Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №51 за 1998 рік
Слово Просвіти, №51 за 1998 рік
п р
маля дласат 4 УКР АЧОГИ
Слово ПРОСВІТИ
Дле царська «ласка» була немилосердною Указом 1781 року Шишаки з сотенного міста Миргородського полку було перетворено на позаштатне містечко спочатку Говтвянського повіту Київського намісництва, а згодом --: Миргородського повіту Полтавської губернії. Назва «козак» в офіційних документах тепер уже позначала не воїтна-лицаря, а заможного хлібороба-хуторянина. Станом на 1799 рік у Шишаках було вже 2418 мешканців
Продовжен ня. бом, символіка якого є такою близькою
духові козаччини -- лицарський хрест, під яким перекинутий півмісяць (найдавніший зразок такої! печатки, відомий нині, датований ще часом гетьманування Івана Самойловича -- 1673 р.). Які в Сорочинцях, Яреськах та інших містечках краю, збирають на свої майдани люд з уаєї округи шишацькі ярмарки -- на Вербну неділю, на Петрів піст та на Собор Архистратига Михаїла. Купували на тих
Початок у ч. 7, 8
Це мальовниче містечко на славетній, овіяній козацькими піснями й щирим Гоголевим сміхом Миргородщині, над сріблястим Пслом, веде лік своїм дням з ХІМ ст. Як говорить народний переказ, «шишаками» колись називали круті, шишкуваті горби над Пслом, від яких містечко, що постало біля них, і одержало своє м'я.
кріпацтва, коли зануртувала в душі його козацька вдача, коли не коса, що покірно підтинала жито для панських комор, а шабля, що грізно виблиснула проти осоружно! шляхти, з'явилася в селянських руках... Шишаки опиняються у складі спочатку Полтавського, а з останньої чверті
Протягом ХІМ--ХМІЇ ст. Шишаки були звичайним селом у Переяславській землі, а згодом -- Київському воєводстві. Якіїіншим селам та невеликим містечкам Полтавщини, довелося зазнати ім шляхетської сваволі, -- особливо за доби «золотого спокою» другої чверті ХМІЇ ст., затієї доби, коли всевладним «державцею» Полтавщини був, як ми пам'ятаємо з розповідей про інші оселі краю, князь Ярема Вишне-
»вецький. «Там жив Ярема, син Раїни, страшний руйнатор України.» -- пригадуються лаконічні рядки Ліни Костенко.
По-справжньому новою добою для Шишаків, як і інших містечок Миргородщини -- Яреськів, Говтви, Сорочинців, Багачки, стали дні Хмельниччини -- ті дні, коли народ скинув із себе ланцюги
ЧІЛНАДІЄВЕ
і ось знову запрошують у гості прадавні Карпати. Біля річки Латориці, недалеко від міста Мукачеве, непорушно й гордо височіє шпилястий замок -- сучасний відомий чи не на всю Україну санаторій «Карпати», а навколо замку хати й вулиці привітної оселі -- старовинного містечка Чинадієвого, тепер селища міського типу Мукачівського району.
Слід одразу нагадати, що історично назва «Чинадієве» була ім'ям лише одного з чотирьох передмість цього містечка над Латорицею. За народними переказами, саме в цьому передмісті «чинилися дії», тобто суди над винуватцями. Інші ж частини поселення мали не менш таємничі и романтичні назви -- Березник, Грабини, Новоселиця. Саме ж містечко ще з ХІЇ| ст. (перша згадка про нього датована 1214 роком, коли Закарпаття вже понад два століття перебувало в угорській займанщині) мало інше їм'я -- Миколай, на честь свого святого покровителя. В угорських документах ця назва відповідно передавалася як Сент-Міклош.
Уже з середини ХІЇ| ст. Миколаєм заволоділа угорська шляхта. Так, 1264 року король іштван М подарував цю оселю разом суаднім містом Свалявою мапістрові Аладару за його військові заслуги в битвах із поляками. Навколо містечка було утворено домінію (підлеглу приватному власникові волость), до якої входило ще п'ятнадцять ал.
За доби середньовіччя Миколаївська домінія не раз змінила власників Так, 138/ року вона дісталася баронському роду Перені, що мав тоді величезні володіння в Березькому та Угочанському комітатах (округах) Закарпаття Як і інші шляхтичі, барони Перені, бажаючи здобути від миколаївських міщан більшу вигоду, надали містечку у ХМ ст. магдебурзьке
ХМІЇ ст. -- Миргородського полку. З 1670-х рр. у Шишаках утворюється й власна сотня, першим відомим сотником якої 1672 року став Григорій Горобець
Не раз Шишаки опинялися в центрі кривавих, неспокійних подій Руїни. Так, 1658 року до містечка увійшли козацькі загони гетьмана Івана Виговського, що намагалися знайти кращу долю для
ШИЛА АК
ярмарках, за свідченнями документів козацької доби, переважно «дрібний крам, потрібний у господарстві»
Таким самим лишався побут Шишаківі протягом ХМІЇ| ст, коли сотниками в містечку були Роман Лісницький, Іван Дросенко, Федір Яковенко, син Романа -- Микола Лісницький і, нарешті, -- Федір Клименко Годували мешканців хліборобст-
Моєму найдорожчому другові Ю. С. присвячую
України в спілці з Польщею та Литвою, а 1669 року -- війська гетьмана Петра Дорошенка, що довірився зі своїми волелюбними намірами турецькому султанові й щойно здобув перемогу над своїм суперником -- «вірнопідданим» царським лакузою «Івашкою» Брюховецьким.. Пам'ятають і дода шишкуваті горби над Пслом цих двох відчайдушних гетьманів, що будь-якою ціною намагалися повернути козацьку волю Україні, зрадженій царськими обіцянками та облесливими словами.
Але проминула доба Руїни -- й ось уже настають Мазепині дні, коли Гетьманщина з краю войовничого починає перетворюватися на край європейської освіти та заможного козацького життя. Сотенну владу в Шишаках перебирає Пилип Борисенко. Міськими справами відає ратуша на чолі з городовим отаманом. З'являється в
шишацькому діловодстві й печатка з гер-
Миколай містом. Тоді ж було розпочато й побудову замку.
Однак навіть замкові мури не змогли оборонити Миколай від воєн та ворожих нападів. Особливо тяжкою добою для містечка була середина ХМІ ст., коли Угорщині не раз доводилося ставати на бій з Туреччиною. Відомо, зокрема, що близько 1567 року Миколай було настільки розорено, що в ньому залишилося тільки три селянські двори та садиби «бірова» -- старости. Протягом довгих десятиліть повертало собі містечко давню красу й затишок, повільно множилося иого населення, зубожіле від нескінченних воєн та шляхетських сварок...
1612 року Миколаївську домінію було об'єднано з Мукачівською. Миколай фактично втратив свої колишні міські права й опинився під владою мукачівської адміністративної верхівки. 1669 року домінія знову змінила власника -- тепер ним став трансільванський княжий рід Ракоці.
Князі Ракоці, що відчайдушно прагнули визволити Угорщину й Транальванію з тенет, які поволі накидала на ці землі цісарська Австрія, були улюбленими героями як угорського, так І українського фольклору Закарпаття. На Мукачівщині записано цлий ряд легенд про відважного «розбійника Раковція» -- князя Ференца Ракоці, що поклав усі сили на боротьбу з цісарськими вояками-«лабанцями» Але не судилося Ференцові Ракоці здобути перемогу. Тепер уже Закарпатська Україна
во, скотарство, а особливо -- рибальство адже у Псліна той час, за даними тогочасних опиав, водилися «соми, щуки, окуні, лящі, в'язі, судаки, плітки, білизна, йоржі, лини, карад та раки». Були серед шишацьких мешканців ! чумаки, що привозили «з Криму аль», а з Дону та морських кіс рибу, «на продаж як у цьому повт, так І ВІНШИХ МІСЦЯХ».
Напередодні скасування полково-сотенного устрою в Гетьманщині серед мешканців Шишаків нараховувалося: 8 «дворян | шляхетства», 20 різночинців, 6 священиків, 4 дяки («церковники»), 251 виборний козак, 264 козаки-підпомічники та 1/8 селян. Отже, як бачимо, головну частину населення містечка становили саме козаки. Чи нетому пам'ять про козаччину була такою живучою саме на Полтавщині, де навіть на початку ХХ ст наийпоширенішою національною самоназвою українського народу була назва «козаки»?
щенної Римської імперії» -- Австрії. Мукачівська домінія з Миколаєм відійшла до цісарських маєтностей, а 1/28 року 1! було подаровано графам Шенборнам- Бухгаймам. 2
Аж до розпаду Австро-Угорської імперії Шенборни хазяйнували в Миколаї. Одна заодною в містечку, давніх привілеїв якого Шенборни вперто не бажали визнавати, оселялися родини німецьких колоністів Однак навіть і тоді українське населення в Миколаї виразно домінувало. Так, за переписом 1837 року містечко налічувало 605 мешканців, з яких 590 були «русинами» -- українцями. |
Дещо пожвавилося життя Миколая у друпи половині ХІХ ст. Німецькі та угорські підприємці заснували тут декілька фабрик та заводів, зокрема фанерний завод, а пізніше, 1903 року, -- арникову фабрику Було відкрито й невелику залізничну станцію для перевезення лісу. На 1900 рік населення містечка становило 1472 особи, з яких 103 мали українську національність
Розповідь про минуле Чинадієвого була б неповною без згадки про чудову пам'ятку архітектури містечка -- мисливський замок, побудований графами Шенборнами в готичному дусі 1890 року Зображення цього замку, поряд із яким росте букове дерево, а вгорі, на блакитно: му тлі, сяє золоте сонце, увійшло до затвердженого 1904 року герба містечка.
Нарешті варто згадати и те, що уродженцем Миколая-Чинадієвого у ХІХ ст був визначний місцевий історик Іван Ду:
Протягом ХІХ ст. життя Шишаків, як І інших позаштатних містечок Полтавщини, не вирізнялося особливими подіями. Діяли дві церкви й три школи, тепер уже чотири рази на рік відбувалися ярмарки, а щонеділі -- тижневі торги. Містечко поступово зростало: на кінець ХІХ ст в ньому нараховувалося близько трьох з половиною тисяч мешканців -- козаків, міщан та селян.
Але не судилося колишньому сотенному містечку, як І! іншим оселям Миргородщини, забуття. Пролунав над краєм водночас веселий ї ущипливим, напоєний поезією народної пісні сміх Гоголя - побут козацького Миргородського повіту навіки закарбувався в народній пам'яті. Улюбленим місцем відпочинку и особливо роботи стали Шишаки на початку нашого століття для геніального вченого, першого президента Української Дкадемії наук -- Володимира Вернадського. Там, у містечку над Пслом, розкривав він таємниці «живої речовини», там закладав він основи свого вчення про ноосферу. «Я відрізняюся від своїх політичних однодумців тим, що вважаю відродження української мови величезним позитивним явищем», -- занотовував у щоденнику вченим.
Такими є найголовніші ВІХИ ІСТОрії Шишаків -- стародавнього козацького містечка біля древніх шишкуватих горбів над «норовистим» Пслом, увічненим у словах великого Миколи Гоголя: «Крізь темне й світле зелене листя недбало розкиданих по луках осокорів, берез і тополь засяяли вогненні, вбрані в холод Іскри, и річка-красуня велично оголила срібні груди свої, на які розкішно падали зелені кучері дерев.»
льній но дБ о Дій чи рення
«Историческиє черть угро-русскиху, виданій родійською мовою в Ужгороді протягом 18 /4--18 // рр.,вінсміливо стверкорінним населенням Закарпаття є аж ніяк не угорці и неавстрійці, а саме ті зневажені, понево- -- українці, до яких із таким палом серця звертався його старшими су:
джував, що справжнім
лені «русини»
часник Олександр Духнович
Бо сво! то за горами -- не чужі
Русь єдина, мисль єдина в вах 8 душі!
Справдилися і віщування Олександра Духновича, і аргументи Івана Дулишкови: Вільна земля В Українській державі, а одна 3 найяскравіших перлин цього оповитого старовинними переказами прського краю
ча" нині Закарпаття незалежній
предківське містечко Чинадієве --
Володимир ПАМЧЕНКО, аспірант кафедри архівозмавства
РО: ТУ
| - - ; ; З її Із "и - - Ми -«нейріу В 2 нт РР й - - пи уаеьноній врожай ще НИМ ват 2 - - Р че -г - ЧЕР | --е «жання кити й еетажений 9 з о ри
жезо й зе ій - чок
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
