Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

Слово Просвіти, №52 за 1998 рік

ж Мурат . ча око (оці М їтр -' б Кіно гла. т . РУ -- ПРОВ НН г Рязенідіьнь от - ДР -- льна У ВА м й певна отв Нє огеННЕНННН свй бе ані о, о ь письллєдІЧНИк Я ЧАС (пово ПРОСВІТУ розвивається ії бле. Нинишні письменники хочуть себе розшнурувати вони були в мундирах /Ї І і|72. як вБИЧНІЇ ОС, ерозшнурувати» НІЧОГО пкавого не вІатося и ве ужюк рок їй мали за собою «Мальви» г мати Фіографію. Я нинішню ситуацію в ітературі навіть не назвала б «війНОЮ батьків і ДІіТСІЇ» у минішніх сорокарічних немає таких літературних пафій, яку, скажімо, мали ви, сорокарічни й Івани-гук. Чиє вона, приміром, у сорокарічного Андруховича 7 оС Р Ви знаєте, я маю дуже гарні стосунки з молодими письменниками 1 ніколи на них не бурчу, як це люблять робити мот ровесники в Києві, алея їм кажу «Хлопці, ви задовго бавитеся в літературу. Вам уже сорок років. Я в сорок років написав «Мальви» -- тобто М робив ге, що мав робити З ЦЬОМУ ВІЦІ. Я пе кажу, що це геніальний твір, але я у своєму рості підійшов до акогось верхнього рубежа « вони бавляться далі Я читаю, шукаю, але не ШаходЖу великої прози. Ф їарна посзия, є гар повели, а велика проза, яка є обличчям літератури, -- п немає. Я поолю твори Андруховича, але він єдиний, я не можу назвати іншого, хто б писав такі об'ємні грунтовні речі, в яких він освоює Нові пласти життя -- духовного І земного... Хлопці задовго бавляться. Я їх іноді порівнюю з табуном прекрасних коней, які летять, налазять одне на одного, гризуть гриви, кусаються-б'їються, сміються аоо кричать, або плачуть - |НОЗНаЮТь, ЩО Далі робити. Тепер того стрімкого бігу вперед нема. Тепер коням треба впрягатись у плуг, у Оорону і тягти того воза, наладованого словом незалежність, Треба те слово наповнювати! "кацо духовно ми не наповнимо ті міхи порожні або пнапідпорожні, то ми ніколи не матимемо досконалої незалежності. Я зпаю, що коли я ув депутатом Зерховної Ради ХІЇ скликання, то завжди вискакував на грибуну, коли ишлося про духовну культуру, мову іт. д. Мої однодумці, яких я щиро люблю, казали: «Романе, ' б є важливіші справи, ніж культура!». А я відповідав: « | (ема важливіших с прав, ніж культура! Р Бо З культури формується людина ми ж не твар Божа, яка може упайити пасовисько оре бути ситою 1 задоволеною. Миє люди, і ми мусимо передусім зберегти, мати культуру. Бо хліб не вродив нити -- вродить на другий рік. Завод закрився -- на другий рік відкриється. А те, що втрачене КУЛЬТУРОЮ, - МИ НавіІТЬ Не будемо знати, що мивтратили, уже потім, коли прийдемо у кращі часи, у наступне тисячоліття, в якому, я переконаний, Україна буде багатою і щасливою». Але втрат ми понесли уже дуже багато -- за час нашої незалежності Через неувагу, через нашу апатію, через нашу ігнорацію справжньої войовничої, заангажованої паціональної літератури. АЛ. ГГ: Чи звернули Ви увагу, Романе Івановичу, що наступ на українську мову, українську культуру з боку ПРОКОМУНІСЄТИЧНИХ антниукраїниських сил завжди загострюється в часи економічно неблагополучні? Р. І.: Це робить ворог, це робить імперська російська агентура, це робить п ята колона іт. д., бобез мови народ не існує, без мови народ стає бидлом і його легко апрягти ХТО парод без мови?! Зрештою, ми вжемаємо оди такий народ, яким свого плосколобого ката називає «бацька». І в нас іде до ТОГО, що скоро наш народ Ткаченка батьком називатиме чи Мартинюка, який є щаклятим ворогом Української держави., Ми для того є батьками, є вчителями, щоб, маючи відповідний віковий ценз, виховувати молодих культурних діячів, щоб вони зайняли наше місце 1 робили те, що належить у молодій державі. Бо агенти імперії, як тільки стає голодніше, висувають питання приєднання до Росії, де набагато голодшше, як у нас. Гак, звичайно, ми повиниї вийти з екопомІЧНОГ кризи, але не повинні відступати: у мене великі претензи до ни Штього складу депутатів, - чому вони промовчали, коли сьому статтю проголосували? Я можу це сказати М. Косову, П. Мовчану, Д. Павличку, - чому вони промовчали, чому пе кричали так, як сьогодні, «Ганьба!» 1 «Провокація!». Я слухав, ждав - чомусь пропустили... Ну не можна цього робити! Наприклад, - чи з намови, чи з політичної педалекоглядності спинається на ноги, настільки добірно дозовані, що не викличуть жодного переситу в справжніх гурманів від читання, лише естетичну насолоду. Дух середньовічного Львова відтворений настільки майстерно й умпло, що читач, захоплений виром подій, сам стає сппвучасником цього то веселого, то вельми печального карнавалу... Писалося ж багато чого із натури, з сьогодення Які ж бо величні герої творять фабули інших романів Романа Іваничука -- справжні титани духа Гван Франко, Маркіян Шашкевич, Микола Гулак!.. їхня життєва мудрість, їхній високий геній освячують кожну сторінку, написану людиною з їхнього ж ряду. «За письмовим столом я найбільше можу зробити. Бо це - моє. Коли сідаєш за стіл, Відкриваються канали підсвідомості, - ділиться письменник секретами своє! майстерності і небажання знову йти в політику. -- Ті канали відкриваються всього раз, потрібно лише упіймати ту мить І вона -- неповторна. Я ніколи не мав вільного Часу й не знаю, коли я встиг написати тих п ятнаддцять романів. Гось нарешті закінчив цикл, яким тягнув Із ХУ століття нашої історії. Останнім у циклі буде роман із часів УПА «Рев оленів на розвидні», прототипом якого є моє рідне село... | ось той Храм, який я зводив тридцять років, я вирішив довершити банею і хрестом: триптихом філософських повістей, зібраних в одній книзі «Смерть Юди» (крім одиойменної повісті - шце «Єрангеліє від Гоми» та «Ренегат») - про три категорії, які досліджував, -- сумтв, зраду, роздвоємня особистості...» сь ЗП ЕВНВНИННВННИХОНН ОЖНИИТУИО и Президент в інагураційний промові сказав про офіційну мову. До того, - а я з Донбасу не вилазив, коли був депутатом, була зовсім інша ситуація -"- ЛЮДИ почали розмовляти українською, газети відкрились, школи, гімназії українські в Донбасі! І тільки прослизла ця фраза погана, -- як це одразу піддало духу нашим противникам, «Просвіта» завалила листами Шрезиденга, він відкликав цю фразу, сказав, що це була помилка, - але виправити це не вдалося. Був зроблений допуст - поганий. Ось чому наші депутати Верховної Ради повинні бути завжди на сторожі. Бо те, що на папері, стає документом у руках противника, який до того ще й посилається: « нКрод так хотів...» А народ нічого такого не хотів! і ЛІ. Г.: Романе Івановичу, пишучи історичні романи 1 багато написавши з історії Львова, історії Галичини, Ви ніколи не розділяли Україну на дві половини у своїх гворах, -- рівно написали і про Східну, й про Західну Україну. Історія українська у Ваших творах почала виходити на паралель з історією біблійною. Я бачу, що Ваші романи, які навіяні біблійною тематикою, без якої найбільші письменники не живуть, -- мають українські реалії... Р. І: В менетрішки інакше вийшло. Раніше «Смерть ІОди» чи «Євангеліє від Томи» неможливо було видати, але коли стало можливо, я зрозумів, що той великий цикл -- тих дванадцять історичних романів, у яких я прослідкував історію України від ХУ століття до нашого дня, треба накрити так, як накривають церкву чи каплицю -- банею 1 хрестом. Вічні категорії були -- я їх досліджував -- в усі часи, в усі епохи нашого часу. Але такі вічні категорії, як зрада, сумнів і роздвоєння митця на земну істоту і на неземну істоту, -- я неставлю себе так високо, але то так є; поет неможе бути тільки земним або тільки небесним. Архипенко казав, що митець мусить стояти одною ногою в реальному світі, а другою в ірреальному і тоді буде добрий твір. Бо якщо стати обома ногами в ірреальному світі -- виходить абсурд, коли ж у чисто реальному, то виходить публіцистика і втрачається художність. Ті вічні категорії, про які я кажу, я хотів прослідкувати в іншому матеріалі: як вони звучать в інших книгах -- у вічній Біблії, у тій вічній історії пошуку духовного життя -- екзистенції своєї в духовному витворі... І в мене то вийшло. Я зрозумів, що ті категорії, які я досліджував у матеріалі української історії, вони є придатні для української історії. Але вони звучать як категорії вічні і у зовсім чужих площинах історичних. І в мене вийшла книга «Смерть ЇОди», якою я накрив, мов банею, всю ту свою хату, яку я будував, свою каплицю... Я не кинувся в інші теми -- я послідовно перейшов від національних тем до загальнолюдських, бо ми, як нація, як народ, належимо всьому світу 1є в контексті світовому, тим більше тепер, коли ми стали незалежними і нас світ уже бачить. ЛП. Г.: У ваших творах Ви великої ваги надаєте жіночим образам, ., 0.1: Моя Марія Магдалина в «Євангелії'від Томи» а»дкКЕеЕЛлеБбБОЖжИІИЙИНА леодеськоОоГОодуУХА Важко повірити в те, що письменник, звівши свій Храм, спочине на лаврах, коли, як зізнається він сам, має тепер більше вільного часу: перо в таких руках ніколи не ржавіє. Печальне інше: ще десять років тому видано твори Романа Іваничука в трьох томах. Тож справедливо зазначив на відкритті вечора голова Всеукраїнської «Просвіти» Павло Мовчан, що «слід уже подумати про нове, хоча б десятитомне вибране...», Такі реалії, що вітчизняне книговидання вже на останньому подиху. А твори Романа Іваничука ніколи ж не залежувалися на книжковому прилавку, запруд- женому нині примітивом. «Його енергія -- назвіІДВОМОВУВанННЯ, а не на втрати», -- зазначив Павло Мовчан. І з дружнім щирим словом говорили про письменника його колеги по перу, «бойові» побратими-патріоти Дмитро Павличко, Михайло Косів, Іван Драч, народна артистка України Лариса Кадирова, перекладач 1 видавець із Німеччини, член Німецької гільдії книтарів Анна-Галя Горбач, землячка й відомий перекладач зі скандинавських та англійської мов Ольга Сенюк та ПИ. ,, І до усього сказаного хочеться долучити іще слова самого Романа Іваничука: «..Третє тисячоліття дасть воло народамі ». Володимир ГЕРМАН - образ жінки, яка великою любов'ю покрила своє земне, ншице життя, яке вона, не зі своєї волі, мусила прожити. Вивершення жінки, піднесення жінки із низів духовних до вершини духовної я побачив у ній. І завершив тепер Марію Магдалину в образі Прімавери у «Смерті МОди», Вона ходить по дну землі, а має велику духовність |, врешті, та духовність розкрита очима Савояра, художпика, який не міг знайти сюжету для свого полотна. Л.О Г: Читаючи Ваш роман і доходячи очима до рядка, де вступала в дію ця Ваша героя, я невідомо чому буквально чула волоські мотиви -- музику. Відтак думаю, що це не просто літературний образ -- це якась Ваша Вічна Жінка. Р. 1.: ...Вічна жінка зі снів... Ми живемо в Космосі, який чуємо іноді тільки вві сні. То є ірреальний світ, який існує тільки для ООН КИМ: який має уяву, збуджену повим задумом. Йому починають снитися дивні сни. Мені теж починає снитися жінка, якої я не бачив ніколи в житті, яка дуже красива, -- мені здається, що вона мала бути моєю долею. Цей сон приходить до мене тоді, коли я в нових пошуках, коли відчуваю оту оздвоєність митця, про яку Вам говорив раніше... Ось рімавера і стала цією жінкою -- вона змушена співати по кафешантанах, віддаватися за гроші, -- і нарешті вона полюбила. Ї нарешті її любов відкрила людина, егоїстично закохана у свій талант, і зрозуміла, що таланту без жінки нема. Він тільки з нею може бути талановитий. Я возвищую жінку на найвищий п'єдестал - Матір Божу, Марію Магдалину, Мадонну і ту земну жінку, яка стає рівною їм. Бо хто ми є? Ми є витвір Божий, Господь створив нас по своїй подобі і дав нам мозок, тільки заслони поставив -- щоб ми того не бачили і того, Бог управляє нашим мозком, і я в це вірю. Ми Господні творіння, і жінка -- найвища серед нас, бо вона народжує. Вона мусить бути здорова, мусить бути талановита, бо від неї йде пове покоління, яке будує нове життя. Я завжди ставився до жінок з пієтетом змолоду, і, незважаючи на поважний вік, я далі люблю жінок і ставлю їх на вищий рівень, ніж чоловіків, -- у сфері не практичній, а у сфері духовності. | Ось чому я люблю еротику, але гидую порнографією. Я знаю, що таке любов у житті, я мав любов, і якби її не було, то й не було б усіх тих жінок, змальованих у романах; я завжди шанував це почуття -- це моє, це мій гріх солодкий. ЛП. Г: Але ж і Слово -- це любов. Що таке зрада в слові, що є служіння Словом? Р. І. : Я слова «зрада» не знаю у своєму житті - маю на увазі зраду слову, зраду переконань, зраду Батьківщині, -- це є чуже для мене. Служіння Словом... Може, аж занадто я передавав ваги тому, що пишу. Я знав, що живу в такій страшній системі, де іншої зброї, ніж слово, нема. Ї я ставив слово замість зброї. Один раз вона була сильніша, другий слабкіша, третій -- зовсім слабенька, але то була моя зброя -- я іншої не мав. Я надавав їй великого значення і в житті літературному, і в житті своєму. Ось це є служіння словом. А служіння слову? Це моє життя -- іншого я не мислю. Так як в повітрі є суміш азоту й кисніо, без яких людина не живе, так і для мене немислиме іштше життя, де б я не писав. Я:гіноді сам дивуюся, що так багато написав. Але я то мусив написати. Бослужіння слову є спосіб мого існування. Я немаю іншого інструменту для самовираження, для розмови з ліодьми. Хіба, можливо, коли був би хліборобом, то так само віддано працював би на землі. Л.О Го Романе Івановичу, Ви, либонь єдиний із депутатів Верховної Ради ЛІ скликання, хто, відбувши свій термін, відмовилися знову балотуватись?. Чому? Р. Ї.: Я не хотів іти в політику. Але виконав волю ліодей. Я з-за стола письмового не збирався виходити, ія 3-3а нього не вийшов, а переніс його сюди, в Київ, ітут продовжував працювати. Я не став повноцінним політиком, але я не перестав бути повноцінним літератором. Я зробив усе, що міг, і чесно працював у парламенті. Але коли була проголошена незалежність, то я пішов за свій робочий стіл, дея знав, що робити. І, по-друге, є такий ще закон. Колись я писав трилогію - зараз я трилогій не пишу. І коли я переглядаю її зараз, то бачу -- перша частина краща, друта -- слабка, третя -- зовсім слабенька. Отож, ліодина не мусить робити ту саму роботу -- вона повинна її міняти. Якщо Ви помітили, з мене кожен роман в іншому ключі. А трилогія мусить бути в одному клочі. І видихається людина зовсім. Я чув, що я як політик видихався, -- я своє зробив чесно, алето не моя робота. Моя професія - перо. Інше -- не моє. Л.О ГО Романе Івановичу, які у Бас погляди на майбутнє «Просвіти», Спілки письменників України? Р. Ї.: Я не маю жодних сумнівів -- партії відходять, а «Просвіта» буде завжди, буде потрібною людям, нам школи не буде забагато «Просвіти». Я вважаю, що Спілка письменників не віджила, -- не вичерпала своїх можливостей. ПОГ: Як Ви думаєте, керівники нашої держави читають українську літературу? Р. І: Ні, не читають. Хіба що їм підсувають, -- я, наприклад, подарував свою книжку Л. М. Кравчуку, Виг сказав: «О, мені подобається, як Ви про мене написали!» Я питаю: «А решта?» «А решту я не мав часу читати...» Я розумію, що президент не має часу читати, але як ліодина може жити без книжки -- не розумію, Хоч я думаю, що Гавел читає. А він теж президент. ЛП. ГО Чи можете назвати якусь історичну паралель, яка не дає Вам спокою? Р. Т.: Історична паралель напрошується така, що я навіть боюся про неї говорити: УРГР і нипішня Україна. Ми" робимо помилки -- такі, які робили Грушевський, Винниченко, але їм було тяжче, Вони були першими і воювали, А ми повинні бути розумнішими, хоч паралель 918--1998 року напрошується... Хоч імперія розпалася, але бути країною третього розряду соромно. ЛОГО Який Ваш життєвий девіз Р, І: На небі Бог, а па землі -- Україна і більших спятощів для мене нема! Розмову вела / записала Любов ГОЛОТА ч Й етан за и 14 1 4

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин