Сторінка · с. 4сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №53 за 1998 рік
Слово Просвіти, №53 за 1998 рік
НЕ БУТИ БАЙДУЖИМИ! розірваного імперськими кордонами. літераторів Михайло Федорович вда-
вався і пізніше: мав-бо гарну пам'ять | добре поставлений голос
Чіа першому зібранні «Просвіти» М. Комаров, зважаючи на його вік, перевантаження творчими й гро мадськими справами, а також беручи до уваги його безперечні заслути перед україшською культурою, був обраний почесним головою Товариства. Иого просили не перейматися буденними органі заційними клопотами, щадити свій час | берегти
Позаяк М. Комаров вважав, що «на Україні паціональне життя могло вияви: тись найбільше в літературі, в театрі й науці», то Чільтгу увагу вій приділяв саме ЦІЙ цариш української духовності, яка спиралася на затистуте в лещата заборонних процесів російського царизму українське слово
Незадовго до виникнення «Просвіти» Михайло Комаров писав: «З болем бо-
НЕ МОВЧАТИ!
4 -Ф Закінчення Початок на с 5
Професор Михайло Поплавськиї! закликав делегатів активніше протидіяти навалі зросійщення.
| У будь-яких умовах не бути байдужими до української справи, нашої
Ж с алею: соці
-
ЦЕ я і
о йЖ
|
зах
ча - б ТУ
держави.
Кожний з нас має твердо і наполегливо відстоювати нашу мову, свою
гідність. Ми дбаємо більше про когось, а не про українські інтереси, власний народ.
От, скажімо, парламент у першому читанні прийняв законопроект «Про загальну середню освіту», звідки вилучено положення про обов'язкове навчання державною мовою. Ця подія -- загальнонаціональна образа.
Мусимо захищати себе від російських шовіністів. Не хтось, а кожний знас має сказати своє слово на захист української мови. Виступи Моїсеєнка у па рламенті щодо «возрождения СССР» спрямовані на розвал Української держави.
Сергій Довгань (Дніпропетровськ), Михайло Симоненко (Верхньодніпровськ) загострили увагу делегатів на організаційному зміцненні осередків «Просвіти». Саме у Верхньодніпровську мають місце втручання у роботу «Просвіти» деяких національно-демок-
ратичних сил.
Ольга Стецюк (Першотравневе) порушила проблеми освіти, забезпечення навчальних закладів підручниками, а також діяльності «Молодої Просвіти».
Делегати Наталія Івашкевич (Кривий Ріг) та Сергій Злючий (Дніпродзержинськ) звернули увагу просвітницьких газет і запропонували більше подавати коротких історичних довідок, вести рубрики сатири й гумору, висвітлювати кращий досвід просвітницьких осередків.
У виступах усіх делегатів звучала спільна думка про об'єднання національносвідомих організацій в одну потугу.
В обговоренні доповіді взяло участь сімнадцять делегатів. Роботу обласного правління за звітний період визнано задовільною.
Головою Дніпропетровського обласного об'єднання Товариства «Просвіта» обрано письменника Володимира За-
Із ухвали, яку прийняла звітно-виборча конференція, необхідно виокремити найголовніші завдання на перспективу для осередків обласного об'єднання ВУТ «Просвіта».
По-перше, послідовна і цілеспрямована діяльність щодо утвердження української національної ідеї. Найголовіше тут -- утвердження української мови як державної.
По-друге, у зв'язку з приходом знач- НОЇ кількості лівих сил у нинішній парламент значно посилився руйнівний тиск на українську мову. Яскравим прикладом тому є вилучення із законопроекту «Про загальну середню освіту» положення про навчання у школах державною мовою. А тому в такій ситуації кожний просвітянин, свідомий українець має сказати своє слово на| захист нашої мови через лист-звернення до парламенту, Президента України з вимогою припинити акт насилля
По-третє, у зв'язку з підготовкою до наступних виборів Президента України найважливіше завдання осередків -- працювати для об'єднання національно-державницьких сил в один блок.
По-четверте, враховуючи складну релілійну ситуацію в Україні, гидтримувати рух щодо об'єднання церков і створення Єдиної Української Помісної Православної Церкви.
Микола НЕСТЕРУЧ УК, відповідальний секрегар ВУТ аПросвіта»
Ініціатором створення Одеського культурологічного Товариства
світа», яке було найпотужнішим серед
інших «Просвіт» України початку нашого століття, став книгознавець, етнограф, літературний критик, один із творців добре знаного словника української мови Михайло Федорович Комаров.
Коли йдете Катерининською в Одесі, зупиніться на її перехресті з вулицею Жуковського, під старим крислатим кашітаном, і окиньте оком двадцять сьомий будинок. Тут, на другому поверсі, мешкав Михайло Комаров із родиною, а на першому поверсі містилася нотаріальна контора, у якій він заробляв собі на кусень насущного.
За фахом Михайло Комаров був правником -- він закінчив юридичний факультет Харківського університету, а за покликанням -- письменником, філологом, дослідником української минувшини. Він розглянув усе, що зійшло з рідного друкарського верстата упродовж цілого ХІХ століття, усе, що було за той самий час показане зі сцени рідного театру. Над цими працями Комаров проводив вихідні дні та свята, хоч не відзначався богатирським здоров'ям і часто-густо доконче потребував відпочинку. Його книжки й статті і сьогодні захоплюють багатством зібраного матеріалу, ретельним викладом, патріотичною заангажованістю. Вони входять до золотого фонду українознавства.
Михайло Комаров прожив в Одесі чверть століття, з осені 1887-го до осені 1918 року. Увесь цей період його помешкання було своєрідним центром української культури на південному терені Російської імперії. Сюди зверталися з листами-записками, приїздили зв Іду сіль їз надією знайти підтримку й допомогу десятки українських постів і прозаїків, акторів і художників, лікарів та освітян, людей високоосвічених 1 простих трудівників. У хаті Комарова мали теплу й щедру гостину Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський, Іван Мечуй Левицький, Михайло Коцюбинський, Ізан карпенко-Карий (Тобілевич), марко Кропивницький, Микола Вороний, Марія Заньковецька, Софія Крушель- Мицька та багато інших самовідданих рататв української духовної ниви
Один із біографів Михайла Комарова
дуже слушно й точно сказав, що першою 1 неперебутньою заслутою його перед підросійського Україшою було
вмання підтримувати й ро ЮОурхувати вши високий дух украшства, дух спроти-
зу етичному ПИІЩе2ОНІО, дух 1Є1 ХИ ( ГУ моральних 1ї культурних цінностей, призібраних Україшого па її ї горично мгу Шляху, обстоювання ОдАнОСТІ породу,
мощим мушу 1 па сей раз, як і давніше, наперед відзначити, що правне, чи, вірніше, безправне становище України не змінилось: відомий усім наказ 1876 року 1 досі не скасований, і досі тяжким тягарем душить наше слово, наше письменство, разом і все культурне життя України. Не дивно ж, що воно сковане на Україні геть далеко більше, ніж деінде в Росії, бо, окрім спільних усім тяжких умов громадського життя, наша бідолашна Україна мусить ще відчувати
тяжку образу і кривду, яку заподіяла нам заборона нашого рідного слова. Ся кривда не поменшала в минулому |1902- му. -- Г. 3.) році, і на сей раз мені доводиться знову занотувати декілька фактів утисків і неправди, які мусимо тершти, але разом з тим занотуємо | ті радісні факти, котрі явно свідчать, що скрізь, на всьому просторі землі української, повстає боротьба з тими утисками 1 з кожним роком вона зростає все більше їі, певно, настанечас, коли правда переважить кривду».
З наміром переважити кривду, відстояти рідну мову -- живу душу пер- ШОї-ліпшої нації, посилити боротьбу з соціальною несправедливістю, хай непрямо, закамуфльовано, але прилучити лміодей до ідеї Української держави творив М. Комаров «Просвіту». Він був свідомий того, що Товариство може й загинути під ударами реакційної влади, п вірного поплічника -- російського чорносотенного шовінізму, -- але твердо й непохитно вірив, що рясних жнив ніколи не буває без старанного обробітку землі й добірного засіву П.
Иому вже повернуло на сьомий десяток. Усе частіше нагадувало про себе серце. Але Михайло Федорович не зважав на те, праціовав з молодечим запалом, подаючи особистий приклад відданості національній справі. За три роки він виступив тільки на літературно-мистецьких читаннях та вечорах, влаштованих «Просвітою», понад тридцять разів! Оживали перед тими, хто слухав його, образи незабутніх борців за волю і незалежність України; обзивалася до зали Маруся Чураївна -- напівреальна, напівлегендарна поетеса ХМУІ| століття; гримотіло в нім Шевченкове «послання» -- «І мертвим, і живим, і ченародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні..». Багато хто вперше почув у народній аудиторії, саме від М. Комарова, про український вертеп і українську вертепну драму, про діЯЛЬНІСТЬ братств, спрямовану на розвиток українського шкільн ицтва, про творчість Павла Чубинського, якому належить широковідомий вірш «Ще не вмерла Україна...», і Петра! шШшцинського, котрий у степовому Ананьсві крилатий хор «Закувала та ЛЯ...».
З просвітянської
написав сива зозх газети «Вісті» за Оерезень 1906 року, до створення якої стільки праці доклав Михайло Комаров, довідуємося про Шевченківський вечір, проведений Говариством з нагоди 45- рачтчя Мід час у смерті пеликого кобзаря
Слопо про ТтТтачеотіня Шепченка ДЛЯ України, для її майбутнього Сркермчетент о: М. Комаров. Він узяв участь | в Копцертши частині, прочитапити улюор «ОП ОгО «Поребендю». Ло читання
популярних творів
українських
сили. Та не з тих був старий сівач «розумного, доорого, вічного»: він щоденно брав на себе дозову пайку роботи. д КОЛИ ПОЛІЦІЯ Зажадала увільнити від керівництва правління радикально на. лаштованого лікаря Івана Луценка. М. Комаров переклав на свої вельми втомлені плечі увесь тягар «Просвіти» | СТИКО НІС ЙОГО до останніх днів іІснування Товариства, яке було заборонено наприкінці 1909 року.
ЗАСНОВНИК ОДЕСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»
Восени 1906-го разом із іншими керманичами «Просвіти» М. Комаров пережив полщейський обшук. Офщер, що проводив його, прискіпливо копирсався у книжках та паперах і після кількагодинного обстеження їх розчаровано сказав: «К сожалению, ничего недозволенного не нашел!». Гронічно посміХхНнувшись, досвідчений юрист М. Комаров запитав: «А якби знайшли 2..» -- «Разумеєется, отправил бьі вас в тюремнь6йи замок со всеми вьтекающими последствиями», -- почув у відповідь,
Розгром «Просвіти», що стався на хвилі тріумфу російської реакції, був важким ударом по вразливій душі Комарова. Але він не здався: на зміну «Просвіті» організував У країнський клуо0, а відтак - - товариство «Українська хата»; плекав мрію про власне видавництво, яке хотів назвати «Снопом» випустив «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» -- цю безпрецедентну на той час (коли й нена сьогодні!) антологію творів на пошану іншого літератора; написав книжку про першого перекладача Святого Письма на українську мову Пилипа Морачевського
Михайло Коцюбинський, ОЦІНЮЮЧИ різнобічну творчу й громадську діяльність М. Комарова, ставив його «поміж кращих та найбільш заслужених працівників». Можна було б навести ряд інших шанобливих оцінок невтомної 1 плідної праці просвітянина
Та сьогодні з почуттям пекучого сорому доводиться говорити, що могила Михайла Комарова на Друтому християнському цвинтарі в Одесі не вціліла: її було знесено уже в шістдесяті роки, на чаших очах, усупереч гро" мадськості зберегти останній прихисток ТОГО; ХТО був іє окрасою моста НІагадаю, що поважний рознавець Андрій Нодзвідський писав про це ще 1944 року
ученим-мітерату:
На помешканні, де жив М. Комаров, досі немає меморіальної дошки, хоча клопотання про ТО Оу ло подано на Пп ог чатку сімлесятих років. Уже не вперше ЗНОСИТЬСЯ пропозиція надати ім я Михайла Комарова Одеській держави пауковій ОіОліотеці, ле берігаються архів І зібрання його книжок. Та, Як МОВИТЬСЯ, ВІЗ І НИНІ Там
На часі аснування щорічно! Вес" української премії імені Миханла Комарова
Чи довго видатний ліяч україм: ЬКОЇ! культури залишатиметься без належно"
ГО пошанівку?
Григорій ЗЛЕНКО, письмонммих,
заслужемин діяч мистецтв Украї мм, м. Одеса
Кн ВН і Р
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
