Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово ПРОСВІТИ 1987--199)-й - роки діяльності Клубу шанувальників української мови при Спілці письменників. України. Саме тієї трагічної доби українські інтелектуали, і серед них Юрій Мушкетик, Сергій Плачинда, Іван Ющук, Дмитро Чередниченко, Дмитро Павличко, Анатолій Погрібний, Андрій Бурячок, Павло Мовчан, Олесь Лупій, Орест Сливинський, Нотолко Поклад, Микола Кагарлицький, усвідомивши страхітливе становище нашої мови, почали бити на сполох. Тоді, навесні 1987 року, і зродився Клуб шанувольників укроїнської мови. Спершу його відповідальним секретарем, а згодом і керівником був професор Іван Ющук -- педагог, письменник, перекладач, який керував діяльністю Клубу безперервно, вдало поєднуючи цю почесну громадську функцію з викладацькою справою в Київському педагогічному інституті іноземних мов. Отже, як воно вперше завируволо, те джерельце Клубу шанувальників української мови? До речі, перше в Україні. На засіданні Ради СПУ з охорони пам'яток історії та культури під головуванням Сергія Плачинди 23 березня 1987 року було розглянуто перше питання: створення Клубу шанувальників української мови. Власне прелюдією до цього питання стало виголошення листа Івано Ющука, з яким він звернувся до голови Ради Спілки письменників України, - «Про створення Товариства сприяння культурі укроїнської мови». Цю ідею рішуче підтримали письменники Микола Когарлицький, Степан Пінчук, представник редакції часопису «Соціалістична культура» - усі в залі були за створення Товариства. Сергій Плачинда запропонував об- рати Івана Ющука відповідальним секретарем. Цей тимчасовий статус-кво так і залишився до кінця існування Клубу шанувальників української мови, тобто до травня 199 року. Якими ж були перші кроки Клубу шанувальників української мови? ./ Іван Ющук, окрилений деяким втіленням у життя ідеї створення громадської організації, буквально наступного дня побував в Інституті мовозновства ім. О. Потебні АН України, де мав тривалу розмову з директором цієї ч поважної установи академіком Віталієм Русанівським. ; Рон бує рофозо о - - - - Свідченням, наскільки ідеологічний спрут обкрутив усе наше духовне життя, як він володів нашими душами і -но третьому році «перебудови», було те, що відомий український мовознавець В. Русанівський, син репресованого у 30-ті роки декана філологічного факультету Київського університету імені Т. Шевченко Макара Русанівського, не дозволив собі більшого, аніж виступити з доповіддю на тему «Ленін про українську мову». Але історична справедливість таки перемогла -- 23 квітня 1987 року відбувалося чергове засідання пре- зидії АН України, тож В. Русанівський був серед числа тих академіків, яким і досі українська мова чинить повний дискомфорт. Провда, того ж дня ентузіасти Клубу шанувальників української мови слухали грунтовну доповідь Г. Півторака «Діалекти, племена і етнос Київської Русі». Ініціотор створення Клубу шанувальників української мови Їван Ющук, виступаючи на першому засіданні, порівнював мову з храмом, який необхідно берегти. Доповідь Г. Півторака викликала бурхливе обговорення, безліч запитань, новіть суперечок. Але мені особливо запам'ятався виступ київської вчительки, яка із сумом повідала про жалюгідний стан українського шкільництва у нашій столиці. Як важко укомплектувати перший клас дітьми, бо всі прагнуть з відомих причин лише до «руського» класу... Процитую лаконічний запис із «Щоденника» І. Ющука: «27. 09. 87 був у секретаря Спілки письменників України Юрія Сердюка. Він розпитував про Клуб шанувальників укроїнської мови, бо ним цікавиться ЦК партії. | Примчав Є. Лук'яненко з найвищої партійної інстанції, я передав йому теми п'яти ост проведених засідань: І. «Діалекти, племено | :. Півторак); 2. «Мова художніх творів» |. Варченко); 3. «Підручники з української мови і літератури для -Тарших класів» |Ні. Шинкарук і О. Бандура): 4. «Підручники для молодших клосів» (Н. Скрипченко); 3. «Боротьба за утвердження української мови в другій половині ХІХ ст.» |В. Яременко)». Здається, партійні наставники не відшукали в темах виступів відповідної контрреволюції і но певний період заспокоїлися. Ча одному із засідань нашого Клубу шанувальників уКроїнської мови постоло питання про певні засади діяльності, в основі яких мав бути елемент наукової етнос Київської Русі» рий я я ; я УДО 4 , , ор " я "ин й з ій б чи з , ері пив я ін яр ин па ач РУ я - і ти чу ОС ЕЕ пом РДА ООСТИО С З Гі їі М ково в и в Професор організації праці. Було вироблено відповідну концепцію | домовлено вивчати стан функціонування української мови від найнижчих ланок освітнього життя до вищих навчальних закладів. Саме тоді й вирішили втілювати цю ідею, вивчаючи стан української мови в дошкільних закладах, школах, профтехучилищах і технікумах, У вищих навчальних закладах, на Українському радіо та Українському телебаченні, в торгівлі, на транспорті, на фабриках і заводах. Шосте за числом засідання Клубу шанувальників української мови відбулося 22 грудня 1987 року. Тут із аналізом стану функціонування української мови в дошкільних закладах виступив відомий український письменник Борис Тимошенко... Доповідач подав вражаючі цифри: в Україні наявних 22 тисячі 800 дитячих садків, де виховувалося 2 мільйони 600 тисяч дітей, лише ЇЇ тисяч тих садків, тобто менше половини, - українськомовні, але відвідуволо їх тільки 642 тисячі дітей, тобто значно менше половини. Особливих пояснень це не потребувало: дошкільні заклади в сільській місцевості були малокомплектними, їм було далеко до міських дошкільних гігантів великих промислових центрів. Хоча в Одесі та Харкові взаголі не було українських садків, у столиці України із 730 дитячих закладів тільки 20Ї був із українським мовним режимом. Проте якщо додати сюди заняття з музики та фізкультури, які традиційно проводилися тільки російською мовою, то можна уявити, що означало насправді число 201. У своїй | доповіді Борис Тимошенко вніс низку пропозицій, які базувалися не на колишніх імперських чи пізніших комуністичних формах -- доплати тих фарисейських 30 срібняків за «обрусенив», а | на засадах високої національної свідомості. Пропонувалося, зокрема, українським письменникам взяти шефство над педагогічними училищами для виховання молодої патріотичної укроїнської генерації. Багато цікавих думок під час обговорення висловили викладач Київського державного університету ім. Т. Шевченко Віталій Радчук, викладач укроїнської мови та літеротури Київського педучилища Мо 2 Таїсія Бурлака, начальник управління дошкільного виховання Міністерства освіти України Галина Раратюк, учителька української мови та літератури Любов Забашта. Не відаю, чи багатьом це закарбувалось у пам'яті, оле повідомлення Любові Забашти варте того, щоб згадоти про нього. Йдеться про виступ першого секретаря Київського міськкому компартії України Костянтина Масика на міській нараді парторгів шкіл столиці: «Хай шумлять чи не шумлять, а української мови ніхто не відроджуватимеї!», Категорично, безапеляційно, грубо по відношенню до народу, вихідцем із якого був і сам К. Масик., Правда, будучи не таким уже по-комуністичному ортодоксальним, К. Моасик після проголошення незалежності Укроїни охоче погодився очолити дипломотичну службу України У Фінляндії та зо сумісництвом і в інших державах Північної Європи Наприкінці січня 1988 року виступ професора М. Жовтобрюхо зібрав богатолюдну зудиторію Клубу нн - - - -і п Р шанувальників української мови. Ишлося передусім про українське мовознавство, тогочасні правописні баталії У виступі професоро проступола та тривожно думка, що українці на власній землі завжди змушені воювати за утвердження рідної мови. Але наскільки обережними чи заляканими були учасники того зібрання, стало зрозуміло тільки після того, як відомий політв'язень і поет Євген Чередниченко (1914-1994) запропонував підписати листа на ім'я Андрія Громико з проханням розглянути можливості, щоб: -- вступними у вищих навчальних закладах були дві мови й літератури -- українська та російська; -- викладання у вищих навчольних закладах поступово перевести на українську мову; -- забезпечити студентів підручниками, посібниками, методичними розробками українською мовою; -ео'Вб університетах, Педогогічних ТО КУЛЬТОСВІТНІХ вищих навчальних закладах викладали як обов'язкові предмети українську мову, літературу то історію України; " наукові видання публікувати и укроїнською мовою Після ознайомлення з листом, складеним, до речі, Іваном Ющуком, почався справжній гармидер. Мабуть, кожний хотів продемонструвати, якщо б у листі були порушувані ним питання, то підписав би. Ї коли справа дійшла до підписів, то лише 60 осіб із понад 200 присутніх поставили свої автографи... Метушливі, запальні, обачні, часто обережні укроїнці, навіть ОКТИВІСТИ Клубу шанувальників української мови, продемонстрували типові риси укроїнської мен- ТОЛьЬностІ Хочеться ще зупинитися на обговоренні стану функціонування укроїнської мови на Українському радіо та Українському телебаченні. Доктор філологічних наук, редактор часопису «Слово і час» навів безліч прикладів того, як не потрібно будувати своїх репортажів та інформацій радіожурналістом. |з його виступу випливало, що наші журналісти немовби навмисне обирають для інтерв'ю тих партійних та господарських керівників, які не ВОЛОДІЮТЬ українською мовою, ігнорують її. Інколи такими репортажами нам, українцям, сСилкувалися довети, що нашою мовою спілкуються хіба що колгоспники, а в містах -- лише окремі прибиральниці або вчителі української мови та літератури Авторові цих рядків на тому ж засіданні довелося аналізувати чистоту укроїнської мови дикторів та журналістів Українського телебачення. Мої спостереження за мовою працівників УТ протягом липня-жовтня 1988 року вилились у заклик -- рятувати укроїнську мову. Шкода, що часто горе-фахівці, випускники російських шкіл, відділень російської філології університетів та інститутів, які зростали в російськомовному родинному середовищі, і ДОСІ редагують тексти, які згодом звучать у радіоефірі, з екранів УТ, тобто і далі нав'язують нам норми російської мови. Київські російськомовні недоуки інароадіо, іна телебаченні, в газетахта часописах користуються російським суржиком. Діяльність Клубу шанувальників української мови була прикладом того українського неспокою, сигналом, що імперія ось-ось сконає. Зрештою, як і галичани далекого 18/3 року творили «Просвіту», щоб піднести свідомість українського народу в Галичині, на Буковині, В Закарпатті, а згодом на Волині та "НІаддніпрянщині, так : представники київської інтелігенції шукали виходу З комуно-соціалістичної темряви. Діяльність Клубу шанувальників укроїнської мови залишиться світлою сторінкою в укроїнському відродженні кінця 80-х-початку 90-х років, провідну роль у якому відіграли Сергій Плачинда, Микола Кагарлицький, Михайло Шевченко, Їван Ющук, Степон Пінчук, Ганна Ігнатенко, Борис Тимошенко, Світлано Єрмоленко, Андрій Бурячок, Юрій Руденко, Григорій Мусієнко Юрій Огульчанський, Георгій Мамолот -- усі вони були обрані до склоду ради Клубу шанувальників укроїнської мови при Спілці письменників України (вам ПАСЕМКО, мауковий працівмик Інституту українознавства Київського маціомального уміверситету імемі Тараса Шевченка Наш індекс 30617. Передплачуйте і читайте, розповсюджуйте «Слово Просвіти», Ми -- однодумці!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин