Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Актори не просто ходили з аркушами паперу, а проживали свої ролі». · Театр 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗

Важливо бути почутими

Слово Просвіти, №50 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО, Світлини Едуарда МЕЖУЛА – Коли у 2014 році почалася війна, я багато про це думала і відчувала, але не дозволяла собі висловлюватися в текстах, – ділиться спогадами Наталія Ігнатьєва, авторка п’єси, керівниця літературно-драматургічної частини Запорізького обласного українського музичного-драматичного театру імені В. Г. Магара. – Я жила в безпечному Запоріжжі, до якого, дякувати Богу і патріотам, війна тоді не дійшла. Мені здавалося, що говорити про війну я не маю морального права. Але війна тривала. Перший текст я написала про долю жінок у війні. Дозволила собі висловитися і зрозуміла, що одна п’єса – це не все, що я хочу сказати. Біль накопичується, і про це треба було говорити. Мене тригерило те, як українське суспільство реагує на військових: «Я тєбя туда нє пасилал», «Нема війни, це громадянський конфлікт, це олігархи не можуть щось поділити між собою»», «Нада дагаварівацца» тощо. Мене це дуже чіпляло. Бо я знаю історію України, родина у мене патріотична. Те, що Росія ворог і нападник, було очевидним. Я не очікувала, що ця країна нападе на нас ще за мого життя. Але знала, що вона на це здатна. Тому маячні про громадянський конфлікт для мене не існувало. Знала, що чоловіки й жінки, які пішли на війну в 2014 році, – це ті, хто захистив мене і дав можливість говорити українською мовою і жити у вільному Запоріжжі. Ці думки, почуття і спостереження виливалися у вірші. А щось складніше заходило в тексти п’єси. П’єсу «Звір» писала більше року. Завершила у 2019 році і надіслала на «Коронацію слова». Восени 2020-го дізналася, що п’єса здобула першу премію. Але тоді вона далі не пішла. Напевно, суспільство продовжувало бути інертним, не бачило того, що в Україні війна. Тому текст не був потрібним. Він чіпляв лише небагатьох і не був трендом. Коли почалася велика війна, багато авторів почали писати про повномасштабне вторгнення, про боротьбу, окупацію. З’явився інтерес до цих текстів і в театрів. Даніілу Примачову запропонували читати тексти про війну в проєкті англомовного українського театру ProEnglish Theatre «Україна. Війна. Тексти». Серед низки текстів Данііл обрав мого «Звіра». Він добре його опрацював, скоротив майже наполовину. Він не лише звернувся до мене по дозвіл на постановку. Данііл показав свою режисерську версію тексту, дав мені оцінити його бачення. Він відчув лінію, больову точку цієї п’єси. І це читання вже було практично готовою виставою. Актори не просто ходили з аркушами паперу, а проживали свої ролі. Відбулася прем’єра, в якій головну роль виконував Денис Капустін. Якийсь час ця вистава жила як проєкт вільного театру. Її показували на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. На одному з перших показів у глядачів (це були військові) виникли питання щодо гостроти проблем і рішень, які ми пропонуємо. Тоді Данііл попросив мене дописати монолог лікаря про ПТСР. В усьому іншому це повністю їхня робота. Режисер запросив мене на прем’єру. Я змогла приїхати до Києва на другий показ. Була надзвичайно вражена. Це той випадок, коли простір починає чути. Тема стала важливою для багатьох людей. Знайшлася людина – Катерина Ясько, яка почала пропонувати цю виставу для перегляду різним категоріям глядачів. Після вистави глядачі обговорювали проблеми адаптації ветеранів війни до цивільного суспільства та адекватної адаптації суспільства до того, що у нас війна, що є військові, щодо яких ми, цивільні, маємо адекватно поводитися. Катерина Ясько почала регулярно організовувати такі покази. На один із них запросила й мене. Потім було велике обговорення з медійною компанією. Це був другий раз, коли мені вдалося побачити «Звіра». Цьогоріч виставу поставили на сцені Молодого театру як повноцінну прем’єру. У виставі грають інші актори, яких я ще не бачила. Дуже хотіла б побачити нову версію вистави. Ми мали також можливість поспілкуватися з акторами, які зараз виконують цю виставу в Молодому театрі. Поліна Снісаренко, виконавиця ролі Каті: – У цей проєкт я прийшла пізніше. Спершу грали інші актори. Коли я вводилася, то моїм завданням було насамперед показати, що Катя не стерва. В обох героїв розбите серце. І мені хотілося зробити свою героїню більш людяною, дати зрозуміти, що важко обом. У режисера вистави Данііла Примачова це був режисерський дебют. Він сам актор, ми з ним друзі. Зараз він служить у війську. Раніше цю виставу грали на сцені Театру Лесі України як антрепризу, про що вже говорила Наталія Ігнатьєва. Перед мобілізацією Данііл шукав нових акторів у виставу і запропонував ці ролі нам. З цього сезону вистава увійшла до репертуару Молодого театру. Вона дещо змінилася. Не скажу, що ця роль далася мені важко. Адже ми втрьох найкращі друзі у житті і нам легко одне з одним. Всі ми вболіваємо за виставу. Роль Дмитра, яку зараз грає Сергій Пащенко, раніше грав Денис Капустін. Він теж вирішив мобілізуватися. Тому ми ввели у виставу Олексія Нежурка. Приємно бути в колі однодумців, розуміти одне одного з пів слова. З цією виставою мені пощастило. Режисер ввів нас у виставу, коли вона ще йшла на сцені Театру Лесі Українки. А коли змінилося керівництво Молодого театру, то запропонували показати виставу новому очільнику театру Станіславу Мойсеєву, бо ця вистава за всіма параметрами підходить до нової репертуарної політики Молодого. Він подивився виставу, запропонував деякі візуальні та акторські поправки. Ми попросили дозвіл на це в режисера – і він погодився. Данііл дуже хотів, щоб вистава й далі жила. Він ще не бачив оновленої версії, але одразу підтримав цю ідею. Нині я граю у п’яти виставах Молодого театру. Також маю ролі в Дикому театрі та Театрі на Печерську. Разом із режисером Андрієм Бакіровим працюємо у Молодому театрі над постановкою за п’єсою польського драматурга Тадеуша Ружевича «Картотека». Це буде сюрреалістична вистава. Сергій Пащенко, виконавець ролі Дмитра: – Я переймався тим, який вигляд матиме, коли людина, яка не служить, вдягає форму і говорить від імені військового настільки реалістичні речі. Вдячний за допомогу своєму колезі Денису Капустіну, який раніше виконував цю роль. Я до цього грав кілька ролей, які зараз виконує Олексій Нежурко. А Денис нещодавно доєднався добровольцем до ЗСУ. В моїй роботі багато з того, що робив він. Нова роль цікавіша за попередню. У попередній був момент, коли мій персонаж – це немовби глядач, який в емоційній формі робить зауваження Дмитру за те, що той курить на сцені. Звісно, якби я був звичайним глядачем, то ніколи не дозволив би собі такого. Пригадую, коли дивився попередню версію вистави, то повірив у достовірність цієї сцени. Дуже задоволений тим, що вистава продовжує жити попри всі складнощі, пов’язані з її перенесенням на сцену Молодого театру. Встигли зіграти оновлену виставу лише кілька разів. Мені подобаються зміни, які за цей короткий час відбулися. Всі ми, актори, – друзі в житті, проводимо разом багато часу, і це нам допомагає. Режисер не зміг взяти участь у роботі над оновленою версією вистави. Увійти в цю роль мені допоміг Денис Капустін. Спершу я трохи боявся. Свого часу написав Денису: «Не знаю, як ти це зробив. Я ніколи так не зіграв би. Не уявляю нікого, хто ще міг би бути в цій ролі». Але коли він вирішив мобілізуватися, то разом із режисером прийняв рішення, що цю роль відтепер гратиму я. Бо я в матеріалі і не треба шукати людину, яка починатиме з нуля. Мені комфортно працювати з колегами, я задоволений. Щодо якості виконання й У Київському національному академічному Молодому театрі відбулася прем’єра вистави «Звір» за п’єсою Наталії Ігнатьєвої. Це історія військового, який повертається з фронту до мирного життя – до дому, до близьких, до коханої дружини. Але досвід війни не зникає одразу. Вистава порушує теми адаптації після бойових дій, посттравматичного стресового розладу, пошуку порозуміння й підтримки. Це розмова про людей, які пройшли крізь надзвичайні обставини, і тих, хто поруч із ними. «Звір» – про внутрішні зміни, тишу після гучних подій і важливість бути почутими.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин