Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Починаючи з XVI століття, малоруське товариство було набагато освіченішим великоруського”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ВОГНИЩЕ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ВРАЗИВ КАРАЛЬНИЙ МЕЧ НКВС

Слово Просвіти, №49 за 2008 рік

ДО 140!РІЧЧЯ «ПРОСВІТИ» Сергій ШЕВЧЕНКО, доцент Кіровоградського держав" ного педагогічного університету ім. В. Винниченка НАД КАРПАТАМИ ЛИНУЛО ПРОНИКЛИВЕ СЛОВО КОРИФЕЇВ Утиски українців у державі Ро" манових не дали їм можливості створити тут “Просвіту” водночас із західноукраїнцями. Але східно" українці певною мірою присутні з перших десятиріч у просвітницькій роботі галицької молоді. Зокрема, над Карпатами линуло проникливе слово корифеїв українського про" фесійного реалістичного театру, заснованого в Єлисаветграді (те" пер Кіровоград). Там ставили п’єси Івана Карпенка"Карого, дві з яких “Просвіта” видала кількати" сячними накладами. Зауважимо, що почесним членом Львівської організації був Євген Чикаленко, український громадський діяч і ме" ценат, випускник єлисаветград" ського реального училища, де нав" чався разом з корифеями театру Панасом і Миколою Тобілевичами. За послаблення поліцейсько" імперського режиму під час пер" шої російської революції “Просві" та” поширюється і в Східній Украї" ні. 25 червня 1906 року Володи" мир Винниченко, уродженець Єлисаветграда, виступив на уста" новчих зборах українського осе" редку “Просвіти” і став членом її президії. Книжки нашого земляка просвітяни поширювали до Кавка" зу й Кубані. На початку 1907 року в Одесі “Просвіта” організувала поста" новку драм Марка Кропивницько" го. 10 листопада 1907 року в Киє" ві Симон Петлюра виступив з ре" фератом “Висвітлення історичних заслуг Карпенка"Карого для роз" витку українського театру” на лі" тературному вечорі “Просвіти”, присвяченому творчості нашого земляка. Доповідач проаналізу" вав віддзеркалення у творах ви" датного драматурга становища українського громадянства на" прикінці ХІХ століття та процесів, які переживало село. Після палко зустрінутого виступу публіка пе" реглянула драму “Наймичка” у постановці трупи Миколи Садов" ського. Заснована і очолювана ку" мом Марка Кропивницького Ми" колою Аркасом, Миколаївська “Просвіта” організувала вистави опер “Катерина”, “Запорожець за Дунаєм” та інших. 1910 року в Баку просвітяни влаштували вечір пам’яті І. Тобіле" вича з аматорською постановкою п’єси “Мартин Боруля”, яка мала великий успіх. Жорсткий антиукраїнський ха" рактер влади в Єлисаветграді не сприяв становленню і розвитку в ньому в дореволюційний час “Просвіти”. Але відомі центрально" українці робили помітний внесок у її діяльність в інших містах. Твор" чість інгульців допомагала в прос" вітянській роботі. Театр у Єлисаветграді ВАСИЛЬ НІКІТІН — ПЕРШИЙ ГОЛОВА Василь Нікітін, перший голова Єлисаветградської “Просвіти”, її ровесник, народився 140 років то" му в Полтаві. Згодом, одержавши диплом Московського університе" ту, працював суддею на Смолен" щині, 1903 року перебрався до Єлисаветграда, де влаштувався членом окружного суду, згодом став нотаріусом. У місті на Інгулі Василь Олек" сандрович сходиться з українофі" лами, передовсім з “артільним батьком”, майбутнім членом Цен" тральної Ради М. Левитським і ко" лишнім київським “громадівцем” і політзасланцем П. Михалевичем. У Нікітіних збирається гімназійна мо" лодь, обговорюючи національні проблеми. Тут влаштовують що" тижневі літературно"музичні вечо" ри, у яких беруть участь Ю. Тобіле" вич, М. Садовський, П. Саксаган" ський, М. Заньковецька, М. Петлі" шенко, Л. Ліницький. У 1909—10 роках з ініціативи Василя Нікітіна у Шевченківські дні організовували лекції"концерти, кошти від яких передавали на спо" рудження пам’ятника Кобзареві в Києві. Так, 16 березня 1910 року звучав “Заповіт”, який переповне" ний зал слухав стоячи, а охочі його виконати підіймалися до хору на сцену. Театр було прикрашено ви" писаними саме для цього з Полта" ви численними предметами укра" їнського побуту. У концертах брали участь Кропивницький, Старицька" Черняхівська (донька М. Стариць" кого), Стешенко. Ці заходи надалі заборонив губернатор. Українське життя Єлисаветгра" да пожвавилося 1917 року. Василь Нікітін організовує “Просвіту”, стає її першим головою. При цій органі" зації створюють українські хор і бібліотеку, ставлять п’єси. Активно працювали просвітяни Н. Приходь" ко, О. Семененко, М. Панасевич, Ю. Тобілевич. Участь у концертах “Просвіти” брала донька М. Лисен" ка Галина з чоловіком, місцевим викладачем Костянтином Шилом (згодом, за словами Нікітіна, в Ки" єві він обійме “помітну посаду по народній освіті”). У квітні 1918 року В. Нікітін виступає з лекцями з ук" раїнської культури у місцевому “Го" лосе Юга”. У часи гетьмана Скоро" падського “Просвіту” очолює син корифея театру Юрій Тобілевич. Василь Олександрович, перебува" ючи в її активі, сконцентровується на учительській роботі, викладаю" чи, зокрема, українську мову. Наприкінці серпня 1919 року в Єлисаветграді владу встановлю" ють денікінці, які проводять обшуку Нікітіна, вилучаючи українські книжки. За радянських часів він працює на педагогічній ниві, організовує краєзнавчу діяльність. Василь Нікі" тін переклав українською спогади місцевого народовольця О. Тар" ковського (діда автора фільмів “Сталкер”, “Андрій Рубльов”, “Со" ляріс”) про революційний рух. За посередництва співробітника Ака" демії наук, колишнього єлисавет" градця О. Тулуба спогади В. Нікіті" на про Кропивницького було на" друковано 1928 року в збірнику “За сто літ”. Просвітянин написав істо" рію українського театру в Єлиса" ветграді, віддавши її П. Руліну для театрального музею музично"дра" матичного інституту ім. М. Лисен" ка, де навчалися діти єлисавет" градця. Перед цим рукопис читали академік С. Єфремов і вдова дра" матурга С. Тобілевич, записавши свої побажання. Єфремов пропо" нував тоді Нікітіну створити в Зі" нов’євську (тепер Кіровоград) нау" кове товариство, яке підтримувало б постійні зв’язки з академією. 1929 року Василя Олександро" вича заарештували за підозрою “в нелегальних зв’язках з українськи" ми шовіністичними елементами з інтелігенції та угрупованні їх з контр" революційною метою”. Під час об" шуку вилучили: “Оповідання з ук" раїнської історії”, “Незабутні” (ре" дактор С. Петлюра, 1918 рік), “На захист української культури”, “Три" зуб” (німецькою мовою), “Послан" ня Євангелісту Дем’яну Бєдному”, “Грамота до всього українського народу”, “Статут Української Прос" віти”, “Історія українського наро" ду”. Заарештованому, зокрема, інкримінували зв’язки з Єфремо" вим, про якого він заявив: “Я зав" жди чув про Єфремова як про лю" дину не честолюбну, а щиро відда" ну справі розвитку української на" ціональної культури”. 1930 року Ні" кітіна вислали до Казахстану на три роки “як члена підпільної орга" нізації Спілки визволення України”, хоч винним він себе не визнав. Син Василя Олександровича Юрій входив до кола друзів Олек" сандра Довженка, грав у “Березо" лі”, після чого, за словами батька, взявся організовувати власний ук" раїнський драмтеатр у Харкові. За" кінчив життя в ГУЛАГу. Інший син Фауст відбув заслан" ня водночас із батьком. Після цьо" го зробив внесок у зоологічну нау" ку, став лауреатом Державної пре" мії СРСР 1953 року. ГЕТЬМАНИ ОСВІЧЕНІШІ ЗА ЦАРІВ У квітні 1918 року “Просвіта” організувала чотиритижневі курси охочих вивчити українську мову. Спочатку записалось близько 100, згодом — 150 осіб. Опісля набір припинили через обмежені можли" вості Товариства. Помітним явищем у культурно" му житті міста стала відкрита лек" ція голови “Просвіти” Василя Нікі" тіна, у якій він зупинився на проб" лемах української літератури до і після Т. Шевченка та української мови. Було сказано, що, попри Корифеї театру із засновниками “Просвіти” утиски російського уряду, який гальмував вільний вияв національ" ної творчості, збереглися україн" ська культура та мова: “Починаючи з ХVI століття, малоруське това" риство було набагато освіченішим великоруського, і гетьмани Мало" росії далеко вище стояли за осві" тою царів московських”. Порівнюючи творчість Шевчен" ка, Пушкіна та Міцкевича, допові" дач зауважив, що українець стояв ближче до простого люду, оскільки його устами “ніби говорив сам ма" лоросійський народ”. Відзначала" ся й творчість Котляревського, Квітки"Основ’яненка, Гулака"Арте" мовського, Куліша, Марка Вовчка й Глібова. І на цьому тлі за міністра Валуєва закривали видавництва, заборонили друк Євангелія україн" ською мовою. Серед українських драматургів В. Нікітін відзначив М. Кропивниць" кого та “рівного за силою таланту Островському” І. Карпенка"Каро" го. Із сучасників виокремив драма" турга і белетриста В. Винниченка та поета О. Олеся, який за характе" ром творчості нагадує Надсона. Але, попри всі утиски, зробив вис" новок доповідач, культура України “стоїть високо; у будь"якому ви" падку вище такої в інших слов’янських землях”, а українська мова — “одна з найкрасивіших у світі й може бути поставлена поряд із визнаними красивими — італій" ською та французькою”. На лекції більшість слухачів була російсько" мовною. Місцевий російськомов" ний “Голосъ Юга” регулярно друку" вав матеріали про відродження ін" гульського українства (діяльність “Просвіти”, бібліотеки, хору, курсів для вчителів тощо). У травні на другому поверсі бу" динку колишнього дворянського зібрання просвітяни відкрили бібліо" теку"читальню. Книжки передусім видавали членам товариства. Інші городяни могли отримувати видан" ня за рекомендацією “Просвіти” або за умови внесення застави в розмірі п’яти карбованців. Усі чита" чі деяку суму мали щомісяця спла" чувати на користь Товариства. На ці та власні скромні кошти ентузіасти просвітництва передплачували для цього закладу “Робітничу газету”, “Вільне життя”, “Наше село”, “Нову Раду”, “Народню Волю”, “Відрод" ження”, “Самостійник”, “Вільну Ук" раїнську школу”, “Народню спра" ву”, “Сільського господаря” тощо. Згодом у бібліотеці відкрився відділ для дітей, організовано продаж книжок. Газета “Трудовая жизнь” писала: “Не дивлячись на відсут" ність жодної реклами, книги розхо" дяться швидко, особливо жадібно розбирають їх селяни”. Поширювали книжки під час учительських курсів у Єлисаветгра" ді, на яких було організовано вис" тавку підручників, книжок з літерату" ри, історії, словників, “на котрі з бо" ку учителів був величезний попит”, — писала та сама газета. Книжки поширювали і в школах повіту. Зага" лом пропаганда найкращих україн" ських видань була першим кроком “Просвіти” у нашому краї. У червні 1918 року відбувся по" вітовий з’їзд, на якому представ" ники сіл висловилися за об’єднан" ня просвітницьких організацій краю, щоб міська інтелігенція мог" ла допомагати місцевим осеред" кам, зокрема у поширенні книжок і української періодики. Того самого року запланували організувати власну трупу. Але реа" лізувати це заважали економічні проблеми. Із меблів у просвітян бу" ло лише дві шафи. За браком влас" ного приміщення його доводилося орендувати. Кошти для цього над" ходили від внесків та приватних по" жертв місцевих кооперативів — Спільної справи, Павлівського об’єднання, Кредитної спілки. Спіл" ка споживачів товарів, яку очолю" вав Т. Баланенко, влітку асигнувала 10 тисяч карбованців “Просвіті” й 5 200 крб на курси українознавства. А восени вже просвітяни передали міському громадсько"педагогічно" му комітету 13 “Стінних українських словників” М. Старого і 20 плакатів “Як читати українську книжку” з проханням вивісити їх у середніх і початкових навчальних закладах. Помітного досвіду діяльності “Просвіта” набула наступного року, в гетьманську добу. Але буремний 1919"й з червоноармійською, дені" кінською, григор’євською та інши" ми владами вніс корективи: Това" риство не мало ні хору, ні трупи, втратило попереднє помешкання, перебравшись до куточка робітни" чого клубу, обмежуючись лише ви" дачею книжок із бібліотеки. 1920 року голова “Просвіти” Юрій Тобілевич очолив оргкомітет з відзначення роковин Тараса Шевченка. У березні в сквері, який тепер носить ім’я Кобзаря, тоді йо" му встановили тимчасовий бюст. “Товариство ожило”, — писала міс" цева преса восени. Воно отримало просторіше приміщення, обладна" ло його фотографіями письменни" ків, художніми плакатами, роялем, новими меблями. Щотижня органі" зовували лекції “Велика революція на Вкраїні 1648 року”, “Українська поезія”, “Народна освіта в Радян" ській Республіці”, про І. Франка то" що. Планували розробити подаль" шу тематику з історії й економічної географії України, української на" родної словесності, гігієни. Дав перший концерт відроджений ук" раїнський хор. Формувався науко" вий гурток для самоосвіти та дос" лідження рідного краю. Товариство отримувало матеріальну та іншу допомогу від місцевого відділу на" родної освіти. “Будемо надіятись, що надалі товариство широко ро" зів’є свою культурну роботу та по" сіє вогонь знань в трудові кола, які кутаються навколо організаці; під" німе їх культурний рівень та грома" дянську самосвідомість”, — так за" кінчувалася стаття українською мовою в російськомовних “Извес" тиях” за жовтень 1920 року. Але “Просвіта” з її намірами ук" раїнського відродження не вписа" лася в систему радянських гро" мадських установ. Її закрили. А в 1930"х роках просвітяни потрапи" ли під каральний меч НКВС—ДПУ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин