Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №49 за 2008 рік

16 с. · 46 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

Олег ОЛЕКСЮК, стор. 10

“Чисельність Херсонського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Молода Просвіта” щоденно зростає, до нього долучається творча молодь”. “А хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі? І хто нас туди не пускає?! А чому б не відновити спільно з видавництвами, нашими за духом, передплатні видання?”
Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

Володимир ФЕРЕНЦ, стор. 3

“Потрібен громадський центр моніторингу ситуації в Україні й потужний аналітичний центр для формування адекватної реакції нації на зовнішні та внутрішні загрози, який зможе давати конкретні поради населенню щодо певної ситуації, як це в минулому столітті робила “Просвіта”. “Стебельський створив у селі курс “анальфабетів”, бо майже ніхто не вмів читати і писати. З 41 відвідувача курсу 37 осіб навчилися читати і писати по-українськи. Всі вони стали членами читальні “Просвіти”.
Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

Ольга МАНЮК, стор. 4

“Просвіта” співпрацювала з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка, головою якого 1897 р. обрали Михайла Грушевського. Вчений співпрацював і допомагав “Просвіті” матеріально щез часу збирання коштів на придбання триповерхового будинку для “Просвіти” 1895 року (пл. Ринок, 10)”. “Утиски українців у державі Романових не дали їм можливості створити тут “Просвіту” водночас із західноукраїнцями. Але східноукраїнці певною мірою присутні з перших десятиріч у просвітницькій роботі галицької молоді”.
Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

Павло МОВЧАН, стор. 2

“Подія, яку ми відзначаємо, — 140-річчя створення “Просвіти” у Львові 8 грудня 1868 року — має без перебільшення епохальне значення. Адже завдяки цьому акту масової просвітницької самоорганізації підневільного українського люду викристалізувались основи єдиної української нації”. “Члени “Просвіти” у XIX—XX ст. у парламентах інших держав, куди були обрані, обстоювали спроможність утворити власну незалежну Українську державу”. Ольга МАЛЮТА, стор. 9 Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА, cтор. 6 Сергій ШЕВЧЕНКО, стор. 5 Василь ЧЕПУРНИЙ, стор. 14 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 902 261 грн. 00 коп.
“Ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право українців на свою мову, культуру, історію”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

МАТЕРІ"ПРОСВІТІ — 140!

Фото Олеся Дмитренка Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, народний депутат України Озирнувшись назад на півторастоліт" ню відстань, ми побачимо похмуро" сумний національний мовно"куль" турний ландшафт України, розполовиненої між двома імперіями. У підавстрійській та підросійській Украї" ні українська спільнота становила неоргані" зовану, з низьким рівнем національної сві" домості масу. Українська еліта зденаціона" лізовувалась, витворюючи розмиті, не зако" рінені в національне середовище братства та гуртки, переконуючи себе і собі подібних, що зречення самосутності — це природний і єдино прийнятний процес інтеграції у вищі культурні сфери, що згодом буде наймено" ваний цивілізаційним процесом. Подія, яку ми відзначаємо, — 140"річчя створення “Просвіти” у Львові 8 грудня 1868 року — має без перебільшення епо" хальне значення. Адже завдяки цьому акту масової просвітницької самоорганізації підневільного українського люду викриста" лізувались основи єдиної української нації. Тому шаноблива до себе держава в особі своїх найвищих керівників серед титульних подій вітчизняної історії зобов’язана виок" ремлювати цю неперехідну подію і віддати шану тим, хто стояв біля її витоків, хто запо" чаткував національне змагання за незалеж" ницький курс, хто впродовж десятиліть не" ухильно, терпляче і жертовно провадив, а не декларував просвітницьку справу серед знедоленого малоосвіченого люду, орієн" туючи його на самоусвідомлення і самопо" вагу, попри всі зовнішні та внутрішні спро" тиви окупаційних влад. Зафіксувавши як визначальну статутну справу піднесення освіченості української людності, “Просві" та” з часу свого виникнення насправді про" буджувала національну свідомість, обстою" вала культурно"освітні та політичні права українців на всіх теренах, де вони мешкали. Саме з “Просвітою” пов’язаний найін" тенсивніший період націєтворення, що тривав протягом багатьох десятиліть і ури" вався лише в періоди репресій і заборон. Цей період паралельного націєтворення, що охоплював усі етнічні землі українців, був водночас періодом формування дер" жавницьких устремлінь, в якому “Просвіта” відігравала визначальну роль. Це стосувалося й освітніх, наукових, економічних організацій, які вийшли з лона “Просвіти”, проте найпріоритетнішим її
“Ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право українців на свою мову, культуру, історію”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

БУТИ УКРАЇНЦЕМ

завданням було і залиша" ється повернення націо" нальної самоідентичності тим сегментам, які були і нині ще є зденаціоналізова" ними. 140 років тому один із чільних засновників “Прос" віти” о. Й. Заячківський, звертаючись до студентів, урядовців і вчителів, сказав: “Бідна Україна"мати, бідні і ви, сини її. Праця — це ваш капітал, з котрого маєте оп" латити довг народові. Так, ви знаєте, і нарід того свідо" мий, що ваша нинішня нау" ка оплачується по найбіль" шій частці тим мізерним грошем, на котрий нарід кріпко працює. А як дороби" тесь куска хліба, щоби Бог охороняв від тої сьогочас" ної чуми, від огидного космополітизму (підкрес" лення моє — П. М.), котрий є погибеллю всякій на" родності, то держіться сво" його народу, — хоч як висо" ко піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері — від народу! Тоді лише ви будете вільні в на" роді, а нарід вами славний! О, то просить вас нарід мої" ми устами”. Яке неймовірно актуаль" не для всіх інтелектуалів у ХХІ сторіччі засте" реження: “бійтеся чуми космополітизму!” і яка важлива настанова: “ви будете вільні в на" роді, а нарід вами славний…” Україна сильна тими іменами, які були причетні до форму" вання потужного просвітницького руху в роз" членованій Україні: і Анатолем Вахнянином, і Андреєм Шептицьким, й Іваном Франком, і Борисом Грінченком, і Лесею Українкою, і Миколою Лисенком, і Михайлом Коцюбин" ським, і Дмитром Яворницьким, і Юрієм Федьковичем, і Миколою Аркасом, і Володи" миром Леонтовичем і багатьма"багатьма ін" шими подвижниками національної справи, які жертовно працювали на українській ниві… Я не робитиму повного переліку ані імен, ані тих здобутків, які лягли в підмурі" вок національних змагань українців за свою державу в ХХ сторіччі. Лише зазначу: запо" чаткована 65"ма засновниками із середо" вища галицької інтелігенції “Просвіта” по" повнювала свої лави за рахунок студентів, урядовців, священнослужителів, учителів, журналістів, перетворившись на наймасо" вішу громадську організацію і ставши ма" тір’ю інших українських товариств. Саме “Просвіта” організацією “Соколів” і “Січей” підготувала Листопадовий чин 1918 року, Акт Соборності 1919"го, героїку ОУН"УПА. Сотні тисяч хат"читалень, десятки видав" ництв, тисячі самодіяльних хорових колек" тивів, самодіяльні театри, мандрівні гурти, книгорозповсюджувачі"міхоноші — все це поширювало рідне слово, гуртувало націю, викликало народне зрушення. Природний, самовідданий ентузіазм просвітян не міг не позначитись на стані ак" тивного націєтворення і державотворення, яке тривало до приходу окупаційних військ і запровадження червоного терору на всіх українських землях. Тому не дивно, що пер" шою, хто підлягав переслідуванням і забо" роні, була “Просвіта”, тисячі просвітян реп" ресовано, а то й розстріляно в енкаведист" ських тюрмах і таборах. Та саме “Просвіта” відродилась пер" шою — майже двадцять років тому. 17 груд" ня цього року відзначатимемо 20"річчя створення організаційного комітету для скликання установчої конференції, яка від" булася 11—12 лютого в Республіканському будинку кіно, де було прийнято Статут і об" рано керівні органи Товариства української мови на чолі з Дмитром Павличком. Відроджене Товариство, яке вже з часу проголошення Акта про незалежність по" вернуло собі історичну назву “Просвіта” імені Тараса Шевченка (12 жовтня 1991 ро" ку), брало найактивнішу участь у всіх за" гальнополітичних заходах, не випускаючи з поля зору найважливішу, найпекучішу і досі проблему зміни статусу української мови з підневільної на українську державну мову. Просвітяни делегували до Верховної Ради України першого скликання (1990 р.) цілу когорту національно заанґажованих депутатів, які утворили Народну раду на чо" лі з І. Юхновським, а до виконавчої влади — своїх представників, які за часів президен" та Л. Кравчука очолювали гуманітарні сфе" ри в більшості областей України. Просвітя" ни продовжили взятий курс на висвітлення замовчуваних раніше сторінок нашої тра" гічної історії, на відродження української культури через видавничу, лекційно"прос" вітницьку діяльність, через навчальні закла" ди, співпрацюючи з Міністерством освіти та Збройними силами України, в яких за сприяння Товариства формувалася нова ідеологія, засновувалися українські світли" ці замість так званих “червоних кутків”. Мушу наголосити і на тому факті, який з часом притлумлюється: саме з лона “Просвіти” виокремилася більшість новіт" ніх організацій і партій, які так і не змогли вдячно осягнути масштабів Товариства і зробленого ним: внутріпартійні чвари і бу" лавоманія розчленували ці й так нечислен" ні політичні угруповання ледь не до карли" кових розмірів. Просвітянам удалось уникнути цієї долі й пройти цей відтинок часу згуртованими, уникнувши і розчарувань, і зневіри, адже ми усвідомлюємо, що значною мірою і від нас залежить, чи буде Україна українською, чи станемо ми господарями в своїй оселі, хоч наступ на українське ведеться тотально і на всіх можливих лініях. Ми ніколи не згладжували гострих кутів, які існують умовній сфері, не ховали голови в пісок, упо" дібнюючись до відомого птаха, сподіваю" чись, що минеться, а нам не доведеться накликати на себе гнів влади. Ми називали і далі називатимемо речі своїми іменами, без огидного камуфляжу, не поступалися і ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право ук" раїнців на свою мову, культуру, свою істо" рію, свою перспективу. Проте, як ніколи, в Україні відверто зух" вало діють ті, хто також без будь"якого ка" муфляжу варить качино"отруйний суп по" українськи, намагаючись викорчувати ук" раїнське вишневе слово, засаджуючи весь наший простір дурноп’яною бузиною… І список цих українофобських куховарів очо" лює людина, яка зовсім недавно здійсню" вала гуманітарну політику (і це в часи не Ле" оніда Кучми, а Віктора Ющенка) Дмитро Та" бачник, який “проголосивши фундамен" тальний постулат свого урядування” про неможливість ведення культурної політики “только в интересах узкого слоя украиноя" зычной интеллигенции, которая просто бо" ится конкуренции во всем”, зі шпальти на шпальту російськомовних окупаційних ви" дань розбризкує свої мазки проти Україн" ської держави, супроти Президента, суп" роти української нації. Слово “конкуренція”, виголошене ним саме в контексті відзначення 75"річчя Гено" циду української нації, викликає в моїй уяві образ і асоціацію голодного, скелетоподіб" ного мого брата Дмитра, який жебрав жме" ню пшона у торгсинівських хлопців, що з презирством дивилися на нього, як на огид" ну потвору і, не вимовляючи літери “р”, кри" чали: “Уходи, тварррь…” Оце така наша кон" куренція в інформаційному просторі, який, за визначенням Ю. Іллєнка, повністю окупо" ваний, оце така наша конкуренція в мас"ме" дійних засобах, у книготорговельній сфері, де одна українська книга — проти десятків російськомовних, наша присутність на теле" баченні у розважальних жанрах, де панує лише московська “міжпуховщина” і одеське розпаношене хохлодратування… Коли ми кажемо про п’яту колону, про північного сусіда, який втручається в наші справи, то запитую себе: а коли і кому хтось із сусідів допомагав будувати держа" ву, якщо це не у власних інтересах “поміч" ників”? Коли було, що одні держави не втручалися у внутрішні справи інших? Сус" пільство"держава — це передовсім внут" рішня самоорганізація людей для розв’я" зання щоденних дрібних і глобальних спіль" них завдань. Така самоорганізація перед" бачає лад і підлягання державному порядку всіх і кожного; сам лад не завжди означає те, що нам до вподоби, але він завше озна" чає життєву необхідність і для народу, і для держави. З такої життєвої необхідності й виник" ла “Просвіта” 140 років тому, і це засвідчи" ло, що ми здатні самостійно витворювати власні пріоритети, власні норми співжит" тя, знаходити шляхи розв’язання тих чи ін" ших — внутрішніх і зовнішніх — завдань, що стоять перед нацією. Завжди знахо" дяться народні сили, які ці норми і пове" дінку реалізовуватимуть і викликатимуть спротив антидержавних сил, що в постра" дянський період об’єдналися, сконсоліду" валися і, колонізувавши значний економіч" ний ресурс, намагаються змінити вектор розвитку України. Національна воля державотворчої нації залежить не лише від владних економічних ресурсів, які опинилися в руках наших опо" нентів, а й від інших ресурсів держави ра" зом з мовою, культурою, національною церквою. Ці ресурсні складові, до яких при" четні просвітяни, зміцнюють національну волю державотворчої нації. Послідовно вживаю слово “нація”, адже нація на відміну від народу — це вищий ща" бель стану суспільства і передбачає наяв" ність у нього високорозвиненої культури. Нація і культура — це поняття майже іден" тичні. І культурне будівництво для нас усіх найпріоритетніше. А в ієрархії цінностей, які визначають національну самобутність, немає речей другорядних: і архітектура, і одяг, і національна кухня, і довкілля вплива" ють на формування індивідуумів і нації за" галом. І кожна нація виробляє власну стра" тегію розвитку за всіма параметрами. І ця стратегія не може бути сформована чужою мовою. Адже кожна мова — це мова істо" ричних першозмістів і символів, це найпев" ніший інструментарій пізнання світу і себе в ньому. Зневага до української мови, свідка" ми якої ми є (до якої межі це може дійти!) — зневага наших фундаментальних ціннос" тей. Лише звернення до своєї мови, від" родження через мову на ґрунті справді на" ціональної культури дасть нам змогу стати потужною нацією з високим рівнем само" організації й відповідальності, як це було властиво тим, хто впродовж 140 років існу" вання “Просвіти” віддавав енергію націо" нальному відродженню і державотворен" ню, і чесно й доброхітно виконував свій обов’язок: бути українцем.
“Ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право українців на свою мову, культуру, історію”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ПОЖЕРТВИ НА ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ

Продовження. Початок у 2003–2007 рр., ч. 10, 15, 21, 24, 34 за 2008 р. Білан П. В. 100,00 Галак О. В., м. Київ 100,00 Дяченко В. І., м. Одеса 100,00 Касьян М. Д., м. Біла Церква Київської обл. 100,00 Любенко Ю. П., м. Чернігів 100,00 Мацегора Г. П., м. Запоріжжя 50,00 Мулярчик В. І., с. Серафинці Івано"Франківської обл. 100,00 Руденко Л. П., м. Київ 430,00 Рябчук П. С., м. Рівне 900,00 Сулима С. О., м. Луцьк 30,00 Тарадай О. І., м. Червоноград Львівської обл. 50,00 Трофимчук М. І. (за заповітом дочки Трофимчук Л. С.), м. Новоград" Волинський Житомирської обл. 150,00 Цап М. Г., м. Львів 100,00 ч/з Шелест, ліцей с. Ступного Рівненської обл. 27,00 Шостак М. М., с. Липівка Миколаївського р"ну Львівської обл. 1 000,00
“Самоорганізація повинна урівноважувати і гармонійно доповнювати державну владу і навпаки”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

«ПРОСВІТА» — РУХ САМОПОРЯТУНКУ НАЦІЇ

Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано"Франківськ Держава зі слабким міжнарод" ним іміджем і бідним населенням самостійно не гарантує громадя" нам майже нічого і може бути “при" мушеною до толерантності” чи “примушеною до виконання по" рад”, повинна точно виконувати настанови міжнародних інституцій без огляду на можливі страждання і втрати життєвих сил власного на" роду. Це стосується і України. Тому об’єктивно українська державна машина самостійно не в змозі по" долати величезне навантаження кризового виживання. Не допомо" жуть і різні міждержавні союзи, про які мріють політики на кшталт Яну" ковича. Основна роль в доланні ці" єї кризи належить тільки нації — власними силами. Саме організована активність громадян покликана компенсува" ти обмежені можливості держави в умовах кризи. Українці, на жаль, не готові діяти організовано й ефективно, бо не мають вкрай потрібної для цього системи гро" Володимир ПРОЦЕНКО, “Дзвін Севастополя”, Крим Чи потрібен на території України іноземний флот, який щоденно ство" рює проблеми для громадян нашої країни? Хоч би як хто прикрашав від" носини між Україною й Росією, поси" лаючись на дружні запевнення висо" копосадовців, має розуміти, що по" літика Росії щодо України, попри обі" цянки дружби та співробітництва, далеко не дружня і не миролюбна. Перебування Чорноморського флоту РФ містить трагічні сторінки, в яких домінує агресія. Так, шесте" ро матросів чужоземного війська пограбували і побили чотирьох не" повнолітніх, але командування Чорноморського флоту РФ не до" пустило на територію військової частини українських слідчих, а зло" чинців відіслало до Росії. Тобто, чу" жоземне командування сховало злочинців, за що має відповісти за українськими законами, але цього не сталося. Причина — брак чітко" го регламенту повноважних дій слідчих органів у тексті міждержав" ної угоди про перебування Чорно" морського флоту на території Ук" раїни. У статті 19 Міжурядової уго" ди між Україною і РФ зазначено: “Питання юрисдикції, пов’язані з перебуванням військових форму" вань на території України, регулю" ються таким чином: 1. За справами про злочин, ско" єний особами, які входять до скла" ду військових формувань, або чле" нами їхніх сімей на території Украї" ни, застосовується законодавство України і діють суди, прокуратура та інші компетентні органи України. мадських організацій. Організацій багато, але вони слабкі, й немає жодної можливості здійснювати всеукраїнський моніторинг ситуа" ції й чесну аналітику для простої людини, не політика. Образно ка" жучи, немає політично не заанґа" жованої громадської інституції, що “тримає руку на пульсі нації”. Вин" ні в цьому ми, українці, адже схильні вимагати від держави не" можливого, водночас демонстру" ючи нехіть до ефективної громад" ської діяльності. Мало хто задумується над рол" лю громадської організації в житті нації — увага незаслужено спря" мована на політичні партії. Тому специфічна слабкість громадян" ської самоорганізації українців ли" ше провокує державні структури підміняти громадські інституції, а від цього ще гірше. Громадян" ською млявістю ми провокуємо сильні держави світу до створення на нашій території цілої системи грантоїдних не наших громадських структур. Не існує іншого виходу з глухого кута, як розвивати сильні громадські структури. Поки що українці сподіваються на диво від ідеального прем’єра чи президента, обирають депутатів, які роками не доходять порозумін" ня. Це називається сном нації, про що писав ще Тарас Шевченко. Держава, наприклад, не зможе ор" ганізувати інформаційну безпеку, коли перед телевізорами мирно дріматимуть згодні на будь"які програми українці. Держава не зможе захистити українську мову, доки нею не спіл" куватиметься скрізь і не захищати" ме, як власну честь, кожен украї" нець. Держава не зможе підняти на" ціональну економіку, якщо грома" дяни не зрозуміють потреби захи" щати внутрішній ринок за принци" пом “свій до свого по своє”. 2. Пункт цієї статті не застосо" вується: а) у разі скоєння особами, які входять до складу військових фор" мувань, або членами їхніх сімей — громадянами Російської Федерації — злочинів проти Російської Феде" рації, а також проти осіб, які вхо" дять до складу військових форму" вань, або членів їхніх сімей — гро" мадян Російської Федерації; б) у разі скоєння особами, які входять до складу військових фор" мувань, злочинів під час виконання службових обов’язків в місцях дис" локації військових формувань. У випадках, передбачених цим пунктом, застосовується законо" давство Російської Федерації і ді" ють суди, прокуратура та інші ком" петентні органи Російської Феде" рації. Держава не зможе нас захис" тити перед світом, якщо кожен де" путат, чиновник демонструватиме власне розуміння національних ін" тересів. Тож не дивно, що зовнішні втручання в життя українського суспільства необмежені й мають мережевий характер, відбувають" ся з використанням для цього особливостей глобалізаційного процесу. Недарма на телебаченні навіть під час кризи домінує рекла" ма “гламуру”, чужих етнічних цін" ностей, витісняючи з інформацій" ного простору справжню україн" ську самобутність. За висловом сатирика, телебачення вчить, як жити, але ж воно не показує цілісно українське життя, заколисуючи на" шу волю до виживання в умовах кризи. Держава може на це впливати, але не може боротися проти зов" нішніх інформаційних експансій, якщо населення неспроможне ор" ганізуватися для адекватної реак" ції. Отже, потрібна потужна всеук" раїнська громадська організація" мережа, здатна протистояти екс" пансіям в інформаційному просто" рі, формувати правильне сприй" няття народом загроз, породжених кризою і змінами в міжнародних відносинах України. В умовах тліючої світової кризи інформаційна конкуренція держав відбувається саме за допомогою патріотично налаштованих і висо" котехнологічних громадських інс" титуцій, які нерідко фінансують держави. Вони здатні діяти як ви" разники інтересів на територіях за" цікавлень чи впливу. Інформаційна безпека — це функція не лише держави, а й усьо" го суспільства. Вона залежить від його самоорганізації. Це загальне правило стосується не лише Украї" ни. Так з’являється дедалі більше аргументів за створення сильної громадської патріотичної організа" 3. Компетентні органи Сторін можуть звертатися один до одного з проханням про передачу або прийняття юрисдикції щодо окре" мих справ, передбачених цією стат" тею. Такі звернення розглядаються невідкладно і доброзичливо.” За такими убогими умовами, оговореними в угоді, можна на об’єктах оренди Російській стороні чинити що заманеться. Очевидно, що Росія відмежувалася від україн" ських законів недоторканністю орендних територій. Угода надала можливість порушувати питання про передання в провадження росій" ській сторони і справ, що порушу" ються українськими правоохоронця" ми стосовно російських військовос" лужбовців. Вони, посилаючись на закамуфльовану статтю угоди, ма" ють повне право в місцях дислокації ції або мережі організацій. Це не надбудова чи тіньова структура влади, а організаційно"аналітич" ний центр виживання нації. Такою організацією може стати модернізоване і забезпечене су" часними засобами, технологіями і менеджментом громадської діяль" ності товариство “Просвіта”. На жаль, більшість еліти сприймає це як утопію. Підняти традиційну “Просвіту” на сучасний рівень в наш час справді нелегко. Непри" буткова громадська діяльність по" рівняно з політикою не викликає ін" тересу активних людей, адже полі" тика декому приносить надприбут" ки, а інших непогано годує. Найскладніше — це пропаган" да потреби такої громадської сили в середовищі зневіреного, праг" матично налаштованого суспільс" тва. Це можна зробити, маючи план облаштування України і про" ект громадського руху самозахис" ту. Всі претензії слід адресувати не владі, а власній здатності тво" рити і підтримувати потужну гро" мадську організацію: історично вона таки повинна називатися “Просвітою”, символізуючи силу українського світобачення. Така організація"мережа вкрай потріб" на і для координації дій численних дрібних, фінансово не забезпече" них і без сучасного менеджменту громадських організацій, які відлу" чені від українського інформацій" ного простору і не спроможні са" мостійно сформувати єдину мере" жу швидкого обміну інформацією та взаємодії. Потрібен громадський центр моніторингу ситуації в Україні й по" тужний аналітичний центр для формування адекватної реакції на" ції на зовнішні та внутрішні загро" зи, який зможе давати конкретні поради населенню щодо певної ситуації, як це в минулому столітті робила “Просвіта”. військових формувань проводити власні слідчі дії. Безперечно, що тут потрібен міждержавний правовий регламентний документ, підписаний на рівні керівників двох урядів, але російська сторона на це не пого" диться і не допустить, щоб українські слідчі працювали на об’єктах РФ ви" конували невідкладні слідчі дії: вилу" чення доказів, затримання, злочин" ців, допит свідків на орендованих Росією українських територіях. Ото й маємо: російські військові частини безкарно переховують злочинців, показуючи, хто в домі хазяїн. Так, наприклад, 29 серпня 2008 року зно" ву кілька російських військовослуж" бовців строкової служби Чорномор" ського флоту РФ о 22 годині пішли в “самоволку”: переодяглися в цивіль" не, добряче хильнули в парку та влаштували бійку біля Малахового кургану, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження студентам університе" ту. Як стверджують свідки, російські матроси відчули “смак крові”. Вони лупцювали студентів ногами, вигу" куючи: “Мєсі хахла, Жека! Добівай єго! Етот уже не шевелится!” Усім цим керував набагато старший від своїх співслужбовців монголоподіб" ний “Макс”, який, за твердженням молоді Корабельної сторони, не вперше влаштовує подібне. Цього разу міліція спрацювала набагато швидше, але затримала тільки трьох матросів, двоє з яких назвали пріз" вище Петров, а один Акулов. Один із міліціонерів чи то випадково, чи то з Часи змінились, і впливати на життя суспільства може тільки доб" ре організована і фінансована ор" ганізація, яку утримує народ, а не закордонні гранти. Сучасна “Прос" віта” може стати такою організаці" єю, якщо тільки українці реально її підтримуватимуть і розвиватимуть як загальнонаціональний рух са" мозбереження і виживання в умо" вах сучасної кризи і жорсткого сві" тового змагання. Це залежить не від самої “Просвіти”, бо вона ро" бить, що може, а від нас, українців, адже колись нам набридне пере" бування в стані летаргійної депре" сії та очікування дива. Тоді час не" одмінно покличе сильного лідера нації, здатного об’єднати здібних українців справою творення про" екту всеукраїнської організації ХХІ століття. У новому тисячолітті суспільна самоорганізація повинна урівнова" жувати і гармонійно доповнювати державну владу і навпаки. Це не ідеалізм, а стабільний спосіб дер" жавного життя націй, що дає змогу за будь"яких умов виживати й ус" пішно розвиватися. Така система державного устрою в глобальному сенсі концентрує увагу народів на самобутні цінності внутрішнього життя та господарювання і в такий спосіб долає кризи, подібні до су" часної, дає шанс людству безкон" фліктно перейти до вищої форми співжиття. Україна за рівнем суспільної самоорганізації та ефективності влади, на жаль, не зовсім готова переможно реагувати на кризові явища. Тому для українців питання громадської самоорганізації в цій ситуації має вагу життя або смерті, адже це останній і єдиний засіб, який може не лише компенсувати слабкість державного ладу, а й ре" алізувати на практиці конституцій" ну функцію народу як носія всієї повноти влади в Україні. інших причин відпустив головного учасника бійки — Макса. Досі підоз" рюваних у злочині “Макса”, і “Жеку” командування Чорноморського флоту слідству не видало, а навпаки, їх переправили до Росії. Один з пос" траждалих — Ігор Немировський пе" ребуває в реанімації. Знищення людей — звичай вар" варів. Дикунство проявляється в аг" ресії. У третьому тисячолітті людс" тво навчилося мирно співіснувати, але не Росія, де й зараз процвітає імперський світогляд, расова звер" хність і право кулака. Спілкуючись із російськими й українськими мате" рями, відчуваєш різницю в поглядах на помсту. Там, де росіянки вимага" ють позбавлення життя, українки ка" жуть “Бог його покарає”. Це свід" чить про високу духовність україн" ської нації й нецивілізованість росій" ської, що сформувалася на землях, яку Геродот називав володінням андрофагів (людожерів). Не поми" лився, адже, за загальноприйняти" ми законами розвитку людства, ро" сійська нація стане цивілізованою лише у віддаленому майбутньому. Відчуваєте, в яку халепу ми вскочили з угодою про базування флоту? Сьогодні нашому державно" му керівництву потрібно задума" тись, як домогтися від варвара, щоб він вивів із нашої країни свої війська. Усі ці роки офіційний Київ мов" чить і самоусувається від контролю над виконанням угоди, не знає кількісного складу російського вій" ська, яке віднедавна нелегально зросло. Порушень не усувають. Це свідчить про недостатню роботу з проблемами, що виникають через перебування ЧФ у Севастополі.
“Струси з себе рабський дух і научись більш шанувати себе, українська суспільносте...” Михайло Грушевський · с. 4сторінка оригіналу ↗

СВІТОЧІ

ДО 140!РІЧЧЯ «ПРОСВІТИ» Ольга МАНЮК, науковий працівник Державного меморіального музею М. Грушевського у Львові, член “Просвіти” з 1989 р. Для України, для її будучини, утвердження державності жив і працював Великий Українець, ав" тор 10"томної “Історії України"Ру" си”, перший Президент України Михайло Сергійович Грушевський. Мала батьківщина Михайла Гру" шевського — місто Холм, яке засну" вав і княжив у ньому король Данило Галицький. “Я був їх старший син, роджений 17 вересня ст.ст. 1866 р. в Холмі, де батько був тоді (дуже ко" ротко) учителем греко"уніятської гімназії”. (Грушевський М. С. Авто" біографія. Друкується як рукопис. — Київ, 1926 — с. 3—4). Виховували майбутнього вче" ного в українському оточенні, в ук" раїнському дусі, особливий вплив на нього мав батько Сергій Федорович. Доля закинула Грушевських на Кав" каз, де Михайло Сергійович закінчив Тифліську гімназію і прагнув якнайшвид" ше потрапити до Ки" єва, що здавався йо" му “…огнищем української науко" вої й літературної роботи” (Гру" шевський М. С. Автобіографія). Навчаючись у Тифліській гімна" зії, Михайло Грушевський ціка" виться всім українським, вдоско" налює свою українську мову. “Монографії Костомарова. За" писки о Южной Руси Куліша, збір" ник Січи Скальковського, Історія слов’янських літератур Пипіна, перші річники Київ. Старини, пере" читані мною в рр. 1881"5, послужи" ли провідними нитками моїх інте" ресів і планів… Я читав з сеї сфери багато… і збираючися в універси" тет, розпоряджав солідним запа" сом знання фактичного і теоретич" ного” (Грушевський М. С. Автобіо" графія). На підставі читання М. Грушев" ський вже в гімназійні роки усві" домлює історичну несправедли" вість поневолення України Мос" квою, утиски української мови. Водночас вірить у відродження Ук" раїни та її мови. У вірші “Я малорос” (1883 р.) він пише: …Україна встане І знову воля запанує, Гордою хвилею по всій країні Полине нашої мови звук, Ми прапор свободи піднесемо І вже не випустимо з рук. (Переклад Асі Гуменецької) Навчання у Київському імпера" торському університеті Св. Воло" димира, наукова праця під керів" ництвом проф. Володимира Анто" новича, робота в семінаріях, архі" вах Києва, Варшави, Москви були
“Струси з себе рабський дух і научись більш шанувати себе, українська суспільносте...” Михайло Грушевський · с. 4сторінка оригіналу ↗

«ПИТАННЯ ЧЕСТИ СВОЄЇ Й СВОГО ПОКОЛІННЯ»

“Струси з себе рабський дух і научись більш шанувати себе, українська суспільносте, коли хочеш жити полюдськи і бути по-людськи шанована”. Михайло Грушевський фундаментом наукової діяль" ності Михайла Сергійовича. Особливе місце в житті й діяльності Михайла Грушев" ського посідає Львів. Нау" ковцеві було 28 років, коли, за рекомендацією Володи" мира Антоновича, він очолив кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на іс" торію Східної Європи у Львів" ському університеті. Тут він розгорнув велику організа" ційну й наукову діяльність. “Окрім університетських курсів, які мусіли забирати на пер" ших роках дуже багато часу, я повів публічні виклади, взявся за органі" зацію наукової роботи в недавно зреформованім, але зовсім ще не виведенім на наукову дорогу Нау" ковім Товаристві імени Шевченка. Перейняв на себе редакцію Запи" сок, а поруч них заложив (1895 р.) в Товаристві инші, спеціяльні публі" кації — Джерела до історії України" Руси, Етнографічний збірник й ин., сам займаючися редакцією їх пер" ших томів”, — писав Михайло Гру" шевський в “Автобіографії”. “У Львові проф. Грушевський опрацював і видав кілька томів “Іс" торії України"Руси”. “Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах, стало моєю заду" шевною гадкою, до певної міри пи" танням чести своєї й свого поко" ління”(Автобіографія, 1906 р.). Професор Любомир"Роман Винар, засновник грушевсько" знавства, головний редактор “Ук" раїнського Історика”, так характе" ризує цей період діяльності Ми" хайла Грушевського: “Галицький період академічної й наукової ді" яльности М. Грушевського охоп" лював двадцять років, і в тому часі він присвятив усю свою творчу енергію і насна" гу, щоб у Львові створити всеук" раїнську акаде" мію наук, які промінювали бна усі українські землі і стали б основою укра" “Українці мусять всю енергію вложити в те, аби відогріти національне почуття, і з ним — почуття національної спільності, солідарності у різних частин українського народу та сконцентрувати, можливо, систематично і планово, національні сили тих різних частин на спільній національній роботі, яку нам висувають біжучі події на дневний порядок”. Михайло Грушевський їнського національного відроджен" ня в XX столітті. Це була справжня золота доба його діяльности і творчости: Грушевський очолив Наукове Товариство ім. Т. Шевчен" ка у Львові, причинився до ство" рення Українського Наукового То" вариства у Києві й очолив його… Винятково важливе значення для розвитку української історичної на" уки має заснування і діяльність Львівської історичної школи М. Грушевського” (Винар Л. Ми" хайло Грушевський історик і будів" ничий нації.—Київ, 1995). У Львові, спілкуючись із галича" нами, вчений засвоює галицьку вимову, правопис і слововжиток, бо цією мовою навчали і здійсню" вали наукові дослідження. Михайло Сергійович був прин" циповим у справі вживання україн" ської мови як наукової. Про це свідчить позиція Наукового Това" риства ім. Т. Шевченка щодо подій, які відбувалися на XI археологічно" му з’їзді (1897 р.) у Києві. Там іш" лося про недопущення української мови на з’їзді: “…Справа визнання української мови як офіційної на з’їзді була не лише важлива для дальшого наукового розвитку ук" раїнознавства, але також мала за" гальнонаціональне значення. На засіданні Історично"філосо" фічної й філологічної секції НТШ вирішено не брати участи в Київ" ському з’їзді, якщо українсько" руська мова не була дозволена для читання рефератів”. (Михайло Гру" шевський про українську мову і ук" раїнську школу.—Київ: “Веселка”, 1991). Робочий кабінет видатного історика М. С. Грушевський був почес" ним членом товариства “Просвіта” у Львові. Засновниками й активни" ми діячами “Просвіти” були справ" жні патріоти: о. Степан Качала, Анатоль Вахнянин, Омелян Ого" новський, Юліан Романчук та інші. “Просвіта” співпрацювала з Науковим Товариством ім. Т. Шев" ченка, головою якого 1897 р. обра" ли Михайла Грушевського. Вчений співпрацював і допомагав “Просві" ті” матеріально ще з часу збирання коштів на придбання триповерхо" вого будинку для “Просвіти” 1895 року (пл. Ринок, 10). “Просві" та” стала першою українською гро" мадською організацією, яка спро" моглася придбати власний буди" нок. Кияни привітали “Просвіту” з цією купівлею, передавши через професора М. Грушевського 3 000 крон. У двох кімнатах на другому поверсі розмістилося Наукове То" вариство ім. Т. Шевченка, бібліоте" ка та музей НТШ. Члени НТШ співпрацювали з ді" ячами “Просвіти” в організації від" значення ювілейних дат: всеукра" їнської маніфестації до 100"річчя “Енеїди”, 40"ліття письменницької праці Івана Франка. У друкарні Наукового Товарис" тва ім. Т. Шевченка коштом “Прос" віти” видавали книжечки з історії України, літературознавства, з природознавства тощо. У фондах Державного меморі" ального музею Михайла Грушев" ського у Львові є цікаві публікації, видані накладом, коштом та захо" дом Товариства “Просвіта”: “Илюс" трована исторія Руси…” Олексан" дра Барвінського (Львів, 1890), “Дві облоги Львова. Переяслав" ська угода” за Миколою Костома" ровим (Львів, 1905), “Ярослав Ос" момисл (1153—1187)” Івана Крип’якевича (Львів, 1937) тощо. 1934 року “Просвіта” видала портрет Михайла Грушевського накладом 1 тис. примірників. У Львові професор Грушев" ський познайомився з учителькою Марією Вояковською з Підгайчиків на Тернопільщині, одружився і прожив найщасливіші роки: “…а певною компензатою служила мені лише моральна опора, яку давала сім’я: “оженився я 1896 р. з Марі" єю Вояковською, львівською учи" телькою, яка була вірним і тяму" щим товаришом мені в моїй діяль" ности, а 1900 р. родилася нам донь" ка Катерина” (Грушевський М. С. Автобіографія, 1906 р.). Родина Грушевських спочатку винаймала помешкання, а з 1902 до 1914 року жила у власному домі на вул. Понінського. У цьому бу" динку створено (1998 р.) і відкрито (2000 р.) Державний меморіаль" ний музей Михайла Грушевського. Михайло Грушевський — полі" тичний і державний діяч, голова Української Центральної Ради. Про діяльність Центральної Ра" ди і свою роль у ній Михайло Сергі" йович пише в “Автобіографії 1914—1919 рр.”: “Пробув я голо" вою Центральної Ради тринайцять місяців, до кінця її існовання. Тяжке і відповідальне було те становище. Вороги українства, які і давніше пеклом на мене дихали, в своїм засліпленню вважали мене авто" ром і українського руху, і винахід" ником української мови, тепер особливо всіли на мене своїми лайками і погрозами. А найтяжче ставало, коли не було згоди й між своїми — а так мусіло бути в міру того, як приходилось вирішувати ріжні питання дальшого житя. При тім же, хоч всяку відповідальність валили на мене, в дійсності мав я дуже обмежений вплив і то мо" ральний тільки: юридично моя роль була чисто формальна, як го" лова Ц. Ради я проводив її збори та репрезентував її на вні. Рішала ж у всяких справах більшість, а вся ек" зекутивна власть була в руках Ген. Секретаріату” (Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського.—Київ: “Ве" селка”, 1992.—с.216). Ці слова співзвучні із сьогод" нішньою ситуацією в Україні. Мав рацію Михайло Грушевський, коли писав: “Добре робити історію важ" че, ніж гарно писати її”. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
“Починаючи з XVI століття, малоруське товариство було набагато освіченішим великоруського”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ВОГНИЩЕ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ВРАЗИВ КАРАЛЬНИЙ МЕЧ НКВС

ДО 140!РІЧЧЯ «ПРОСВІТИ» Сергій ШЕВЧЕНКО, доцент Кіровоградського держав" ного педагогічного університету ім. В. Винниченка НАД КАРПАТАМИ ЛИНУЛО ПРОНИКЛИВЕ СЛОВО КОРИФЕЇВ Утиски українців у державі Ро" манових не дали їм можливості створити тут “Просвіту” водночас із західноукраїнцями. Але східно" українці певною мірою присутні з перших десятиріч у просвітницькій роботі галицької молоді. Зокрема, над Карпатами линуло проникливе слово корифеїв українського про" фесійного реалістичного театру, заснованого в Єлисаветграді (те" пер Кіровоград). Там ставили п’єси Івана Карпенка"Карого, дві з яких “Просвіта” видала кількати" сячними накладами. Зауважимо, що почесним членом Львівської організації був Євген Чикаленко, український громадський діяч і ме" ценат, випускник єлисаветград" ського реального училища, де нав" чався разом з корифеями театру Панасом і Миколою Тобілевичами. За послаблення поліцейсько" імперського режиму під час пер" шої російської революції “Просві" та” поширюється і в Східній Украї" ні. 25 червня 1906 року Володи" мир Винниченко, уродженець Єлисаветграда, виступив на уста" новчих зборах українського осе" редку “Просвіти” і став членом її президії. Книжки нашого земляка просвітяни поширювали до Кавка" зу й Кубані. На початку 1907 року в Одесі “Просвіта” організувала поста" новку драм Марка Кропивницько" го. 10 листопада 1907 року в Киє" ві Симон Петлюра виступив з ре" фератом “Висвітлення історичних заслуг Карпенка"Карого для роз" витку українського театру” на лі" тературному вечорі “Просвіти”, присвяченому творчості нашого земляка. Доповідач проаналізу" вав віддзеркалення у творах ви" датного драматурга становища українського громадянства на" прикінці ХІХ століття та процесів, які переживало село. Після палко зустрінутого виступу публіка пе" реглянула драму “Наймичка” у постановці трупи Миколи Садов" ського. Заснована і очолювана ку" мом Марка Кропивницького Ми" колою Аркасом, Миколаївська “Просвіта” організувала вистави опер “Катерина”, “Запорожець за Дунаєм” та інших. 1910 року в Баку просвітяни влаштували вечір пам’яті І. Тобіле" вича з аматорською постановкою п’єси “Мартин Боруля”, яка мала великий успіх. Жорсткий антиукраїнський ха" рактер влади в Єлисаветграді не сприяв становленню і розвитку в ньому в дореволюційний час “Просвіти”. Але відомі центрально" українці робили помітний внесок у її діяльність в інших містах. Твор" чість інгульців допомагала в прос" вітянській роботі. Театр у Єлисаветграді ВАСИЛЬ НІКІТІН — ПЕРШИЙ ГОЛОВА Василь Нікітін, перший голова Єлисаветградської “Просвіти”, її ровесник, народився 140 років то" му в Полтаві. Згодом, одержавши диплом Московського університе" ту, працював суддею на Смолен" щині, 1903 року перебрався до Єлисаветграда, де влаштувався членом окружного суду, згодом став нотаріусом. У місті на Інгулі Василь Олек" сандрович сходиться з українофі" лами, передовсім з “артільним батьком”, майбутнім членом Цен" тральної Ради М. Левитським і ко" лишнім київським “громадівцем” і політзасланцем П. Михалевичем. У Нікітіних збирається гімназійна мо" лодь, обговорюючи національні проблеми. Тут влаштовують що" тижневі літературно"музичні вечо" ри, у яких беруть участь Ю. Тобіле" вич, М. Садовський, П. Саксаган" ський, М. Заньковецька, М. Петлі" шенко, Л. Ліницький. У 1909—10 роках з ініціативи Василя Нікітіна у Шевченківські дні організовували лекції"концерти, кошти від яких передавали на спо" рудження пам’ятника Кобзареві в Києві. Так, 16 березня 1910 року звучав “Заповіт”, який переповне" ний зал слухав стоячи, а охочі його виконати підіймалися до хору на сцену. Театр було прикрашено ви" писаними саме для цього з Полта" ви численними предметами укра" їнського побуту. У концертах брали участь Кропивницький, Старицька" Черняхівська (донька М. Стариць" кого), Стешенко. Ці заходи надалі заборонив губернатор. Українське життя Єлисаветгра" да пожвавилося 1917 року. Василь Нікітін організовує “Просвіту”, стає її першим головою. При цій органі" зації створюють українські хор і бібліотеку, ставлять п’єси. Активно працювали просвітяни Н. Приходь" ко, О. Семененко, М. Панасевич, Ю. Тобілевич. Участь у концертах “Просвіти” брала донька М. Лисен" ка Галина з чоловіком, місцевим викладачем Костянтином Шилом (згодом, за словами Нікітіна, в Ки" єві він обійме “помітну посаду по народній освіті”). У квітні 1918 року В. Нікітін виступає з лекцями з ук" раїнської культури у місцевому “Го" лосе Юга”. У часи гетьмана Скоро" падського “Просвіту” очолює син корифея театру Юрій Тобілевич. Василь Олександрович, перебува" ючи в її активі, сконцентровується на учительській роботі, викладаю" чи, зокрема, українську мову. Наприкінці серпня 1919 року в Єлисаветграді владу встановлю" ють денікінці, які проводять обшуку Нікітіна, вилучаючи українські книжки. За радянських часів він працює на педагогічній ниві, організовує краєзнавчу діяльність. Василь Нікі" тін переклав українською спогади місцевого народовольця О. Тар" ковського (діда автора фільмів “Сталкер”, “Андрій Рубльов”, “Со" ляріс”) про революційний рух. За посередництва співробітника Ака" демії наук, колишнього єлисавет" градця О. Тулуба спогади В. Нікіті" на про Кропивницького було на" друковано 1928 року в збірнику “За сто літ”. Просвітянин написав істо" рію українського театру в Єлиса" ветграді, віддавши її П. Руліну для театрального музею музично"дра" матичного інституту ім. М. Лисен" ка, де навчалися діти єлисавет" градця. Перед цим рукопис читали академік С. Єфремов і вдова дра" матурга С. Тобілевич, записавши свої побажання. Єфремов пропо" нував тоді Нікітіну створити в Зі" нов’євську (тепер Кіровоград) нау" кове товариство, яке підтримувало б постійні зв’язки з академією. 1929 року Василя Олександро" вича заарештували за підозрою “в нелегальних зв’язках з українськи" ми шовіністичними елементами з інтелігенції та угрупованні їх з контр" революційною метою”. Під час об" шуку вилучили: “Оповідання з ук" раїнської історії”, “Незабутні” (ре" дактор С. Петлюра, 1918 рік), “На захист української культури”, “Три" зуб” (німецькою мовою), “Послан" ня Євангелісту Дем’яну Бєдному”, “Грамота до всього українського народу”, “Статут Української Прос" віти”, “Історія українського наро" ду”. Заарештованому, зокрема, інкримінували зв’язки з Єфремо" вим, про якого він заявив: “Я зав" жди чув про Єфремова як про лю" дину не честолюбну, а щиро відда" ну справі розвитку української на" ціональної культури”. 1930 року Ні" кітіна вислали до Казахстану на три роки “як члена підпільної орга" нізації Спілки визволення України”, хоч винним він себе не визнав. Син Василя Олександровича Юрій входив до кола друзів Олек" сандра Довженка, грав у “Березо" лі”, після чого, за словами батька, взявся організовувати власний ук" раїнський драмтеатр у Харкові. За" кінчив життя в ГУЛАГу. Інший син Фауст відбув заслан" ня водночас із батьком. Після цьо" го зробив внесок у зоологічну нау" ку, став лауреатом Державної пре" мії СРСР 1953 року. ГЕТЬМАНИ ОСВІЧЕНІШІ ЗА ЦАРІВ У квітні 1918 року “Просвіта” організувала чотиритижневі курси охочих вивчити українську мову. Спочатку записалось близько 100, згодом — 150 осіб. Опісля набір припинили через обмежені можли" вості Товариства. Помітним явищем у культурно" му житті міста стала відкрита лек" ція голови “Просвіти” Василя Нікі" тіна, у якій він зупинився на проб" лемах української літератури до і після Т. Шевченка та української мови. Було сказано, що, попри Корифеї театру із засновниками “Просвіти” утиски російського уряду, який гальмував вільний вияв національ" ної творчості, збереглися україн" ська культура та мова: “Починаючи з ХVI століття, малоруське това" риство було набагато освіченішим великоруського, і гетьмани Мало" росії далеко вище стояли за осві" тою царів московських”. Порівнюючи творчість Шевчен" ка, Пушкіна та Міцкевича, допові" дач зауважив, що українець стояв ближче до простого люду, оскільки його устами “ніби говорив сам ма" лоросійський народ”. Відзначала" ся й творчість Котляревського, Квітки"Основ’яненка, Гулака"Арте" мовського, Куліша, Марка Вовчка й Глібова. І на цьому тлі за міністра Валуєва закривали видавництва, заборонили друк Євангелія україн" ською мовою. Серед українських драматургів В. Нікітін відзначив М. Кропивниць" кого та “рівного за силою таланту Островському” І. Карпенка"Каро" го. Із сучасників виокремив драма" турга і белетриста В. Винниченка та поета О. Олеся, який за характе" ром творчості нагадує Надсона. Але, попри всі утиски, зробив вис" новок доповідач, культура України “стоїть високо; у будь"якому ви" падку вище такої в інших слов’янських землях”, а українська мова — “одна з найкрасивіших у світі й може бути поставлена поряд із визнаними красивими — італій" ською та французькою”. На лекції більшість слухачів була російсько" мовною. Місцевий російськомов" ний “Голосъ Юга” регулярно друку" вав матеріали про відродження ін" гульського українства (діяльність “Просвіти”, бібліотеки, хору, курсів для вчителів тощо). У травні на другому поверсі бу" динку колишнього дворянського зібрання просвітяни відкрили бібліо" теку"читальню. Книжки передусім видавали членам товариства. Інші городяни могли отримувати видан" ня за рекомендацією “Просвіти” або за умови внесення застави в розмірі п’яти карбованців. Усі чита" чі деяку суму мали щомісяця спла" чувати на користь Товариства. На ці та власні скромні кошти ентузіасти просвітництва передплачували для цього закладу “Робітничу газету”, “Вільне життя”, “Наше село”, “Нову Раду”, “Народню Волю”, “Відрод" ження”, “Самостійник”, “Вільну Ук" раїнську школу”, “Народню спра" ву”, “Сільського господаря” тощо. Згодом у бібліотеці відкрився відділ для дітей, організовано продаж книжок. Газета “Трудовая жизнь” писала: “Не дивлячись на відсут" ність жодної реклами, книги розхо" дяться швидко, особливо жадібно розбирають їх селяни”. Поширювали книжки під час учительських курсів у Єлисаветгра" ді, на яких було організовано вис" тавку підручників, книжок з літерату" ри, історії, словників, “на котрі з бо" ку учителів був величезний попит”, — писала та сама газета. Книжки поширювали і в школах повіту. Зага" лом пропаганда найкращих україн" ських видань була першим кроком “Просвіти” у нашому краї. У червні 1918 року відбувся по" вітовий з’їзд, на якому представ" ники сіл висловилися за об’єднан" ня просвітницьких організацій краю, щоб міська інтелігенція мог" ла допомагати місцевим осеред" кам, зокрема у поширенні книжок і української періодики. Того самого року запланували організувати власну трупу. Але реа" лізувати це заважали економічні проблеми. Із меблів у просвітян бу" ло лише дві шафи. За браком влас" ного приміщення його доводилося орендувати. Кошти для цього над" ходили від внесків та приватних по" жертв місцевих кооперативів — Спільної справи, Павлівського об’єднання, Кредитної спілки. Спіл" ка споживачів товарів, яку очолю" вав Т. Баланенко, влітку асигнувала 10 тисяч карбованців “Просвіті” й 5 200 крб на курси українознавства. А восени вже просвітяни передали міському громадсько"педагогічно" му комітету 13 “Стінних українських словників” М. Старого і 20 плакатів “Як читати українську книжку” з проханням вивісити їх у середніх і початкових навчальних закладах. Помітного досвіду діяльності “Просвіта” набула наступного року, в гетьманську добу. Але буремний 1919"й з червоноармійською, дені" кінською, григор’євською та інши" ми владами вніс корективи: Това" риство не мало ні хору, ні трупи, втратило попереднє помешкання, перебравшись до куточка робітни" чого клубу, обмежуючись лише ви" дачею книжок із бібліотеки. 1920 року голова “Просвіти” Юрій Тобілевич очолив оргкомітет з відзначення роковин Тараса Шевченка. У березні в сквері, який тепер носить ім’я Кобзаря, тоді йо" му встановили тимчасовий бюст. “Товариство ожило”, — писала міс" цева преса восени. Воно отримало просторіше приміщення, обладна" ло його фотографіями письменни" ків, художніми плакатами, роялем, новими меблями. Щотижня органі" зовували лекції “Велика революція на Вкраїні 1648 року”, “Українська поезія”, “Народна освіта в Радян" ській Республіці”, про І. Франка то" що. Планували розробити подаль" шу тематику з історії й економічної географії України, української на" родної словесності, гігієни. Дав перший концерт відроджений ук" раїнський хор. Формувався науко" вий гурток для самоосвіти та дос" лідження рідного краю. Товариство отримувало матеріальну та іншу допомогу від місцевого відділу на" родної освіти. “Будемо надіятись, що надалі товариство широко ро" зів’є свою культурну роботу та по" сіє вогонь знань в трудові кола, які кутаються навколо організаці; під" німе їх культурний рівень та грома" дянську самосвідомість”, — так за" кінчувалася стаття українською мовою в російськомовних “Извес" тиях” за жовтень 1920 року. Але “Просвіта” з її намірами ук" раїнського відродження не вписа" лася в систему радянських гро" мадських установ. Її закрили. А в 1930"х роках просвітяни потрапи" ли під каральний меч НКВС—ДПУ.
“Івано-Франківська обласна “Просвіта” понад чотири роки тому розробила Концепцію відновлення сільських “Просвіт”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

НЕВТОМНО ПРАЦЮВАВ ДЛЯ НАШОЇ СПРАВИ

Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА, с. Голинь Івано"Франківської обл. Пам’ять і почуття вдячності часто приво" дять нас до тих, хто працював для україн" ської справи: виборював волю, беріг мову — отой, ще донедавна останній, плацдарм української нації, ніс у маси світло знань. Серед них — родина Стебельських. Семеро дітей Іллі й Елеонори стали патріотами Ук" раїни. Це педагог, просвітитель, командир УПА Степан (псевдо “Хрін”), який загинув 1949 року, багаторічний голова управи НТШ у Канаді, науковець, доктор Українського Вільного Університету, графік, скульптор, громадський діяч Богдан, який жив і працю" вав у Торонто, педагоги, активісти громад" сько"політичного життя, просвітяни Роман, Володимир, Марія, Наталія й Ірина. Високу любов до рідної землі, народу, самозречену працю на благо людей сини і дочки успадкували від батьків. Хто ж він, Ілля Стебельський, який вихо" вав для України таких дітей? Рід Стебельських походить із села Воло" ща колишнього Самбірського повіту (тепер Дрогобицького району Львівської області). Батько Іллі Федір народився 1835 року. Він був освіченою людиною. З 1853 до 1854 ро" ку при парафіяльній церкві в Лучинцях був піддячим, згодом — дяком, а також навчав дітей “слаганію и читанію русскому и поль" скому”. 1898 року Ілля Стебельський, здобувши кваліфікацію вчителя, починає педагогічну діяльність. Працює в селах біля Рогатина (Куропатниках, Явчі), а згодом на Калущині, в селі Цвітова (тепер Івано"Франківська об" ласть). Ілля Стебельський навчає дітей грамо" ти, активно включається у громадське жит" тя. У листі"повідомленні відділу читальні “Просвіти” в Цвітовій від 29 січня 1905 року, адресованому Головному відділу товарис" тва “Просвіта” у Львові, читаємо, що на за" гальних зборах, які відбулися цього дня, піс" ля звіту голови читальні про роботу за 1904 рік “забрав голос п. Ілля Стебельський, учи" тель тутейший, і, вказавши на невідрадний стан русько"українського народу на полі економічнім, просвітнім і політичнім, загрі" вав присутніх, щоби не тілько они, але і їх жінки і діти, батьки і мами, словом, усі були членами читальні, бо тілько, як мовляв, че" рез просвіту дійдем до лучшої долі. Рефе" рат сей, триваючий понад годину, вислуха" ли присутні з великим одушевленням і ува" гою”. На зборах звертали увагу й на те, що в селі процвітає пияцтво. Усі члени читальні присяглися не вживати горілки, а Ілля Сте" бельський пообіцяв “виучити читальників аматорське представленя “Перший гораль" ник” і “На старости літ” — хотячи тим спосо" бом утвердити весь нарід, подібно, як се Учасники VIII турніру Стебельських учинив був у Явчу повіту Рогатинського, за що, правдоподібно, і зістав звідти до нас перенесений”. Під час літніх канікул І. Стебельський відвідував у Львові курси бджолярства, а пізніше в Коломиї курси городництва. Документи того часу, які знаходимо у ЦДІА у Львові та в особистому архіві Іллі Стебельського, свідчать, що він завжди був у вирі громадського життя, умів організува" ти людей, зацікавити їх, дбав про зростання їхньої свідомості. Працюючи у Цвітовій, Ілля листується з Головним відділом “Просвіти” у Львові: пересилає внески цвітівських прос" вітян, повідомлення про загальні збори, річ" ні звіти місцевої читальні. Народного вчите" ля постійно обирають головою просвітян" ських зборів, прислухаються до його пропо" зицій і порад, підтримують. Стебельський розмовляє з членами читальні, селянами про політичне й економічне становище в Ук" раїні, нагальну потребу освіти широких мас, пожвавлення культурного життя, закликає селян вступати до “Просвіти”. На V загальних публічних зборах членів читальні у Цвітовій, які відбулися 2 лютого 1906 року, за пропозицією І. Стебельського було прийнято ухвалу “заложити під його управою мішаний нотний хор читальняний”. Завершуючи збори, голова (І. Стебельський — Авт.) дякував присутнім “за численний уділ в зборах”, а ще більше за те, що вступа" ють до “Просвіти”, звернувся з проханням, “щоби сходились усе так численно, учи" лись, трудились, читали і радились, а тогди і овочі з праці будуть, і мусять бути, і насту" пить… красна доля, а “світ ясний, невечір" ний тихенько засяє”. Ілля Стебельський під час служби в австрійському війську, 1915 р. Читальня “Просвіти” у Цвітовій з осені 1905 року почала “оживати” завдяки Іллі Стебельському. “Щовечора, спочатку пот" роха, відтак чимраз більше, почали сходи" тись до читальні, але все лиш тогди, коли дізнались, що є там учитель т. з. (І. Стебель" ський — Авт.), що є кому їм щось прочитати, розумного порадити, розповісти і поучити. Заохочення і праця щоденна — не раз від 5"ої години до 12"ої і 1"ої вночі — згромад" жувала чимраз більше людей в читальні”. Стебельський створив у селі курс “анальфабетів”, бо майже ніхто не вмів чи" тати і писати. З 41 відвідувача курсу 37 осіб навчилися читати і писати по"українськи. Всі вони стали членами читальні “Просвіти”. Наука на курсі відбувалася щоденно від 5"ої до 7"ої години вечора, крім суботи і неділі, бо в ці дні сходилися до читальні старші гос" подарі. Ілля читав їм газети і книжки, роз" мовляли про політичне й економічне стано" вище українського народу. Так селяни пос" тупово починали розуміти потребу просві" ти, ставали членами читальні. Ілля організував мішаний хор, “котрий вже на Св. Миколая ( в день храму) відспівав у церкві службу Божу, впроваджуючи людей в подив”. За почином Іллі було створено “Спілку ощадностей і позичок” системи Райффай" зена, загальні збори якої відбулися 9 берез" ня 1906 року. “А щоби нарід відвернути від корчми і пиятики, — читаємо у просвітян" ському звіті цвітівців, — учаться члени рівно ж під проводом учителя аматорського представленя “Перший горальник”, котре буде дня 15 мая, яко в річницю Свободи, ві" догране”. З ініціативи Стебельського заклали крамницю читальні, планували будівництво нового приміщення. І хоч наступного року Іллю призначають управителем школи в се" лі Томашівці"Кам’янці, зв’язки із “Просві" тою” у Цвітовій він підтримував і надалі. У березні 1908 року Ілля Стебельський брав активну участь у перших загальних зборах під час відкриття читальні “Просві" ти” у Томашівцях Середніх. У “Справодзда" ню” від 8 березня 1908 року повідомляєть" ся, що на зборах виступив “відпоручник фі" лії товариства “Просвіта” в Калуши” п. Та" рас Коритовський, який розповів про цілі товариства і обов’язки його членів, функці" онування читалень у селах, вибір їхніх ке" рівників, вирішення спорів, маєток. “По сім, — читаємо далі, — забирає голос п. Іл" ля Стебельський, управитель школи в То" машівцях"Камінь, і подає причини нашого занепаду та темноти, котрі усунути має на ціли читальня “Просвіти”. Дальше подає користі годівлі кріликів і плекання садови" ни; реферує справу заложення фабрики дахівок і купна машини, а наконець пропо" нує заложення склепу при читальні. По сім взиває до вписуваня ся в члени читальні, по чім вписалося 42 члени, між тим і члени" основателі”. Це ще одне підтвердження того, що роль Іллі Стебельського у розвою “Просві" ти” в Калуському повіті (а вона тоді налічу" вала 13 613 членів) була вельми важливою. Цей невсипущий чоловік сам невтомно пра" цював для української справи і вмів згурту" вати, запалити до такої праці інших.
“Івано-Франківська обласна “Просвіта” понад чотири роки тому розробила Концепцію відновлення сільських “Просвіт”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«ВИ СІЛЬ СЕЇ ЗЕМЛІ»

Михайлина БОДНАР, завідувач культурно"масової і редакційної роботи Івано"Франківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Єднаймося, братаймося В товариство чесне, Най братерством, щирими трудами Вкраїна воскресне. Іван Франко На свято архістратига Михаїла здійсни" лася давня мрія наших просвітян: ми рушили новим нещодавно подарованим облдержад" міністрацією автобусом у село Бортники Тлу" мацького району, де мав відбутися обласний семінар, присвячений 140"й річниці “Просві" ти”. Привітно і тепло зустріло нас керівниц" тво району, зокрема заступник голови рай" держадміністрації, заступник голови рай" міськоб’єднання “Просвіти” Ігор Денькович, заступник голови районної ради Іван Ціник і начальник відділу Олександра Чаплінська. Невеличке музичне вітання від вихованців школи вокального мистецтва додало нас" трою на цілий день. Така тісна співпраця влади і “Просвіти” іс" нує давно. Тому не дивно, що громадська ор" ганізація — одна з найкращих в області. А Цен" тральне правління “Просвіти” подбало щоб просвітяни району мали власний автобус. Отож ступаємо на благословенну Бор" тниківську землю. До нас підійшли меш" канці села, які поверталися зі Служби Бо" жої. Хлібом на рушнику зустріла нас голо" ва місцевого осередку “Просвіти” Галина Слободян. Далі прямуємо в залу “Просві" ти”, яку відкрито тут 2004 року. Довідує" мось: осередок налічує 36 просвітян та 38 членів “Молодої Просвіти”. Сюди входить інтелігенція села: двоє священиків, учите" лі, директор Народного дому, сільський голова, директор історико"краєзнавчого музею, бібліотекарі. Під час проведення семінару ми переконались, що вони — міцна опора просвітницько"культурної ді" яльності осередку. Спільно проводять за" ходи, спрямовані на збереження україн" ської культури та піднесення національної свідомості селян. Намагаються сумлінно виконувати такі самі завдання, як їхні по" передники 100 років тому, відколи з’яви" лися перші відомості про заснування чи" тальні “Просвіти” в селі Бортники. Дмитро Щерба, Петро Навилків, Юліан Ганаков" ський відповідально формували бібліоте" ки. Дбаючи про поповнення книжкового фонду, часто практикували читання вго" лос. Діяли мішаний хор, гурток танцю, аматорський драматичний гурток та ле" щаторський (лижний). Як і тоді, тепер успішно співпрацюють церква і “Просвіта”. Отець Петро Третяк на семінарі розповів, як вони долучають людей до християнської моралі, голова обласної “Просвіти” Петро Арсенич зупинився на ро" лі “Просвіти” у формуванні національної сві" домості. Про спільну працю освіти і “Просві" ти” у вихованні учнівської молоді розповіла директор школи Галина Гаморак. Голова первинного осередку Галина Слободян на" голосила, що всі ці три гілки, на яких трима" ється місцева “Просвіта”, неподільні. Саме тому в селі, окрім зали “Просвіти”, створено Народний історико"краєзнавчий музей (ди" ректор — просвітянин Іван Карп’як), діє драматичний гурток, створено літератур" ний клуб “Калинове гроно”, зібрано матері" али для книги “Історія освіти Тлумаччини”, де окремим розділом ідеться про “Просві" ту”. Уродженець Бортників краєзнавець Іван Тимів видав книжки “Історія церкви у селі Бортники XV—XX ст.”, “Село на Покутті в XV—XVIII ст.”, “Історія народної школи в Бортниках, Бортники на Тлумаччині ХІХ— тридцяті роки ХХ ст.” Тут проводять просвіт" ницькі заходи, про які часто пише до газети “Галицька “Просвіта” невтомна голова Гали" на Слободян. Українське село переживає нелегкі часи. Сільські клуби переважно зачинені, неопа" лювані. Молодь шукає розраду в горілці, наркотиках. У результаті — моральна дегра" дація. Тому треба бити на сполох. Після семінару відбувся концерт художньої самодіяльності Народного дому. Зал перепов" нений, зустрічі очікують старші люди, молодь, самі учасники концерту. Учасники фольклорно" го гурту “Чорнобривці” заспівали старовинні пісні “Ой летіла зозуленька”, “Не плачте, не су" муйте, ви друзі"юнаки”. Колишучи не реквізит, а колиску, Оксана Трак виконує бортниківські колискові пісні. Молоді просвітяни інсценізува" ли новелу В. Стефаника “Побожна”. Добре прийняли присутні виконавців з вокальної гру" пи “Галичанка”. Від обласного Народного дому “Просвіти” виступила солістка Ніна Бакай. І — як у пісні, “До нових зустрічей”, що її виконала художній керівник Бортниківського Народного дому Оксана Слободян. Івано"Франківська обласна “Просвіта” понад чотири роки тому розробила Концеп" цію відновлення сільських “Просвіт”. Віднов" лено близько ста. Але нещодавно робота трохи призупинилася. З просвітницькою мі" сією і з концертними програмами ми відвіду" вали переважно районні центри. Але тепер, коли з’явився транспорт, рушимо в села. Перший крок вже зроблено!
“Просвітянський рух потребує підтримки кожного”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ

но"просвітницькій діяльності. Нині працює головою Антрацитівського районного об’єд" нання Всеукраїнського товариства “Просві" та” імені Тараса Шевченка. “Просвіта” з’явилася у районі 1989 року. Її організував нині покійний заслужений учи" тель України А. Бондаренко, а незмінним го" ловою став І. Захарченко. Тепер об’єднання складається з чотирьох первинних осередків і налічує 45 активних членів. Найкраще пра" цюють первинні осередки Дяківського бу" динку культури (голова Н. Корольова) та Реб" риківської СШ (голова С. Борзилова). На ба" лансі районного просвітянського об’єднання — три краєзнавчі музеї, різноманітні культур" но"мистецькі гуртки. Об’єднання регулярно проводить ювілейні заходи, творчі змагання, видає квартальник “Дяківські старожитності” та місячник “Криничка”. З 1 вересня цього року побачило світ перше число районної га" зети “Приміуські джерела”. Організатор усіх цих починань — Іван Михайлович. Він деле" гат VII з’їзду “Просвіти”, учасник І Всесвіт" нього форуму українців у Києві та І Конґресу української інтелігенції. За видатні заслуги в царині українського національного відродження на Луганщині, активну діяльність, спрямовану на розбудову просвітянського руху в краї, Центральне правління товариства “Просвіта” нагородило Івана Захарченка найвищою відзнакою Това" риства — медаллю “Будівничий України”. Своє життєве та громадянське кредо просвітянин"патріот висловив у таких пое" тичних рядках: Я — син селян. Я — той селянський син, В якім живе минувшина народу, Я з духом предків був і є — єдин, Тож пам’ятаю, хто я і чийого роду! Прес!центр Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
“Просвітянський рух потребує підтримки кожного”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

КОЗАЦЬКОГО ГАРТУ

Українське обличчя Антрацитівського ра" йону Луганщини немислиме без Івана Ми" хайловича Захарченка, якому 25 листопада виповнилося 60 років. Передусім у цій людині дивує універса" лізм: доскіпливий краєзнавець, талановитий педагог, тонкий знавець рідної мови та її пів" денно"східного діалекту, вмілий організатор, невтомний фольклорист, знаний поет"піс" няр. А ще — гідний продовжувач волелюбних традицій запорозького козацтва на теренах Донбасу, наділений високою національною свідомістю. Весь його життєвий і творчий шлях — яскраве підтвердження цього. Народився Іван Михайлович у стародав" ній козацькій слободі Ісаївці"Дяковій, що близько трьох століть красується на берегах тихоплинної річечки Нагольної — посестри синьоокого Миюсу. Разом з Івасем цього дня на світ з’явився його брат"близнюк Василь. Батьками новонароджених були Михай" ло Ілліч та Катерина Федорівна — хлібороби з діда"прадіда. Обоє — однолітки: 1910 року народження. Михайло Ілліч зазнав усіх жахіть Другої світової війни: учасник оборони блокадно" го Ленінграда впродовж трьох років. Зв’яз" ківець, двічі поранений, він прожив нелег" ке життя. Знав багато народних казок, що" раз розповідаючи кожну з них в новому ва" ріанті онукам, а їх було в Михайла Ілліча аж одинадцятеро на момент його смерті (1974 рік). Онуки дуже любили такі “казко" ві” вечори, які часто затягувалися далеко за північ. Мати Івана Михайловича Катерина Фе" дорівна походила з Кривенків, разом із чоло" віком виховала шестеро дітей. Вона, як і Ми" хайло Ілліч, мала чіпку пам’ять і гострий до" питливий розум. Знала майже всі села й сло" боди колишньої Таганрозької округи, леген" ди й бувальщини, пов’язані з цим краєм. У родині шанували рідну мову, легенди про Са" вур"могилу, Дикий Степ. Дяківська середня школа, де навчався Івась Захарченко, була українською не лише за вивіскою, а й за духом. Тут на Шевченкові роковини величезний шкільний хор під ору" дою учителя співів І. П. Чорноволова співав “Заповіт”, “Думи мої, думи…” та “Реве та стогне Дніпр широкий…” Національному са" моусвідомленню учнів сприяло й те, що все населення слободи — це нащадки запорозь" ких козаків, чиї прізвища є в списку військ Богдана Хмельницького 1649 року. Тож випускник 1966 року Іван Захарченко не вагався, ким бути й куди піти навчатися: обрав українське відділення філологічного факультету Луганського педінституту. Та до" ля розсудила по"своєму: пішов навчати дітей німецької мови, а самому навчатися довело" ся заочно. Вчителем"україністом став лише по закінченні ВНЗ. З десяти років почавши писати вірші, дру" кувався в обласних та республіканських газе" тах. Маючи хист до малювання, створив герби сіл та району, які офіційно затвердили викон" коми відповідних рад. Наполегливо вивчаючи історію власного роду і простеживши її аж до 1730 року, Іван Михайлович створив родин" ний герб сім’ї Захарченків, який відображає козацьке коріння. Тридцять п’ять років життя Іван Захар" ченко віддав вихованню юного покоління: працював у школах сіл Антрацитівського ра" йону та міста Ровеньки. Здобув славу вчите" ля"новатора, ерудита, а 1996 року виборов перше місце обласного етапу конкурсу “Вчи" тель року” в номінації “Історія”, став дипло" мантом всеукраїнського конкурсу. Етнографічний та фольклорний матеріал, який зібрав Іван Михайлович, оприлюднюва" ли на сторінках газет “Кам’яний Брід”, “Лу" ганські вісті”, “Наша газета”, “Україна При" вав агрономом на Віннич" чині, де його і застав Ве" ликий Голод. Спогади про ті часи Олекса проніс крізь усе життя і вже на чужині описав, що бачив. Голодомор став болем його серця ще й тому, що 1933"го померла мати Олекси. Епіграфом до книжки Воропай взяв вірш Юрія Клена “Терцини”: Вважай на магію страшних чисел. Ось пекло, це землі частина шоста, А край зелених вербі пишних зел, Що скрізь його покрила вже короста, — Останній в пеклі круг, дев’ятий круг. 1944 року Олекса Во" ропай з Одеси через По" ділля, Галичину, Польщу виїхав до Німеччини. По" чались роки поневірянь у таборах переміщених осіб (ці часи Воропай де" тально описав у книжці “В дорозі на Захід”). 1948 року родина Воропая пе" реїхала до Англії. 1961"гов Мюнхені О. Воропай за" хистив докторську ди" сертацію. У 60—70 роки праці з етнології принес" ли йому визнання не ли" ше в середовищі україн" ської еміграції, а й у нау" ковому світі Європи, його роботи друкували у США, Канаді, Франції, Німеччи" ні, Англії. Помер Олекса Воро" пай 1989"го, а за два роки в Україні побачила світ його головна праця “Зви" чаї нашого народу”. Час повернення біль" шості праць Олекси Во" ропая ще не настав, але Одеська “Просвіта” зро" била крок на цьому шляху. дінцева”. Це були розповіді про походження козацьких прізвищ, християнські та народні свята й пов’язану з ними традиційну обрядо" вість, притаманну селам півдня Луганщини тощо. Ще на зорі новітнього національно"де" мократичного руху І. Захарченко твердо став на державницькі позиції й незворушно стоїть на них досі. Він був одним з організаторів місцевого осередку Народного руху України, згодом — головою районної організації Ук" раїнської народної партії. Події останніх років (численні розколи та чвари в лавах національно"демократичних сил) змусили Івана Захарченка відійти від ак" тивної політичної діяльності. Він не зрадив українській справі й зосередився на культур"
“Просвітянський рух потребує підтримки кожного”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

У ПОЛОНІ ТИХОЇ ПРАЦІ

Ніна ГНАТЮК Фото автора Його могло і не бути, бо народився страшного 1932 року. Мати із шестимісячним дитям, рятуючись від голоду, покинула рідну домівку в селі Червоному тодішнього Джу" линського, а нинішнього Бер" шадського району на Віннич" чині й спробувала дати собі раду в сусідньому радгоспі. А потім знову голод, вже 1947"го. Залишивши школу, підліток подався в пастухи, щоб прино" сити ввечері опухлій від голоду жінці рятівну скориночку. Батька йому замінив віт" чим, Лукаш Степанович Майстренко, людина добро" го серця, всевміючий стель" мах, що навчив і пасинка ре" місничих премудрощів. Чи не тому, коли 1948 року тітка забрала хлопця на Буковину, в Чернівці, Віктор вступив до технікуму залізничного тран" спорту. Там видавали форму і стипендію, а це в післявоєн" ні роки було порятунком. Та десь на дні душі жила любов до книжки, до слова. І юнак вступає на філологічний факультет Чернівецького уні" верситету, щоб усе життя присвятити високому мис" тецтву Слова, духовним скар" бам української літератури. Виступаючи на презен" тації книжки вибраного “На поклик віщих заповітів” Вік" тора Косяченка, критик Юрій Цеков так сказав про відомо" го літературознавця, педа" гога, громадського діяча з Буковини: “На дачі у мене росте кущ калини, який во" сени весь у плодах. Він дуже нагадує мені Віктора Кося" ченка. Глибоко ціную його як унікального критика з афо" ристичним мисленням, пе" дагога від Бога. Це взірець людини глибокої поряд" ності та працьовитості”. Член"кореспондент НАН України Григорій Сивокінь, професор На" ціонального університе" ту “Києво"Могилянська академія” Іван Лисий, лауреат Національної премії України імені Та" раса Шевченка архітек" тор Валентин Штолько, поет Микола Сом, зем" ляк, випускник Черні" вецького університету Василь Туглук, академік Ростислав Пилипчук го" ворили не лише про ва" гомий внесок Віктора Косяченка у класичне лі" тературознавство, а й неа" биякий талант помітити в студентові, письменникові" початківцеві Божу іскру, по" батьківськи допомогти у ста" новленні особистості. Заступник голови ВУТ “Просвіта”, заслужений діяч мистецтв України письмен" ник Василь Фольварочний, який вів вечір, підкреслив, що Віктор Косяченко — не лише відомий літературоз" навець, що чотири десяти" ліття віддав праці на кафед" рі української літератури Чернівецького університе" ту. Він був керівником об" ласної організації Спілки письменників, тринадцять років очолював Буковин" ську “Просвіту”, а нині — її почесний голова. Скільки літературно" мистецьких вечорів провела за ці роки Буковинська “Просвіта”, скільки видруку" вано видань, збережено і відкрито пам’ятників, мемо" ріальних дощок видатним ді" ячам, борцям за Україну! І в усьому цьому — світла, доб" ра, невтомна душа Віктора Косяченка. До тому вибраних статей “На поклик віщих заповітів” ввійшло не лише найкраще з його творчого доробку про життя і творчість славетних Т. Шевченка, І. Франка, О. Ко" билянської, Остапа Вишні, ай наших сучасників — Г. Тю" тюнника, Є. Гуцала, О. Чор" ногуза, А. Гарматюка та ін" ших письменників. Та серцевиною презен" тованого видання стали статті, виступи Віктора Кося" ченка на захист української мови, культури, а також про просвітницький рух на Буко" вині. Відомий громадський діяч переконаний, що “цей рух потребує підтримки кож" ного: від засвідчення квит" ком причетності до нього та участі в конкретних справах до фінансової підтримки у вигляді пожертв… Тільки за такого обопільного підходу можна буде налагодити на" лежну, не мітингову, а систе" матичну і, як наставляв 1905"го галицьку українську молодь І. Франко, “сповнену любові до свого народу, тиху, без потоків шумних фраз невтомну працю”.
“Просвітянський рух потребує підтримки кожного”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

І ДЗВОНИТЬ ПАМ’ЯТЬ В НАШІ БУДНІ…

Олександр СТЕПАНЧЕНКО, голова Одеського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка До 75-ої річниці Голодомору 1932—1933 років Одеське обласне об’єднання товариства “Просвіта” видало книжку Олекси Воропая “В дев’ятім крузі”. Її презентація відбулася під час проведення “круглого столу” “Голодомор 1932—1933 рр. Погляд одесита”. В роботі “круглого столу” взяли участь відомі одеські письменники, науковці, журналісти, історики. Олекса Воропай доб" ре відомий в Україні як ав" тор “Звичаїв нашого на" роду”, однак серед його творчого доробку є книж" ки, майже не відомі сучас" ному українському чита" чеві. Серед них “Вогні в церкві”, “Українські на" родні легенди”, “Ясир”, “Українські народні загад" ки”, “В дорозі на Захід”, “Пригоди Марка Чубато" го”. Більшість цих книжок в Україні ніколи не друку" валась. 1953 року О. Воропай видав у Лондоні невелику, трохи більше 40 сторінок, книжку “В дев’ятім крузі” — одне з перших у світі документальних свідчень про Голодомор 1932— 1933 рр. Завдяки переви" данню 1954 року англій" ською мовою, робота ста" ла широко відомою. Так, Роберт Конквест у праці “Терор голодом” 37 разів посилався на книжку Во" ропая. Відомо, що Олекса Во" ропай народився в Одесі 9 листопада 1913 року. Дитинство минуло в селі на Херсонщині. Батько хлопчика походив з арис" тократичного роду. 1919 року був змушений еміг" рувати, залишивши роди" ну в скрутному становищі. Закінчивши сільсько" господарський технікум, Олекса Воропай працю"
“Мова є природним середовищем існування людини і суспільства”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

яскраво засвідчено у назвах трьох резолюцій Народного Комісаріяту Освіти УРСР на чолі з В. Затон" ським 1933 року: “Резолюція Комі" сії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті”, “Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в питаннях тер" мінології”, “Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній” та у виступі й книжці очільника новос" твореної Правописної комісії, зав" відділу агітації і пропаганди По" літб’юро ЦК КП(б)У А. Хвилі (справ" жнє прізвище Мусульбас) “Націо" налістична небезпека на мовно" му фронті й боротьба проти неї” (26 квітня 1933 року), “Знищити коріння українського націоналіз" му на мовному фронті”, а також у статтях “правильних” мовознавців у журналі “Мовознавство”, 1933 р., ч. 1: “Добити ворога” С. Василев" ського, “Націоналістичні перек" ручення в питаннях українського словотвору” П. Горецького, “На" ціоналістичне шкідництво в син" таксисі української літературної мови” П. Горецького та І. Кіричен" ко, “Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння” О. Фін" келя, “Націоналізм в етимології” Н. Ліперовської, “Трибуна україн" ського фашизму” В. Ставнича (про журнал “Рідна школа”). До речі, всі ці творива написано у пік Великого Голодомору ще не зро" сійщеною українською мовою, зок" рема у царині фонетичній, і саме цього року, як свідчив в одній із до" повідей 1934 року нарком освіти В. Затонський, знищено 1649 укра" їнських науковців!“націоналіс" тів”, здебільшого фахівців з ук" раїнської мови та історії [40, с. 140–148; 47, с. 361; 22, с. 136–137]. Основним здобутком цієї внут" рішньомовної війни як уніфікації з російською мовою, або ж “збіль" шовиченої української мови, очи" щеної від неї самої” [22, с.137] став Український правопис 1933 року, якого ніхто прилюдно не об" говорював і який набрав чинности несподівано, як гроза: “Газети й инші видання перейшли на новий правопис негайно — у травні 1933 року, — ще до його публікації, і не" підготовані читачі опинилися пе" ред доконаним фактом. Вражені викладачі й студенти раптом ви" явили, що правила, яких вони дотримувалися, не дійсні…” [47, с. 365]. Найімовірніше, цензором" кодифікатором правопису був Л. Каганович, “єврей з поход" ження, росіянин культурою” ПЕРШОДРУК
“Мова є природним середовищем існування людини і суспільства”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Ірина ФАРІОН Продовження. Початок у ч. 48 за 2008 рік 1.2. АСИМІЛЯЦІЯ ТА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ — СПОСОБИ ЗМІНИ ФОНЕТИЧНОЇ НОРМИ Фонетико!ортоепічна (або ширше фонетична) мовна норма — це той варіянт вимови звуків і наголошування, який, з огляду на мовну системність як основний нормативний критерій, закріплено практикою і рекомендовано до вжитку як обов’язковий. Фонетич" ну норму встановлюють не статис" тичним шляхом чи покликанням на авторитети — вона випливає з особливостей фонологічної систе" ми тих українських діялектів, що лягли в основу української літера" турної мови. Одночасно як мовне і соціокультурне явище фонетична норма переходить різні етапи сво" го формування: а) вибір норми, б) кодифікація, в) впровадження, г) розроблення й удосконалення [50, с. 155—156]. Наскрізною ознакою такого багатоступеневого процесу є соціоісторична зумовленість норми (попри її найстабільніший характер у мовно"системній ієрар" хії). Наприклад, до 1969 року [36], відповідно до вимовних норм укра" їнської літературної мови, що сформульовані у 20"ті роки, пере" дусім у працях О. Синявського, зубні приголосні [т], [д], [н], [л] вимовляємо м’яко або твердо пе" ред [і], залежно від того, якого по" ходження [і]: якщо [і] походить з [о] і чергується з ним (ніж — ножа, ніс — носа) та з [ы] (густі — гус" тий), то приголосні вимовляємо твердо; якщо [і] походить із дав" нього звука ятя та [е], то приго" лосні вимовляємо м’яко (ніжний, ніс від нести). Це мало і своє зак" ріплення на письмі: після м’яких [т], [д], [н], [л] писали ї (лїто), зокрема в авторитетному україн" сько"німецькому словнику Є. Же" лехівського (1886 р.). Однак цю графічну знаковість ї знехтував “Словарь української мови” (1907 р.) за редакцією Б. Грінчен" ка. Як слушно завважив В. Сімо" вич, “це вплинуло в нас дуже фа" тально на орфоепію (вимову — Авт.)…” [33, с. 196] і наступним сповна позамовним фатальним кроком у наступові на м’якість [т], [д], [н], [л] у зазначеній позиції став припис академічної “Сучас! ної української літературної мо! ви” (1969 р.) за редакцією І. Біло" діда — головного ідеолога україн" сько"російської двомовности як двох рідних мов. Відтоді вся фоне! тично"нормативна література базу! ється на приписові не фонетичному, а соціоісторичному. Як висловився В. Сімович, “…життя сильніше за науковість правопису” [33, с.196]. Таки слушно, хоч почасти сильніше не так життя, як слабші ми в обороні своєї мовної автохтонности. Вибір сучасної фонетичної нор" ми припадає на кінець ХVІІІ — 40"ві роки ХІХ ст., коли доба Романтизму утвердила незворотність потенцій" ного суспільного статусу україн" Ірина Фаріон ської народної мови, втіленого най" перше через художню літературу, а відтак зорієнтованість української літературної мови на середньонад" дніпрянські (південно"східні) гово" ри. Складніше було з кодифікаці! єю, себто її узаконенням. За умов колоніяльного перебування України у складі різних держав, зокрема Ро" сії, Польщі, Румунії, Австро"Угор" щини, це було неможливо. Тим па" че, що одна з імперій зробила диво" відкриття, яке блискуче “оспівав” Євген Плужник: Двух московських обалдуев Волновал язык хохлов. Первым был министр Валуев, Был второй — министр Бубнов. Плакат Оксани Васьків А сроднила пару эту Их воинственная прыть, Лозунг: “Не было и нету, И совсем не может быть”. На обґрунтування останньої віршованої тези Росія спрямувала понад сотню заборон українського слова від 1686 до 1905 року. Попри це, українські вчені та письменни" ки активно розробляли правописні норми, що найтісніше пов’язані з фонетичними. Пік цієї роботи при" падає на першу половину ХХ сто" ліття, що вивершується науково" практичною працею “Українським правописом” 1929 року. Фонетич" на наповненість цього правопису, попри певні застереження до пра" вил написання чужомовних слів із г/ґ (гімназія — ґімназія), л/ль (лампа — лямпа) тощо, органічна і вмотивована. Однак активне впровадження сучасної правописної й фонетичної мовної норми в життя було бру" тально перервано московсько" більшовицькою політикою уподіб" нення української мови до росій" ської. На відміну від попереднього періоду — другої половини ХVII — початку ХХ століття, який, з огляду на численні імперські укази забо" рони функціювання нашої мови, є системним зовнішнім лінгвоци" дом, — період від 30"х до кінця 80"х років ХХ століття означую як час внутрішнього лінгвоциду, по" заяк це була війна з внутрішньо" мовними законами. Мілітарність характеру нищення нашої мови [47, с. 358], зачинатель наступу на автохтонні основи української мо" ви, втілені у правописі 1929 року, про що свідчать три його статті 1930 року “Проти “народниц" тва” в мовознавстві (Куди йде українська літературна мо" ва?)”, у якій наголошено на “по" живності” для української мови “язичія”, себто суржику; “Кілька слів про словники”, укладачам яких закинуто “наукове шкідниц" тво” і “українське буржуазно-націо" нальне хуторянство” і “Мовна те" орія українського буржуазного націоналізму”, у якій “буржуаз" ний націоналізм” виявлено у: 1) відкиданні неологізмів рево" люційної епохи; 2) відкиданні інтернаціональ" них слів; 3) відкиданні мовних складни" ків, спільних з іншими мовами ра" дянських республік, особливо ро" сійською; 4) намаганні прищепити мовні складники клясово ворожого ха" рактеру; 5) намаганні через мову роз" повсюдити февдальну й буржуазну ідеологію; 6) намаганні запровадити штучні новотвори; 7) викривленні тлумачення ба" гатьох понять, зокрема політич" них, економічних тощо (правопис Кагановича збережено. — Авт.) [47, c. 358–360]. Отож, фас укра" їнській мові дано персоніфіковано й обґрунтовано. Відтак подальша московсько"радянська політика творення савєцкава чєлавєка з двома рідними мовами, серед яких “найрідніша” — це мова аси" міляції всіх народів СРСР — росій" ська, призвела до фундаменталь" них зрушень в українській фоне" тичній, а почасти і фонологічній системі. З огляду на це, сучасну фонетичну норму логічно розгля" нути у двох площинах: 1. Фонетична асиміляція, зу" мовлена і досі чинною правопис" но"фонетичною нормативністю від кагановичів, що закріплена в Укра" їнському (себто псевдоукраїнсько" му, більшовицькому) правописі 1933 року і його логічному псевдо" науковому спадкові Українському правописі 2007 року; 2. Фонетична інтерференція виникла у результаті лінгвоцидної імперсько"колоніяльної політики Росії. Як наслідок, фонетичні нор" ми мовців третього тисячоліття — це яскраві й промовисті фонетичні деформації. Далі буде.
“Поновлюємо у пам’яті народу ті здобутки, що духовно збагачують, визначають національну стійкість і міць”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

туту історії НАН України, науковий керівник — Віктор Даниленко, член"кореспондент НАНУ, доктор історичних наук. — Чи передаєте своє зацікавлення молодим, як ставиться молодь до діяльності “Просвіти”? — Вважаю, що в “Просвіту” кожен має йти свідомо, як ішла туди я. Сімнадцятиріч" ною стала членом цієї організації. Привела мене в “Просвіту” наукова діяльність і науко" вий інтерес до теми. Кожен з тих, з ким мені довелося спілкуватися, визначав сам, що для нього важливе в діяльності організації. Якщо мене цікавили передусім аспекти, які орієнтували молоде покоління на спілкуван" ня українською мовою, сприяли введенню україністики в навчальний процес, то значна частина молодих здебільшого цікавиться культурницькою діяльністю: піснями, танця" ми тощо. Люди йдуть у “Просвіту” тому, що їм бра" кує українського середовища, в інших орга" нізаціях. У “Просвіті” це знаходять. Це важ" ливо для самовдосконалення, визначення майбутнього. Усе, що входить в завдання “Просвіта”, дає змогу усвідомлювати себе належною до українського народу, почува" тися особистістю у власній державі. — У чому вбачаєте застосування досвіду громадсько-політичної, культурницької діяльності “Просвіти” XIX — початку XX століття? Що потребує підтримки сучасного політикуму?
“Поновлюємо у пам’яті народу ті здобутки, що духовно збагачують, визначають національну стійкість і міць”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ПРЕМ’ЄРА КНИГИ

— Ольго Володимирівно, це безперечний успіх — у 28 років видати солідну наукову працю. Розкажіть, що стало поштовхом до Вашого зацікавлення тематикою з історії “Просвіти”. — Все почалося з Малої академії наук у Вінниці, коли я обрала наукову тему “Діяль" ність товариства “Просвіта” на Східному По" діллі на початку ХХ століття”. Навчалася тоді в десятому класі вінницької школи №34. На" копичувався матеріал, і працювати ставало дедалі цікавіше, оскільки відкривалися нові напрями пошуку. Починала вивчати культурно"освітню ді" яльність “Просвіти”, згодом зрозуміла, що не лише це визначало діяльність організації. Члени “Просвіти” брали участь у багатьох ін" ших громадських об’єднаннях, у суспільно" політичному житті, впливали на формування політики й виховання молодого покоління. Згодом захоплення історією переросло в стійкий науковий інтерес. Найбільше заці" кавив досвід державницької діяльності чле" нів “Просвіт”, який можна було використати на сучасному етапі, проаналізувавши причи" ни того, чому Українська держава не змогла утвердитися на початку ХХ століття і як до" сягти успіху в наш час. Саме “Просвіта” була тією єдиною гро" мадською організацією, яка від самих вито" ків намагалася охопити діяльністю всі галузі суспільного життя. В міру утворення галузе" вих товариств певної спрямованості у ХІХ— на початку ХХ ст. вона передавала певні нап" рями їм, а сама визначала ті основні віхи, які впливали на формування національної сві" домості, були базовими у визначенні питань, що стосувалися економічного добробуту, політичного життя. Ця організація від часу створення чітко визначила саме національ" ний напрям діяльності, створювала й нако" пичувала той потенціал, те підґрунтя, що бу" ло використано в періоди державотворчих змагань українців: на початку, в середині ХХ Пам’ятник “Просвіті” у Львові століття, в 90"х роках, коли нарешті вдалося утворити й відстояти незалежну Українську державу. Але все це я змогла зрозуміти, глибоко вникнувши в суть проблеми, і саме тому стільки років і стільки часу віддано дослід" женню цієї тематики. Спочатку займалася дослідженням істо" ричного краєзнавства Східного Поділля, по" тім — діяльності “Просвіти” на Поділлі та в Правобережній Україні, згодом зрозуміла, що державотворчий аспект важливий для всієї України, і з 2001 року цілком визначила напрям: “Просвіта” і її вплив на формування державницького потенціалу українського народу. Це дослідження стало основою моєї першої монографії. — Які джерела використано під час роботи? — Було використано документи, що міс" тяться в Центральному державному історич" ному архіві України у м. Львові, в Централь" ному державному історичному архіві України в м. Києві, матеріали державних архівів Він" ницької, Дніпропетровської, Хмельницької областей, а також фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вер" надського НАН України, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефа" ника. Найбільш репрезентативні у відтво" ренні державницького аспекту діяльності “Просвіти” матеріали, що містяться у Цен" тральному державному архіві вищих органів влади та управління України в м. Києві. — Кому з науковців завдячуєте за настанови у виборі тематики? — Дослідження діяльності “Просвіти” на Східному Поділлі здійснювала під науковим керівництвом кандидата, а нині вже доктора історичних наук Степана Дровозюка, на По" діллі — кандидатів історичних наук Анатолія Лисого та Миколи Лихогляда (на жаль, нині покійного). Тему державницької діяльності “Просвіти” досліджувала в аспірантурі Інсти" Фото Ксенії Гладишевої — Вивчення досвіду попередників ко" рисне тим, що дає змогу втілити набутки у сьогодення. Проведення в державі україн" ської національної політики може консолі" дувати суспільство: поліпшити добробут, підтримати діяльність передусім молодих науковців, створити їм можливості для творчого зростання, певності у майбутньо" му, забезпечити національно"культурний поступ. Це головні віхи, які мають визначати основу політики сучасних вітчизняних пар" ламентарів. Українська незалежна держава процві" татиме тоді, коли на неї працюватимуть на" ціонально свідомі патріотично налаштовані науковці, а молодь бачитиме перспективу. Варто пам’ятати, що товариство “Прос" віта” у XIX — на початку XX століття в Австро" Угорській та Російській імперіях об’єднувало науковців, готувало національно свідомі по" коління українського суспільства, створюва" ло їм можливості національного розвитку. Вихованці “Просвіти”, пройшовши вишкіл у громадсько"політичному житті, вели перед у національно"визвольних змаганнях та укра" їнському державотворенні в XX столітті. — Які Ваші плани на майбутнє? — Бачу себе в науковій діяльності. Споді" ваюся, що ця перша книжка дасть початок багатьом наступним. Спілкувалася Надія КИР’ЯН ницькою та громадсько"політичною діяль" ністю постаті включились у національно" визвольні змагання українського народу 1917—1921 років, стали українськими дер" жавотворцями. Отриманий досвід творців національної ідеї віддзеркалювався у ді" яльності Товариства та передавався нас" тупникам. Книжка молодого історика відтворює ті історичні епохи, коли українському народові в національно"визвольних змаганнях дово" дилось відстоювати самостійність України, боротися за право називатися нацією. Пов" сякденна громадсько"політична та держав" ницька діяльність у XIX — на початку XX сто" ліття була героїзмом. Члени “Просвіти” у XIX—XX ст. у парламентах інших держав, ку" ди були обрані, обстоювали спроможність утворити власну незалежну Українську дер" жаву. Українська незалежність коштувала ве" личезних зусиль багатьом поколінням націо" нально свідомої інтелігенції — тієї, що вела перед у створенні українськомовного сере" довища в додержавний період; тієї, що здо" бувала й утверджувала незалежну Україн" ську державу. Українці в ті часи старанно відстоювали те, що потребує сьогодні утвердження: ук" раїнську науку, історію, мову, історичну пам’ять… Лише вкладені зусилля сотень ти" сяч, а можливо, мільйонів українців, що їх вишколила “Просвіта”, тих, хто любив Украї" ну “не лише до глибини душі, а до глибини власної кишені”, щохвилини та щоднини по" вертаючись до відродження української на" ції та Української держави, попри суспільно" політичні обставини, зробили можливим здобуття незалежності. Їхня праця варта то" го, щоб знати про неї. Ольга Малюта — авторка книжки “Просвіти” і Українська Державність (друга половина ХІХ — перша половина ХХ ст.)”, яка нещодавно побачила світ завдяки Видавничому центру “Просвіта”. Ольга Малюта народилась у Вінниці. Закінчила історичний факультет Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського, аспірантуру Інституту історії України НАНУ. Кандидат історичних наук. Авторка розповіла про роботу над монографією, поділилася планами на майбутнє.
“Поновлюємо у пам’яті народу ті здобутки, що духовно збагачують, визначають національну стійкість і міць”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ІСТОРІЯ, ОЛЮДНЕНА ПОСТАТЯМИ

Майбутнє української державності — у збереженні історії, традицій, звичаїв, культу" ри, духовності, національної пам’яті, що складають той ціннісний потенціал нації, який потрібно примножити, втілити, переда" ти нащадкам. Умови національної самоіден" тифікації спільноти визначають складові по" дальшого державотворення, тенденції дер" жавного будівництва, що потребують поси" леної уваги та мають стати напрямами дер" жавної політики. Втілюючи потенціал українського держа" вотворення всіх історичних періодів, понов" люємо у пам’яті народу ті здобутки, що ду" ховно збагачують, визначають національну стійкість і міць. Періоди відродження в укра" їнській історії ототожнюють із творенням ук" раїнської нації, епохою, що передувала ак" тивному державному будівництву. У такі пе" ріоди національно"визвольні змагання ста" ють визначальними в отриманні досвіду, на" ціональному та державному самоствер" дженні. Історія, олюднена постатями та подіями націєтворчих і державотворчих змагань, здобутками та накопиченим українським на" родом потенціалом, постає на сторінках мо" нографії “Просвіти” і Українська Держав" ність (друга половина XIX — перша половина XX століття)” молодого вченого"історика Ольги Малюти. У монографії проаналізовано, як українців умовах державної політики Австро"Угор" ської та Російської імперій створюють 1868 року товариство “Просвіта”, що визначило метою піднесення національної свідомості та добробуту українського народу. Перева" гою товариства стала глибоко національна спрямованість, піднесення національної сві" домості українського народу шляхом освіти всіх верств населення, культурного розвит" ку, обстоювання права на культурну, еконо" мічну, громадсько"політичну діяльність. Са" ме це виокремлювало “Просвіту” з"поміж схожих організацій сусідніх народів, органіч" но вписувало в національне відродження ук" раїнців. Визначальною ознакою національно" державницьких змагань українців у західно" українських землях у XIX — на початку XX століття був високий рівень політичної куль" тури, здатність і можливість відстоювати власне право на самовизначення. Саме в західноукраїнських землях, у Львові в 1860— 1890"х роках з парламентських трибун чле" ни “Просвіти” висловлювали вимоги функці" онування української мови, української шко" ли, вищої освіти й науки. І лише на початку XX століття здійснювати легальну культур" ницьку, наукову, освітню діяльність у “Прос" віті”, відроджувати власну духовність, націо" нальну свідомість отримав можливість укра" їнський народ в українських землях Росій" ської імперії. У виданні йдеться про те, як у товарис" тві “Просвіта” у другій половині XIX—пер" шій половині XX століття здійснювали виш" кіл поколінь національно свідомих україн" ців — вихідців з різних верств народу, нако" пичувався потенціал у культурно"освітній, духовній, економічній, політичній галузях суспільного життя. Підготовлені культур"
“Працюй для Батьківщини, бо ця праця — для тебе!” · с. 10сторінка оригіналу ↗

МОЛОДА «ПРОСВІТА»

ДО 140!РІЧЧЯ «ПРОСВІТИ» Олег ОЛЕКСЮК, голова Херсонського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Просвітянський рух на Хер" сонщині починався з гурту украї" ністів Олександра Русова, який, окрім організацій українських кон" цертів, видавав перший на півдні України українськомовний альма" нах “Степ”. Він побачив світ 1886 року. Проте офіційні повідомлення про створення осередку “Просві" ти” у Херсоні датують 1905"м, ро" ком початку становлення “Просві" ти” на Великій Україні. Та вже з 1908"го повідомлення про прос" вітницький рух на Херсонщині на шпальтах тогочасних ЗМІ зника" ють. І лише 1917 року за ініціативи письменника Миколи Чернявсько" го створено першу легальну куль" турологічно"політичну організа" цію “Українська хата”, яку 6 січня 1918"го реорганізовано у това" риство “Просвіта” на чолі із зас" новником Херсонської кооперації Іваном Челюком. Царський, а пізніше і більшо" вицький режими намагалися зни" щити просвітянство. І ті, й інші глу" милися над активними діячами “Просвіти”. Серед закатованих ре" жимами — херсонські просвітяни Софія Русова, Микола Куліш, Дніп" рова Чайка, Микола Чернявський, Іван Дніпровський, Іван Челюк, Юхим Михайлів. Сатрапи намага" лися звести ідеї Товариства до фарсу, до безглуздя. Проте просві" тянські ідеї живуть і досі. Активна діяльність усіх осеред" ків Бериславського районного об’єднання (а вони діють майже в кожному селі) мобілізувала укра" їнство в лавах Товариства “Просві" та” імені Тараса Шевченка і ство" рила позитивну ауру в утверджен" ні української мови серед освітян та держслужбовців. Довіра насе" лення до місцевої “Просвіти” під" кріплена ще й перемогами на ви" борах до сільських, районних місь" ких рад 1994—2006 років. Тож єди" на в Україні депутатська група “Просвіта” в Бериславській район" ній раді в складі дев’яти депутатів понад 10 років мала неабияку під" тримку населення. Можливо, саме це сприяло виданню “Нарисів з іс" торії Бериславщини”, які профі" нансувала районна влада, попри те, що Херсонщина всі 17 років не" залежності залишається єдиною в Україні областю, де книговидання не передбачено бюджетом. 2002 ПОЛЕМІЧНІ НОТАТКИ Євген БУКЕТ У першій половині 1990"х на хвилі національного відродження в Тернопільській, Івано"Франківській та Львівській областях створювали сотні “Молодих Просвіт”. Загальне число молоді, залученої до просві" тянської роботи, лише на заході Ук" раїни наближалося до 20 тисяч осіб. 21 липня 1996 року в Коломиї оголосили про намір створити Всеукраїнську молодіжну громад" ську організацію “Молода Просві" та”. Зібрання молодих просвітян ухвалило звернення до Всеукраїн" ського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, до юнаків і дів" чат соборної України. У ньому, зок" рема, було зазначено: “…Об’єд" навшись сьогодні в єдиному гурті “Молодої Просвіти”, віримо, що сильна організація національно свідомої молоді може серйозно впливати на ситуацію в державі, формування молодіжної політики, розв’язання найскладніших проб" лем, формування еліти української
“Працюй для Батьківщини, бо ця праця — для тебе!” · с. 10сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

СЛОВОМ, ПЕНЗЛЕМ, ДІЄЮ!

року кандидат від Бериславського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Та" раса Шевченка Таїсія Бернадська перемогла на виборах міського го" лови Берислава. Саме Бериславщина розпочала рух з демонтажу пам’ятників Леніну і встановлення пам’ятних знаків, пам’ятників української історії, се" ред яких знак Пам’яті жертв на" сильницького переселення із За" хідноукраїнських земель 1951 року та Дзвін пам’яті останньої пристані козаків Запорозької Січі. Просвітя" ни села Зміївки — приклад, як мож" на співпрацювати різним за націо" нальністю та віросповіданням лю" дям, як досягти злагоди у суспіль" но"політичній та громадській праці. За прикладом сусідів новока" ховські просвітяни посилили ро" боту комісії з питань контролю за дотриманням законодавства Ук" раїни про мови при міськвиконко" мі. Численні листи"протести, гро" мадські слухання, судові позови на порушників сприяли більш ша" нобливому ставленню до україн" ського діловодства депутатів міс" цевого самоврядування і посадо" вих осіб державних установ у Но" вій Каховці. Проведення тривалої (з 1993 до 2002 року) акції просвітян у зро" сійщеній Новій Каховці принесло радість мешканцям та гостям міс" течка. На 50"річчя Нової Каховки в центрі міста за проектом просвітян встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку, за рік урочисто відкрито меморіальну дошку Героєві Украї" ни В’ячеславові Чорноволу. Нині розпочато збір коштів на встанов" лення пам’ятника Олександрові Довженку. У Херсоні, дякуючи фінансовій допомозі Товариства Української Мови м. Чикаго (США), в музеї за" гальноосвітньої школи №52 імені Тараса Шевченка встановлено погруддя Великого Кобзаря (ав" торська робота просвітянина скульптора Івана Мердака). Просвітяни Херсона спільно з колегами з місцевої організації На" родного руху України й Обласного палацу молоді домоглися перейме" нування площі Текстильників на пло" щу Тараса Шевченка. Приємно й те, що саме за адресою м. Херсон, пло" ща Шевченка, 1 нині працює “Моло" да Просвіта” Херсонщини. Чисельність Херсонського об" ласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Молода Просвіта” щоденно зрос" тає, до нього долучається творча молодь. Адже за проектом “Моло" дої Просвіти” вперше за роки неза" лежності України 2008"го проведе" но нараду молодих літераторів об" ласті. Плідна співпраця з управлін" ням у справах сім’ї, молоді та спорту Херсонської обласної дер" жавної адміністрації дає резуль" тат: щороку проводять відкритий конкурс молодих літераторів “По" коління ХХІ”. Українськомовні мо" лоді поети та письменники мають творчу наснагу співпраці з “Моло" дою Просвітою” Херсонщини. Об" даровані музиканти, хореографи, художники та вокалісти можуть відчути дружнє плече молодо" просвітян на оригінальному об" ласному фестивалі обдарованої молоді “Зоряний карнавал”. На шпальтах газети “Молодь Херсон" щини” та молодіжного альманаху “Вишиванка”, який редагує прос" вітянин, журналіст і письменник Вадим Лубчак, виходять друком проби пера. “Молода Просвіта” Олешок у тісній співпраці з місцевою грома" дою Української Автокефальної Православної Церкви створила Світлицю пам’яті жертв голодомо" рів і комуністичних репресій. Цю" рупинське міське об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка запропонувало в центрі міста ко" зацької слави відродити Храм лю" бові, адже наш народ знайшов у собі сили переосмислити бачення минулого, щоб розбудовувати майбутнє. Хрести пам’яті, які з 1993 року нагадують олешківцям про замордованих комуністами земляків, встановлено на території цього Храму. Хоч би які рішення приймала колишня промосковська більшість Цюрупинської міської ради, україн" ське національне відродження на" бирає потужності на півдні України. Зростає нова українська молодь, яка не віддасть на поталу власну іс" торію й духовність. Щоквартальна телепрограма “Орбіта “Просвіти” і щотижневі ре" портажі заслуженого працівника культури України Василя Меле" щенка про копітку щоденну працю просвітян Херсонщини знаходять схвальні відгуки у серцях краян. Видавнича діяльність “Просві" ти”, попри матеріальні труднощі, не припинялася ніколи. Лише з 2000 до 2008 року вийшло друком понад 150 видань історичної, нау" кової, музичної, художньої та мето" дичної літератури. Не стоять осторонь пропаган" ди державотворчих ідей “Просві" ти” і майстри пензля. Народний ху" дожник України Володимир Чупри" на, члени Національної спілки ху" дожників України Володимир Гон" чаренко, Федір Загороднюк, Вік" тор Трапенок, Олександр Ковач, Ольга Гоноболіна на персональних і колективних виставках, присвяче" них Дню Незалежності України, 230"річчю Херсона та Великоднім святам, продемонстрували вибаг" ливим шанувальникам образо" творчого мистецтва розмаїття і красу Південної України. Традиційними стали виступи активу Херсонського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка перед учнями та педагогами загальноосвітніх шкіл області, слухачами Реґіонального інституту післядипломної освіти, студентами ВНЗ. Понад півтора десятиліття юні поети та співаки обласної літера" турно"мистецької лабораторії “Чиста криниця” радують земляків перемогами на обласних, всеукра" їнських та міжнародних творчих фестивалях"конкурсах. Сім випус" ків альманаху дитячої та юнацької творчості “Чиста криниця” попов" нили бібліотеки не лише України, а і далекого зарубіжжя. Схвальні від" гуки в газетах та журналах Херсон" щини, Тернополя, Львова, Нью" Йорка та Торонто надихають пое" тичну юнь на творчість. “Молода Просвіта” Херсонщи" ни, перші осередки якої створено з випускників ЛМЛ “Чиста криниця”, за підтримки управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержад" міністрації подарували літератур" ному світові другий альманах ін" тимної лірики молодих літераторів “Молода муза”. Усвідомлюємо, що на ниві ук" раїнського відродження ми не са" мотні, а маємо дружню підтримку побратимів з далекого зарубіжжя. Так, завдяки Фонду Яра Славути" ча побачили світ вже п’ять випус" ків “Вісника Таврійської фундації”, де друкували літературознавчі дослідження про українську діас" пору та творчі надбання сучасни" ків. За сприяння Фундації імені Іва" на Багряного та Американсько"ук" раїнського фонду “Спадщина” біб" ліотеки області поповнилися ви" даннями “Книги пам’яті про Голо" домор 1932—1933 років на Херсонщині” та другим випуском тематичного альманаху “Голос Батьківщини”. Студентство має змогу читати газету “Молодь Херсонщини”, до" помогу якій надає Канадійська пат" ріотична група збереження україн" ської спадщини. Цього року активізувалася ро" бота “Просвіти” в Чаплинці та Ве" ликій Лепетисі. Вірю, що в кожному селі по"варварськи зросійщеної Херсонщини запанує дух україн" ського відродження.
“Працюй для Батьківщини, бо ця праця — для тебе!” · с. 10сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

СИЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМОЇ МОЛОДІ?

нації (культурної, духовної, твор" чої, господарської). Із нашого се" редовища виростатимуть майбутні президенти і прем’єри, політики і громадські діячі”. Відтоді минуло 12 років. Мож" на, звісно, говорити про здобутки і перелічувати рік за роком усі ус" пішні й не дуже спроби реалізувати просвітянські ідеали в царині дер" жавної молодіжної політики, але не бачу в тому сенсу. Ювілей “Просві" ти” — це не риска, під яку потрібно підготувати звіт про те, що ми зро" били за останні кілька років, щоб черговий раз довести самим собі, які ми класні. Це час, щоб згадати славні імена попередників і запи" тати в себе і суспільства, чи гідні ми бути їхніми спадкоємцями. Не таємниця, що нині третій сектор в Україні переживає глибо" ку кризу. На тлі кількарічної полі" тичної боротьби й економічних не" гараздів усі інші проблеми сус" пільства відсуваються на другий план. Громадські організації, які не мають стабільних джерел фінансу" вання, діють хаотично чи просто зникають. Аналізуючи досвід інших країн, розумію, що Україна нині за" вершує формування третього сек" тору. Незабаром тут залишиться кілька всеукраїнських об’єднань молоді — тих, що мають історичні традиції й відпрацьовану ідеологіч" ну базу. Не лукавитиму: “Молода Прос" віта” за ці роки не стала сильною організацією національно свідомої молоді. Нині в лавах Всеукраїн" ської молодіжної громадської ор" ганізації залишилося кілька сотень членів. Чому так сталося? Спробу" ємо з’ясувати причини, адже біль" шість українських патріотичних мо" лодіжних організацій, які відроди" лися на початку 90"х, нині мають значно більше здобутків і автори" тету серед молоді, ніж “Молода Просвіта”. Історія “Молодої Просвіти” тісно пов’язана з історією Товариства “Просвіта”. Фактично до середини 90"х років минулого століття це була єдина організаційна структура. 1922"го у Львові було засновано перший гур" ток молоді “Молода Просвіта”. Зго" дом таку назву отримали ще кілька молодіжних гуртків при “Просвітах”. Словосполучення “молоді просвітя" ни” вживали здебільшого щодо юних членів “Просвіт”. Рішення про створення моло" діжного крила “Просвіти” й уста" новчі збори Всеукраїнської моло" діжної громадської організації “Мо" лода Просвіта” 1997 року викликані модною на той час тенденцією створення молодіжних об’єднань при найбільших політичних партіях і громадських організаціях. Але низ" ка помилок товариства на етапі створення й легалізації діяльності “Молодої Просвіти” призвела спо" чатку до виникнення кількох десят" ків місцевих (обласних і районних) самостійних організацій “Молодої Просвіти”, а згодом і до створення юридично незалежної від товарис" тва “Просвіта” імені Тараса Шев" ченка Всеукраїнської організації. Сьогодні Товариство майже цілком втратило контроль над діяльністю “Молодої Просвіти”, за винятком Херсонської, Полтавської, Київ" ської обласних організацій і деяких осередків на заході України. Це має негативні наслідки для обох організацій. У “Просвіті” че" рез невизначеність у роботі з мо" лоддю відбувається поступове старіння членства, а “Молода Просвіта” перетворюється на клуб за інтересами. Відсутність діалогу між поколіннями просвітян призво" дить до нівелювання ідеології просвітництва й поступового пе" ретворення “Просвіти” на марґі" нальну структуру. На мою думку, молодь вже дав" но мусить визначитися, чи потріб" на їй “Молода Просвіта”. Треба або підпорядкувати організацію Това" риству шляхом змін у статутних до" кументах, або остаточно припини" ти діяльність окремих молодіжних об’єднань.
“Може, найважливішим з наших завдань як національної спільноти було, є і буде: пізнати себе”. Євген Маланюк · с. 11сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

равління Полтавського об" ласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка активно співпрацює з молоддю: проводить зустрічі зі студентами ВНЗ області та вручає щорічні на" городи ім. М. Степаненка найкра" щим студентам міста, організовує різноманітні конкурси серед дітей та юнацтва, підтримує Малу ака" демію літератури й журналістики та її щорічні фестивалі в Карпатах, молодіжні різдвяні гурти, що ство" рені й діють на базі “Просвіти”. З 2003 року Полтавське облас" не об’єднання “Просвіти” органі" зовує щорічний Всеукраїнський фестиваль мистецтв “Мазепа" Фест”, присвячений пам’яті геть" мана Івана Мазепи та українських козаків, що загинули у Полтавській битві. Фестиваль — це свято україн" ської культури, сучасної української музики. У ньому брали участь Тарас Петриненко, сестри Галя і Леся Тельнюк, гурти “Кому вниз”, “Плач Єремії”, “Гайдамаки”, “Піккардій" ська терція”, “Тартак”, Фома, “Хо" рея Козацька”, “Гуцул Каліпсо”. З 2008 року “Мазепа"Фест” розпочав похід на схід України. Відбіркові тури проводять у Харко" ві та Дніпропетровську серед укра" їнськомовних гуртів. Організатори навіть не очікували на таку попу" лярність фестивалю серед молоді. З 2005 року в рамках фестива" лю проходить День кіно за участю відомих кінорежисерів України. Продемонстрували стрічки “Бог" дан Зіновій Хмельницький”, “Вла" дика Андрей”, “Молитва за гетьмана Мазепу”, “За" лізна сотня”, “Мамай”, “Камінний хрест”, “Крини" ця для спраглих”, фільми кінофестивалю “Відкрита ніч” і документальні з цик" лу “Загадка норильського повстання”. Четвертий фестиваль започаткував День коб" зарства та вечір класичної музики за участю відомих кобзарів, лірників, скри" палів, піаністів. На запро" шення завітала балетна трупа Донецького театру опери та балету. З 2007 року проводять День етнічної музики в обласному музично"дра" матичному театрі ім. Ми" коли Гоголя, в ньому беруть участь не лише кобзарі, лірники, банду" ристи, а й фольклорні колективи та барди з усієї України. Всеукраїнський фестиваль “Мазепа"Фест” — це вже візитівка Полтави. З кожним роком сюди приїжджає дедалі більше гостей. Молодь співає українські пісні, спілкується українською мовою. Передусім завдячуємо “Мазе" па"Фесту” тим, що громадськість вплинула на рішення Полтавської міської ради про встановлення пам’ятника гетьманові Івану Мазе" пі в історичному центрі Полтави, а не на полі Полтавської битви, як було вирішено раніше. 2009"го Україна відзначатиме 300"річчя подій, пов’язаних з вій" ськово"політичним виступом геть" мана України Івана Мазепи та ук" ладенням українсько"шведського союзу. Полтавська “Просвіта” пла" нує запросити на наступний “Ма" зепа"Фест” відомі колективи, а розпочати захід урочистою ходою з театралізованим дійством. За підтримки “Просвіти” на Полтавщині утверджується мо" лодіжна скаутська організація “Пласт”. Щороку відбуваються пластові табори. Пластуни беруть активну участь у Різдвяних, Вели" кодніх та інших святах. Так, плас" тунська група “Дель"Тора” постій" но виступає на Всеукраїнському фестивалі “Мазепа"Фест”, бере участь в інших всеукраїнських фес" тивалях. Наше обласне об’єднання ус" пішно займається видавничою ді" яльністю: випускає газету “Наше Слово”, популяризує українську культуру, книжки, мову, церкву, іс" торію. За останнє десятиліття Пол" тавська “Просвіта” видала близь" ко 20 назв книжок, які роздали в бібліотеки області, школи та дитя" чі садочки. Це збірник “Полтав" ська Петлюріана”, Валентина Шемчук “Панас Мирний. Відоме й невідоме” (1999 р.), Григорій Шанько “Непідвладна забуттю: Життя і творчість Олени Пчілки” (1999 р.), Петро Ротач “Від Удаю до Орелі. Т. Г. Шевченко і Полтав" щина” (2000 р.), “Матеріали Між" народного Вільнюського Трибуна" лу з оцінки злочинів комуністич" них режимів” (2001 р.), Ольга Іванчук “Полтавщино, пам’ять ті у Всеукраїнському конкурсі “Шевченко у моєму серці”. Щорічно проводимо заходи з відзначення роковин Голодомору 1932—33 років в Україні: панахиди за безвинно убієнними, “круглі столи”, науково"практичні конфе" ренції. Просвітяни демонстрували художній фільм Олеся Янчука “Го" лод"33” не лише у Полтаві, а й у ра" йонних центрах області ще до то" го, як він з’явився на телебаченні. 2002 року за підтримки голови Полтавського обласного об’єд" нання “Просвіти” побачила світ книжка “Голодомор"33. Спогади однієї родини”. До 75"х роковин Голодомору в Україні просвітяни ініціювали Скорботну ходу від облдержадмі" ністрації через центр міста до Свя" то"Успенського кафедрального собору. У заході взяли участь духо" венство УПЦ КП, керівники обл" держадміністрації та близько 10 тисяч полтавців. Усі запалили по" минальні свічки. З промовою вис" тупив єпископ Полтавський і Кре" менчуцький Федір. Просвітяни сприяли проведен" ню конкурсу серед учнів і студент" ства на краще інтерв’ю з очевид" цями Голодомору “Запитай в діду" ся та бабусі”, ініційованого Канад" ським товариством приятелів Ук" раїни. Переможцями стали просві" тянка Юлія Карпачова та студентка ПДПУ ім. В. Г. Короленка Тетяна Назаренко. 2007"го до Року української книги майже в усіх районних цен" трах Полтавської області провели книжкові виставки “Українцям — ук" раїнську книжку”. Разом з Полтав" ською “Просвітою” в організації виставок узяли участь працівники Управління інформації та зв’язків з громадськістю облдержадміністра" ції. Обласний комунальний книжко" вий магазин “Планета” представив на виставці українські художні, нау" ково"популярні, довідкові видання та твори сучасних письменників Ок" сани Забужко, Сергія Жадана, Лесі Демської, Андрія Кокотюхи. Серед інших експонували видання Пол" тавської “Просвіти”.
“Може, найважливішим з наших завдань як національної спільноти було, є і буде: пізнати себе”. Євген Маланюк · с. 11сторінка оригіналу ↗

«ПРОСВІТА»

Українцям — українську книжку Хор духовної музики “Просвіта” Ще в 90"х роках Полтавська “Просвіта” створила хор духовної музики під орудою Валерія Сидо" рова (нині, на жаль, уже покій" ного). Згодом хор став називатися “Просвіта”. Він бере участь у всіх просвітянських заходах. Цього ро" ку, наприклад, — у прем’єрі опери “Маруся Чурай” за романом Ліни Костенко. 2008 року випущено компакт" диск із записом духовної україн" ської музики у виконанні хору “Просвіта”. Цього року разом з Єпархіаль" ним управлінням УПЦ КП наше То" вариство вшанувало пам’ять сла" ветного земляка Патріарха Київ" ського і всієї Руси"України Мстисла" ва. Захід було присвячено 110"річ" чю з дня народження Патріарха, він відбувся в краєзнавчому музеї. Го" лова Полтавського міського об’єд" нання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевчен" ка Тарас Пустовіт організував фото" виставку, присвячену перебуванню Патріарха Мстислава в Полтаві. Спогадами поділилися свідки пер" шого приїзду Патріарха до Полтави. На завершення виступив хор духов" ної музики “Просвіта”. На виконання Указу Президента України Віктора Ющенка “Про від" значення 100"річчя від дня народ" ження Олега Ольжича” проведено низку заходів у Кременчуці та Кре" менчуцькому районі. Відбулися зус" трічі й вечори в навчальних закладах і бібліотеках, на радіо звучали пере" дачі про поета, борця за волю Украї" ни, який уособлює українське ли" царство. Віддати шану героїчному батькові приїхав в Україну з Канади син Олега Ольжича Олег Кандиба. За активну роботу просвітяни удостоєні високих нагород. Голову Полтавського обласного об’єд" нання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шев" ченка, народного депутата України Миколу Кульчинського 2007 року нагороджено орденом “За заслу" ги” III ступеня. Орденом “За заслуги” III ступе" ня 2008 року нагороджено просві" тянина, керівника Центру дослід" ження з історії Полтавщини, авто" ра понад 70 наукових праць з проблем освіти, історії та культури Олександра Білоуська. Голову міського об’єднання “Просвіти”, науковця"архівіста Та" раса Пустовіта 2007 року нагород" жено Грамотою Кабінету Міністрів України. З ініціативи Полтавського об" ласного об’єднання “Просвіти” ху" дожникові Сергію Гнойовому прис" воєно звання заслуженого худож" ника України, а солістці ансамблю “Полтава” Валентині Колісник — заслуженої артистки України. Прес!служба Полтавського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
“Може, найважливішим з наших завдань як національної спільноти було, є і буде: пізнати себе”. Євген Маланюк · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЗАЙТИ У КОЖЕН ДІМ

“Мазепа-Фест” — візитівка Полтави збережи” (1999 р.), Микола Босак “Планета Диканька” (2002 р.), Іван Коломиєць “Голодомор. Спогади однієї родини” (2002 р.), “Свою Україну любіть…” (літературно" музичні сценарії для шкіл) (2005 р.), збірник наукових праць “Сторінки історії Миргородщини” (2001 р.), видання А. Кащенка “З Дніпра на Дунай” (2004 р.), спога" ди Василя Овсієнка “Василь Стусу віддзеркаленнях” (2006 р.), аль" бом Сергія Гнойового “Малярс" тво. Графіка” (2007 р.), Микола Кульчинський “Заґратоване світ" ло” (2007 р.), Олександр Печора “Повстали приспані тривоги” (2008 р.) тощо. Петлюрівські читання, які регу" лярно проводить Полтавська “Просвіта”, набули широкого роз" голосу в Україні й за кордоном, а матеріали взято за основу шести наукових збірників “Полтавська Петлюріана”. Упорядкували збір" ники Петро Ротач, Микола Куль" чинський, Тарас Пустовіт. Так, з 1992 року в Полтаві відбу" лося вісім Петлюрівських читань. У них брали участь громадські й полі" тичні діячі: голова проводу ОУН Ми" кола Плав’юк, професори Микола Степаненко (США), Валентин Мо" роз, Дмитро Степовик, Юрій Шапо" вал, Євген Сверстюк, письменники Антін Середницький (Польща), Дмитро Нитченко (Австралія), Пав" ло Мовчан, Микола Шудря. За ініціативою Пол" тавської “Просвіти” у сер" пні 2006 року на будинку колишньої духовної семі" нарії (нині навчальний корпус Полтавської дер" жавної аграрної академії) відкрили меморіальну дошку, присвячену Симо" нові Петлюрі. З лютого 2006 року Полтавське обласне об’єднання ВУТ “Просві" та” ім. Тараса Шевченка щомісяця видає бюлетень “Наше Слово”. У кожному числі можна знайти роз" повіді про видатних лю" дей не лише Полтавщини й України, а й про земля" ків, які стали відомі в усьому світі, про цікаві історичні події, невідомі сторінки з життя на" ших провідників, будівничих Укра" їнської держави Володимира Мо" номаха, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Симона Петлюри. Нак" лад газети — від десяти до двад" цяти п’яти тисяч примірників. Бю" летень можна передплатити або придбати у газетних кіосках. З 2005"го щороку проводимо обласне свято “Різдвяна феєрія”, де показуємо невеликі вистави. Кожна вистава відзначається до" біркою відомих колядок і не відо" мих широкому загалові обробок різдвяних пісень. Найкращі коляд" ницькі гурти беруть участь у Всеук" раїнському фестивалі вертепів “Карпатія”. Шевченківські дні “Просвіта” традиційно відзначає в березні та травні. Це вечори пам’яті, концер" ти, мітинги, хода до Шевченкового дуба тощо. Цього року “Просвіта” оголосила конкурс на найкраще читання окремих творів Шевченка: “Розрита могила”, “Стоїть в селі Суботові…”, “Мені однаково, чи буду…”, містерії “Великий льох”, “І мертвим, і живим, і ненарожден" ним…” У відбірковому турі взяли участь учні та студенти з усієї об" ласті. Переможці конкурсу читали твори 9 березня на мітингу біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Найкращий декламатор Тимофій Зінченко поїхав до Києва для учас"
“Проведи рукою по обличчі — і на твоїй долоні відіб’ється сльоза”. Тарас Мельничук · с. 12сторінка оригіналу ↗

ПЕРШОДРУК

Тарас Мельничук. Карпатський легінь, поет високого дару, що за вільнолюбивий норов і поклоніння слову не лише двічі потрапляв за ґрати, а й більшу частину життя був невольником честі. Визнання і слава прийшли до нього запізно, коли важка недуга висотала всі сили. Та навіть ставши лауреатом Шевченківської премії, тяжкохворий поет залишався бездомним. Рідну хату спалили. Ночував у знайомих, друзів, перебивався, чим Бог пошле. Інколи знаходив притулок на якийсь час в Ірпінському будинку творчості. Пам’ятаю, в один з ірпінських вечорів я попросила Тараса написати автобіографію. Але не канонічну, як для довідника, а розлогу, з життєвими враженнями. Саме тоді, працюючи на Українському радіо, готувала про поета велику програму і хотіла, щоб слухачі глибше пізнали цю яскраву особистість. Тарасові моя ідея сподобалася, і він вечорів зо два своїм виразним почерком мережив сніги аркушів. Списане віддавав мені. Та раптово поїхав до Коломиї, і його рукопис обірвався на 22-й сторінці. Усі ці роки начерки автобіографії Тараса Мельничука лежали в моєму архіві. Спокійно читати їх не можна. В них стільки болю, що усвідомлюєш: лише на прикладі цієї однієї гуцульської родини можна побачити всю українську історію, весь наш тернистий і трагічний шлях до свободи. Читачі “Слова Просвіти” мають змогу першими прочитати рядки, де “поет відкриває нам свою душу з беззахисністю птаха, сповідується нам у безгрішній любові до України, долю якої пережив і виболів”. Так написав про його творчість академік Микола Жулинський у передмові до збірки “Князь роси”. Сподіваюся, що цей текст увійде і до книжки поезій Тараса Мельничука “Флояра Мольфара”, яку підготувала для видавництва “Факт”. Збірку склали вірші, надіслані мені Тарасом з-за ґрат Вінницької колонії суворого режиму. А з’явиться збірка завдяки підтримці благодійного фонду “Україна Інкоґніта” (президент А. Матвієнко, виконавчий директор Д. Стус). Тарас Мельничук належав до тієї когорти людей, які оголеними шпилями своєї духовності тримають небо. А тому громи і блискавки першими вдаряють саме їх. Ніна ГНАТЮК …Сидимо ми з братом Васи" лем у тому сховищі. “Задикува" лись”. Раптом гавкіт: — Партізан! Партізан! — заґа" ґали"заґелґотали на нашім блін" дажі. Мадяри! Німці! — Nicht schissen!.. Kinder! — (Не стріляйте! Ми діти!..) — про" пищав брат Василь. На щастя, він знав кілька німецьких слів. А ме" не — під ребро: “Плач, дурню! Фист!” І я заверещав щосили. Таки спромігся зі страху. На нас спершу зиркнули люфи автоматів (з дірочками довкола), потім каски догори дном: мадяри дивилися зверху, з бліндажа, а відтак — очі. Ці очі я не забуду. Вони блищали. То страх. То страх блищав. Нас з братом витягли, дали копняків і нагнали: марш додому, до “муттер”! По дорозі я дістав кілька лупцанів від Василя — за те, що не зразу заверещав. * * * А це — по війні. Мама: “Юрку, та візьми хоч раз Тараса з собою в село. Він так хоче йти!..” Юрко взяв мене. Село. Скіль" ки щастя! Перший цукерок! — (солодка штука! І пахне). Видів я живого поляка — Янка Скорецького. На великих пишних вусах літав наді мною. Поволі. Розважно. Ґречно. Статечно.
“Проведи рукою по обличчі — і на твоїй долоні відіб’ється сльоза”. Тарас Мельничук · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЦІНОЮ ЖИТТЯ

Приятель тата сказав, що мусить їхати до Польщі. Мусить! Так Ста" лін скомандував. Татові було сумно. Тато довго не хотіли йти. І я не хотів. Але пішли. В селі за мостом зайшли до “Янкелихи”. Тут за Польщі була корчма. Янкелиху (“за то, шо жидівка”) і її дівок заб" рали німці, коли гнали через наше село велику товпу її однокровців і одновірців. Понад 500 чоловік. Всіх до одного перестріляли у по" тилицю за Коломиєю у Шепарів" ськім лісі. Перед розстрілом вони самі на себе копали могили. Татові було жаль Янкеля і Ян" келиху з дівками, бо він парубком любив сюди зайти і кинути два" три злотих на житнівку, яку Ян" кель черпав з бочки. Пізніше тато зарікся пити. За" рікся перед людьми і Богом. Став ґаздою. Не пив, жінку не бив, трьох синів пристарав, і робив, робив, як чорний віл, на землі. Ґаздував, ґарував. А як совіти пустили коріння у нас в горах, то землю відобрав колгосп, і зроби" ли людей батраками і жебраками. І почалося страшне і тяжке крі" пацтво. Йвани людей били, йвани пили, а хлопи"раби робили. Кол" госп гарбав, що міг. Стайні і сто" доли людські розбирали, дахи з хат зривали, забирали плуги, во" зи, коней, худібку поволоком тяг" ли на ферму, аж кривавились ра" тиці, — і так будували колгосп. Колгосп імені Сталіна. На люд" ських плачах і сльозах. На люд" ській кривавиці. Йшла нова влада селом, трясла гори, як пошесть. Цокали копійками, як людськими кістками, рахівниці в конторі, двигтіли і надривались плуги, лю" ди і коні у полі, і тільки миші шару" діли, та щури гризлись у колгосп" ній коморі. Весело, ой, весело! Щастя — аж очі вилазили. Ой так! Ні курочки, ні свині, Лишень Сталін на стіні. Батьку Сталін, дайте мила, Бо вже воші мають крила. Польське ярмо було дерев’я" не. Польське ярмо ковбасою шию гризло, а московське — здушило залізом. Але вернусь назад. До того, як ми з татом прийшли в село. Вер" нусь до смерті. Тато привели мене в село до Янкелихи в шинок не на те, щоб чарку житнівки “висипати собі за обшивку”, а щоб показати мені смерть. Я й раніше видів умерлих і вбитих. Але я думав, що вони сплять. Виспляться — і встануть. А розірвані мінами і снарядами — це розірвані. Їх збирали по кавалках — де рука, де нога, де на вербах кишки порозвішувані. Їх збира" ли у мішки і кошелі, а по" тім… не знаю що… Кри" чали, плакали. Але — смерть?.. Мені було жаль овець, коли тато їх різав — перетинав горло. Бо яті вівці пас, і вони диви" лися на мене і плакали, коли тато їх різав. Я також кривився і хотів плакати, але тато гримав: “Тримай, кажу, бо зараз будеш бідний! Ти видиш, що мушу різа" ти. Не хочу, а мушу! Аби" с з голоду не здох. Та й я коло тебе”. Мені було жаль овець. А що люди можуть вмерти або загинути, — я це не розумів. І тут… Двері до “Янкелихи” от" ворені. Від порога і в глибину на" півтемних сіней лежить дві люди" ни. Два трупи. Два парубки. Тато: “Дивись! Видиш, що з тобою буде, як рушиш міну”. Я дивлюсь. — Вони розбирали снаряд. Кленьцали. Вибух! Грім! Двох по вербах рознесло. По вільхах. По всіх пастівниках. Їх зібрали по ка" валках. А ці два отут, перед то" бою, лежать. Я дивлюсь. Аж рот розкрив, як ворота. Очима мацаю, як пальця" ми, мерців. Трупи. Обпалені, без" живні трупи. Ще вчора бігали, а ни" ні — трупи. В одного вирвано об" личчя. А другий взагалі без голови. — Надививсь? — Тату!.. Тату!.. Я вчепивсь, як кліщ, у татову руку. Світ закрутився, як колесо у млині. — Та!.. Ходім!.. — Цс"с! Ані писк! Заткай пи" сок — і ані писк! Бо я тебе зараз заткаю! Хотів села — маєш! Йдемо. Перейшли міст. В очах мені темно. В очах у мене трупи. В голові джмелі. Джмелі і трупи. Такі парубки великі і — трупи. Тру" пи всюди. Трупи лізуть під груди. Трупи підіпхались під горло. Мене занудило. Пробуджуюсь — тато мене трясе. Б’є по лиці. Блюхає в очі горня води. Студеної"студеної. І, видко, — живої. — Встань! Спати будеш дома. А не по дорозі!.. Це була смерть. Смерть! Смерть! Смерть ішла перед нами. Смерть ішла за нами. Смерть бу" ла ліворуч і праворуч. Смерть бу" ла на цілий город. На цілий світ. На всі Уторопи. Вдома тато читали Біблію. “Не вбий! — гриміло. — Не вкради! Не чужолож!..” І я не вбивав. Не крав. І не “чужоложив”. Мені було шість років. * * * 1946"й. Голод! У нас — голод! Тифуст і голод. Голод і черевінка. Людей ріже всередині. Люди йдуть кров’ю надвір. Люди вмирають. Люди гинуть. Здихають. Як худо" ба. Як пси. У сусідів — у Мисі Ґриджука — вже вмерла жінка. Умерла донька. Штефка. Стефа" нія. Така файна — ще краща, як Богородиця. І Марійка Николи Михайликового була дуже файна. Дівчина, як галунка. Най їй земля завидить. Але Марійка не вмерла. Марійку у фронт убило. Пішла з жінками сапати. А мадяр стрі" лив… Та ж видів, що то не вой" сько, а жіноцтво у білих фустках і сорочках білих… Але стрілив, Бог би його стрілив у серце, — бехнув снарядом аж із"за Яблунова, з Дубового. Снаряд розірвався і вбив Марійку. А вона так любила косиці! Ще й тепер на грядці коло хати цвітуть Марійчині косиці. Але — 46"й. Земля, як кістка. Земля, як ка" мінь. Як залізо. Потріскала земля. Тріщини — хоч ногу пхай. Хоч сам скакай — і пропадай пропадом. Корови ноги ломлять. А хліба — ні крішки. Який хліб! Рвемо натину — лободу"біду. Давимось бурячин" ням. Жолуд збираємо та в жорнах жорнаємо. А мама печуть з того пляцки, аби ми, ґєрґавиця мамина, не поздихали. Ґєрґавиця – це такі мушки"жучки, що їдять зерно. * * * Доліпотік висох. Наша “ріка”, наше “море”, наша дитяча ра" дість висохла до дна. Там, де під скалою у Юрка По" люка було глибоке плесо, де брат Василь учив мене “по"братськи” плавати: підняв мене високо над собою на руках: “Не диш! Або жи" єш — або гниєш!” — і кинув у цю страшну, глибшу за всі моря, бе" зодню: “Пливи!” І я поплив. Як жа" беня. І жаби"мами у печерах під вербами не квакнули, не засмія" лись. Не до сміху! Василь — та" кий!.. Отож там, де синіло, аж чорніло, плесо, — на дні билася, здихаючи, риба. Хапала зябрами повітря, небо, сонце — так жаліс" но, пожадливо хапала, що й нас проковтнула б. Хотіла жити! По боках річища, на розпече" ному зарінку, біліли людські й кін" ські черепи. Їх було дуже багато і вони пекли нас у ноги. Так, що не мож було стати. Ні, то не черепи. То каміння. А черепів мало. Десь там, та не там. Більше трупів. Але не тут, а попри цісарську дорогу. В ровах. Одні трупи ще дихали, а другі не диха" ли. Вже не дихали. Сині й опухлі, як колоди. Але не дихали. То гнит" тя і черва ними рушала. І тому здавалося, що вони дихають. Хто ці люди? Не наші. Сторонські. Все біль" ше “басараби”. Прийшли — ду" Т. Мельничук серед авторів перших книжок. Ірпінь, квітень 1967 р.
“Проведи рукою по обличчі — і на твоїй долоні відіб’ється сльоза”. Тарас Мельничук · с. 12сторінка оригіналу ↗

АВТОБІОГРАФІЯ ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА

1939"й. — Поляки!.. Ріжуть!! — Анно! Ти з дітьми тікай. В лі" си. У Лебедин. А я лишуся тут. — Юрку!.. — Ти чула, що я сказав! — Та ж Тарас… — У поділок Тараса! Ріжок в зуби. Най сце. Але — махом! По" ляки вже у Мишині. Двоє сіл вирі" зали. Щодолаби. Тікають, а ріжуть. Єще Поль" ска не зґінела… Тато наладував рушницю, як на диків. А мама… Я, Тарас, цього не чув і не ба" чив, але вже тоді, в 39"му, перед приходом “совітів”, “визволите" лів”, мене, немовля, мати спови" ла в звіриний страх, в людську рі" занину і криваву пожежу. * * * Мабуть, 44"й. Війна. У нас фронт. Тато викопали бурдей у потоці. І там ми ховали" ся. Бідний той сховок! Такі снаря" ди, як коновки, як бочки золінні, посилав мадяр. Якби гепнуло у той наш бліндаж, то я би нині не писав цю біографію. А тато не знали… Ще не знали… Після — будуть знати. Ще й не це!
“Поезія — це Доля”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ПЕРШОДРУК», с. 12

ПЕРШОДРУК

— Які бандити?.. Я сам… — Бистрєй! Шевелісь! І тільки Василь переступив по" ріг з кузні, як його з гарчанням цапнула вівчарка за стегно. Впилася зубами і не пускає. — Йой! Най дитина! — це з ха" ти мама вискочили і заголосили. — Молчі, сука! І забрали Василя. І тата заб" рали. Вели і били. Били і вели на “енкагебе”. Гарнізонник знову збив Василя з ніг. Тато не витри" мали, що так мордують дитину, іна свою біду сказали: “Б’єте — то добийте вже його. Не мучте!” Коло Кіцелика “пайдьошники” — солдати"облавники — зі злості застрелили Кіцеликового пса, щоб не гавкав, і виволокли з хати за коси Марійку Кіцеликову — теж 15"річну дівчину — і разом по" провадили до Яблунова на “енка" гебе”. На допити! На катування! Били таким дрином, як топо" рище від сокири. Розбирали до голого — і били. Били раз у раз — так, що ціле тіло було чорне від побоїв, як байбарак. А на голих дівчатах “танцюва" ли” чобітьми. Чортзна"що понавигадували ці чекісти"комсомольці і комуніс" ти, а по"нашому — совіти, пай" дьошники і убийники, поприпису" вали цим хлопцям і дівчатам таке, що й сталінові не снилось. А це ще були діти. І проти жеб" роти"москальноти нічого не ма" ли, хіба одну ненависть, та ще, може, у когось із бахурів (хлопча" ків) тризуб знайшли, а в дівчат — хустинку з вишитим “Слава Украї" ні”. Або й то ні. У брата Василя нічого не знайшли. Але все одно катували. Через крісло горілиць перегинали, на розжарену кухню (плиту) саджали, аж доки не за" пахне м’ясом. Смаженим. І все питали: — Ты! Взрывал мосты?.. — Ты! Нес жрать бандитам? — У тебя есть оружие. Где оно? — Ты! Был вестовым. Созна" вайсь! А то тебе каюк! — Сколько вас в сотне? И кто? Называй! — Ты! Предупреждал банди" тов: — Гарнизо"он?! — Ты? — Ты?! — Ты?!. * * * Так пройшло по кістках, по мертвих і живих тілах півроку. Спершу мордували Василя у Яблунові на “енкагебе”, а домор" довували у Коломиї в тюрмі. * * * Сніг валив пластами. Замети сягали даху нашої хати. Тата від" пустили з “енкагебе” (чи “енкаве" де”). І тато були дома. — Слава Йсу! — прийшла Ґриджучка зі Стопчатова, з Мал" цева. — Юрку, їдьте і заберіть Ва" силя. Тато подумали, що Василя за" мучили кадебісти, що Василь мертвий. — Мені трупа не треба! Най собі беруть його на вечерю ті, що його закатрупили. — Та ні, живий. Янко Скорець" кий його допровадив до нас. Ян" ко був у Коломиї, а там ще були наші люди. І взяли вашого хлопця (під тюрмою лежав. У снігу. Вики" нули). Взяли і привезли на корчу" гах. Він у нас. Тато запрягли у сани корову і теля. І привезли Василя. Напівжи" вого. Три місяці лежав на постелі, обертали його. Нічого не їв. Лиш афинником і варом з сушених ма" лин закроплювався. * * * Перший раз — за вірші! — ме" не викликали (забрали) в КДБ в 1964 році. Це було в Чернівцях.
“Поезія — це Доля”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

ДОБУВАТИ СЛОВО

мали, що в нас хлібно. А в нас не було хліба. Не було ні пучки муки. * * * Колись гуси врятували Рим, а Уторопи врятувала сіль. Якби не сіль, то півсела було би на цвин" тарі. Голод. До села проривалися вовки. І голод вив, як вовк. А сіль несли за Дністер. Міняли. За пле" чак солі — миска"дві муки. Коли ту сіль варили з соровиці, то одна дівчинка упала в киплячий черін з соровицею, і зварилася, і вмерла. Була у нас кобила Маґзя. Ху" да, як колгосп. Тато везли з села соровицю. На задній тічці від во" за. У дубовій бочці. Соровицю брали з того глибо" кого карата, що за другим мос" том у нас в Уторопах. Там вічно була черга. Така, як тепер за хлі" бом, за колготками чи за палицею ковбаси. Бамкали відра, дзвони" ли, як по мерцеві, а жінки зазира" ли у ту кирницю, як ворони у голу кістку: ждали, коли прибуде соро" виця, щоб зачерпнути відром з карата. Це той карат, коло якого, ще як жив Довбуш, було збудова" но шибеницю і повішено чотирьох опришків"рабівників. Ці опришки напали вночі на резиденцію ксьондза Ступницького. Ксьондз ксьондзом, а рушницю мав. Бах" нув з тої фузії — і двох опришків продірявив на решето, решта втекли, але шандарі їх зловили і завісили. Якраз отут була шибе" ниця, де цей карат. Ці опришки — це були шлях" тичі з Березова — з того Березо" ва, звідки етапом гнав жандарм босого Івана Франка до Коломиї. Гнав, бо Франко хотів Австрію за" валити. Гнав — і загнав Франка у тюрму. Промине, прогуркоче возами і танками кілька десятків років і — 1972"й. “Іменем Української Радян" ської Соціалістичної Республіки… стаття 62 українського криміналь" ного кодексу… …Тарас Мельничук вів анти" радянську агітацію і пропаганду з метою підриву і повалення (на цей раз не Австрії!) радянської влади…” Прокурор області (м. Івано" Франківськ) “просить” дати Т. Мель" ничукові 5 років ув’язнення. Звіс" но, суворого режиму. Суддя бу" цімто стоїть за те, щоб менший строк влупити. А я… Що — я? Стоять переді мною два сол" дати"охоронці з автоматами. Хай стоять. А я сиджу в клітці. Клітка читає мої вірші. А, може, то суддя читає? І ти впадеш, тюрмо народів сьогочасна. Пишайся й владарюй! вдавай, що шана божеська Належить тобі до тих племен найдальших, що, як сказав у захваті Намаціан, твоє впокорне двигають ярмо. Кінець зубчастий Рима, як і твій, Теж золотистою сіяв звіздою, — Та взявся тліном… …Жене Франка жандарм до Коломиї. По щебені. По камінні. По цісарській дорозі. Жандарм чоботами та шпорами"підківками вицоркує, креше іскри з каміння. Жандарм креше, а Франко боси" ми ногами чеше по тих гостряках, як по битому склі. Бите скло… Де я його бачив? Ага, в тюремних двориках не авс" трійських, а радянських тюрем. Львів… Харків… Стіни тюремного дворика товсті, як середньовічні мури, а зверху по стіні вбетонова" но бите скло. Танцюй, танцюй со" бі по тому склі, моя сонцечола Батьківщино, а я не збираюся ті" кати, бо від тебе хіба в могилу втечеш. Я не збираюся на твої сті" ни скакати, не збираюся підстри" бувати і руками хапатись за твоє щедро посіяне бите скло. Моєї крові на цих стінах поки що не треба. Нащо тобі свіжої крові, як ще не висохла кров тобою зака" тованих, тобою розстріляних твоїх синів і дочок?! …де слізка бризне — там винце зійде, де кровця кане — там церква стане… Стане церква! Стане церквою вся Україна! Стане собором! Стане Храмом Волі і Свободи! Храмом людської Брат" ності і Любові! І буде так! І до цього кличе нас Наш Велет, Пророк: Борітеся — поборете! Вам Бог помагає… Вогонь цих слів ме" не вперше обпік, коли я був хлопчиком. Ні світ ні зоря, роси краплисті і студені скрапують з лис" тя, міняться, переблис" куються, бик пасе, я тримаюся за ріг бика (бик не бив) і дивлюся, не надивлюся у велике, як горня, як дзеркало, око бика. Раптом я глип — листівка (а я вже знав, що це таке), листівка під кущем, під яловцем. На листівці — земна куля і Сталін з рийкою свині підриває ту кулю. Лис" тівка закликала до бо" ротьби за волю України і там, як піднятий до неба вогнен" ний меч, слова: “Борітеся — по" борете!” * * * Поки Франка довів жандарм до Коломиї, Франко мав криваві ноги. А на ногах — пощибані, поз" бивані до м’яса нігті. Я згадав Франка, бо брат мій Василь — щоправда, не за цісаря, а вже за радянської влади — си" дів у тюрмі в Коломиї там, де й Франко. Франко був дорослий, а братові було 15 років, коли його забрала облава. І коли мама при" несли передачу — пішки двад" цять кілометрів, босими ногами по шутрі"щебінці — і назвали: “Мельничук Василь, син Юри”, — то тюремщики"енкаведисти мамі сказали: “Таково здєсь нєт!” А мама стояли і добре чули, як від побоїв і мордувань “ревіли” у підземеллі під ратушем гуцули і березуни, і як за ґратами крича" ли, плакали (їх теж били) діти, під" літки. Серед них мама чули і піз" нали голос свого сина Василя. * * * А тато везуть соровицю. Від тих чотирьох повішених оприш" ків, через село, де, недоходячи “Янкелихи”, тої корчми, яку зро" били трупарнею і в якій лежать ті два мертві парубки — один з вир" ваним обличчям, а другий з відір" ваною головою, везуть сорови" цю. Скрипить віз і скриплять “ян" келишині” верби. А на 11"х вер" бах вітер розхитує 11 повішених “москвофілів” — це з нашого села люди. Їх повісили мадяри. У Пер" шу світову війну. Давно"предавно їх розвісили і поховали. А вони — висять. І верби скриплять. І тато везуть соровицю. Бо голод. Бо треба зварити сіль і поїхати за Дністер — це далеко, це за три" дев’ять земель від нас. А за Дніс" тром живуть бойки, і в них є хліб. Є хліб, але нема солі. І тато за міх солі “заміняють” півґілетки (ґілет" ка — 25 кіло) збіжжя. Жита або пшениці. А коли тато будуть вер" татися назад з"за Дністра, то ту Тарас Мельничук. 1992 р. пшеницю на дністровськім мості відберуть — та ще й нагайками наб’ють — німці. Або “фойдаче" ри” — свої посіпаки. Та поки що тато везуть сорови" цю. Колеса риплять. Кобила худа, аж клепає. Ось і Комисівки — гора. Кобила не хоче тягнути вгору. А може, не може? “Вйо"о!” — не йде. Зноровилась. Тато геп кула" ком межи вуха. І кобила задерла кациби. А тато кобилу і віз із соро" вицею — “Боже помагай!” переки" нули у скалу: “Оттуди вам!.. На зламану!.. Вже"м зварив сіль! Вже поїхав за Дністер! Вже голодні ро" ти ваші, діти, заткав на яку дни" ну!..” * * * Поезія — це Доля. Гірка доля. Це Судьба. Це Вирок. Поезія — це щось неминуче. Як Смерть. Як не втечеш від смерті, так і від поезії не втечеш, якщо вона тебе обрала своєю жертвою. Саме — жертвою! І дала тобі, жертві [Стефаник!], Камін" ний Хрест на плечі: неси! І мусиш нести! Аж до Голгофи! Мусиш? Ні! Скинь з себе хрест — і під три чорти. Забудь себе. За" будь свій рід. Забудь татову соро" вицю. Забудь убитих. Повішених. Кинутих за ґрати і мордованих. Забудь і Слово, й Мову Рідну. Та й взагалі забудь, звідки ти ро" дом. Забудь, що ти людина. Ос" котинься. Роби. Їж. Пий. Спи. Спи. Пий. Їж. Роби. Все одно кінець один: земля. Могила. Темінь. Вічна темінь. То чи ж варто заради цієї Віч" ної Темряви — Думати — Пере" живати — Страждати — Співчува" ти — Людяності і Справедливості шукати?!. Чи варто такою дорогою ці" ною — ціною життя — добувати Слово, щоб під кінець зникнути навічно в нічому, в темряві? Варто чи не варто, а все ж два рази — це майже шість років — довелося гибіти, гнити за ґрата" ми. За СЛОВО! А далі — як по склі: адміністративні “надзори” (це, по суті, домашній арешт — дворічний), “психіат" рички” — двічі, і викли" ки — безнастанні і не" зліченні виклики в КДБ: “Ми ж вам добра хоче" мо — і тільки”. А від того добра світ чимдалі крижанів і тем" нів — так, наче тебе хто кинув у бездонну крини" цю. І ти падаєш, падаєш — і знаєш, що впадеш, розіб’єшся, знаєш, що — смерть. Падаєш і ні за що вхопитись. Дума" єш: хоч би скоріше те дно, та смерть. А смерті нема. Ні смерті, ні життя. Ні, смерть! Смерть! Бо хотіти сказати Слово — і не могти, не сміти (зат" кнуть пельку, мов кля" пом, “радянською вла" дою”, розіпнуть, роз" терзають душу слідс" твами, допитами, ґра" тами, сонце і світ закри" ють від тебе тюрмою, колючим дротом і авто" матами). А це гірше смерті. Смерть — мить. А це — вбивство. Повільне, ви" важене, ритмічне вбив" ство. Христос один раз умирав. А тут — сто ра" зів. Тисячу. Вмирав — і не вмер. Тисячу смертей на одного — чи не забагато, Доле? Що ж, якщо ти така щедра, то вмреш і тисячу перший раз. Якщо буде треба. Треба! * * * 46"й. Я з братом Василем у кузні. У нашій кузні. Василь кує віз. А я “дую”, натискаючи на “ци" ганський міх”. Пахне залізо і вогонь. Мені добре. Мені весело. Гримає молот. Дзвонить кузня. Бий, Василю! Ковадло не лю" дина — витримає. Раптом зчинився стріл. Де? Недалеко. У потоках. А там такі гуки, такі рипи! Грають автомати. Е, це ще ні" чого. Так щоднини. Так щоночі. Але що це? Зацокотів, заклекотав куле" мет. Це гірше. Нараз: “Руки вверх!” У дверях солдат. За солдатом ще багато солдатів. У пілотках. Гарнізон! І вівчарка. Велика. Як телиця. — Р"ру"ки! Василь руки не підняв. Три" має молот. Солдати важко диха" ють. Бігли. Сопуть, як коні, як ци" ганські міхи. Бігли за кимось. За" хекались. — Бандера!.. виході! Гдє бан" діти?
“Хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі?” · с. 14сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

розказують про свободу слова, про відсут" ність ідеологічного тиску північного сусіда… ЗАМІСТЬ НАРІКАННЯ Борис Грінченко в умовах царської цензу" ри примудрився у Чернігові видати близько 250 назв книжок — замість того, щоб нарікати. Тож і нам треба діяти. Пора “Просвіті” та Національній спілці письменників створити власну мережу книгорозповсюдження. Для цього слід у Києві організувати оптовий склад, що робитиме невелику націнку, у всіх облас" них центрах та великих містах “Просвіта” мо" же відкрити точки продажу книжок. Зрештою, хто, як не товариство “Просвіта” має створити мережу продажу за системою “Книга — пош" тою”?! З каталогами, з доступом у кожне село. Заїжджаю у село Терехівку Чернігівського ра" йону, а на пошті розказують:” У селі — 16 ко" ристувачів харківського “Книжкового клубу”. Ами що — в Бога теля вкрали?! Я хотів таку схе" му реалізувати на Чернігівщині — виявилося, для здешевлення пересилань треба угоду на рівні “Укрпошти”. Ідею про таку систему я висував на спільних зборах рад “Просвіти” й НСПУ в Ки" єві — як у воду камінцем булькнув. Правда, від камінчика хоч кола по воді йдуть… Знач" но легше ухвалити чергову гнівну постанову, ніж поворушитися самим. Хоча — якби ан" типрезидентську енергію шановного Воло" димира Яворівського — та в мирних цілях, скажімо, на створення мережі книготоргівлі, то і його розкішний тритомник дійшов би і до Сосниці, й до Бахмача, та й Президент ви" дався б очільникові НСПУ добрішим… А хто, як не просвітяни, мали б стати агі" таторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі? І хто нас туди не пускає?! А чому б не відновити спільно з видавництвами, нашими за духом, перед" платні видання? Ми в себе спробували — оголосили передплату на книжку мандрівни" ка"просвітянина Олександра Волощука “Ав" тостопом на край світу”. Знаєте, спрацюва" ло: шість десятків людей повірили новоство" реному видавництву “Сіверщина” і замовили книжки наперед — зараз уже отримують. Зрештою, східне прислів’я стверджує: “Хто хоче зробити — шукає можливість, хто не хоче — шукає причину”. Ми, просвітяни, що шукаємо? Інф.
“Хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі?” · с. 14сторінка оригіналу ↗

НАША КНИГА

Василь ЧЕПУРНИЙ, голова Чернігівського обласного об’єднан" ня ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, редак" тор газети “Сіверщина” “ГЕНІТАЛЬНА” ЛІТЕРАТУРА В НАСТУПІ Але одна книжка на трьох громадян Укра" їни, за статистичними даними, — таки ознака здичавіння. Та ще ж і яка та книжка: якщо це дупці Ірени Карпи та Юрія Винничука, звихне" ний секс Олеся Ульяненка, химородно"алко" гольні візії Юрія Андруховича, і все це густо замішане на московській лайці та випарах смітників, волоцюг і підворіття, то, вибачте, від такої літератури яка може бути користь?! Та й вони самі, автори, не звуть свої витвори романами, повістями — це все “тексти”. Із за" пахом гниття, якого не можна позбутися. Ні, Остап Вишня таки мав рацію: входячи у літературу, чисть черевики. Ви помітили: матюки (в моєму селі їх уперто звуть моска" лями) вже не пишуть підлітки на стінах та парканах — навіщо, якщо все це можна про" читати надрукованим у сучасних текстах?! Не втримаюся від цитати: “Годилося б повчитися у тварин: їм не властиві збочення. Кішка, роззираючись, зариває екскременти в землю. Письменник з третього тисячоліття виставляє їх напоказ” (Володимир Базилев" ський. З “Імпресій і медитацій”). Ні, не йдеться про святенництво — зреш" тою, у Біблії, в псалмах Давидових, є чимало еротичних місць. Не кажучи вже про класику, наприклад “Декамерон”… Але ж то — краси" во! Пам’ятається, після моєї статті проти ви" щезазначених “писателів” Ю. Винничук ха" рактерно відреагував: мовляв, якщо якийсь невідомий Чепурний поїде представляти ук" раїнську літературу в Москву, то капець. Бог з ним, з тим Чепурним, тут важливіша обмов" ка, як за Фройдом, — бачте, що їх цікавить: можливість представляти сучасну українську літературу по закордонах, нагода надувати щоки на чужому весіллі. Адже українська лі" тература для вдумливого читача — це все" таки не згадані “розкручені” прізвища, а Єв" ген Пашковський, Валерій Шевчук, Віктор Баранов, Марія Матіос, Василь Шкляр, Воло" димир Кожелянко, Леонід Кононович та інші творці справжньої літератури. А “генітальна” література (таке означення я вперше прочи" тав у професора Києво"Могилянської акаде"
“Хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі?” · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЧИТАЙМО, БО ЗДИЧАВІЄМО!

Відомий російський книговидавець Іван Ситін з подивом згадував, як у часи його книготоргівлі тільки переїжджали російсько-український кордон на Слобожанщині, зразу було інше ставлення: гостей пригощали молоком і медом. І, звісно ж, купували книжки та літографії. Про Московщину такого сказати він не міг. Сьогодні російські соціологи доводять: якщо в людини нема домашньої бібліотеки — голосує за комуністів чи жириновців. В Україні все ж, певно, власних бібліотек більше, раз “прогресивні” та інші соціалісти не проходять у парламент, а за комуністів голосують дедалі менше. мії Володимира Панченка) зійде, як піна з гу" сячої ферми з деснянською водою. Непри" ємне, скажу вам, відчуття — купатися у такій воді. А вона ж іде до Києва і поїть добру тре" тину столиці. А скільки столичних людей “під" сіли” на пійло “генітальної” літератури?! “ДОБРА КНИГА” — FOREVER! …Як же дійти з українською книжкою до читача після розвалу мережі книготоргівлі? Недавно уряд видав постанову: на кожний населений пункт з двома тисячами мешкан" ців — книготорговельний пункт. Забули тіль" ки написати, як виконати це побажання. Як" що це має зробити приватний підприємець — які йому надасте пільги? Якщо комуналь" не підприємство — яким механізмом його змусите до цього, коли вигідніше торгувати дурманом (алкоголь, тютюн), ніж книжками. Ми в Чернігові кілька років тому без уря" дових постанов і нарікань на білий світ від" крили книгареньку “Добра книга”. Під час відкриття ніхто нам не допоміг, крім відпові" дального секретаря ВУТ “Просвіта” імені Та" раса Шевченка Миколи Нестерчука. Кишень грішми не набили, але самі себе покривали — щоправда, продавці працювали за “спа" сибі”, а керівник — і без цього. У Прилуках просвітянин Ігор Павлюченко при своєму ка" фе на честь актора Миколи Яковченка “За двома зайцями” відкрив книжкову крамни" цю. Українську, звісно. Тепер у Чернігові ми замахнулися на роз" ширення, на культурно"мистецький центр, в основі якого буде книжка. Міська влада, піс" ля прицінювань банків, які ростуть, як поган" ки після дощу, погодилася віддати нам всі матеріал та з’ясувати, де ж правда, а де наклепи і чим викликані останні”. Отже, окрім реабілітації політичної, доводиться зай" матися й моральною, спрос" товуючи посмертні наклепи. І ким же зібрані, якими мо" ралізаторами? Чи варто довго затримуватися на мо" ралі основного опонента на" шого гетьмана — москов" ського царя Петра І? Щоб не звинуватили в суб’єктивнос" ті, варто згадати ніщивну ха" рактеристику цього царя, яку дав російський геній Лев Толстой. Можна ще нагада" ти, хто саме сходив на росій" ський престол з династій Рюриковичів і Романових. Батьковбивці й синовбивці, моральні потвори, а то й просто деградовані особи. Досить прочитати апологета самодержавства й імперії Карамзіна. Бурхливе життя Івана Ма" зепи, яскраво відтворене в європейській літературі й мистецтві, було віддзерка" ленням бурхливих часів — ХVII—початку ХVIII століття — не більше. Бо попри всі нама" гання недоброзичливих мо" ралізаторів, їм важко було відшукати моральну “крамо" лу” навіть у знаменитій історії взаємин 65"річного Мазепи й 19"річної Мотрі Кочубеївни, доньки генерального судді. Але не стану переповідати цей та інші не менш цікаві сю" жети нової книжки, запро" шую читача до її сторінок. Цією книжкою продов" жено добру справу книгови" дання на Чернігівщині — краї, що з ним пов’язані най" славніші роки життя видат" ного гетьмана. сто метрів приміщення, де ми раніше займа" ли тридцять. Ремонтуємо його, долаючи ви" вихи чиновницької “допомоги” — то міський фонд комунального майна вимагає оплати вигаданого боргу, то міська рада ніяк пільги не встановить (для торгівлі пивом пільги є, а книжками — нема!), а тепер ще новий коник від “Укрсоцбанку”: половину кредиту видали, а далі, кажуть, — світова криза. Щоб їх підня" ло та на мінімальну зарплату посадило — до чого тут світові проблеми, якщо вже й так від" соток за кредитом надули, як бичачий міхур, якщо погашення кредиту — за договором, зрештою, договір же треба виконувати і бан" ку! Зараз ремонт зупинився, а відсотки за кредитом платимо… Ось так діє урядова постанова про укра" їнську книготоргівлю! І це ж ідеться, зауваж" те, про єдину в 300"тисячному місті книгар" ню! А що казати про містечка! Ні, в Чернігові інші, неукраїнські, книгарні є: скажімо, “Будинок книги” — комунальне підприємство, яке зовсім не платить оренди, а ще й заробляє на зданих під продаж телеві" зорів площах. За рішенням міської влади. Оце допомога! Так само книгарня мережі “КС”, у якій на поличках української літерату" ри треба повісити табличку “Література для тубільців” абощо — настільки мало книжок рідною мовою. Зате з ідеологічною вірністю Москві виставляють не те що твори росій" ської класики (хай би!), а чернігівців змушу" ють читати таких авторів, що й російські гур" мани читання не завжди їх чули. А біографії всяких біронів, анн іоановних, білих і черво" них генералів завозять, звісно, через “шале" ний читацький попит”… І після цього мені
“Хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі?” · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЗАКОХАНИЙ ГЕТЬМАН

Петро АНТОНЕНКО Одразу розчарую при" хильників “полунички”: осо" бисте життя героя показано без “порпання в білизні”, на" томість маємо серйозну роз" відку про непересічну люди" ну. І не випадково, бо багато що говорить ім’я автора книжки. Це відомий чернігів" ський журналіст та історик, член правління обласної “Просвіти” Сергій Павленко. Майже півтора десятиліття Сергій Олегович редагує іс" торико"краєзнавчий журнал “Сіверянський літопис”, який видає обласна “Просвіта”. А результатом досліджень ар" хівних матеріалів стало близько десятка книг автора. Більшість присвячена Іванові Мазепі, його добі, соратни" кам. Саме за редакцією Сер" гія Павленка нещодавно вийшов друком том “Доба гетьмана Івана Мазепи в до" кументах”. І ось нова книжка. Особисте життя видатних людей, на жаль, накриває тінь життя політичного, суспільного. Тож на цю невелику книжку очікує підвищений читацький інтерес. Адже називається вона “Кохання гетьмана Мазепи”, тобто в центрі оповіді — гетьман, який був не лише видатним державним діячем, меценатом, поетом, а й людиною чутливої душі, барокового стилю життя. Політизації особистого життя історичних постатей не уникнути, якщо йдеться про гетьмана Мазепу. Автору короткому вступі сказав про це так: “Які б важливі ді" яння здійснив той чи інший державний діяч, його авто" ритет значною мірою зале" жить від моральних засад. А саме цей бік життя гетьмана найуразливіший. Докумен" тальні свідчення щодо най" потаємнішого, найінтимні" шого Івана Мазепи пропет" рівська історіографія пот" рактувала як викривальний матеріал і використала для знеславлення керманича України. Саме завдяки цьо" му у свідомості загалу інер" ційно зберігається негатив" не сприйняття неординарної історичної постаті, тракту" вання Мазепи як “гетьманаловеласа”. Наша невеличка студія покликана проаналізувати існуючий документальний
“Хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі?” · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЮВІЛЕЙНА МОНЕТА Введено в обіг монету “140*річчя Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка” номіналом 5 грн

Національний банк України 1 грудня ввів в обіг ювілейну монету номіналом 5 грн “140"річчя Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка”, присвя" чену українському культурно"освітньому товариству, заснованому у Львові групою народовців 1868 року, мета якого — спри" яння просвіті українського народу, утвер" дження української національної ідеї, роз" виток національної культури, формування національної свідомості тощо. Монету відкарбовано з використанням сучасних технологій виготовлення бімета" левих монет: зовнішнє коло — мідно"ніке" левий сплав, внутрішнє — нордік (CuAl 5 Zn 5 Sn 1), якість — “спеціальний анциркулей" тед”, діаметр — 28,0 мм, маса — 9,4 г, ти" раж — 45 000 примірників. Гурт монети — секторальне рифлення. На аверсі у внутрішньому колі зображе" но орнаментальне древо життя, під яким — рік карбування монети — 2008, угорі розмі" щено малий Державний Герб України та на" писи по колу — Національний Банк України, п’ять гривень (унизу). На реверсі монети зображено емблему Всеукраїнського товариства “Просвіта”, по колу розміщено написи — Всеукраїнське товариство ім. Тараса Шевченка, 140 років (унизу). Художник — Святослав Іваненко, скуль" птори Володимир Дем’яненко, Святослав Іваненко.
“У Пекалові, за переказами, таборилося ополчення гетьмана Богдана Хмельницького”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

РІДНИЙ КРАЙ ПРОВІНЦІЙНИЙ ПЕКАЛІВ ВІДЗНАЧИВ 500-РІЧЧЯ

Серед наших читачів багато тих, хто вивчає історію рідного краю. Тож започатковуємо цикл краєзнавчих матеріалів, щоб із минувшиною й сучасністю сіл і малих міст України могли ознайомитися якнайширші кола читачів. Починаємо публікацією добірки дослідницьких матеріалів письменника і просвітянина з Рівненщини Євгена ЦИМБАЛЮКА. Запрошуємо вас, шановні читачі, долучитися до творчості з тим, щоб громадою написати історію рідної країни. На нинішніх географічних картах України села Пекалова Млинівського району часто нема, бо воно — як горошина: 62 двори, 219 мешканців… Втім, за історичними надбаннями село поруч із найвизначнішими місцями давньої Волині. У сьогоденні Пекалів береже прадавню славу. Яскраве свідчення цього — урочистості з нагоди півтисячолітнього ювілею. Село Пекалів існувало у XV чи навіть XIV столітті, однак докумен" тальний відлік його історії почина" ється 1508 року. Саме тоді поль" ський король Сигізмунд підписав указ, в якому поряд із поселенням Млинів зазначено Пекалів. Цей за" пис зберігся в архівах: поселення як дарунок передано кременецько" му намісникові Янові Монтовту з привілеєм, записаним у Литовсько" му Статуті. Пекалів у Середньовіччі активно розвивався, впливав на життя ін" ших поселень, зокрема й на сусід" ній Млинів, де 1780 року на замов" лення графів Ходкевичів заклали палац, який вважали однією з най" кращих споруд на Волині. Зведення цього замку своїм батькам Яну та Людвіці, які мали садибу в Чорно" билі Київського повіту, підказав їх" ній син, який мешкав у Пекалові над Іквою і називав довколишню місци" ну “райським куточком”. Пекалів мав кам’яну маєтність. І не лише кам’яну, а й глиняну. По" в’язана вона з іменем рідного брата імператора Олександра I, генерал" інспектора Костянтина Романова. Річ у тім, що Людвіка Ходкевич, поз" найомившись із великим князем, запросила його в гості. Тоді млинів" ський палац ще не добудували, і, щоб гостина пройшла на високому рівні, графське сімейство прийняло рішення звести глиняний палац на пагорбі у Пекалові. Долучили дві сот" ні селян із навколишніх сіл, і до заз" наченої дати будинок був готовий. Відтоді у кожній розмові з по" важними гостями Людвіка Ходке" вич вихвалялася, що в неї був з ві" зитом Костянтин Романов і що те" пер про їхній рід знають у царсько" му дворі. У Пекалові, за переказами, та" борилося ополчення гетьмана Бог" дана Хмельницького. Підтверджен" Піч на черені — домашній об’єкт, який нині сприймаємо як старожитність, відомий нашим предкам не менш як тисячу років. Достовірність такої версії довели рівненські археологи, натрапивши у місті Острозі на глибині п’яти метрів на житлову землянку, в якій десять століть тому випікали хліб, варили кашу. — У поле зору археологів піч потрапила випадково, — розпові" дає завідувач відділу охорони пам’яток історико"культурного за" повідника м. Острога Олександр Бондарчук. — Адже на одному міс" ці (тільки на різних культурних про" шарках) розташувалися дві житлові землянки. Верхня належить до ча" сів князів Острозьких — XVI—поча" ток XVII сторіччя. Розчистивши ді" лянку, побачили на дні темну пля" му, що призвело до подальших досліджень. Інтуїція не підвела: об’єкт виявився вельми цікавим. Спеціалісти спершу вагалися, яким часовим прошарком позначи" ти знайдену піч (точніше, її частину з каменю"пісковику). Допоміг ви" падок: у запічку знайшли залишки посуду. — Мабуть, колишня господиня була передбачливою, — продов" жує свою розповідь Олександр Бондарчук, — бо не викидала поби" того посуду з хати, а складала у Валерій Шинкар та Світлана Гасяк вітають Леонтія Тростянчука ням часів козаччини стали знайдені на пекалівському березі Ікви ко" зацькі атрибути, зокрема монети із зображенням Богдана Хмельниць" кого з роком: “1648”. Найврожайні" шим на монети був 1962 рік. Тоді село охопила “золота лихоманка”. А все тому, що під час осінньої оранки тракторист викопав давній скарб і на сотні метрів плугом по" розтягував монети, зокрема із зоб" раженням короля Сигізмунда ІІІ, да" товані 1628—38 роками. У Пекалові розташовувалася од" на з найбільших бібліотек Великої Волині, яка належала родині Ходке" вичів і яку розграбували та спалили під час Першої світової війни. Село потрапило під масований артилерій" ський обстріл австрійських військ. Тутешні мешканці стали біженцями. Церковні дзвони для збереження до" велося зняти й заховати. Центром духовного життя пека" лівців був храм. Свято"Вознесен" ську церкву звели 1876 року на міс" ці старої, збудованої 1750"го. Її ос" вятили в ім’я святих безсрібників Кузьми та Дем’яна, у ній до Першої світової війни зберігалася чудо" творна ікона Божої Матері. Храм ді" яв до 1958 року, доки радянська влада закрила культову споруду. У серпні 1963 року купка атеїстів за підтримки місцевих чинуш вдерла" ся вночі у храм, осквернила його, знищила іконостас. Кілька ікон, плащаницю, хоругви, напрестольні хрести, килими, дарохранительни" цю вивезли і вики" нули за пліт цер" кви у сусідньому Хорупані. Після погрому в церковному при" міщенні розташу" вали склад рай" споживспілки, по" тім колгоспну ко" мору. На початку 1982 року робітни" ки під керівниц" твом місцевої вла" ди та партійного осередку тракто" рами розвалили церкву. Дерево ви" везли на цегель" ний завод села Ігнатівки. Так закін" чилася історія храму, який пережив дві світові війни. На початку 90"х років минулого століття на місці зруйнованого хра" му постала нова цегляна церква, освячена в ім’я святих Кузьми і Дем’яна. Найцінніший скарб села — його люди. Серед них — лікарі, педаго" ги, спортсмени, науковці. Особли" во шанують тут найстаршого жите" ля — 85"річного священика Леонтія Тростянчука. Саме зі старожила почалося по" шанування мешканців Пекалова під час урочистостей з нагоди 500"річ" чя. Грамоти Млинівської районної ради, районної держадміністрації під час свята отримали від голови райради Валерія Шинкаря та зас" тупника голови райдержадмініс" трації Світлани Гасяк майже два де" сятки достойників. А доповненням до грамот стала подарункова книга “Поклик давнього дзвона” та бур" штинова ікона Божої Матері із Предвічним Немовлям. Свято, головними натхненника" ми й організаторами якого були Хо" рупанський сільський голова Василь Андрієнко та бібліотекар села Пека" лова Людмила Матвійчук, стало прикладом того, наскільки сучасни" ки дорожать славними набутками. Це перше ювілейне пошанування Пекалова за всю його історію. Тож 500"літній ювілей відбувся, давши початок наступному півтисячоліттю.
“У Пекалові, за переказами, таборилося ополчення гетьмана Богдана Хмельницького”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ВІД КАМЕНЯ ДО МОЛИТВИ — П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ

Саме стільки часу минуло від закладення наріжного каменя під будівництво Млинівського Свято-Михайлівського храму до початку богослужіння у ньому. На свято Архістратига Михаїла відбулося урочисте освячення, яке очолив владика Євсевій, митрополит Рівненський та Острозький. ПОЧАТОК ДОБРОЧИННОСТІ Історія зберегла ди" вовижний факт із життя власника Млинова, гене" рала, графа Олександра Ходкевича, який у першій половині ХІХ століття відмовився від подальшої розбудови своїх маєтностей. Він зробив це зара" ди Свято"Покровської церкви. Ге" нерал вклав у неї перший фун" душ, опікувався нею упродовж десятирічного будівництва, ство" ривши у Млинові духовний центр. Храму не знищив під час Першої світової війни навіть австрійський снаряд, який влучив у бані, не знищили гітлерівці під час Другої світової, хоч біля дзвіниці облаш" тували шибеницю, не знищили безбожники у радянський час, мріючи перетворити храм на про" мисловий склад. НОША ПРИЄМНА, АЛЕ НАДВАЖКА Довголіття нині бажають ще од" ному млинівському храмові — Свя" то"Михайлівському, у якому цього року зазвучала молитва. Задум нової церкви зародився у час, коли постала незалежна дер" жава й у Свято"Покровському хра" мі значно побільшало люду. Вже тоді він не міг умістити всіх, хто приходив на богослужіння. Відгукнулося чимало добро" чинців, які сприяли будівництву. Це зокрема Володимир Вінічук, Арка" дій Ревенко, Григорій Ясинов" ський, Микола Жулинський, Мико" ла Поровський, Віталій Цехміс" Володимир Кислюк дарує о. Василію оздоблене Євангеліє тренко та сотні інших, які, немов цеглини у мур, вкладали у будову своє щире сприяння. Священики виступили у ролі будівельників: під керівництвом професіоналів"майс" трів та благочинного УПЦ Київсько" го патріархату і водночас виконро" ба будови о. Василя (Ліщука) воз" носили святиню дедалі вище. Свя" щеники власноруч підняли і вста" новили головний хрест (заввишки 3,5 метра). Заблищали над храмом золотаві бані, потім було облашто" вано верхню частину приміщення, проведено внутрішні штукатурні роботи. Цього року завдяки зусиллям мешканців передмістя Млинова Слободи, де розташувалася святи" ня, церковної двадцятки і настоя" теля храму кандидата богослов" ських наук о.Тарасія (Варварука) з’явилася можливість розпочати богослужіння. Вперше молитва за" лунала тут на свято Архістратига Михаїла. І ПРОЛЯЖЕ ДОРОГА ДО ХРАМУ Два десятки священиків на чолі з владикою Євсевієм, вщерть за" повнене приміщення вірянами, урочиста празникова молитва, зворушливі піснеспіви — усе це робило величним і пам’ятним ос" вячення храму. За традицією, не обійшлося без по" дарунків. Зокрема, від голови Рівнен" ської облдержад" міністрації Віктора Матчука церква от" римала оздоблене Євангеліє. А найвеличні" шим подарунком для Свято"Михай" лівської церкви, за словами митропо" лита Рівненського та Острозького Єв" севія, буде симво" лічна дорога до храму, яку торува" тиме дедалі більше вірян.
“У Пекалові, за переказами, таборилося ополчення гетьмана Богдана Хмельницького”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

АРХЕОЛОГИ ВІДКОПАЛИ ТИСЯЧОЛІТНЮ ПІЧ НА ЧЕРЕНІ

припічкову яму. Саме за цими гон" чарними виробами вдалося вста" новити, коли існувала піч: середи" на Х століття. Звичайно, археологи знаходили і давніші пічні споруди. Але ця унікальна тим, що має че" рінь — місце для випікання хліба і приготування страв, яке завдяки керамічній основі тривалий час зберігало тепло. Тут чимало буді" вельних знахідок: використання ка" меню"пісковику, глиняного розчи" ну. Піч мала ямково"стовпову фор" му, тобто на стовпах тримався дах над спорудою, а в даху був комин. Ми знайшли місця встановлення стовпів. Сподіваємося на подальші цікаві знахідки, які, можливо, да" дуть відповіді, які страви тут готу" вали. Експедиція триває.
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

ра і княгині Ольги ІІІ ст. Леся Дичко привітала ювіляра: “Мені випала честь привітати одного з найвідо" міших композиторів, лауреата На" ціональної премії імені Тараса Шевченка, а передусім патріота з його “золотим” ювілеєм. Леопольд Ященко — це совість української нації. Репресований музикант, не маючи офіційної роботи за фахом, в 1960"ті роки створив хор “Гомін”, якому присвятив усе життя. На Ве" ликдень мине 40 років від засну" вання колективу. У ньому грають і співають цілі сім’ї. Леопольд Івано" вич пише і камерну, і симфонічну музику, але найбільше — хорову. Займається обробкою, аранжуван" ням фольклорних творів”. У концерті взяли участь відомі мистецькі колективи та виконавці: етнографічний хор “Гомін” Будинку культури “Київметробуду”, камер" ний ансамбль “Криниця” Будинку вчених НАН України (художній ке" рівник Леопольд Ященко), Вишго" родський муніципальний ансамбль “Коралі” (художній керівник Леся Потіцька), національний оркестр народних інструментів (художній керівник і головний диригент Вік" тор Гуцал), муніципальний камер" ний хор “Хрещатик” (художній ке" рівник і головний диригент Павло Струць), струнний ансамбль роди" ни Вербовецьких, вокальне тріо “Лелія” (Ніна Стрельнікова, Тетяна Красюк та Раїса Собко), народний артист України Олександр Васи" ленко, заслужена артистка України Оксана Калінчук та інші. Звучали народні пісні в обробці Леопольда Ященка, його автор" ські: “Купальська ніч”, “Золотий ту" ман”, “Чи чуєш, друже”, “Ой зацві" ла калинонька в саду”, “Київське танго”, “За нашу Україну”. Пісні Ле" опольда Ященка пам’яті жертв Го" лодомору “Гей розіслався сивий туман” та “Пам’ять” присутні слу" хали стоячи. На завершення учасники кон" церту співали “Молімося за Украї" ну”, а всі в залі почувалися вели" кою українською родиною. редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 4,27 грн. на 3 місяці — 12,36 грн. на 6 місяців — 23,42 грн. 0 8 0 4 9 ЖИТТЯ ТРИВАЄ!
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

“Пісня вчить, як на світі жить”.

жуть українцям не втрачати оптимізму, здо* ров’я, віри в себе у ці нелегкі часи. Будьмо разом і переможемо! Передплату приймають усі відділення “Укрпошти” до 10 грудня — в селах і райцен* трах, до 15 грудня — в обласних містах і сто* лиці. Вартість передплати разом із поштовими витратами: на рік — 45 грн 89 коп.; на півроку — 23 грн 42 коп.; на 3 місяці — 12 грн 36 коп.; на 1 місяць — 4 грн 27 коп. Поштовий індекс — 30617, 67*ма сторін* ка в “Каталозі”. Триває передплата “Слова Просвіти” на 2009 рік. У наступному році всеукраїнський просві* тянський тижневик збереже все найкраще, напрацьоване авторами й журналістами ре* дакції, рішуче відмовившись від того, що втратило актуальність. Ми запрошуємо сво* їх читачів стати активними учасниками діа* логу про стан української мови, роз’єднання національних сил, шляхи виходу з економіч* ної, політичної, духовної кризи. Ми знайдемо ті точки опертя, які допомо* Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279"39"55 Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270"55"57 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278"63"69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278"63"69 Інтернет"редактор Євген БУКЕТ 279"39"55 Черговий редактор Святослав МІЗЕРНЮК Бухгалтерія 279"41"46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10!Б, м. Київ, 01001 E!mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301249 Наклад — 22300 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право 4 820095 780016
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Надія КИР’ЯН Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ Леопольд Ященко з хором “Го" мін”, який він створив, — це майже легенда. Не відбувається жодного народного свята без їхньої участі. Прикрашають хористи літературні вечори, просвітянські заходи то" що. Скільки пам’ятаю, цей струн" кий, красивий, вже зовсім сивий, але молодий душею чоловік най" частіше з сопілкою в руках заряд" жає всіх своєю енергією. У Національній філармонії Ук" раїни відбувся ювілейний автор" ський концерт видатного компо" зитора і музикознавця. Не було довгих офіційних промов, високих нагород та інших помпезностей, які властиві подібним заходам. А була щира народна любов. Зала переповнена, ледве не половина присутніх — з квітами, які впро" довж концерту вручали маестро. На початку концерту компози" тор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, ка" валер орденів Святого Володими" Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф " р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

АНОНС

В и п у с к п і д г о т у в а л а Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279"49"47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279"49"47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278"01"30 (тел/факс)
Емблема «Просвіта»Просвітянин