“Будучи високоосвіченою людиною, · він не міг ставитися позитивно · до московитів і до московської церкви”. Незабутні 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗
М и т р о п о л и т К и ї в с ь к и й С і л ь в е с т р Ко с о в
Слово Просвіти, №48–49 за 2025 рік
Надія НАУМОВА
Постать митрополита Сільвестра Косова займає особливе місце в історії України та її церкви. Він був поставлений керувати єпархією після Петра Могили, і саме на ці роки прийшлися великі події і випробування: довга і виснажлива війна з поляками під проводом Богдана Хмельницького, позначена як перемогами так, правду кажучи, і поразками, що привели, до Переяславської ради. Він зустрічав Богдана у Софійському соборі разом з патріархом Паісієм, коли той у 1648 р по дорозі до Москви за милостинею і побував проїздом у Києві. Потім був вхід у Київ війська литовського під проводом гетьмана Януша Раздівіла і, нарешті, приїзд в Україну патріарха Макарія (який теж вирушив за милостенею до Москви). Його син і секретар Павло Халепський вів свій щоденник «Україна – земля козаків», спогади його про цю країну цитуються науковцями і є надзвичайно цінними для розуміння політичної ситуації того часу. Патріарх Сільвестр приймав Макарія у Києво-Печерській лаврі і у Софійському соборі.
Він прийшов на патріарший престол після свого попередника, який підняв православ’я (як тоді казали —«з темряви підземної»), оновив православну церкву, почав реставрацію Софійського собору. На жаль, не справдилися його надії на примирення православних, тих, хто виступав за унію і тих, що були проти неї. Розгубленість та безнадія запанувала вкраїні з його відходом у 1647 р. у віці всього лиш 50 років. Наступнику його залишилася велика кількість незавершених справ, і він чинив, як патріот України.
Після смерті Петра Могили на київську митрополичу кафедру був обраний єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський Сільвестр Косов, який залишався на ній впродовж 1647-1657 рр. Цей ієрарх продовжив лінію свого попередника, намагаючись знаходити порозуміння з владою Речі Посполитої, відмовившись від промосковської орієнтації. Однак Сільвестру Косову довелося діяти в непростих умовах повстання під проводом Богдана Хмельницького й Переяславської ради, яка насправді переклеслила всі перемоги і здобутки гетьмана. Тому митрополит змушений був маневрувати між двома політичними потугами Польською і Московською. Присяга московському цареві в очах митрополита Сільвестра руйнувала два важливі «стовпи», на які спиралося «Могилянське відродження», — політична лояльність до корони Речі Посполитої, а також вірність Київської митрополії Церкві-Матері— Константинопольському патріархату. Цей митрополит — без перебільшення драматична фігура. На його очах у полум’ї «Хмельниччини» буквально згорів його світ. Але вірність цьому світу він зберіг до кінця.
Варто, згадати життєвий шлях і діяльність цього персонажа нашої історії, його місце народження і виховання, щоб зрозуміти логіку його поведінки і діяльності. Стефан (його світське ім’я) Адамович Косов походив із незаможної білоруської православної шляхти герба Корчак. З’ясуємо тут його прізвище Косов (Косівукраїнізована версія). Сільвестр, ім’я, яке надається при висвяченні означає «лісник»
Маємо його автограф: у прізвіщі стоїть буква «о»».
Народився він близько 1600 р. у селі Жаробичі Вітебського повіту в інтелігентній родині. Його батько, який служив вітебським гродським (міським) писарем, постарався, щоб син отримав хорошу освіту. Спочатку він, імовірно, навчався в православній школі Віленського братства, потім у єзуїтській колегії у Любліні (згадка з 1622 р.) і в Замойській академії (в альбомі студентів класу філософії записаний у 1628-1629 н. р.). Є також версія, що він студіював у Оломоуці (Чехія) та Відні. Звичайно, таке навчання не пройшло безслідно і зробило його «західником». По завершенню своїх студій Сільвестр Косов присвятив себе викладацькій роботі. Принаймні, достеменно відомо, що він працював у школі Львівського братства. Працюючи в цій об’єднаній школі-колегії, він займав посаду префекта, будучи другою особою після ректора. Він викладав там риторику й філософію. Також опікувався православною школою у Вінниці. Саме як префект школи Сільвестр Косов вписався до реєстру Київського братства.
Сильвестр Косов. Ікона в Михайлівському Золотоверхому монастирі
Саме на запрошення Петра Могили,
тоді настоятеля Києво-Печерської лаври, він опинився у Києві. У 1631 р., викладав у лаврській школі риторику і дидактику, згодом і філософію у Києво-Могилянській академії. Будучи прихильником західної освіти, він вважав, за необхідне її студентам вивчати латинську мову та «сім вільних наук». Проти цього були налаштовані православні консерватори, які відстоювали стару слов’яно-візантійську освітню систему. Вони, використовуючи козаків, навіть погрожували розправою лаврським вчителям. Пізніше в своєму творі «Екзеґезис на послання Св. Павла» (1635) Сільвестр Косов так писав про цю ситуацію: «Був час, що ми вже висповідались і чекали, коли нами будуть начиняти кишки дніпрових осетрів або одного огнем, а другого мечем виправлятимуть на той світ…». (Він мав на увазі розправу з уніатським єпіскопом, архімандритом Йосафатом Кунцевичем, запеклим прихильником унії, якого утопили у 1623 р. у Вітебську у Західній Двіні. У католицькій церкві він був канонізований, як святий). Однак до такого справа не дійшла. У 1632 р. лаврська школа була об’єднана з братською школою, в результаті чого виникла колегія, де викладалася латинська мова й використовувалася система навчання, притаманна єзуїтським школам. Цей освітній заклад, власне, поклав початок існування Києво-Могилянської академії.
Відстоюючи саме західну систему освіти,
Сільвестр Косов у згаданому творі писав: «Ти, сповнений святині народе руський, проси, як милості, щоб тобі не забороняли манни вільних наук. Тільки тоді твої церкви наповняться богобоязливими священниками, кафедри твої розквітнуть красномовними проповідниками, нащадки твої, укріплені в батьківській вірі та прикрашені ораторією, філософією, юриспруденцією, прославляться своїми судженнями та промовами на загальних сеймах і трибуналах, в судах та земських розправах, твої адвокати і надалі домагатимуться правди різного роду та оберігатимуть твої права кожного дня».
Патерикон
Ставши настоятелем у 1633 р., Києво-
Печерської лаври, змінивши Петра Могилу, він зайнявся укладенням нової редакції Києво-Печерського патерика, який у 1635 р. був опублікований польською мовою, яка в умовах тогочасної Речі Посполитої виконувала роль мови державної й міжетнічного спілкування. Її добре розуміли і в Україні, і в Білорусі. Нею навіть публікувалися деякі полемічні твори, спрямовані на захист Православної Церкви. Для укладача Києво-Печерського патерика було важливо, щоб і поляки-католики ознайомилися з цим твором. Адже в ньому йшлося про київських православних святих та чудеса, які творилися ними. Ця книга піднімала авторитет Православної Церкви на руських землях в очах як її прихильників, так і супротивників. При укладенні Києво-Печерського патерика використовувалося широке коло джерел. Це були не лише давньоруські літописи, ай твори різноманітних істориків – Іоанна Зонари, Цезаря Баронія, Яна Длугоша, Олександра Ґваньїні, Мацея Стрийковського. Сильвестру Косову також належить робота «Дадискалія, або Наука про сім сакраментів, або таїнств…», видана в 1637 р. До речі, цей твір зазнав жорсткої критики й звинувачення в єресі з боку московського патріарха Йоакима (Савелова), за часів правління якого здійснено було підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.
Титульний аркуш «Дідаскалії, альбо науки о седми сакраментах, альбо таїнах» (1637) Сильвестра Косіва
У 1635 р. після смерті Йосифа Бобриковича Сільвестр Косов був обраним єпископом Мстиславським, Оршанським та Могилівським. Після обрання він відмовився від майна, успадкованого від батька і здійснив енергійні заходи для зміцнення православ'я у своїй єпархії. Порушуючи королівський указ 1624 р. (виданий після вбивства Йосафата Кунцевича), він вирушив у пастирську подорож до Вітебська та Полоцька, де здійснював богослужіння. У результаті таких дій частина місцевих уніатів знову прийняла православ’я. Також він намагався повернути православним деякі храми й монастирі, які опинилися в руках прихильників унії. Це призвело до конфлікту з Полоцьким унійним архиєпископом Анастасом Селявою. Цей патріарх докладав зусиль, аби отримати згоду короля на заснування нових монастирів у приватних маєтках шляхти. Й справді, низка таких монастирів була заснована в єпархії.
У вересні 1640 р. Сільвестр Косов брав участь у соборі православних Речі Посполитої, що відбувся в Києві. Цей собор відіграв помітну роль у реформуванні Київської православної митрополії. Він також належав до вченого гуртка, який існував при митрополиті Петру Могилі. Його члени, у тому числі й Сільвестр Косов, уклали православний катехізис, що був схвалений в 1643 році для друку й розповсюдження східними патріархами. Це було перше видання такого типу, створене в Київській митрополії. Його широко використовували не лише православні Речі Посполитої, а й інших країн.
Менше ніж за рік після його обрання на митрополичу кафедру, у 1648 р. спалахнуло повстання Богдана Хмельницького, яке насправді створило зовсім іншу реальність, з якою новий митрополит – прагматик та реаліст, як кажуть, «з голови до п’ят» змушений був рахуватися. І рахувався, намагаючись, водночас, використати її у інтересах України – як він їх розумів. Можна зустріти думку, що Сільвестр Косов негативно поставився до Хмельниччини. В певному сенсі, можна припустити, що це так. Адже він, як і його попередник Петро Могила, намагався тримати дистанцію щодо козаків й шукати порозуміння з владою Речі Посполитої, дбаючи передусім про інтереси Київської митрополії. Козацьке повстання вело до соціальної дезорганізації, що не могло не вдарити по церкві. Але, іншого боку, Київський митрополит не міг не враховувати нову реальність, яка виникла в результаті повстання. Тому він робив усе, щоб досягти порозуміння з Богданом Хмельницьким. Показово, що Київський Патріарх разом з Єрусалимським Паїсієм урочисто вітав останнього під час його в’їзду в Київ після перемог над поляками 23 грудня 1648 року. (Паісій, порушивши всі канони, відпустив Богданові його минулі гріхи, і навіть, майбутні і обвінчав його заочно з Геленою Чаплинською). Пізніше Сільвестр Косів виконував певні дипломатичні доручення козацького гетьмана. Нічого незвичного в цьому не було, у той час високопоставлені священнослужителі часто ставали посередниками між представниками влади і церквою.
Ієрарх Сільвестр звертав увагу на стосунки Київських митрополитів із Константинополем та Римом, говорив про християнізацію слов’янських народів. Він визначив основні моменти цього процесу. Він вважав, що перше хрещення слов’ян здійснив апостол Андрій Первозваний, який після проповіді Євангелія в Херсонесі піднявся по Дніпру й дібрався до пагорбів, де згодом постав Київ і до земель, де пізніше виник Новгород. Це було за його переконанням перше хрещення людей, які тут жили і називалися полянами. Друге хрещення відбулося в 863 році, коли Константинопольським Патріархом був Фотій, а ромейським (візантійським) імператором Михайло. Тоді на прохання князів Великоморавської держави Святополка, Ростислава й Коцела до слов’ян були послані християнські вчителі Кирило й Мефодій. Третє хрещення відбулося в 886 році. Четверте – в 958 році за часів княгині Ольги, яка хрестилася під час своєї поїздки до Константинополя і, повер
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
