Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

-Мой ій бі і - ТТ ха фер чезаїе є - наниьнио пен - зон я Я РАХ РАЕС моля длЯСат а чКРАЗОГИ най : ЕРА ро - зостаитни0 тет і бееслваннннннньо неси п п нн Продовження. Початок у м. 7--9 «Містечко це більш схоже на село, ніж на місСТО», так промовисто польський краєзнавець кінця ХІХ ст охарактеризував Борщів колишнє повітове місто Королівства Галичини, при кордоні Австро-Угорщини з Російською імперією, а НИНІ сг районний центр Тернопільської област України Перша згадка про містечко Борщів у писемних джерелах припадає на 1456 рік Саме тоді серед підписів у шляхетських актах уперше трапляються імена «Михна и Пашка з Борщева». Західне Поділля на той час уже близько століття перебувало під владою Королівства Польського. Власниками більшості тамтешніх містечок, як відомо, були польські магнати та шляхтичі, що часто, аби мати більше прибутку з підвладних ім маєтностей, обдаровували їх магдебурзьким правом, Протягом ХМІ ст Борщевом володів дрібний шляхетський рід Дудинських, а пізніше, в ХМІЇ ст, місто дісталося Золотницьким, які й надали Борщеву 1629 р. магдебурзьке право. Міщани дістали привілей на проведення трьох ярмарків та тижневих торгів, а та. кож на організацію цехів. У містечку було засновано комори для складування вина, яке завозилося в Польщу з півдня, -- «мальвазії та мушкателю»; з цих комор вино перевозили на продаж до Кам'янця Подільського и Снятина. Крім того, приблизно тоді ж Золотницькі побудували в місті міцний оборонний замок, споруди якого и досі збереглися на околицях міста, поблизу села Височинці Побудова такого замку в Борщеві не була випадковою як відомо, Подільське воєводство було протягом ХМІЇ--ХМІЇЇ ст прикордонним і часто зазнавало шкоди від несподіваних татарських або турецьких нападів. Цілиий ряд містечок в околицях Борщева Кривче, Кудринці, Скала- Подільська, Окопи на той час являв собою саме надійно укріплені оборонні фортеці У ХМІЇЇ ст. містечко дещо зросло, але й тоді воно залишалося типовим для Речі Посполитої! невеликим міським поселенням: посередині -- неприступний і гордий шляхетський замок, навколо якого -- БОРЩІЄВ | скромні ремісничі й селянські житла. До речі, в середині ХМІЇЇ ст. в Борщеві діяло вже шість цехів -- суконний, шевський, гончарний, ковальський, ткацький та кушнірський. Вироби міських ремісників купували міщани й селяни з навколишніх осель, що приїздили до містечка на ярмарки, які, як і раніше, відбувалися тричі на рік Саме тоді по Галичині, Буковині, Закарпаттю прокотилася хвиля опришківських повстань. Народні месники, об'єднуючись у численні загони, зажили між людом казкової слави. Не минула ця хвиля й Борщівщину. Є відомості про те, що 1744 р. дехто з борщівських селян пристав до загонів легендарного Олекси Довбуша, чию «опришківську бартку» знали і Верховина, і Буковина, і Мараморощина. «Довбуш умів панів учити: так їх умів учити, що ніхто більше їх так не навчить.. За добро, яке Довбуш робив людям, він мав жити шістсот років», -- оповідають народні перекази 1//2 р. після переходу Галичини до володінь Австрії, Борщів було зараховано до складу Заліщицької! округи, перейменованої пізніше на Чортківську Містечко стало центром одного з пяти повітів, що входили до цієї округи. Зберіг повітовий статус Борщів і пізніше, після реформування адміністративного поділу Галичини в 1867 р. До Борщівського повіту з 1867 р. належало вісім містечок -- Дзвенигород, Кривче, Королівка, Кудринці, Мельниця- Подільська, Озеряни, Скала-Подільська та Устя-Віскупське -- близько шістдесяти сіл У друпи половині ХІХ ст. в Борщеві налічувалося 1438 поляків та «латинників», на потребу яких у місті ще 1763 р. було побудовано костьол в ім'я Святої Трійці, 190 українців греко-католиків та 998 євретв. Проводилися, як і раніше, ярмарки, де продавалася й купувалася головним чином худоба. Діяло кілька невеликих фабрик та заводів і дві фабрики одягу, папірня, гуральня з броварнею, дещо пізніше було відкрито також цегельню й тютюнову фабрику. Однак і це не змогло надати Борщеву вигляду справжнього міста. Відрізняла його з-поміж навколишніх сіл та позаштатних містечок хіба що збудована наприкінці ХІХ ст. залізнична станція. Такий самий «провінційний» характер мав Борщів і після Першої світової війни, коли Галичина опинилася під владою Польщі -- Другої Речі Посполитої. Навіть герб міста, розроблений на початку ХХ ст. й затверджений польською адміністрацією 1929 р., мав досить характерну символіку: «У щиті, розколеному срібними й червоними смугами, золотий сніп хліба, нахилений колоссям праворуч». Окрім невеликих фабрик та сіІЛЬСЬКОГОСПОоОДарських робіт, прибуток Буковино, Волощино, Мамко моя, ненько! Як на тебе подивлюся -- Гуляє серденько: Тамта гори, наше море, Поля золотіють.. Гуцул косу несе в росу, Волог просто сіє, -- ЦІ поетичні рядки «буковинського соло: вейка» Юрія Федьковича одразу пригадає кожен, хто раз у житті побував на Буко- ВИНІ, в стародавній «Зеленій Руа» І цю неповторну красу ховають у собі | міста Чернівці, Сторожинець, Вижниця, І безліч мальовничих гірських сіл, | невеликі містечка, одним з яких | був колись Великий Кучурів -- нинішнє село в Сторожи: нецькому районі, міЖж кОЛИШНІМИ ПОВІТО вими центрами Чернівцями та Сторожинцем, над маленькою річкою Кривий Потік Як ідвоє цих міст, Великий Кучурів веде Лік своїи історії з ХМ ст: перша докумен: тальна згадка про нього датована 142 роком Вважається, що засновниками цього поселення були вихідці з села Кучурова (сучасного Малого Кучурова 8 Заставнівському районі) Саме ТОДІ, В першій половині ХМ ст, молдавськимй господар Олександр Добрими, до володінь якого належала Буковина, подарував Вепикиим Кучурів (офіційна молдавська назва села звучала як «Кучурмаре») бояринові Богушу Століттям пізніше Великим Кучуровом заволоділи ченці 1552 р господар пере- дав село Путнянському монастиреві. З цього часу село зоставалося при маєтностях цього монастиря аж до останньої чверті ХМІЇ ст. Путнянський монастир на той час був найбільшим з усіх православних мо-настирів на Буковині. 1/82 р, після переходу Буковини до австрійських володінь, цісар Йосиф ІЇ передав монастирські маєтки в державну власність, організувавши «церковнореліпиний фонд», зазначала Наталя Полонська-Василенко, утримувались монастирі, церкви, середні школи, бого: словськийінститут у Чернівцях, богословський факультет при Чернівецькому університеті, збудували 1860р. резиденцію митрополита т катедральну церкву в Чернівцях тощо». Серед путнянських маєтностеи, переданих до релігійного фонду, був і Великий Кучурів. Село було зараховано до Чернівецького повіту од: ноименно! округи З кінця ХМІЇЇ ст. місцева волость почала вживати печатку з зображенням альськогосподарського знаряддя -- перехрещених двох кіс та граблів | справді, найголовнішим видом господарства в селі залишалися традиційні хліборобство та рільництво Так, на1856 ру ньому налічувалося 1298 селян- господарів, Дещо раніше, 1836 р., в Великому Кучурові було відкрито двокласну школу І, мабуть, судилася б | далі Великому Кучурову доля звичайнісінького буковинського села, якби 1869 р. в ньому не ВЕЛІЛКІЛІЙ урів створили залізничну станцію. Саме тоді в Галичині та Буковині було розгорнуто будівництво залізниці Львів -- Чернівці -- Сучава, що з 'єднувала столицю Галичини з головними містами Північної та Південної Буковини Станція перетворила провінційне село на помітний торгово-промисловий осередок За даними 1883 р., у Великому Кучурові налічувалося вже /690 мешканців, переважну більшість яких становили православні українці А вже наступного, 1884 р. «велике село» Кучурмаре в Чернівецькому повіті одержало від цісаря Франца-Йосифа | статус торгового містечка (пізніше, на початку ХХ ст, його було приписано до новоствореного Сторожинецького повіту). Одержало містечко й новий, цілком ВІДМІННИЙ ВвіД попередньої волосної печатки герб, символіка якого була досить орипнальною и складною: на блакитному "лі -- липове дерево з золотим листям, на яке спирається давньогрецька богиня правого суду Геміда в червоному вбранні та срібному плащі, що тримає в руках оголеного меча й терези; біля підніжжя дерева, на кам'яному постаменті -- срібна урна, символ гостинності й чистоти думок мешканців и нь Р і | | | МІСТУ давали також відвідини туристів, що приїжджали на Борщівщину оглянути стародавні замки, а особливо -- славнозвісні подільські карстові печери, на які цей край надзвичайно багатий.. «Тихо тепер на Збручі. Вісім-десять кроків по коліна водою -- і польський берег Збруча. Уярмлена Галичина. Український П'ємонт! Тепер -- приборкані, загнуздані креси..» -- сумно міркував письменник Борис Антоненко-Давидович, подорожуючи 1928 р. українським прикордонням і дивлячись на таку близьку й водночас таку далеку землю Борщівщини. Але, немовби схаменувшись, додавав майстер слова: «Одійшла до Босфору, до Царгороду Туреччина, одійдуть колись до своїх етнографічних меж Польща й Румунія. Одійдуть!.». Справдилося віщування митця -- тепер Борщівщина, де ще три чверті століття тому «когут піяв на три держави», є районом Тернопільської області, а місто Борщів -- яскравою перлиною у вінку міст Української держави. - ; 1 - - чо чу ; і , - і щ шшвшьььоньнь»к.Ев ло н'9 ШОЇ ВТ з упранат зом.ед мніодя НА «Після Першої світової війни Кучурмавре знову втратило містечковий статус і було; яко: раніше, приписано до церковнореліпиного фонду. Нова румунська влада розпочала шалену боротьбу з усіма українськими традиціями, звичаями, обрядами. Доведенідо відчаю селяни масово емігрували за кордон, до Канади та Сполучених Штатів Америки, де сподівалися знайти кращу долю. Але народ вистояв. Вистояв в усьому -- у праці, вдачі, слові Недарма нині Великий Кучурів вважається одним з найцікавіших фольклорних осередків Буковини: протягом останніх років місцева фольклористка Гарафіна Маковій записала в рідному селі, колишньому містечку, безліч текстів пісень, замовлянь, обрядів, ігор. Ось, наприклад, співанка, що супроводжувала випікання калачів до хрещення дитини: Мукичка біленька, ситечко дрібненке -- Най росте наш народженник, як дубок, правенький. Цю мукичку білу будем просівати -- Най росте наш народженник, як цісар, багатий... А ось рядки з колискової піснг Гой, летала сива пава, сіла на калину, Сива пава колисала маленьку дити ну. Гой, летіла сива пава, з неї перце втало. Моя потія в колисочці вже собі заспало.. Варто лише прислухатися до цієї багапощої творчої скарбниці, щоб усвідомити, наскільки міцним інезламним єв мешканців селища над Кривим Потоком предківський національний дух Вони -- нащадки тих, кого з такою любов'ю змалював у своїх поезіях Юрій Федькович: Там знов стлля, як весілля, Стоять при долині: У їг щастя розгостилось, Мов у своїм дому, Доля поли закасала Га мастить гороми... Володимир ПАНЧЕ МКО. аспірамт кафедри архівозмавства Київського маціомальмого уміверситету ім. 7. Шевченка вв ччН и о зд че "б У ПРА з РА "ов - НІ - | Гай РИ, ож зай. ск ГА ЛЕ зе й У" -ачуіб Чо зоріфифащьціяц іщідііе и зро М - и я Пк! я, ЩА РРО ов , "ЧТ | і ин зась - 4 м зі й зд і ВН. з кате я рин

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин