Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Через історії окремих особистостей ми краще розуміємо силу та живучість українського духу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Дух нації: історія та сучасність Одеської “Просвіти”

Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік

Євген ЗАБІЯНОВ Одеське товариство “Просвіта” стало одним із ключових осередків українського культурно-просвітницького руху на півдні України. Його діяльність відігравала важливу роль у збереженні національної ідентичності, утвердженні української мови та підтримці літературних і освітніх ініціатив серед місцевої громади. У багатонаціональному портовому місті, де перепліталися різні традиції та впливи, одеська “Просвіта” постала потужним центром духовного розвитку й громадянської активності, сприяючи формуванню свідомого українського суспільства. Нещодавно в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М. С. Грушевського відбулася Всеукраїнська наукова конференція “Одеська “Просвіта” в боротьбі за здобуття та збереження незалежності України: до 120-річчя заснування”. Захід об’єднав істориків, дослідників, освітян і діячів культури, які прагнули заново переосмислити внесок Одеської “Просвіти” у розвиток українського національного руху від ХІХ століття до сьогодення. Організаторами конференції стали Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської ОДА, Одеська обласна універсальна наукова бібліотека, кафедра історії України та спеціальних історичних дисциплін Одеського національного університету імені І. І. Мечникова та Благодійний фонд Івана і Юрія Лип. Їхня спільна робота відкрила нові горизонти для професійного діалогу і осмислення історичної ролі “Просвіти”, що стала невід’ємною складовою культурного й громадянського розвитку краю. Урочисте відкриття в Музеї української книги відбулося в теплій та святковій атмосфері. Пролунали вітання від організаторів та колишніх голів Одеської “Просвіти” 1990-х років – людей, які стояли біля витоків відродження українського культурного руху на півдні. Директорка бібліотеки Юліана Амельченко наголосила на неперервній і стійкій ролі книгозбірні як осередку громадянської просвіти: “Бібліотека завжди була місцем, де народжується думка, формується національна свідомість і зберігається культурна пам’ять. У цьому ми йдемо поруч із “Просвітою” вже понад століття”. Заступниця директора Департаменту культури ООДА Ярослава Різникова підкреслила суспільне значення “Просвіти”: “Вона не лише зберігала українське слово, а й виховувала свідому громадянську позицію”. Заслужений художник України Сергій Савченко звернув увагу на взаємодію мистецтва та просвітництва, відзначивши, що обидві сфери підживлюють одна одну і творять духовний простір нації. Громадсько-політичний діяч Сергій Лобан нагадав про важкі, але вирішальні початки незалежницького руху на Одещині: “Тодішня робота “Просвіти” була справжнім викликом. Але саме завдяки таким спільнотам ми зберегли віру в незалежну Україну”. Голова товариства “Просвіта” міста Південне Лариса Дем’янишина розповіла про сучасні підходи до представлення культурних ініціатив у медійному просторі, а Олександра Пилипенко поділилася історіями розвитку Роздільнянської “Просвіти” та вручила Грамоту директору бібліотеки за значний внесок у збереження і промоцію національної культурної спадщини. Пленарне засідання відзначалося детально обґрунтованими виступами дослідників, які розкрили сторінки історії просвітянського руху на півдні України. Однією з центральних стала доповідь Вадима Хмарського та Людмили Саєнко, присвячена постаті Анатолія Мисечка – українського історика, краєзнавця й активного громадського діяча. Виступ Ярослави Різникової був присвячений поверненню до суспільної свідомості постаті Леоніда Смоленського – педагога, блискучого лектора і харизматичного промовця, чия діяльність колись надихала ціле покоління молодих українців. Вона підкреслила, що відродження пам’яті про таких діячів є важливою складовою сучасної культурної політики, адже “саме через історії окремих особистостей ми краще розуміємо силу та живучість українського духу”. У другій половині дня конференція набрала нового темпу: розпочалися секційні засідання, що одночасно відбувалися в різних просторах і форматах. Музей української книги цього дня перетворився на справжню лабораторію ідей: саме тут працювали дві секції. Перша секція була присвячена діяльності “Просвіти” у контексті українського руху другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Історикиня Олена Синявська зосередилася на взаємодії одеської “Просвіти” і польських культурно-просвітницьких товариств, наголосивши на тому, як багатонаціональна взаємодія формувала інтелектуальний обрис Одеси. Вчитель історії Одеського ліцею №50 Павло Майборода та магістрант ОНУ Максим Зайцев зосередилися на ролі освітян у громадському житті міста. Професор кафедри філософії, політології, психології та права ОДАБА Олександр Шишко представив архівні матеріали, що стосуються персоналій української громади Одеси другої половини 1920-х років. Цінним доповненням стала аналітична доповідь наукової співробітниці Одеського літературного музею Дарини Гармидер про “Звіти” одеської “Просвіти” – документи, що відбивають інституційний розвиток товариства. Наступна секція була присвячена сучасним підходам до популяризації спадщини “Просвіти” в музейній, бібліотечній та меморіальній практиці. Представниця Українського інституту національної пам’яті Уляна Громович розповіла про інтеграцію теми “Просвіти” в освітні та публічні проєкти. Дослідниця Тетяна Розватися з такими відомими в нашому Донецькому краї активістами-науковцями як Анатолій Шевченко, Володимир Білецький, Марія Олійник. Знайомство з ними залишило глибокий незгладний слід у моїй душі і свідомості. Гадаю, що позитивний заряд енергії отримає і кожний, хто читатиме про них (а також про їхніх колег з наукового середовища Анатолія Загнітка, Василя Горбачука і Вадима Оліференка) на сторінках “Донбасії”. Цілком природно, що героями цієї книги є й численні колеги самого Ігоря Зоца – маститі донецькі журналісти Валерій Шептуха, Олександр Винниченко, Світлана Єременко, Володимир Заїка, Микола Капуста та інші. Імена кожного з них добре пам’ятаю за публікаціями як на сторінках “Донеччини”, так і на шпальтах щотижневих додатків до неї. Гідно представлені в “Донбасії” й талановиті донецькі українськомовні письменники. Окрім натовська проаналізувала літературно-мистецькі ініціативи поетів-просвітян Придунав’я, окресливши їхню роль у формуванні культурного ландшафту регіону. Головний бібліограф ОННБ Надія Яцун представила огляд видавничої діяльності організації в контексті українського національного відродження початку ХХ століття. Завершила роботу секції заслужений працівник культури Лариса Бур’ян, яка нагадала про значний внесок Григорія Зленка – одного з творців сучасного українського образу Одеси. Секція “Роль Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка в українському націєтворенні 1990–2020-х рр.” проходила у відділі соціокультурної діяльності бібліотеки. Доповідачі висвітлювали роль одеських, бердянських, ізмаїльських та харківських осередків товариства у громадському, культурному та політичному середовищі та обговорювали перспективи розвитку організації в сучасних умовах. Онлайн-секція на кафедрі історії України та спеціальних історичних дисциплін відкрила захопливий погляд на роль “Просвіти” у культурному, громадському та політичному житті України другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття. Доповіді висвітлювали українську “Просвіту” як унікальний історичний феномен модерної доби, показували участь членів товариства у підпільному антибільшовицькому русі та роль одеських просвітян у буремні роки Української революції 1917–1921 років. Конференція стала важливою подією для наукової спільноти, адже дала змогу осмислити роль Одеської “Просвіти” у збереженні національної ідентичності та культурної пам’яті. В умовах триваючих викликів для України вивчення досвіду “Просвіти” набуло особливого значення, адже історія цієї організації свідчить про силу громадської ініціативи та незламність національної свідомості. Подія сприяла не лише обміну дослідницькими напрацюваннями, але й зміцненню міжрегіональної наукової співпраці та поширенню знань про український рух на Півдні України. уже згаданих вище П. Бондарчука і Ю. Доценка, це Іван Білий, Станіслав Жуковський, Іван Костиря, Павло Кущ, Микола Хижняк. Хоча, ніде правди діти, жилося й творилося їм у здебільшого російськомовному середовищі не завжди комфортно. Але тим цінніший їхній внесок в утвердження українськості в цьому Східному регіоні. Насамкінець, не можу не виокремити серед героїв “Донбасії” і таких носіїв українського духу в нашому краї, як небайдужі патріоти-краєзнавці Валерій Романько, Раїса Мазоха, Микола Янко, Євген Шаповалов та інші. Завдяки їхнім копітким пошукам і оприлюдненню неспростовних історичних фактів багатократно доведено, що Донбасія – це Україна! Хочу щиро подякувати панові Ігорю Зоцу за його вельми колоритну українськолику галерею нарисів-портретів про істинних патріотів Донеччини та побажати йому нових творчих удач.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин