Театр “В усіх своїх ролях хочеться бути самим собою”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Таємниці українського танго
Слово Просвіти, №51–52 за 2025 рік
У Київському академічному театрі українського фольклору “Берегиня” нещодавно відбулася прем’єра вистави “Львівське танго”. В її основу лягла п’єса написана Андрієм Бондаренком, Наталією Боймук та Остапом Мануляком.
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Андрія МІНТЕНКА
У цій історії всі персонажі мають історичні прототипи. Правильніше, ця історія саме про історичних постатей. Богдан Весоловський, Ірина Яросевич та “Ябцьо-джаз” були яскравими представниками львівського митецького простору першої половини минулого століття. На жаль, їхні імена довгий час приховувались і не згадувались в офіційному радянському музикознавстві, адже всі вони були помітними героями політичної сцени. Ця щемлива комедія саме про внутрішні сумніви, про вибір між коханням та громадянською позицією, про кохання, історичним тлом якого стає боротьба за сильну Україну. Традиційно у виставах “Берегині” звучить оркестр наживо. У новій постановці теж багато музики авторства усіх учасників історії і, звичайно, пристрасне танго. – Мені здається, що зараз час,
коли ми повертаємо собі імена історичних постатей, відкриваємо нові, заповнюємо прогалини, – зазначила директор-художній керівник театру “Берегиня” Ільїна Генсіцька. – Білі плями заповнюються в різноманітний спосіб: через вистави, кіно, виставки, наукові дослідження, ролики в Тік- Тоці. Ми позбуваємось відчуття меншовартості і театр для цього прекрасна платформа. Подивіться, скільки вистав зараз в Україні про наших видатних митців – Квітку Цісик, Василя Стуса, Богдана Весоловського, Поліну Райко, Марію Примаченко, Аллу Горську. Через спектакль, постановку можна передати не тільки сухі факти, відтворити події, а й створити атмосферу, занурити глядача в історичну епоху. Богдан Веселовський сьогодні актуальний і завдяки своїй творчості, і своїй громадянській позиції. Мушу сказати, що й долі його друзів вартують мистецьких творів – фільмів або вистав. Я маю на увазі Леоніда Яблонського, Анатолія Кос-Анатольського. Їхні біографії і творчість теж яскраві та самобутні. Андрій Бондаренко, Наталія Боймук та Остап Мануляк написали п’єсу “Львівське танго” для Львівського Національного театру імені Заньковецької. Саме її в постановці Богдана Ревкевича я побачила в Києві на гастролях імені страшенно захотілося, щоб вона з’явилась в репертуарі “Берегині”. Почався процес перемовин про надання авторського права на постановку цього тексту. Нам вдалось домовитись. На первинному етапі ми навіть почали обговорювати можливість приїзду режисера зі Львова, але низка обставин цьому завадили. Тоді я запропонувала постановку вистави Наталії Лінник. Так ми почали роботу. У мене давно назрівала ідея розширити акторську трупу драматичними акторами. Так у колективі з’явився Едуард Кіхтенко, який в цій виставі грає молодого Богдана Весоловського. Едуард успішно працює у нашому театрі вже кілька сезонів. Роль Рени, сповнена драматизму, відчуття глибинного перетворення потребувала виконавиці, яка б поєднала в собі здібності вокалістки та ґрунтовну акторську підготовку. Після обговорень з режисеркою ми дійшли висновку, що це може бути Аліна Проценко. Музичний матеріал потребував вивчення і фактично дослідження. І хоча текст п’єси містить ще й готову музичну партитуру, але постановочній групі здалось, що для нашого театру музичного матеріалу замало, тому він розширився, збагатився і дещо змінився, оскільки наш склад оркестру різниться від оркестру львівського театру. Над музичною партитурою працював, робив аранжування Віктор Дмитренко, а вокальною займалась Ірина Бонковська, яка, до речі, має тісний зв’язок із мистецьким Львовом. Їй довелось докласти багато зусиль, щоб привести до гарного вокального ансамблю артистів, які співають в різній манері. Для наших вокалістів це теж був своєрідний виклик. Хореографічні номери створила Світлана Дядюн. Тут теж були виклики, пов’язані і з виконавською манерою, і з гендерним складом. Сценограф – Світлана Заікіна. Вона часто долучається до наших постановок. І цей текст потребував своєрідного підходу. Окрім Аліни Проценко, про яку я вже говорила, у виставі також грає Сергій Чернов, який до 2022 року працював в Театрі на Печерську та Роман Листопад – актор Театру на Михайлівській. Сергій навчався в Національному університеті театру, кіно та телебачення паралельно зі мною (яна театрознавчому, а він на акторському, до речі у того ж викладача, що й Аліна Проценко). Їхній курс був доволі музичним, що тоді це не було надто модно. І одна з їхніх дипломних вистав – мюзикл “Чикаго”, в якому Сергій грав, танцював та співав жіночу роль. Роман Листопад прийшов якось на прослуховування і сподобався нам, ми його запросили. Молодий актор Назар Солопіхін – ще студент КНУКіМ. Проходив у нас практику. Зараз грає кілька невеличких ролей в репертуарі “Берегині”. Я впевнена, що робота ще, скажімо так, дозріє. Відійде “нерв” перших показів і на перший план вийдуть глибинні змісти. Так з виставами часто трапляється, особливо з тими, які на перший погляд здаються винятково розважальними. Паралельно у театрі тривала робота над виставою “Щедрий вечір”. Це різдвяна історія для родинного перегляду. Її поставила Олена Аль Юсеф. За основу вона взяла п’єсу відомого режисера, харків’янина – Олександра Інюточкіна. Діти в захваті! А головна ідея постановки – свято для всіх. Поки що перебуваємо на підготовчому етапі роботи над масштабною виставою “Зерносховище”. Повсякчас трапляються події, що змушують нас відкладати початок репетиційного періоду. У січні плануємо прем’єру концертної програми до Дня Соборності України. Це будуть пісні патріотичного характеру, козацькі, на вірші Тараса Шевченка тощо. – Особисто мене у цій історії зачепила тема кохання, яке виникло у героїв, – продовжила розмову Наталія Лінник, режисерка-постановниця. – Саме про це світле почуття хотілося передовсім говорити зі сцени. І, звісно, було важливо, аби глядач познайомився з такою постаттю як Богдан Весоловський. На щастя зараз це ім’я повертається в Україну. У більш сучасному виконанні звучать його пісні. Люди починають знайомитися з творчістю композитора, а театри – ставити про нього вистави. Приємно, що під час роботи над виставою до нас доєдналися драматичні актори. Мені здалося, що в актора Едуарда Кіхтенка є щось схоже з головним героєм. Думаю, що йому теж було цікаво попрацювати над романтичним образом. Ідеєю Ільїни Генсьцької було запросити на роль Ірен драматичну актрису Аліну Проценко. Гадаю, що вибір досить вдалий. Я отримала велике задоволення від співпраці з Романом Листопадом та Сергієм Черновим. З професіоналами завжди легше працювати над сценами. Вони приносили цікаві творчі знахідки. У людей театральна освіта, а ще вони мають практичний досвід. Кожен працює в якомусь театрі. Для режисера це великий плюс. Чудові роботи й у інших акторів. Насамперед маю на увазі Олександра Бригінця та Олексія Черняка. Олександр більш відомий як комедійний, характерний актор. А я запропонувала йому зовсім інше амплуа – дорослого Бонді. Треба було передати біль після повернення на три дні у радянський союз, зустрічі з коха-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
