Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Художниця дивиться на нас крізь вічність із портрета”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ОБЛИТА ФАРБОЮ СПІДНИЦЯ — ОДНА З ОЗНАК СПРАВЖНЬОЇ ХУДОЖНИЦІ

Слово Просвіти, №50 за 2009 рік

7 грудня виповнилося 109 років відтоді, як на світ Божий у невеликому селі Богданівці теперішнього Яготинського району Київської області у селянській родині народилася дівчинка. Її назвали на честь святої великомучениці Катерини. Тоді ще ніхто не знав, що вона стане талановитою художницею зі світовим ім’ям, без якої нині важко уявити український декоративний живопис. А прихильники її унікального таланту щороку відзначають цю дату. Розповідаємо про деякі заходи, присвячені Катерині Білокур. Студентка Наталя Лозинська в ролі Катерини Білокур денти Київського обласного училища культури і мистецтв, демонструючи літературно-музичні композиції, вистави й моновистави за матеріалами багатої й високохудожньої епістолярної спадщини Катерини Білокур. Цього разу студенти третього курсу училища презентували дипломну роботу випускниці закладу Лесі Панченко “Душа митця — це квітка”. Наталя Лозинська, що вико- Дмитро ЩЕРБИНА Фото автора Багато картин Катерини Білокур милують око шанувальників живопису в Музеї українського народного декоративного мистецтва. П’ятий рік поспіль у день народження художниці колектив науково-просвітницького відділу музею організовує урочисті заходи. Не перший рік тут виступають і сту- Надія КИР’ЯН Фото автора Благодійний фонд “Думнич” (голова — депутат Печерської райради Марта Ткачук) організував поїздку в село Богданівку, де відзначали 109-ту річницю з дня народження Катерини Білокур. Дорогою згадала розповідь науковця Катерини Криворучко: “1980 року я потрапила в Будинок художника на вечір Катерини Білокур, який організував Микола Кагарлицький. У великій залі зібралася жменька людей, чоловік з 25. Серед них — кілька студентів-африканців. У мене тоді вже був альбом цієї художниці, виданий 1968 року, нею захоплювалася вся наша сім’я. Пам’ятаю, як мій, тоді ще маленький син Валерій сказав: “Ох, я ніколи не зможу так намалювати!” Це був пік застійних часів, і про Білокур ще мало знали”. Відтоді слави Катерини Білокур значно побільшало, про що свідчила й ця поїздка. У Богданівці біля пам’ятника Катерині Білокур зібралися учні місцевої школи, вчителі, численні гості. Серед промовців — учителька з села Аркадіївки Згурівського району Ганна Сябро, авторка книжки “Використання епістолярної спадщини Катерини Білокур у навчальному процесі школи”. Вона вважає, що історія життя мисткині допоможе дітям у наш складний час протистояти бездуховності, стати патріотами. У школі прекрасний історичний музей, багато репродукцій картин Катерини Білокур, усі учні знають її листи. На базі цієї школи організовують районні семінари, школярі ставлять вистави про художницю. Директор Яготинського державного історичного музею Лідія Демченко згадала, як виступаючи в прямому ефірі Національного радіо, розповідала про музейну роботу. Коли розповідь торкнулася Катерини Білокур, її картин — почалася справжня злива дзвінків, телефонували майже з усіх областей України, ставили питання. Тоді переконалася, наскільки шанують художницю, її творчість. До 110-річчя з дня народження музей проведе районні, обласні виставки учнівських і студентських робіт “Катерина Білокур — жива квітка України”. Планують зробити капітальний ремонт музею-садиби, облаштувати подвір’я, обкласти гранітною плиткою пам’ятник тощо. Завідувач Яготинської картинної галереї зазначила, що письменник Микола Кагарлицький, дослідник життя і творчості Білокур, дуже влучно описав колись Катерину Василівну, спостерігши її одного разу в Київському музеї: “Осяйне темно-брунатне вбрання сільської жінки. Стояла за метр од глухої повздовжньої стіни, всім тілом налігши на ціпок, за який трималася обома руками. нала роль Катерини Білокур, пристрасно й емоційно передала внутрішній світ героїні твору через її листи. Головна тема композиції — сватання до юної художниці. Студенти також відтворили й певні конфліктні моменти в родині майстрині — батьки не розуміли її захоплення малюванням. Сцени зіграні дотепно, з народним гумором. В композиції розкрито й трагічні віхи життя художниці, зокрема війна, через яку 1941 року в Полтаві знищили її роботи. Численних відвідувачів, серед яких переважала молодь, заворожила чарівним співом молода співачка, учениця народної артистки України Ніни Мавієнко, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Руслана Лоцман. Пісня, так само, як і квіти, завжди супроводжувала художницю в житті. Своїми враженнями від гри юних акторів і творчості Катерини Білокур поділилися гості, зокрема директор галереї “Світлиця” Ірина Садова, художниця Галина Верещинська. На думку Галини Верещинської, попри те, що весь цивілізований світ уже давно визнав Катерину Білокур, попри те, що її роботами захоплювався сам Пабло Пікассо, Україна не надає достатньої уваги популяризації картин майстрині. Не всі шанують талант художниці й у Богданівці. Художниця згадала поїздку на її малу батьківщину, відвідала її хату, ніби відчувала присутність самої господині — тут усе збережено, як за життя Катерини Василівни. Галина Верещинська розповіла, з яким трепетом дивилася на “палітру” Катерини Білокур — простий шматочок скла. І вже коли виходила з хати, зупинилася у дворі біля фотографії Катерини Білокур. Колоритний дядько з чубом, що стирчав з-під картуза, проходячи поруч, грубо зауважив: “Та що ви на неї дивитеся! Теж мені знайшли красуню! Та в неї спідниця у фарбі!” Очевидно, він сподівався такими словами відвернути туристів від художниці. Але це справило зворотне враження. Адже якщо спідниця у фарбі — це справжня художниця, — вважає Галина Верещинська. “Ви сьогодні перейшли в образ Катерини Білокур та її оточення так, як колись вона переходила в образ квітки, коли їх малювала”, — ділилися враженням від вистави захоплені глядачі. Студенти у подарунок від музею одержали збірку “Класики української пісні”. А художниця дивилася на нас крізь вічність із портрета. Біля нього стояв вазон з розкішними квітами, які вона так любила. Але саме квіти з її робіт здавалися куди живішими за ще живі, але вже зірвані. Можливо, одна з цих квіток — це і є Катерина Білокур, на яку художниця перетворилася, щоб милувати око небайдужих до мистецтва та краси. кий справді багато зробив для популяризації творчості Катерини Білокур, і це не заради нагород чи грошей, а заради любові. У нього девіз: “Коли доля героя проходить крізь серце, тоді варто писати про нього”. Усе життя писав про Оксану Петрусенко і Катерину Білокур. Він довів, що картини Білокур — це не наївне малярство, а професійні роботи талановитої художниці. Ольга Кагарлицька подякувала яготинцям, які цього року написали подання на Шевченківську премію на книжки Миколи Кагарлицького. “Нам більших нагород не треба”, — сказала пані Ольга. Заслужений діяч культури України Зоя Ружин приїхала до Богданівки з учнями Київського міжреґіонального вищого професійного училища зв’язку, директор якого В. Петрович в усьому сприяє поширенню творчості Катерини Білокур. В училищі створили галерею фотокопій картин художниці, знайомляться з її листами. “Коли я, як і щороку, готуючись до річниці Катерини Білокур, цілий день плела вінок з колосся пшениці для неї, — розповіла Зоя Ружин, — цього дня найуспішніша учениця Катерини Василівни Ганна Самарська отримала звання народного художника України. Це символічно”. Відвідала Богданівку учениця Катерини Білокур Тамара Ганжа, яка, навчаючись у школі, разом з подругою Галиною Коповою ходила до майстрині вчитись малювати. І тепер зберігає ті альбоми. Закінчивши механіко-математичний факультет Київського державного університету імені Т. Шевченка, вона працює інженером-програмістом, але досі з вдячністю згадує вчительку, завдяки якій захопилася мистецтвом. Юрій Шилов, історик, археолог сказав: “Квітковий світ Катерини Білокур, який сформувався поряд зі стародавніми орнаментами, віддзеркалив уявлення про ірій, рай, у якому перебувають душі пращурів, якого прагнуло селянство, особливо у ті важкі часи колективізації, голодоморів. Це постать і велична, і дуже трагічна”. Працівник фонду “Думнич” Тамара Глушенок повідомила, що вони з допомогою Ганни Сябро кожній школі Печерського району Києва подарували методичні розробки уроків, які знайомлять з творчістю Катерини Білокур, епістолярною спадщиною. Фонд займається духовним розвитком дітей, знайомить із творчістю Катерини Білокур, дарує в школи району репродукції її картин. Голова Богданівської сільської ради Людмила Романенко подякувала гостям за те, що пам’ятають їхню видатну землячку. “Як прийде весна, на подвір’ї садиби зацвітуть чудові квіти, які так любила господиня. Але найголовніше, щоб ці квіти цвіли у душах людей”, — підсумувала зустріч завідувач садиби-музею Ольга Шаповал.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин