Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Ті, кому вигідний морок, найбільше бояться нашої самосвідомості”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

В АСИМІЛЬОВАНОМУ ОТОЧЕННІ

Слово Просвіти, №50 за 2009 рік

Ольга ГРУШКО, м. Торез Донецької обл. Дуже турбує стан духовності населення Донбасу, особливо молоді. За весь час кравчуко-кучмівського режиму нічого не робили для відродження патріотизму, духовності, національної свідомості людей. Через економічне зубожіння населення, теле-радіо-пресозомбування й “обробку” політінформаторами УПЦ Московського патріархату робили з людей рабів — “електорат” для підтримки влади. Символи тоталітарного режиму — пам’ятники катам українського народу — бовваніють у містах і містечках нашої області, вулиці названо на честь ворогів України — Леніна, Постишева, Артема тощо. Сферу культури в малих містах на Донеччині знищено. Клуби, бібліотеки майже не працюють. З українськими виданнями йде боротьба, в продажу тільки містечкова і “жовта” преса. Від покупців ховають навіть газету Верховної Ради “Голос України”. Майже повністю порушена дротова радіомережа, тому непросто почути Перший Національний радіоканал, який один з небагатьох несе державницьку інформацію. Самовіддано, творчо працює колектив Донецького обласного радіоканалу, але, на жаль, слухачів дуже мало, адже радіо познімали — хто з економії, а хто з “нелюбові” до державної мови й усього українського. Але це ще й засіб оповіщення цивільної оборони! А з електроприймачів лунають “шансонопопсони”, особливо в міському транспорті, прилучаючи до чужої низькопробної “тюремної культури”, брудної політичної пропаганди. За “чиїсь” великі кошти до квартир підведено кабельне телебачення, яке транслює безліч ворожих до України каналів сусідньої країни, що продовжують зомбувати населення. Зате такі канали, як “Культура”, не ретранслюють. Усе це робиться з метою одебілювання народу. А звідси не тільки “сміття” в головах і на язиці, а й навкруги — в під’їздах, дворах. Віднедавна пакети зі сміттям кладуть уздовж доріг, мабуть, з великої зневаги до землі, на якій живуть. І дивлячись на цей спотворений Юрій Карплюк, гравець команди “ХАYС MODE” зі Львова, з Котом Баюном Анатолій ТЕКЛЮК, голова Вінницького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка 5—6 грудня 2009 року відбувся черговий інтелектуально-ігровий фестиваль “Баюнале”. Традиційно “краєвид”, підростають діти. Але так в Україні було не завжди. Навіть іноземці у всі віки були захоплені культурними традиціями українського народу, його доброю вдачею, працьовитістю, духовністю, талановитістю, красою. Після всіх поневірянь — розкуркулення, голоду, війни — живучи на Донеччині, моя бабуся посипала доріжки у садочку піском, підбілювала деревця, а мати не дозволяла навіть папірець із цукерки кинути не тільки у дворі, а й за двором, і вже зовсім хвора і сліпа кожен день починала з підмітання подвір’я. Мама й бабуся дуже любили кожен куточок своєї землі й привчали нас. І двері в українських оселях не зачиняли, бо не боялися злодіїв; красти — гріх. І п’яних не було, бо сором, і ніхто не лаявся. Висока культура і духовність нашого народу виявлялася і в тому, що батьків називали на Ви. А які пісні співали, які візерунки вишивали українські дівчата! А кожен парубок, окрім того, що був найкращим хліборобом, мав ще якесь ремесло — шевця, бондаря, столяра… Особливо шкода молодь нашого реґіону, а також Криму, Севастополя. Ці юнаки й дівчата багато втратили. Їх труїли неправдою, агресією, злом. Але годі дивуватись молоді, бо такий світогляд мають їхні вчителі, представники влади. У моєму місті — руїни на кожному кроці. В руїнах моя школа, де вчителі нас учили думати і робити висновки, а перша вчителька казала: “Вчіть українську мову, вона буде вам потрібна”. Поряд — руїни лікарні, вечірня школа без даху і вікон, далі купа сміття на місці шахтного профілакторію, залишки стін будинку культури, який спалили, а потім розвалили, а поряд школа, що працює, схожа на буцегарню. Серед житлових п’ятиповерхівок — залишки конструкцій від нового дитячого садка “Лісова казка”, який належав великій шахті “Прогрес”, біло-голубі “прапори” панелей на руїнах гуртожитків, підприємств, недобудовані будинки для робітників, покинутий “парк культури” без атракціонів, залишки оглядових коліс, які зрізали на метал, мабуть, щоб згори ніхто не зміг побачити страшної руїни. Вінницьке обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка приурочує його до Дня української писемності та мови, але цього року в зв’язку з карантином довелося змінювати дату. Такі обставини не відлякали учасників фестивалю, їх зібралося чимало — 35 команд зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Рівного, Києва, Одеси, Харкова і Вінниці. Два дні вони вели інтелектуальні баталії в різноманітних турнірах фестивалю, випробовували свої знання й кмітливість. Відкрився “Баюнале-2009” меморіальним турніром на честь Володимира Білинського, який трагічно загинув цього літа, — активного члена “Просвіти”, шанувальника інтелектуальних ігор, учасника попередніх всеукраїнських турнірів Клубу інтелектуального товариства “Баюн”. Програма фестивалю включала ІІІ етап Кубка Західної України, турнір “Всесвіт українського слова”, конкурс читців поезій Богдана Ігоря Антонича. Вечір присвятили іграм у брейн-ринг і “Своїй грі”, а за- На території гірничого училища № 110 ім. Стаханова Натомість зупинки облаштовують у комплексі з кіосками для продажу тютюнових виробів. За кіосками не видно автобусів. Як усе це діє на психіку підростаючого покоління, яке щодня дивиться на таку дисгармонію? Чи це не війна на власній території із власним народом, приниження гідності цього народу? Адже і зараз керують містом ті, що ще недавно навчав: “Бєйтє оранжевих, будєт вам бєнзін і оправдатєльная “ксіва”. Люди в бронежилетах зганяли молодь з інститутів і шкіл на мітинги, фальсифікували вибори, прослуховували телефони, залякували громадян. Тому обов’язково потрібна люстрація! Людей такого штибу давно слід замінити високоморальними, національно свідомими, молодими, патріотичними. Терміново треба відновити розповсюдження преси з Києва, яку варто рекламувати, бо навіть учителі української мови не знають, що є такі всеукраїнські видання як “Слово Просвіти” і саме товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Про газети “Шлях перемоги”, “Нація і Держава”, “Україна молода”, “Наша віра”, “Кримська світлиця” з чудовими додатками для дітей “Джерельце” і “Будьмо” та інші патріотичні видання майже не знають. Учителів потрібно самих учити. Адже коли людина перестає читати, то перестає й мислити. Саме це потрібно нашим недругам. У східних областях слід відкрити курси для вчителів і молоді з вивчення державної мови, історії та культури України. До всього цього треба залучити національно свідомих громадян, що буде і для них підтримкою, бо їм надзвичайно важко жити в асимільованому середовищі. Багато зних хворіють. Торік передчасно померла моя подруга Надія, з якою ми були на Майдані. Обидва її сини загинули від наркотиків, які на Донеччині й у нашому місті зокрема дуже легко дістати. У Севастополі помер наш знайомий — син відомого вченого-хлібороба В. Дідусь. Наказав поховати його в улюбленій вишиванці. Померла моя мати Софія, яка дуже багато пережила на віку. У мого чоловіка, талановитого художника, в п’ятдесят років стався другий інфаркт. Мене неодноразово намагалися звільнити з роботи, де працюю чверть віку, за політичними мотивами. Важко!.. На державному рівні потрібна підтримка і навіть захист національно свідомих громадян, що живуть в асимільованих містах. Такі люди, особливо в наших реґіонах, повинні бути на вагу золота, бо їх тут, на жаль небагато, а їхні знання можуть стати у пригоді багатьом молодим. Серед патріотів багато творчих особистостей, які через слово, образотворче мистецтво, музику можуть прищепити молоді любов до рідного краю. Є серед них і вчителі, яких відсторонили від улюбленої роботи за “українськість”. А в небагатьох українських школах панує російська мова, а поза школою — і поготів. Щоб перешкодити пануванню чужинської ідеології, на державному рівні слід терміново знайти не такі вже й великі кошти для відновлення дротової радіомережі у всіх областях, містах і селах. Адже ті, кому вигідний морок, найбільше бояться нашої самосвідомості. символ фестивалю) до Львова. “Баюнале” — один з небагатьох в Україні інтелектуально-ігрових фестивалів українською мовою. Але поступово завдяки просвітянській роботі стає звичним грати в інтелектуальні ігри на українському матеріалі (історія, культура, звичаї, гра слів і сенсів) й українською мовою, тож на фестиваль уже приїжджають команди з Одеси, Харкова, Чернігова, Луганська, а не лише з Центральної чи Західної України. вершувалося свято розуму фірмовою інтелектуальною стравою Кота Баюна — відеореаліями “Українське письменство”. Переможці одержали призи, а це стало можливим завдяки підтримці фестивалю Головним управлінням з питань внутрішньої політики, ЗМІ та зв’язків з громадськістю Вінницької ОДА, яке вже не один рік є надійним партнером вінницьких просвітян. Команда з Тернополя “Західний полюс” була найкращою на етапі Кубка Західної України і в турнірі “Всесвіт українського слова”, “Каріозні монстри” зі Львова святкували перемогу в “Українському письменстві”. Першість у конкурсі читців поезій виборов Дмитро Штофель, другим став Петро Осипенко, третє місце дісталося Тетяні Микитюк. В абсолютному заліку “Баюнале-2009” “бронзу” вибороли “Каріозні монстри” (Львів), “срібло” дісталось вінницькій “Пінті Тедді”, а на золотий щабель піднялась “XAYC MODE” зі славного міста Лева — саме вони й забрали Кота Баюна (статуетку —

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин