З роси і води! · “Коло досліджуваних проблем ученого: народний світогляд, фольклор як джерело літератури, історія кобзарства”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Подвижник українознавства Олексієві Вертію – 75
Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік
“друзі прибули в Мадрид / І – може, може (бережись ілюзій!) – / Нарешті з нас впаде колючий дріт”. Мордовський нотатник перейнятий сподіваннями на побачення з дружиною Раїсою (її заарештували 15 квітня): “Що з тобою сталося, кохана, / Безневинна грішнице моя?”. Образ дружини (“Життя — це ти. Твої маленькі руки…”) не могли притьмарити дистанції, які випробовували вірність подружжя (“Найдорожча дружина”). Без Раїси поет не уявляв свого життя, сприймав її поза типологію світової літератури (“Хіба зуміла б Пенелопа / Здолати тюрми й табори?”). Дружина для нього здатна творити дива, і тоді, за зізнанням в’язня, “і я уже не зек – я між царями цар”, гартувати його на нові випробування: “Вистою. // Не покорюся / Навіть якщо не побачу Дніпра…”. Метафізичні візії поеми “Побачення” (1980) мали провіденційний сенс. Подружжя Руденків знову поєдналося вс. Майма Горно-Алтайської автономної області (1986). Крім любовної лірики в доробку поета й далі домінували натурфілософська й філософічна, часто з ознаками наукової поезії. Інтонація стала спокійнішою (“Я знов живу. Відпало геть змертвіння / Душі і тіла…”), медитації доходили висновку, “що жити на світі // Найважча робота!”. М. Руденка й далі турбували питання сутності людського єства: “Вік доживаю, а не знаю, хто / Є та істота, що в мені гніздиться, / Й кому належить диво-долото, / Що “я” й не “я” різнить, // Як тей годиться”. Світ “не ділиться на “мій – не мій””, тому що – цілісний у своєму розмаїтті: “Одна душа, одна потреба. / А сонце, як веретено, / Клубок намотує на себе. / […] Сто біосфер у тім клубку / І неосяжний творчий розум”. М. Руденко повертався у свою стихію (“Тобі відкрились виднокола, / Котрі ти у собі здобув”), творив маґію креативної мови (“Не я пишу, а Слово мною пише”), своєю долею поета-в’язня підтверджував, що “Талант – це вогнище свободи”. Завдяки твердим переконанням, непохитній вірі у “вищі сили”, “відсунулись тюремні ґрати / Й від сонця сховане вікно. / Чи можна Всесвіт відібрати / Якщо ти злився з ним водно?”. Поет-філософ мав рацію.
зарського мистецтва в контексті світової культури. О. Вертій – автор монографій, книжкових видань: “Народні джерела творчості Івана Франка” (1998), “Пантелеймон Куліш і народна творчість” (1998), “Народні джерела національної самобутності української літератури 70–90-х років ХІХ ст.” (2005), “З’ясування народних джерел творчості письменника в школі” (2009), “Тарас Шевченко в національній свідомості українців” (2015), “Ми мусимо навчитися чути себе українцями…” (2017), “Світоглядно-духовні грані українського всесвіту: Життя, наукова, педагогічна та громадська діяльність Івана Хланти” (2021); співавтор підручника “Історія української літератури ХІХ ст.: 70–90-і роки /За ред. проф. О. Д. Гнідан” (2003). Він упорядкував збірки серії “Кобзарі, бандуристи, лірники Сумщини”: “Євген Адамцевич. Спогади. Статті. Матеріали” (співупоряд. Г. Діброва, 1999), “Єгор Мовчан. Спогади. Статті. Матеріали” (1999). О. Вертій – автор понад 350 фольклористичних, літературознавчих статей, опублікованих у наукових збірниках, вісниках, періодиці, зокрема в таких виданнях, як „Народна творчість та етнографія”, “Народознавчі зошити”, „Слово і час”, „Дивослово”, “Дукля”, „Народознавство”, „Урок української”, „Українська мова та література”, „Літературна Україна”, “Українська літературна газета”, „Слово Просвіти” . О. Вертій належить до тих учених, хто один із перших у літературознавстві та фольклористиці осмислив не лише уснопоетичні витоки письменства, а й ідейно-естетичні підстави художнього освоєння естетики, етики, психології, філософії та інших виявів народного світогляду, які своїм першоджерелом мають повсякденний побут, звичаї, обряди, декоративно-ужиткове, образотворче мистецтво; відтак здобули предметного наповнення такі поняття, як “смислове поле народного світогляду”, “смислове поле автора”, “смислове поле художнього образу (твору)”, тобто виокремлено художньо-естетичні складники світогляду наньою та електронною адресами, контактним телефоном на адресу: [контакт приховано] Щиро бажаємо натхненної праці молодим талантам, які долучаться до численної громади авторів-гончарівців, чиї імена вже вкарбовуються в сучасний літературний процес.
Оргкомітет Премії роду та письменника і особливостей їх поєднання в одне ціле в процесі художнього освоєння історичного, соціального, естетичного, морально-етичного, психологічного, філософського змісту того чи того явища національного буття, творення національної картини світу загалом. Унаслідок такого підходу розширено межі та зміст поняття “фольклоризм”, адже йдеться не тільки про народнопоетичні сюжети, мотиви, образи, ті чи ті складники стилю, а й про народні звичаї, народну естетику, психологію, філософію, побут, народний світогляд загалом та їх художнє освоєння літературою. Останнім часом О. Вертій чимало уваги приділив упорядкуванню збірників міжнародної наукової конференції у Мюнхені (Німеччина) “Діалог мов – діалог культур”, оцінці сучасних збирачів і дослідників фольклору та літератури. З-поміж публікацій автора в цьому плані найпомітніша грунтовна монографія “Світоглядно-духовні грані українського Всесвіту” (2021) про великого подвижника-народознавця, краєзнавця, збирача й дослідника українського фольклору, літератури, мистецтва Івана Хланту. Це не просто книжка-біографія про життя та діяльність відомої в Україні та за її межами постать, а книжка-концепція: висвітлено не лише духовний світ, життєві принципи та ідеали, громадянську позицію І. Хланти, а й з?ясовано основоположні підстави записування ним зразків усної народної творчості, особливостей багатогранної наукової та громадської діяльності, визначено місце й значення його доробку в духовній історії нашого народу на сучасному етапі її становлення і розвитку. Чимало уваги О. Вертій приділив дослідженню кобзарства, зокрема таким постатям, як Є. Мовчан, Є. Адамцевич, І. Рачок та ін. Як відомо, кобзарство – унікальне явище в історії та культурі України і всього світу, що поєднує в собі невичерпно багату душу, незламну волю, співучий талант народу. Це одна з перлин у розмаїті усно-музичної народної творчості, яка має велике значення у формуванні національної свідомості українців. О. Вертій започаткував видання серії збірок “Кобзарі, бандуристи та лірники Сумщини”. Опубліковано два випуски: “Євген Адамцевич. Спогади. Статті. Матеріали” та “Єгор Мовчан. Статті. Спогади. Матеріали” (1999). До збірок подано не опубліковані архівні матеріали про репресії кобзарів у 30-х роках ХХ сторіччя, що сприяє глибшому пізнанню феномену українського кобзарства, його репертуару, зокрема історії створення та побутування забороненої в радянський час “Думи про голод” Є. Мовчана. У Є. Адамцевича “Запорозький марш” (“Козацький марш”), балада “Євшан-зілля” засвідчують високий рівень духовності нашого народу. Є. Адамцевич не був автором “Запорозького маршу”, він лише зберіг і доніс до нащадків цю геніальну мелодію, перейнявши її від тих, хто навчив його кобзарського мистецтва. За словами Є. Адамцевича, автентичний козацький марш було створено в ХVІІ ст. О. Вертій – автор декількох сотень статей, рецензій. Помітною публікацією О. Вертія стала стаття про японського фольклориста Хіросі Катаоку, який під науковим керівництвом доктора філологічних наук, професора Л. Дунаєвської 2006 р. захистив кандидатську дисертацію “Художня модифікація культу предків в українському та японському фольклорі” в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Автор наголосив на тому, що Хіросі Катаока вперше в народознавстві Японії та України здійснив порівняльне вивчення культу предків у його міфологічному та звичаєвому сприйнятті, розумінні та потрактуванні двох народів. Помітний аспект діяльності вченого – літературно-критична діяльність, зокрема й фольклористична критика. Статті, рецензії О. Вертія, опубліковані в науковій періодиці, пресі, засвідчують високий професійний рівень осягнення доробку вчених (фольклористів, літературознавців), письменників. Так, у рецензії на монографію О. Кузьменко “Драматичне буття людини в українському фольклорі: концептуальні форми вираження (період Першої та Другої світових воєн) (2018) О. Вертій порушив актуальну проблему функціонування усної народної творчості на сучасному етапі, новотворів. Учений полемізує з тими дослідниками, котрі намагаються заперечити тяглість традиції, а ново-творчість називають “постфольклором”, зараховуючи сюди приклади татуювань, модний, з вульгарною символікою, одяг, зачіски, низькопробну самодіяльну творчість та ін. Принципово важливими виданнями для осмислення українського державотворення стали книжки (п’ять випусків), упорядкованих спільно з О. Новіковою за матеріалами міжнародних конференцій та семінарів у Мюнхенському вільному університеті “Формування національних основоположних підстав сучасного українського народознавства та літературознавства”, а також монографія “Національне самопізнання, самоусвідомлення та самоствердження українців” (2024). Різноаспектна наукова, педагогічна, просвітницька діяльність Олексія Вертія – вагомий внесок в українознавство, філологію, загалом у державотворення. Успішного подальшого самоздійснення вам, шановний Олексію Івановичу!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
