Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рік просвітянина · “Засідання суду було схоже на поганий театральний фарс”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ЯК ДОНБАС ОБ’ЄДНУЄ УКРАЇНУ», с. 3

ЯК ДОНБАС ОБ’ЄДНУЄ УКРАЇНУ

Слово Просвіти, №52 за 2011 рік

Закінчення. Початок на стор. 3 Насправді все, що відбувалося, було набагато зліше й карикатур# ніше. Але для Донецька подібна практика не надзвичайна. Отже, завершальна стадія судового засі# дання пройшла без участі найак# тивніших відповідачів. А тепер повернімося до суті питання. Який же привід послужив до# нецьким чиновникам, щоб забо# ронити патріотам України належ# ним чином відсвяткувати День незалежності? На чому, врешті, ґрунтувалося рішення Донецько# го окружного адміністративного суду, який так оперативно пішов назустріч побажанням виконав# чої влади? Виявляється, обґрун# тування звернення міськвикон# кому до суду і термінове заборон# не рішення суду ґрунтувалося на одному#єдиному документі — відгуку на заявки#повідомлення про підготовку святкових заходів, зробленому тимчасово виконува# чем обов’язків начальника До# нецького міського управління мі# ліції Юрієм Сєднєвим. На думку пана Сєднєва, громадським орга# нізаціям слід відмовити у прове# денні святкових заходів із та# ких причин: по#перше, деякі заявки подані до міськви# конкому лише за одну добу до проведення акції, і, отже, міліція не встигне відповід# ним чином підготуватися й забезпечити належний поря# док; по#друге, хід колони по проїжджій частині централь# ної вулиці міста може пере# шкодити руху транспорту; по#третє (цитую першодже# рело майже дослівно), “про# ведення одночасно в одному місці заходів різного ідеоло# гічного спрямування може призвести до масових заво# рушень і порушення громад# ського порядку на території м. Донецька в цілому”. Ось так! І вся любов! Ін# ших принципових перешкод для проведення святкових за# ходів міліцейський началь# ник не знайшов. Розберімося по суті і не будемо відразу ро# бити висновок, що напрошу# ється: пан Сєднєв діяв за на# казом зверху, і старші за но# менклатурою табеля про ранги товариші йому вчасно підказали, чого від нього чекають. Перша причина, що обґрунтовує заборо# ну, взагалі лежить поза межами правового поля, оскільки чинне законодавство не нормує терміни подачі заявки#повідомлення. Го# ловне, щоб влада заздалегідь зна# ла про акції, які готуються. При# пустити, що пан Сєднєв у чомусь має рацію — нехай не формально, а по суті, — теж не виходить. Тому що якщо б у такому заході не бра# ли участь опозиційні організації, а організатором виступав міськви# конком, міліція для забезпечення порядку не потребувала б навіть доби. Цьому є безліч прикладів. Крім того, від позиції пана Сєднє# ва з цього питання не залишаєть# ся каменя на камені, оскільки партія “Народний Рух України” подала заявку на проведення за# ходів на честь Дня незалежності за два тижні (!) до свята. Але й захо# ди, заплановані НРУ, теж потра# пили під загальну заборону. Друга причина — хода колони може перешкодити руху тран# спорту — також не витримує кри# тики. Окрім того, що за розпо# рядженням влади будь#яка траса Донецька перекривається дуже оперативно, хода скромної ком# пактної колони (опозиціонерів у нашому регіоні не так уже й бага# то) проїжджою частиною вулиці Артема від площі Леніна до па# м’ятника Шевченку зайняла б максимум 15—20 хвилин. Зрозу# міло, що особливих перешкод для транспорту така акція ство# рити не могла. Тим більше, нага# даю, 24 серпня — вихідний день. (Між іншим, охочих узяти участь у святкових заходах зібралося менше чотирьохсот осіб). І у ви# рішенні цього питання обидві гілки влади дуже прокололися. Річ у тім, що партія “Громадян# ська позиція” подала заявку#по# відомлення не на ходу, не на мі# тинг, а лише на встановлення ін# формаційного намету на майдан# чику перед пам’ятником Шев# ченку, який взагалі закритий для будь#якого виду транспорту! Алей “Громадянська позиція” отри# мала одкоша. Нарешті, найцікавіша при# чина, яку наводить головний до# нецький міліціонер для обґрун# тування причини звернення міськвиконкому до суду і по# дальшого рішення суду. Про можливість масових заворушень, коли в одному місці водночас проводять заходи організації “різного ідеологічного спряму# вання”. Таке навіть не ствер# дження, а лише припущення стало цілком “переконливим” доказом на користь заборони святкового заходу і для міськви# конкому, й для суду. Чудово! У цій позиції влади найбільше роз# чулює брак доказової бази, хоч би якихось “доказів”, прикладів минулих прецедентів. Позиція донецького міськвиконкому не викликає подиву. Те саме можна сказати і про позицію пана Сєд# нєва. Цілком зрозуміло, яке роз# порядження він отримав від міської влади. Але суд? Треба ж було дотриматись хоч якоїсь пристойності. Як#не#як, стано# вище зобов’язує. Може, когось і зобов’язує, але тільки не донець# кий суд. Відповідачі просили суд надати їм статути партій та ін# ших громадських організацій, які підтвердили б наявність цих самих ідеологічних розбіжнос# тей, через які представникам цих організацій небезпечно збирати# ся в один час в одному місці. (Окрім того, більшість організа# цій, які подали заявку — не полі# тичні, тому говорити про існу# вання у них будь#якої ідеології взагалі не доводиться). Суд від# повідачам у їхньому клопотанні відмовив. Відповідачі просили навести їм для прикладу хоч один#єдиний прецедент пору# шення громадського порядку ор# ганізаціями#заявниками. Суд за# лишив без відповіді їхнє прохан# ня. Відповідачі просили викли# кати на засідання суду головного міліціонера пана Сєднєва, щоб той роз’яснив суть своєї супе# речливої позиції, а заодно пре# д’явив свої повноваження в справі визначення “різних ідео# логічних напрямів”. Суд відпові# дачам відмовив. Як же далі розгорталися по# дії? Повернімося на площу Лені# на в День незалежності. Отри# мавши від пана Полюховича до# кумент, що забороняє проведен# ня будь#яких святкових заходів, ініціатори акції вирішили піти на компроміс. За законом, рішення суду може бути оскаржено протя# гом десяти днів. Якщо сторона, що програла в судовому процесі, протягом цих десяти днів не по# дає апеляцію, рішення суду наби# рає законної сили. Отже, можна спробувати провести заплановані заходи, але при цьому не лізти на рожен і, так би мовити, не драж# нити гусей. Тому вони вирішили, що мітинг, молебень та святко# вий концерт повинні відбутися, а ось без ходи по проїжджій части# ні вулиці Артема можна обійтися. Учасники акції цілком благо# пристойно пройшли тротуаром до пам’ятника Шевченку (лише два невеликі квартали), провели мітинг, молебень, концерт і спо# кійно розійшлися. Заради об’єктивності слід сказати: влада в усе, що відбува# лося, не втручалася, та й приводу не було. Адже що відбувалося? Люди йшли тротуаром? Багато людей? Але де тут кримінал? На проїжджу частину ніхто не вихо# див. Поговорили “про щось своє” біля пам’ятника Шевченку, помолились, поклали до поста# менту квіти? Теж не кримінал. Дивилися концерт? І тут жодного порушення немає. У Донецьку в святкові дні такі події не рідкість. Але, змушена змиритися з ходом подій 24#го серпня, щоб не вик# ликати скандалу на весь світ, вла# да не забула свавілля опозиції і вирішила неслухняних покарати. Суддя Ворошиловського район# ного суду м. Донецька Бухтіярова оштрафувала пані Олійник, яку влада на свій розсуд призначила відповідальною за все, що стало# ся. За що ж, власне, оштрафува# ли? Як за що? За те, що активіс# тка “Просвіти” проігнорувала рі# шення Донецького окружного адміністративного суду від 24 серпня про заборону святкових заходів. Вражені таким безглуздим та# бу на проведення державного свята, представники “Просвіти” і партії “Громадянська позиція” подали позов до Донецького апе# ляційного адміністративного су# ду зі скаргою на міськвиконком і Донецький окружний адмініс# тративний суд. З 27 до 31 жовтня такий суд відбувся. Відповідача# ми на суді виступали представ# ники Донецького міськвиконко# му, який став ініціатором дивно# го рішення. Описувати сам судо# вий процес немає сенсу, ос# кільки його рішення неупе# реджені люди прогнозували заздалегідь. Він був майже копією попереднього суду і назва “апеляційний” нічого не змінила. Заради справед# ливості слід зауважити, що цього разу “Беркут” ніхто не викликав, та й без нічних за# сідань обійшлося. Звичайно, ентузіасти незалежної Украї# ни програли й цього разу. За# уважу тільки, що засідання було схоже на поганий теат# ральний фарс. Усі клопотан# ня позивачів колегія суддів (головуючий суддя Карпу# шова) миттєво відкидала. Після надходження кожного чергового клопотання пози# вачів головуючий відповідно до регламенту звертався до представників відповідача з одним і тим же питанням: чи згодні вони з клопотанням. Представники відповідача — дві міськвиконкомівські да# мочки миттєво і майже в ав# томатичному режимі одноз# начно відповідали: ні. Після цьо# го три суддівські голови, на кіль# ка секунд схилившись одна до одної, імітуючи обряд обгово# рення, повторювали слідом за молодими чиновницями: ні! І все це відбувалося за одним сценарі# єм, без будь#яких варіантів. Варто пригадати важливу обс# тавину: за весь час перебування при владі так званих помаранче# вих жодна з донецьких судових інстанцій жодного разу не забо# ронила будь#кому проводити ак# ції на честь Дня незалежності. Про що це свідчить? На мій пог# ляд, про високу принциповість донецьких суддів. У каденцію по# маранчевого президента вони не заперечували проти святкування Дня незалежності навіть у неюві# лейні роки. Це свідчить про те, що донецький суд — найгуманні# ший суд у світі. Правда, варто від# значити й наступне: у 2005—2010 роках ні міськвиконком, ні мілі# цейські начальники Донбасу не зверталися до судів з вимогою за# боронити святкові заходи. Але це вже проблеми місцевих міськви# конкомів та місцевих міліцей# ських начальників. Тож немає сенсу слідом за відомим персона# жем даремно запитувати: “А суд# ді хто?” У Донбасі так: кому дові# ряють можновладці, ті й судді. Повернімося до принижених та ображених. Треба віддати на# лежне учасникам свята: вони не визнали своєї поразки і не склали руки. Пішли звернення до різних судових інстанцій із вимогою визнати незаконними й проти# правними рішення суду про забо# рону святкування Дня незалеж# ності, а також дії державного ви# конавця Полюховича, головного донецького міліціонера Сєднєва, вимога скасувати рішення про штраф, накладений на пані Олій# ник. Отже, боротьба триває. Тепер повернуся до того, з чо# го почав. Після викладених фак# тів стає абсолютно очевидно, за допомогою яких методів і як Донбас об’єднує Україну. Врахо# вуючи, крім усього іншого, кад# рову політику сьогоднішніх воло# дарів, у цьому контексті напро# шується зовсім інше формулю# вання: Донбас окупує Україну. В описаній скандальній і майже неймовірній поведінці донецької влади, як у краплі води, відбився істинний менталітет господарів Донбасу, виявилося не офіційне, а справжнє їхнє ставлення до державності України, до її патріо# тів, до її майбутнього. Господарі Донбасу, а тепер і всієї України нерідко люблять пококетувати своїм прагненням до Європи. Мені чомусь подумалося: а рап# том справа дійде до Європей# ського суду? Уявляю, як там пос# тавляться до подібного позову. Швидше за все, довго не зможуть повірити в те, що відбувається, і вирішать, що над високим судом просто пожартували. Хоча які вже тут жарти!? Тут трагічний па# радокс. Україною керують гвар# дійці сумнопам’ятного північно# донецького сепаратистського з’їзду, їхні соратники й послідов# ники. Саме вони нині розпоряд# жаються долею українських пат# ріотів. Відволічемося, шановні чита# чі, на хвилину від усіх описаних вище судових баталій, від поси# лань на Конституцію і всілякі за# кони й поглянемо на події, які відбулися в Донецьку, з точки зо# ру звичайної людської моралі. Адже заборона громадянам Укра# їни святкувати День незалежнос# ті своєї держави справді належить до розряду фантасмагорій. Де, в якій країні може відбутися щось подібне? Мені дуже хочеться діз# натися, чи існує взагалі такий прецедент? У цьому випадку Сал# тиков#Щедрін відпочиває. Отже, хоче автор того чи ні, напрошу# ється цілком конкретний висно# вок: у ватажків донецького клану з часу відомого протистояння 2004 року ні психологія, ні харак# тер, ні звички принципово не змінилися. Те саме можна сказа# ти й про численну армію дон# баських чиновників — зокрема й судових. P. S. Як виявилося, в нашому регіоні самостійну суддівську гілку влади виявити дуже важко. Навіть під мікроскопом. Який там поділ влади!? Як бачимо, судова влада є продовженням влади виконавчої. І фактично не тільки не приховує цього, а й пишається своєю “високою належністю”. Так що залишається завершити цей матеріал банальною фразою: “Спасибі жителям Донбасу за суд такого екстра-класу!” А у зв’язку з тим, що суди практично діють як повноважні представники виконавчої влади, цілком доречне узагальнення: “Спасибі жителям Донбасу за владу…” І далі за текстом.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин