Суспільство · “Бурхливі дні вимагають від кожного з нас стійкості, сили, національної волі та національного духу, віри в справу, якій служимо”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
“Просвіта” – світоч душі
Слово Просвіти, №51 за 2024 рік
Марія ГУЦОЛ, голова ІФМОВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заступниця ректора з виховної роботи ІФНМУ, м. Івано-Франківськ
Українська просвітянська родина відзначила 156-ту річницю з дня створення Товариства – Матері-“Просвіти”, а міський осередок Івано-Франківська – 32- річчя. Цьогоріч вже втретє свою річницю ми відзначаємо в час страшної війни, коли Україна бореться, і щодня дякуємо Богу та воїнам ЗСУ за кожен світанок і день, за те, що оберігають і захищають нас. Вшанували насамперед всіх тих Ангелів і наших просвітян, які відійшли в засвіти і чують нас звідти. Шана, повага і честь вам! Відзначення ми розпочали з благословення заступника голови міської “Просвіти” отця Ореста Путька. Павло Мовчан сказав: “Роль історичної “Просвіти” феноменальна, роль нинішньої – доленосна”. Вшанування цієї дати відбувається під час повномасштабної війни росії проти України. Проти нашого волелюбного народу росіяни застосовують геноцидні практики. Намагаються знищити нашу ідентичність, нашу історію, нашу мову, наші споконвічні традиції, прагнуть знищити Україну і українців. Наші бурхливі дні політичної нестабільності і напруження вимагають від кожного з нас стійкості, сили, національної волі та національного духу, віри в справу, якій служимо, як служили їй великі попередники, духовні й інтелектуальні світочі. В ім’я сучасного та майбутнього маємо активно діяти задля національної і державної волі. Нехай ніколи в наш бік не прозвучать слова Олеся Гончара: “Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо. Руйнуємо своєю байдужістю!” Залу заповнили просвітяни та члени правління ради міського та обласного об’єднання, голови первинних осередків, студенти Івано-Франківського національного медичного університету (ІФНМУ), старшокласники Ліцею № 1, а також гості з Києва, Харкова й Польщі. Наші предки формували дух людської і національної гідності, щоб збудувати міцну опору для національного самопізнання, щоб кожен із нас був справжнім сином свого народу і свого роду. У 1868 р. серед університетської молоді народилася ідея щодо заснування Товариства “Просвіта”, яке, за словами його організатора Степана Качали, повинно було “спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім через видавання практичних книжок, брошур в тій мові, якою народ говорить. Щоб за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою “підняти дух народний, просвітити народ”, відкрити йому світ, допомогти усвідомити гідність свою і свою силу”. 8 грудня 1868 р. у Львові в залі польської міської стрільниці по вул. Курковій (тепер вул. Лисенка) було скликано перший загальний збір Товариства “Просвіта”, на якому було фактично і започатковано діяльність організації. Серед 65-ти присутніх найбільше було молоді – студентів, урядовців, вчителів. Головою Товариства за пропозицією о. доктора Омеляна Огоновського обрали молодого (27 років), але вже загальновідомого музиканта, письменника, професора академічної гімназії, журналіста Анатоля Вахнянина. Так було засновано Товариство молодих людей, котрі виявляли бажання і намагалися служити народові, любили його мову. Львівська організація стала центром “Просвіти”, її називали матір’ю інших “Просвіт”. Філія “Просвіти” в Станиславові (Івано-Франківськ) заснована 25 березня 1877 року. Першим головою був професор гімназії Євген Желехівський. Філія дала поштовх до заснування інших товариств та читалень тодішнього повіту. 9 березня 1893 року філія “Просвіти” організувала Шевченківське свято в залі “Руської Бесіди”. Символом “Просвіти” була постать жінки, яка крізь морок ночі йде до людей, із зорею над головою, тримаючи палаючий смолоскип науки, освіти, знання у правій руці. Той факел ніколи не згасав у душі нашого народу, навіть у роки сталінських репресій. За таких умов починала “Просвіта” свою працю – в період, коли царська влада своїми указами та заборонами придушувала розвиток української культури, мови.
“Просвіта”, мов великодній дзвін, розсіювала в Україні морок чужоземного займанства, кликала тих, хто “живий, в кого думка повстала”, до праці, до будівництва власного Українського Храму – Держави. Саме за це її любив і любить народ і водночас так люто ненавиділи і ненавидять вороги – явні й приховані. “Просвіта” понад три чверті століття була частиною життя Галичини. Її називали світлом, знанням, добром, волею українського народу. Без “Просвіти” неможливі були б політичні здобутки Галичини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., відновлення Української Держави у 1918 р., боротьба за українську державність у міжвоєнний період. Товариство ставило своїм завданням виховати людину з твердим, непохитним “хочу” і “можу”, “пораджу собі сам”. “Просвіта” перейшла через випробування. Перша світова війна фактично припинила діяльність “Просвіти”. Російська окупація завдала великої шкоди Товариству. Було знищено бібліотеки, читальні, репресовано активних діячів. Деякі з них змушені були виїхати за межі України. У 1938 р. було заборонено відзначати 70-річний ювілей “Просвіти”, тож у низці місцевих “Просвіт” були проведені “німі свята”. Люди тихим походом йшли навколо домівки-читальні, освячували прапор і мовчки розходилися. Із сьогоднішньою річницею “Просвіти” нас прийшли привітати представники влади, професори, члени Ради, правління, гості з-за кордону, відомі народні артисти та колективи, зокрема: голова нашого міста Руслан Марцінків; керівниця управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Тетяна Бойко; професор кафедри методики музичного виховання та диригування Прикарпатського національного університету мені Василя Стефаника Ганна Карась; помічник народної депутатки України Оксани Савчук Юрій Головчук; директор видавництва “Педагогічна думка” Сергій Остапчук. Гості-просвітяни з Польщі – Марек Сирник і його дружина (представники “Просвіти” Рес-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
