Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №51 за 1998 рік
Слово Просвіти, №51 за 1998 рік
ло Й Пбу зР
- сей ліні йо
аюво Р у ій Р йо . і Р. т "Лу РУ. Р. "о "г. у - У еРЕР РР, " Ру йтяй й г я Е і Рой Р й аб й й, їй і Р , й РІ ції шиї. цій г. з" - ДИТ і Ру" . - РРЕФРИ М, і и "ТТ я ТЯ
на б оо
г го "ав
7 г
4 Р
Ра
7 М й
й
7
ПЕВ У у
Й Р
ГІВ 7 22, ПИЙ
Ех 27 ПУЛУДВ ПИЙ
ПОРО ЛА 24 72 НД ій
Ж 7 72 17 А
й і РР Й Р Р / / 71 "Й і й пи й й Щ |. я р "і РІ - й Р Ро айя су 0 й ' ій гпу , Р и й ТИР, Р, ації і; РІ б гри и " Р ' 3 Р з тя , я ' - й - й п - Йя пу яї б Ли б ПР, Й йкойа і г, "й Р г "шт " "ій Й Р і Р їі ї'в
Р я" : 1, Й рід
РР ВО РРО й "РР ИЙ РИ РИ Ті ч'йітаї Й
яд р жор яті
ПИ 7/ Й жи Я, у
ї тя я тій йУ Ре? "і Пай Йтя Й Ре и Ай о й
"я ії я 7 й МИДІК КО» - у
- т пу ятиая гі Й и ні "і Хі ", Й і Ра і, и шо ,
оз РИ
пу п -е й и
Й ГЕ 34
ДИ
й?
ГНІВ
їй
- м, ж і
ЛУ 7 4
оні
"7,
" - ач. і б
ль
чи оч ч м. - КО Рп
"Ки
'
- чих
чу чобіт лм « чі) З з
Ра у
- - - 1 - почи - «ь - З - У М й й нот и, -, У ен - і. ко - я "о чи Й п. о -б й чо й км " - ї - М «Ма. и м б - я б, б, зокю ом - р оч - "а 4 б чі -? - М Р Мч Р. ча Ли . і, УЧ "чем - М ко а «ль чу - чу . - я, и у оч ; б - б | нора ін, поь со чних | М сани іч учні . - Ч чу б . - б тю | Ю тм
т 5 б -
чо
Є міста, які на все життя обираємо ми Є міста, які обирають нас й у віддяку стають часткою г"
нашого єства, ВОГОНЬ уші людини надчутливо! -- агаттям творчого горіння, симфонію прекрасного,
невідємною и органічною пюрові, запалений ними в митця, броститься відтак зроджує в ній невсипущу співзвучну гармонії тисячоліть
Дура взаємопроростання-- із вектором у Вічність стає астральною оболонкою людини, залюблено! в своє місто, ) навзаєм; і тут уже ніхто не владен роз єднати поєднане небесами. Навіть по смерті Фізичній
Митець у місті -- рідний син, а чи вигнанець"?
Англія ХІХ ст. устами своїх каліфів на годину зреклася дарованих ій небесами геніїв - ! Байрона, и Уайльда, але найсправедливіший суддя - Часрукою Творця повернув іхніймена до золотих скрижалей найславетніших синів Туманного Альбіону
-Стали свого часу вигнанцями рідно! Флоренції -- ЦІЄЇ! найяскравішої квітки у дбайливо виплеканому КВІТНи гу Італії -- найславетніші зі смертних світу цього, безсмертеї Данте Аліпєрі та Мікеланджело Буонарроті, але Іхпи вітчизна нині славить їх на весь Світ як наймогутніших велетів духа їз невмирущого племен! титанів, навіть стихійні вогнища одержимого Савонароли, що донна Ли нетлінні творіння їхнього Генія, неспроможн" ули заівмарити іхньої вселенської! посмертнотрааєлу ненки
ави ядучим димом фанатичного невіглас
- Монмарто. момаранет часу тримав на голодному пайку геній Моріса Утрілло, кидаючи зрідка до НІГ художника з лихварських сум убогі су, нині шле иому осанну як Одному з найнеповторніших ! нам! ніших ИОМУу аби
Онмартрові, співців цього чи не найбільк паризьк б дочка столиці Франці, облюбованого здавен худо
иками й поетами |
Та повернімося поглядом до нашо! ойкумени, де ни талантами засіяно густо, помислом ! серцем сПРЯМОВЕ зеНи таки до доброго Старого Світу, ДЛЯ слави яко
орять справжні мистецькі! дива еру
ьвів.. Одне з найкращих міст Європи смаденькног Париж» -- так величають його Й ПОНИНІ, незважаю дна СьОГОчасний запуст, зрощений чедбальством нов
и краси оарів у цьому еклектичному храм! гармонії Е
тих обсипаним тиньком і зяючими віКОННИЦЯМИ ОСУТУ
отичних б одекуди реставровуваних «під АМЕРИНЯ екз
'яж Удівель, як | перше, дрімає о що їй мак! скороспілих НН Хамового племен! Прима НОВі цілющі дощі і животоками змиюте» штучне, чашароване, аби відтворити первозданнє оневідає Саме Дощє у місті Лева єдиним володарем, (4 "Лінного впливу час Вінт слугує невтомним ВЕС ве Вічного супутника Простору, що ОДМ!Ря" СТ ВОНИ ИНКОВОЇ ПЛОЩІ Будь-якої пори року грудитатна ЮНІ спочинку, у кожен куток зазирне полощ Зазирне в гриви грізним левам біля МІСЬКО! італійським дворик, де на вічному при Сліпа Феміда, й скропить 1! холодни поем. Відьминою мітлою сонячних "НИМ 7 , по Зі і СТЬ величавої / своїй шляхетності вулиці РУСЬКО ругому. зелене світло невтомним трамваям /- ПеР МУ карській,
дев'ятому Промчить косим кроком пбідникам старо! весело підморгнувши невгомонним 37
х менями СвІТЛИ кав'ярні на Вірменській. Позолотить стру апличок та
-воо мою
заніннннномининим мон
"од ь учи - -- , ; . : -ь - нио-:|8| ди» 49 "9-94 ЗУ фо "ее ж - а - чл ; . щю- | за ча Ен |-К «Ла Рч - Р - і о. Г - чі сій --. - чайн 9 ч "чор го РР ч Р - РИ ; Р і--- ь і - зд) жо те - - Ли 7 ТР зт. коїваь тб ц пн «і а у ть. м "го че піни тить В со ет о | , --. . : мале шо Док мА р т п п - 4 о нано ІЧ жо с п - - мавсаані чан соти я - -ь - ло б Р и тя ть ь - я ччь зо -інь і РР с - ті оС ййть " оон. нати РОБ б ач чні ді о - 1 -- "кій рн ь й - - ч-о і-й о р Мн о шо мож рий ці ве пре - - - ант ре ч - о ь а | з ьо . д ії Да . Гу "нн ба ьо -и чі бнієе - ь йо. Іннніййв: і - б. Ре -- ,, . іконі тю віча ого - - РТ де ий "-г' літ сор бр Пт. ди ана оч . - - зорі чн "г ее ень: бі по - репу уч УЧИ .пно РЕ
ВН
РР РР ПР ни - сно
веРЧЯОС Ж
ее
заодно прожене в суморок забуття заблудлого в межи: чассі жорстокого єзуїта. Батіжком блискавки, барабаном грому пожене до храмів науки цілу веремію вранішніх різнобарвних галасливих парасольок Зірве останній пожовклий лист на проспекті Свободи, і на мить угамувавшись, надає щирозеленої! весняної трави на газонах 7 просто посеред зими
Львівські дощі. Ваш таємничий шепіт стільки всього
озповість, що й вистачить дослухати тисячоліттям. Ви жо написали не одну патетичну сонату, якій не грозить жоден тлін забуття.
Та є таки сила, здатна приборкати прописану 8 МІСТ просто так, без жодних протекцій, з дозволу лише незбагненної небесної канцелярії, природну стихію Пензель художника, його уява! |
Художнику, володарю дощів у замріяному МІСТІ, якими картинами для галереї Вічності сниш ти наяву"? Повітрям яких сфертенерпи наповнюєш ти білий простір живого полотна, що воно починає жити у нашому СВІТ власним високим життям? Скільки каратів безсмертя урвеш ти сьогодні у Г ядущого?.
Хай лише завше боронить доля тебе заблукати в одвічних дантових колах мирської суєти. Хай вона тобі дарує у храмі натхнення бодай один-єдиний штрих, що слугуватиме для втіхи вікам; твоє місто -- у твоги душі, Тив його теплому лоні, | вам затишно двом ПІД ЦИМ львівським необридливим дощем у його невихололій кав'ярні, ' наодинці -- зі своїми думами-мріями пре невловиму синю птицю творчо! удачі... зб ЛИ
«Художник Ігор Грицай -- плоть од плоті львів янин. Львів -- місто його постійної присутності. Навіть у дальніх од нього далях Воно -- у зблиску очей, у миттєвому спалаху рум'янцю. У шляхетності поводження. У витонченості душі. У незрадливому служінні иому Ж, МІСТОВІ, 7- наділеним од Бога небуденним талантом. Власне, місто Лева, його осередді й розбудило отой вогонь натхнення, що дрімав би чи тлів потихеньку в усюдисущих безликих близнятах-«черьомушках» чи надбульдозерних «нових масивах» усесвітньої сучасної МІСЬКОЇ безликості, А тут щомиті душа з душею гомонить, І так приємно 1 невтомливо по життю їти, душа в душу зі своїм містом, від першого свого земного кроку..
Народився, отже, майбутній художник (чи художник
майбутнього?.) у Львові 1952 року. І стежки життя вели молодого чоловіка, здається, не у храм мистецтва -- У храм науки: освітніми сходинками дійшов від студента вузу до викладача Державного університету «Львівська політехніка», став кандидатом технічних наук. Кар'єра «технаря» складалася и складається напрочуд успішно завдяки чрацелрвдосгь наполегливості й ВИСОКІЙ освіченості Га години невтомної праці завжди скрашувало незбагненне щемне почуття творчого горіння, цезгасного бажання самовираження. Наносив перші, ще тремтливі подихи барв на папір, - але ж яке чудесне свято забуяло на ньому, виплеснулось із душі веселим карнавалом назовні: довкілля ж бо яке, -- кожен камінь у місті, як своєрідна поема!
Успішно освоїв техніку акварелі та гуаші, що своїм живим вогнем буквально виспівують неповторні міські пейзажі, вишукані архітектурні ансамблі старовинної забудови Львова |
За два десятиліття творчих пошуків виробив власний орипнальний стиль письма, а аматорство поволі набуло високодосконалих профеайних ознак. Освоїв різні жан - ори -- від статичного натюрморта до жваво-динамічного пейзажу. Саме в останньому, на мою думку, здобутки в художника особливі. львів'яни та гості міста з перших виставок вітали крилатий талант митця, що з геніальною проникливістю зумів передати на картинах привабливо-специфічну ауру рідного міста
Порохова вежа, екзотичні споруди скансена «Шевченківський гай» -- цітаїнші виставкові зали своїми колоритними інтер'єрами, м'яким ненав'язливим світлом творили з картинами художника справжнє містичне дійство: постаті на них, нанесені легкимімпреаюоністичним штрихом, здавалось, оживали, повнились веселим гомоном цілющих крапель невтомника-дощу, а їхня легка, дещо поспішна хода до теплих вогників осель нагадувала танець світлих тіней в арабесковому світі міських ліхтарів. й
Затишна оселя на Брюховицькій у Львові, оддалік од гамору й суєти центру, - родинне гніздо Грицаїв. Хоча звідусюд наступають гамірні багатоповерхівки, тут царює затишок ! спокій На спнах -- картини, багато картин | запах кави з передпокою гостинні господарі Ігор 1 Дзвінка клопочуться на кухні
За чашкою кави нам ще буде багато про що згадати
-іпроКоломию, деГрицаї! відпочивали щоліта у родичів
дружини, не оминаючи и нашу оселю, І про львівські останні «пльотки» НОВИНИ... А поки що ми з дружиною -- наодинці з картинами! вже вкотре споглядаючи їх, не можемо відірвати погляду, повнимося містичним трепе: том, душа вібрує, відгукується на величаве дійство барв.
О, ці невгамовні львівські дощі, яка вних живлюща сила! ігореві картини, як нічи! ІНШІ, крізь роки нагадують мені той час, коли чудово й безтурботно мешкалось у Львові, --уних жива душа! знайомі запахи!ї жодної застиглості, академічної нерухомості -- є життя! І є життєвим неупин - ний, то веселий, то печальний карнавал Такі, як Мікеланджело чи Байрон, приходять раз у гисячоліття. Тая невипадково пригадав співця Монмартру ! Латинського кварталу Утрілло-- щось невловимо подібне є в його картинах ії в картинах Ігоря Грицая НІ, не внаслідуванні, нев стилі, нев штриху, інавіть не у барві - в умінні непомильно передати ауру великого міста, його шлющий озон старовини, за посередництвом природної стихії -- грози, дощу, снігу чи просто світла у вікні, зблиску коли чи вогника метушливої! парасольки; не важить, яку ще деталь назвемо: картина просто дихає
, |
ЕР рин 1-среаланюненнння бе ДЕН
в її
Вона живе Вона житиме довго. Вічно. | вічно житиме це місто. Бо живе і броститься його астральна оболонка -- горінням генія художника, який не Відає ТЛІну Івіну нІЙ, у цій оболонці, закарбувавісвій образ -- Володаря дощів у замріяному міст, аби повертатися сюди постино, крізь калейдоскопи втілень. | бути тут, із ним, завжди.
Бо є таки міста, що обирають нас! |
АКВАРЕЛІ
До альбома п. Ігореві Грицаю
Атланти днесь в кав'ярню подались, напризволяще залишивши небо;
натившись, як 1 завше, без потреби, звалився з неба Бадус-пиячок
у міста кам'яний мішок,
ї втратить знов нагору як? -- не знає; б'є в тулумбас, о помочи благає;
біг золотар по небу й налякався, як на землю глитнув; спаткнувся, втав
ї цвяшки золоти розситав;
вони впиваються в обличчя перехожит (тут рівні всі -- й убогі, 1 вельможі); стікають золотинками дрібними
на брук холодний -- од сердець гарячих;
(веселий час! пора весіль котячит!);
там перехожий -- геть на пллігрима схожий -- проткнув похмуру поглядом хмарину,
г
й вона всміхнулася йому привітно;
он 61д свтту десь почвалала чорна парасоля незворушна, а калабанька золота
враз перекинулася Попелюшкою й-- мерщій навтьоки;
(блаженні нетмущі спокою);
хтось парасолю похапцем ховає, -- озолотити рідне місто намір має;
із брамки випірнув -- немов фантом-- хлопчина, достоту дерев'яний Буратино,
неквапом вийняв прутик-олівець
й пустив на вулицю зелений пагтінець;
сховавшись тд чужим балконом,
так незворушно й досить переконливо,
якийсь юнак в собі збудить Мпдаса зміг, -- озолотив цілунками супутницю від голови до наг;
(яке, спитаєте, століття нині? | в якій се діється -- однаково! -- країнал?..)
.а13 Вашої,
заблуканої на Ринку душі, вилітаютьь райські птиці
и зникають
у напрямку Високого Замку...
..0еє ж, як не там, просушити крила-семибарвиці?"!
Володимир ГЕРМАН
- - - чо ч. ч » ок ою кю У КУ ро чик - и - о ть ча с ом А че ч нн б з я ли Я, ч я -
-е - чь
- нн
ч. |і - б, о нь о о о о ч - р ливо Ор тих оч йно А чи Чо зач ЛЬ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
