“…Робота на вугільних шахтах була такою небезпечною, що фаталізм був розрадою од відчаю”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ГЕОПОЛІТИКА», с. 4
ГЕОПОЛІТИКА
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
Шахтарське селище в Горлівці наприкінці XIX ст. Взято з видання: Очерки истории Донецкой областной комсомольской организации. Київ— Донецьк, 1987
* * * …Суворий клімат робили ще гіршим похмурі соціальні умови. Російський інженер, який на початку 1890-х pp. отримав призначення в Рутченкове, поряд з Юзівкою, залишив таке враження про Донбас: “А нудьга, одноманітність украй сірого життя були нестерпні. Навколо рівний, як дошка, степ, навіть без жодного яру, взимку сліпучо-білий, ранньою весною чорний зі сніговими проталинами, чудовий тільки на початку літа, коли “воронець” (дика півонія) заливає його червоним, а спів сотень жай-
Бєдновка, Собачеєвка, Кабиздоховка. Похмурий гумор цих назв якнайкраще визначав їхній безрадісний вигляд”. Художник Н. Касаткін, який жив в Олександрівську-Грушевському 1894 p., так описав свої враження від міста: “Туди й сюди між чорним містом і чорними шахтами снують чорні чоловіки, жінки й діти”. Вся картина була чорною. Схоже враження залишилося 1917 р. і в гостя з недалекого Каменська: “Тоді, як і тепер, повітря було таке забруднене, що люди через це часто хворіли. Небо палахкотіло вночі різними кольо-
Безпритульні діти в Донбасі, 1921 р. Донецький краєзнавчий музей рор 1937-го, німецька окупація. Однак давню, дореволюційну історію, історію заселення Дикого степу — Донбасу Куромія подає об’ємно, детально й неупереджено.
* * * “На політичний розвиток Донбасу вплинуло його географічне розміщення в Дикому полі, принаймні в уяві Москви. Цей вплив був помітний у трьох аспектах. Поперше, ще живі були бойові традиції козаків. По-друге, Донбас (і степ загалом) був притулком для багатьох утікачів від політичних і економічних утисків. По-третє, в багатонаціональному степу були неминучими міжетнічні конфлікти. Козаки створили в Дикому полі військові громади, які складалися з тих, хто втік від польсько-литовського і московського гноблення, мріючи про вільне, незалежне і краще життя на новій землі. У вільному степу життя примусило їх стати “вільними воїнами”, вони боролися і проти своїх ворогів на півночі, і проти татар і турків у степу. Бути вільними воїнами на практиці часто означало воювати як найманці, об’єднуючись із тим чи іншим табором залежно від політичних, воєнних, економічних та інших вимог. Окрім участі у воєнних діях, козаки жили з рибальства, полювання, торгівлі, хліборобства і грабунків. Саме життя було водночас брутальним, диким, безжальним і героїчним. Хоч якою була міфологія козаків, вони, врешті, цілком увійшли до складу Російської імперії упродовж XVII—XIX ст., коли Москва поширила свою владу на степ. У цьому довгому і складному процесі треба було і давати, і брати (і в матеріальному, і в символічному розуміннях). Що стосується запорозьких козаків, 1775 р. їхнє військо остаточно скасувала Катерина II. (Дехто втік на південь, в Оттоманську імперію, проте багато запорозьких козаків було переселено, щоб стати Чорноморським військом на Кубані у Північному Кавказі). На початку XIX ст. донське козацтво, найбільше військо в Російській імперії, цілковито відійшло, як і інші козацькі формування, під царський контроль. В обмін на вірність і військові послуги воно отримало певний ступінь самоврядування під юрисдикцією військового міністерства, і навіть після того, як у більшості міст і сіл європейської частини Росії внаслідок скасування кріпацтва запровадили громадське самоврядування (земства), донське козацтво було звільнене від цієї експансії цивільної влади аж до 1917 р.”
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
