Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Ми маємо максимально залюднити нашу історію постатями, яких знеособлювали, пам’ять про яких нищили”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

“Шевченків сад” як кровоносна система історії України Генеалогія, що допомагає розкрити родову силу нації На здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року

Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік

Ігор ГИРИЧ, доктор історичних наук Тараса Шевченка досліджують академічні інституції найбільше. Літературознавча шевченкознавча галузь має вже понад 150-річний досвід наукових студій на життям і творчістю батька модерного часу в історії України. І здавалося б, усе вже має бути вивчено. Але виходить, що це зовсім не так. Невідомим лишався, зокрема, родовід Тараса Шевченка до виходу книжки Євгена Матвієнка, Євгена Букета і Олексія Дєдуша “Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки”. Причому роботу цю виконали не академічні вчені (з-поміж трьох співавторів тільки О. Дєдуш має ступінь кандидата історичних наук у галузі етнології). Це зайвий раз говорить про те, що треба було завзяття добровольців, зокрема “нефахівців”, аби з’ясувати усіх членів великої родини великої людини України. Така робота вимагає рутинної, мозольної праці, переглядання сотень метричних книг про народження, шлюб і смерть, як старших родичів Тараса Григоровича, так і численних нащадків його роду. Рухатися від відомого – рік народження або смерті якоїсь конкретної людини – до невідомого, коли народився його батько і матір. Хто були їхні похресники. І так, цеглинка за цеглинкою, вибудовувати цілість великого дерева життя роду. Щоб змалювати генеалогічне дерево одного великого роду, треба роки непомітної, одноманітної праці з товстенними книжками до тисячі сторінок низки церков і сіл та ще й не одної Черкащини (тоді історичної Київщини). На жаль, на сьогодні маємо досвід роботи лише співробітників Історико-меморіального музею М. Грушевського, які видали об’ємну книжку на пів тисячі сторінок “Я був їх старший син” про родичів і нащадків ще одного знаменитого уродженця Черкащини – Михайла Грушевського. 500 його родичів – зовсім не межа і абсолютно не дивина. Уся автохтонна Україна складалася з таких родів, сотень і тисяч імен, які діяли переважно в одному напрямі думання, які і робили Україну національною територією з визначеними ментальними і культурними цінностями. Дослідження генеалогії показує, що Т. Шевченко – це не просто геніальний одинак, що в його роду були десятки інших художників, поетів, науковців, політиків. Слід у культурі залишив небіж Тараса Григоровича – Фотій Красицький, який став офіційним для царської влади редактором “Літературно-Наукового вісника”. А, отже, фактично передав людську естафету від Т. Шевченка до Шевченка новітнього часу – Михайла Грушевського. Генетичний зв’язок поколінь – найбільша сила нації. Вона не дозволяє збочити на манівці, зрадити ідеї невмирущості роду і самої нації. Щоб спинити національний хід історії, ворог мусів винищити масово ці родинні гнізда. Для цього і запроваджували московські більшовики масовий терорі голодомор. Але здійснити свій сатанинський задум їм не вдалося. І автори “Шевченкового саду” виявилися пов’язаними з родом Т. Шевченка фізично і це рухало їхньою працею, присвічувало в часах зневіри. Наш видатний джерелознавець культури Сергій Білокінь через Совачевських споріднений був із Грушевськими і Шевченками. Він цим дуже пишався, це його надихало на працю. Генеалогія – це ніби кровоносна система історії. Бо ж історія – це життя поколінь простих і видатних людей одного великого роду, який має пов’язання з сотнями інших родів, як сад плодових дерев. Тому праця Євгена Матвієнка, Євгена Букета і Олексія Дєдуша має таке видатне для нас значення. Це нова сторінка нашого минулого і майбутнього життя. Мають також постати родоводи Єфремових і Лотоцьких, Доманицьких і Прокоповичів, Дурдуківських і Кошиців (до речі, в книзі “Шевченків сад” досліджено рід коханої Тараса Шевченка Феодосії Кошиць, а також розкрито родинний зв’язок між Кошицями з Кирилівки і видатним нашим диригентом Олександром Кошицем). Ми маємо максимально залюднити нашу історію постатями, яких знеособлювали, пам’ять про яких нищили. Ця книга безперечно заслуговує на Шевченківську премію. Вона є піонерська, оскільки започатковує новий жанр нашої літератури. А водночас вона продовжує працю попередників. Геніальних Вадима Модзалевського і Олександра Оглоблина. Євген Букет розпочав свою історичну працю з дослідження власного роду Букетів. І тепер прийшов до Шевченка. Не випадково і цілком логічно. Впевнений, що цій книзі уготовано довге життя.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин