керівником призначили Ничипора Парубця. Починали з двох гончарних горнів і ще Галина ДАЦЮК, журналістка У такому багатогранному вимірі поставав український любомудр європейського рівня Григорій Сковорода на урочистому заході, організованому Дипломатичною академією України імені Геннадія Удовенка при міністерстві закордонних справ України. Як наголосив директор Дипломатичної Академії, надзвичайний і повноважний посол України Ігор Осташ, Сковорода – це посланець культурної дипломатії. Він має бути присутнім в усьому світі, жити в наших посольствах. А світ має знати його як видатного українця. Задля цього, будучи Надзвичайним і Повноважним послом у Лівані, Ігор Осташ доклав чимало зусиль, щоб Сковорода був перекладений арабською. Як і Іван Франко, Леся Українка, Тарас Шевченко – світочі нації. Ворог розуміє значення цих імен для утвердження української ідентичності, тому й тримає під прицілом наші святині і варварськи нищить їх. Тому й зруйнував ущент музей Григорія Сковороди. До слова, у той час, коли над музеєм літали російські ракети, пан Ігор разом з режисером Станіславом Литвиновим знімали документальний фільм "Григорій Сковорода. Світе, я йду до тебе!" Саме для того, стояла «дерев’яна проста споруда для майстерень розміром на 70 на 11 мп, в яких були встановлені прості гончарські кругиверстати та стіл для виготовлення глини». Спочатку випалювали прості горщики, миски, макітри, а потім з’явилися ангоби українського орнаменту. На початку 30-х це був єдиний заклад національної культури, але голодний 33-ій рік залишив на заводі всього 10 людей... Довелося в 1935- ому Михайлові Никифоровичу підіймати підприємство. Викопали у лузі навпроти заводу копанку. Збудували млин для помолу поливи. Змурували піч, встановили нафтодвигун – це була перша механізація – і запустили процес. Згодом завод потрапив у підпорядкування Фарфортресту, що стало прогресивним кроком. Почалося будівництво цегляних приміщень. Удосконалювалися горни, у 1938 році з’явився артезіанський колодязь. Механізація, нафтодвигуни, глиносіялка, викинуті жорна… Здається до виготовлення васильківської краси ці щоденні проблеми не мають ніякого відношення. А втім, щоб виробляти якісний, міцний і красивий посуд, потрібно все обраховувати з математичною точністю. Ця робота забирала у Михайла Бібіка найбільше часу. Але він був потужний організатор і фахівець! Йому вдалося підняти і завод, і зарплатню, і побут працівників. Бо це ж їхнє життя. У 1948 році виготовлення виробів з майоліки перевели на часткове лиття. Це стало великою подією. До складу суміші стали додаватися такі матеріали, як "часов’ярська глина, кволін глуховецький, пегматит маріупольський, пісок кварцевий місцевий…". Де тепер ті копальні Часового Яру і Маріуполя, звідки везли безцінні матеріали для васильківської майоліки?.. Коли у 1949 році, пише Михайло Бібік, їхню майоліку вперше показали на районній виставці, то люди не йняли віри, що це зроблено у Василькові. Купили десь, мовляв, а тепер показуєте. У 1949 році до Василькова прибули талановиті художники з Олешні Григорій та Михайло Денисенки. А в 1950 приїхало подружжя Надія та Валерій Протор’євих. Цій талановитій плеяді традицію васильківської майоліки вдалося вивести на новий художній рівень. І вже у 1950 році васильківські вироби демонструються на виставці в Мілані та Брюсселі, після чого продукцію починають експортувати на ярмарки в Італію, Польщу, Німеччину, Японію. Гончарних виробів зменшувалося, а кількість майолікових зростала. У 1960 році васильківська майоліка побувала на виставках в Канаді, Чикаго, Вашингтоні, Лондоні, Ріо-де Женейро. Художників визнали в Союзі: Михайло Денисенко був нагороджений золотою медаллю ВДНГ срср, Григорій Павлович срібною, Михайло Никифорович бронзовою. На завод за досвідом почали приїжджати майстри з Фергани, Феодосії, Ургенту. Десятки років слава про васильківську майоліку сяяла перемогами на багатьох Міжнародних виставках. Побут тисяч українських родин прикрашали майолікові витвори васильківських майстрів. І це був тріумф. Нині заводу нема, його серце охололо, вода висохла. Але душа творців смерті не знає. Вона пробивається до життя новою ґенерацією гончарів-художників з непереборним бажанням – відродити виробництво васильківської майоліки. Яка сама по собі шедевральне явище, бо ж вироби розписуються вручну! У музеї васильківської майоліки (на одну кімнату), який подвижницьки заснувала Людмила Шкулкова, понад 1000 таких виробів. У колекції В’ячеслава Гладушкіна в Києві – 2000. У людей по Україні – таких тисячі, що збереглися як родинні артефакти. Набори «Сват» і «Шипшина» є у мене. Тож, коли покотити по Землі запалене у Василькові сонце бажання, то світ переможе! Вірою в те, що васильківська майоліка буде жити вічно, палали серця художників-гончарів Михайла Івановича та Григорія Павловича Денисенків. Їх я знала від 1991 року, спілкувалися, дружили, разом бували в Олешні на Чернігівщині, звідки родом Художники. Цього року виповнилося 100 років Григорію Павловичу. 7 грудня минає 25 років, як гончарує в небі Михайло Іванович. У суботу вшанували 145-ліття Михайла Никифоровича Бібіка, теж родом з Олешні. Заслуженого Майстра народної творчості, якого благословила колись на навчання Софія Русова, народжена в Олешні. Такі от кровоносні судини духовних зв'язків живлять Україну. Такий от потужний заміс справдешньої майоліки з ангобами національних символів – від Часового Яру, Маріуполя, Олешні, Межигір’я – до Василькова. І саме цей заміс втримав на кухонній шафці у Бородянці керамічного півника, 22 листопада у Василькові відбулася презентація виставки, присвяченої 145-літтю від дня народження Михайла Никифоровича Бібіка, художника, інженера, технолога, одного з засновників і подвижників Васильківського майолікового заводу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин