Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…” · с. 9сторінка оригіналу ↗

Три прижиттєвих портрети Тараса Шевченка (в історичних мініатюрах)

Слово Просвіти, №51 за 2024 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Узяв олівець і папір і взявся рисувати мого друга” Так оповідав Тарас Шевченко у повісті “Художник” про Василя Штернберга (1818–1845), з яким познайомився у 1838 році в Академії мистецтв і поселився разом із ним на початку 1840-го: “Походивши трохи набережною, я пішов на квартиру. Штернберг іще спав; я тихенько сів на стілець проти його постілі й милувався його дитячо-непорочним обличчям. Потім узяв олівець і папір і взявся рисувати… мого друга. Схожість і вираз вийшли непогано для ескіза, і тільки я обкреслив усю фігуру і позначив складки ковдри, як Штернберг прокинувся і піймав мене на місці злочину”. Портрет Шевченка (папір, олівець) у виконанні Штернберга, який вміщено в статті, вважається “його творчою відповіддю Шевченкові”. Справді, ніхто не впіймав, як Штернберг, істинно високу духовну мить, коли 26-річний сторонній учень Академії мистецтв, присівши, зосереджено занурився в улюблену роботу… То був хвилюючий, знаменний і не- В. Штернберг. Портрет Т. Шевченка. 1840 р. простий час духовного вибору, коли вчорашній безправний кріпак, а нині вільний молодий художник і поет повною мірою відчув силу Господнього покликання не лише у власній творчості, а й у долі всієї України. То був час творення “Кобзаря”, котрий уособив найвище Богопризначення Поета-націєтворця. Створення фронтиспісу до першого видання “Кобзаря”, який побачив світ у травні 1840 року, Шевченко довірив найближчому другу – Штернбергу, поготів поет присвятив художнику один із восьми творів – поему “Іван Підкова”. Василь Штернберг, який улітку 1836–1838 років працював у Полтавській і Київській губерніях, виконав чимало пейзажів і жанрових картин з української тематики і фактично став у двадцять років одним із засновників українського пейзажного і жанрового живопису… У вже згаданій повісті “Художник” Шевченко висловив своє захоплення творчістю Штернберга: “Яка сила малюнків, і як все прекрасно! На маленькому клаптику сіренького обгорткового паперу проведена горизонтальна лінія, на першому плані вітряк, пара волів біля возу, наваленого мішками. Все це не намальовано, а лише натякнуто, але яка краса! Очей не відведеш. Або в тіні розлогої верби біля самого берега біленька, соломою покрита хатка відбилася у воді, як у зеркалі. Під хаткою бабуся, а на воді качки плавають. Ось і вся картина, і яка повна, жива картина!.. І таких картин або, краще сказати, животрепетних обрисів повний портфель Штернберга. Чудовий, незрівнянний Штернберг!”. Перед від’їздом Штернберга до Італії влітку 1840 року на навчання, де він і помер від сухот у листопаді 1845-го на 28-му році життя, Шевченко подарував другу примірник “Кобзаря”, на якому написав чотирирядковий вірш-присвяту “На незабудь Штернбергові”: Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся, – Згадай мене, брате! Можна сказати, що “Кобзар” 1840 року став духовним символом-апофеозом Шевченкового дружнього ставлення до Василя Штернберга… Згадуючи про нього наприкінці життя, Шевченко вдячно говорив: “Що то за добряча, що за щира людина був отой Штернберг! Боже мій, як згадаю, як то гарно, як весело було товаришувати з ним!”1. Звісно, в рамках даної статті немає можливості, та й не ставиться завдання в повній мірі й глибині розкрити стосунки Шевченка з авторами його прижиттєвих портретів, але в кожному випадку відсилаю читача до публікацій у “Слові Просвіти”, які є в електронному вигляді, в них це зроблено докладно. “Обідрана, сиротою понад Дніпром плаче…” На думку відомого мистецтвознавця Володимира Яцюка (1946–2012), який ґрунтовно дослідив і описав прижиттєву іконографію Тараса Шевченка, цей портрет (папір, туш, перо) було створено, мабуть, з уяви в грудні 1855 року, коли Шевченко відбував заслання в Новопетровському укріпленні2. На звороті твору рукою Кулішевої дружини, української письменниці Олександри Михайлівни Білозерської, псевдонім – Ганна Барвінок (1828–1911), зроблено напис: “Дуже схожий. Рис. П. А. Куліш”. У цей час поет мав інакший вигляд, щоб переконатися в цьому, досить поглянути на автопортрети Тараса Шевченка періоду заслання. Адже востаннє вони бачилися ще в 1847-му. На початку цього року Шевченко був за старшого боярина на весіллі Куліша й Білозерської, а навесні їх обох ув’язнили в петербурзьких казематах Третього відділу – вищого органу таємної політичної поліції – в період слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства. Перший лист Куліш написав Шевченкові з Петербурга через більш як десять років – 26 листопада 1857-го, поет відповів 4–5 грудня з Нижнього Новгорода. Проте на засланні Шевченко читав Кулішеві “Записки про життя М. В. Гоголя” (1856), захоплювався 1-м томом “Записок про Південну Русь” (1856), а дорогою з заслання – букварем українським “Граматкою” (1857) і т. ін.3 Та все це за межами даної розповіді, тому повернуся до Кулішевого портрета Шевченка, який, за вмотивованим переконанням уже згаданого Володимира М. Микешин. Шаржований портрет Т. Шевченка. 1859 р. Яцюка, відтворив образ Тараса Шевченка часів другого перебування в Україні (1845–1847 роки). На це найперше вказує така деталь, як пишні бакенбарди, яких він раніше не носив. Під портретом бачимо поетові слова, написані рукою Куліша: “Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче”. Саме ці пекучі рядки з Шевченкового послання “До Основ’яненка” (1839) зачепили мене найперше – значить, вони важили надзвичайно багато для Пантелеймона Олександровича й були для нього буквально пов’язані з образом Тараса Григоровича. Відразу згадалося, що Куліш іще в листі до Шевченка від 25 липня 1846 року пропонував авторові замінити в поезії “До Основ’яненка” рядок про кошового отамана козацького війська “Наш завзятий Головатий” на “Наша пісня, наша дума”. Згодом наполегливий Пантелеймон Олександрович, верстаючи нове видання “Кобзаря” 1860 року в своїй друкарні, таки зафіксував, на мій погляд, найкращу свою правку – саме у вірші “До Основ’яненка”4. Вийшло геніально: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Як відомо, після повернення з заслання, готуючи нове видання творів, Шевченко створив обробку тексту послання “До Основ’яненка”, в якому рядки “Україна сиротою / Понад Дніпром плаче” назавжди змінено на “Обідрана, сиротою / Понад Дніпром плаче”. Ми лише переконалися в тому, що Куліш цитував їх іще в 1855 році! Поготів і за багато років до цього, в листі до Миколи Костомарова від 27 червня 1846 року Пантелеймон Куліш писав, дорікаючи йому за певну байдужість до української мови: “Ви кажете, що можна писати на цій мові тільки мужицькі повісті. Але у вас перед очима Шевченко, який виражає на цій мові і псалм Давида, і почуття, достойні вуст найвищого товариства: “Обідрана, сиротою понад Дніпром плаче. Тяжко-важко сиротині, а ніхто не бачить!””. В контексті розповіді про портрет Шевченка стає зрозуміло, чому саме їх Куліш увічнив на своєму малюнку. “Німий захват від Айри Олдріджа” Шаржований портрет Тараса Григоровича (папір, олівець), який виконав у 1859 році художник Михайло Микешин (1835–1896), привертає увагу Шевченковим написом, зробленим ліворуч по вертикалі: “Немой восторг от Айра Олдриджа”5. Поет познайомився з артистом у листопаді 1858 року під час його гастролей у Петербурзі, а 2 грудня був присутній на виставі “Король Лір” з Олдріджем у головній ролі – не лише в залі, а й у гримувальній артиста. Микешин залишив про це цікаві спогади: “Картина, яку я побачив, вразила мене: у широкому кріслі напівлежав зморений “Король Лір”, а на ньому – буквально на ньому – був Тарас Григорович; сльози градом котилися з його очей, здавленим голосом він шепотів уривчасті палкі слова обурення і захоплення, покриваючи поцілунками розмальоване олійною фарбою обличчя, руки й плечі великого актора…”6. Для глибшого розуміння вкрай емфатичної поведінки Шевченка нагадаю, що ще за півтора десятиліття до того, у 1843- му, він виконав експресивну сцену з п’єси Шекспіра “Король Лір” (папір, гальваноакустика), тобто справді був, так би мовити, в історичному матеріалі. Між іншим, один із сучасних шевченкофобів написав про свідчення Микешина таке: “Сцена, яку влаштував за лаштунками Маріїнського театру, – ридаючи на Олдріджеві – Шевченко, викликала, не П. Куліш. Портрет Т. Шевченка. 1855 р. могла не викликати, відчуття незручності ів свідка цієї сцени, не кажучи вже про самого Олдріджа, і, звичайно ж, у нас з вами, читачів цих спогадів”. Я давно побіжно відреагував на цей жалюгідно-недоброзичливий пасаж в одній із книг: “Печальна сміховина Шевченкового злісного шанувальника. Він один знає, як мав себе правильно поводити Тарас Григорович у конкретній ситуації, яке саме конкретне почуття викликала його поведінка у великого негритянського артиста, і, звичайно, він один знає, що саме мусимо відчувати всі ми – читачі спогадів… Згадується поетове: “І немає злому на всій землі безконечній веселого дому””7. Утім для наукового шевченкознавства згаданий автор перестав існувати, ще тоді, коли мудрий Іван Дзюба переконливо показав, що в усіх своїх писаннях він “розкрив” зовсім не Тараса Шевченка: “…Насправді він “розкрив” себе, свою – мізерну – міру розуміння поета і його епохи”8. Тож нас цікавить саме призабута Шевченкова фраза: “Німий захват від Айри Олдріджа”, ствердно залишена на шаржованому малюнку Микешина. Вона ніби полемізує, хоч і, здається, жартома, з тими спогадами, що їх залишили очевидці знайомства й спілкування поета з артистом. Адже в них особливо наголошувалися зовнішня палкість, емоційність, вибуховість Шевченкового ставлення до Майстра, а сам Тарас Григорович у цитованій фразі зафіксував оніміння душевне, сердечне, глибинне захоплення ним9. Так, так! Обов’язково зверніть увагу, як мудро й поблажливо поставився Шевченко до шаржу Микешина. Між іншим, апогей емоційного, духовного спілкування Шевченка з Олдріджем випав якраз на грудень 1858 року, 25 грудня художник закінчив прекрасний портрет артиста. Вони й Новий рік зустрічали разом! Насамкінець хочу передати кожному українцеві Шевченкові слова з його листа до Михайла Максимовича на початку 1858-го, в якому він вітав з Новим роком і молив Господа милосердого послать довголіття та здоров’я “на славу нашої преславної України”. P. S. На мій погляд, у майбутньому виданні “Шевченківської енциклопедії” доцільно буде вмістити статтю “Прижиттєві портрети Тараса Шевченка”. _________________ 1 Докладно див.: Мельниченко В. Тарас Шевченко: “Що за щира людина був отой Штернберг! Як то гарно було товаришувати з ним!” // Слово Просвіти. 2023. 18–24 травня. 2 Яцюк В. Віч-на-віч із Шевченком. К., 2004. С. 63. 3 Див.: Мельниченко В. Розмова з Тарасом Шевченком. Про книги, які, “читая, оживаєм” // Слово Просвіти. 2024. 25 квітня — 1 травня. 4 Про ставлення Куліша до Шевченка докладно див.: Мельниченко В. Подробиці Шевченкового життя. К., Либідь, 2021. С. 120–147. 5 Айра Фредерік Олдрідж (1807–1867) — відомий актор-трагік, єдиний афроамериканець, чиє ім’я увічнено бронзовою табличкою у Королівському Шекспірівському меморіальному театрі в Стратфорді-на-Ейвоні. 6 Цит. за: Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. С. 341–342. 7. Мельниченко В. Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”. М., 2007. С. 130. 8 Дзюба І. Україна у пошуках нової ідентичності. К., 2006. С. 492. 9 Докладно див.: Мельниченко В. “Німий захват від Айра Олдріджа” // Слово Просвіти. 2019. 7–13 березня. У 12-му томі Повного зібрання творів Тараса Шевченка в дванадцяти томах представлено десять портретів поета, виконаних сучасниками у 1840–1860-х роках олівцем, аквареллю та в техніці гравюри. Три з них виокремлю для короткої розповіді в контексті характерних історій, пов’язаних із ними.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин