Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

чарововет зай сої, | 11 ком . й м | зодотля. голоси мкРАЧМ (лово ПРОСВІТУ чини 1. 3-під зимних мармурів всесвітньої скорботи до нас вертають їхні голоси ) Український Париж для нас, українців, назагал і за великим рахунком, | досі залишається ще Іегга іпКкодпііа - материком, м'яко кажучи, недосконально відомим. - Чимало наших співвітчизників, здебільшого митців, за- - - карбувало свій помітний, яскравий слід на небосхилі о французької й у сув'язі з нею світової культури, в душі хі м | завше залишаючись українцями. А що Вітчизна наша в Ода у й буяння їхнього таланту знемагала вже отре,? ТЗ ппродовж століть, під нагаєм вічно змінюваних, педрадищино. послідовних у своїй зненависті та жор- ОСТ всесвітніх підпасичів до підкорених, то й імена і и ців "наших якщо не гасли. разом. із завершенням чзього життєвого шляху, то зазвичай вписувалися до антеонів славетних інших народів. | «Занашу Соломію Крушельницьку -- цю найяскравішу перлину в діамантовому намисті світового класичного СПЕ ву, за належність її імені до своєї культури, пригадаймо, й доа ламають списи поляки з італійцями. Гадаю, - па уени х успіхів досягли 6 наші суади-ляхи у змаганні з 213 ранцузами за своїх же, поляків за походженням -- за Зі Пиома Аполлінера, з англійцями -- за письменниефе Конрада, з американцями -- за поета, а, письменника, перекладача, філософа нобелянта лава Мілоша чи з індіанцями Америки -- за сина нео М ог - о вождя и польської революціонерки письменнити ни від народження Вацлав Ніжинський і Серж "зяца Лифар узагалі чомусь | дод вважаються за кордоном о гордістю лише роаиського балету, і навіть «Большой знциклопедический словарь» нових часів (1991) скромпон а о ном «сором'язливо» називає останнього «вьходец из то России» ( т.1, с. 720). Натомість наші щирі сусіди-росіяни неохоче визнають нобелянта Йосифа Бродського ( «русский позт»; БЗС, т. 1, с. 167) та знаменитого поета й 2 сабо и романіста Володимира Набокова американськими письсв'бунвів менниками (останній у них поблажливо -- Ж «русско-американский писатель» ; 53С, т.1, с 858). А про РАЗИ нобелянта Івана Буніна, який останніх двадцять літ (відра 1933 року) прожив у Франції, то й натякати не слід, що він французький письменник «Такие бьли обстоятельства, что они вьнуждень бьли зммигрировать», -- -і кажуть вони. Французи ж ім у відповідь: «С'езі Іаміе» -- таке життя.. Ніби нас обставини не замуровували з усіх сторін так, що кращі з кращих мусили пускатися рідного берега в пошуках утраченої вдома Вітчизни (та й чи сьогодні щось змінилося для них на краще на нашій не своїй землі?). Скільки їх, сізіфів пера і пензля, володарів незрівнянних голосів та інших геніальних обдаровань зі щирим українським серцем розвіялося світами! Про одних у нас нарешті заговорили на повен голос, про других -- довідуємося зі скупих 8--10 рядків наших куцих і доа та нечисленних енциклопедій фрагментарно, треті -- іще чекають, не дочекаються, коли Вітчизна пом'яне їх бодай незлим тихим словом... Р Мовчать суворі камені всесвітніх кладовищ, де зчаста за латиною різноязичія зринають до болю знайомі вкраїнські прізвища. За прізвищами -- долі... Якби ж то камені уміли говорити, скільки б вони могли розповісти нам усього. | той же скорботно-знаменитий цвинтар Пер-Лашез, і Баге, й інші паризькі (єї саєїега) меморіальні й провінційно скромні місця печалі, що мовчазно зберігають останки колишньої земної людсь- ЗОЗІ кві КОЇ присутності.. З-під зимних мармурів усесвітньої скорботи й до нас вертають їхні голоси.. 2. А спів ввіллявся у небесні хори Ще Україна снила своєю віками омріяною свободою, заколисувана гучними здравицями на адресу «честі й совісті епохи» та її генеральної лінії -- «єдино вірної й несхибної», ще надривали в Україні компартійні бонзи-скоморохи свої сталеві пупи й голоси, не відаючи, що вже викаркують для себе морок забуття і потойбіччя. А голоси інші, ангельсько чисті, піднебесні, деінде писали золоті сторінки української, зокрема й пісенної історії -- там, зазалізною завісою. Від них світ довідувався про Україну іншу, не молодшу сестру чи пасербицю чиюсь, -- про оту, що на повен зріст стоїть перед престолом Господнім, Та втрати і на цьому терені були непоправними.. 1 жовтня 1979 року французька земля прийняла в своє лоно любляче світ і людей у ньому українське серце. Сумний останній паризький шлях устелився невибляклою осінньою позолотою від української католицької церкви святого Володимира до цвинтаря Ое Вадпеи, її шлях -- співачки міжнародної слави і меццо-сопрано європейських сцен Євгенії де Новина-Зарицької, нашої колишньої співвітчизниці.. Завершився тернистий шлях земний, а голос повернувся до Гворця; а спів ввіллявся у високі ангельські хори небесної України. Відлуння ж його надовго залишиться на Землі -- співачка встигла записати в зарубіжних фірмах платівки українських народних пісень і романсів українських, арії з опер російських і зарубіжних КОМПОЗИТОРів. ' і 1 жо п-- ї -і ї і їй те г. т в ьноеь і - і "вої - РЕ РЕ Аа, Р - і" ть хололі кроки Франка, не дали приспати музику в душі | піти шляхом життєвих і наукових мудрствувань? А можливо, культурна атмосфера тодішнього Львова, що змагав за своє власне українське обличчя -- при шаленому спротиві польських займанців? А може, саме філософія як наука спонукала піти за покликанням і знайти своє справжнє місце в житті? Як би там не було, але бажання не просто співу з обдаровання, а співу грамотного, витонченого, в кращому розумінні слова професіонального привело Євгенію Зарицьку до навчання з вокалу: благо що в місті Лева була така висококласна школа як Львівська(!) консерваторія. Й учителі були там такі, що й світ би міг позаздрити. Талановити же дівчині-філософові пощастило ПОДВІЙНО: 4. В Адама Дідура навчатися вважалося за честь Світової слави бас-баритон Адам Дідур (1874--1946) виступав у найбільших операх Європи 1 був чи не наийгрізнішим конкурентом всесвітньо відомого неперевершеного Шаляпіна. Назагал він вважається польським оперним співаком, режисером і педагогом. За «Спогадами» нашого «героічноготенора», славетного Михайла Голинського, який приятелював зі знаменитістю, Адам Дідур був сином наймички польського графа та її хлібодавця. «Чоловік наймички заради хліба і спаання від злих язиків погодився назватись батьком не своєї дитини | дати їй своє прізвище -- Дідур». граф опікувався сином | згодом оплачував його навчання співу в Мілані. Заїіншими джерелами («Словник співаків СІЕНИЯ ЗАЯВ ЙБЕЗСЛЛЕРТНИЙ СПІВ ШИ ХРАЛАЛІЇ ЛЛЕЛЬНО Земне -- землі, небесне -- небесам. Окиньмо ж поглядом її земну високу путь. 3. Тут музика незрідка гостювала... У чисел мапя своя. Своя система. Як хочеш, так І тлумач. Усього одного дня не дожила Євгенія Ромуальдівна Зарицька (9. 10. 1910 -- 8.10. 1979) до свого дня народження. Усього одного року не вистачило їй до власного сімдесятиліття: довга і важка недуга звершила свою невдячну місію. Були, напевне, в часи згасання тривалі дні й ночі та миттєвості і для роздумів, і для ностальгії за незвершеним | втраченими можливостями, і для спогадів, | для плекання відчуття невідворотності непоправного Й водночас усвідомлення бодай частково виконаної життєвої програми... Життя ж бо прожито яскраве, здобуто славу й визнання, -- чий мріялося про - таке колись маленькій дівчинці із провінційно-прикор- донного галицького містечка Рава Руська.. Але мета була, напевне, змалку, а зерно благородних мрій упало в добрий грунт -- батьки підтримали й виплекали природний хист і дар доньки... Майбутня співачка походила з відомої в галицькому музичному середовищі родини: батько її, Ромуальд Зарицький (1868--1932) був знаним музичним 1 громадським діячем у Перемишлі та Львові, у 1904--1907/ роках працював редактором і видавав «Ілюстрований музичний календар». Композитор-аматор, він віІДОМИЙ також якавтор музики до драматичної алегорії «Небесні співці» Сильвестра Яричевського (1902), до численних хорів. Натура творча и непогамовна, він виступив одним із засновників г обирався головою товариств Станіславський «Боян» (1896--1901) і Львівський «Боян» (1903--1905).. Тож у помешканні Зарицьких музика не була випадковою гостею. Світ музикальних ідей, атмосфера ВИСОКОЇ духовності і національної свідомості заклали в душі юного обдаровання ту основу, яка лише повнилася з роками, Музикаї спів, спів і музика -- цідва поняття стали життям, квінтесенцією життєвої! філософії. А ще була філософія як студії: Євгенія Зарицька закінчила філософічний факультет Львівського університету. Чи не дзвони Миколаївської церкви, що поруч із навчальним корпусом, який пам'ятає ще неви: України», с 89), Адам Дідур був «син Якова Брохвіц- Віктора і Вінценти Яанської. З 1876 року виховувався в родині українського педагога А. Дідура, який иого усиновив». Та не це важить для нашої розповіді, а передуам те, що володів феноменальним голосом, бездоганною вокальною технікою й чудовою дикцією. Спів його вирізнявся виразністю, яскравістю, потужною силою звучання в поєднанні з прозорістю голосових барв. З незмінним успіхом виступав у кращих залах Італії, Іспанії, Польщі, Росії, Франції, Англії, інших країнах Європи, Північної й Південної Америки, у Єгипті... Сцени Львова, Києва, Одеси, Харкова пам'ятають цей незрівнянний голос.. У репертуарі 0 співака були й твори українських композиторів.. Після життєвих негоді тріумфів, 1932 року Адам Дідур залишив сцену і поселився у Львові, де жив до 1939 року, будучи художнім керівником Львівської опери. Водночас викладав у Львівській консерваторії. | не випадково доля звела на консерваторських кафедрах талановитого співака й педагога та здібну ученицю Євгенію Зарицьку (1934--1939-й роки її навчання у Львові). Високий клас Адама Дідура став для неї важливою творчою школою и життєвою віхою: 5, Співачка йшла навчителя високими шляхами И шляхи тріумфу їхнього так часто збігалися. Майстерність співу Євгенія Зарицька удосконалювала в Мілані у професорів Чібадо і Біннеті (1939--1941) та в Австрії (професори В. Шварці Рейнеот). Дебютувала ще студенткою консерваторії на сцені Львівської опери (1937). Відтак співала в Італії (з 1941) -- наоперних сценах Сієни, Неаполя, Венеції, у знаменитому театрі «Ля Скала» (Мілан)... Знаменитий лондонський «Ковент- Гарден» (1946-1952) під своїм склепінням зберігає напевне й дод голос виняткової краси, рівний у всіх репстрах, своє! солістки в цьому проміжку часу Євгенії Зарицької. Гас" трольні шляхи лише підтверджували славу непереачно музикальної та інтелігентної співачки; талант, помноже" ний на працелюбність, примножував успіх. Перед співачкою в її гастрольних турне гостинно відчиняли двері кращі оперні зали Європи: «Гранд-Опера» в Парижі. осн заренневеннннннимюття БЕРУ,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин