Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №53 за 1998 рік

Слово Просвіти, №53 за 1998 рік

1 історична догпя містечка | орошина (сучасного села орошиного Семенівського рамону на І|Топтавщині), ЯК І багатьох мм х копишШшніХ СсСОТенних містечок краю -- Жовнина, Лукім'я, Говтви, «ховається своїм КОрінням у глибині століть. Ще в спаветному «ГП овчанні Володимира ден С мітина,. ДІТЯМ » кміВСЬКИМ Мономаха розповідаючи дітям По СВО МмоОПпОоДдіІ Ппіта, князь, Чи не тому такий Ярема и лю гий, падеє»у що землю трупами ЗзАДОСТИТЬ, що кожна тут осичимко над ШЛЯХОМ шому про лОду писСтОом шелестить?.. Дпе вже через два роки «зопотий спокій» польських магнатів був порушений брязкотом шабель та громом мушкетів І гармат «батька козацького» -- гетьмана Богдана Хмельницького. Уже 1649 р. в поповецьких агонили ми ВСЛІД за поповцями за ріку видно, до поні «їосульських городів» про бойові походи та війни, де йому не раз доводилося витягати З піхов меча проти зайд, згадував, як 1084 р. Хорол, як: город Горошин узяли». Оче- Горошин, заснованим біля місця злиття річок Сули та Бориса, входив тоді ряду укріплених городищ над річкою Сулою, собою укріплений кордон на До цього | орошина, входипи також що ЯВЛЯВ межі З поповецькими степами кордону, кр'м Воїнь, Желні (сучасним Жовнин), (сучасна Велика Бурімка), Лукомль (сучасне ЛУ кім'"я), Лубни, Снятинь (сучасним Риллів Снітин), Пісочен (сучасні Піски), Яришів (імовірно, сучасне Глинське), Ромин та ГЇопаш (сучасне Засупля на Недригаийпівщині). Після переходу Переяславської землі в ХІМ ст. до володінь Великого князівства Горошин потрапив до рук Першими серед них охрещеного Пізніше, в Литовського приватних впасників нащадки татарського Лексади. ХМІ ст., містечко дісталося Жолкєвським (саме через Горошин 1596 р коронний Жолкєвський послав І нні бупи Глинські князя гетьман Станіслав військо для боротьби з повсталими козаками Северина Наливайка), а з 1646 р. - ним, ЯК ! іІНнШИмМи сепами и містечками Хорольщини, заволодів усевладний тоді лубенський «державець» -- КНЯЗЬ Ярема Вишневецький, нащадок одного з перших козацьких гетьманів Дмитра Вишневецького-Байди й водночас -- вірний слуга польського короля и католицької! віри Пригадуються рядки Ліни Костенко: Ще раз перегорнемо перед нами події 1147 р. нескінченних княжих усобиць ! воєн за престоп, коли князі закликали з собою спілку то половців, то «чорних клобуків» з Київською Саме тоді тривала Ізяславом торків, то інші державою племена. війна між київським князем СУСІДНІ ІАстиславовичем (у боях, зокрема, брав участь його син Мстислав) та остерським копи Юрійовичем. «! -- говорить ЛІТОПИС, князем Глібом розсвітав день, Мстислав Ізяславич г дружина його ще спали, сторожі, примчавши, сказали иому: «Не спи, княже! Гліб онприийишов на тебе!». | він, уставши спішно І зібравши дружину, виступив проти нього з города. А Гліб, вернувся назад. Мстислав же, зібравшись із дружиною ! з переяславцями, гнав услід за ним ! догнав копо города Носована річці Руді, 'захопили вони трохи дружини мого. А сам Він ПІШОВ піШОВ ДО постоявши до ранку, у Городець, а Мстислав Переяслава». Ця літописна звістка є першою згадкою а | про Носівку -- колишнє старостинське сторінки старовинного Іпатського літопису. Ось доба документах згадується Горошинська козацька сотня на чолі з сотником Матіяшем. Ця сотня існувала в складі Лубенського полку аж до 1781 р., тобто до остаточної ліквідації поПпКкОВОо-СОТтенногоО устрою на Лівобережжі. 3 місцевих ГОРОШІИ сотників пізнішого часу відомі, зокрема, Григорій Довгий (1739-- 1740), Петро Сахновський (1756--1768) та його син Яків Сахновський (1771--1781). Подібного роду перехід сотенства від батька до сина був тоді поширеним у Гетьманщині явищем. Мапа Горошинська сотня й свою печатку (відомі її зразки 1760--1778 рр.), на якій було викарбувано напис «П'ЄЧАТЬ ПОЛКУ ЛУБЄНСКОГО СОТНЬ ГОРОШИНСКОМ» та тогочасний герб містечка -- фігурний щиток із хрестом, під яким дві навхрест покладені стріли. Цікавим фактом також є те, що в 1660-х рр. у Горошині існували млини, що належали тогочасному лівобережному гетьманові Іванові Брюховецькому, добі правління якого присвячували свої твори класики української літератури Пантелеймон Куліш та Данило Мордовець. Ось уривок з листа цього гетьмана, якого Михайло Грушевський слушно назвав «найбільш податливим чоловіком для московських планів», написаного до московського воїнського начальника Григорія Коса- гова, якого цар вирядив у Запорозьку Січ згодом сотенне містечко, сучасне місто, районний центр Чернігівщини, над річкою Носівочкою. Пізніші документальні звістки про містечко Носівку датуютьсявже ХУ ст. -- добою литовського панування. Зокрема, 1471 р., коли Київське князівство було перетворено на воєводство, Носівка стала прикордонним маістОМ на схіДдНИХ межах воєводства, а невдовзі й усього Великого князівства Литовського, -- адже з початку ХМІст. більша частина Чернігівської землі перейшла до володінь Московського царства. Очевидно, саме прикордонне (аж до 1618 р., тобто приєднання ЛЧернігово- Сіверщини до Польші) становище Носівки стало причиною того, що протягом ХМІ-- в | ХМІЇ ст. містечко було центром староства. Відомо, що 163/ р., коли носівським старостою бувпізніший (І останній) київський воєвода Адам Кисіль, мешканці містечка приєдналися до повсталих козаків під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка), що змусило Киселя рятуватися тоді втечею... а Козацький дух носівцівВ ВИЯВИВ себе якнайповніше за доби Хмельниччини, коли містечко стало сотенним центром Ніжинського, аз 1667 р. -- Київського козацького полку. Першим носівським сотником ставу 1649 р. Опанас Єдута. Пізніше, з 16/5р., сотенство в містечку переймає заможний старшинським рід Шаул, що (з деякими, щоправда, перервами) утримував у своїх руках носівську сотенну корогву аж до піквідації козацького адміністративного устрою на Лівобережжі: так, у 1675 р. носівським сотником був Семен Шаупа, у 1675--1687 рр. -- його син Федір, протягом 1707--1719 рр. -- син Федора Семен, у ІВКА для організації спільно! з козаками Брюхо- вецького боротьби проти татар: «А оскільки я словесно просив про мо! Горошшинські млини, то и тепер цим листом пишу, будь ласкавий, коли прийде борошно, відсилай хоча 6 на Кодак, бо, закінчуючи своє, ми його потребуємо». За ревізією 1781! р., здійсненою фактично напередодні скасування пол- ково-сотенної адміністрації в Гетьманщині, в містечку Горошині на той час мешкало 3 шляхтичі, 5 різночинців, 2 священики, 5 дяків, 141 виборний козак, 5 козакпідпомічник та 238 посполитих (селян). Усього містечко тоді налічувало 430 хат. інша ревізія, 1787 р., зазначала: «Горошин, містечко: 1312 душ. Різного звання казені люди, козаки та власницькі надвірного радника Оболенського, бунчукового товариша жінки Ганни Саханської, полкового судді Василя Лукашевича». Головним джерелом прибутку для горошинських міщан наприкінці ХУІЇЇ та протягом ХІХ ст. були ярмарки. Таких ярмарків у містечку щороку відбувалося три -- на Новий рік, на Хомину неділю та на Воздвиження. «На них здебільшого відбувається торг хлібом, худобою та кіньми», -- зазначав опис 1787 р., а в пізнішому, 1798 р., описі також підкреслювалося: «Сюди наїжджають купці з міста Хорола та з навколишніх сіл із дрібним крамом та іншим, для продовольства потрібним». Крім того, в містечку діяли дві церкви, дві парафіяльні школи та вісім крамниць. Головними видами господарства традиційно залишалися млинарство та бджільництво. Серед усіх інших містечок та сіл Полтавщини село Горошине, це колишнє сотенне містечко Лубенського полку, а 1727 та1735рр.-- Іван Прокопович Шаулпа, протягом 1735--1764рр. -- Карпо Семенович Шаупа, 1767 р. -- Андрій Якович Шаула, 1771--1782 рр. -- Іван Карпович Шаула. До Носівської сотні, крім самого містечка, належало також 79 навколишніх СІЛ. Гербом Носівської сотні протягом ХУІЇЇ ст. було зображення хреста, поставленого на перекинутому ПпіВмІСЯЦі, -- яскравий символ перемоги козацтва над турецькими нападниками. Датована 17/69 р. печатка з таким гербом, увінчаним короною и супроводжуваним написом:«П. П.К.С.Н.» (печатка полку Київського, сотні Носівської») збереглася донині в Ніжинській філії Чернігівського обласного архіву. |! справді, носівцям не раз доводилося піднімати свої списи й шаблі проти татар: адже ще 1679 р. містечко зазнало жорстокого нападу білгородської орди... Промовистий опис містечка Носівки доби Гетьманщини залишив нам український історик і краєзнавець кінця ХМІЇ ст. Опанас Шафонський. За його даними, містечко тоді мало 5 церков, 1100 будинків, ІЗ крамниць, 15 шинків, 8 заїздів та 2 млини. Склад населення Носівки тоді становив 60 дворян, різночинців та духовних осіб, 3750 козаків (з них виборні володіли 144 дворами, підпомічники -- 567), 1914 селян та 180 ремісників, серед яких було 50 кравців та кушнірів, 20 шевців, 100 ткачів та 10 м'ясників, -- уже цей перелік дає зрозуміти, які ремесла традиційно бупи в Носівці найрозвиненішими. В містечку щороку влаштовувалося три ярмарки: на свята Петра й Павла, Другої Пречистої та в п'ятницю на Сиропусному тижні. Особливий попит на цих ярмарках мапаносівська садовина, передусім яблука. Ф- згодом -- позаштатне містечко Хорольського повіту | Полтавської губернії, «власницьке й козацьке», відрізняється поетичною назвою, яку дали йому місцеві краєзнавці, -- «полтавська Венеція». | справді, немовби венеційські канали, перетнули село струмені Сули й Бориса. Що пам'ятають, що згадують вони" -- хочеться спитати. Чи добу Івана Брюховецького, цього честолюбного гетьмана-боярина, що заводив тут свої млини? Чи ті дні, коли через Горошин польська шляхта гнала вояків до Солониці, на розправу з непокірним Северином Наливайком! Чи, може, ще те літо, коли молодий ще князь Володимир Мономах гартував тут свій лицарський дух у січі з напасниками-половцями? | знову згадаємо рядки Ліни Костенко: /сторії ж-бо пишуть на столі, -- ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями та невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен... Після ліквідації козацького полкового устрою, на початку ХІХ ст., Носівку було приписано до Ніжинського повіту Чернігівської губернії, куди також належали містечка Веркіївка, Лосинівка, Монастирище та Мрин. Поступово розвивалася в ньому місцева промисловість: так, 184/р. в Носівці було відкрито цукровий завод, а 1867 р. через містечко пройшла залізниця. Нарешті, 1911 р., коли в містечку діяло вже дев'ять шкіл, а населення Носівки становило вже 10 638 осіб (протягом століття КІЛЬКІСТЬ мешканців зросла майже вдвічі), відкрилася також сільськогосподарська дослідна станція, що існує и досі. Існує донині й цукровий комбінат -- наступник старого, заснованого півтора століття тому заводу. І, нарешті, ще один характерний промисел завжди був притаманним носівцям -- мисливство. | нехай їхні пращури княжої доби таким чином добували собі харчування, їхні предки козацьких часів тіІшилисСя веселим полюванням на дозвіллі, а самі вони, наші сучасники, шукають у миспивстві передусім спортивного азарту м інтересу, радості спілкування з природою, -- традиція залишається традицією. Пригадаймо невмирущі «Мисливські усмішки» Остапа Вишні: «Чули про Носівку? Та там з усього Лівобережжя качки ще навесні позбирапись. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили. А на пуках через гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді, траві нема де рости, -- не знають колгоспники, чим худобу годувати. Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!» На цій веселій «вишнівській» ноті й хочеться закінчити коротку розповідь про Носівку -- невелике, але з надзвичайно давнім, більш ніж вісімсотлітнім ісТОричним минулим містечко на Чернігівщині. Володимир ПАНЧЕНКО, аспірант кафедри архівознавства Київського мчаціонального уміверситету ім. Т. Цевченка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин