А-РОЕ Ітаде ТК |мвіви іже ПЕУСМІ ОТ РААРИРУРИ ЦЕНА НИ АИРАНИР ЕИИ ОС РИЄ РОРМОУР
паж
Щ й | чи
ЧК 1 з - я ль Я пі
кол луюотії
7 вечір, руни вечір, добрим людям на
и зогузнінюу маленькі коляднички в кожну хату радісну
Рад, ненроп радуйся, земле, | Син Божий народився!
- Легенди оповідають, що в цю найдовшу зимову ніч
звньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина
жбога -- Коляда-- народжувала нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога, перевтілюючись при цьому в козу, аби її не впізнала Мара. Звідси й пішов звичай «водити козу», який мав «словом і ділом, словесним твором і магічними актами, всею обстановкоюі інсценіювати образ багатства, щастя, миру і спокою в своїм дворі в сей святочний мент за ти таким чином й багатство і щастя націлий рік»: дж 0 ит зд
о ще легенди оповідають, що напередодні Нового року, уночі, невидимо сходить на землю «Щедрий Бог» -- Сонце і разом з духами померлих віщує свою щедрість -- бага атий урожай. А «Щедрий вечір» та Щедрівки і є ті магічні дії та спова, якими чаклують, прихиляють Щедрого крити в новому році достаток: едрий вечір, добрий вечір, рим Р лерій на весь о
0 бубни а ри - зо УВУ Увім дітям по періо
Продоеження
іє МУ «І ПРО!
ДІДМОЛОВИМ
ФРорогі наші читачі, бельмишановні просвітани!
Ось і постукала 8 наші серця Колада, привела В наші долі та оселі рік 1999-ї. 9 нікуди подітися бід щасливого хвилювання і зрозумілої душевної тривоги: аким. же буде Він, рік передостанній, за яким той, що замикає сторічча і тисячоліття, що нового принесе 8 кожну сім'ю і на нашу українську зелялю?!
С щаслибо зажмурившись, взявши за руки найближчих, найрідніших, ступаємо 8 нове коло сонячного циклу, і за ним, за сонцела, повертаємо свої голови, - ми, сонцепоклонники, ми, великі сподібальники на щаста, на здоров'я, на Ч(обвий рік!
Ла, просбітани, почубаємо себе 6 нанішньомллу січні, наче на обжинках, - ще такі аскрабі спогади про сбяткування 130О-річча «ЧІ росбіти», ще так багато лишилося несказаного, ненадрукобаного з того, що було зроблено до нас, а нами біднайдено і оприлюднено. 9 водночас одвічна хліборобська кров диктує: «Мас до плуга, до перелогів, до оранки і сібби!». Отож бажаємо собі і Вам, дорогі читачі, роботи, роботи, роботи! фай увінчаєтьса вона плодами, пишним Фідухом, калачем на столі і радістю 6 серці!
Міраймло шлах від Різдва до Великодна, бід задуму до дії, бід здійсненна до блага б ім а власної душі, в ім: « дітей сбоїх, в ім'я нашої країни!
З діовима роком, люди, з Чіовим роком, Мкраїно! Мир і благодать бага у домі й на серці!
Редакція
Прем'єра рубрики: Будинок з левами!
Дорогі наші читачі! За давньою тпрадицією 8 новорічному числі «Слова Просвіти» -- трем'єра нової рубрики. Ми розпочинаємо публікацію циклу нарисів відомого мистецтвознавця, кандидата мистецтвознавства, професора Дмитра Горбачова та письменниці Паоли Утевської, що стануть у пригоді всім, хто хотів би більше дізнатися тро образотворче мистецтво України ї тереконатися, що воно є повноцінною ланкою світової культури.
На сторінках нашого часотису ви прочитаєте 16 белетризованих нарисів про видатних, а серед ниті геніальних українських гудожників Х-ХХ століть, від Алімтія Печерського та Андрія Русина до Бурлюка, Богомазова, Екстер, Петрицького, речників усіт європейських мистецьких натрямків -- візантизму, готики, ренесансу, бароко, рококо, просвітництва, романтизму, реалізму, імпресіонізму, авангардизму.
зу чаю лених кун дві образотворчого мистецтва. Відкрито його 15899 митців запрошували до ЛТобліна ї Москви, петер |
і: ПЛ д д тпт.я 1 ттптьякоОєч ькоОї р у р ку невсдсовз "сля 81 крит ре освіт о і 1 арижа Нью- Ио ка і Амстердама. А то | | ка вони не аіндвалиєй яздити до Венеції І Мюнхена, до галереї У Москві па Г остис ькКОгОлЛ узе б об ра пі я о ї Франції Росі Польщі, Австрії. мистецтва б Петеро урзі, " У ж, | б, з є о років цьом дост УШшноОЛл заму ад Н 5 й ХХ століття кілька українських виповнюється с "п р | ц У г ці уа початку
з ; пого!
| Ходіть до нього, шакуйте | чи
дав исвітового мистецтва, кі стоди. Обабіч,
творців РЕННЯ у цівкУи (щоправда, з еті- Дорійські колони ма фасаді. Широ | це зокрема раитенко, ал
Є ви... завмерли два кам'яні ле | алежний мов на варти, здичнолевірНЙЙ - ера зані Завдяки копіткій праці наших постійних авторів до російської їмперті
ми» відкриває двері всім країнським теналем, рубрика «Будинок з левамче же у тросимо! Картини, написані укр молодим та юним просвітянам. угас каво тре
посідають гідне місце у галереях Парижа, Москви, орі Санкт-Петербурга, Львова, Одеси, Лондона, Женеви, |
Нью-Йорка, Мюнхена. Але багато малярським" таорів, тню славу, «прописано» є Києві на
мають всесві и ще іукраїнськог
вулиці Михайла Грушевського, 6, у Музе
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
м ОО
б ї Пе "ее
лани сотки 0 ТЕЙ ет низи с
ДЛ, СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 Рік
Р ні
о
а - -
а чн п
нн" нь
Високоповожні пані і понове, шоновні гості, дорогі мої побратими | посестри!
Вітаю Вас з нашим національним святом, із радістю причетності до живої криниці українського духу і слова -- будьмо здорові з Різдвом Просвіти-Мотері, з високостями її віку і сили!
Є серед історичних дат у ноціональному календорі України, здавалося б, не вельми голосно, оле суттєво важливо І визначольно для національного відродження дота, яко Фактично сформувола нош календар у ХХ сторіччі. Це восьме грудня 1868 року, коли кращими представниками укроїнської
інтелігенції то духовенства у Львові було засноване Товариство «Просвіта».
Завдячуючи «Просвіті», ми маємо видатних політичних діячів, державних мужів, провідників нації, які пробуджували почленовону Україну, повертали її, за висловом М. Грушевського, до тями і провадили усі національні змогання в ХХ сторіччі.
Наймасовішо організація, яка охопило всі етнічні землі українців, дало потужний поштовх до національного відродження.
8 грудня, 130 років тому, на установчих и зборах Товариства «Просвіта» один із во засновників його сказав те, що доти голосно | не деклорувалося і що не втратило своєї | значущості: «Кожний народ, що хоче добитися амостійності, мусить передусім дбати про
нн
ч
те, зби нижчі верстви суспільства, народні ласи піднести до тої ступені просвіти, щоби ця нородно масо почуло себе членом ноародного оргонізму, відчула своє громадянське й національне достоїнство й узнало потребу існування нації як окремішної народної індивідусльності...»
- бат" сито ЕР.
А священик Йосиф Заячківський уже тоді остерігав від «того огидного космополітизму, сьогочасної чуми, що є погибеллю всякій . народности».
ай 1 Р й
-й
зі | Як бачимо, з перших кроків своєї діяльності
. - «Просвіта» дбала про серцевину нашої
- - - національної ідеї -- побудову Укроїнської 11 || СаїдойнноїДерови "7 ро «Просвіта», як зазначав на урочистій - --- академії видатний письменник і громадський діяч Роман Іваничук, «була школою дер-
у ака
Р у
і -- "РИ
я
з
но РОН РЕМ
- якими була розірвана Укроїна». борода Ось чому саме у Львові, а не в Харкові, Фо наприклад, виникає Товариство «Просвіта»,
Хі де «розсудно мислячі» люди своєю просвітницькою діяльністю ширили в масах україінськюу націонольну ідею. сові «Просвіта» вело нополегливу боротьбу від
"Я сомого почотку зо рідну мову, за рідну укроїнську школу, зо українські кофедри в університетах.
Як зазночав дослідник і політолог Радевич- Винницький: «Коли просвітницька діяльність отримало організаційне оформлення у вигляді Товариство, усвідомлення укроїнцями своєї національної ідеї відчуло твердий грунт під-ноОгОми».
У сферу діяльності «Просвіти» втягувалися найвидотніші укроїнські особистості з усіх етнічних територій. Діяльності галицької «Просвіти» сприяли наддніпрянські українці не лише творчим доробком, але й фінансово. Наприклад, для придбання в 1895 році триповерхового будинку в центрі Львово (площо Ринок, 10) кияни передали через професора М. Грушевського З 000 крон, Доречно сьогодні згадоти Миколу Костомарово і Панько Куліша, Євгена Чиколенко то Івона Нечуя- Левицького, Софію Русову то Борисо Грінченка, Христю Алчевську та Дмитро Дорошенко, боготьох інших.
«Просвіта» поступово стоволо школою
о / - жавності в чужих державних системах, між
"яї Й од
4 и рей
Доповідь на урочистому вечорі, присвяченому 130-річчю «Просвіти»,
суспільно-політичного життя в Укроїні, поволі розширюючись на всі терени, де лише замешкували укроїнці, які були затиснуті в Пещаото ноціонольного, І відповідно, соціального гніту.
Саме тому згодом Товариство через свої філії налагоджує економічне життя українців, розбудовуючи широкі мережі кредитно-фінансових, господарсько-споживчих спілок-то кооперативів, суттєво впливаючи на стан економіки у своїй місцевості
Таким чином формувалася надійно економічно базо національно-політичного руху українського народу.
Необхщно зазначити, що в Зохідній Євролі ще у ЛХУ// столітті почалося дослідження проблем, пов'язаних з існуванням націй, як понять констонтних, як вищих природних формовиявів людських спільнот. "ГЛерші ноуково-концептуальні розробки ноціональної гїде/ ми знаходимо в процях німецького філософа Йогана Готлібо Фіхте
Цій проблемі, проблемі національного самоусвідомлення, присвятили свою увогу видатні мислителі Жан-Жак Руссо, Джомбатісто Віко, Йоган Готфрід Гердер. Національна ідея, сукупно з релігійною, стали рушійними силами, що визначають | політичну карту світу, і впливають на всю
динаміку розвитку ХХ сторіччя.
Національне самоусвідомлення набуває планетарного характеру. | саме це спричинилося до розпаду останньої псевдокосмополітичної Російської імперії, оновленої, за висловом нашого земляка Миколи Бердяєва, з допомогою ідеології так званого світового комунізму, а насправді -- російського абсолютизму.
Но догоду новій ідеології перетроктовуволося історія, уніфіковуволося культуро, нищився становий хребет нації -- селянство, руйнувалася церкво, вигиболо по каторгох інтелігенція, нав'язувалася низко різних стереотипів про народи «держовні» та «недержовні», «Історичні» то «неїсторичні».
Просвітяни ж від сомого початку своєї діяльності налаштовували мислення укроїнців
есте Бо
п
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Членам Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
Шановні друзі!
Щиро вітаю вас з нагоди 130-1 річниці з дня заснування першої «Просвіти» на терені України.
Крізь гоніння, утиски 1 заборони «Просвіта» відродилася на зорі відновлення української державності, перетворившись в одну з найбільш масових громадських організацій. З Товариством пов'язана діяльність видатних діячів культури 1 науки, серед яких імена Івана Франка, Бориса Грінченка, Михайла Грушевського,
Держава ії «Просвіта» мають багато спільних завдань. Це розвиток української культури, мови, освіти, інформаційного простору, утвердження національної самосвідомості, входження нашої країни у світову спільноту.
Сподіваюсь, що діяльність Товариства й
надалі буде яскравим прикладом вірного служіння народові і сприятиме становленню України як справді незалежної демократичної держави. - Бажаю учасникам ювілейного форуму, , всім просвітянам доброго здоров'я, ». благополуччя, творчої наснаги і нових завершень.
У о
ЛП, КУЧМА
ХТО НЕ ПРОСВІТЯНИН -- ОЙ НЕ УКРАЇНЕЦЬ:
8 грудня 1998 року ? гія
ціональній опері
; В Національній оте
на державність, сомостійність, почуття ГІДНОСТІ за власний народ, укроїнську мову ТО українську територію. -
Ось чому ще в реляції генерал-лейтенанта Орлова царю Ніколаю | зазначалося: «Уряд не може допустити думок українофілів про відновлення народності їхньої батьківщини, позаяк це поведе малоросіян, а за ними інші підвладні народи, до бажання існувати самобутньо...»
Підтвердженням вірно обраного просвітянського шляху був той факт, що в «Просвіту» йшли цілими сім'ями. Для залучення молоді до активної діяльності Говариство «Просвіта» ініціює створення молодіжних організацій «Сокіл» та «Січ», що згодом перетрансформовуються в перші військові самозахисні підрозділи, які висунуть згодом видатних військових діячів для українських національних визвольних змагань...
Не буду відкривачем істини, коли скажу, що до двох абсолютизованих комуністами революційних подій 1905 та 1918 років «Просвіта» має найбезпосередніший стосу-
Шановні учасники
урочистого зібрання! Нині виповнюється 130 років з дня створення «Просвіти» -- однієї з найдавніших і найчисельніших організацій українського
народу, що в усі часи була школою української державності.
Біля її витоків стояли кращі сини і дочки
українського народу. Головою Київської «Просвіти» був письменник і автор тлу-
мачного «Словника української мови» Борис |
Грінченко, а його заступником -- Леся Українка. Чернігівську «Просвіту» очолював Михайло Коцюбинський, Катеринославсь- Бу зо академік Дмитро Яворницький, Миколаївську -- адмірал, автор популярної «Їстори України» Микола Аркас, У «Просвіті» активно працювали Іван Франко, Михайло Грушевський, Христя Алчевська, Августин Волошин, Юрій Федькович, Микола Лисенко Гван Огієнко та багато інших діячів вітчизняної науки 1 культури.
Сьогодні «Просвіта» є масовим громадським об'єднанням, яке проводить велику культурно-просвітницьку роботу се населення України з виховання націона свідомих громадян, патріотів своєї Бат щини, посідає пажливре місце нащонального та духовного підродже консолідації де кро
каци демократичних сил суспільсті | | ства
Бажаю псім просвітянам міцного : особистого щас тд злі
| тя, щедрих життєвих алоб на благо утпе і КАТА
У рдження нашої держати!
ред льно ьківв процесі
Прем'єр-мініс гр України 8. ПУСТОВОЙТЕНКО
нок, бо ці обидві події відбуволпися під
національно-визвольними гасломи ! прапо-
рами, тому й не дивно, що дроматичні
сторінки історії «Просвіти» пов'язані з
протистояннями копоніальним режимом -- як
угорської влади в Закарпатті, так | польської
окупаційної влади в Галичині то російської на Наддніпрянщині. Російським уряд уже в 1908 році забороняє Одеську «Просвіту», 1910 року «Просвіта» зліквідовується в Києві
А наступного року по всій імперії, включно з Кубанню, нищилися просвітянські книгозбірні, арештовувоалися і депортувалися чільні діячі «Просвіти», влаштовувалися погроми Народ: них Домів.. Проте зламати просвітницький рух не вдалося ні на Сході, ні но Заході України. З початком Лютневої революції Велика Україна почала вкривотися густою мережею «Просвіт». | за короткий час їх налічувалося більше п'яти тисяч. Члени «Просвіти» засновували українські школи то гімназії, влаштовували навчання дорослих, хати-читальні, курси з ліквідації неписьменних, зводили театри, Народні Доми, будували
Нас вітають
Вельмишановний пане Мовчан,
шановне панство!
Для мене велика честь як Послові Республіки Хорватії в Україні ії як членові Матиці Хорватської взяти участь у святкуванні 130-1 річниці заснування Всеукраїнського товариства «Просвіта» їмені Тараса Шевченка.
У Республіці Хорватії приблизно у той же самий час засновано всехорватське куль" турно-історичне товариство під назвою Матиця Хорватська. Її заснування відбулося за часів, коли мій народ жив у межах Австро" Угорської монархії ії коли бажання зберегти рідну мову і культурну самобутність 0 бУЛИ запорукою збереження й етнічної самобутності, без якої немає прагнення до національної незалежності, І хоча з того моменту закінчилися дві світові війни, роль Матиці Хорватської не аменшилася, бо створення власної суперенної держави відбулося лише
| 1990 року. Весь час Матиця Хорватсько?
охоплювала хорватську етнічну еліту, У"! державотворні сили, не авертаючи уваги но | політичну орієнтацію, З її рядів вийшли найвідоміші хорватські культурні діячі, проснтяни, науковці політики Шесля створення власної держави Матиця Хорпатська |! ДОЛІ збирає папколо себе 'нтелектуальну еліту, працюючи заради культурного 1 проспітивого прогресу наролу У цій спрашм має велику підтримку Хорва"" | Ської держави, яка забезпечує її коштом? Для нормальної і продуктивної прами Сьогод" "ШІНИІ зусилля Матиці Хорнпатської спрямо" пані на проблематику рідної мови ! літере"
Кі
українські церкви, засновували дромотичні гуртки та хори
Разом із емігрантськими хвилями на Захід
Схід пересідалося і спрово «Просвіти». Щоби зберегти себе, свою національну належність, українці на чужині зорганізовуволись, упроваджували у життя все те знане й відоме, що привезли з собою. Так майже в усіх країнах, де поселились укроїнці, виникають просвітянські оргонізації з однойменною назвою: в Канаді, США, Брозилії, Аргентині, Парагваї, Фронції, Австралії, Славонії та Моньчжурії.
Найбільшого розквіту діяльность «Просвіти» у світі набула в період між двома світовими війнами, під час другої політичної хвилі еміграції.
Історія переслідувань та гонінь українців у світі в ХІХ то ХХ століттях -- це історія «Просвіти»: її забороняли, закривали, переслідували в царській Росії, за часів польської колонізації, в Угорщині, в Австрії, але добили зо так званої радянської влади: Ось одне із красномовних свідчень про реакцію влади на «Просвіту», зокремо Чернігівську. Михайло Коцюбинський: «Отож уявіть собі, попросту не дають жити «Просвіті». Хочемо скликати збори -- заборонено, хочемо зробити виставу -- забороняють. Навіть концерт Лисенка но користь «Просвіти» заборонили... Кажуть, існуйте на папері, а жити не дамо». Знайома нам ситуація, чи не так?!
Василь Доманицький, один із фундаторів видавництва «Вік», зазначав, що в межах
Російської імперії «Просвіти» могли діяти
Нас вітають
тури рідною мовою. Хорватська мова після створення Версальської Югославії була вимушена до політичного симбіозу із сербською мовою. Цей симбіоз реалізувався на практиці як фактор відмирання. Надслідки цього процесу ще й досі присутні, бо
попередній період довів нашу мову фактично до зникнення, а точніше звів мову на рівень
діалекту, яким користується неосвічена популяція.
Хочу висловити задоволення, що дДійшло до встановлення дружніх контактів між «Матицею Хорватською» і «Просвітою». Простір для співробітництва вельми великий. Два близькі Й подібні народи малознайомі між собою. Необхідно з обох боків докласти зусиль, щоб це змінити. Український народ завжди матиме приятеля у хорватському: Між цими народами у історії ніколи не виникало протиріч або зіткнень, навпаки, історія наділила нас схожою в Пп трагічному вимірі долею. Хорвати протягом 14 століть зберегли у колективній пам'яті згадку про свою стару прикарпатську батьківщину, де жили, називаючи себе Білі Хорвати. Дякува-
ти Богові, після проголошення незалежності
наші держави одними З перших визнали
незалежність одна одної, чим створили якісну базу для подальших стосунків. Ці стосунки досягли рівня стратегічного партнерства. У стосунках України 1 Хорватії немає жодного спірного питання, а бажання пережити важкий перехідний період рова зувати свою позицію у євродейськоми з євроатлантичному інтеграційних рек о спрямовують наше співробітництво, У цьому
лише в Закавказзі та в Сибіру -- для начальства там вони не страшні...
Так, це звичайно реакція но вияв українства. Українські іституції переслідувалися до революції, після і аж до наших днів. В академічній історії УРСР, виданій двадцять років тому, оцінка «Просвіти» зводилася до чіткої ідеологічної форми: «Культурницька діяльність «Просвіти» спрямовувалась на те, щоб отруїти народні маси націоналістичним дурманом».
На початок 1921 року в Україні «Просвіта» нараховувала 4322 підрозділи, а вже за рікдругий філії «Просвіти» були реорганізовані більшовиками в хати-читальні, сільбуди та інші інтернаціоналістичні установи...
контексті я бачу великі можливості для співробітництва «Просвіти» і «Матиці Хорватської».
Ще раз сердечно вітаю усіх членів «Просвіти» з приводу їх великого ювілею.
Джуро ВІДМАРОВИЧ, Надзвичайний і Повноважний Посол
тр
Вельмишановний
Павле Михайловичу!
Українська Лютеранська Церква вітає Всеукраїнське Товариство «Просвіта» імені Т.Г. Цієвченка і Вас особисто із славним ювілеєм -- 130-ю річницею очолюваного Вами Товариства!
Зичимо всім просвітянам оберігати рідне українське слово, як це робили ваші славні попередники.
Українські лютерани мають давні традиції співпраці із «Просвітою», Тож маємо надію і надалі співпраціовати для збереження духовності та утвердження християнських ідеалів, здавна притаманних українському народові.
Нехай Господь поблагословить Вас у Вашому служінні народові і державі, додасть
| здоров'я, сил та мужності у цей скрутний
час!
Єпископ Української | Лютеранської Церкви
Ярослав
Республіки Хорватія в Україні
еко
Видатний український письменник Борис Антоненко-Давидович назвав «Просвіту» «новим храмом на руїнах українського
Єрусалиму». В тридцятих роках «Просвіта» в
Гапичині в співпраці з кооперативним рухом мала значні маєтності: лише власних будинків було 14 750, 32 тисячі читалень, 2065 театральних гуртків, 1105 хорів, 104 оркестри, близько трьох тисяч бібліотек...
Усе це відібрано, спалено, спліондровано...
| зрозуміло, чому при першій же політичній відпизі зусиллями укроїнської інтелігенції, передовсім письменників, у 1989 році відроджується це Товариство, як Товариство української мови, аби вже відразу після проголошення Верховною Родою Акта про незалежність Укроїни повернути собі історичну назву, і вийти на нові постколоніальні завдання, які постали перед українською нацією.
Я не буду зіва переліку здобутків та
надбонь Всеукраїнського товариства «Про-
я дармійнійньйь й жі з засо чес :
світа» протягом років незалежності України. Вони скромні та не сумірні з тими, про які я згадував вище: Тому змушений вдатися знову до статистики: Всеукроїнське товариство «Просвіта» має тепер 25 обласних, Всекримську з її підрозділами та Севастопольську міську організації, які об'єднують 44/ районних та міських, Ї4 364 первинних осередків із загальною кількістю індивідуальних членів понад 450 тисяч та понад 500 тисяч колективних членів. Кількість наших періодичних видань збільшилася до шістнадцяти. Окремо хочу відзначити «Кримську світлицю», «Дзвін Севастополя», «Слово Просвіти», «Сіверщину», «Січеславський край», «Слобожанський край», «Просвіту», «Народного
Всеукраїнському Товариству «Просвіта» ім. 7. Шевченка
Дорогі друзі!
Палко вітаємо вас з вікопомною подією -- 130-річчям з дня заснування «Просвіти», що була покликана допомагати нашому народові пізнавати себе, свою мову, історію, культуру, діяння наших великих предків. Незважаючи на заборони, переслідування, наклепи, «Просвіта» несла світло знань і великої надії на краще майбутнє українців.
Сьогодні у багатьох регіонах України «Просвіта» продовжує свою діяльність мало не в таких же умовах, як і на початку століття, але героїчно виконує свій національний обов'язок. Чимало членів нашої партії є водночас членами вашого Товариства й ми сприймаємо це з великим задоволенням і гордістю.
Зичимо вам подальших успіхів у вашій такій потрібній діяльності. Сподіваємось і надалі на плідну спів» /». працю між «Просвітою» | паРЕ 25 Християнсько-Народний Союз.
Голова партії 8. Стретович
лікаря», «Щедрик», «Ї тиражем 250 тисяч, ! Хоча статутом То діяльність не було пері свого існування парайо Я . активно включилося в політичну ранки сг незалежність України, саме від нь як до Верховної Ради, так і до рад інших рівнів були делеговані депутати ноціональнодемократичної орієнтації. Під час підготовки до зогольнонаціонального референдуму «Просвіта» провела тисячі рейдів по с» південних та північних областях У, у
ведучи активну агітаційну роботу середр зних ||| верств населення. Активісти-просвітя ид кове гі
в вузах, школах, но підприєм ствах, установах, брали участьук Х. АРМ го) Х, іо звол брошури, «метелики», летючки й єлої проводили дні баййній свята засновували у Рі М - червоних кутків -- військові сві ові пи її ювали національну симвс олію) "і шу злочини тоталітарного режиму, відповідні читання і видавали - аб інформацію, починали видавати г осіб для середніх шкіл та буварнон о поширювали провові знання с сер на лення, реагуволи на всі антиукроїї рела | но яких би рівнях вони небі охо Почавши від випуску газети Ся с ов у», ПОВОГ
У
охопили майже всі обласні 26 "єди ння періодичними виданнями, вплиг коли кода (з а | кадрів у виконовчій владі, делегуволи в «Просвіта» до обласних, міських оре йон адміністрацій своїх песаейию й п наючи від програми «Віче» і с У би систематичні телевізійні та раді . присвячені проблемам культури, ук історії, історії українського книгови літописописання, історії край кої - тектури та музики, історії ук укроїнснйй церкві Лекторами «Просвіти» було прочит мо лекцій. Було зоргонізовано соть заяний и; колективів. Від часу панам діяльності «Просвіта» щорічно, п заходи чегально держаномни Шевченківські дні, вшанування п Крут, українських гетьманів, видатних и науки та культури і національних провідників. 3 ініціативи «Просвіти» вже вдруге відзначається національне Свято укроїнської писемності. «Просвіта» була ініціатором створення Ради з мовних питань при Президентові, а також функціонування мовного департаменту. Нами було розроблена і підтримана Президентом «Державно цільова програма «Українська мово до 2005 року». Кабінет Міністрів постановою від В вересня 1997 року затвердив Комплексні заходи щодо всебічного розвитку то функціонування української мови, участь у розробці яких брало Центральне правління ВУТ «Просвіта». Просвітяни брали найактивнішу участь у конституційному процесі, у розробці національної програми «Освіта».
«Просвіта» була ініціатором об'єднуючого політичного процесу національно-демокротичних сил на двох попередніх виборах 1994 то 1998 років. Двічі нашими рекомендаціями було знехтувано. Маємо надію, що вибори наступного року відбудуться при загальнонаціональній консолідації.
Реалізація згаданої програми, як десятки рекомендацій та Комплексна програма, направлено спільно з Міносвіти, Мінкультури, Мінінформації та Київською міською адмі» ністрацією, є власне програмою дій Товориства.
Перейдемо до повного переліку заслуг історичних. З іменем «Просвіти» пов'язані всі найвизначніші події та наші найсвітліші імено. Досить лише назвати Івано Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського, Івано Огієнка, Симона Петлюру, Володимира Винниченка... Чільні діячі «Просвіти» -- це пантеон нашої ноціональної слави. | якби новіть не існувало відродженої
десять років тому «Просвіти», сьогодні ми зобов'язані були б зупинитися на мить у часовому швидкоплині, оби, озирнувшись
ть
!
Продовження на
історичні знання про неї, РОРИНИ і поли пр 7
зі |З те
ФЛ А,
й "ба мур ей яю я- . . І 5 ї 4... об і в й - І п С -. рі Ще з ? "3 1 зі б Со ори ли - й и р ь Ре М! б у зісеїу кр і- -
каль во б 1
пт з
рок
я очно, чі - ад ; "о! 4 '
- її ї
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК
Ольга Босистюк, Вікторія Лук янець, прими Львівської чи Дніпропетровсько! опери -- коли ми їх востаннє бочили на ноціональнім сцені палацу «Україна»?! На глум ном усім там панують третьорозрядні гостролери, вивозячи з Укроїни те, що не встигло вивезти російсько інфляція..
Це добре, що під патронатом Президенто відбуваються гастролі тих, хто здобув світові імена. Але якщо під цей патронат не будуть взяті укроїнські таланти, не менш відом! у світі, то скоро ми втратимо й те, що споконвіків було ношою візитною карткою, -- укроїнську пісню, а наші молоді митці будуть розкуплені і вивезені, оби згодом бути нам же проданими за великі гроші.
Але, з подачі тих же чужомовних рупор'в, відбуваються речі й зночно серйознішг Погляньте на російські газети, скажімо, за | грудня нинішнього року. Повно ігнорація національних, життєвоважливих дот, або г через край -- жовчі, хули, прямої зненависті до самого слово «незалежність»!
- вою
нозад, спромогтися розгледіти ту самооргонізуючу силу, загальне ім'я якій -- просвітяни
В цьому сенсі просвітянами були всі, хто відстоював укроїнську справу, укроїнське слово, українську ідею, укроїнську неубієнну націю. Скільки їх було страчено, упосліджено, скалічено в ХХ сторіччі. Тому ювілей «Просвіти» є одночасно і мартирологом укроїнської визвольної справи: мільйони жертв, Фдуховно пустка, руїни відновленого 3а0
рі короткий час культурного лондшодфту, мовне
Р Р | "Й
"' чт і «ж і . - Ж - і і -
-- й - " і рн б ой ї - -
й г й Р і б - 1 М " Р, і. ш й
з а і - І. т.і РУ г : М -- -якУу ; ЗР - ни Гк з - "нь й ь, гу - ії . Ж з а ча й ж Й «1 а Ра й "чі
| заціпеніння, принизливе існування.
р ж Українці в ХХ столітті понесли непоправні демографічні, інтелектуальні та моральні про втрати, які даються взнаки вже в незалежній В Укроїні. Але я далекий від думки, що ми ка добули незалежність у той пізній час, коли
жо но аз й шю -
- єрозклоді морально деградація суспільства
ЧА.
ли масштабів, близьких до необоротїз. Дійсно самостійно Україна не стола
| | державою укроїнського народу у повному
я
уозумінні цих слів. Більше того, в незалежній кроїні започатковоні ті процеси, які можуть
р о ТИ
и до необоротності. Ось одне із тисяч свідчень, про які ми не можемо воти саме сьогодні: «В незалежній
русифікація йде більшими темпами, г У совіцькій імперії. Особливо це відчутно, ! вмикоєш телевізор. Практично всі али забивають тобі «баки» російською. 5 купити українську газету -- її ще треба обре пошукоти серед чужомовних. Я
правди не розумію, як ви збираєтеся 30
| таких умов виростити справжніх патріотів,
- жотрі довершоть розбудову держови. Чи, . може, сподіваєтесь, що Москва навчить - Україну будувати», -- запитує Емма Андієвсь-
- ка,українсько поетесо і малярка з Німеччини.
ер - Мовне питання було і залишається най-
. | гострішим, найпекучішим і найнасущнішим
НВО дитанням, одночосно і політичним, і еконо-
поь У
- мічним, і духовним. «Поки українсько мова - не здобуде собі місця у вищій школі, поки
ЗЕ - 3 В
лі
| дах, покивоно не стола знаряддям наукової праці в викладанні й літеротурі, доти суспільство, народність, що розмовляє цією мовою, почувотиме себе но становищі нижчої, культурно неповноцінної нації». Актуольність цих слів, сказаних Михайлом Грушевським в 1907 році, не втратило свого значення. Навпоки, ми зрозуміли, що без досягнення відповідного рівня націонольної самосвідомості та політичної культури різних суспільних груп Укроїнська державо залишиться паперовою фікцією, но яку ми, просвітяни кінця ХХ століття, ніколи не погодимося.
Наші опоненти стверджують, що так воно історично склалося, що російська мова є домінуючою. Так, глибокі наслідки колоніолізму в культурній та мовній сферах, неможливість національної консолідації, ущербність національної самосвідомості як наслідок триваючої русифікації засвідчують, що тут зусиллями пише одних просвітян справі не зарадити, якщо ми хочемо мати справді нормольно функціонуючу державу, о не її фантом.
Як би кому не хотілося видати русифікацію нашого інформаційного поля зо стихію і волевиявлення споживачів газетної та телепродукції, -- ми ж бачимо інше. Це цілком продумана і сплоновоно акція руйнування молодої держави зсередини. Кожне новостворене російськомовне видання, згодом не раз перепродоане і перекуплене, є по суті антиукроїнським, антидержавним. Новіть поверховий аноліз друкованих том матеріалів засвідчує, наскільки далекими для своїх читачів роблять вони інтереси України, свідомо нав'язують їм поп-культуру сусідньої держави чи ширвжиток із «секонд-хендів» Європи та Америки. Все це спрямоване на те, аби довести, що в Україні немає й не може бути ані літератури, ні кіно, ні театру, що якась Машо Распутіна значно цікавіша за Богдана Ступку, а театр Борі Моісеєва важливіший для її сьогодення, аніж театр Івана Франка... Анатолій Солов'яненко, Марія Стеф'юк,
Дорогі просвітяни!
Доземний уклін Вам за працю Вашу, о подвижництво, горіння! 130 років «Просвіта» просвітлює душі людські, очищає, загартовує їх, надихає, повертає заблудлих.
І сьогодні, може, в найтяжчі часи, як мати, останню сорочку знімає, щоб допомогти. Неоцінимий дар -- книги, надіслані «Просвітою» Загребській україністиці Велике Вам спасибі від студентів і викладачів Філософського факультету, українців Іі русинів Хорватії.
Ви -- душа нації, Вас підтримує Всевишнє Провидіння. Світіть! Творіть! Здоров'я Вам, щастя! Хай Ваша мудрість, краса й благородство освітлюють шлях нам, як сонячний промінь!
Від усіх, кому дороге українське слово, з глибокою пошаною і щирою вдячністю
Раїса ТРОСТИНСЬКА
тб)
Дорогий пане Голопо!
; З далекої заокеанської діаспори хотів у би прилучитися зі своїми товаришами з З нагоди таких світлих ювілейних святкувань «Просвіти». На протязі
"чн ПА
г.» 7 За багатьох генерацій «Просвіта»
-
і гу Ро
Ми добре розуміємо, кому тепер на руку, оби в Україні запонували зневіра, роздратування, занепад духу і сум'яття душ, -- здеморалізоване, знецінене суспільство пегше завоювати, зламати, понизити. Але, панове шовіністи, вам не вдасться витіснити національні сили від вирішення майбуття України!
Політична реальність нині така, що бажаючих очолити нас із кожним днем стає все більше, о охочих вирішувати наші націонольні проблеми все менше, жити ж нам потрібно сьогодні, а не 8 листопада наступного року. Плюралізм партій уже не вміщується в телефонний довідник. | це богатоманіття є не політичним різноманіттям, а суцільним розбратом.
Чи зможемо ми, більшість укроїнців, стати на один бік, щоб на іншому боці зосталися ті, хто вже однією ногою стоїть на «рідному березі Атлантичного океану»?
була серед тяжких обставин для українського народу джерелом науки, освіти та закріплення національної свідомості. Тепер, коли вже маємо свою Державу, -- то завдання і роля Товариства «Просвіта» зовсім не зменшилися, бо треба спрямовувати всі творчі сили та енергію на відродження, по довгих літах, української освіти та культури так дуже потрібної для духовного «відсвіження» для закріплення молодої Держави України.
Щасти Вам, Боже!
І хай Пречиста Діва має Вас у своїй опіці.
Найкращі побажання «Просвіті»!
Доктор Ромам Смик, почесний члем «Просвіти»
У
Українська національно-культурна автономія м. Новосибірська приносить Вам свої поздоровлення з нагоди 130-річчя з Товариства «Просвіта».
Перша українська організація сибірську, біля витоків якої стояв ни» покійний академік І. С. Ладенко, була спочатку філією української «Просвіти» У розвитку нашого
товариства української мовиїм Т ГОД «Громада»
аснупання
во Ново-
| Тевченка ,атепері таціонально-культурної
автономи є значна заслуга Всеукраїнського товариства «Просвіта» Хоча Україна стала
незалежною, українська мова -- держ
ЧВНОЮ, ма нат
« Погляд,
Україно чи не єдино сьогодні держово, яко старонно доношує ІДЕОЛОГУАНУ ЖЛОМРРР космополітизму, який так дорого обходиться усім нам Більш накладної з Огляду но перспективу ідеологи, Оданіж АкрУЗВУ стола фактично домінуючою 8 інь умІтарнити держові, чне може бути КоСсмопопітизм Б ідеології, монетаризм в економіці себе вичерполи, лунко фразеологія демокротичних змін нежиттєспроможноа НН реонімоції, ані модернізації економіки неможливо здійснити на партійній чи доктринерській основі Єдиним ферментом, який зобезпечувов успіх, як пересвідчилися ми но прикладі європеимських СУСІДІВ, - Є потріотизм, ноОЦцІОНОЛЬНІ Інтереси Не особистість забезпечує успіх, а спільното, не людські прово, 0 зогольноноціоноальні Такий нош архетип. і
Людей стає все більше, о людини поза національним, мовно-культурним контекстом все менше. Людино все менше спроможно бути предстовником зр еріцавц-те Ось чому пюдські прово не адеквотні ноціоноОльним Національне -- це константне, валентніше | життєзабезпечуюче, бо пов'язане з ширшим контекстом, якщо хочете, то І з космічним адже йдеться про широку програму і призночення кожної нації в СВІТІ
Без націонольної домінанти, о це стосується передовсім мови та культури, ми будемо мати пише імітаційну модель держави
У суспільстві з економікою колоніального (сировинного) типу, кричущими СОЦІОЛЬНИМмМИ диспропорціями, несумірністю В ПОЛІТИЦІ, демогрофічною деградацією то відповідно злочинністю при відсутності націонольної ідеї та відповідної життєзобезпечуючої ідеології -- ми можемо мати суспільство периферійного капітолізму, європейських маргінолів небоченого досі укроїнського зрозко. Без національної мови та культури, без національно-стимулюючого духу ми завше будемо лише на узбіччі, і все, що вже твориться нині, відбувається за законами узбіччя, де діють принципи кримінолізації, провінційно! загумінкуватості та спустошуючої бездуховності
Чи тішить нас ця перспектива? Чи задля цього ми тіколи з імперських обіймів? Абсолютизованао доморощеними зпими геніями ринкова модель органічно не виходило з того, що культивувалося просвітяноми протягом уже згаданих 130 років: орієнтація но влосні націонольні сили, но почуття відповідаОльності-то патріотизму.
Тут необхідно відрізняти бідність, злидні в суспільстві від спроби їх узаконення, їх консервації, коли відтворювоність знедопеності набуває рис тривалого зомкнутого циклу. Так як це сталося з інформаційним то
Нас вітають
діяльність Всеукраїнського товариства «Просвіта» конче потрібна народові України.
Зичимо Вам і всім братам і сестрам щастя, творчих успіхів, і помагай вам, Боже, у вашій такій потрібній Україні і українській діаспорі Діяльності.
За дорученням Ради УНКА
Володимир МАНОВИЧ, голова УНКА
ру
Шановний Паоарле Михайлопичу!
Щиро вітаємо Вас із сто тридцятою річницею утворення « Просвіти» -- організації, роль якої в становленні української дер" жавності, розбудові незалежної України,
формуванні самосвідомої української менталь" ності є глибокою і вагомою
Понад століття вогнище української вільно! думки, нашої культури, нашого прагнення ло незалежності завдяки невтомній роботі тросвітян зігріває цілі покоління українських патріотів, вносить в кожну оселю, в кожну родину відчуття причетності до великої історі нашої Батьківщини
Від усього серця бажаємо великих творчих
Успіх, здоров я | добробут У
8. Г ФЕДОРОВ, Посол Україмм В РФ
ній
- ДР ооо цій, ПРУев зв рої же денреноненійьннонйий зро 0 зар 090 Ратно ОВ ПЕ КРИ. й т - ; ан
мтівсжийючара іт наратор б ж
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК (5.
те
національним культурними просторами. Ані духовне скніння, ані соціальна упослідженість не надихають нас но відповідні рефлексії. Бо навіть зо колоніальних режимів «Просвіта» довело, що може впоратися з тими пробпемоми, коли опиралося на національне підгрунтя. Піднесенням рівня ноціонольної сомосвідомості можна і потрібно було нейтролізуваоти соціальну проблематику, на чому ми не один роз наголошували.
Інструменти побудови держави, до яких, поза всяким сумнівом, належать мово та культура, мусять бути реальними, чинними, а не напівфіктивними.
Тоді навіть соціольна проблематика
переживається не ток боляче. Тому нам необхідно якомога швидше звільнитися від спекулятивної політики побудови абстрактного громадянського суспільства і перейти до мобілізаційної національної, потріотичної політики. Лише традиційні націонольні держовницькі інтереси спроможні бути результативними, аби захистити нас і на
тобто
Півночі, і на Півдні, і на Заході. При відсутності загальнонаціональної ідеї неможливо зміцнити систему влади в Україні. Адже наші національні геоекономічні та геополітичні інтереси переважають усю суму окремих групових інтересів, які мають, на превеликий жоль, місце в Україні. Ми не повинні наслідувати російські алгоритми історії, адже це шлях до втрати сомостійності. Лише реальні націонольні інтереси, реальна економіка, реольна укроїнсько культуро, реальні перетворення, а не їх фікція, зможуть зробити Укроїну Укроїною. Без загального націоноального самоусвідомлення -- це неможливо. А в почині цього процесу, як і на початках заснування «Просвіти», є Слово. Відомий пінгвіст У. Вайнрайх зазначав: «Відлучення мови від функцій, що надають їй престижності, наприклад, від ролі державної мови, понижує її авторитет і зменшує спротив інтерференцій, і сприяє закріпленню нововведень, що заносяться двомовними носіями, тобто сприяє поширенню суржика». Що ж, за прикладоми долеко ходити не доводиться: гляньте, як розплодилися на ношому телеекрані та на сцені всі ці «кролики», «довгоносики», Вєрки Сердючки, Шендеровичі -- неозначені в статі та невідзначені талантами, як вони старанно сповняють своє оплачене призночення не лише «дразнить хохла», а принижувати нашу мову, підточувати п імунітет.
Пониження мовного імунітету позначається і на загальнонаціональному політичному тонусі, а це сприяє лише активізації лівих сил в Укроїні. Не сталося того, що могло стати
Нас вітають
Всеукраїнському товариству «Просвіта» у зв'язку із 130-річчям його заснування
Від імені колегії Міністерства оборони України, всього особового складу Збройних сил України 1 від себе особисто щиро 1
його заснування. У Збройних силах України належним чином
оцінюється вагомий внесок Всеукраїнського товариства «Просвіта» в освітній, культурний і духовний розвиток українського народу. Ваша багатогранна, творча і плідна праця на ниві пропагування нашої духовної спадщини, формування У різних верств населення громадянської свідомості 1 патріотичних почуттів, гуманістичних ідеалів і вірності
національно-
прекрасний взірець покоління української інтелігенції
утвердження суверенної, демократичної, соціальної і правової держави.
Ваші вагомі творчі досягнення у поширенні
надбань вітчизняної науки, освіти і культури,
яю рмуван ні моралі: засвідчують
українського народу. Во
джерело творчого використання пот
ального потенціалу Товариства
-історичним традиціям о служіння нинішнього | справі |
органічної єдності духовності 1 багатство духовного життя ни слугують надійним м нашої ефективної співпраці та | ужного інтелекту-
«Просвіта»
природним: укроїнсько мова не стало суспільним цементом, як це сталося, ноприклод, у США. Українська мова повинно була б позбутися не лише російських кольок, але й відповідних радянських міфологем, якими сьогодні спілкуються ліві. Підвищення статусу української мови -- це відповідне підвищення імунного бар'єру національного організму, піднесення морального рівня нації. | тут доречно сказати про те, що світ нині вступає в нову, якісно історичну добу, коли моральний підхід бере гору над вузьким прогматизмом, коли мораль, вриваючись у політику, якою 6 вона не було брудною, в надпрагмотичну економіку, сама перетворюється в рушійну,
термін: екологія інформації. Ї ми свідомі того, що вкрай необхідно змінювати свій інформаційний імунітет, який можливо забезпечити пише піднесенням духовного антиінформаційного бар'єру.
Без участі в цьому процесі державних чинників досягти бажаного майже неможливо. Усунення держови від цього процесу може пише прискорити міжнаціональні катоклізми. | тут знадобився б досвід, ноприклод, Литви, де за провильність функціонування державної мови, дотримання її норм, широке впровадження дбає спеціальна Комісія з литовської мови при Сеймі республіки, яка наділена великими повноваженнями. Литовська жур-
На виставці «Просвіти» й
СЕ ні
налістка з цього , приводу зазначає ТЕ Го»,
виробничу силу. | роль морального факторо, як регулятора суспільного руху, невпинно зростає, і такі етичні категорії, як прова нації вже є не уявною величиною.
Відродження національної самосвідомості укроїнців, наповнення духовним змістом кожної особи можливе не в декларуванні застарілих умоглядних істин чи в штучних ідеологічних побудовах під виглядом пошуку державної ідеї без національного забарвлення, а в поверненні до духовних витоків, де аріодниною ниткою є природне прово, що грунтується на моральних цінностях, загальних як для всіх світових релігій, так і для більшості роду людського. І ми, українці, хочемо бути, як усі, з відповідним правом на свою мову, на свою землю, на свою історію, на свою церкву, на свою культуру, на свій сегмент у світовому колі.
Ось чому просвітяни поряд з відомим поняттям екології середовища ввели в обіг
знань вім'я утвердження Української держави,
її економічного процвітання, духовного
відродження і зміцнення оборонної могутності! Слава Україні!
| нових успіхів у благородній справі поширення
О. КУЗЬМУК, Міністр оборони України, генерал армії України
| Фе Вельмишановні працівники газети «Слово Просвіти»!
Щире вітання Вам із 130-ю річницею «Просвіти».
Урожайних зажинків на просвітянській ниві, добра і радості, задоволення від життя!
А наступаючий Новий 1999-й рік хай засіється для Вас щастям, здоров'ям, втіленням нових задумів і планів.
Я постійно читаю і пропагую Вашу газету, оскільки працюю у книжковому кіоску, робота якого здійснюється під егідою «Просвіти» ум. Тернополі.
Пишу до Вас уперше. Заодно надсилаю матеріали про чудових людей-просвітян, які так плідно приклалися до духовного збагачення сьогоднішнього і майбутніх поколінь моїх земляків-односельців (а родом я з Вербова, що на Бережанщині Тернопільської області) у
М й тьнаа ій Й ній 90 . "б й и -- -ї Й -
30. 10. 98); «Литовська мова набула статусу державної, о російська мово стала мовою однієї з мов національних меншин...»
Забезпечити статус укроїнської мови як державної ми зможемо тільки миром, громадою. Адже період українського космополітизму добігає свого логічного кінця. І є два шляхи: або ми знову будемо повернуті в поно російської імперії з новим «Славянскім Союзом» Зюганова, Макашова, або ми нарешті змушені будемо визнати національні пріоритети як визначальні.
Саме тому ми мусимо думати про завтрашнє, змінюючи відповідно і політичні орієнтири, добираючи відповідно до ситуації нестондартні рішення, Головне для нас усіх, як будемо жити далі, на яку ідеологію опиратися? | мене, як голову Товариства, цікавить передовсім не доля окремої партії та її політичні здобутки, а доля цілої України, не
ше річчя «Просвіти» та 1000-ліття літописання та книжкової справи в Україні.
Дуже хотілося б, щоб цей матеріал знайшов місце на сторінках Вашої газети. (Ж у Ці люди -- і Степан Хамар, і Катерина Костів-- варті того, щоб і про них було сказано тепле слово.
Якщо існують ще гонорари в наш скрутний час, то хай вони залишаться на користь газети.
| чт че, 25 ЖИ 4 А)
А
| з ловагою до Вас
Ярослава ПАВЛІВ, м. Термопіль
У
Високоповажний пане Мовчан! Щиро вітаємо Вас із високою державною нагородою -- Орденом Ярослава Мудрого М ступеня!
Це є справедливе визнання того, що Ви
| гідно несете естафету державотворення:
своєю мудрістю, щоденною жертовною працею, кипучою енергією і ентузіазмом,
великою громадською роботою наполегливо і послідовно зміцнюсте підвалини нашої молодої держави.
Бажаємо Вам міцного здоров'я, родинної злагоди і благополуччя, невичерпної енергії і натхнення в усіх добрих починаннях на благо і процвітання України!
цікавить, як спільно використати коліти: потенціал нації для конс вної Її.
справи. Зміни в державному, мовно- |
культурному токож, будівництві потрібно провадити не під вузькі партійні чи холдингові програми, о тим поче -- не під їхніх лідерів -- їм ціну ми вже склали. Необхідна соборна узгодженість усіх національних сил України для невідворотного шляху держовобудування української України.
Чого прагнемо ми, просвітяни кінця ХХ сторіччя? Адже до кінця віку залишаються лічені місяці.
Зрозуміло річ, справжньої, а не фік Укроїни. Укроїни сильної, яка спром була 6 гарантувати паредоаю влосний шлях розентрюма ес духовного та інтелеї ного потенціа Ми хочемо, щоб на ноше см зання зважол щоб нас належно шану рщоб н перестоли маніпулювати. |
Якщо ми не використаєм нального потенціалу, аби дом
ного, культурного та понологчного з нас очікують неминучі соціольні г ЗяСії Необхідні швидкі і посутні корек ори | національного відродження, сс ер стве яна ні: ня української нації, для якої й чаціонально іде є нездоланною і виключно оцього національне відродження б безперг тивне, а відповідно безперспективною ст сама держава. Чи ми, шановні ) ке погодимося з цим станом речей? Н Чіколи. на чрУчих столах», ноукови є х ко она
провадити ноаео кое б Ж олітику 1 української мови та ке о п см | та культурі потрібна продумана, дійок фінансово забезпечена підтримка б бс держови, тому що Україна залиша ЄТЬСЯ надалі культурною та мовною кола іє
зл РІ - 5
недавньої метрополії. Якщо Росія в з бю щорічно на розвиток російської ме мові як ви знаєте, ніщо не зогрожує, величезні, як на наші мірки, | кош говорити про наші потреби. ез фі
підтримки подолоти наслідки Мов наро 3 фе ь «є 'т" ВВ
турного колоніолізму буде дуже і дуж зажко. А без такого подолання, як стверджує ван | Дзюба, - «державне майбутнє ферени не буде забезпечене». поролон і
Коли наші північні сусіди в стратегії Мо зр. окремим пунктом зазначають, що «одним із |
завдань зовнішньої політики Росії продовжує залишатися захист прав російськомовного населення та російської мови в нових неза-
лежних державах», то нам сам Господь велить
" дн а
протидіяти агресивній антиукраїнській спр. мованості тих, хто узаконює, закріплює російські завоювання в Україні. І ці дії не | витрактовувати однозначно як ворожі. Адже Україна досягла критичного рівня русифікаї Українська нація плекало віками свої гли!
традиції, свою мову, свою "культуру, тож ва. пильнуймо, аби не розчинитись у третьому |
тисячолітті, всупереч усім згубним ил жорстоко і вишуконо чинили. | чин
століттями відбирали його дон ьн де
людські прово. Ні, ми є, ми невмируці. ! ЯЦЕОО До
можність. ТверЧич ота нашого наро. невичерпний. Потрібна політично воля, о задіяти національно-культурні мотивації на | користь Укроїні, о не вузьких корпороти інтересів. "м Є не лише надія, а є всі підстави дже о, аби наступний наш ювілей ми відзначали з | широким переліком здобутків у всіх сферах: мовній, освітній, культурній, економічі | мілітарній, інформаційній. Аби наше непов'янне слово виповнило весь державний | простір України. | питання національної | безпеки поступилося питанням економічного | зростання, добробуту, стабільності. Її ми не
пише віримо в таку Україну, а й будемо | робити все можливе, аби це му ВІ А
нашого з вами життя, По якому нас веде розуміння того, що на небі -- Бог, на землі --
тич кр» Р
шій
чу Р
ійськовослужбовців, праил України якостей грома" дянина-патріота, захисника Батьківщи" ни.
Бажаю вам, шановні друзі, миру; доера злагоди, здоров'я і щастя; творчої насивги
для виховання У Р півників Збройних є
зв'язку з відзначенням у 1998-му році, який відходить в історію, багатьох ювілейних дат. Цеі550-ліття села Вербова, і 60-ліття освячення Божого храму Пресвятої Діви Марії, і 150- ліття скасування панщини, і особливо 130-
Укроїна, і що ти -- не українець, коли неє |
А ЕРЕЙОГОСІ просвітяниномі Отож, слава «Просвіті», слава |
президент УПСП «АЛІОКПОЛЬ»- й
0. РУДАНЕЦЬ, 0 голова КУЇну Коломийщ (5, «А
славо Україні!
"дозами умін вом, труйаникиаростни 0 ен
РА інв ЧИСЛО 1 (55), 1999 рік
ДАРИ нь ен би
ПРОРИВ аннвацниннний ПА вівці і
ння - оон с
п.
а оно кання полин чн
ПРИН
и
п
УКАЗ | ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про нагородження відзнакою Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого» За визначні особисті заслуги у розвитку української державності, плідну творчу і громадську діяльністьпостановляю: | Нагородити відзнакою Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого» У ступеня МОВЧАНА Павла Михайловича -- народного
депутата України, голову Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені | Тараса Шевченка, м. Київ.
Президент України Л. КУЧМА
УКАЗ - ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
За вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної
| спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність постановляю:
| Нагородити відзнакою Президента України -- орденом «За заслуги» ПІ ступеня | ІВАНИЧУКА Романа Івановича -- професора Львівського
дегр ого університету імені І. Франка Е КІВСЬКОГО Романа Мар'яновича -- голову Львівського обласного об єднання Товариства
НЕСТЕРЧУКА Миколу Трохимовича -- відповідального секретаря
Товариства, м. Київ ПОГРІБНОГО Анатолія Григоровича -- завідувача відділу І| Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ЮЩУКА Івана Пилиповича -- проректора Міжнародного інституту | лінгвістики і права, м. Київ
о
і | Присвоїти почесні звання:
«НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ» КОЗАЧЕНКУ Валентину Васильовичу -- заступникові директора Київського державного музичного театру для дітей та юнацтва
«ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ» ПРНЕНСякО Ользі Дмитрівні -- артистці Івано-Франківського асного музично-драматичного театру імені І. Франка
Че й 0 «ЗАСЛУЖЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ УКРАЇНИ» р й ВСЬКОМУ Анатолію Федоровичу -- голові Житомирського
ного » об'єднання Товариства о» аїно
АСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ»
ОТІ Любові Василівні -- відповідальному редакторові Слово Просвіти», м. Київ
ЕПІ Степану Григоровичу -- голові Івано-Франківського ого об'єднання Товариства
Л. КУЧМА
ПОВЕРНЕМО ІЗ ЗАБУТТЯ ФУНДАМЕНТАЛЬНУ НАУКОВУ
ць. зіар є Щ
ПРАЦЮ СЛАВЕТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО ЛЕВКА | СИМИРЕНКА «КРИМСЬКЕ ПРОМИСЛОВЕ ПЛОДІВНИЦТВО»
Всекримське товариство вчених і Всекримське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка виступили з ініціативою перевидання першого тому фундаментальної праці всесвітньо відомого українського вченого-садівника і помолога Левка Платоновича Симиренка «Кримське промислове плодівництво» -- перлини світової садівничої науки (обсяг 94 арк.). Працю видано на кошти меценатів у 1912 році, ще за життя автора вона стала бібліографічною рідкістю. У часи новлено
(му її було заборонено і знищено у більшості книгозбірень. Це унікальний твір. з історії землеробської культури в Україні та історії садівництва в Криму, неперевершений зразок всебічного виробничо-біологічного вивчення та помологічного опису сортів плодових культур. На теоретичних засадах наукової праці славетного українського вченого базується сучасне промислове садівництво світу.
«Кримське промислове плодівництво» -- справжнє національне надбання України, національна гордість українського народу. Перевидання книги сприятиме не лише відродженню українського садівництва та унікальної Симиренківської наукової школи, але й стане теоретичним підмурком для створення сучасного модерного плодівництва в Україні. А крім того, -- нестиме й політичне навантаження, показуючи органічну єдність Криму 1 материкової України.
Проект перевидання видатної праці частково фінансово підтримано Міжнародним фондом «Відродження». Проте виділених коштів вистачає тільки на підготовчі роботи. Собівартість видання 2 тисяч примірників -- 30--325 тисяч доларів.
Усіх, кому небайдужа доля України, хто опікується її наукою і культурою, хто дбає про її майбуття, закликаємо взяти посильну фінансову участь у перевиданні першого тому цієї унікальної праці. Спонсори будуть увічнені у цій книзі і на внесену суму отримають відповідну кількість її примірників.
Всекримське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка започатковує на своєму розрахунковому рахунку спеціальний фонд видання «Кримського промислового плодівництва» Л. П. Симиренка. Реквізити Товариства 1 видавничого комітету: 333000, Крим, м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 8, каб. 17.
Р/р 26009301321610. Код ЗКПО 20752794. МФО 324430. Крим, «Промінвестбанк», м. Сімферополь.
Петро ВОЛЬВАЧ, голова Всекримського товариства вчених, член-кореспомдент УЕАНЇ
| Петро ГАРЧЕВ, голова Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, професор
ж нень
в -- народна майстриня
України, активна союзянке і сарай Народмлася і виросла вона у с- Вер з Бережанського рамону на Тернопільщин
Але працює завбібліотекою У селищі міського типу Івано-Франкове на Явор'в-
Катерина Кості
щині. З дитинства займалася вишивання
навчила мати. У 12--13 років уже сама складала свої варіанти візерунків: З 1964 року бере активну участь У різноманітних виставках, фольклорних святе»: Експонувала свої твори у Бережанському | знавчому музеї. Має нагороди: Про п творчість згадується У кількох мистецьких
мА,ЯКОГО
крає-
виданнях. На зустрічі зКатериною Костів вербівці,
особливо молодше покоління, зацікавлено слухали її розповідь про мистецтво вишивки, її розвиток, особливо у рідному краї, у селі Вербові. Так, першу сорочку заполоччю вишила своєму чоловікові Ганна Турчин
перші рушники -- Текля (Лебедєва). З уст народної хто вніс у
(Тимчишина), Семчишин майстрині молодь дізналася, | народний стрій жупани, камізельки в селі, запаски (фоти) -- жіночі упини, на кому вперше появилися вишивані блузки взорами «поздовж», «навскісь», «яблучками», про кольори у «давніх узорах».
Пані Катерина -- це Ціла енциклопедія мистецтва вишивки - - найбільш копіткого з усіх видів мистецтва. Вона себе не уявляє без улюбленого заняття. Можна щиро позаздрити її ентузіазмові.
«Коли всі, -- розповідає пані Катерина, -- скупляли кришталі, килими, яїздила по селах, районах і областях і збирала народний одяг (купляла)» і так зібрала надзвичайно багату колекцію. Протягом тижня вербівці мапи можливість з великою насолодою переглянути 1.
На виставці, яка була організована 1 в Народному домі, і просто на площі перед Народним домом, експонувався одяг, яким побутував до 1939 року і після у селі.
Цікавими були експозиції «З бабусиної |
скрині», «Від бабусі -- до онучки», «А
дівчина козакові вишила сорочку», «Дай ми,
» (виставка хУуСТИноОк Ви. суч , «Тарасові рушники» (вишиті рушники, М тори великого Кобзаря): На виставці бупа представлене колекція одягу Бережансь-
дівчино, кустиму т»
кого, Борщівського та Заліщицького районів
Тернопільщини, а також Закарпат ття,
Буковини, івано- -Франківщини, Льві іІВЩинм,
зокрема Яворівщини, народна майстриня. Азпечане могла намилуватися започат-
де працює зараз
кованою копекцією пяльок у національному одязі. Жінки були зачаровані розмаїттям серветок, ру ішуникІВ, ПОДУШОК, обру СІВ, Скатерок, штор, блу зок. поповина З цікафбістю огпадала сорочки,
доріжок, Чоповіча
камізельки, крайки, краватки
вреа ження
Надзвичайне справила на
виставки ! сама ГОСПОДиИнНнєе.
збагачує
відвІДУВачІВ
Спілкування з нею
духовно кожного. Годинами може пані Катерина розповіде типросСільськ! традиції, про те, як колись святкували Великдень, 15 травня - день скасування панщини, Зелені свята, як вшановували пам'ять січових Стрільців тан, Юнаки з
розповідеми про колишній парубоцькимй спів,
інтересом Прислуханлися до
вечорниці, шляхетне поводження,
братів Бідулів та п стОрію.
капелу
Виставка і зустрічі з народною мамстри-
нею, уродженкою с. Вербів,
тривала «Ми
нічого не повинні втрачати, а-- При хманоОЖжиТтИ!
тиждень. Всяк за цем час засвоїв:
Кожна хата повинна бути світпицею», Виставка була присвячена ювілемним датам, які 1998 року відзначало село.
У дні, пані
Катерина вступила у своє 75-річчя. Тож з
коли проходила виставка,
роси ивоОди Вам, вельмишановна землячкопросвітянко! Хай Бог посилає Вам здоров'я, зозуля накує ще багато літ ' не одним витвором Ваших рук поповниться скарбниця чиспо Ваших серед моподих просвітян з роками множиться.
народного мистецтва, а
шанувальників ! ПОСПІДОВНИКІВ
Ярослава ПАВЛІВ, с. Вербів Бережанського рамому ча Тернопільщині
шо о і
Участь в наших захо-
26 ПОБАЧЕННЯ, ТЯНЕ ТОСОЛ!
Закінчився термін перебування в Києві Надзвичайного і Повноважного Шосла Хорватії в Україні пана Джуро Відмаровича. З вдячністю ми, просвітяни, будемо згадувати його
дах, ЙОГО ДОПОМОГУ В налагоджуванні стосунків з «Матицею Хорватською», Його яскравий виступ на ювілеї «Просвітн», А ще нам бракуватиме його дружнього, щи-
ЯН ба о ЗР
|
"Р. Ух - "и
«й | З ус о - я | 1 й само » ий з
2
рого ставлення до України. Та, як відомо, любов не знає кордонів тож, не прощавайте, а -- до побачення, пане Посол!
БІЛІ
Мій брате хорвате, Споконвіку за нами Ходило горе
Г намагалось зробити нас Чорними,.
Будні і клопоти вічні Обливали нас
Фарбою строю.
ХОРВАТИ
Джуро
Відмаронви чу |
Комунастичні вожоі Хотіли нас бачити
1 іЛьки чераон ми
Та ми залишались білими, Як вогонь у своїм атогеї, Як совість.
Чк Ссаїт. споконвіку біли.
Балий. як ОсЛ1 горвати
М |
- шо й прати ей одні
наніс ЗВ ню речі: зані шнайов АТО
ак іні Вк нів г ЧАСТЬ Я
"її аотаівнніь цій чі лавок одній Йон Р РМ ПАРА
-оже а Є
ій іно а ана Р Р РОШЕРОР ОО -й
во зар "ЧО. ГРОНО
зве. сит ойюіВ ОЇ
|
ЬБЕЛЕТ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2О0О-річчя ядАдама Міцкевича в Україні
Два століття тому, 24 грудня 17/98 року, у збіднілій шляхетській сім! Міцкевичів народився хлопчик Адам, якому судилося стати великим поетом, сим-
польсько-литовсько-білоруськоукраїнська держава була поділена між тм без урахування етнічних "х потреб народів, що входили
СУСІДНІМИ іМПеріяЯМ
де складу. Але щойно відбулися мериканська ! Французька революції, скипав аціонально-визвольний рух на Балканах. Частала й черга Східної Європи. Здобувши освіту у Віденському уні-
верситеті, молодим Міцкевич прилучився до патріотичного руху, за що був заарештований і висланий на Схід. У Росії та Україні він живе майже 5 років. Тоді, власне, | відбулося його змужніння як поета і патріота. Творча і громадська діяльність А. Міцкевича припала на часи декабристів, Польського визвольного повстання 1830 року, активності | розгрому Кирило-Мефодіївського товариства в Україні. Але жодного дня польської незалежності йому зустріти такі не судилося. Міцкевич переживав це як страхітливу трагедію, присвятив своє життя І творчість ідеї Волі... Нам сьогодні пощастило більше, але чи кожен це розуміє?
Україна може пишатися своїми синами, які не тільки визнавали право поляків на відновлення своєї державності, алей брали безпосередню участь у національновизвольній боротьбі, -- такими, як Кіндрат Рилєєв, Сергій Муравйов-Апостол чи брат видатного вченого Андрій Потебня, що героїчно загинув на чолі батальйону повстанців під фортецею Пяскова Скала у березні 1863 року. Сьогодні його ім'я щирі поляки шануютьтак само, як ми імена Тадеуша
аємного
Косцюшка, Фредеріка Шопена, Адама Міцкевича. Слово Міцкевича для українців -- не
тільки факт літератури, реалії творчості великого поета, визнаного у всьому світі. Воно, як і Шевченків «Кобзар», є живим свідченням природного братерства, всупереч дозволеній білим абочервоним імператором прісній, піддоглядній «дружбі народів». | гомін історичних часів, коли вітер волі з Європи безперешкодно сягав України, хвилюючи думки і запалюючіі серця. Ось живильна сила польського І українського романтизму! Його вершиною в літературі визнається славна поема «Пан Тадеуш», яку називають енциклопедією минувшини. Лише минувшини і чи тільки польської"?
Друге століття поезія Міцкевича надихає народи, що виборюють волю. Найоготексти писали музику С. Монюшко, М. Лисенко, Б. Лятошинський, Г, Майборода; перекладали українською -- П. Гулак-Артемовський, М. Старицький, І. Франко, П. Тичина, М. Бажан, Б. Тен. Танайбільшеї, мабуть, найкраще - - Максим Рильський. Власне, його переклади «Пана Тадеуша» | сонетів Міцкевича опинилися в епіцентрі цікавої розмови, що сталася у Спілці письменників України.
Почалося з ювілею. Адже рік 1998, за ухвалою ЮНЕСКО, став роком Адама Міцкевича. І 18 грудня у Спілці письменників відбулася зустріч «круглого столу», учасники якої не обмежилися запланованою темою «Проблеми перекладу творів Адама Міцкевича та їх викладання в освітніх закладах України»; розмова вийшла значно глибшою тащей досить емоційною. Після привітання представника посольства Польщі п. Богуслава ВожьиХняка слово взяли мовознавці-полоністи, письменники-перекладачі, педагоги. Свої погляди на українського Міцкевича вони ілюстрували не тільки власними й класичними перекладами, виявивши всебічну та історичну обізнаність. Цей маленький поетичний турнір довів, що новітні спроби, можливо, чимось ближчі до оригіналу затехнікою віршування, але, безперечно, поступаються перекладам класиків за поетичним рівнем. Сталося те, що мало статися: уже вкотре підтвердилася
відома теза: обдаровання перекладача не має поступатися талантові автора. Насамкінець усіх примирила думка, що (її висловив представник польського культурноосвітнього товариства ім, А. Міцкевича в Києві Станіслав Савкув: не йдучи буквально за оригіналом, Рильський вірний йому за суттю; з майже неймовірною естетичною тактовністю він знову написав безсмертну поему українською мовою ХХ століття. Тому друге прочитання «Пана Тадеуша» у перекладі Рильського -- це свято, подібне першому побаченню з великим твором... Зрозуміло, що гідно оцінити цю прекрасну метаморфозу можуть полоністи-українці й ті поляки, що оволоділи українською. На щастя, перших і других сьогодні є чимало, не бракувало їх 1 при «круглому столі». Тетяна Черниш, доцент, філолог з Київського національного університету імені Т. Шевченка, доречно зазначила, що потужний національний імунітет польської літератури є справжнім зразком для літератури української, Це,
власне, | є свідомість, національна ідентичність, про яку нині так багато говоримо.
З нагоди роковин відбувся хоч і маленький, але сплеск видавничої активності: ось нам нове двомовне видання «Пана Тадеуша» у перекладі М. Рильського, ще й спеціальний ювілейний випуск «Бюлетеня» Державного комітету України у справах національностей та міграції (заступник голови цієї установи вельмишановний літератор, перекладач Рауль Чілачава й головував на зборах «круглого столу»). Щасливий бібліоман, який дістав ці видання: наклад першого -- тисяча, другого -- кількасот примірників. Тамаємо можливість поставити оригінального Міцкевича поруч з українськомовним, зокрема у нових перекладах.
Сьогодні українському читачеві відомо далебі не все з творчості цього велета слов'янської поезії. Якісь його вірші приховували або просто забороняли з політичних міркувань, інші з'явились у
| майже поруч (з: пам 'ятником. »Велі
перекрученому вигляді через чензурування або ж саморедагування перекладачів, які уникали еротичних чи національних «пристрастей». Вражають нові тлумачення маловідомих речей Міцкевича, зроблені митцями з ласки Божої. Ось фрагмент з
поеми «Поминки» у перекладі Дмитра Павличка:
Щоб камені звезти для цих будов, Скільки придумано таємних змов, Скількох невинних вигнано чи вбито, Скільки зграбовано несамовито Країв -- щоб закупити все, що є, -- В Парижах, Лондонах -- ну, що
там ціни! -- За кров Литви, за сльози України, |
Збудовано, возведено чертоги, 3 юю 4 5 Вином шампанським вимито підлоги. Я Так, Міцкевич думав про Україну. На батьківщина поставала в його уяві омрія
краєм братнього народу, як і рідна Литва. Ці ||
шляхетні почуття він дарує сонетом «Акерманські степи»:
ЛПливу на обшири сухого океану. Як човен, повіз мій в зеленій гущині | Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур'яни підносяться багряно,
Вже морок падає. Ні шляху, ні курге Шукаю провідних зірок у вишині. Он хмарка блиснула, он золоті вогні: | Го світиться Дністер, то сама РАМ з |
Спин/мось! Тихо як!/. Десьлинутьм зало ЗЛ
Що й сокіл би не вздрів, -- ЛИШ 4
Чутно й метелика, що тріпа: / вужа, що повзе зіллями тає
Я так напружив слух, що ув би з Р цій Я
т "
І зем / голос Із Литви. -- воерец 4 и |
30 понніїй ої. Напам'ятнику, що овисочісудення я Львова |
зе ую жи
Ж
Кобзареві, лише двасловапольськфіс аАд же і Міцкевич». | більше нічого отбдннім Р р "медом, і жовчом; і кров'ю брквінаа
багатьох поколінь. че бли
р Андрій Т ОлА ЧЕВС. ськи ,
Вшанування все-
світньо знаного україінського літературознавця, мовознавця, культуро-
лога, колишнього Президента УВАН, почесного академіка НАН України, доктора філологічних наук Юрія Шевельова (Шереха) відбулося 13 грудня 1998 року у приміщенні Української Вільної Академії Наук (Нью- Йорк) за участю широкої наукової громадськості СПА, Канади та України. Зала засідань Академії була вщерть заповнена. Особливою приємністю було й те, що у ювілейному засіданні взяв участь сам ювіляр -- 90-річний атріарх української науки в діаспорі Юрій Шевельов (Шерех)
Урочисте засідання відкрив Президент УВАН, професор Олекса Біланюк. Він щиро привітав Юрія Шевельова з 90-річчям, а потім оголосив вітальні адреси, листи 1 телеграми, що надійшли практично з усіх куточків на шої планети. Одразу після виступу О, Біланюка слово надали посланцеві Украї-
ни -- директору Інституту українознавства Київського національного університету ім. Т. Шевченка, лауреату Міжнародної премії імені Й. Г. Гердера, віце-президентові АН школи України доктору філологічних ору Петрові Кононенку:- У цьому
лові від імені рідної української и, яку змушений був
вищої наук профес вітальному С
-Україн землі, від матеР покинути на початку 40-х років славний
ювіляр, Петро Кононенко відзначив, Й ельов -- автор понад 860 праць. жах роки він став одним із провідних літера ур У літературознавцем щонайвищ
раїнського руху. Петро
е коріння. Упродовж тривалого У певний ВІДЕО укра-
» і техніки. к, мистецтв інших кулі
В
критиків, гатунку, ідео: погом УК
маємої російськ історих гного я кн
Ювілей Патріарха у США Юрія Ше
української науки вельова (Шереха)
Хто нині не знає імен Миколи Гнєдича, Миколи Гоголя, Володимира Короленка, Івана Пулюя, тисяч учених, що працювали в Росії, на Європейському, австралійському й Американському континентах, розвиваючи математику, фізику, хімію, науку про космос, організовуючи польоти поза межі Землі. Водночас не можна не відзначити, що духовна культура українського народу, його мова, література, народний мелос -- пісня і дума настільки осяжні здобутками світового рівня, що українському народові присвятили свій талант, своє життя 1 представники інших народів, визнали талант нашого народу, його роль у світовій історії. Не дивно, що росіянин Володимир Петров, пишучи свою історію української літератури, зробив наголос на тому, що він вважає українську художню словесність не тільки незалежною від російської чи польської, від іншої слов'янської, а навпаки, визнає самодостатність її художньої системи, зокрема і у зв'язку з тим він визнає український народ так само самодостатнім. Так само можемо твердити, що визначними постатями в українській літературі стали М.Костомаров, В. Антонович, А. Кримський, М. Хвильовий, які, на відміну від, скажімо, Солженіцина, не тільки не зреклися зв'язку з українською спорідненістю, з українською нацією, як 1 її самодостатніх інтересів, а взяли українську долю в глибини свого серця, йому, українському народові, присвятили свій талант. Особливо
Профес
віте
яскравою в цьому плані є постать Юрія Шевельова. Він народився на цій землі, пив 1ї соки, його життя -- це творення укра-інського світу, що складається з української природи, української мови, української культури, української історії, зрештою з української ментальності. Юрій Шевельов належить до винятково яскравих особистостей, він -- людина емоційна, він передусім найглибший аналітик, інтелектуал, інтелігент з великої літери. Його праці особливо цінні для вивчення історії української мови ХХ ст. Його виступив часи діяльності МУР -- Міжнародного українського руху, згодом на посаді Президента УВАН -- це етапи розвитку української громадсько-політичної держа-вотворної думки, Юрій Шевельов -- видатний полеміст, але широчінь його інтересів, об'єктивність, інтелігентність яскраво проступали навіть тоді, коли полеміки присвячувались гострим, навіть дражливим питанням, до того ж з
і; Петровійдноненко (9 центрі) й пана Юрія ШефіЛьова
ожиночній
доповіді останнього Юрій Шевельов постав перед присутніми як оригінальний і талано-
витий літературознавець та літературний критик. |
Юрія Піевельова. У відповідності зі своїм
характером він і цього разу зупинився на проблемах,
вирішення.
задумане. З роси й води!
шк - р
- хо тля пт «речнн в
рукописи не тільки з історії україь (а: а і її семантики, морфології, стилю --
стануть новим словом в історії нашої науки, освіти, нашої свідомості. Більшість творів Ю. Шевельова друкувались англійською, іяшими іноземними мовами, вони вже стали н світової науки. | | Характер Юрія Шевельова -- це характер шукача істини, борця за високі ідеали. Його праці відкрили світові нові грані історії, таланту, можливостей України і її народу. З глибоким аналізом життєвого шляху вченого, його творчих набутків і відкриттів ж царині української філології та літературної критики, культурології та духовної культури в цілому виступив головаУправи Шкільної Ради при УККА, вчений секретар ВУАН (Нью-Йорк), головний редактор педагогічного часопису "Рідна Школа", відомий літературознавець, доктор філології Євген Федоренко.
Далі виступили професор Едмонтонського університету Андрій Горняткевич (Канада), відомий український поет у діаспорі, професор Іллінойського університету Богдан Рубчак, котрі щиро вітали ювіляра з визначною віхою у його житті, аналізували його творчі здобутки і наукові осяги. З аналітично-полемічної
-
Звичайно, у центрі уваги був виступ самого
які потребують розгляду і
Бажаємо ювілярові здійснити все ним
/ван Пасемко, науковий працівник Інституту українознавства КНУ ім. Т. Т. Шевченка
й й ї, ч:
За злото Польщі -- все добро сіє сне ее
ч--
За ов здо
в ль | з а з
й
п й
7, т г Ра Чь ; Р 1 МЕР а "З ч гчІ'ь і З су ДР м ї - ло Ра 1 СЛ кг У І і і і Ти і "й - --М м п й іч
ьТу РО - "ря дз "б
Соціологічні спостереження показують, що якщо понад три чверті того чи іншого колективу (селища, міста) спілкується по-російськи, то зросійщення решти відбувається самопливом, навіть без примусу. Вже з цього добре видно, як далеко ми зайшли.
Отже, для того, щоб виправити становище, треба подолати силу інерції і психологічний бар'єр, який стоїть перед багатьма з нас на шляху відродження української мови в російському оточенні. Потрібні вольові зусилля збоку кожного, хто не звик спілкуватися по-українськи. Бо одна справа--розуміти мову і зовсім інша -- спілкуватися
підкріплені живою мовною практикою: | ВСІ, найсправедливіші закони та офіційні постанови залишаться формальними папірцями, які породжуватимуть У відПОВІДЬ такі ж нікчемні паперові звіти-«відчепилівки» для заспокоєння вищого керівництва.
Це не означає, що офіційні постанови непотрібні- Вони потрібні, як | контроль за їх виконанням: Добре, коли керівник підприємства чи начальник цеху або відділу, Де ТИ працюєш, сам подає гідний приклад для наслідування, бо мли ж таки звикли прислухатися до того, що каже начальство- Такі керівники є, але, на жаль, серед колишньої
представникам усіх народів, що Для мердне мова є справою виживання нації г держави. У росіян, поляків, угорців чи молдаван становище їмШе -- ЗАЛЯМАУНСЛЯНАМИ
стоять самостійні Держ нас іншої батьківщини немає і ми, живучи на своїй землі,
мусимо розбудовувати свою державу, свою культуру | мову, бо за нас цього не зробить ніхто інший. Зважаючина те, що українська мова культура протягом століть зазнавали постійних УТИСКІВ ! заборон, ми при кожній нагоді маємо звертатися із закликом до росіян | російськомовних українців спільно утвердити історичну
нею в побуті. Мало того, що доведеться ити проти течії, номенклатури 1! компартійних чиновників справжні справедливість: і зе РОМ нерозуміння Рак але й самому часто не вистачатиме потрібних слів у українських патріотів негусто. Тож якщо вони забувають Нас не девинні зупин да Р нара РЕ потрібний момент. Тобто треба буде повсякчас себе закон про державну мову, не гріх тм тактовно нагадати. відверто" вородоо 3 3 рак ерної паіарь чаю ОЇ контролювати, часом подумки перекладати окремі слова А ще простіше -- дотримуватись Конституції без Росії на нашій землі не ми разі рН і звороти з російської. При цьому не обійтися без помилок попереднього погодження -- «явочним порядком»: досі ще враженімперським по рожа оно тю і незграбних калькувань. (Це можна спостерігати І на Окремо наголошуємо на ролівчителя. Якщо, наприклад, і зневагою до всього українсь" ; аїнції гоже» ша; прикладі сесій Верховної Ради.) вийшовши з класу на перерву, учитель переходит» з айсамихросіян, що звикли (як! укр у | Рездаї Але цього не слід соромитися: труднощі виникатимуть української на російську, то вінцим самим ніби підтверджує шукати зовнішнього ворога: зелень лише напочатку, а далі українська мова стане звичною І другорядність української мови і виявляє формальне На жаль, небагато щирих прихил і ноасуі і спілкування нею відбуватиметься автоматично, без ставлення до неї. А це передається й учням: До тогож, серед російсько! демекретин мо: інтелігенції. Г'ерІДдКО 1 особливих зусиль. Яснаріч, наодинці це зробитинелегко, це впливає і на знання самої мови, бо одних лише уроків представники ! досі ще твердять, ще ми, мОВЛЯВ, ОДИН тож бажано знайти однодумців-співбесідників і частіше | для її повноцінного засвоєння мало. народ інам нема чого межуватися. Як не дивно, вони ще триматися українськомовного товариства, де можна дістати Безсумнівно, майбутнє нації і мови залежить від | й досі не набралися мужності переглянути фальшиві моральну взаємопідтримку. виховання дітей, і це чине найболючіша наша проблема. імперські теорі! про походження наших народів! мов, бо У своєму колі -- професійному чи сімейному -- Давно помічено, що якщо в дитячому садку, вшколі,атим це їм невигідно: я утвердити мову набагато легше. Але й у громадських більше на вулиці панує російськомовна стихія, тотутісім я Вже з цього прикладу добре видно, яким злочин проти місцях відступати не можна, бо саме тут -- у цеху, в не зарадить. Отже, справа стоїть так: хочеш мати Украк людства чинять недалекоглядні ЗДАЛИ прибічники установі, навулиці, в крамниці, в транспорті тощо стихійно ну - зроби все можливе, щоб українська мова була в імперського «единообразия», яки ще ьхач не перевелися. і формується мовна атмосфера. Іне біймося огріхів. Дехто дитячому садку 1! в школі. Незважаючи на матеріальні За своїми великодержавними амбіціями вони не бачать і ) -) міркує так: я, нажаль, не вмію грамотно розмовляти по-нестатки, не залишай цьогона самопливіне задовольняийся | не хочуть бачити інтересів ! потреб інших народів І всієї | | українськи, тому краще вже буду говорити по-російськи, тількитим, щоб дитина буланагодована, одягнена івзута. світової СПІЛЬНОТИ. і щоб не калічити мови. Така капітулянтська позиція завдає Бо може статися так, що прийде нарешті матеріальний Отже, доходимо висновку: З метою збереження й тільки шкоди. Навпаки, треба говорити так, як можеш, достаток, а духовних втрат уже не повернеш... Тож розвитку Української держави, мови і нації ми повинні У тактовно і -д терпляче одне одного виправляти, не вимагай дотримання закону про мову від вихователів, утворити надійний щит проти повально! русифікації, яка ображаючисьна зауваження співрозмовників. Тільки таким учителів, директорів дитсадків ішкіл, організовуй колективні здійснюється нині в Україні, протиставивши цім смертельній ум ми зможемо повернутися в поно рідної мови і писти-клопотання до районних і міських відділів народної загрозі всі можливі засоби: вимоги виконувати заком про и. | освіти і т. Д. державну мову на всіх рівнях, підтримку української лося нам спостерігати й таке: хтось намагається Завдання ускладнюєтьсятим, що спочатку требавиховати преси, активізацію громадських організацій, особливо ов: тві чи на службі заговорити по-українськи, але самих вихователів і педагогів, яких не вистачає, заохотити осередків «Просвіти», українського шкільництва ! т. до іого не підтримують і він мимоволі пасує перед більшістю | / їх до подвижницької праці в ім я нашого відродження. А Але насамперед скрізь ! в усьому 7-- ОСОБИСТИЙ іов переходить на «общепонятньмй». Та ще, бува, й | для цього потрібен часі, зрозуміло ж, відповідні заходи ПРИКЛАД! п завдо рУється тим, що, мовляв, у розмові з жінкою з боку влади. Простіше за все сказати: «А какая разница! Разве зто
прав. ній джентельмен повинен пристосовуватися до ї Але не втрачай свого шансу там, де він є, бо виявляти | так важно?». Як не соромно визнати, але це явна ознака
ови. ініціативу нині вже ніхто не забороняє. Якщо тинавчаєшся | духовного зледащіння. Скидативсе на економічні! труднощі о От е, слово до жінок: допоможіть нашим «джентельв технікумі чи вузі, не соромся заявити про своє право також не випадає: здже йдеться про справу, яка не менам» позбутися горезвісного комплексу меншоварто- | навчатися державною мовою. Не пасуй перед труд-вимагає значних матеріальних видатків, -- Ідеться про | сті-- цього жалюгідного пережитку колоніальної минув- | нощами, пов'язаними з браком підручників, нерозробнашу гідність | честь, про наш найголовнішим капітал -- о шин ГЗатямте собі, братий сестри українці: відступатинам | леною термінологією в тій чи іншій галузі знання, а, | духовний! й - о далівже нікуди, бо ми стоїмо на тому рубежі, заяким нас можливо, й недостатньою мовною підготовкою педаго- Тож, українцю, -- піднімися з КОЛІН, яви себе і силу | | чекає незворотна асиміляція й духовне виродження! гів, -- цевсе тяжка спадщина минулого і треба допомогти свого духу! Згадай, якого ти роду-племені, не затопчи | (3 Чим більше зросійщене навколишнє середовище, тим нашій молодій державі привести все до ладу. козацької слави! Бо ганьба буде тобі! нащадкам твоїм на 9) більшої ваги набуває особистий приклад. Навіть якщо один Не можна не враховувати й того, що примусова всі віки! з десяти випадкових співрозмовників до вас відгукнеться українізація викликає природний спротив: люди мислять 1 по-українськи, то й тоді ваші зусилля, вважайте, непропадуть | говорять, як звикли, уникаючи зайвого дискомфорту: В Леопольд ЯЩЕНКО, марно, бо серед них напевно знайдуться небайдужі, яким | такихвипадках требадіяти тактовно, шляхом переконання, керівник етнографічного хору « Гоміно, нечасто випадає нагода поспілкуватися мовою своїх батьків. водночас не поступаючись принципами. лауреат Державної премії імені Т. Шевченка, Маємо постійно пам'ятати, що живого спілкування Треба твердо усвідомити самим | пояснювати кандидат мистецтвознавства
рідною мовою не замінять нам ні радіо, не телебачення,
ні звітна доповідь на зборах, бо то все хоч і важливе, але | ПІВОСТРІВ КРИМ: ПЕРПІЕА УКРАЇНСЬКА
все ж офіційне, ніби накинуте згори, тоді як своє власне
духовне лице ми виявляємо у повсякденному спілкуванні. У 24 серпня 1998 року, в День сьомої річниці незалежності авикнемо говорити - країни, уперше в істори М. Алушти (Крим) урочисто якщо оворити, тод поступово и про себе відкрито українську школу-колегіум як державний я | міркувати почнемо по-українськи, хоч це приходить не середньоосвітній комплексний навчальний заклад. одну - о свідоми а і Ця визначна подія для зрусифікованого Криму змогла її "и крену | зна ек українців злаалу вирІСУ У стати реальністю завдяки ініціативі членів національно- Ра російському оточенні, том добре знає по собі.) патріотичних організацій, які 1996 року створили благодійний щ - | ь 1 1 Отож, не соромся, друже, -- зроби першими крок до молівми ол «Оргкомітет Української Алуштинської шковзаємознаходження й порозуміння з потенційно Узительсяний колектив успішно проводить навчально- Р омовинми краян з виховну роботу у двох перших класах, сформованих із 48 упр раянеми, немекаю чи, ПеЕРИ за тебе учнів. Це невеликий контингент школярів, але для це зробить хтось їнший. Хай поряд Із «Скажите, зросійщеного міста є перемогою. Навчання проводиться пожалуйста!» люди чують і таке гарне звернення, як ПЛЕН. г. ДЕРИЗРАЧЕО мовою з поглибленим вивченням «Будьте ласкаві!», поряд Із «Разрешите пройти!» -- Українська школа-колегіум має затверджену міським «Дозвольте пройти!», поряд з «Кто крайний!» -- «А заким арчено освіти перспективну програму розвитку. Нею я буду!» іт. д. Можливо, в тому місті чи селищі, де ти у 1999/2000 навчальному році створити інтернатні класи живеш, це буде незвично, але тим більше це потрібно, бо рр уче чеа Уа цій вчитися ДІТЯМ З інших селищ саме цього нам не вистачає «на нашій, не своїй землі». Хай У 2000/2001 навчальному році досягти ЇЇ ступеня це буде малою часткою навколишньої мовної атмосфери, 1/2 р ндУчн КОМУ році ШІ У зв'язку уго 4 Р досягти ступе з цим ми змуше рнутис у широке еру Я у - тупеня и змушені звернутися Лі вона, хоча 6 своєю незвичамністю, будитиме ще не навчального процесу як повноцінного середньоосвітнього загалу патріотів України за зок хе не дати загинут"
навчального закладу.
зовсім збайдужілих. А хтось, можливо, зробить для себе молодому освітньому українському навчальному заклалу 7,
Одначе в умовах кримської дійсності | перш | І | | ості дире ршопрохідцеві К і . Ж « гі на Парт/! несподіване відкриття: виявляється, що, крім селян на вчительсько-виховному колективові КОдо дится ВИТОЮСО та обедиання по А ЧИ, пе МожУдиЖе З а п коний базарі, цією «мужицькою» мовою ів нашому місті можна Ва рн кр негараздів. Переб зро ча Бад ок Мо 26 006 300 от 00 вти кошти НА ДО РОПО код | - а атеріє і незабезпеченості, потріби: - аа в Ялтинському лляна» за адрібо говорити, не соромлячись. Отож візьми на себе таку протистояти психологічному тиску зрусифіножаного точно З 334270. м па ар Агропромбанку «ук заїна: - адмісію, не чекаючи вказівок згори, бо ніхто, навіть сам ол іолром з керінах конкуренцію Зо діючими побре Благодійники. Он зно років ді ж сторі обладнаними російськомовними трьома середні | | луштинс | і удуть занесені ві і зо т а середніми школами ської! українськ гу! гпзпегіуму президент цю проблему за нас пе роза РР Ч о УС тільки російські щовіністи, в Й у | ІськОї школи-колегіу му Хочяк не складно виявити таку ініціативу і стояти ТВердо з ураня о черв РчОцЯ структури та їхні Л ДЕМІНКОВА: і - ; м т, М. чорот му | на своєму, але пам'ятаймо, що іншого шляху немає, ! «Кримська правда», та гучномовці у Р у кол якщо ми самі гуртом не візьмемося, то будь-які зусилля п он провокацію про якусь насильницьку співгОЛО директв цу ла: | | ї - ви фом тет , окремих подвижників, спрямовані на духовне національне б Не вистачає парт для школярів, технічно-навч тону пором ПРОНТОВИЧ | обладнання, пі | ітері Ле Ж ального і - і відродження, зведуться нанівець, бо вони не будуть днання, підручників, літератури, спортінвентаря М МА ТВІЙ
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
тн Р 0 НН сан
| і М, -ь- - у . - чн А - и, й М ет б 1 т р ЧУ Ж "А щ-- Ю ; і З ь з ці Р Ла 1 А. як у РР х , - і; І - і . : б й оп й, чі РУ ! - їй - її і - » ЗД ь б Р 3 "и - - іь г х й - 1 т - "1 | -- п 1" й чі б ; , - - А і; Я З я і-г ; То з- - и оч і - я і 4 , - Р х - - ї і 1 ь й ь ' і - іа . Ж і Ь АР "і і. «й й че РИ
о ока -лийьнь.
ДО БЕЗСМЕРТЯ
ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД АРМІЇ ГРУДЕНЬ 1919» -- ТРАВЕНЬ І920р?.
- Ст 77 06. ек
138 о З8ЕнмгОРОДКА
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999РІК
Он
ЕНН С т РИН, в
ненні нич Р и ня - ак
ПОХІ
8 походи довгому, від банди до Бандери Иде гером-долиною Україна.
У луз/ хилиться червомая калина,
4 я стою 8 стрілецькому строю.
Все тахож Дорошенко попереду
Га Сагайдачний позаду.
,
вояк |! виявив максимум мужності та фанатизму. | місто було взято! Притому майже одними багнетами | відвагою козаків. Не спинили їхнього прориву ні ворожа артилерія, ні шквал кулеметів. У місті було здобуто два мільйони набоїв, 32 000 снарядів, 20 гармат та інше. Ворог втратив близько 300 чоловік убитими і 400 пораненими. Здобуття Вознесенська фактично врятувало армію. Наступними були здобуті міста Ананьїв та Балта. В цей час до армії приєднались Галицька кінна бригада (400 шабель) і технічна сотня. А 30 квітня відбувся перехід
Козятина
о Жашків
У роки незалежності, на хвилі національного піднесення була започаткована тенденція пишно вшановувати дати наших військових, неханм і героїчних, але все ж таки поразок. Таких, як бої під Берестечком, Крутами,
Базаром та ін. Безумовно, пам'ять про національних
; ЗИВОРОН у район Тростянця.
героїв, що загинули, але пою рнадукмчю України, Треба зазначити, що до того, 21 квітня, треба берегти. Проте всі ці надмірні жалі та Піалден. б, уряд УНР та уряд Польщі підписали угоду жалоби нелодять на думку, ЩО В ІСТОРІЇ 2/0 Я про спільні дії проти совеєтів. І вже 24 квітня нашого війська були самі тільки поразки. |72 922 КО ХХ Же розпочався спільний українсько-польський Хоча це далеко не так. Хочу навести приклад 73 ДСО наступ. Тому наша армія, просуваючись на тріумфу української зброї. є РИ РИ, У; рн захід для з'єднання зі своїми частинами, що
Однією Із славних сторінок перемог ви» з с/л м, до воло, РУТА о 5 наступали, 1--2 травня почала операцію по українського війСсьКа Є так званим «Зимовий ВІЛЬневицькия США УДАТИ М р прориву фронту. 1 травня Волинська дивізія похід» армії УНР 1919-- 1920 років. Згодом (|| --з уддр вілегвлдійших БОЇВ Дразнесєнськ | Зб взяла Крижопіль. Того ж дня Запорізька
«Першим зимовим
він був названий походом».
У листопаді трагічної для УНР осені 1919
року після ряду поразок на фронті і переходу
ее. УГА під тиском обставин до Добровольчої
є армії Денікіна, стікаючи кров'ю у безпе-
рервних боях, Наддніпрянська армія під
тиском переважаючих сил ворога відкочу-
валась на захід, до ріки Збруч. Стан військ
був надзвичайно тяжким: знекровлену армію
добивала епідемія тифу. Дивізії танули на
очах. У полках залишалось по 100-- 120
багнетів. По розбитих дорогах ледь повзли
великі обози, що тягли з собою поранених
та хворих на тиф. Майже весь боєзапас із
група зайняла Тульчин, де взяла в полон штаби (!) 41-Ї, 45-ї та 46-ї совєтських дивізій. А 3 травня 1920 року запорожці перейшли залізницю і зосередились у районі М'ясківки. В цей жечас Київська група військ атакувала Вапнярку і до вечора зайняла її. Згодом, 4 травня всі українські війська зосереджуються по лінії М'ясківка - - Савчине-- Томашпіль. Наступного дня збірна Запорізька дивізія зустрілась із союзними частинами поляків. Передові загони решти українських частин зустрілися із передовими стежами б-ї «залізної дивізії», яка тоді займала правий фланг наступаючих на схід польськоукраїнських військ, 6 травня. | нарешті 8
одному районі. А / грудня частини січових 344гарматита 12 аеропланів, почали відступ. стрільців долучились до армії, якавирушила | 11 січня 1920 року українська армія в похід. Решта потрапила в польські табори опинилась між двох вогнів. Цього ж дня в для інтернованих. Умань вдерся авангард 44-ї радянської Командувати армією в поході було дивізії, призначено генерала М. Омеляновича- Після відступу з Умані 20 січня армія Павленка. Крім нього, у строю залишилося зосередилаосновні сили врайоні Тишківки. тільки двоє старших офіцерів: В. Загродський Звідси після 10-денного маршу виходить У та Ю. Тютюнник, На Омеляновича-Павленка район Канів--Чигирин--Черкаси і закріпта генерала Ю. Тютюнника, котрий на час люється наньому 1 лютого 1920 року. Під походу був начальником штабу, лягала вся | часпереходу до Дніправ околицях Мотриного відповідальність за долю подальшої бо-лісу частини армії УНР під командою ротьби. Старостіна-Чорного зустрілися з повстанцями Армія вирушилав зимовий похід б грудня
складів старої! царської армії, яким живилась армія УНР, вичерпався. Якна біду, вдарили сильні морози, аодягу тавзуття невистачало.
ПІВДНЯ південного заходу стояли війська Румунії.
інтернованими.
Ось у такому стані те, що лишалося від
розбитої армії, опинилось в т. зв. «чотирикутнику смерті». Він складався з трьох фронтів воюючих ворожої, хоч і невоюючої Румунії, до кордонів якої було притиснуто українські війська. Зі сходу і півночі наступали червоні москалі, з
між собою армій та
поляки. З
білі,
з заходу
У другій половині листопада Наддні-
прянська армія зупинилась в околицях Чорториї і Любара. Обставинами диктувався лише один шлях -- перейти на захід ріки Збруч, по якій стояли війська Польщі, і стати
Тобто роззброєними І поміщеними в табори на правах військовополонених, Здавалось, остаточнакатастро- Фа була неминучою. Ситуація погіршилася ще й тим, що 3 грудня в Любарі отаман Волох зрадив і на чолі гайдамацької бригади перейшов до більшовиків, захопивши з собою державну скарбницю. (До слова, червоні згодом ліквІДУуУВали цю частину -- зрадники були непотрібні і їм.)
4 грудня 1919 рокув м, Чорториї відбулася історична нарада командирів усіх частин армії, вищого командного складу з урядом УНР у присутності головного отамана С. Петлюри. Військо чекало рішення. Здатися полякам -- означало припинити збройну боротьбу | перекреслити все досягнуте. | головне -- державність.
У ході наради було прийнято воістину героїчне рішення: продовжувати свій чин. Для цього потрібно було прорвати вороже Оточення, вийти в запілля ворога ! розпочати партизанську війну разом із повстанцями. Та частина війська, яка булане в змозі воювати, повинна була перейти на польську територію.
У похід вирушали тільки боєздатні частини | окремі воїни, які добровільно були готові битися до кінця. Наприклад, корпус січових стрільців було демобілізовано ! всім зали" шено вільний вибір. 6 грудня, за наказом, ус! січовики, що йшли на схід, зосередилися в
1919 року. Вцей момент військо нараховувало 3,5--4 тисяч шабель і багнетів при 14 гарматах, середяких і гірсько-артилерійський дивізіон О. Олмазіва. Ця нечисленна артилерія потім не раз рятувала українську Кінноту і піхоту.
З добровольців було сформовано три зведених дивізії, яким для збереження славних бойових традицій було залишено давні назви Київської, Волинської та Запорізької. Хоча дивізіями вони були тільки умовно через далеко неповний склад.
Прорив був призначений у смузі Козятин -- Гайсин -- Вінниця -- Хмільник. /-- 9 грудня Наддніпрянська армія перейшла район, зайнятий Галицькою армією. 8 грудня при переході залізниці на станції Голендри відбувся прорив боєм. Уже 17 грудня армія повністю перейшла залізницю на відтинку Козятин -- Жмеринка і сконцентрувалась у районі Липовця. Таким чином, було прорвано Денікінський фронт. Звідти частини, отримавши завдання, вирушили кожна в своєму напрямку в глиб території, зайнятої білогвардійцями групи генерала Шилінга, що нараховувала 32 тисячі війська. Для білих військ, як згодом і для більшовиків, тоді це виявилося повною несподіванкою. Адже ніхто не сподівався на воскресіння розгромленої армії УНР.
Та, незважаючи на загалом вдалий хід операцій у тилу ворога, не обійшлося без болючих втрат. 26 грудня, з вини нового командира, одна зчастин була розгромлена. Бо в районі Жашкова відступаюча під тиском червоних біла кіннота сильно пошматувала 3-ю «залізну дивізію». Ворог захопив санітарний обоз і порубав майже всіх поранених і хворих українців. Уцілів лише Чорноморський полк, що рухався в авангарді.
Згодом 3-ю дивізію було переформовано в 3-й кавалерійський полк. Після цього одна частина війська 31 грудня займає Умань та околиці, а друга через Звенигородку иде в напрямку Києва. Тим часом білогвардійці
групи генерала Шилінга, під тиском червоних, у яких натой момент було 19 бронепотягів,
| разом дісталися до Холодного Яру, де їх гостинно зустрів отаман Чучупака. Через кілька днів частина рушила, після цього 12 лютого вже всі сили з'єдналися в районі Медведівки,.
З метою поширення зони партизанських дій і для пропагування 13.02.20 р. відбулася переправа через Дніпро на Лівобережжя силамиКиївської дивізії. Вона згодом відбила у більшовиків Золотоношу. А деякі її підрозділи дійшли до Лубен. Ця акція викликала справжній переполох у стані більшовиків. Та згодом ворог отямився і почав підтягувати в цей район всі наявні сили. Тому, щоб не встрявати в бої зчисельно переважаючим ворогом, 22 лютого відбувся відхід Київської дивізії на правий берег. Після цього армія зосереджується в районі між Новоукраїнкою і Новомиргородом. Тут підрозділам було дано відпочинок. 28 лютого війська перейшли в район Тишківки-- Липнянки. А 2 березня Київська дивізія займає район Ольвіополя. Під час походу армія провадила широку роз'яснювальну роботу серед населення. Організовувались мітинги, друкувались і поширювались листівки та газети.
Перебуваючи біля Дніпра, армія дістала наказ С. Петлюри повертатися на захід. 4 квітня війська займають район Бобринця. Тут же з боку Знам'янки та Новоукраїнки почали наступ більшовики. Але завдяки вмілому керівництву та особистій відвазі козаків до 13 квітня 1920 року відбивалися всі атаки ворога. Все ж становище української армії дуже ускладнилось через брак амуніції та боєприпасів.
У зв'язку з цим командування зробило відчайдушний крок: прийняло рішення про наступ (І) на місто Вознесенськ, де тоді зберігалися великі запаси зброї, набоїв та снарядів. 16 квітня українські війська розпочали штурм Вознесенська. Місто тим часом охоронялося потужним більшовицьким гарнізоном. До того ж, його збільшили учасники губернського з'їзду, що тоді там відбувався. Але здобуття міста стало питанням життя І смерті. Це розумів кожний український
травня 1920 року рештки Київської дивізії на чолі з Ю. Тютюнником вийшли під Ямпіль.
Треба зазначити, що на з'єднання зі своїми та союзними військами армія під керівництвом генерала Омеляновича- Павленка вийшла дисципліновано, повністю боєздатною. В її складі налічувалося близько 400 старшин, 5950 козаків, 16 (18) гарматта 144 кулемети. І це незважаючи нанерівні з ворогом сили. За час б-місячного походу було пройдено 2500 км. Цей рейд давав, крім користі в чисто військовому плані, ще й надію народуна визволення України, сприяв поширенню повстань.
Важко переоцінити значення цього героїчного походу, хоча партизанський рейд регулярної армії мав маневровий характер. Але такий характер мала вся війна.
На жаль, ту війну було нами програно. Цьому були і об'єктивні, і суб'єктивні причини. Це передовсім прорахунки уряду УНР ічисто військові прорахунки. Однією з них, намою
думку, є відсутність практики збройної боротьби саме на державному рівні 1 національного військового будівництва протягом понад 200 років (на той час).
. о Подвиг учасників | походу був відзначений «Залізним хрестом» командуванням Збройних "Р сил УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою. Генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко був нагороджений цим орденом під Ме 1, генерал Ю. Тютюнник -- під Ме 2,
З цим боротьба, звичайно, не закінчилася, Навіть через десятиліття по тому послідовники
ть
борців за волю і велич нації стають на той же тернистий шлях.
Владислав МИРОНЧУК, члем «Молодої Просвіти»
нь
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
коморненській Михайлівський церкві, ще дожипао до ноших ДНІВ, ДО ДНІВ незалежної Укроїни, немовби втілився той дух, но якому Русь-Україна, знову-таки за Шашкевичевими сповоми, «через тілько столітей люто печаленео, кріпко стояла»
Останнім актом підтвердження міських пров Комарного стало грамото І /6/ року, видоно королем на прохання тогочасного власника міста князя Міхала Огінського Ця грамото, зокрема, призночоло в місті дваярмоарки -- но Зелені свята й день святого Михомло, | дозволяючи на них «різну худобу, крам! реч! привозити, їх продавати, купувати, міняти й
Продовження, Початок у
/--11 за 1998 рік
Попід геєм зелененьким чисто річко тече,
б .; статути братство шевців, ткачів, гончарів. З Но єворі зелененькім соловій щебече... --
кінця ХУЇ століття стало місто відоме й своїми бджоляроми Комарненський учений Волентій Концький навіть видрукував книгу «Науко про пасіки».
Та хоч і примножували їхні діла слову Комарного, але всі плоди цієї слави потрапляли до рук польської шляхти. В середині ХМ| стопіття панів з Ходча змінили нові власники міста -- Мелецькі, а 1590 року ним заволодів
КОМАаАРІНІ.
пригадується вірш молодого Якова Головоцького, коли уявляєш собі одну з незліченних річок рідної поетові Львівщини -- прозору Верещицю, що несе свої води крізь долини Розточчя до сивого Дністро. Усім словне Розточчя -- й прадовніми лісами то борами, і широкими вологими луками, що поросли цілюшим зіллям, і швидкоплинними річкоми -- Шклом, Вишнею, Солокією, Любачівкою... А ще сплавен цей крой стородовніми містомитвердинями, одне з яких -- Комарне -- вже
п'ять століть височіє над берегоми Верещиці. РА ХУ століття -- непростий чос в історії ЗРРТОР ОРОС - т ВН
Галичини. Зник уже, здавалося, останній слід КУД
колишньої княжої державності в цій землі
Владно королівська рука поділила її но Ян Остроріг Рід Остророгів ревно стояв но інші угоди укладати» Тоді ж, очевидно, місту в парламенті де Вії 5 В . : | і
очолювані польськими урядовцями воєводство, 0 сторожі польської влоди й котолицтво Ніовіть | було підтверджено | його стородовній герб-- боронив бипроваєсвого утм: іа є ційно
найбільше з яких - Руське - хіба що в нозві (| 1648 року, коли до міста підійшло козоцьке | зображення золотої шестикутної зірки но | - вчорашні «друз! по пьС ни ро ПСтИчЕ
СВОЇЙ зберігало пом'ять про славетну давнину. військо на чолі з гетьманом Богданом блакиті ому тлі діячі, ОДраЗу забули грос Р Іра ла ; |
Але водночас саме ХУ століття бупо для Хмельницьким, Остророгам вдалося відбити Невеликим торговим містом Коморне 5 ріод поннни мово пресі кро й КІ землі амятає Коморне ий ТОКкУу «тож
атоку українських лицорів. Такою, мабуть, була їхня запізніла помста за ганьбу свого вельможного родича -- Миколи Остророго, праововірного книжника-католика, ущипливо прозваного Богданом «латиною», що приїхав на бій під Пилявцями, мов на свято, але скоро змушений був боязливо ховотися від козацьких шабель за мурами Львова...
Та все ж Хмельниччина зробила своє. Навіть подрібнена шляхтою на шматки-маєтки Галичина поволі прокидалася, відчуваючи, що люд її, як скозав пізніше Маркіян Шашкевич, «є досі русинами». 165/ рокув Комарному з'явився новий костьол, але українські міщани не здавалися -- вже чотирма роками пізніше вони збудували дерев'яну церкву, освячену на честь покровителя України -- святого Михайла. Ця церква, перебудована 1/54 року, й досі
запишалося й надалі, коли опинилося у складі Самбірської округи, с згодом -- Рудецького повіту Австро-Угорської імперії. На 1880 рік у ньому нолічувалося вже близько пяти тисяч мешканців, дві тисячі з яких становили укроїінці, приблизно стільки ж -- євреї, решту -- поляки Як і раніше, працювали тут шевці и гончарі, здобували Комарному славу своїми чудовими килимами ткачі
Хоч як намаголася приспати українське словой українську думку в Галичині австрійська влада, народ міцно обстоював у боротьбі свої найдорожчі скарби. | комарненці, як інші їхні галицькі земляки, вели в цій боротьбі перед Саме в Комарному, підхопивши славетний почин Анатоля Вахнянина, місцеві патріоти заснували один з перших відділів «ГІросвіти», що проіснував до кінця 1930-х років. Не раз місто відвідував і великий Каменяр -- Іван
Галичини часом народження то розбудови
найвідоміших її міст, перетворення їх но
справжні маленькі держави, що керувалися в
своєму побуті кодексами магдебурського
права, Часто, коли місто було щойно
засновано, його громада або влосник
зверталися до короля з проханням обдарувати
нову оселю цим правом. Так трапилося і в
- Комарному, якому 14/3 року руський воєвода
| Станіслав з Ходча виклопотов у короля
Казимира Ягайлончико привілей но
магдебургію. Привілей цей не лише дозволяв
комарненським міщанам мати влосні суд і
ратушу, а й призночав щопонеділка проведення тижневого торгу.
Проминуло вісім десятиліть. З невеликої оселі. Комарне перетворилося на міцну фс рте цю. вотижнево торгівля пожвавила житя" зі ножила й: його багатство. Ї ось 4 ку з'являється новий королівський 37 «ЩО. ДОЗВОдЛЯ ороку но Зелені » влаштовувоти ярмарок, а ремісниатися в ВРАЮ дізерахують СВОЇ бе ПОГ і
своє! Історії Колись саме Фронко назвав галицькі землі «українським | Тємонтом», порівнюючи ІСТОРІЮ визвольної думки нашого норерЕ з віДОМИМИ подіями в Італії. Тож сучасним мешканця міста Над Верещицею, В оредоцінанй роимоні Львівщини, справді є чим пишатися в своєму минулому Тут | ВМІЛІ руки коморненських ткачів, і чарівно фантозія народних митців що оздоблювали своїм пензлем твердиню з зь) рідної віри - Михайлівську церкву, і полум яне слово Коменяро, чиє натхненне пророцтво Україні неначе перегукується з блиском золотої зірки но давньому комарненському герб!
Знов час прийде, коли з погорди пилу Ти отрясешся, й ясною звіздою Засяєш людям, / підуть з тобою, Серця твого почують довню силу
Р
радує око приїжджого чудовими фресками. Франко, особливо в ті роки, коли українці Комарного чи не одностайно підтримували його під час виборів до австрійського сейму. На жаль, поетові не судилося вибороти місце
/
Хоч і далі місто переходило від шляхтича до шляхтича -- від Остророгів до Вишневецьких, від Вишневецьких до Огінських, - але в
оОвіІДНОПОЛЬ
|. - | я -
- (НоОдещині, біля Дністровського лиману, вже двісті років стоїть це містечко з дивовижною античною назвою. Двісті років... Чи багато це, чи мало для історії? Чи є в цього містечко,
| колишнього позаштотного місто Херсонської
губернії, чим похвалитися зі свого минулого?
Перегорнімо сторінки старих краєзнавчих видань, енциклопедій, пом'ятних книжок... і дізнаймося, що не двісті, а набагото більше літ нараховує в своїй минувшині Овідіополь, що доводилося бочити йому но своєму віку | запорозькі походи, і бої козаків-чорноморців із турками, доводилося чути гудки перших чорноморських паропловів....
Ще в ХМІ столітті постоло нод Дністровським лиманом неприступна турецька фортеця Гаджидер. Як і інші чорноморські форпости -- Гаджибей |Одесо), Акерман |білгород- Дністровський), Ачикале |Очаков), -- Гаджидер пильно охороняв турецькі береги від козацьких галер та чайок.. | жодної згодки вже не лишилося, здається, в цих кроях про те, що копись, за доби княжої Київської держави, жило тут мужнє слов'янське плем'я тиверців, що лиманом цим пропливоли з Галичими та Поділля до Чорного, званого тоді Руським, моря княжі лоді під барвистими вітрилами...
Р я
Але не давали спокою гаджидерським вартовим нащадки старокиївських ратників. Славетні морські походи запорожців не раз зачіпали й фортецю над Дністровським лиманом: особливо відзначилися козаки біля Хаджидеро в поході 1/69 року. Недарма видатний історик Дмитро Яворницький так схарактеризував ці подвиги січових лицарів: «Козаки збиралися в похід швидко, стрімко кидалися на ворога, ішли в бій мужньо, не жалкуючи ні сил, ні життя, й потім так сомо швидко поверталися у Січ».
Та ось настав сумнозвісний 1//5 рік - і Запорізька Січ упала під зброєю сорокатисячного царського військо, а степових лицарів було вирішено, як мовили тоді самі козаки, «поворотити в карабінери». «Одначе вільні сини степів нізащо не хотіли перевертотись у москалів | зостОлЛисСяЯ ЖИТИ по своїх степах», -- наголошувов пізніше інший укроїнський історик -- Микола Аркас. Коли ж невдовзі розгорілися події російсько-турецької війни, утворене з колишніх запорожців Чорноморське військо знов націлило свої мушкети й гармоти но турків. 1789 року Хаджидер було взято, ачотирма роками пізніше з'явився імператорський указ про побудовуна його місці, прирічці Баробої й Дністровському лимані, нової фортеці. Ця дото -- 15 червня 1/93 року -- традиційно вважається дотою заснування міста Овідіополя.
Екзотична грецька нозва нового міста була свого роду дониною тогочасній моді, богото в чому продиктованій смаками класицизму, Саме тоді на свіжоприєдноних до Російської імперії землях Причорномор'я розпочалася ціло кампанія перейменувонь колишніх татарських і турецьких фортець на античний кшталт: Ак-Мечеть перетворилося
на Сімферополь, Ахтіяр -- но Севастополь,
Старий Крим -- на Левкополь, Кафа -- на Феодосію. . Цодо жназви «Овідіополь», то її було обрано через те, що наприкінці ХМ!Ї| століття вважалося, що саме на місці Гаджидера стояло колись давньоримське місто Томи, де відбував своє заслання великий поет Овідій... Проте історично провдо виявилася іншою: справжнім наступником Томів є сучасне румунське місто Констанца, с попередником Гаджидера-Овідіополя за античної доби була невелика римська колонія Ніконіум.
3 17/95 року Овідіополь було зараховано до Тираспільського повіту Вознесенського намісництво, а 1806 року він перейшов до Одеського повіту Херсонської губернії. Хоча від самого заснування поселення вважалося містом, за своїм побутом воно нагодувало скоріш маленьке провінційне містечко: наприкінці ХМІЇ століття в ньому мешкало всього 226 осіб,
Середино ХІХ століття, коли на Чорному морі з'явилися перші пароплови, помітно змінила побут овідіопольських міщан. У містечку було відкрито порт, що мав сполучення з Акерманом -- сучасним Біплгородом Дністровським, Розбудовувалися майстерні -- кузні, гончарні, столярні; населення на 1857 рік становило вже 3464 особи Діяла й школано півтори сотні учнів
Але чи не найхарактернішим промислом для міста і його околиць було, звичайно ж, рибальство. Згадаймо, як колоритно описав побут дністровських риболок Ївон Нечуй- Левицький: «Рибалки приїхали но лиман, спустили човна но воду, поскладоли усю рибольську снасть, здорові мережі й посуд | сіли самі двома рядкоми. Отаман сів коло демена й почав правувати здоровим деменом Демено повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю і легенько повернуло човна од берего. » | море щедро ного:
роджуволо своїх трудівників: «Рибалки почоли забироть рибу підсаками й кидали далеко но пісок... Посипались з матні на берег здорові лакерди, плисковаті палажки, заблищали морські півні зчервоними перами, золисніли червоно-золоті москаолики... Рибу збироли в здорові шаплики й цебрики»
Рибальські промисли, пароплавство то розвиток кустарних майстерень зробили своє -- на кінець ХІХ століття місто налічувало вже 4128 мешконців. Відкрилися ще дві церковнопарафіяльні школи та жіноче училище, о 190/ року -- чотирикласне училище. Дістов Овідіополь і герб, проект якого було ухволено Сенатом 18/72 року: «На зеленому щит! покладено срібні хвилястий пояс, супроводжу" ваний угорі золотим сувоєм, о унизу - трьома такими сомим колосками. У вільному куті щита герб Херсонської губернії». Хвипястий пояс у гербі символізував річку Дністер, колоски -- поширене в околицях хліборобство, сувій пергаменту наогодувов легенду про перебування в цих місцях но засланні Овідія
Легендо про Овідія... Так, лише пегендою виявилася ця звістка з минулого Але не всі! міста від довніх чосів пегендами. Не так багото є в нашій держові міст, якіб бачили на своєму віку | СсТОрРОДОВНІХ римлян, І запорозьких лицорів, 1 їхніх Синів" чорноморців.. Хто знає, можливо, пегенди сплтаючися в тонкий візерунок із спровжніми ПОДІЯМИ сторовини, чосом вчоть нощодків нобаогато більшої й
МІСТО
ОПОВИТІ гокими
СВЯТІШО!: НнаоОУКИ НІЖ бездоганні, опе водночос сухі й бе оорені зведення самих пише незаперечних фактів»
| Володимир ПАНЧЕНКО, аспірант кафедри архівозмавства
Київського маціомальнмого Університету ім. Її. Шевченка
А и пон п
ОБ Р па НН НН знан о ПР УР паю 0 жи
, 1999 РІК
е
чі
"чиї -. | 3.4 14 м
Р
г, МА
ІЛЛІНСЬКОЇ ЧОЛОВІКОВІ:
вчені, як відшукуватимуть щонайменші згадки про цю Іллінську церкву на Подолі, давнішу 1 за Пирогощу, і за Десятинну..
Р
- рій юєнько оо ат яз РО»
У МОНАСТИР ПО НАУКУ
-- Вставай, синку, час у дорогу, - - будила
на світанку мати. Затулила обличчя, щоб син не помітив сліз. Єдиний він у них, ще дитина, а тут у Лавру, в науку віддавати. Священик
церкви у неділю нагадував
- - Відвези сина в святий монастир. Господь
не кожному хист дарує. До Печерської лаври знамениті малювальники з Візантії Синок повчиться в них.
приїздять.
От і плаче мати -- лячно на серці. Як то
дитині серед чужих людей буде?
Вийшли з подвір'я. На Подолі більшість
будівель -- дерев'яні І церква з дерева зведена -- старенька вже.
Невдогад малому, що спливуть століття, 1 найкоштовніші знахідки,
По дорозі -- торжище. Хлоп'я зачудовано
зиркає довкола: чого тут Тільки немає!
Вузенькою вуличкою піднялися на гору в
місто Поспішає батько -- неблизький шлях до Лаври.
Дійшли до Лядських воріт, і Далі -- в Хрещату долину. Колись при її кінці побіля Дніпра хрестили синів князя Володимира Святого. Тому й зветься вона Хрещатою, або Хрещатий яр.
Дорога знову пнеться вгору. Обабіч - - ліс. Під розлогим дубом відпочивають прочани -- босі, худі, чорнющі.
По дорозі все розважало хлопця. Коли пройшли у ворота, тоді ще невисокі, в нього аж подих перехопило: посеред монастирського двору в усій красі постав нещодавно зведений Успенський собор.
Хлопчина, побачивши натовп ченців, що якраз виходили з Трапезної палати, раптом здригнувся, збагнувши, що його сам на сам
залишать тут, серед чужих, одягнених в усе чорне людей..
Кінчалося дитинство.
Починалося нове життя.
А діялося все це в далекому Х.І столітті.
МІКРЕ-МУ
Успенський собор гордо височіє над монастирськими будівлями, невеличкими дерев'яними зрубами, в яких живуть ченці. Вранці всі гуртом збираються на молитву, крім дзвонів, ніщо не порушує тиші.
Та одного дня у монастирі аж зави рувало: до Києва, до Лаври прибули давно очікувані майстри з Царграла, з далекої Візантії. Вони мали оздобити фресками та мозаїками Успенський собор. А допомагатимуть Ім кілька підлітків, серед них і наш знайомий хлопчина
з Подолу Перелякано стоїть він перед
ВИДИ ВН ИРИ Е
РН - з Б
5 М ер глення» | 7 - (Орос нта). "Пачаток Х. ХП ст. ;
царградцями. І мова їхня чужа, і одягякийсь дивний. Прибулі кличуть його мікре-му, що по-грецькому означає «малий».
Щодня працював він у соборі. Швидко почав розуміти мову візантійців. Що робив? Підносив мозатстам смальту. А вони дивувались, як швидко мікре-му навчився відрізняти не лише кольори, а й найтонші відтінки шматочків скла.
Минали дні, тижні, місяці..
У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ
Мозаїки і фрески -- неновина для хлопця. Він бував з батьком у Софійському соборі. Роздивлявся розписи стін, золотаве сяйво мозаїк, незрозумілі грецькі написи на стінах, образи святих з німбами навколо голів. Не знав, що вперше сонячним колом увінчали голову бога Ра ще стародавні єгиптяни. Вдивлявся у постаті дванадцяти апостолів -- «Євхаристію», в розумні очі Григорія Богослова, страдницьке обличчя Тоана Золотоуста, у зображення київських князів. І над усіма в куполі - Вседержитель, до якого молитовно звертається Богородиця Оранта.
Мабуть, не всі городяни, які приходили до собору, брали так близько до серця бачене, як цей хлопчина. У ті часи простий люд ще досить байдуже сприймав і нову віру, і нове мистецтво.
Хлопчину -- вродженого художника -- захоплювало все: і розважливий спокій та сувора стриманість персонажів фресок та мозаїк, і ліпота оздоблення собору.
Були в хлопчини улюблені образи. Були й такі, що лякали. Дуже подобалася фреска, на якій зображено людину в князівському вбранні.
- Цекнязь Ярослав, - - якось пояснив йому літній дядько, що стояв поруч. - Люди звуть його Мудрим. Не лише воювати вмів, а й книжник був знаменитий.
Минуть роки, і чернець Печерського монастиря Нестор, можливо, розповість художникові Алімпію про Ярослава Мудрого -- фундатора Софійського собору та його бібліотеки. Адже саме з написаного Нестором літопису ми знаємо, що Ярослав «.. книгам
з Ми: гайлівбсркого Золотоверлого собору (фрагмент)
ПЕЧЕРСЬКИЙ
прилежа, і почитая часто в нощи и вь дне. И собра писць многьш и перекладеше от грекь на словьєнськоєе тисмо.. Ярослав же сей, якоже рекотом, любимь бь книгамь, ци многьі написавь положи в святьй Софзи церкви, юже созда саме».
Святі, які дивилися зі стін храму, були у дивному вбранні. Одежа, зібрана бганками, спадала важкими фалдами.
Не міг знати хлопчина, що цей одяг -- сорочки-хітони, туніки, плащі-гіматії, як і сандалії босоніж, візантійські митці запозичили у давніх римлян.
-- То, мабуть, янголи малювали? -- спитав якось хлопчик у батька.
-- Ні, синку, люди.
-- От би побачити їх..
-- Нема вже їх, синку. Повмирали. Давно це було. Люди казали, що працювали в соборі майстри з Царграда..
Хто ж вони, ті художники, що колись так чудово оздобили нині всесвітньо відомий Софійський собор? Заморські майстри? Не тільки. Їм допомагали кияни, нащадки тих малювальників, які в сиву давнину оздобили
йлівського
собору. Початок ХІ ст.
ї
о 63 з - со о
ї чі
щи
о
Золотове
їмтпий.:
стіни палат княгині Ольги витонченим
рослинним орнаментом.
Візантійські майстри, які прикрашали стіни київських храмів, принесли в Київську Русь канони та стиль візантійського релігійного мистецтва. Наприклад, у серії сюжетів, пов'язаних із «Святим Писанням», заздалегідь визначено композиційні схеми: що, кого і як, у якій послідовності, в яких позах малювати. Незмінною лишалася й символіка кольорів: коричневий означав терпіння; пурпуровофіалковий -- урочистість, велич, червоний -- мучеництво.
Київські майстри перейняли та успадкували візантійські канони. Вплив візантійського стилю на довгі роки позначився на давньоруському мистецтві. Не міг він не позначитись і на творчості найвидатнішого художника часів Київської Русі Алімпія Печерського, який ще хлопчаком бував з батьком у Софійському соборі.
ОРАНТА
Хлопчина не мігвідірвати очей від найбільшої мозаїки храму -- «Богородиці Оранти».
ППД т ОО
3 нав п дає ерт | собору (фрагмент)
батько. - - Бач, руки до неба простерла - 3. грішних, молиться. кі Давньоруські храми будувалися не а за певними планами. і У східній частині храму містилася так звана абсида - - напівкрутлий або гранчастий виступ. Це було центральне місце храму. На внутрішній частині абсиди Київської Софії височить найбільша в усьому староруському мистецтві постать -- Богоматір Оранта. «Отате» -- латинською означає «та, що благає». Образ Богоматері-заступниці досить поширений в оно зі мистецтві Стародавньої Русі. | На Оранті з собору Софії Київської -- синій хітон, поверх нього пурпуровий плащмафорій -- це кольори одягу візантійських імператорів. На ногах -- червоні царські чобітки. Враження підсилює золотаве тло. Смальта виблискує сонячним промінням. Обличчя суворе, сповнене нежіночої сили -- чимось нагадує античну Афіну-Палладу. Легенда оповідає, що коли Київ у ХПІ столітті захопили полчища Батия, ординців 'їхали у Софійський собор на конях. Вирішили в стінах православної святині влаштувати стайню, а відтак стали розважатися - - стріляли запаленими стрілами по образах. Тільки від Оранти стріли відскакували, повертались, як бумеранг, вражаючи тих, хто стріляв. Здивовані ординці помітили, що руська богиня гнівно дивиться в очі кожному, де б він не стояв, загрожуючи піднятими руками. І вороги в страхові покинули храм.
ПЕРШИЙ КРОК
Можливо, що саме дитячі враження від фресок і мозаїк Софійського собору допомагали хлопцеві, коли він став помічником візантійських майстрів. Йому навіть доручили самому викладати тло одного образу. Як же здивувалися досвідчені митці, коли побачили, що мікре-му збагнув одну з таємниць смальти: якщо до золотих скелець додати жовтих або й зовсім прозорих, мозаїка враз спалахне жовтими вогниками.
Стіни собору прикрашали не лише мозаїками, а й фресками. І тут заморським
Продовження на
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК
традиції. Біля його Богородиці намальовані портрети святих Антонія й Феодосія. А портретування в ті часи лише сна нав Їв цьому наш художник -- новатор. Обличчя обох святих мають виразно індивідуальні риси. І одяг Марії, Антонія Й Феодосія нетрадиційний. Ліни вбрання Богородиці схвильовані, рухливі, навіть збентежені, відповідно ії настрою: Адже вона знає долю сина, Його приреченість. Фалди на плащах Антонія й Феодосія спокійні, врівноважені, наче породжені впевненістю у справедливості їхньої віри, справедливості Христового вчення.
Алімпій небачив живими святих засновників Мабуть, був присутній, коли
творець вірменської абетки Месроп Маштоц. Ченцями були Томазо Кампанелла -- один з перших представників утопічного соціалізму і спалений на вогнищі інквізиції Джордано Бруно.
А в Києво-Печерській лаврі на рубежі ХІ--ХІЇ століть жили і працювали ченці Нестор-Літописець, лікар Агапіт ії живописець Алімпій... Яке сузір'я талантів!
Послухавши ради ігумена Никона, Алімпій зрікся мирських радощів. Залишився наодинці зі своєю вірою й зі
я
аноелу.
і
» х 1 - зліЙ Е
- ь - є, т
МР р - Фа -з Р « - "я 7 я і до яв З
Ал ТИ. «Арі
-
своїм пензлем. Їм присвятив життя. о Лаври. Феодосія. Можливо, що Полікарп пише, що Алімпій був переховували ока ки облич святих, а великим майстром «икони писати», що ктосву ЗРОрИВІ НЕСЕ
Алімпій тим скористався. Хто знає? Мовчать пожовклі пергаменти.
Ікону «Печерської Богородиці» перевезли з Києва у Свенську обитель, невеличкий
монастир, по сучасному - - філіал Печерської и. Згодом ікону почали називати : «Свенсь-
робив це не «багатьства ради», що писав ікони «и для игумена», і для «всей
братиий».. «От сего ничто же вьзимаа». нанихвізантійського, на той час уже київського
Писав на замовлення храмів таокремих стилю та написи над окремими фігурами, осіб. У творчості бачив сенс усього свого зроблені слов'янською мовою.
а ноувесбазбранитжа змнівтюри малював, чудовим пуролаюь: пе шею». Так називають її і нині. своя, да вь церкви, где видьвше Може, Алімпій? Іншого митця такого рівня у | КОЮ БОГОроді
- ЧР ч в час.Чито ікона зветшала, чи була обьветшавша иконь, и тьа к нему Київській Русі ми не знаємо. Є один, прямий Сплива з ан У Ч3Н8 який принесуть, ьт сиа обновив»ь поставляше | доказ його авторства. А саме: була в Лаврі КИМОСЬ ПОШКОДУКЄ 77,
на своих м»ьстьх. Вся жесетворяше, да (ікона -- «Печерська Богородиця». Її вважали
тозябхІ4 не празден» будеть». монастирською святинею. Зображено на ній
Алімпій творив наприкінці ХІ-- на Богоматір на престолі. На думку багатьох ший початку ХП століть. Великою була дослідників, писав її Алімпій. А одна з мініатюр 157 п. етня»- офі завьийний) / і слава художника, якщо відгомі З
- у щ ДГОМІН й «ПсалтиряГертруди» -- зменшена і спрощена
Ди м "пі, Пеона, «Богатир
залишився таким голосним у ХПІ копія «Печерської Богоматері», Можливо, не столітті, коли жив і писав Полікарп. копія, а перший варіант. Мініатюри «Псалти- З «Патерика» довідуємось і про трагіря» були першим князівським замовленням комічний випадок з життя Алімпія. художнику Алімпію, першим визнанням його
Гроє ченців-пройдисвітів тричі, начебто за таланту. дорученням Алімпія, стягали плату з одного
наївного киянина. Той побудував собі церкву СВЕНСЬКА БОГОРОДИЦЯ
ч-
і хотів прикрасити її творами знаменитого художника, такого популярного, що цей КИ Ш а зупинявся біля високого вікна, Меценат ХІЇ сторіччя довірливо тричі пвлявся у далечінь. Бачив сиві хвилі сплачував гроші шахраям. Нарешті їхні гра, які щодалі, здається, темнішали. витівки було викрито і ченців з ганьбою обр пензля, перенести бачене на Ввигнано з монастиря.
уу. Мріялось малювати задніпрянські Про Алімпія складали легенди. Ось одна, туки, : и ек кує аті та ніжно-блакитні, наче вміщена в «Патерику»: до Алімпія прийшов пе ви і серпанк ом, а далі, до видноколу -- хворий на проказу, благаючи про допомогу. омну смугу 7 Художник узяв пензля і вкрив обличчя а свята його відпустили додому нещасного своїми фарбами. А потім залишив Низенькою здалася хлопцеві Його переночувати у своїй келії. На ранок я Постарів батько Вразило обличчя хворий умив обличчя і разом з водою з нього
перліє. помітив, яка вона красива. Зійшли всі виразки й рубці.
Недарма вважалася «Печерська Богоматір» монастирською святинею. Ця ікона -- справжній шедевр, взірець прекрасного. Її золоте тло при мерехтливому світлі запалених у храмі свічок здавалося викладеним із чистого золота й коштовних самоцвітів. Воно не просто блищить, а пломеніє. На цьому тлі густо-синє і червоне забарвлення вишуканого одягу Марії справляло особливо сильне враження. Кожна лінія, навіть найменша рисочка гармонійно невідомий нам іконописець зробив точну копію скомпоновані, одна фарба доповнює друту. длімпієвої ікони. Він не залишив нам свого Таке створити міг лише колорист найвищого імення, але залишив свідчення, що й у далекому
Михайлівський Золотоверхий собор. 1108 р. Реконструкція
й 7 рівня. середньовіччі наш народ рув багатим на ча. Сучасники вважали пензель Алімпія М і : думку не спадало. Зворушила ЕЕ Жак В іконографії є чимало зображень таланти п стулених вуст невеличкого та. додіиним. -- / ро Богородиці на престолі. На них, обабіч Марії, Нині «Свенська Богородиця» прикрашає
уз о Лувнии ніс. Підтемними дутами В іншій ідеться про те, як незадовго до
орі ів зажурені ласкаві очі. Привітне, смерті, знесилений важкою хворобою, Алімпій йй ське обличчя. не міг домалювати розпочату ікону. Він був у астав день, коли йому доручили відчаї. Та сталося диво: у келію злетів з неба
Печерської ікони відійшов від усталеної
пьов и окремі деталі фресок. янгол, узяв Алімпіїв пензель, привітно а! менті був малюнок, зразки всміхнувся хворому і викінчив ікону. | о Ус кольорів ії навіть відтінки. У «Патерику» читаємо, що надійшов день,
гу нього, хлопець старанно коли «вси, яко єдиньми устьті рекше: вьзмем а одяг та крила якоїсь честнь мощи любимаго отца нашего Феодосіа, ічної постаті. Обличчя вже було ньсть бо нам льпопастьря лишеннм бьти.. и не. Зненацька підняв пензля 1 | СЬВЬьЬТЬ Ссьтвориша, абіе же повтзьельша собі недозволене: на пласкому устроити м»ьсто на положеніе мощем атаго и о бай гу обличчі домалював кілька рисочок-раку камену поставиша».
3. змор ур ба ж -- під очима, біля вуст. Ї застиг, Полікарп пише, що коли вдарив дзвін до
м /
ню
Ра вра имовн: о » зрадівши: обличчя ожило, враз заутрені, «всі мнісі, иже к заутреній идуще, . стало смут ії величним. такоже и мнози благочестивійи в» град»ь видеша я | А що це ти робиш? Хто дозволив? -- | три столпь, яко дугь: зареній, и стоавше,
орі й
гнут в один з візантійців. І несподівано | приидоша на верх» церкви пречистья идьже
й о замовк Зі стіни на нього з докором дивилися положень бьїсть преподобньгй кир Феодосіє».
живі за о чені очі. Полікарп згадує, що у церемонії
ТИР ти найголовнішого з царградських перепоховання мощів Феодосія брав участь
ої овго вдивлявся той у намальоване Нестор. Отже, мабуть, був там і Алімпій і теж
СРОРИРЧЯ, Я. го | мовив: бачив чудесне видіння.
то Ти справжн ; художник, мікре-му.. Коли прийшло до художника Алімпія
еко то перше визнання? Мабуть, з першим князівським замовленням.
тНи?
«ПСАЛТИР ГЕРТРУДИ»
М а - першого давньоукраїнського Князь Ізяслав Ярославич був одружений зна ім'я якого лишилося нащадкам? | дочкою польського короля Гертрудою-
| Наша розповідь -- не фантазування. Олісавою. Потрапивши до Києва, княгиня ор ар Середньовічний письменник Полікарп залишив щиро полюбила свою нову батьківщину. Був о ВИН соці життєпис Алімпія, що увійшов до у неї коштовний молитовник, створений у 3 - "Патерика Печерського», складеного у ХПІ Німеччині ще у Х столітті. Високою якістю Ше художнього оформлення ця книга не | До Дара Полікарп. розповідає, що: «Преподобний поступалася перед такими шедеврами радон же Алімпій предань бьваєть родителема давньоукраїнського книжкового мистецтва, М | своими на учение иконьнаго пісаніа, а Алімпій | як «Остромирове Євангеліє» або «Ізборник й сте бь помагаа им и учася». Зі сторінок Святослава». Молитовник зберігся і відомий Ро чи Звіти дізнаємось і про те, що Алімпій під назвою «Псалтир Гертруди». 2 уні ем Дорезі м'я Алімкі вінодержав Забаглося Гертруді-Олісаві додати до . Як звали його в дитинстві -- | Псалтиря ще кілька молитов і ще краще його оздобити. Так з'являються у молитовнику ще п'ять мініатюр. Київська княгиня могла б замовити ці малюнки котромусь із уславлених німецьких художників, вони не відмовили б їй. іме книги, створювалися Але Гертруда шукає таланти в київському ; Ченця ги були великі просвітителі | оточенні. І знаходить. Те, що мініатюри | омана абетки Кирило | мальовані у Києві, засвідчують помітний вплив
4 «Й
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК т
-- В кн зби і-єни
ОРАНТА АЛІМНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО
|1о-
аро Ярос-
інпа ікона ДАлімпіЯ
"айпіІДОМОШІ Й |З ОЇ СОМІАТ І Що МтіЛлемня:.
"ка ? Пеонопиєці
тини ли
чери ького
лапська Оранта пвома
Киїаської Русі у
«сьомого небі
золотий колір, як
Алімпій, Богородиці»,
Оранту
як і: поеРечерсьшій
малює тло золотом За традицією,
уображено зо мури гертими до неба руками. Обабіч неї мебеста партові, два архангели Владно тримає підняті руки Оранта о
Софійського собору Спсрушно аподені до неба руки М вуст 11
руки Алімпісєвої Мари це МИМО
сіни ЦІСНОІсСТтТЬьЬ СТ улених
Зпоруштух
невеличкого рота. Тонкий, мов виточений, ніс
Під темними дугами густих брів о з зажурені,
ласкаві очі. Привітне, ніжне материнське
обличчя Так У дитинстіо дивилася на АлімПІЯ
його мати погляд Алім-
туга, Бо
Стрипожений, скорботний
піспої Оранти. В т очах пома
передусім мити, па грудях у пет, наче в серці, що симполічує
ур сини. Він у червоному оди,
мученицт п (Обличчя литити по-дорослому напружене
Ісус маче передчуває свою трагічну домо
Шшаицо в Оранти
одном дому! холодний колір -
Алімпієпа змальована теплими,
гарячими фарбами -- коричневою, рожевута -
золотою
Алімпій 1 вдруге
мучеництва: Оранта стоїть
спа аємлі, алйбарвленій у черпінь Такетлумачення образу Богоматері з сином
люди ще не раз зустрінуть у мистецтв!
Вершинами визнають гемально
мадонмну Рафасля 1
Вишгородсьту Богоматір». Ця шеома сповмени що НООМЛТЛТ предки щиро сам спангеліст
почуттий такої сили,
прили легенді: пшону маліовай Лука. Обраа пройнятий ІМЕН СТЮ,
Ас 1 «Оранті»,
материнс ї» МОНО підданіс Т1О
и трагедія матері,
нічого вдіяти не може |
сини, змиє, «Ле материнська мужтиїсть, жури й
апанхолійність
крізь серпанох
Ніжність та м
прикметою давньоруського мистецтта
панупатимуть й у Рубльопськї й
Рубльов рестапрував фрески ХІІ століття . І 11
можслипво, з них запозичив ці мінорі! мотиви,
так тонко підТООреІ АлімПИЄМмМ
у ПОШУКАХ ШЕДЕВРІВ
Оранті» судилося
коли про неї
«Ярославсьой життя Але був чає, малюпав 11! На це ВІДПОМІЛІ, разі, агадки слапетного китаського ху дозіСєнима, м
мікого помо Не
про те, що соми зо
й жодному документі "Га 1919
осі» року
експедицію по перхній і середнім те чиі Волги
Мета
На | щроплатпих
дпох розшужи пам'яток стародавнього миє
пепеликих
Очолював експедицію академіх ЙПароплави наближалися ДО
Дивлячись ма береги, один їз мое нів еко педиці
хмиютут - Ну що цікавого може бути у щи за
нена
2 Софійського собору в синій, то
навіть
зпертається до символу ца постаменті --
Сикстинську «Володимирсько-
любовло,
що анає приреченість ще що владно прозирає меланхолійності. стануть Номи «Троїці»
довге забули. Хто аапитания ніхто не шукав
цікавило. В усткому пита р
о апаходимо
було органі: зовано
тецтии. Ігор Грабар: Яросламли:
кутині?
Не киліть, -- відповів старий рестав-
У ХМИІ столітті, 1а стародавивого релігійного центру, Великого, до Ярославля було переведено архієрея з йото
ритор
Ростопа
почтом та усім церковним майном. А біограф слапетного київського художника Алімпія Печерського, письменник Полікарп пише, що шанувальних мистецтва князь Володимир Мономах придбав намальований Алімпієм образ Богородиці |і надіслав Його «п град Ростов», У абудовану им церкну. Якщо нам пощастить, то дуже пощастить...
3 причалу члени експедиції мало не бігли до архієрейської резиденції. Та перші години пошуків нічого не дали. Лише авичайні ікони. Аж ось хтось помітив у стіні одного приміщения иепеличкі дверцята. На них великий старий замок. Нелегко було його відчинити. комірчина. Вузьке віконце павутинням. Комірчина майже порося. Тільки в кутку величенька дошка, па таких у давнину писали ікони. Вона, наче повстиною, була вкрита товстим шаром пилу.
Хтось зробив крок уперед.
-- Обережно, -- мовив старий реставратор.
підійшов до їшони, легенько, торкнувся дошки. Далі, вже сміливіше, протер значну її частину. На присутніх глянули живі, засмучені очі...
Вік її -- мало не тисячоліття, -- залишив свої сліди. Їкону треба було рятувати. Не день, не місяць працювали реставратори. І таки повернули її до життя, Третьяковську галерею прикрасив шедевр давнього живопису, «Ярославська Оранта» Алімпія Печерського, Дивишся на неї і здається, що вона крізь виси нам свої жалі, свою материнську скорботу, закликаючи бути добрими, людяними, -- вічно жива киянка.
Пепеличка затягнуте
НИ хусточкою
першим
пот ряє
МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ
1093 рі. Кияжить Святополк П -- Михайло, син Гаяслава Ярославича та Гертруди-Олісави. Киязь пам'ятав, що він онук Ярослава Мудрого, | прагнув бути гідним свого славного діда. Святополк вирішує побудувати храм не прший за Софію, який мав уславити його їм'я Михайлівський Золото-став одним із див
снязмовання. собор справді
| ЙОГО
перхий
РР нь чено зееевс сновок "РВЕ РЛВЙН
ДИНИ. нь іні
п
Ї,
что и пурелаано я РТ ЧИ
РРО ант ГУК, РОМЕО . "
т,
- чо «в»
«Апостолиу;
Мозаїка у соборі Софія Київська.
стародавнього Києва, а Його інтер'єри -- скарбницею фресок та мозаїк Дев'ять століть прикрашав він місто, Та надійшли страшиі роки сталінізму. Зиищувалися кращі пам'ятки давньої культури, пов'язані з релігією, 1995 рік. Михайлівський Золотоверхий висаджено у повітря. Вченим милостиво було дозволено вирізати зі стін та винести з собору кілька фресок і мозаїк, серед них мозаїку «СЄвхаристію».
Хто створив ії? За часів Святополка ПІ Алімпій був уславленим художником, не тільки живописцем, а й рідкісним знавцем мозаїчної техніки. Важко припустити, що князь Святополк не запросив його взяти участь у оздобленні храму. Можливо, і пам'ятав, що Алімпій ілюстрував псалтир матері князя, Гертруди. Наш сучасник, мистецтвознавець Григорій Логвин першим помітив, що апостоли з «Євхаристії» і архангели з «Ярославської Оранти» такі схожі, наче писані однією рукою. Більшість мистецтвознавців нині поділяють припущення Логвина, що «Євхаристія» створена Алімпієм Печерським.
диво
Нам здаєтьсся, що час, коли Алімпій створював «Євхаристію», був кульмінацією його творчості. Трохи пофантазуємо: Алімлій працює на риштованні Михайлівського Золотоверхого. Викладає шматочки смальти. Заглибився в роботу. В соборі урочиста тиша. На стінах уже живуть фрескові образи святих. У одному кутку щось майструють теслі. Ледь чутний шерхіт їхніх рубанків, ледь чутні розмови здаються породженими крилами
янголів. До собору завітав Нестор. Він ії Алімпій,
ченці однієї обителі, могли бути друзями.
Нестор наблизився до Алімпія.
- Твої апостоли неначе живі..
-- Вони справді живі, - - відповів художник.
-- Заздрю твоєму натхненню. Я коли пишу -- спокійний, а в тебе неначе в душі палахкотить вогонь. Ти не знаєш спокою. Звідкіля це в тебе?
Алімпій замислився й стиха відповів:
- Двадцять років минуло з того часу. Я ще був юнаком, допомагав грецьким майстрам класти золотою мусією образ Богородиці в
1030-ті роки
( ррасмент )
ДИ Р
ча тка заанниівннйнних еееачанненнв аНРНОХХ У аеанннч оон
жа Р
нн
Р
-.
зви
у
| ою і Р Р -ачьвію | 7 жир я і
:
АТ
- ДА Ма й "А
«Іоан б Залотподацій Мозаніі у соборі Софія Київська. 1030-ті рр.
Успенській церкві нашої Лаври. Раний "Арі побачили ми диво велике -- з уст Богородиці залий злетів голуб і влетів в уста С теля 1 світло, наче сонце, осіяло нас, що евро Святого Духа в тій святій церкві Печерській. З того часу не знаю я втоми. Вірую, що веде моїм пензлем Божія воля.. | о он Розповідь ця через сто років ожила ва сторінках «Києво- Печерського патерикам!
шляхи МИСТЕЦТВА
г я
Давнє мистецтво не зазнавало різких змін Але й найміцніші традиції відступають пере невпинним плином часу. ПКУ
Перегорнімо літописні зведення, середнь вічні європейські хроніки. Про що розпові касти ть вони? Жорстокі війни, морові пошесті, ї ерков ії розколи, горезвісні хрестові походи. До Грс ба Господня вирушають і співвітчизники / лімг пі) Чи повернуться вони? шо)
Художникам уже не сила дотри меж незворушної гармонії. Це позначил в оздобленні Михайлівського Золотоверх
собору. '
Порівнюючи мозаїки цього храму з мозаїками Софії, одразу помічаємо нововведення: традиційні написи на стінах зроблені не грецькою, а слов'янською мовою. У «Євхаристії» Золотоверхого собору перед нами, на перший огляд, знайома картина. Як і в Софії, підходять до престолу з причастям дванадцять апостолів. Розташовані вони поіменно за тим же порядком.
Апостоли Софійського собору ступають ритмічно, один по одному, поза одного майже повторює позу інших. Відстань між окремими фігурами однакова.
А тепер уважніше погляньмо на Михайлівську «Євхаристію».
Що сталося? Апостоли схвильовані, на обличчі кожного свій, притаманний його вдачі, настрій. Різні відстані між фігурами. Вони повертаються один до одного, стримують або
прискорюють свій крок, стривожені, ба, навіть наполохані. Куди поділася розмірена хода, яку бачив підліток Алімпій на стінах Софії, тай фарби тепліші. Стикаються одна з одною світлі й темні плями. Від спокійної врівноваженості мистецтво прямує до експресії, нехай ще поміркованої. Художники вже не мислять категоріями «райського спокою».
Земне життя, сповнене постійних тривог, чвар, безперечно, вплинуло 1 на творчість
із
и ДУ.
Піо
Алімпія. Лінії внього тепер розгонисті, кольори 5" контрастні.
З кожним століттям напрута в мистецтві зростатиме. Воно драматизуватиметься. р ї Широка емоційна шкала -- від глибокого оно
суму до динаміки внутрішньої схвильованості пронизує живопис наступних віків. Світ ще
заміни» зам во Ж, мддфугя, є уми
побачить несамовиту манеру Феофана Грека, БАКУ о плач Андрія Русина, невимовні печалі Андрія бо Рубльова. Вони виведуть своїх героїв зі стану Ж незпорушності і перетворять мистецтво на ме а іскрометний вияв пристрасних почуттів. Я ей А почалося -- із зажури і неспокою героїв | геніального киянина. На рубежі ХІ-- ХП століть і 4 Алімпій ще не знав такої емоційності, якою Ар переймуться майбутні художники. Але крок | - до них і для них він уже зробив у Михайлівських Же мозаїках-- 1 Дмитро ГОРБАЧОВ, пн і
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
па ню
(у, СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК
сро Плащаницю Ісуса Христа розповідають отри синпоптичних Євангелії. Євангелія під | Марка повідомляє: «//рийшов Йосиф з -зАрімифаї; поважний член ради, котрий і сам зам Божого, І насмілився увійти до Пілата б тла Ісусового. Плат здивувався, що Ісус уже томер, і, ПОК ' сотника, запитав його, чи давно Він помер. І дізнавштсь про те від сотника, віддав Тіло осі Й , і Й ог. кутивши плащаницо, зняв Його, оповив плащантцею ї поклав у гробі, який буті висічоний у скелі, і при готувохрарю рр (Мк. 15, 43-47). оси к ще пе дивно, але є всі підстави припускати, щоб нм щаниця, в якій Йосиф і Никодим погребли тіло , о Ісуса Христа, збереглася до наших днів. У ії, що на півночі Італії, у кафедральному ко над вівтарем зберігається Плащаниця з Христа, яка дивом Господнім має ма собі
1 і
У
жо " -
іач еї б'«вй, ' "б. в і 97 й чі па? - -и
я Юй чі ж
б
"і -і "ф - т чо ол - і Г
зображе оо. розіп'ятого тіла. Вона запечатана в ричних гу ; ковчезі, захищена кулезахисним склом і
Році тність отриманих дослідниками фактів
р скан зображення на Плащаниці виникло уса блиста у відповідності з Єван-
- ге - зн
и оповідями було положено до погребальної
з
ери. При цьому тіло Його; лежало на одній половині аї Я ці, а і друга половина, , перекинута через голову, гвала І Його зверху, 532 рої В те ВМУ І лащаниця ніби: відкрила своє лице ується з ученими мовою, зрозумілою м, - мовою фізичних вимірів і матемабчисле ь. Почався сповнений драматизму та ан а ді криттів. | прощес осягнення Божого , Я дїть с собі зані Шон. її.
сю а ЛІ "г є ті.
про справжність.
іІдження, відкриття та нові запитання
рені Плащаниці не є результатом
п М яких барвників. Це повністю сон що образ на Плащаниці - Жарактерний жовтуватоу хімічними змінами о її восновному складена тканина о ктре осі копія тканини в місці розтасцяк 5 | в нування від зпожонй в 1532 риманих даних свідчить про те, турі каї ТІ ї ти сталися внаслідок хімічних кре і , окислення та розкладу молекул юлози. б. і зміну С полу лин
до ватися п р ри п нагріванні чи при дії на неї
о ВИП буре ання різного походження в широкому діапазон м покра і ультрафіолету до оередеьчро
и М и о РАНИ ,
з тичні ота хімічин і дослідження плям на тканині или, й о кри ов. На мікросвітлинах добре ІТ тиці мають вигляд окремих й екиорідної зміни кольору Кров проникла углиб тканини, х виникнення образу сталися
а ца
ча Пл 1; ащ, і п а до виникнення. на ній
б. в о ока ато, так Ор х чаукої ж до -лідже ння Пані 8 змогли Ал Образ на Плащаниці овіді з х да запитання: про походження | "- зкодження плям крові на ній. й У чудових і асебічних дослідженнях, приспячених
ріці ре на Плащаниці,
а о Рі
дао УНР пон МО. 3
наштовхнулися на нездоланні труднощі. Отримані про П лащаницю відомості є достатніми, аби відкинути всі
гіпотези, пропоновані для пояснення того, як виник образ. Усього гіпотез чотири: Плащаниця -- це твір художника; Плащаниця - результат прямого контакту з тілом; Плащаниця -- наслідок дифузійних процесів; Плащаниця - наслідок радіаційних процесів.
Доведено, що механізми взаємодії тіла й тканини дають змогу передати тонкі деталі поверхні тіла, але вони нездатні створити образ, який інтенсивністю кольору передав би плавно змінювату відстань між тканиною і тілом. З другого боку, дифузійні та радіаційні процеси можуть створити образи, які несуть у собі інформацію про відстань між об'єктом і тканиною, але вони нездатні створити образи, що полодіють достатньо високою точністю в передаванні деталей, яку ми знаходимо в зображенні на Плащаниці.
враховані | дсякі фактори, котрі могли б пояснити такий високий ступінь розв'язання образу, що виник, У модельних експериментах американські вчені використали скульптури, обмазані фосфором, уміщуючи їх у напівпрозоре середовище, що частково поглинає випромінюванс світло. Однак випромінювання фосфору з поверхні було ізотропним, тобто однаковим в усіх напрямках. Випромінювання ж, яке створило образ на Пумцаниці, мало іншу кутову За. пежність, тобто було апизотропним. Тому потрібно дос ліджувати анизотропис випромінювання: воно створює чіткіший образ, аніж той, який утворюється пнаслідок ізотропного випромінювання.
Образ на Плащаниці володіє характеристиками, які не можуть бути поясисні ЖОДНОЮ 19 запропонованих досі теорій, і для пояснення ВИНИКНЯМТЯ образу на Плащаниці слід вийти за межі традиційної фізики.
т ВоОФИнНІНІ За
НИ ЕЕ 5 Є НЄ У Ве иЕннеО»
Дослідження засвідчують, що зображення Ісуса АХриста могло
виникнути ПІД ДІЄЮ енергії,
НЄеВІДОМОЇ
науці.
Виповнилося сто літ від початку досліджень однієї з найвеличніших реліквій християнського світу -- похоронного покривала Ісуса Христа, відомого як Турінська Плащаниця. На тканині Плащаниці чітко видно збораження тіла людини, що вмерла внаслідок поширеної в Римській імперії страти через розп 'яття., Для того, щоби пояснити походження цього зображення, и було розпочато дослідження. За цей час висловлено досить аргументів за або проти чудесного походження образу на Плащаниці. Як і раніше, таємниця Плащаниці продовжує хвилювати дослідників. Розповідь про результати одного з останніх наукових досліджень ми пропонуємо
вашій увазі.
т" я .''я е"'я »"'ю "о "о, в" Гнійні. і з''ю -"'ю з'оч С, б о дзаТЕХХ, кл ач А АТКАХ ИА м АК МГУ ДКС 2 ка Аа ЕАХ, дзя"к МЕ ак о ЛЕМ
Друга нерозв'язна проблема, з якою зіткнулися дослідники Плащаниці, - цеінтерпретація результатів досліджень по датуванню Плащаниці радіовуглецевим методом, отриманих 1988 року. Цього року було дозволено відрізати від Плащаниці шматочок тканини розміром близько семи квадратних сантиметрів.
Датування здійснено трьома незалежними лабораторіями, які дійшли до однакового висновку: Плащаниця була виготовлена в ХТУ столітті, себто не є справжньою Плащаницею Ісуса Христа.
Для пояснення результатів датування радіовуглецевим мстодом запропонована гіпотеза про перетворення ізотопів вуглецю в тканині Плащаниці внаслідок ядерних реакцій, викликаних жорстким випромінюванням невідомого походження. Однак ядерні реакції починають виникати при дуже високих еснергіях, при яких тканина Плащаниці стала б зовсім прозорою, і таким випромінюванням неможливо пояснити виникнення зображення в тонкому поверхневому шарі товщиною порядку 10 мікрон.
Реакцією на труднощі, що виникли в науковому дослідженні Плащаниці, взагалі може виявитися думка, що зображення на ній з'явилося чудесним чином, і тому для нього непридатні природничо-наукові методи дослідження. Але якщо зображення на Плащаниці виникло завдяки наміру Божому створити образ Ісуса Христа, то можливо, що від такого образу природно було 6 очікувати більшої подібності з кольоровим портретом, аніж із монохромним негативом. Тому природніше припустити, що образ на Плащаниці виник унаслідок чуда, а саме - Воскресіння Господнього. У момент Воскресіння сталися чудесні події, свідком яких і була Плащаниця, що записала їх своєю мовою. Природно-наукові методи дослідження, звичайно, не можуть пояснити чуда, але вони можуть допомогти прочитати свідчення Плащаниці про це чудо.
механізмові виникнення образу на Плащаниці,
ідтро ої Ше й
не
У пропонованих раніше гіпотезах припускалося, що дія на тканину Плащаниці -- природного походження. Проведене дослідження недвозначно переконує в неприродності дії, яка не підпорядковується законам дифузії чи поширення світла. У момент Воскресіння енергія заповнила тіло Ісуса Христа, виступивши за Його межі, або оточила Його тіло,
Ця енергія, можливо, була подібна до того вогню, в якому являлася сила Божа, як ми дізнаємося про це зі Старого Заповіту.
Наприклад, Бог явився Мойсеєві на горі Сінай у вигляді тернового куща, що горів, але не згорав. Коли Ілля возносився на небо, Єлисей побачив ніби вогненну колісницю, що підхопила й понесла Іллю.
Слід зазначити, що Воскресіння Їсуса Христа не подібне на інші випадки воскресіння людей із мертвих, про які описано в Старому і Новому Заповітах. Ймовірно, це Воскресіння було подібним до того, про яке пише апостол Павло: «Сіється тіло душевне, встає тіло духовне» (І Кор. 15, 44).
Ймовірно, цей вогонь був прямою дією Бога в сріті, що творить щось нове. Перед ним творіння тане, як віск від лику вогню, але сам вогонь не розтікається мимовільно і не розповсюджується за законами фізики. Він сам є законом для живності в цьому світі. Плащаниця, ймовірно, «кажсь нам, що Воскресіння їсуса Христа відбулося в вогняному тілі Божественної сили та енергії, і це вогняне тіло залишило опік У вигляді нерукотворного образу на тканині Плащаниці.
Таким чином, на Плащаниці закарбовано пе тільки тіло Їсуса Христа, що був розіп'ятий і вмер на хресті, але й Його Тіло після Воскресіння.
Доторк вогию до П лащаниці спричинив хімічні зміни б тканині Плащаниці та п потемніння подібно ло того, як це відбувається при дії сильного випромінювання. Сдиною відмінністю було те, що це випромішовання не поширювалося за законами руху різичної 9 світла, але мало ніби форму вогняного тіла. Найбільше
Плащаниця потемніла п тих місцях, які були до нього найближче.
Можна припустити, що погняне тіло діяло в своєму
м Р вай
п а оо -
заенцнчай
СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК "4,
Цьому -
ПИ. СІА в тканиті Плащаниці. Визначено,
- й - - - б ЕРЕРИ - ж ШО о но
тканиши.
бр | 11( 1 | році
підтвердження, М
ГУМА Для || лащоанимі
радтовуглецевим методом шначена концентрація радіоактивного ІЗОТОПУ пуг
ування
лешю що його пміст
момально великий як для тканини | століття Одначе 4 г »
найцікавішим
було те, що концентрація СІ4 р
маленькому клаптику тканини, взятому з Плащаниці «к. » « Й виявилася неоднорідною: строго кажучи, у трьох різних
С хХІМЛНОЮ
зіставленуй їх ЗІ зверненося до Євангелій
лабораторіях було отримано різні оцінки піку ПД лащаноим и Правда, виявлена пеоднорідність перебуває на грані точності виміру, але й зразок тканини був узятий |) самого краю, подалі ЦИ ДЛ зображення.
Виходячи з гіпотези вогняного тіла, природно буде
припустити, що на Й лащаниці є тиший образ, виконаний
змною молекул целюлози, а ядерною
зміною атомів вуглецю. Для виявлення неоднорідності п ізотопноОмуУ складі тканини Ії лащанмиші немає потреби вирізати зно ноОГгІ рази Д тя цього можна скористатися летекту панням радтоактитвного ізотопу (314 з ДОПОМОГОЮ фотоплизки або іншого детектора.
«Я йду до Отця Мого...»
Чи можемо ЯКОСЬ перевірити справзосдливість
пропонованої гіпотези? В наукових дослідженнях у подібних ситуаціях пропопується провести експеримент з метою перевірки припущень, висловлених у гіпотезі, Але в даному випадку маємо унікальний слід Божої дії на Плащаницю, тож не можемо повторити щось подібне, Але рченим доводиться вивчати й такі явища, які вони не можуть здійснити у своїх лабораторіях.
Однак чи є додаткові свідчення, що могли б
підтвердити справедливість пропонованої гіпотези ?
о бути свідченнями
свідчення євангелістів у Плащаниці. Тому й
Ними могли
Марія Магдалина була першою, хто побачив Христа воскреслим. Вона спочатку не впізнала Його, вірніше, вона сприйняла Його як садівника. Це одне з найзагадковіших місць Євангелії. Якби вона просто не впізнала Його, то так би й було сказано в Євангелії. Але вона сприйняла Його за садівника. Чому? Можливо, що той процес, який означений вище «вогняним тілом», ще не завершився, 1 Плащаниця, якщо 6 Він нею укрився, продовжувала 6 тліти від нагрівання. Гому Він залишив Плащаницю 1 був оголений до тієї міри, в якій необхідно звільнитися від незручної для роботи довгої східної одежі. В такому вигляді, як ми читаємо в Євангелії від Іоана, ловили рибу апостоли: «Симон же Пстро, почувши, що це Господь, опоясався оде-
жею,
до він був нагим, -- і кинувся й море». Власне таке припущення не є чимось неймовірним. Гак, Єфрем Сирин в «Толкупанні начотириєвангеліс»
пише: «Одяг, яким був оповитий у гробі, залишив там,
шоби людина ступила до раю без одягу, як і була попа гам, поки не согрішила. Оскільки людина оділася після гого, як вийшла а раю, то буде оголена при повериснти!
ло нього», Замість короткої робочої туніки Він тримав у руках зелені,
свіжі гілки, що менш зазнають нагрівання, ніж сухатканина Плащаниці. З цієї причини, имовірно, Марія Магдалина й сприйняла його як садівника.
З цієї ж причини, ймовірно, Господь зупинив спробу Марії Магдалини доторкнутися до Нього. Бо ж вона могла б обпектися й злякатися, адже той процес, що гадбувався у тілі Господа, ймовірно, ще не закінчився. Чи ж не про це він каже: «Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого» (и, 20, 17)2 Тут не може бути мови про Його Вознесіння, оскільки до Вознесіння учиї доторкалися до Нього, а апостол Тома навіть вклав свої персти в Його рани. Це «горіння» божественними снергіями змінювало Його тіло і було явним виявом підймання Сипа Людського в силі й духові до тієї єдності з Отцем, яке було порушене Смертю, про що сказано в Євангелії від Матвія: «Боже Мій, навіщо Ти залишив Моне?» (Мт. 27, 46). |
Але тепер Господь каже: «Я йду до Отця Мого і Отця вашого, до Бога Мого ії Бога вашого» (Ін. 20, 17). І Марія Магдалина разом із жінками-мироносицями поспішає повідомити учням благу вість. Та ось «вогняний процес» у тілі Господа повністю завершився, і Господь, випереджаючи жінок, що бігли, зустрічає їх у путі Й вітає їх: «Радійте». | тоді «вони ж ПІДІЙШЛИ, припали до ніг Мого і поклонились Йому» (МТ. 28, 9).
У тій обставині, що ноги Ісуса Христа на хресті не були перебиті римськими воїнами, апостол Іоан бачить здійснення старозаповітної заповіді, спочатку співвідносної з прообразом пасхального агнця (ягняти), а тепер здійсненої істинним Агицем, принесеним у жертву за світовий гріх. Гак пише апостол: «Фо це сталося, щоб здійснилося Писання: «Кістки Шого не будуть поламані» Шн. 19/36). В Писанні ми читаємо відповідні місця так: «/ не зоставлятимете НІЧОГО ДО ранку, що ж з нього зосталось би до ранку, спалите на вогні» (Вих. 12, 10) ї «В одній хаті істимуть Ії; НІЧОГО з м'яса не виносити поза дім, ані кісточки не переломите в ньому» (Вих. 12, 46). Коли б апостол Іоан був разом із Плащаницою в печері, що бачила вогонь Воскресіння, то він, продовжуючи свою Євангелію, написав би напевне: «/ так сталося, хаї здійсниться Шисання; що зосталося від Ньогодо ранку, хаїї буде спалено в вогні».
її . 4 г) «М
Г до наших днів сяє вогонь Воскресіння. У тому ж місці - в Єрусалимі, в поховальній печері, над місисм, де було положено тіло Їсуса Христа, і в той же час, напередодні Пасхи, як минає субота, спалахує благодатний вогонь над гробом Господнім. І як у часи Ісуса Христа ангел, що відсунув камінь від дверей гробу, був на вигляд як блискавка 1 був першим знаменням Воскресіння Господа, так і сьогодні Господь посилає нам благодатний вогонь: «як вогняна роса - кульки (благодатного вогню), як вода, блакитного кольору - це не вогонь, а якась речовина» (Благодатньй огонь над Гробом Господнем. - М.: Пересвет, 1991). Природно припустити, що благодатний вогонь, коли він не обпікає і ще не перетворився на природне горіння, а тільки викликає поверхневе запалювання гнота, подібний до опіку на Плащаниці,
Пло Ісуса Христа, вкрите Плащаницею, не було зв'язане Йосифом і Никодимом з зовнішньої сторони джгутами, бо інакше 6 образ на Плащаниці дуже б. викривився через деформацію тканини. Під Плащаницею руки й ноги Ісуса Христа були зафіксовані леленами, а нижня щелепа - хустипою. Але чому ж на Плащаниці не відбилася бокова поверхня тіла? Навіть якщо Плащаниця облягала тіло вільно, вона повинна була спадати по боках і бокова поверхня тіла була б видною так само чітко, як і інші частини тіла. Для з'ясування
цього питання ми повинні звернутися до іншого місця рн
в Євангелії від Їоана. «Прийшов також ї Никодим,
ьо ЧИ
котрий раніше приходив до Ісуса вночі, і приніс суміш Зо зі смирни і алое, літрів зі сто» (Ін. 19, 39). Треба мати
Я
на увазі, що грецьке слово Піга, похідне від латинського
я яю
понад тридцять кілограмів. Смирна - це загустілий сік
"жив р
кущів бальзамічної мирри, а алоя -- це порошкоподібна |
ароматична речовина з сандалового дерева. Однак у сучасного читача може виникнути зайва впевненість утому, що в Євангелії від Іоана (19, 39) мова йде про суміш рідких речовин, а не порошку чи гранул. 3 На підставі зіставлення Євангелії від Іоана Євангсліями від Марка і Луки стає зрозумі тм, ЩІ Йосиф Ірімафейський ії Никодим не здійснил р
обмивання тіла Ісуса Христа. Для цього на св танку
з г п - р б п
- Р
- - з і 1 і АП кі б і після суботи жінки-мироносиці прийшли до гробу
не було зроблено при похованні. Плащаниця теж на засвідчує: обмивання тіла Ісуса Христа небуло здійснено, інакше сліди крові були 6 змиті і не відбились би на тканині Плащаниці.
Тому ми повинні припустити, що або Йосиф і Никодим передали суміш смирни й алоя жінкам, що стояли неподалік при похованні Ісуса Христа, для приготування мира, або суміш смирни й алоя у вигляді гранул чи порошку вони залишили в печері. Але першому припущенню суперечить свідчення Євангелії від Марка, де сказано, що жінки-мироносиці самі купили пахощі (Мк. 16, 1). І навіть якщо частину порошкоподібного складу із смирни й алоя Йосиф і Никодим передали жінкам, щоби вони приготували помазання (Лк. 24, 56), більшу частину його Йосиф і Никодим, ймовірно, насипали пригорщами по периметру довкола тіла Ісуса Христа, що лежало на одній половині Плащаниці. Тридцять кілограмів для цього було достатньо. Друга половина Плащаниці вкрила тіло Ісуса Христа зверху й, опираючись на насипані пахощі, не торкалась із боків Його тіла. Йосиф ії Никодим залишили тіло Ісуса Христа вкритим Плащаницею, але не зв'язаним зовнішніми джгутами, щоб дати можливість жінкам, що стояли неподалік, прийти після закінчення суботи й довершити обряд поховання. Припущення про те, що суміш смирни й алоя була в твердому стані, підтверджує також стародавній варіант прочитання розглянутого тексту з Євангелії від Іоана. Замість слова тіста (склад, суміш) у двох авторитетних давніх текстах уміщено слово сійдта, що тут означає мишок, пакет.
Першим, хто повірив у Воскресіння Ісуса Христа, був Його улюблений учень апостол Іоан. Він увійшов у поховальну печеру й побачив, що тут лежали пелени й хустина, що була на голові Ісуса Христа, «побачив, ії увірував» (Ін. 20, 8). Хай ніхто не подумає, що ми намагаємось якось «пояснити» чудо Воскресіння Ісуса Христа. Дослідження Плащаниці Господньої дають змогу нам разом із нею стати свідками й очевидцями Воскресіння й повідати світові, як «воскрес Господь».
Матеріал підготовлено ма осмові доповіді, викладемої на /// Міжнмнародмому комгресі, присвяченому сторіччю започаткування маукового дослідження Турінської Плащаниці
(Турін, 5--7 червня 1998 року)
РЕЯ
Господнього, щоби здійснити те, чого, як вони знали, | | |484/
га, означає не міру об'єму, а міру ваги, рівну римському фунтові або 327,45 грама. Сто літрів пахощів скадатиме
(,, СІЧЕНЬ, ЧИСЛО 1 (55), 1999 РІК
Продовження.
Щедрий Бог -- Сонце присутній в усіх старовинних копядках та щедрівках. Насамперед це передають рефрени та
приспівки-оклики на честь богам: Ой дай, Боже!
й Ой рано! Ой рано --
Роли Рамо зійшло сонечко
я кохено!
м | Щедрий вечір, добрий вечір!
ДЕ небесною родиною: це , Шо на небі молодик -- ги До то божий чоловік;
З Шо на небі зора -- До то божа жона; педа Шо на небі зірочки -- зер До то бом діточки.
| молодця. реко В мене батенько -- ясний місяць, ЕЕ В мене матінка -- ясне сонечко, 3 Зручні | В мене сестриця -- ясна зірниця. о Іноді родина зображується у вигляді Ра дерева, що є відображенням космого- Р п нічних мотивів про світове дерево. Гаким | прадеревом у колядці є золота верба: А в пана Івана золота верба, | | А на тій вербі золота кора, Ме А на пи вербі рожеві квіти. оо. Ой то ж не верба -- Йванова жона; роя | оо Ойтожне кора -- то ненька стара; Ой то ж не віти -- то Йванкові діти. оо Часто небесні світила передаються в З колядках і щедрівках через символічні ом образи та порівняння. Так, сонячна С СТРА символіка пов'язується з образом золота з чи жовтого кольору -- золоті ворота, З | стовпи; золотаверба, кора; золоте сільце, золоте крісло, яблуко; золотий перстень; АЛ б | жовтенький овес, пшеничний млинець тощо.
Й | Дещо незвичним є опис у щедрівці
лм б ного і (гордого пана Івана, що живе
дні. бл г За ен «снігових наметів»: г втих наметах золотеє крісло, Ом о кріслі сидить пан Іван, звій руці гол убая лєнта, но ою тросткою підпирається, бою лєнтою украшається, : отим яблучком підкидається Удні дослідники вбачають у ньому «1 ролю и образБогаГромовика, друі срій - найстаршого Бога Сварога. 5 де які язичницькі вірування зберігаються р вколядках і щедрівках, які оспівують мотив оду "небесних богів та світилна землю, ча господаря. Засів ниви у них
ражується з міфологічної точки зору:
ат Не
Ніро ба ри цієї колядки свідчать про їх давність: сам Господь сіє «жовтенький
гчев | о, це не християнський бог, а ницький бог родючості. На це вказує і В еоєть яка дуже нагадує сонце:
--бі сАРОМИ
Рели 2 парурчцітни в яких ще зро о рій ди БОРУ з урожаєм.
ися в ще! чем про розмову янголів чин: ю осад
осеред моря стоїть гоголя,
ий вечор, добрий вечор! подай. да Я на без "'є/
Поч. на с. 17
Часто сім'я господаря в колядках 1 щедрівках співвідноситься з божественною
З уявленням про шлюб Сонця і Місяця також пов'язані мотиви небесної рідні
Ані
И утінка сидить, далеко глядить;
Дай угледіла вона, шо на морі човничок,
А на тім човнику дівка Кулинка,
Дівка Кулинка, премудра швачка.
Да пошила ж вона три янголики.
Да й один каже: «То моя мати»,
А другий каже: «То моя рідна»,
А третій каже: «То моя ненька».
-- /спечи, ненько, пшеничний млинець,
Гшеничний млинець, щедрівці кінець.
К. Сосенко відносить цю щедрівку до групи пісень, які оспівують загальнонародний мотив почину світа: «Зображена там дівка Кулинка «премудра швачка», пливуча в човнику серед моря. Це чудотворна жінка, бо донеї промовляють вишиті нею ангели, називають її рідною матір'ю, ненькою та жадають віднеї, щоб вона спекла пшеничний «млинець».
Появу цієї дівчини на морі, яка вишиває живі ангели і на їх заклик пече пшеничну паляницю, мабуть, першу і чей же не для ангелів, адля людей, -- спостерігає водна птиця, утінка, що сидить на гоголі, таємній будівлі серед моря. Отже, первісне море, основа світа, ця таємна будівля серед моряї містична, далековидюща водна птиця, що знає тайни моряі спостерігає небувалу там появу, - - всетенаводитьнадумку, що в сій колядці оспівується почин світа. Сама утінка -- це фігура світотворчого духа у многих світових переказах про почин світа».
Магічно-утилітарне ставлення до природи, відбилося в колядках і щедрівках, де оповідається про розмову молодця з конем, орлом, соколом, яких він збирається продати чи застрелити, але вони випрошуються у нього:
По саду, саду
Павличко ходив.
Ой Дай, Боже!
По саду ходив,
Коника водив.
Коника водив,
З коником говорив:
-- Ой коню, коню!
Я тебе продам!
-- Молоденький Павличку,
Не продавай!
Я тебе перевезу
Через тихий Дунай;
Я тебе перевезу,
заванававачивававаса ПЕРШИМИ ШЩЕРРУВЯТИ
26 зяшОЇ МАТИ. СЗЗ ЗОЗ С З 33 333
сподівання допомоги від неї
Яра пшениця -- для корованця. Дай, Боже! Зелена трава -- Для х удобоньки. Дай,
Боже! В інших колядках та щедрівках, які
оспівують космогонічні мотиви, помічаємо наверствування християнства: Ой у Києві, славном городі,
Святий вечер!
Ой там святиє церкву робили.
С трима окнами, с трима верхами.
В перве оконце влетіло сонце,
В друге оконце місяць засвітив,
В третє оконце сокол уле ТІВ,
Сокол улетів, на престолі сів.
На престолі сів, сльозу уронив,
А с тої сльози пошли ручаї,
А с тих ручаїв розлився Дунай.
А в том Дунаї сам Бог купався..
Християнська віра тут поєдмується з традиційним пантеїзмом -- святі роблять церкву, а туди влітають місяць і сонце.
Сліди язичницької космогонії несуть й інші образи щедрівки -- церква з трьома верхами, сокіл на її престолі, із сльози сокола утворився Дунай, у водах якого
купався Бог. Вчені трактують образ сокола як
першоптаха і першобога світу, а церкву (храм) з трьома верхами -- сонцем, місяцем та соколом -- як три яруси світового дерева. У сльозі сокола, з якої утворився Дунай, закладена оригінальна українська ідея про зародження космічних вод і купіль у них Господа -- творця Всесвіту. К. Сосенко пише, що ця «містична купіль Господа приносить світові щастя | добро. Це є первовічна містерія -- благословенні цею купіллю води служать до освіження й обнови новонародженого світу, наче поправляють його хиби й недоліки та запобігають недолі народу. Сокіл виплакав у Бога добру долю людям. Сокіл в очах народу є алегоричною фігурою спасителя навіть при християнському
світогляді». Тож нехай линуть над засніженою
землею дзвінкі голоси, наповняючи людські серця сонячним теплом ! надією; бо допоки люди будуть співати колядки та щедрівки, розписувати писанки, шанувати звичаї своїх батьків, допоки й Бог буде правити світом і нести до кожної оселі достаток, щастя, здоров'я, злагоду, любов...
Ясні зірки небо вкрили
І всю землю освітили.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Усім людям на здоров'я.
Снігом ниви притрусило,
На дорогу наносило.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Усім людям на здоров'я.
Добрий вечір, господарю,
Ми принесли тобі дари.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Усім людям на здоров Я.
Наші пісні, щедрі дари
Господерям для пошани.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Усім людям на здоров ''я.
НІ копитця не замочу,
НІ стремена, ні стрілочки,
НІ золотого сільця,
Н/ Павличка молодця.
В інших піснях говориться, що орел сидить на «золотенькому вершку» чи на «стожку жита» і обіцяє накрити молодця «золотим крилом» чи висватати «дівчиночку, білого царя царівночку».
Дещо подібне зображення зозулі, яка сидить в «золотому кружку» на церкві, маємо в такій щедрівці:
У саду, в саду да й винограду
Святий вечор!
Там церковка нова рублена.
А на той церковке золотий кружочок;
А на том кружочку сива зозуля.
Тудою ішла зличная панна,
Зличная панна, панна Фесечка.
Махнула рукавцем на зозуленьку:
-- Не махай на мене, не боюсь я тебе!
Я тобі скажу да три вістоньки:
Перва вістонька -- Бог тебе кличе,
Бог тебе кличе, доленьку дає;
Другая вістонька -- цар тебе кличе,
Цар тебе кличе, за сина хоче;
Третя вістонька -- таточко кличе,
Гаточко кличе на порадоньку.
Тут, на думку К. Сосенка, вістунка зозуля послана до дівчини Богом, оскільки «археологи вбачають золоті кружки за вислід культу сонця». Це своєрідний варіант
При написонні матеріалу використано оспівування загальновідомого мотиву
так! праці: трьох радостей Бог ри дає долю. Плачинда С. Вирій. Короткий словник Дослідники пов 'язують 5 рази: наровах давньоукроїнської ологі, -- К. 1992. -- С. 16.
храму, стожка, на яких сидять віщі птахи, із космогонічним древом життя.
Образ космосу, давньоукраїнські уявлення про створення світу збереглися в стародавніх піснях-колядках:
Стояла сосна серед Дунаю. Дай, Боже! На тій соснойці сив сокіл сидів. Дай, Боже! Крильцями стріпав, в Дунаєць упав. Дай,
Грушевський М. Історія української пітеротурм. -- К., 1992.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Кн. 1. -- К., 1994. -- 5.67.
Нечуй-Левицький українського народу. - К., 1992
Грушевський М, Цитовано праця
| Світогляд
Боже! Сосенко К.Культурно-історично постот» Вийшов він від там третього року. Дан, староукроїнських свят Різдво і Щедрого вечеро. 7
Тексти пісень взято із збірника Б. Грінченка«Етногрофічні матеріали, ра в Чернігівській та сусідніх з нею губерніях» (т. 3, 1899 р), З репертуару хору «Гомін» (керівник Л. Ященко) то із збірника «Щедрий вечір: Укроїнські народні
пісні» | К., 1989) Лідія КОЗАР, кандидат філологічних маук
Виніс він відтам троє насіння. Дай, Боже! Перше насіння -- чорна землиця. Дай, Боже! Друге насіння -- яра пшениця. Дай, Боже! Третє насіння -- зелена трава. Дай, Боже! Чорна землиця -- хліб ізродиться. Дай, Боже!
761 зро ЩО со «Просвіт
ЗБ о
чу
М ці