“Тиск на українську мову був страшенний, лише я та ще Музичка наважувались читати лекції українською”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ПОСТАТІ», с. 10
ПОСТАТІ
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
України. З цілком зрозумілих причин радянські видання не згадують про це, як і про діяльність Музички в Галичині. Звістку про засудження А. В. Музички до п’яти років заслання за матеріалами архівних фондів Управління СБУ в Одеській області опубліковано в книжці “Одеський Мартиролог”, але без вказання причин та часу такого рішення. Враховуючи, що радянські органи мали відомості про участь Музички в Листопадовому чині, цього було досить для заслання вченого. У своїх роботах А. В. Музичка часто посилався на дослідження М. Грушевського, С. Єфремова, Д. Донцова та інших “буржуазних націоналістів”, що теж могло бути підставою для репресій. З середини 1930-х років до початку 1960-х професор Музичка викладає російську літературу та літературу народів СРСР у Кзил-Ординському, а згодом — Семипалатинському педагогічних інститутах. Ніяких документів про цей період ми поки що не маємо. Треба до того ж відзначити, що всі наукові ступені та вчені звання з Андрія Васильовича було знято постановою “трійки” НКВС. Ярлик “ворога народу” Музичка носив до 1955 року, коли рішенням Верховного Суду всі звинувачення з нього було знято як безпідставні. І вже 1958 року Андрій Васильович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Проте, незважаючи на всі намагання повернутися до Одеси, дозволу проживати і працювати в Україні органи радянської влади йому так і не дали. Маючи палке бажання повернутися до Одеси, А.В. Музичка кілька разів приїжджав до Києва та нашого міста, зустрічався з міністром народної освіти УРСР, головою Президії Академії наук УРСР, проректором Одеського університету, іншими посадовцями. Скрізь йому обіцяли з’ясувати, та це були лише слова. Заслання продовжувалося. Так і не повернувшись в Україну, Андрій Васильович Музичка 1966 року помер. Поховано його в Семипалатинську. Журнал “Радянське літературознавство”, вшановуючи пам’ять професора, спромігся визнати праці Музички такими, що “становлять помітну цінність в українському радянському літературознавстві”, проте цим визнання заслуг і закінчилося. У подальшому дослідження життя та наукової діяльності професора А. В. Музички вимагає ретельного розшуку та вивчення архівних документів, спогадів колег та учнів і введення цих нових джерел у науковий обіг. Зокрема, особливої уваги потребує розв’язання питання про час та офіційну причину застосування репресій до Андрія Музички. Не менш цікавим аспектом є й участь професора в громадському, культурному та політичному житті суспільства, особливо під час проживання та роботи в Одесі. 6 грудня 2007 року виповнився 121 рік від народження Андрія Васильовича Музички. Необхідно вшанувати пам’ять одного із визначних діячів науки, патріота, дослідника життя і творчості класиків української літератури.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
