Пошта “СП” · “Через історії окремих особистостей ми краще розуміємо силу та живучість українського духу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Українськолика “Донбасія”
Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік
Василь МЕЛЮС, Черкаська область
Що глибше віддаляється в часі той день, коли ми з дружиною вимушено залишили свою домівку і поїхали в невідомість у статусі внутрішньо переміщених осіб, то з більшим душевним трепетом вчитуюсь у все, що потрапляє на очі, нагадуючи про рідний край, його людей, прожиті там роки, залишені незреалізованими задуми, мрії і сподівання. Саме таким трепетом пройнялося моє єство і тоді, коли взяв у руки книжку добре відомого мені журналіста Ігоря Зоца “Донбасія”, люб’язно подаровану автором і супроводжену його щемливо щирим автографом. З паном Ігорем ми знайомі щез тих далеких років, коли працювали газетярами у двох сусідніх районах Донеччини: він – у Красноармійському (нині Покровський), я – в Мар’їнському. З часом доля надовго пов’язала творче життя І. Зоца з єдиною українськомовною обласною газетою шахтарського краю “Радянська Донеччина” (згодом – “Донеччина”), у якій майже чверть століття йому випало, зокрема, тягнути нелегкого воза головного редактора. Згуртувавши невеликий колектив журналістів-однодумців, він робив усе від нього залежне, аби звучало на Донеччині рідне українське слово. Журналістські стежки-дороги Ігоря Зоца тієї пори перетиналися з багатьма вельми цікавими і непересічними особистостями регіону. Спогади про них, які й склали зміст його “Донбасії”, переконливо доводять, що наш Донбас був, є й залишатиметься українським попри всі лихі потуги непроханих зайд зі сходу. Найперше увагу читача привертають есе про таких титанів українського духу, яких дала Україні Донеччина, як академік-літературознавець і авторитетний державний та громадський діяч Іван Дзюба; поет-правдоборець, і по суті довічний в’язень сумління за радянських часів, Василь Стус; десятиліттями замовчуваний і злісно гнаний поет світового рівня Василь Голобородько; багатолітній очільник УПЦ КП, Святійший Патріарх Філарет. Особисто мені приємно було читати також нариси про моїх колег-журналістів з Мар’їнської районної газети Петра Бондарчука та Юрія Доценка, які згодом стали й відомими на Донеччині поетами. А читаючи ще про одного колегу, але із сусіднього Красноармійська, Євгена Ємця, з приємністю згадав спільні журналістські летючки творчого об’єднання “Західний Донбас”, яке поміж себе, з подачі пана Євгена, ми з гумором називали “ЗаД”. Завдяки громадській роботі уже в роки незалежної України мені поталанило близько спілку-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
