Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Мова є природним середовищем існування людини і суспільства”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Слово Просвіти, №49 за 2008 рік

Ірина ФАРІОН Продовження. Початок у ч. 48 за 2008 рік 1.2. АСИМІЛЯЦІЯ ТА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ — СПОСОБИ ЗМІНИ ФОНЕТИЧНОЇ НОРМИ Фонетико!ортоепічна (або ширше фонетична) мовна норма — це той варіянт вимови звуків і наголошування, який, з огляду на мовну системність як основний нормативний критерій, закріплено практикою і рекомендовано до вжитку як обов’язковий. Фонетич" ну норму встановлюють не статис" тичним шляхом чи покликанням на авторитети — вона випливає з особливостей фонологічної систе" ми тих українських діялектів, що лягли в основу української літера" турної мови. Одночасно як мовне і соціокультурне явище фонетична норма переходить різні етапи сво" го формування: а) вибір норми, б) кодифікація, в) впровадження, г) розроблення й удосконалення [50, с. 155—156]. Наскрізною ознакою такого багатоступеневого процесу є соціоісторична зумовленість норми (попри її найстабільніший характер у мовно"системній ієрар" хії). Наприклад, до 1969 року [36], відповідно до вимовних норм укра" їнської літературної мови, що сформульовані у 20"ті роки, пере" дусім у працях О. Синявського, зубні приголосні [т], [д], [н], [л] вимовляємо м’яко або твердо пе" ред [і], залежно від того, якого по" ходження [і]: якщо [і] походить з [о] і чергується з ним (ніж — ножа, ніс — носа) та з [ы] (густі — гус" тий), то приголосні вимовляємо твердо; якщо [і] походить із дав" нього звука ятя та [е], то приго" лосні вимовляємо м’яко (ніжний, ніс від нести). Це мало і своє зак" ріплення на письмі: після м’яких [т], [д], [н], [л] писали ї (лїто), зокрема в авторитетному україн" сько"німецькому словнику Є. Же" лехівського (1886 р.). Однак цю графічну знаковість ї знехтував “Словарь української мови” (1907 р.) за редакцією Б. Грінчен" ка. Як слушно завважив В. Сімо" вич, “це вплинуло в нас дуже фа" тально на орфоепію (вимову — Авт.)…” [33, с. 196] і наступним сповна позамовним фатальним кроком у наступові на м’якість [т], [д], [н], [л] у зазначеній позиції став припис академічної “Сучас! ної української літературної мо! ви” (1969 р.) за редакцією І. Біло" діда — головного ідеолога україн" сько"російської двомовности як двох рідних мов. Відтоді вся фоне! тично"нормативна література базу! ється на приписові не фонетичному, а соціоісторичному. Як висловився В. Сімович, “…життя сильніше за науковість правопису” [33, с.196]. Таки слушно, хоч почасти сильніше не так життя, як слабші ми в обороні своєї мовної автохтонности. Вибір сучасної фонетичної нор" ми припадає на кінець ХVІІІ — 40"ві роки ХІХ ст., коли доба Романтизму утвердила незворотність потенцій" ного суспільного статусу україн" Ірина Фаріон ської народної мови, втіленого най" перше через художню літературу, а відтак зорієнтованість української літературної мови на середньонад" дніпрянські (південно"східні) гово" ри. Складніше було з кодифікаці! єю, себто її узаконенням. За умов колоніяльного перебування України у складі різних держав, зокрема Ро" сії, Польщі, Румунії, Австро"Угор" щини, це було неможливо. Тим па" че, що одна з імперій зробила диво" відкриття, яке блискуче “оспівав” Євген Плужник: Двух московських обалдуев Волновал язык хохлов. Первым был министр Валуев, Был второй — министр Бубнов. Плакат Оксани Васьків А сроднила пару эту Их воинственная прыть, Лозунг: “Не было и нету, И совсем не может быть”. На обґрунтування останньої віршованої тези Росія спрямувала понад сотню заборон українського слова від 1686 до 1905 року. Попри це, українські вчені та письменни" ки активно розробляли правописні норми, що найтісніше пов’язані з фонетичними. Пік цієї роботи при" падає на першу половину ХХ сто" ліття, що вивершується науково" практичною працею “Українським правописом” 1929 року. Фонетич" на наповненість цього правопису, попри певні застереження до пра" вил написання чужомовних слів із г/ґ (гімназія — ґімназія), л/ль (лампа — лямпа) тощо, органічна і вмотивована. Однак активне впровадження сучасної правописної й фонетичної мовної норми в життя було бру" тально перервано московсько" більшовицькою політикою уподіб" нення української мови до росій" ської. На відміну від попереднього періоду — другої половини ХVII — початку ХХ століття, який, з огляду на численні імперські укази забо" рони функціювання нашої мови, є системним зовнішнім лінгвоци" дом, — період від 30"х до кінця 80"х років ХХ століття означую як час внутрішнього лінгвоциду, по" заяк це була війна з внутрішньо" мовними законами. Мілітарність характеру нищення нашої мови [47, с. 358], зачинатель наступу на автохтонні основи української мо" ви, втілені у правописі 1929 року, про що свідчать три його статті 1930 року “Проти “народниц" тва” в мовознавстві (Куди йде українська літературна мо" ва?)”, у якій наголошено на “по" живності” для української мови “язичія”, себто суржику; “Кілька слів про словники”, укладачам яких закинуто “наукове шкідниц" тво” і “українське буржуазно-націо" нальне хуторянство” і “Мовна те" орія українського буржуазного націоналізму”, у якій “буржуаз" ний націоналізм” виявлено у: 1) відкиданні неологізмів рево" люційної епохи; 2) відкиданні інтернаціональ" них слів; 3) відкиданні мовних складни" ків, спільних з іншими мовами ра" дянських республік, особливо ро" сійською; 4) намаганні прищепити мовні складники клясово ворожого ха" рактеру; 5) намаганні через мову роз" повсюдити февдальну й буржуазну ідеологію; 6) намаганні запровадити штучні новотвори; 7) викривленні тлумачення ба" гатьох понять, зокрема політич" них, економічних тощо (правопис Кагановича збережено. — Авт.) [47, c. 358–360]. Отож, фас укра" їнській мові дано персоніфіковано й обґрунтовано. Відтак подальша московсько"радянська політика творення савєцкава чєлавєка з двома рідними мовами, серед яких “найрідніша” — це мова аси" міляції всіх народів СРСР — росій" ська, призвела до фундаменталь" них зрушень в українській фоне" тичній, а почасти і фонологічній системі. З огляду на це, сучасну фонетичну норму логічно розгля" нути у двох площинах: 1. Фонетична асиміляція, зу" мовлена і досі чинною правопис" но"фонетичною нормативністю від кагановичів, що закріплена в Укра" їнському (себто псевдоукраїнсько" му, більшовицькому) правописі 1933 року і його логічному псевдо" науковому спадкові Українському правописі 2007 року; 2. Фонетична інтерференція виникла у результаті лінгвоцидної імперсько"колоніяльної політики Росії. Як наслідок, фонетичні нор" ми мовців третього тисячоліття — це яскраві й промовисті фонетичні деформації. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин