Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Людям потрібно хоч трохи світла, надії, пісні в цей темний час. Все це може подарувати театр”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Слово – основа основ

Слово Просвіти, №51 за 2024 рік

Вперше на велику сцену Анатолій Несторович вийшов у віці 8 років, тож його творчий шлях триває вже понад 75 років! У репертуарі Анатолія Паламаренка – незчисленна кількість класики української літератури: від “Fata Morgana” Михайла Коцюбинського, “Кайдашевої сім’ї” Івана Нечуя-Левицького, творів Остапа Вишні та Павла Глазового до Шевченкового “Кобзаря”. Шевченкіана займає особливе місце у творчості артиста, над якою він працює усе своє життя. За роки творчої діяльності Паламаренко дав сотні концертів у концертних залах і в сільських клубах, на польовому стані і в цехах заводів та фабрик, робітничих гуртожитках, перед учнівською і студентською молоддю. Сьогодні легендарний Артист залишився в Україні практично єдиним представником жанру, який він сам для себе і визначив – “Слово”. Анатолій Паламаренко: “Ми не можемо бути народом України. Мусимо стати українським народом. Тому що народ України – то населення, а український народ – це нація. Поки нація справжня не народиться, не буде міцної держави”. Майстер слова називає себе націоналістом, що протягом усього життя поширював українське серед… українців. У Національній філармонії України працює як майстер художнього слова з 1962 року! Цього вечора відбулася неймовірна подорож через його мис- Знайома історія – сучасний погляд. Київ, наші дні. Заможна сім’я Сірків мріє вдало видати заміж свою єдину дочку Проню. Ідеальний кандидат знаходиться сам. Це імпозантний статний барбер Свирид Голохвостий. Він швидко вводить в оману Сірків та переконує Проню, що буде кохати її так, як ніхто не кохав. Та от халепа. У день знайомства з Пронею Голохвостий зустрічає красуню Галю, дочку місцевої перекупки Секлити. Недовго думаючи, він вирішує свататися і до неї. Чи вдасться Свириду всидіти на двох стільцях? Для того, щоб це дізнатися, потрібно подивитися нову виставу. – У театрі “Особистості” маю дві ролі – у виставах “Мина Мазайло” та “Як кум до куми”, – розповідає режисерка-постановниця Ольга Оноприюк. – До десятиліття театру мені запропонували поставити виставу. Вибір був за мною, але за умови, що це буде відомий класичний твір, назву якого всі знають. Обрала для постановки п’єсу “За двома зайцями”. Тут багато нашого, національного. Ми, українці, народ мелодраматичний. А цей твір містить усе: драматичні, комедійні, ліричні моменти, ще тут є пісні й танці. Сьогодні люди йдуть на вистави, в яких є щось яскраве, гумористичне, дуже люблять концерти. Ми в постійному напруженому стані, і психологічно це складно. А веселі вистави та концерти на деякий час дають змогу відволіктися. Звісно, тему війни потрібно піднімати і пам’ятати про неї. Але людям потрібно хоч трохи світла, надії, пісні в цей темний час. Все це може подарувати театр. Над інсценізацією ми почали працювати в серпні, а репетиції розпочалися наприкінці вересня і тривали трохи більше місяця. Для мене це був виклик. У вистатецтво, яке одні слухачі чули не раз, а хтось, можливо, почув уперше і побачив цю людину зовсім з іншого боку. Для створення магії дійства на сцену запросили Маріупольський камерний оркестр “Ренесанс” (диригент Василь Крячок). У виконанні цього колективу проникливо звучали твори В. Косенка, Г. Гаврилець, Д. Бортнянського, Б. Березовського, Є. Станковича, М. Скорика, С. Гулака- Артемовського, А. Кос-Анатольського, М. Шведа та інших композиторів. Сам ювіляр розпочав свій виступ із безсмертного Шевченкового слова. Далі в його виконанні зазвучали уривок із “Зачарованої Десни” Олександра Довженка, “Ярмарок” Остапа Вишні, “Українське братство” Вадима Крищенка, “Я єсть народ” Павла Тичини, “Світу ані доброго, ані злого…” Анатолія Матвійчука. А завершив маестро перший відділ “Усмішками” Павла Глазового. У другому відділенні Анатолій Паламаренко розповів про таємниці своєї творчості: “Доля розпорядилася так, що з другого класу (1 квітня 1947 року) я на сцені. Вчителька попросила мене вивчити уривок з повісті Миколи Гоголя “Тарас Бульба”. Пам’ятаю, як вперше його виконував у піонерській кімнаті. Там тоді зібралися вчителі та учні. Можливо, було у мене щось від природи, бо слухали, як сьогодні слухає ця прекрасна, рідна для мене авдиторія. І я пішов далі читати. Мене використовували скрізь – у корівнику, свинарнику, для людей, які скирдують, перебирають буряки. У 10-му класі проявився у мене і співочий талант, я наслідував Лемешева, Козловського. Потім сказали, що відбудеться мутація голосу, але добре, що лишилася розмовна мова. Вважаю, що слово є основою основ. Природа нагородила вокаліста голосом. Але його мистецтво триєдине – музичний слух, голос і слово. Я переганяю слово через своє бачення, своє нутро. Вкладаю у слово свій голос і дикцію. Мені надзвичайно поталанило в театральному інституті. Вчився на курсі Володимира Олександровича Неллі. Це була прекрасна людина, він мав, мабуть, найбільшу бібліотеку в Україні. У 1957 році він не дозволяв нам розмовляти російською. Наш педагог знав, що мова, з якою людина виходить на сцену, має бути для неї рідною у найвищому значенні. Як драматичний актор я взяв з його науки все те, що мені було необхідно. Рік пропрацював у Хмельницькому театрі, полюбив цей театр. І ось вже 62 роки – у Національній філармонії України. По суті це вже мій другий дім…” У другій частині концерту виступали переважно учні Анатолія Паламаренка. Гучними оплесками вдячна публіка нагородила Зореславу Хшановську (арія Оксани з опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, “Твої листи” Лесі Українки), Івана Макарова (читав власний вірш “Реквієм по пташці”), Сергія Бортника (українська народна пісня на слова М. Старицького “Ніч яка, Господи”, пісня “Чорнії брови, карії очі”), Катерину Ясенчук (пісні “Два потоки з Чорногори” та “Ой я знаю, що гріх маю”, монолог Маріам з поеми Лесі Українки “Одержима”), Олександра Рудька (“Ні! Цей народ із крові і землі” М. Вінграновського). Також у гості до ювіляра завітали Володимир Щур, сій Кравчук (Степан). Ми були у них на дипломній виставі і запросили в наш проєкт. Щодо головних персонажів. Леся Самаєва (Сек-лита) – це глиба несамовитої енергії, природного гумору. Вона вміє бути яскравою та комічною і, водночас, глибокою і чутливою. З об’єктивних причин перед самою прем’єрою мусили змінити акторку на роль мами Проні. Її грає Світлана Штанько. Вона, як і Леся Самаєва, служить у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Хоча я бувала на виставах за її участю, але Світлана стала для мене справжнім відкриттям. Вродлива жінка, талановита акторка, у ній стільки світла й доброти. Ця людина торкається мого серця і, сподіваюсь, сердець глядачів. Дмитро Оскін – Прокіп Сірко (батько Проні). Надзвичайно позитивний і дуже кумедний. Ми разом шукали різні варіанти поведінки персонажа. Анастасія Євтушенко виконує роль Проні. Коли ми тільки почали підбирати акторів, я одразу сказала, що вона має грати цю героїню. Акторів з таким типажем, як Анастасія, в Україні мало. Вона комічно-драматична героїня. На роль Проні підходить за візуальними даними і внутрішнім світоглядом. Думаю, з нею я влучила в “десятку”. У ролі Голохвостого – актор Київського театру на Липках Даниїл Маржець. Він харизматичний, пластичний і співочий. До цього персонажу було найбільше вимог. Даниїл багато імпровізував, старанно опрацьовував роль, ретельно виписував кожну репліку. Вірю, що в нього попереду ве- Олексій Паламаренко, Наталія Насікан, Анжеліна Швачка, Сергій Ковнір, Ярослава Руденко та інші шанувальники його творчості. Подію не зупинила навіть повітряна тривога, тож продовження дійства відбулося в Музичному салоні філармонії – найвишуканішому укритті Києва. Завершила концерт “Величальна ода” Дж. Верді та А. Матвійчука, яку виконали всі його учасники. Тож залишається чекати нових творчих зустрічей із неповторним майстром слова. Фото Едуарда МЕЖУЛА лике театральне майбутнє. Роль Химки виконує Інна Скорина-Калаба. Це просто феєрверк емоцій. Знаю її давно, навіть не сумнівалася, що вона добре впорається з роллю. Під час роботи над образом дещо змінили лінію її поведінки – вийшла веселою та яскравою. Галю грає Альона Якименко – співоче серце вистави: її голос зігріває і створює неповторну атмосферу. А Голос метро у виставі – це Михайло Войчук. На початку розмови я вже згадувала про роботу сценографа. У нас немає цехів, як у державних театрах, все доводиться робити самотужки. Багато праці вклала художниця Вероніка Риженко. Глядачам особливо сподобалася її крута ідея з хлопцем-церквою. Спершу хотіли працювати з професійним композитором. Але це дуже дорого, тому підбором музики теж займалися самі. Була ідея зробити мікс сучасного і минулого, стик різних часів та епох. Хочеться популяризувати рідну музику, культуру. Нашим завданням було показати, що українське чудове. Робота над виставою триває. Особисто я хочу ще попрацювати над текстом. Вже думаю над наступною постановкою. Швидше за все це буде драматичний твір українського письменника. Дуже люблю українську класику, вважаю, що вона актуальна як ніколи. Її можна переносити в різний час, в різні обставини чи місця. Є багато перевірених часом творів, з’являються також цікаві нові. Хочу попрацювати з різними театрами й акторами. Це корисний досвід для мене і для виконавців. Фото Анастасії МАНТАЧ Матеріали підготував Едуард ОВЧАРЕНКО У Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України відбувся бенефіс великої людини – народного артиста України, Героя України, лавреата Шевченківської премії Анатолія Паламаренка. Захід присвятили ювілею митця. Режисерка-постановниця дійства – Надія Агєєва-Швед.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин