Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Різниця як прірва
Слово Просвіти, №51 за 2023 рік
Галина Дацюк, Президент України Віктор Ющенко, Ірина Плехова, Роман Коляда
с. 8 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Поч. на стор. 1
людей мобілізує навіть в обшарпаному підвалі, куди ворог нас загнав. Тут не страшно. Ти відчуваєш плечі й руки друзів, з якими давно не бачилися, тобі стає тепло, затишно й урочисто, як на майдані. Ти знаєш, що поруч медійниця Ірина Плехова, співачка Галина Тельнюк. Бачиш навпроти третього Президента України Віктора Андрійовича Ющенка з дружиною Катериною, дипломата Валерія Чалого, телеі радіоведучого Романа Коляду. Ти сидиш близенько з письменницею Людмилою Таран і щиро радієш, що зустрілися. І ця прелюдія в укритті стає символом і документом допрем’єрного показу зразка 14.12.2023. І рішення організаторів провести просто в укритті пресконференцію, познайомити з творцями документального циклу “Остання війна”, озвучити, про що власне епізод “Какая разніца. Уроки”, – органічно вмонтовується в сценарій. Як сказала авторка Мирослава Барчук, “у другому фільмі ми намагалися роздивитися помилки, яких наробили за останні 15 років. “Какая разніца” – це неприємна розмова про, про те, як російська матриця в’їлася під нашу шкіру. Ця серія – мій власний список і погляд. Це деколонізація свідомості – невідворотна хвороба росту, яку неминуче треба було пройти. Єдине, що її потрібно тепер проговорити. Це була наша психотерапевтична потреба. Зараз тут – середовище людей, які ніби все знають, це наша бульбашка. Проте фільм відкриває такі моменти, що дивуєшся: як ця держава після стількох нароблених помилок ще тримається?” Віктор Андрійович, який є одним зі спікерів фільму, риторично запитує, чи є у світі ще така унікальна 45-мільйонна нація, як наша? Як навчити цю націю говорити одним голосом? Як розвернути 45 мільйонів в одному напрямку? Чи не дивно, що націю в центрі Європи заганяють сьогодні в укриття? Як так могло статися? Що ми неправильно
Кафедра української мови Луганського національного університету імені Тараса Шевченка продовжує наукові традиції, започатковані знаними науковцями факультету. У листопаді–грудні цього року були проведені дві всеукраїнські наукові конференції – “Слобожанська беседа – 16”, присвячена Дню української писемності та мови (8–9 листопада 2023 року, м. Полтава), а також ХХІІ Всеукраїнська науковопрактична конференція імені Віктора Ужченка “Образне слово Луганщини” до 160-річчя від дня народження українського письменника і вченого Бориса Грінченка (7–8 грудня 2023 року, м. Полтава). Конференції пройшли в режимі онлайн, тож їхні учасники здійснили подорож осередками лінгвістичних центрів, що перебувають у різних містах України. Гостями конференцій, що об’єднали 264 дослідники з більш як 28 закладів освіти та наукових установ, були науковці зі Словаччини, Університету Матея Бела. Активними учасниками конференції “Слобожанська беседа – 16” були вчителі з Київської гімназії № 191 імені П. Г. Тичини, Катеринопільського ліцею № 1, Корсунь-Шевченківського ліцею, Кремінського ліцею № 5,
зробили? У чому та внутрішня провина? У відповідь на свої запитання Президент читає “Кобзаря”, бо Тарасу ніхто не посміє заперечити, а він 175 років тому сказав: “Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра, Та за панів отих поганих До краю нищить…”. Тож – геть від москви! “Коли ми хочемо зрозуміти націю, її потрібно консолідувати. Консолідованій нації жоден ворог не страшний. Сьогодні світ дивується з української нації, яка готова на величаві подвиги. Проте ми повинні зрозуміти, що силу нації дає її дух. А вмістилище нашого духу – це мова. Для нас є різниця! Ми розуміємо, що у війні завжди перемагає дух. Якщо у вас є дух, ви переможете”. На початку роботи над проєктом у багатьох виникав певний скепсис: чи спроможне Суспільне Мовлення створити гідну документальну картину. Але фільм вдався, тому команда сьогодні, попри ворожі капості й лють, – щаслива. Позаду місяці напруженої емоційної роботи, 600 годин опрацьованої хроніки, унікальні архіви. (Стільки ж опрацювали, коли створювали “Анатомію рашизму” з цього циклу). У фільмі задіяні десятки спікерів: історики, філософи, письменники, політичні та громадські діячі. Тут багато роздумів, а висновок має робити кожен і кожна. Тут до кожної прямої мови підібраний незаперечний ілюстративний документ. І, вдивляючись у ці кадри, ловиш себе на думці, що вже бачила їх, обурювалася, засмучувалася, проте сьогодні ці рашистські наративи доводять до сказу. Тому від першого до останнього кадру фільм хочеться особисто прокоментувати, аби хоч трохи випустити емоції. Концентровано ти проживаєш перед екраном досвід власної внутрішньої 15-літньої боротьби: якісь уроки були вивчені назубок, щось не давалося, щось заперечувалося.
Бо у напад росії таки не вірилося. Документальний фільм “Какая разніца. Уроки” – безперечно знакова подія в інформаційному просторі України. Вітаю особисто авторку Мирославу Барчук, яка відважилася не просто зануритися в огром матеріалу, архіви, хроніку, історичні події, постаті, а й опанувати, осмислити і чітко сформулювати досі не проговорені Україною сенси. Це потужна журналістська робота, яка, можливо, вперше так всеохопно і глибоко проаналізувала становище, у якому опинилася Україна, будучи суцільно поглинутою тоталітарним минулим, якого ми лише тепер позбуваємося. Такі фільми стають щепленням від бацили “руського міра”, зміцнюють імунітет самоідентифікації, утверджуючи в думці, що не просто “геть від москви”, а “геть москву”. Фільм потрібно дивитися, засвоювати як уроки, передивлятися і вивчати. У чому ми помилилися? Найперше – в обличчях, які ось озвучують тези про “галицьке нарєчіє”, про те, що “на укрАінскій” він нізащо не перейде. Ось вони переконують нас у неспроможності української мови, її другосортності, безперспективності. Ось у кадрах піднімається опозиційна піна, коли виходить закон про озвучення фільмів українською. А тим часом йдеться про конкурентоспроможність наших озвучок, які виявилися якіснішими за російські, тому п’ятиколонники й намагаються заблокувати процес. У фільмі заторкуються болючі травми Голодомору 1932–1933 років і проводяться паралелі із сьогоденням, коли окупанти так само крадуть і вивозять танкерами наше зерно. Так, у фільмі є цинічна фраза про “синьйор Голодомор”, бо без неї було б нечесно… На наших очах паплюжаться національні герої та святині. Вичищається з підручників історія України, натомість вписуються ісконно руські дати та імена. Ти фізично відчуваєш за-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
