Письменник і час · “Націю, яка під кулями, ракетами, “шахедами” та всілякою нечистю плекає, зберігає й примножує історичну пам’ять, – не перемогти”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Ми у борні і в броні
Слово Просвіти, №51 за 2024 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
Світло було весь час, поки тривала творча зустріч “Майстри слова” з поеткою Валентиною Коваленко. Світло були її вірші і книжки. І сама вона була світло. А може, жаринка, яку затисла у грудях розпеченим словом на Тарасовій горі і винесла на люди. І тепер той жар обпікав окопною правдою нашу кров, зупиняв серце і видихав оніміння.
Не смій до мене сікатись в брати! Твоє “брати” лише від слова “брАти”. А ти віки ведеш мене до страти. Зведенюки ми. Межи нами – грати Й бетонні – до півнеба – блокпости! Півтори години вдихів і видихів – надто мало, щоб осягнути її слово. Але щоб зрозуміти, що сьогодні зустріч з дивовижною Майстринею слова, досить кількох її віршів. Цього часу досить, щоб в одній з поеткою тональності освідчитися, налюбитися, нашептати, замовити і подякувати. І попросити, самі знаєте, для кого:
Аби тебе завирив чорторий Аби тебе зассали трясовини, Щоби твоє поріддя ці провини Не згоїли до сивої пори! І замовляти, і молитися пані Валентині легко. Бо вона стоїть на найвищій вершині – Тарасовій горі, звідки все видно і чути. Тут її місце сили. Тут заряджається творчою енергією і заряджає шевченковим духом свої світлоносні рядки. І посилаючи в гніві “знаємкого” на болота, вона знову виходить серцем на зелені береги Дніпра. Скупана бористеновим світлом і готова творити. “Тарасова Гора дала мені багато”. Тут вона народжена, в Самгородку, на Смілянщині. Звідси її великий рід, який знає, досліджує, яким пишається і любить – усіх і кожного. І бабцю – повитуху. І прадіда – дзвонара, казали, що у його руках – дзвони говорили. Любить рідне село, яке родить у ній слово і красу. І ця любов довіку. Перед тим, як очолити Національний Шевченківський заповідник у Каневі, пані Валентина працювала десять років у дитячих садочках, десять років у школі. Потім була аспірантура, кандидатська, педагогічна і наукова робота. Два роки очолювала Черкаську обласну раду. Боялася, що слово геть її полишило. Насправді воно підростало, дозрівало, мандрувало по якихось нових світах, набиралося нових вражень ізнову заговорило. Валентину Коваленко знали більше як поетку чуттєвої лірики. Проте в лютому 2022-го її вірші одягли бронежилети і тепер пропікають вогнем кожного, хто до них доторкнеться. Правдивих заряджають, неправедних спопеляють. Слово вимагає праці, пошуку, знань. “У мене було багато запитань до самої себе. Тепер мій внутрішній зір поглибився”. Вона не лише використовує наше мовне багатство, а й примножує, бо народжує нові словотвори. Їх дуже багато. Вони дивовижні і природні. Вона бавиться зі словом, як з коником. Запряже, підкує, випустить
Валентина Коваленко, Юлія Бережко%Камінська, Раїса Сеннікова
Шевченківського національного заповідника – Свято-Успенський Собор у Каневі, де відспівували Кобзаря. Тепер він належатиме до Православної Церкви України. Тож нехай усі заслужені похвальні слова, щиро мовлені на вашу адресу в Києві, додадуть вам сили у цій святій справі. Бо не так просто буде виконати постанову суду тим, кому гундяївський мір дорожчий за святе Шевченкове слово. Знову доведеться стати зі своїм словом до борні, щоб довести, що “наше справік отут”. Про письменницю, літературознавицю, директорку Шевченківського заповідника у Каневі Валентину Коваленко святкове слово тримали Михайло Сидоржевський, Михайло Наєнко, Максим Рильський-правнук, Раїса Сеннікова. Чудово модерувала зустріч Юлія Бережко-Камінська. Дякую Національній спілці письменників України і Національному музеєві літератури України за достойне пошанування Майстрів слова. Це Світло, яке повертається.
на волю, приголубить, пригорнеться до гриви, осідлає, взявши повіддя у руки, а ноги у стремена. І вершницею Слова знову стане при ватрі Чернечої гори. Щоб “огонь в одежі…” не згасав. Завдяки формулі пані Валентини я зрозуміла, у чому разюча, на рівні біологічному, відмінність між українцями і росіянцями. А ти в брати на сікайся і кайсь, Й затям собі: ніколи не зрідниться Моє в’язке вкраїнське ДНКа Й твоя рідка москальська сукровиця! Дякую вам за вірші – помічні, як зілля. За поезію прямої дії. Ви вважаєте, що писати треба одразу, набравшись вражень. Пишу одразу, проте мої враження від творчої зустрічі невичерпні. Тому ще не раз повертатимуся і до ваших віршів, і до ваших книжок – за глибинними сенсами, метафорами, словотворами і вогнем в одежі слова. Попереду у вас велика місія – офіційно і юридично прийняти до нашої святині –
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
