Такі вони, просвітяни · “Але не минає Бог і Любов, а Творчість і Пам’ять мають тривати”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Вірний син Таврійського краю До 90.річчя від дня народження Миколи Братана
Слово Просвіти, №51 за 2024 рік
Мирон ФЕДОРІВ
Народився Микола Іванович Братан 19 грудня 1934 року в селі Семенівці Каховського району Одеської (нині Херсонської) області. Але його день народження записали 1 січня 1935 року. Як зазначав в автобіографії сам Микола Іванович: “Новий 1935 рік моя мама Наталя Іванівна і тато Іван Гаврилович зустрічали в колі молодої родини, де наймолодшим сином первістком – був я. Паспортна дата мого народження дещо зменшена, хрестили мене близько дня ангела, тому й назвали Миколою”. Після визволення Семенівки від німецьких окупантів 1943 року Микола пішов навчатися до Семенівської сільської школи-семирічки. Вже у п’ятому класі син колгоспного механізатора проявляє хист до віршотворення. І хоча мріяв Миколка стати вчителем, проте поезія полонила душу допитливого юнака і все життя її не покидала. Тому і в школі, і пізніше, проходячи службу в армії, навчаючись у Бериславському педагогічному училищі та Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова, працюючи журналістом Бериславської районної газети чи курсуючи по Херсонщині в якості телета радіожурналіста Херсонського державного телерадіокомітету – поет не на мить не розлучався з лірою художника слова. А 1961 року за наполяганням його друзів-письменників у Херсонському книжково-газетному видавництві вийшла друком перша поетична збірка Миколи Братана “Смаглява Таврія”. Де він говорить до читача про “незабутній, всемогутній дух зерна”, про землю, що “в колоссях стелиться за обрій, купається у маревах стремких”. І в подальших його поетичних збірках, а їх було понад 80, теплим південним сонечком світилось ніжне і ласкаве почуття Миколи Івановича до хліба, до людей, що його вирощують. І він волів, щоб всі краяни розуміли, що “лише камінне серце не степліє від золотого слова “хлібороб””. Микола Іванович Братан належить до генерації поетів, які несуть у собі Україну. Працюючи протягом 35 років (1971–2006) головою Правління Херсонської обласної організації Національної спілки письменників України у своїх частих виступах перед студентством і школярами, фермерами та вченими він наполягав, що Україна – це не красива назва чи географія, а сутність життя, що нам усім варто докладати зусиль, щоб Україна нарешті стала українською. В поетичній збірці “Царина” Микола Братан писав: Вже скільки літ змайнуло, а й донині Моя душа – мов чайка проквиля. Немає України в Україні, Все та ж бо наша, не своя земля. І та творча юнь, яка гуртувалася під крилом мудрого провідника просвітянських ідей, зростала духовно і продовжувала торувати шлях порозуміння і відродження української культури на теренах Північного Причорномор’я. У кінці 80-х Микола Братан підтримав ініціативу відомого українського поета Івана Драча і, маючи незаперечний авторитет в середовищі інтелігенції Херсонщини, активно включився у розбудову на теренах рідного краю Товариства української мо-
М. І. Братан. Фото%колаж Владислава Чеботарьова ласних організацій НСПУ, “Просвіта”, “Молода Просвіта” та трудового колективу книгозбірні рішенням Кабінету Міністрів України Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека від лютого 1997 року була найменована іменем Олеся Гончара. Він також добивався встановлення меморіальної дошки пам’яті Олеся Гончара на фасаді Херсонського державного університету. Саме за ініціативи голови Правління НСПУ та голови Правління ХОО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка від 2005 року у штатному розписі Херсонського державного університету з’явився Український Культурний Центр, який протягом 15 років наснажував херсонське студентство на патріотичні вчинки та пізнання історичної правди про рідний край. Його творчість як і громадська діяльність були поліфонічними. Повість “Діждались весілля” (1976) та романи “Бережина” (1981), “Перепелина ніч” (1988), “Танго над лиманом” (2002), “Далі буде” (2006), “Голодна кров” (2008) Миколи Братана чергувалися друком кількох десятків збірок для малят. Літературознавчі нариси про творчість Олеся Гончара “Сила любові” (Херсон, “Просвіта”, 1993 та 2002), “ І краса, і держава” (Херсон, “Просвіта”, 2007) , а також про творчість Євгена Фоміна “Поет-земляк Євген Фомін” (Херсон, “Просвіта”, 2008) чергувалися публікаціями сотень просвітянських статей на шпальтах ЗМІ України та зарубіжжя. Друк близько 10 збірок пісень на вірші Миколи Братана чергувалися друком кількох десятків драматичних поем, серед яких і драматичні поеми, присвячені Великому Кобзарю: “Сердитий бог”, “Лукавий сон”, “Колюча нива” та “Побите серце”. І майже до кожної із своїх понад 80 поетичних збірок та дещиці збірок експромтів Микола Братан долучав поезії, присвячені життю і творчості українського пророка Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук ви та Народного руху України за перебудову. У 1992 році Миколу Івановича Братана на установчих зборах Херсонської обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка обирають головою Правління. Як очільник “Просвіти” Херсонщини (1992–1999) він дбав про розбудову організації. Новостворені осередки “Просвіти” в усіх районах насильницько зрусифікованої Херсонщини заходилися будити краян виступами у трудових колективах та публікаціями у ЗМІ про історичну минувшину забутої України. А коли на всеукраїнському рівні назрівав розкол щойно створеного Товариства, то саме Микола Братан запропонував провести об’єднуючий з’їзд у Херсоні. Про цей факт згадує у своїй статті “”Просвіта” Херсонщини: працюємо на українську ідею”, яка увійшла до 1 тому “Історії “Просвіти Херсонщини”: “Повернення “Просвіти” в область сталося без спротиву і тертя, як це було в столиці. Тож саме в Херсоні відбувалися всеукраїнські збори просвітян, які потвердили: наперекір “лицарям” розколу і розгардіяшу “Просвіті” бути!”. Микола Іванович тримав руку на пульсі українського відродження і часто спілкувався та радився зі своїм багаторічним другом Олесем Терентійовичем Гончаром. Тож коли прапороносець українського слова відійшов у засвіти Микола Іванович робив все можливе, щоб справа поборника української мови і його ім’я жило на теренах залюбленої письменником Таврії. У липні 1995 року на шпальтах обласної газети “Наддніпрянська правда” було надруковано “Соняховий реквієм: на смерть Олеся Гончара” та стаття Миколи Братана “У простори вічності: на дев’ятини Олеся Гончара”. А наступного 1996 року Микола Іванович Братан розпочав роботу по увічненню пам’яті Олеся Гончара в освітніх та культурних закладах Херсонщини. За ініціативи Херсонських об-
Іван Немченко у своїй статті “Шевченкіана Миколи Братана” писав: “Кобзар займає важливе місце і в житті, і в літературній творчості письменника. Микола Братан виступав на відкритті пам’ятника геніальному поетові у Херсоні (1971), на відкритті музею Т. Шевченка в Орську (1986), брав участь у Міжнародному літературно-мистецькому Шевченківському святі “В сім’ї вольній, новій” у Черкаській, Житомирській та Вінницькій областях, був одним з організаторів цього свята на Херсонщині (1997). Про сприйняття заповітів Шевченка українцями ХХ ст. йдеться у віршах М. Братана “Заспів” (1961), “Над Дніпром” (1966), “До поета” (1966), “Поступ велетня” (1984), “Його діти” (1984), “Сонет” (“На “Кобзарі” – автограф Гончара…”, 2004), “Де білий світ і небо синє” (2004) та ін.”. Твори Миколи Братана потребують глибокого дослідження, адже в них можна знайти не лише внесок в художньо-образну систему української літератури, а і знахідки у формі твору. Неймовірно влучні і філологічно грамотні авторські неологізми є особистим внеском до рідної української мови, яка увійшла у життя поета Миколи Братана з молоком матері і знаходила прихисток у його творах повсякчас. Микола Братан до останнього подиху жив українським відродженням. Його твори “Віра”, “Могуча земля – Україна”, “Земля Каховська – батьківська земля” та інші наснажували українську молодь і сивочолих патріотів на подальші звершення заради України. Сотні молодих патріотів мали батьківську опору і творчу підтримку з боку світоча родинної мови. Сотні книг молодих авторів побачили світ завдяки редагуванню Миколи Братана. І хто б це думав чи гадав, що березень 2010 року буде останнім у житті Миколи Івановича. Адже він рідко хворів і ніколи не скаржився на самопочуття. Ще 9 березня 2010 року він виступав з віршами у актовій залі Херсонського музичного училища на заході першого голови Товариства української мови Херсона Віктора Кисіля, а 11 березня презентував свою ювілейну збірку “Від сонця до сонця” у великій залі Херсонського державного університету, та вже 13 березня 2010 року серце невтомного провідника українства Таврії несподівано зупинилося. Проте справа його, поетичні, драматичні та прозові твори і понад 300 пісень живуть до тепер. За ініціативи його друзів у грудні 2010 року на фасаді управління культури Херсонської обласної державної адміністрації встановлено меморіальну дошку Миколі Братану. У 2011 р. комунальній установі “Каховська районна об’єднана бібліотека” було присвоєно ім’я Миколи Братана. Віримо, що й у наступні роки в серцях шанувальників української культури знаходитиме відгук натхненне слово закоханого в степове безмежжя, вірного сина Таврійського краю, заслуженого діяча мистецтв України, почесного голови Херсонського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, уславленого будівничого України Миколи Івановича Братана.
Його робота на совість бентежить, допомагає збагнути минуле й сучасне українського народу. Але щоб осягнути увесь неозорий масив його думки, для цього одного життя замало, бо треба стати врівень з ним. Микола Братан – лірик у найвищому вимірі цього слова. Своєю творчістю, громадянською позицією Микола Іванович щоденно підтверджував синівську любов до рідного краю. Він не “виписав – виспівав свою Таврію і Херсон, і рідне село (особливо у вінку сонетів “Правда хліба”), і кораблі, що виходять в море від Таврійських берегів, і ці дивні журавлі, що не дають спати чутливим серцям – все зігріте його душею. Більше того, свою рідну Таврію він визбирав у своє слово з усього світу”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
