Сторінка · с. 8сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №52 за 1998 рік
Слово Просвіти, №52 за 1998 рік
Ме! б І
(письмєчІИк 9 40. Слово ПРОСВІТИ |
шкаву, яка кличе до чогось. Й зараз бере цю літературу і каже: що ж це таке? Ми ще не маємо ПОВвнОциної держави, не маємо матеріального достатку, маємо обвал гривні і т. д,, а вони пишуть про щось таке, що треба розшифровувати, або те, що взагалі не стосується нашого національного життя. Література перестала бути чинником політичним, чинником національним. І тому люди втікають від літератури, не читають книжок -- не мають за що ті книжки купувати. Люди не мають за що дотягнути від зарплати до зарплати (якщо та зарплата ще є) і починають виголошувати найгірший абсурд: «Мені такої держави не треба!». Я в такому випадку питаю: «А що тобі треба?! Польської держави?! Московської, турецької держави? Ги можеш мати тільки одну державу: Україну на Україні. І маєш таку державу, то розбудовуй її, витягай п, працюй на неї, Бо це матимеш ніякої -- будеш ніхто, залишишся у вакуумі або будеш рабою Москви чи іншого якого сусіди, які колись покуштували українського меду 1 забути смаку його не можуть». Ми мусимо зараз бути войовничими митцями, мусимо мати войовничу культуру, мусимо боротися так, як боролися наші попередники. Пригадайте собі, з чого починалася ця остання Українська революція? З
РОМАН ІВАНИЧУК; НА НЕБ/ -- Б ОГ,
книзі, розвинув у другій і третій, вони набрали актуаль- ) ного звучання -- тобто тогоденного. Моє ставлення до з, Р ДР р | | | нинішнього політичного життя не змінилося. перспективі нашого життя державного і идуть на лтера гу ри ( амвидав ви! отовляли , читали, оре ва-
Одне, що мушу сказати. Я залишився оптимістом, я копповання матриць чужих, ЩО Не БВІДПОВІДаЮТ:Ь нашому ди сідали | за НБОЇ о В 1 юрму; роде Зі Рожа З із вважаю себе завзятим чи, як іноді жартівливо говорю, -- Національному духові, або шукають виходу у якихось ророти г але гворила: Я боротьба, відбувалає я борот ьба. З. телячим оптимістом і повторюю: «Благослови, душе СИтуаціях, які віддаляють їх від найпекучіших проблем епер все це відпало А ворої той, який прийшов, який моя, Господа за те, що ми діждалися і вибороли дня ії идуть у вигадані ситуації, яких у нашому ХАКІ Ме порве С ДН 5 дуже легко з ЦЬОГО ки ЕМ а ГЬ я і | незалежність Українл». Все, що відбувається зараз у | ІСНУВАЛО. І таку літературу нам подають -- вона перестає ЛЕ УДО речі, повною мірою викорис говує те, від політиці і що ми чули ІЗ зали Верховної Ради, звичайно, бути НОСІЄМ НОацІОНАЛЬНОЇ ІДеЇ, Можливо, ЩО Я ТУТ ЧОГО НІШ! МИТЦІ ВІДМОВЛЛИСЯ. | Й одивітьс Я, як наші
тоталітаризму -- осьяк віп дружно плеще, коли виступає з антиукраїнською промовою Геннадій Селезньов, .
Л. Г.: Тобто ці люди впернені, що вони не пропадуть,.,
і, Г.: Пе пропадуть, бо прийшла демократична лада, ніхто нікого не притягає до відповідальності за аптидержавну діяльність, антиукраїнські висловлювання г вони при владі. Гарод добре бачить, хто стоїть при владі: не Рух! «Просвіта» пішла на маргінес, партії порозколювалися, владу зайняли ті, хто мав її Й рашше, тУтьки під новою геральдикою, під новою символікою, використовуючи п для своєї чорної діяльності. Народ зневіріюється. І якби література, яка проносила національну ідею в імперії протягом століть і до шпишнього дня, якби вона мала ту саму функцію і ту саму опінно в людей, то ми би стояли на тому самому різні. Але коли культура в ліодей відсутута на другий план.,,
Л. Г.: Зараз припадає 17 копійок на душу населения витрат на культуру... І: А маскультура -- чужа для нас -- іде повним ходом, коли молоді гворці, які є порядними і таланорвитими, я їх добре знаю, -- але вони зневірюються У
б.
пл
Любов Голота: Ромате Івановичу, я так само, як і читачі «Слова Просвіти», мріяла про з густріч із Вами на сторінках нашої газети. І боялася цієї зустрічі: коли людина створила півсотні книг, коли так багато зробила як політик, коли саме під Вашою рукою у Львові було створено Товариство української мови І саме у Львові вийткла їдея реорганізувати його у Товариство «Просвіта», -- то кожна, мною названа Ваша іпостась могла б стати темою окремого інтерв'ю, окремої розмови. Але день сьогоднішній вносить корективи, і щойно ми з Вами удвох прослухали виступ Геннадія Селез-
ньова у Берховши Раді, чули, як половина залу аплодувала ідеї вступу України до «славянского брат- СКОГО СоЮЗа», а половина з вигуками «Провокатор/» покидала зал... І мені пригадалася фраза, якою Ви розпочинаєте свою книгу «Благослови, душе моя, Господа...»: «Живемо в добрі, коли політики або нічого не знають г не можуть передбачити майбутнє, або суть безсилі коригувати хід Історії...»
Що б Ви сьогодні записали до свого щоденника ?
Роман Іваничук: Я закінчив другу й третю киигу цих спогадів і залишаю ворота відкритими -- думаю, що буду
Ж "Я прикро. Але я не сказав би, що дуже небезпечно. Небез. перегинаю вправо чи БедБО, СМ певен того, п о пларатура о | особ. ТИВО оно за оморні ко я КЕ сб . о пеки тут великої нема: ніщо вже не поверне Україну в | Передусім повинна бути естетичною категорією, | 5 дріо язкові історії з життя чі хе; ? Другоряд Ех
| страшне їмперське лоно. Але ми ще будемо переходити багато дуже втратили на тому, що заангажували літературу | рос ськими артистами, ЯКІ нецілаві назвіть грог Іянам; цу ВЕЛИКІ бар'Єрії, тому що люди наші, народ наш ще пе | ПОЛітично, але у нас іншого виходу не було. Тепер новим р ут п едляти про єдину (0 усвідомі , що! таке. незалежність. Не усвідомив, що двордям Умеене у що ми маємо творити ЛОтькИ пост и УВУ пото нд алко МИТ . - незалежність це є найнормальніший стан людини, ЄСТЄТИЧНІ, ЯКІ не матоть жодного відношення до КИТТЯ | Не С й ек а. мою / спубкотаціисі кистієс олмичий УРАН 5 найнормальніший стан народу. І якісь невитоди, бідність ПОЛІТИЧНОГО, матеріального, тільки пошуки якихось . 1.3 Імало того, вони соромлять ре
псевдобарокових форм. Цеє, Тому література перестала бути тою матерією, яка несе національну ідею. Можливо, прийде той час, коли вона не муситиме цього робити, але вона завжди буде національно заангажовано! Том У не можна понижувати той заданий тон національної, заангажованої, політичної літератури, доки висить над нами загроза національній ідеї. не за те, щоби всі кричали «Слава Україні!» і носили вишивані сорочки; я не за те, аби всі в кожному рядку повторювали патріотичні інвективи чи фрази, але поминати, виминати це зараз не можна. По-друге. Навіть ця література, яка у певних вимірах є досконалого, не доходить до людей, тому що книжка дорога, не видається, пропадає в рукописах, тому що видавці шукають спонсорів для літератури, яка має попит на дешевому ринку.
І від цього теж апатія: читач звик читати літературу
ками національного відродження. Вони вважають, що це щось таке, що принижує їх, робить їх смішними іт. д. Це сталося ось буквально на наших очах
Л.Г: Саме тому я хочу й спитати Ває, -- чому так багато нинішніх письменників, коли йдеться про Україну, вдаються до іронічного тону. Чому? Вам завжди вдавалося уникнути кон'юнктури, Ви ж не належали До ТИХ письменників, які писали два «виробничих» на один ІСТОРИЧНИЙ ТВІр або, скажімо, Ви завжди знаходи- ЛИ ОТОЇ ВОЛОСИННИЙй МІСТОЧОК, ПО Якому проходили... Це було відчуттям правди, струни, якоїсь відповідальності І ВІДПОВІДНОСТІ СВОЄМУ генетичному КОДУ, своєму родові, - своєму талантові... Що зараз відбувається 7 Я думаю, що не лише я задаю це запитання
Р. Ї.: Я вважаю - трішки буду заперечувати тому, що сам щойно сказав, -- що літературний процес
- (о Жинестачі ще.не значать, ЩО В усьому винна Україна т нинішня, яку ми проголосили сім років тому. В цьому винна система совєцька, яка знищила -- по-першє, З господаря, знищила українську ідеологію, пригнобила зим українську національну ідею; і народ ще не доріс до | того, щоб на виборах назавжди відректися від страшно- М. го явища, яке здратувало ХХ сторіччя, -- це комунізм і ТОД фашизм. І доки народ, нове покоління не дозріє до того, - | | що треба вибирати у парламент національні сили, а не комуністів, не п'яту колону, яничарів, які й не сплять, а мриоть повернути колишню владу, - доки народ не - візьме владу в свої руки, доти ми будемо шкутИильгати. Але я при цьому залишаюся оптимістом, тому що вважаю -- оцей стан речей, яким він є, він є нормальним після війни. Слава Богу, безкровна, але відбулася
«4 війна, в якій завалилася найстрашніша імперія, яка
овеча існувала в світі. На руїнах її постає нове життя і воно непу тон може ити так гладенько, -- адже відбулася деструкція тай лій . душ людей, деструкція мислення; заважають лінивство, рРУрРУ 1 0 бакавуцсть нен ол пис. ПФУ РА Ло зо НИЙ ЛСЬ МЕНИНИК | діставали 7! У вузах половиту часу витрачали на лжена-
уки -- історію партії, марксизм-ленінізм і всілякі псевдофілософії. Зараз я бачу цілком ійше явище серед молоді. Молодь у нас прекрасна -- я викладаю У Львівському університеті ось уже п'ятий рік, щодня стикаюся з молоддю, з її запитами, її вмінням і її бажаннями. І сімдесят відсотків тих, хто слухає лекції, хочуть мати груптовні знання, знати мови, справжню
ШЛлЯАХхУДОВЕФ ХОвВІИН
Є в тривимірному людському світі особистості, із назвою однієї з книг письменника «Благослови,
фі - яким дано зазирнути за обрій четвертого виміру: душе моя, Господа». Захід цей продовжив цикл села п ВУ ор вони ж бо наділені унікальною якістю -- Духовного традиційних уже зустрічей письменників-просвітян з "З і | т Пш - 2 "ся б 30-річного і і і - і омадськістю з нагоди | р - підготовленим і освіченішим, ніж ми були. Зору; імбо відкритий дар спілкування з самим серцем українською громадськ агод
як Коли буде освіта,
коли буде культура, а культури нема «взагалі культури» -- є національна, то витвориться новий тип людини. І та нова людина прийде в той же парламент, в державні структури. До керівництва всіма ланками держави прийдуть люди, які уболівають за державу. Так що я оптимістично настроєний і буду писати правду, -- як завжди писав правду у всі часи, Не можна людей обманювати, що нам добре жити. Але нам дес зом , що ми живемо у своїй державі.
СВОЄМУ оптимізмі. Але як тоді пояснити ту соціальну апатію, яка в державі панує? Чи не від того, що ми -- маю передусім на увазі і просвітян -- називаємо найваж. тивіші суспільні категорії, скажімо «державна ІЛеОЛОГіЯ», «державний інформаційний простір», "Українська державна мова», а зробити вдається мало...
- Т.: Ні, нам дуже вдалося багато зробити тоді, коли ще соціальної апатії не було. Коли ми боролися проти існуючої на той час большевицької системи, апатії не було. Так склалося в історії нашого народу, що ми навчилися воювати за нашу незалежність, А коли здобували її, то втрачали через заспокоєния, через те, що лідери, які вели нас на боротьбу, самі тої збавляли, самі заспокоювалися ї починали робити між собою всілякі «розборки»: хто більший патріот і на тому багато втрачали. | цим користувався наш ворог, який навчився бути дисциплінованим, який має школу комуніаму -
У : Ви оптиміст, і я думаю, що Ви не одинокий У
Всесвіту, основою основ якого є любов, Художники, письменники, поети -- і то не всі, лише вибрані з вибраних -- належать до цієї категорії.
Справжній письменник -- факел Божий на шляху до верховин людського духа. Вони ведуть лиш горніми шляхами.
Саме до таких людей належить і наш славетний романіст, письменник од Бога, лауреат Державної премії ім. Т, Шевченка (1985), почесний просвітянин Роман Іваничук.
«Ми тепер якраз наближаємося до Митниці, де стоять молоді Митники. Вони ревізуватимуть нас, не пропускатимуть нами створеного, Тая хотів бинатій митниці передати хоч дещицю зі своїх трудів, аби було кому. Наступне тисячоліття витворить нову цивілізацію, в якій матимуть місце елементи антикультури. Якщо ж ці Митники не пропускатимуть краще з напрацьованого нами, ми проноситимемо свій набуток контрабандою». Такі сумні думи хвилюють кращого з кращих трударів нашого красного письменства Романа Іваничука. Ними він і поділився з гостями свого творчого вечора, що відбувся 29 вересня у Кобзарській світлиці столичного Палацу мистецтв «Український дім» під назвою, співавучною
ней
В С С РРРИРЧИЕНН о
о ння
ювілею «Просвіти». Люб'язно надана просвітянам затишна зала, скажу принагідно, ледь умістила усіх бажаючих почути мудре слово сивочолого письменни" ка із зовнішністю пророка. | Гості письменника, гадаю, розвіяли сумніви його щодо прискіпливих Митників: несе ж бо він ) майбутнє щире золото слів, важку ношу надбав для грядущого -- п'ятнадцять романів, щирозлотну новелістику, мудре публіцистичне слово-думу Чи й здолають хоча б підняти, не те що понести цей дорогоцінний багаж уперед новоявлені торговці у Храмі письменства? Та їм і не слід братися: на високу) зорю романіста вдумливий читач (а такий, сподіваює». у нас довіку не переведеться) ітиме до високих небозводів, а не на її тінь у калюжах каламуті вічних мІнЯМЛІВ. й Чалежу до тих читачів, що прочитали майже Веє, написане й опубліковане письменником. л ромчм «Манускрипт | ВУЛИЦІ Руської» поречитую пженвкої РУ "" НІЧОГО захопливішого в наший україн ькій проз - зустрічав. Тут і інтригуюча фабула, 1 хостовірнИ» факт, правда і вимисел гворять справжнє диво; гут! еротика, й демонологія, і містика, й елементи трилер" інтрига 1 фарс, і багато чого іншого, що нині Лед?
сто и РЕ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
