“Компактна книжечка Сани Дутки читається легко, має 144 сторінки. Перед читачем чи то село, чи місто, в якому розгортаються всі події...” 13 Пошта «СП» · с. 13сторінка оригіналу ↗
Сер Чарльз мав рацію
Слово Просвіти, №48–49 за 2025 рік
Ярослав КАРПЕЦЬ
Письменниця Сана Дутка (Оксана Ягла)
дебютувала у Видавничому Центрі “Академія”. Її підліткову повість “Така, як є” можна побачити в усіх популярних книгарнях. Прозаїкиня виступає в Тернополі, де активно ділиться своєю творчістю з читачами. Її кейс – це хороший приклад старту в письменстві, коли авторка сама активно розповсюджує власну книгу. Найчастіше спостерігається картина полярна: письменник написав книгу й сидить в очікуванні манни небесної. І читачів йому подавай, і презентації організовуй, і книги реалізовуй. Таких безініціативних молодих авторів досить багато в сучасній українській літературі.
За моїми спостереженнями, не всі вони переживають шок першої книги, ті виклики, які постають перед молодим митцем, дуже швидко відбивають охоту писати в подальшому й виступати на публіці. До фінішу – всенародного визнання – до
Саме ці рядки найвище ставив і Михайло Грушевський: «Чи палить нас та свята, повна пожертвування любов до України, якій дав вираз Шевченко в знаних словах…» Ідеться не про те, чи знаємо ми про святу жертовну поетову любов або чи віримо в неї… Ні! Чи палить вона саме нас?! І найперше державних очільників – «цариків», як іронічно-разюче затаврував їх Шевченко!
Михайло Грушевський у переломний історичний час сформулював імператив Нової України:
«Перше, що я вважаю пережитим і віджитим… се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць, і кінець кінцем, як то часто буває – справді присвоєна собі значною частиною українського громадянства».
Накопичена століттями неможливість,
сиріч боязнь сказати вголос те, що накипіло на душі й викристалізовано розумом у повному сприйнятті Шевченкового Заповіту, поготів і викласти на папері та ще й у науковому контексті, є невід’ємним фрагментом історичного феномену, який Михайло Грушевський сформулював понад століття тому, а саме: «українське самозречення»:
«Ох, це українське самозречення, класичне самозречення… Ці земляки-українці, які пишалися своїм зреченням від вузьких місцевих і національних інтересів на користь “загальноросійських” і загальнодержавних, повторюючи при цьому нещасні фрази про те, що слід відректися від національних поділів в інтересах спільноти і братства народів, – так ніби відречення від своєї національності давало перехід до стану позанаціонального, – чи втішали своє сумління такими міркуваннями, що вирішення загальнодержавних проблем само по собі принесе вирішення національного питання та надасть українському народові умови розвитку й самовизначення! Звісно, вони не уявляли й не уявляють собі, що це відречення від національних інтересів насправді є аж ніяк не подвигом, не свідченням громадянської звитяги з їхнього боку, а малодушним дезертирством, відходом від позицій, які вимагають більшої витримки, такту, громадянської мужності, ніж пасивне плавання за течією всеросійських настроїв, що це відречення, завдаючи непоправної шкоди культурному й суспільному розвиткові українського народу, робить занадто двозначну послугу і “спільній справі”, яка зовсім не потребує для свого успіху такого дезертирства…»10.
Цитата чималенька та скорочувати не можна, бо висновки великого українця науково точні й екзистенційно важливі не лише в історичному часі, а й у сьогоденні.
Ніколи, ніколи не забуваймо, що прокаркала українська ворона в Шевченковій містерії «Великий льох», створеній за два місяці до Заповіту, про народження двох національних близнят:
видався доволі цікавим сюжетним загостренням, проте авторка серйозно його не розвиває у сюжетній лінії. Тільки вкінці виринає мотив помсти за полеглого батька, помсти кривдникам підлітків. Помсти, за яку доведеться героїні розплатитися здоров’ям і водночас віднайти нотку щастя в нудній буденності.
Основна інтрига повісті – випадкова зустріч багатого нового учня Арчі з бідною ученицею Юлією. Саме навколо цієї події авторка вибудовує сюжетне хитросплетіння. Ідея кохання багатого чоловіка та бідної дівчини експлуатується письменниками всіх часів і народів, кожен у цю тему хоче докласти щось своє. Не скажу, що вичитав щось унікальне в цьому старому прийомі, але він здався мені цілком органічним у повісті “Така, як є”. Вже тоді, коли головна героїня переступила поріг маєтку Арчі, – стала зрозуміла кінцівка твору: багатий покохає бідну, бідна ж ніяк не зможе оговтатися від щастя, яке звалилося на неї в лікарняній палаті. Гарне мелодраматичне закінчення повісті, як не крути.
Хочеться ще кілька словечок мовити про формулу книги: “Така, як є”. У під
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
