Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі 3 · “Не треба політикам ховатися за мантрами швидкого миру. Швидкого миру не буде!” · с. 3сторінка оригіналу ↗

К р и ком к р и ч и т ь п ра в д а

Слово Просвіти, №48–49 за 2025 рік

В Українському Вільному Університеті (Ukrainische Freie Universität) відкривали таїну й силу «Запізнілого вороття» на мультимедіалекції професора Миколи Тимошика Лілія БОНДАРЕНКО, докторка філософії Українського Вільного Університету, Мюнхен Скажу без перебільшення: друга публічна лекція київського професора Миколи Тимошика в Мюнхені (перша була для громади катедрального собору Св. Покрови і Св Андрія УГКЦ) назавжди вкарбується у літопис Українського Вільного Університету як день глибокого емоційного та інтелектуального потрясіння. Університет, що протягом десятиліть є незламним форпостом української думки в Європі, приймав видатну постать – професора Миколу Тимошика, чия 25-річна колосальна праця стала не просто науковим дослідженням, а справжнім чином повернення історичної пам’яті. Про вагу зустрічі – з представлення ректорки Вступне Слово, сповнене ваги зустрічі розпочалася з глибокої та змістовної промови ректорки Українського Вільного Університету, професорки Лариси Дідковської. Вона наголосила, що особлива честь приймати такого визначного гостя, чия праця має надзвичайну вагу для утвердження української національної свідомості та протидії імперським міфам. «Сьогодні наш університет має особливу честь приймати видатну постать української науки, журналістики та видавничої справи – Миколу Степановича Тимошика. Ця зустріч є знаковою, адже вона присвячена глибокому, багаторічному дослідженню, яке має надзвичайну вагу для утвердження української національної свідомості та протидії імперським міфам», – наголосила пані ректорка, відкриваючи подію. Її слова надали особливої значущості мультимедіапрезентації його унікального освітньо-науково-видавничого проєкту, з яким професор уже побував у кількох країнах заходу. І незміно мав широку прихильність і зацікавленість численних слухачів. Назва цього проєкту глибинна за змістом: «Запізніле вороття»: українська правда і «русскій мір» із архівів західної діяспори та колишніх радянських спецфондів: непізнані уроки». Відповіді на болісні питання Зі стін УВУ пролунали гострі, болючі питання, які стосуються самої сутності нашого буття: -Чому світ так довго дивився на Україну крізь московські окуляри? -Чому російські агресивні наративи (про „не окрему націю“, „несвоєрідну мову“, „створення України Леніним“) досі знаходять своїх прихильників? -Якими є Чин і Місія української діяспори та всієї України в час війни? Професор Mикола Тимошик – людинаепоха, невтомний воїн на полі українського слова – надав відповіді, ґрунтовані на архівних документах, які десятиліттями були заборонені та приховані. «Ми маємо подивитися на власну національну історію в європейському, а не російському контексті», – наголосив Микола Степанович, представляючи свою працю. «Запізніле вороття» як повернення кожного з нас до свого національного «я» Проєкт «Запізніле вороття» – це колосальна праця у 65 томах (з них 30 томів одноосібно написані самим автором і 35 – упорядковані й видані ним з власними передмовами і науковими примітками). Тексти написані за принципом non-fiction (невигадки), де головний герой – це документ та людська доля. Микола Степанович з болем показав, як систематично і з якою підступністю «русскій мір» століттями нищив нашу ідентичність. Виділю тут кілька його аспектів. 1. Інформаційний вакуум. Навіть у найбільших бібліотеках світу на одну книгу про Україну припадає тисяча про Росію. 2. Крадіжка історії. Міфи про Івана Федоровича як „першого друкаря“, замовчування друкарства у Львові 1460 року, пов’язаного з іменем Степана Дропана, – це свідоме стирання нашої самостійності. 3. Знищення Села. Двотомник «Село» професора Тимошика – це гімн і реквієм українському селу, генетичній колисці нації, яке було знищене в ході колгоспної системи та бездумного олігархічного землекористування. 4. Розстріляні Університети. Наші виші, створені чужинською владою для колонізації та асиміляції, придушували національно свідомих особистостей. Як-от героя його чотирьох книжок Івана Огієнка – вигнали з університету св. Володимира через те, що першим почав викладати свій курс у березні 1917-го українською. «Спершу пропаганда, а потім танки» – цей жахливий принцип російської політики став ключовим лейтмотивом мультипрезентації про „змосковлення» України, зокрема, Буковини. Скриня матері: найглибший борг Найбільш емоційною частиною стало представлення книги «Материн заповіт у рушнику 1933-го», присвяченої його напівграмотній матері. Знаючи про працю сина в пресі комуністичної доби, тихо і наполегливо, 15 років, писала листи у радянські інстанції, аби дізнатися правду про свого батька, діда Миколи Степановича, висланого як куркуля на Соловки у 1933 році за незгоду іти до колгоспу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин