Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

ЕНН ввіанньно - с-- 2 ожини шо о и гот 090 етан, ж - РЕ о Р ін й нів вор ПРО? РОБИВ Я дЗВІн ДО ЬРА, АБО КРИЧАВ -- «УРА» ЧИТачів високою лю ІННОЮ ПРрРИКОЮ. Це були вірші зрілого чоловіка і поста. Моє покоління (та її не лише моє) знало Її всю напам ять. Нинішнього березня ви опублікували в газеті «Молодь України» цикл «.0олоте ябко», який можна назвати сротичною лірнкою. Це -- даннна СсьОГоОдНнИШнІЙй супервідвертості, оголе- НОСТІ стосунків двох, реалізація колись забороненої теми, врешті, -- чоловічі найпотаємніші спогади? Д. П.: Моя книжка «Золоте ябко» -- не спогади, а зрілість моя, як ви кажете, чоловіча. Є там щось і еротичне, але є там речі, далекі від оголеності взаємин: то -- образ жіночого єства, вічно притягального, звабливого, багатоликого і цнотливого. Я не дозволив собі жодного слова з того лексикону, який вживає в своїй вульгарній творчості сучасна витончена графоманія. Зрештою, ця книжка лише продовжує й розвиває «Таємницю твого обличчя». Хотів би зазначити, що в моїх любовних поезіях є речі, де змальовано під образом жінки Україну. Наприклад, «Не знаю, хто зробив мене орлом» і т. д. Л. Г.: Як відомо, Ви -- літературний хрещений батько багатьох поетіввіСсІМДесяЯТтникІВв, автор рекомендацій до Спілки письменників тим, хто нині активно заперечує доцільність її існування. Ваше ставлення до новостворених літературних груп, асоціацій, які літературні імена Вам небайдужі? До речі, - хто з Ваших літературних учнів підтримав Вас чи підтримує нині у громадській чи політичній діяльності? бід кого з них чули чи читали відгуки на ваші публікації останніх років? Д. П.: Мене дивує це запитання. Адже Ви знаєте, що ніхто в нас не признається до якогось учнівства. Всі -- самородки-генії. Я не наважуся називати тих, хто справді трохи навчався в мене, зрештою, це було б не тактовно. Коли несправедливо і болісно я вдарений був у газеті «Правда», мене обороняв мужньо й доказово Роман Лубківський у газеті «Літературна Україна». На презентації «Калевали» (я відредагував грунтовно переклад Тимченка і написав передмову до цієї епічної поеми світового значення), «Антології словацької поезії ХХ ст.», «Сонетів» Шекспіра приходили письменники різного віку, серед них і ті, кому я колись давав рекомендації. Я одержав десятки листів з просьбою надіслати свої книжки «ШПокаянні псалми», «Ностальгію», «Золоте ябко». Це переважно вчителі пишуть до мене. Мою громадську діяльність у Русі, на посаді голови Демократичного об'єднання «Україна», у Верховній Раді підтримували і підтримують сотні людей. Серед них є й молоді письменники. Я закликав листом, який був опублікований в «Літературній Україні», на жаль, після з'їзду Спілки письменників України, невалити Спілки. Алея переконався, що літературна молодь не хоче мати нічого спільного з тією організацією. Тут нічого не зробиш. Треба прислухатися до думки тих, кому належить завтрашній день. Софія Майданська, Леонід Череватенко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Василь Герасим юк, Ігор Римарук, Петро Засенко, Марія Габлевич, Михайло Москаленко, Галина Тарасюк - це ті люди, з котрими я був | хотів би бути в духовному контакті. Мені з молодими, хоч як би вони не оцінювали мою творчість, цікавіше, ніж з прив'ялими і нудними метрами. | Л. Г. Пост і влада, влада і поет. Кому, як не Вам, знати, що це таке. М своєму виступі на святі 1100-річчя міста Галича Ви закликали Президента «Виправдати свій не тільки владний, президентський, але й іменний зв'язок з Данилом...». Це жест, який свідчить про Ваше наближення до влади, байдужої до проблем національної культури, ОСВІТИ, соціального становища народу чи «вищий політес», дипломатичні метафори ? Але ж наш час вимагає відКритих голосів, прямої мови... Словом, нині не до метафор, до того ж, Президент скоро цілком може бУТИ Олександровичем, Миколайовичем, навіть Михайлівною... Хто ж тоді постане на «Іменному зв'язку»: Архистратиг Михаїл, Микола- Чудотворець, Олександр ІМакедонський чи Іван-Побиван ? Д. П.: Дивна річ, Ви підкреслюєте в моєму виступі не головне, а другорядне. Тобув критичний виступ щодо нинішньої влади. Без метафор і поклонів, Якщо ж забавлятися в тому, що Ви помітили, то справді будуть у нас президенти й Олександровичі, й Михайловичі, і, хто знає, можуть бути й Михайлівни. І якщо Ви догадуєтеся (а я в це вірю!), що ім'я та по батькові має певний вплив на людину, яка носить те або те ім'я і те або те по батькові, то нічого нема несподіваного втому, що Данилович мав би відчувати певне зобов'язання перед іменем батька. Л. Г.: Дмитре Васильовичу, на мою думку, одна з причин мимовільної зухвалості в запитаннях є баша юнацька заповзятість, зякою Ви щоразу кидаєтеся в бій -- навіть молоді політики не можуть похвалитися такою безоглядністю. Можливо, це тому, що поет і політик у Вашому єстві нероздільні? М віршах -- забагато ПОЛІТИКИ, В ПОЛІТИЦІ -- забагато поетичної атрибутики? Д. П.: Мені помітна Ваша зухвалість, але саме вона змусила мене відповідати. Мені подобаються ваші запитання, продиктовані, м'яко кажучи, любов'ю з нелюбові. Можливо, в моїх віршах забагато політики. Це не мені судити. Але щодо моїх політичних виступів, щодо політичної моєї діяльності взагалі, то там, да руйте, жодної поетичної атрибутики нема. Я писав деякі резолюції на І з'їзді Руху, багато постанов Верховної Ради, зокрема «Декларацію прав національних меншостей України». Я написав немало статей політичного змісту, своїх передвиборчих програм 1 т. д. - і все це мова політичної логіки, суха і заклична, але без красивостей, що п полюбляють поети. Л. Г.: Поет завжди розмовляє з Богом. Ваші стосунки? Д. П.: Читайте «Покаянні псалми». Там є такі рядки: Я каюся. Але ж і Ти, мій Пане, Подумай, де взялись мої кайдани, Хто під подушечку в мою колиск И Підклав оте залізо, повне блиску, Чи то не янгол зніс мені згори Тобою приготовані дари? Л. Г.: Чине здається Вам, що нинішня Українська література стає все більше провінційною в результаті від ірваності ВІД масиву як світового літературного процесу, так І від літератур, які ми ще донедавна називали братніми? Адже саме Ви чимало переклали прибалтійців, вірмен, грузинів. Д. П.: Українська література нічого не втрачає від того, що має можливість сьогодні виступати не з-поза плеча російської літератури на світовій арені, як це було за часів Союзу. Навпаки, вона мусить самостійно нав'язувати себе європейському читачеві, як це робили і роблять польська, чеська чи німецька літератури. Стаємо більше провінціалами тому, що слабо володіємо набутками сучасної СВІТОВОЇ ЛІТератури, але разом з тим стаємо все більше своєрідними в художній манері. Наші молоді письменники пополі доходять до розуміння того, що треба знати європейські мови, аби мати зв'язок з літературним процесом світу, Тобто ми повинні бути не лиш письменниками, алей читачами. І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка, В. Стефаник, М. Коцюбийнський володіли багатьма європейськими мовами. Німецькою та польською володів Т. Шевченко, Самі розумієте, що з цього випливає. Колись ми цікавились так званими Оратніми літературами, бо знали, що й там іде процес національного усвідомлення і підготовка до створення власних держав, Я перекладав немало литовців, латишів, вірменів, грузинів і т. д., але майже всі мої контакти з письменниками інших колишніх республік будувалися на національній солідарності. Було й так, що наші графомани перекладали їхніх графоманів або й класиків -- це була спекуляція і заробіток. Та сьогодні слід поновлювати письменницькі зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом, і власне це мало б бути головним завданням Спілки письменників України. Хоч ми продукуємо переважно цинічногронічну літературну продукцію, яка не творить, а тільки знищує, все ж маємо і прекрасні книжки. Як приклад згадаю збірку віршів Андрія Бондаря. Світовий рівень. І таких речей у нас немало, Ми нарешті стаємо собою. Л.Г.: Як відомо, Кабмін запропонував створити державне акціонерне «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання». Як на мій погляд, це звучить цинічно. Русифікація досягла небачених масштабів, книтовидання зруйноване, поліграфічна база працює виключно на ширпотреб типу «Бульвар», «Трик», іт. д., які ніяк неможна назвати Українськими. Що скажете, Поете-Депутате? Де вийде Ваше «Вибране», чиїм коштом ? Д. П.: Про своє «Вибране» я вже сказав. Нема коштів для нього. Щодо пропозицій Кабміну -- треба все це вивчити і добре розрахувати. Я став депутатом наново дуже недавно. Думаю, Комітет у справах культури у Верховній Раді під орудою Л. Танюка й при допомозі депутатів-письменників має негайно зайнятися питанням українських видань. У Росії видавництва звільнені від податків. Нам треба конче домогтися такого звільнення для видавництв, які видають українські книжки. У країна тотально русифікується. Тепер цей процес очолює не партія, агрошова мафіозія. Гидко мені й називати такі газетки, як «Бульвар», де, між іншим, приклеївся один з найбільших негідників, які будь-коли були народжені в Києві. Боротьба за українізацію України -- це сьогодні найголовніше, Тут має що робити «Просвіта», яка починалася організацією Товариства української мови десять років тому. У Верховній Раді (сьогодні) ще тяжче стало боронити права української мови і української книжки. Та й прийшов я туди не лише і, мабуть, зовсім не як поет, а як депутат, що має зобов'язання думати про «Все», а не тільки про «Своє», Але все ж болить мені найбільше українська книжка, що в своїй державі не має підтримки. Доки так будеущя держава не може називатися нашою, рідною ії т. д. Л. Г.: У чому вбачаєте пріоритети виборчої Президентської кампанії та Участі в ній національних сил і Вашої особистої? Ваші політичні симпатії та антипатії? Чи могли б Ви особисто покликати до єдності дрібні політичні партії, що проголосили себе демократичними 2? Д. П.: Я вже накликався до єдності. Мало вірю в неї. Вважаю, що від усіх національно-демократичних сил мала 6 бути висунута єдина кандидатура. Такою особистістю, за моїм переконанням, є ІОрій Костенко. Л.Г.: Чи не здається Вам реальним прихід комуністичних сил до влади? Якщо так, то -- хто?! Ваша громадянська позиція в цьому разі? Д. П.: Життя під комуністичною владою не хочу. Нажився. Якби дійшло до такого, робитиму те, що робив весною 1945 року в УПА. Л. Г.: У кожної людини бувають у житті моменти, які вкарбовуються в пам'ять назавжди -- незалежно від того, соромно, радісно чи гірко їх згадувати. Може, це і є моменти істини? Скажіть, коли можете, про них. Д. П.: Мої моменти істини -- це творчі хвилини, коли лягає на папір те, що будить у мені захоплення. Але найвищим моментом мого життя була та хвилина, коли я приніс Леонідові Кравчуку відредагований текст Акта проголошення незалежності України 24.08.91 "р. Там були й мої речення. Я сказав Голові Верховної Ради: «Читай!»., Він очікував. Я повторив: «Читай!». Леонід Макарович сказав: «А може, відкладем до понеділка?» Я читає Левко Лук'яненко?). Я сказав: «Я Він ждав команди від групи 239. Він боявся, а якщо не проголосують? Але прочитав. | Тоді, добігши до свого місця, проголосувавши, я подумав: «Ось пора мені вмерти!». Моменти істини -- це моменти, які ЛИ ї чь дорівнюють життю або смерті. Я живу. Але знаю, вищого часу в моєму житті, як та субота 24.08.91 р., не буде. Колись мій батько слухав разом зі мною «Два кольори». Була ніч. Ми йшли Стопчатовом додому. Десь із радіо пролунали знайомі слова. Батько сказав: «Давай послухаємо. Ця пісня мені подобається». Він не знав, що я автор слів. ЛА я не мав сміливості сказати йому про це. Ось Вам ще одна хвилина істини. Моє мовчання в сльозах. Та пережив я немало гірких моментів істини. Коли приходило розуміння, що я - помилився. Написав таке, за що соромно. Я тяжко жив. І мої правди далеко не всі радісні. Та все ж, та все ж - не скаржуся ні на Кого.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин