Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Соціум · “Віддалившись від землі, ми не наблизились до небес”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ПРОБЛЕМА НАШИХ ДУШ

Слово Просвіти, №50 за 2009 рік

Кожен з нас щодня зустрічає людей, які, на наш погляд, не заслуговують ані на увагу, ані на повагу. Проходячи повз, відводимо очі, ховаючись у свій хисткий добробут, у власний світ, де нема місця бездомним. Олена ШУЛЬГА На початку зими (а взимку бездомним найважче) Міжнародна громадська організація “Друзі Спільноти Святого Егідія” і Школа соціальної роботи Національного університету “Києво-Могилянська академія” провели конференцію “Бездомні: невидимі люди Києва”. Організація “Друзі Спільноти Святого Егідія” має десятирічний досвід спілкування із київськими бездомними. Тож вона запропонувала неупереджено подивитися на людей, які з різних причин втратили оселю, залишилися без підтримки. Конференція мала за мету започаткувати зміни в ставленні громадян до бездомних, допомогти долати глибоко вкорінені стереотипи, привернути увагу суспільства до цієї верстви та її проблем. На конференцію прийшли небайдужі, які розуміють, що ступінь толерантності суспільства визначається ставленням до найвразливіших його верств: Апостольський Нунцій в Україні монсеньйор Іван Юркович, консул Італії в Україні Франческо ді Стефані, представник Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Раїса Бутаєва, представники Благодійвід бідних, створюючи стіни — іноді невидимі, іноді справжні, які відокремлюють бідних від світу добробуту. Якось на головному вокзалі Рима померла жінка, якій лікарі відмовилися надавати допомогу лише тому, що вона була погано одягнена й у неї були воші. Суспільство, яке залишає помирати людину на вулиці, — хворе, йому треба прищепити співчуття і милосердя. Нині “Спільнота Святого Егідія” працює в 70 країнах. Вона йде до влади з проектами, які сприяють розвитку в суспільстві нової культури ставлення до бездомних, базуються на конкретних проблемах цих людей і дають змогу подолати стереотипи. Життя на вулиці — не вибір. Причини бездомності — події, які не виходять за рамки буденності. Це може бути тривала хвороба, втрата роботи, розлучення, конфлікти з родичами. Серед бездомних багато літніх людей, яких виселили молоді. Бездомні — наші співгромадяни, яких спіткали труднощі. Це не безликий натовп, кожен з них заслуговує на пошану. Їм можна допомогти, це правильно і в Італії, і в Україні. Бідність людей вулиці в різних країнах не відрізняється. Місто, яке відштовхує бідних, не може гарантувати безпеку нікому”. Надія Кабаченко як викладач добре обізнана з проблемами бездомних. “Є законодавча база, яка гарантує соціальний захист бездомних, — каже вона. — Але в документах багато суперечливих положень. Політики навіть не ставлять за мету подолання бездомності. Не знаю прикладів, коли міська влада поставила бездомного на чергу на соціальне житло. Щоб змінити ситуацію, треба підвищити роль місцевої влади. На перший план виходить громада. Потрібне стратегічне планування, вивчення потреб, враховуючи індивідуальні. Серед бездомних багато людей з вищою освітою і значним досвідом роботи. Їхні знання й досвід суспільство може використати. Важлива проблема в системі роботи з бездомними — фахове навчання. Потрібно розробляти навчальні програми, щоб готувати висококваліфікованих фахівців, бо поки що в цій царині працюють волонтери”. Іванна Коберник говорила про відповідальність журналіста не лише за цифри і факти в матеріалі для ЗМІ, а й за вибір теми, за формування громадської думки про певне явище. Журналістика як дзеркало суспільства повинна працювати на те, щоб зробити його добрішим, гуманнішим, толерантнішим. Яким буде світ — залежить від кожного з нас. “У суспільстві існують стереотипи щодо бездомних, — упевнена Юлія Курочка. — Так, ми вважаємо, що всі бездомні — кримінальні елементи, які відмовляються працювати, алкоголіки; вони поширюють хвороби; це прихована мафія, яка заробляє тисячі гривень жебракуванням. “Друзі Спільноти Святого Егідія” добре знають, що будьяка людина у великому місті може опинитися на вулиці та втратити майно. Але той, хто втрачає дім, не повинен втрачати людську гідність. Часто бездомному для того, щоб повернути її, достатньо почути звертання на ім’я, привітання з днем народження. Наша любов, турбота й увага — не торт, якого стає менше, якщо ним ділитися з іншими. За роки, які працюємо з бездомними, добилися того, що “швидкі” не відмовляються приїжджати і надавати допомогу. Зустрічаємо чуйних лікарів, але вони змушені виписувати бездомних на вулицю, часто напівроздягнених, бо брудний одяг під час приймання до лікарень знищують. Бездомні брудні не тому, що вони від природи нечупари, а тому, що живучи на вулиці, не мають змоги помитися. Щоденно бездомна людина розв’язує багато проблем, про які ми навіть не підозрюємо. Насамперед це пошук їжі й місця для ночівлі. За всі роки ми не зустріли жодної людини, для якої життя на вулиці було власним вибором: так склалися обставини.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин