Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право українців на свою мову, культуру, історію”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

БУТИ УКРАЇНЦЕМ

Слово Просвіти, №49 за 2008 рік

завданням було і залиша" ється повернення націо" нальної самоідентичності тим сегментам, які були і нині ще є зденаціоналізова" ними. 140 років тому один із чільних засновників “Прос" віти” о. Й. Заячківський, звертаючись до студентів, урядовців і вчителів, сказав: “Бідна Україна"мати, бідні і ви, сини її. Праця — це ваш капітал, з котрого маєте оп" латити довг народові. Так, ви знаєте, і нарід того свідо" мий, що ваша нинішня нау" ка оплачується по найбіль" шій частці тим мізерним грошем, на котрий нарід кріпко працює. А як дороби" тесь куска хліба, щоби Бог охороняв від тої сьогочас" ної чуми, від огидного космополітизму (підкрес" лення моє — П. М.), котрий є погибеллю всякій на" родності, то держіться сво" його народу, — хоч як висо" ко піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері — від народу! Тоді лише ви будете вільні в на" роді, а нарід вами славний! О, то просить вас нарід мої" ми устами”. Яке неймовірно актуаль" не для всіх інтелектуалів у ХХІ сторіччі засте" реження: “бійтеся чуми космополітизму!” і яка важлива настанова: “ви будете вільні в на" роді, а нарід вами славний…” Україна сильна тими іменами, які були причетні до форму" вання потужного просвітницького руху в роз" членованій Україні: і Анатолем Вахнянином, і Андреєм Шептицьким, й Іваном Франком, і Борисом Грінченком, і Лесею Українкою, і Миколою Лисенком, і Михайлом Коцюбин" ським, і Дмитром Яворницьким, і Юрієм Федьковичем, і Миколою Аркасом, і Володи" миром Леонтовичем і багатьма"багатьма ін" шими подвижниками національної справи, які жертовно працювали на українській ниві… Я не робитиму повного переліку ані імен, ані тих здобутків, які лягли в підмурі" вок національних змагань українців за свою державу в ХХ сторіччі. Лише зазначу: запо" чаткована 65"ма засновниками із середо" вища галицької інтелігенції “Просвіта” по" повнювала свої лави за рахунок студентів, урядовців, священнослужителів, учителів, журналістів, перетворившись на наймасо" вішу громадську організацію і ставши ма" тір’ю інших українських товариств. Саме “Просвіта” організацією “Соколів” і “Січей” підготувала Листопадовий чин 1918 року, Акт Соборності 1919"го, героїку ОУН"УПА. Сотні тисяч хат"читалень, десятки видав" ництв, тисячі самодіяльних хорових колек" тивів, самодіяльні театри, мандрівні гурти, книгорозповсюджувачі"міхоноші — все це поширювало рідне слово, гуртувало націю, викликало народне зрушення. Природний, самовідданий ентузіазм просвітян не міг не позначитись на стані ак" тивного націєтворення і державотворення, яке тривало до приходу окупаційних військ і запровадження червоного терору на всіх українських землях. Тому не дивно, що пер" шою, хто підлягав переслідуванням і забо" роні, була “Просвіта”, тисячі просвітян реп" ресовано, а то й розстріляно в енкаведист" ських тюрмах і таборах. Та саме “Просвіта” відродилась пер" шою — майже двадцять років тому. 17 груд" ня цього року відзначатимемо 20"річчя створення організаційного комітету для скликання установчої конференції, яка від" булася 11—12 лютого в Республіканському будинку кіно, де було прийнято Статут і об" рано керівні органи Товариства української мови на чолі з Дмитром Павличком. Відроджене Товариство, яке вже з часу проголошення Акта про незалежність по" вернуло собі історичну назву “Просвіта” імені Тараса Шевченка (12 жовтня 1991 ро" ку), брало найактивнішу участь у всіх за" гальнополітичних заходах, не випускаючи з поля зору найважливішу, найпекучішу і досі проблему зміни статусу української мови з підневільної на українську державну мову. Просвітяни делегували до Верховної Ради України першого скликання (1990 р.) цілу когорту національно заанґажованих депутатів, які утворили Народну раду на чо" лі з І. Юхновським, а до виконавчої влади — своїх представників, які за часів президен" та Л. Кравчука очолювали гуманітарні сфе" ри в більшості областей України. Просвітя" ни продовжили взятий курс на висвітлення замовчуваних раніше сторінок нашої тра" гічної історії, на відродження української культури через видавничу, лекційно"прос" вітницьку діяльність, через навчальні закла" ди, співпрацюючи з Міністерством освіти та Збройними силами України, в яких за сприяння Товариства формувалася нова ідеологія, засновувалися українські світли" ці замість так званих “червоних кутків”. Мушу наголосити і на тому факті, який з часом притлумлюється: саме з лона “Просвіти” виокремилася більшість новіт" ніх організацій і партій, які так і не змогли вдячно осягнути масштабів Товариства і зробленого ним: внутріпартійні чвари і бу" лавоманія розчленували ці й так нечислен" ні політичні угруповання ледь не до карли" кових розмірів. Просвітянам удалось уникнути цієї долі й пройти цей відтинок часу згуртованими, уникнувши і розчарувань, і зневіри, адже ми усвідомлюємо, що значною мірою і від нас залежить, чи буде Україна українською, чи станемо ми господарями в своїй оселі, хоч наступ на українське ведеться тотально і на всіх можливих лініях. Ми ніколи не згладжували гострих кутів, які існують умовній сфері, не ховали голови в пісок, упо" дібнюючись до відомого птаха, сподіваю" чись, що минеться, а нам не доведеться накликати на себе гнів влади. Ми називали і далі називатимемо речі своїми іменами, без огидного камуфляжу, не поступалися і ніколи не поступимося переконаннями та ідеалами, відстоюючи невід’ємне право ук" раїнців на свою мову, культуру, свою істо" рію, свою перспективу. Проте, як ніколи, в Україні відверто зух" вало діють ті, хто також без будь"якого ка" муфляжу варить качино"отруйний суп по" українськи, намагаючись викорчувати ук" раїнське вишневе слово, засаджуючи весь наший простір дурноп’яною бузиною… І список цих українофобських куховарів очо" лює людина, яка зовсім недавно здійсню" вала гуманітарну політику (і це в часи не Ле" оніда Кучми, а Віктора Ющенка) Дмитро Та" бачник, який “проголосивши фундамен" тальний постулат свого урядування” про неможливість ведення культурної політики “только в интересах узкого слоя украиноя" зычной интеллигенции, которая просто бо" ится конкуренции во всем”, зі шпальти на шпальту російськомовних окупаційних ви" дань розбризкує свої мазки проти Україн" ської держави, супроти Президента, суп" роти української нації. Слово “конкуренція”, виголошене ним саме в контексті відзначення 75"річчя Гено" циду української нації, викликає в моїй уяві образ і асоціацію голодного, скелетоподіб" ного мого брата Дмитра, який жебрав жме" ню пшона у торгсинівських хлопців, що з презирством дивилися на нього, як на огид" ну потвору і, не вимовляючи літери “р”, кри" чали: “Уходи, тварррь…” Оце така наша кон" куренція в інформаційному просторі, який, за визначенням Ю. Іллєнка, повністю окупо" ваний, оце така наша конкуренція в мас"ме" дійних засобах, у книготорговельній сфері, де одна українська книга — проти десятків російськомовних, наша присутність на теле" баченні у розважальних жанрах, де панує лише московська “міжпуховщина” і одеське розпаношене хохлодратування… Коли ми кажемо про п’яту колону, про північного сусіда, який втручається в наші справи, то запитую себе: а коли і кому хтось із сусідів допомагав будувати держа" ву, якщо це не у власних інтересах “поміч" ників”? Коли було, що одні держави не втручалися у внутрішні справи інших? Сус" пільство"держава — це передовсім внут" рішня самоорганізація людей для розв’я" зання щоденних дрібних і глобальних спіль" них завдань. Така самоорганізація перед" бачає лад і підлягання державному порядку всіх і кожного; сам лад не завжди означає те, що нам до вподоби, але він завше озна" чає життєву необхідність і для народу, і для держави. З такої життєвої необхідності й виник" ла “Просвіта” 140 років тому, і це засвідчи" ло, що ми здатні самостійно витворювати власні пріоритети, власні норми співжит" тя, знаходити шляхи розв’язання тих чи ін" ших — внутрішніх і зовнішніх — завдань, що стоять перед нацією. Завжди знахо" дяться народні сили, які ці норми і пове" дінку реалізовуватимуть і викликатимуть спротив антидержавних сил, що в постра" дянський період об’єдналися, сконсоліду" валися і, колонізувавши значний економіч" ний ресурс, намагаються змінити вектор розвитку України. Національна воля державотворчої нації залежить не лише від владних економічних ресурсів, які опинилися в руках наших опо" нентів, а й від інших ресурсів держави ра" зом з мовою, культурою, національною церквою. Ці ресурсні складові, до яких при" четні просвітяни, зміцнюють національну волю державотворчої нації. Послідовно вживаю слово “нація”, адже нація на відміну від народу — це вищий ща" бель стану суспільства і передбачає наяв" ність у нього високорозвиненої культури. Нація і культура — це поняття майже іден" тичні. І культурне будівництво для нас усіх найпріоритетніше. А в ієрархії цінностей, які визначають національну самобутність, немає речей другорядних: і архітектура, і одяг, і національна кухня, і довкілля вплива" ють на формування індивідуумів і нації за" галом. І кожна нація виробляє власну стра" тегію розвитку за всіма параметрами. І ця стратегія не може бути сформована чужою мовою. Адже кожна мова — це мова істо" ричних першозмістів і символів, це найпев" ніший інструментарій пізнання світу і себе в ньому. Зневага до української мови, свідка" ми якої ми є (до якої межі це може дійти!) — зневага наших фундаментальних ціннос" тей. Лише звернення до своєї мови, від" родження через мову на ґрунті справді на" ціональної культури дасть нам змогу стати потужною нацією з високим рівнем само" організації й відповідальності, як це було властиво тим, хто впродовж 140 років існу" вання “Просвіти” віддавав енергію націо" нальному відродженню і державотворен" ню, і чесно й доброхітно виконував свій обов’язок: бути українцем.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин