Палітра · “Художниця дивиться на нас крізь вічність із портрета”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ДО МЕТИ ЙШЛА СМІЛИВО, УПЕРТО Й ГОРДО
Слово Просвіти, №50 за 2009 рік
Туго запнута хустиною з торочками, що рядочками спадали на підборіддя. Великі красиві, зволожені темні очі викресали сліпучу іскру зі стіни…” У картинній галереї бережуть 72 її роботи разом з ескізами й начерками. Коли привозять картини Катерини Василівни до Києва на виставки, люди кажуть: “Яка багата у вас колекція, хотілося б частіше її бачити”. Від пам’ятника гості вирушили до Меморіального музею-садиби, де їх зустріла завідувач Ольга Шаповал: “У садибі намагаємося зберегти все так, як було за життя Катерини Василівни. Ось прекрасна паркова скульптура, яку створив і подарував землякам небіж художниці Іван Білокур. Катерина ніби працювала в саду чи на городі, он навіть картинка залишилася біля вишень, стомилася, присіла у своєму квітнику. Коли цю скульптуру привезли 1986 року, прийшла невістка Христя, заплакала й сказала: “Нарешті ти, Катре, в своєму саду”. Люди ледве помістилися в хатині, де звучали добрі слова про колишню господиню. Учасники місцевого народного ансамблю “Берегиня” під керівництвом Надії Слапковської показали виставу за оповіданням Катерини Білокур “В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі”, в якому згадано понад двадцять народних пісень. Щоб їх відтворити, учасники “Берегині” ходили до літніх людей, записували. Згадували важливі віхи життя художниці. Можливо, якби вона не почула пісні “Чи я в лузі не калина була” у виконанні Оксани Петрусенко і не написала їй лист, якби добрі люди не віднесли того листа, що на ньому не було навіть точної адреси, невідомо, чи знали б ми сьогодні про видатну художницю Катерину Білокур. Катерина Василівна писала: “До своєї мети я йшла уперто, сміливо й гордо”. Людина, яка жодного дня не сиділа за партою, але писала прекрасні листи, оповідання, поему. Вона навіть не знала, де розставити оті “різнії знаки”. У листі до Оксани Андріївни внизу намалювала кошик, де помістила коми, крапки і написала: “Розставте їх, де треба, бо не знаю, де вони мають стояти”. Говорили про людей, які своїм серцем торкнулися долі Катерини Василівни. 30 років присвятив вивченню життєвого й творчого шляху художниці письменник Микола Кагарлицький. Він заходив у Богданівці мало нев кожну хату, зустрічався з односельцями, збирав листи художниці й спогади про неї. Результатом його творчої праці стали книжки: повість-есе “Квіти мої діти”, “Катерина Білокур: Я буду художником!”, “Катерина Білокур очима сучасників”, “Листами, мов зорею, засвітилася”, багато публікацій у пресі. Займався дослідницькою роботою земляк-науковець Олександр Непорожній, колектив працівників Яготинського історичного музею. Саме за ініціативою Олександра Степановича через 16 років після смерті Катерини Білокур у Богданівці було відкрито Меморіальний музей-садибу. 1998 року дослідниця творчості художниці Євдокія Осьмак опрацювала рукопис оповідання Катерини Білокур “В селі Богданівці…”, було надруковано тисячу примірників книжки. А цього року за ініціативою Лідії Лихач, директора видавництва “Родовід”, видано книжку з репродукціями картин Катерини Білокур і цим оповіданням. Дружина Миколи Кагарлицького, колишній редактор видавництва “Мистецтво” Ольга Зіновіївна зазначила: Микола Кагарлиць-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
