Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

анна ше за ПЕР вар тпєРушОЇ ОСОБИ 71 Слово ПРОСВІТИ Дмитро Павличко: У передмові до запитань Ви пишете: «Якщо б Дмитро Васильович згодився відповісти, скажімо, на такі свої рядки-запитання, як-от: «Та оки пута ми носили б, доки, Якби їх ересень не розв язав?». Мабуть, Ви подумали, що я не згоджуся відповісти на це запитання, яке справді колись поставив. Гак от, скажу Вам, що не боюся відповідати на свої давні запитання, не думаю, що ефект од моїх відповідей самому собі чи Вам буде особливим чи «неабняким», як Ви кажете. Я оспівував Вересень 1939 року як возз єднання українських земель в єдиній, як писалося тоді, «українській радянській державі». Я й сьогодні вважаю, що процес возз'єднання Західної та Східної України, хоч проводився він сталінським режимом ,не в інтересах українського народу, об єктивно відіграв нашій історії і в боротьбі за самостійну країну неабияку ролю. Може, навіть найголовнішу ролю! Звичайно, Вересень розірвати наші пута не зміг, алесуть моєї поезії, з якої взяте наведене Вами запитання, в тому, що там проповідувалась ідея єдності українських земель. В численних своїх віршах на тему возз'єднання я тримався ідеї, яку радянська система забороняла. А саме -- я говорив про єднання в Українській радянській державі, а офіційна пропаганда говорила про «приєднання Західної України до здарнецюснй Союзу». Я писав: одній землі, возз єднаній, державній, Шляхи Шевченка і шляхи Франка... Звичайно, я добре знаю, через які страждання пройшла Галичина під кормигою комуністичної влади. Але я також знаю, скільки здобуто галичанами знань та високих позицій у житті нашого народу за часів тієї ж влади. Я належав до тих, які за найтяжчих обставин намагалися працювати для затримання при житті української мови та української культури. ЯЇ належав до неорганізованої, легіснуючої опозиції щодо політики Москви в Україні, тобто до гурту таких рОдеЙтПБоГАВАРій, Малишко. Олесь онча РТ М нльськни, і да ажан "Борис "Тен, Володимир Сосюа, Микита Шумило, Микола Лукаш. сіх не назвеш. Комуністична партія Укр. и тоді, коли я був її членом, і раніше, і завжди ділилася на вірних прислужників Москви і тих, що були в опорі, не піддавалися, чинили що тільки могли задля того, щоб зберегти слово і душу України. Якби не було серед українських комуністів людей з глибокою національною свідомістю, події, що передували розвалу імперії, і сам її розпад були б неможливими. Сьогодні в комуністах наших залишилися ті, хто не уявляє собі України без Росії, тобто це -- п'ята колона, понречена на ганьбу 1 нашональну зраду. Зовсім інакше поводяться тепер колишні комуністи в європейських країнах. Вони й раніше були націонал-комуністами, а сьогодні -- це люди, що сповідують соціал-демократичні та національні ідеали. 3 БЛАЖЕННИХ НАМІРІВ 28 вересня нинішнього року Дмитро Васильович Павличко відсвяткував свій перед'ювілейний день народження. Рівно через рік -- хай буде при здоров'ї -- Україна відзначить його сімдесятиліття, ювілей, у якому для кожної людини -- відповіді на всі життєві запитання, що будь-коли поставали перед нею Павличко-поет задавав чимало питань у своїх віршах, 1 Я заледве втрималася від спокуси: виписати ті цитати-запитання г просити автора відповісти на них. Ефект був би неабиякий, якщо б Дмитро Васильович згодився відповісти, скажімо, на такі свої рядки-запитання, як-от: «Та доки пута ми носили б, доки, Якби їх Вересень не розв'язав?». Одначея не належу до тих журналістів, які перебирають на себе прокурорську роль, інквізиторське ремесло і завжди «над»: над часом, над людьми, над талантом чи й просто -- над досвідом та знаннями. Дмитро Павличко -- постать, інтерес до якої тільки зростатиме з роками. Вляжеться | заросте болото, вітер знесе піну, | не бузинова порожнина висвистуватиме вслід поетові, не дика амбіційна, а все ж -- аа заздрість: «Ти глянь, він завжди на плаву!», -- та партійно-кастова ненависть кидатиме в нього кавалки багнюки, -- з'являться інші поціновувачі і хтось, молодий і розумний, читатиме його вірші, Як долю: син «простого лісоруба», підліток, якого неабияк поламали події, що потрясли Західну Україну -- від «золотого Вересня» до післявоєнних змагань, у яких гинули свої серед чужих і чужі серед своїх, розіп'ята на страхові душа довго металася між НИМИ, ІНСТИНКТ ВИЖИВАання та меткий селянський розум диктували втечу; втеча була перетіканням в обставини, в намагання зжитися з маскою; маска не приростала до обличчя, розум шукав не просто знань -- знання. Все життя він жадібно вчився. Його інтелект заслуговує образу Роденівського мислителя, але и гуцульська тайстра чи біла торба жнив'яного хлопчика міцно приросла до плеча. У ній сховане те, що вело у тридцять три, вже визнаний і прийнятий, у вірші «Кожному (! собі) читачеві Лесі Українки» він напише: «Собі ім'я свого народу Навіки, як вона, візьми» Власне, йому не треба було брати м'я українця Воно проростало крізь нього, як трава крізь асфальт, Перло, наче пирій, хоч як не виполювали його г перша вчителька «тонка дочка майора», і пильні попасувачі, і добрі захисники: «навіщо ж Ви так, Дмитрику», і власна обережність, що іноді -- назавжди -- могла б перерости в мімікрію і мали б нарешті правдешнього хохла, благонадійного «украийнца». Ім'я народу -- родова українність проростала то «Лелеченьками», то «Двома кольорами», то «Молитвою до Шевченка», то.. самі згадайте, -- він-бо ставав справжнім гранословом і роки не ЩОБ він ГОРЛАВ -- «ГАНЬБА» витлумлювали пристрасті, ПО чИРОБОАИМ талантам Либонь, пристрасть є! була його най й Ме ЖИМ даром | гавром навіть у авоГеплтки: званням о ча нетлєнки » Павличко вкладав стільки вогню, що їх важко забути, а отже, и вибачити Депутати-комуністи охоче їх цитують, допікаючи жовто -бла: китному колезі і таємно ридаючи б втраченим партійним глашатаєм; правовірні націоналісти и безталанні саки нового | старого літпризову цитують Ті сем! Рядки, за увачи про власну кон'юнктуру -- стару! нову Його можна любити і МОЖНА ненавидіти. Іноді -- водночас Але з ним неможливо не рахувагися В будь-якій стіні -- літературній, політични, дипломатичній, побутовій, святковій -- Він випирає, наче цвях Якщо, остерігшись, не наткнешся на нього плечем чи спиною, то не уникнещ очима. Милуєшся ти ним чи волів би вік не бачити, -- азабути че зможеш, Він приречений на публічність, на відомість, на політичність, на перші ролі Навіть коли ці ролі різко негативні чи всуціль позитивні. Навіть коли його ноги в болоті -- будьте певні -- він не побоїться обібрати окрушини 1 підкинути їх до неба Над його головою багно перетвориться на окрушини зірок. | Будь-хто з читачів нашої газети в загальному знає біографію і творчість Дмитра Павличка. Тому не буду перераховувати його книги, його нагороди, його славу Найголовніше удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977). Створив ряд кіносценаріїв, що принесли славу українському кіно, | пісень, які десятиліттями співають люди. За кількістю статей і публіцистики не має рівних Переклав цілу бібліотеку світової поезії, найпомітніші томи: «Світовий сонет» (1983), «Сонети» В. Шекспіра (1998), «Антолопя словацької поезії ХХ ст». В його перекладі окремими книжками вийшли твори Хосе Марті, Христо Ботєва, Мірдзи Кемпе, Тамаза Чіладзе, твори Шарля Бодлера, Николи Вапцарова, за його участю вийшли «Антолопя польської поезії» та багато інших книжок Депутат Верховної Ради. Д. Павличко -- один з авторів Акта проголошення незалеж: ност України 24.08.91р Голова Товариства української мовитм Тараса Шевченка (1988--1990) Завжди -- поет, назавжди -- Павличко Я вдячна, що Дмитро Васильович Павличко погодився відпоОВІіСТИ на мої запитання напередодні свого наийновішого поетичного вечора в Українському домі, що відбудеться 1З жовтня ц. р. у циклі просвітянських літературних вечорів. Любов ГОЛОТА Л. Г.: Дмитре Васильовичу, не втри- маюсь, аби не розпочати з цитати; «Якби могла прийти до мене цеї миті Та Дівчинка...», то чи могли б Ви нині -- з її допомогою прояснити «від пПОЧуВань те- менне, бід боротьби трудне ії палаюче єство, В якому дух життя справляє торжество» нинішнього поета Павличка СЛ. Г. -- Цитований вірш написаний 1977 року) нинішнім його шанувальникам? Д. П.: Я вдячний, що Ви згадали саме цей вірш, І хоч добре, що та дівчина вже не прийде до мене, все ж таки мені жаль, що вона не дала того супокою, яким був обікритий діамант її душі. Я був завжди занадто відкритий... Кожна людина в молодості має бажання бути схожою на певну особистість. Від тієї особистості переймає деякі прикмети, вчиться жити за її правилами. Серед моїх ідеалів були жінки, власне, дівчата. І не були це якісь надлюди, а звичайні, непомітні для багатьох особи, що робили на мене сильне враження. Про це написаний той вірш. Що тут ще пояснювати? В моїй душі багато неясностеїї, я можу сказати, що бунтуючий ангел з поламаними | відмОроженими крильми -- це був би приблизний портрет мого духу. Л. Г.: Ви належите до тих пое ТіВ, які багато пишуть і друкують Усе або майже все, Що написали. Чи не виникло у Вас бажання «ревіз увати» власну твор ЧІСТЬ, скласти «Вибране», яке б канонізувало поста Дмитра Павличка ? І. даруйте, чи не почуваєте шоді себе творцем гуцу. ТЬСЬких дерев'яних орлів-с увенірів, хоч, як майстер першої руки, здатні творити найдосконалішу різьбу? Я про вірші «на злобу дня». Д. П.: Я писав на злобу дня і, мабуть, ще писатиму. Книжечка «За Нась - це онко зечецавкого народу за свою держ пПОСми « т » . - Ллаь-- це про нашу зулевня оо Що ро 19) г СИТУаЦІЮ. в Зсе що рн о НУ нар се, отрібне для-бо ЯттЯ», -- вірші про найактуальніші злободенні пит: . панаціє. яаття о око внеао Р | | | "МЛЯЮСЬ, можливо ВІДСТЯаВ Од ЛІ гера ГУрної моди чи. МІД СЬОГОДНІШНЬОЇ «високофі лосі ХУДОЖНЬОЇ писемності. вважаю, що спр ФСської» «ІПжЖИ Я мтература МО За 34 межами ГОГО, ЩО СЬОГО) ПаАрОд, ЩО саме Сьогодні ЛИТІ» І ІЩО НИНІ є жлиши переживає найбільше 00 : Завданням дутіі отривайте, я Чудопо . питання. Але "КК ЩО моєму читачеці я -- «Ле не Збпажалюп І не розумію Ваше коОр- тить знати, що я думаю про так звані остаточні, вічні питання, хай він розгорне «Покаянні псалми» Хотілося 6, звісно, видати все найкраще, відкинути сміття, «канонізуватися», як Ви кажете. Але поки що нема на це часу, ані грошей. З другого боку, думаю, що не сховаюся за «Вибране». Все, що колись писалося моєю рукою, має вийти на суд, якщо справді воно притягатиме нащадків. Я прикипів, приріс до своєї доби, | допоки вона тривожитиме розуми майбутніх українців, я буду тут як письменник! Я помилявся, вірячи, що можемо через розвязання соціальних проблем дійти до національної свободи. МОї «комуністичні» поезії будувалися на щирій вірі в те, що соціальна справед" ливість понад усе. Це йшло до мене 1 ВІД наших класиків. Я довго марудився 8 тому, доки не збагнув, що комунізм був маскою російського шовінізму Тепер Я переконаний в тому, що гільки В нащтональний державі, В незалежно! Україні, можливе вирішення ВСІХ найболючіших соціальних проблем, тоб: го забезпечення добробуту для ве!х, Ра - і й Же працює. Практика показує, що Ме ду з | | 4 - 4. нелегко зробити. Мові багатії, що пех г . і ПМ З КОЛИШНІХ номенклатурників, нові 1 ЗИТеОЛІ ВСІХ рівнів у пам ОЇ оті позбавлені, як правило, націонал я | "У жютих СВІДОМОСТІ. Бони жипуть І убагачу" па | | , лови для себе, як звичайні злоди. Це го: | щи ржав! Оїда наша тепер, але в СВОЇЙ дер ре акі наведу Завжди знайдуться люди, з лад порядок. Я вірю в соціальний ль І «Р - ун. України, який відповідатиме наці Без | | кі Ши їде, сформульований коротм хлопа й без пана! Л . ла ГРІЄ ІООДНОХ (4 ПА 3 р "жх Ім хм ЧР потр а пому, Ваша маленька за ОбСЯ! «Гаємниця твого обличчя» ЧИ ПО 7 «і ОП ИЙ ер С би НО 111 на, Аді прі сам ТИХ зре нес газі док «Лі | даг нап СВІТ КОЇ при сер рек! 7 над Ми» пери

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин