Пошта “СП” · “Ми маємо максимально залюднити нашу історію постатями, яких знеособлювали, пам’ять про яких нищили”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Стійко триматись
Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік
Ігор ЗОЦ
Коли влітку 2014-го ЗСУ звільнили Слов’янськ од рашистів, ветеран журналістики, просвітянин, почесний краєзнавець України Віктор Петрович Скрипник навіть у страшному сні не міг уявити, що в 2022 році орда знову полізе в Україну, і йому з дружиною доведеться виїжджати аж до Вінницької області, а потім повертатися. Наразі його життя, як і тисяч містян, знову триває під постійними жорстокими обстрілами ворога і нападами “шахедів”. Фронт стає ближче, вже й потяги перестали ходити до станції Слов’янськ. Але виїздити з рідного міста він, як і більшість жителів, не збирається. Стійкість ЗСУ і міської військово-цивільної адміністрації дають надію, що старовинне місто вистоїть. Недаремно ж на центральній площі, як у недавні мирні часи, встановили ялинку. У Віктора Петровича є ще один і, певне, найвагоміший привід залишатися в рідних стінах: незабаром, 2 січня, ювілей – 85! Добра нагода привітати ювіляра і подякувати за добрі справи. А їх назбиралося чимало, згадаємо деякі з них. Коли у 90-х роках минулого століття чимало районних і міських газет Донеччини позбувалися не тільки комуністичних назв, але й переходили на російську або ставали двомовними з переважанням неукраїнської, завдяки послідовній позиції редактора Віктора Скрипника міськрайонні “Вісті” в Слов’янську виходили українською! Ситуація після зміни редактора стала зовсім іншою, але досвід “Вістей” у перші роки Незалежності важливий тим, що редакція долучилася до створення іншої цікавої газети. Ось що розповів Віктор Скрипник: – Пригадую, як голова єврейської громади міста Юхим Файфер влітку 1995 року у нас в редакції завів розмову про видання газети. Мене, крім фінансових питань, цікавила й мова видання. Гість чітко відповів: “Раз ми живемо в Україні, то й газету видаватимемо державною мовою”... Колишній редактор “Вістей” розповів також про те, як професор Кейс, американець українського походження, який у 90-х цілий семестр читав лекції в Слов’янському педінституті, повіз у США кілька примірників цієї газети, і там дуже здивувалися, що в Донбасі державною мовою виходить газета невеликої національної меншини. “Менору” копіювали, передавали з рук в руки... “Бомба” для путєна” теж може бути доброю справою – під таким заголовком у своїй книжці “Донбасія” (2021) я написав, як Віктор Скрипник під час окупації Слов’янська рашистами навесні
2014-го надрукував на першій шпальті обласної газети “Донеччина” відкритого листа до президента рф на “понятном ему язикє” з вимогою забрати своїх терористів з міста і більше не втручатися в життя сусідньої країни. Віктор Петрович пригадує, що в дні окупації міста, коли багато жителів приховували свою позицію, а значна кількість виїхала, він зустрічав людей, які прочитали його звернення і принагідно дякували, віддаючи належне мужньому вчинку. Тоді наш власкор у Слов’янську сам запропонував звернутися до агресора через газету “Донеччина”, і я, як редактор, непокоївся за його безпеку. Однак він наполіг: “Ми не повинні когось боятися на своїй землі”. Про те, як місто пережило окупацію, журналіст написав книгу “Слов’янськ у війні 2014 року”. Далі вийшли його “Нариси з історії міста-курорту” (2015), згодом – “Журналістські “цеглинки” в будову нової України” – це вибрана публіцистика Віктора Скрипника, інші матеріали на теми становлення незалежної України, відродження української мови і культури в зросійщеній Донецькій області. У 2023 році побачила світ збірка статей “Підла війна росії проти України”, а в 2024 році вийшли дві: “Війнами обпалені” та невеличка за обсягом, але вагома змістом книжечка “Пів віку роботи в газетах”. В останній ав-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
